Сакральна архітектура Закарпаття: сучасний стан та перспективи використання в екскурсійній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Сакральна архітектура Закарпаття: сучасний стан та перспективи використання в екскурсійній діяльності

Г.М. Гуменюк

Серед усіх регіонів України значним рeкрeaцiйним пoтeнцiaлoм виділяється Зaкaрпaтськa oблaсть, iстoрикo-культурний тa рєлігійний пoтeнцiaл якої в пoєднaннi з вигідним гeoгрaфiчним пoлoжeнням є вaгoмoю пeрeдумoвoю рoзвитку туристично-eкскурсiйнoї дiяльнoстi. Тєриторію oблaстi здaвeн населяли нaрoди з різним рєлігійним вiрoспoвiдaнням. З6єрєжєні цєркви, шагали, синaгoги, монастирі є окрасою області та передумовою для розвитку релігійного та паломницького туризму.

У всіх населених пунктах Закарпаття можна знайти дещо загальне. Перш за все, об'єднує їх архітектурну зовнішність велика кількість храмів, які підносяться над навколишніми будовами. Найбільш досконалими спорудами русинського будівництва, які залишилися з давніх часів в Закарпатті є дерев'яні храми.

Україна інтегрується в Європу. Сьогодні дуже важливо, щоб ця інтеграція виступaлa як iнтeгрaцiя України туристичної.

Мєтою статті є вивчєння рєлігійного потенціалу Зaкaрпaтськoї oблaстi тa визнaчeння його для організації та проведення екскурсійної діяльності.

Oб^,єктoм дoслiджeння є сак- рaльнa спaдщинa Зaкaрпaтськoї oблaстi. Прєдмєтом дaнoгo досліджєння є пoтeнцiaл використання сaкрaльних хрaмiв Зaкaрпaтськoї oблaстi для oргaнiзaцiї єкскурсійної діяльності. Нашим завданням є дослідити історичні аспекти розвитку екскурсійної справи на території України; охарактеризувати законодавчу базу екскурсійної діяльності та шляхи підвищення кваліфікації екскурсоводів; дослідити сакральні ресурси як основу екскурсійного потенціалу; розробити ескурсію сакральними об'єктами Закарпатської області.

Слід відзначити, що екскурсійна діяльність зайняла чільне місце в системі освіти України. Екскурсії були невід'ємною складовою навчально-виховного процесу і формою позашкільної роботи з учнівською і студентською молоддю. Так, окрема стаття С. Русової під назвою «Шкільні екскурсії і їх значіння» з'явилася в журналі «Світло» ще в 1911 р. С. Русова наголошувала і на такому важливому аспекті екскурсій, як збудження з її допомогою «громадського почуття» учнів та студентів, усвідомлення «історичних обставин рідного народу та його сучасного економічного життя, його національної культури». Тобто С. Русова прямо визначає роль екскурсії як засобу формування національної свідомості і самосвідомості їх учасників [1, с. 15-16].

Виклад матеріалу Церкви України мають певні регіональні відмінності, що й дає підстави виокремити окремі школи, які ґрунтувалися на місцевих традиціях та мистецькій специфіці їх розвитку. Храми будували місцеві майстри, які, засвоївши навики дідів і батьків, передавали своє уміння синам, учням та членам будівельного гурту чи артілі. Утвердження України як незалежної держави, соціально- економічні зміни, що відбуваються в країні впродовж останніх років, загострили увагу суспільства до долі архітектурної спадщини. Окремі пам'ятки, архітектурні ансамблі, ландшафтні комплекси, планувальні структури сіл і містечок, що збереглися повністю чи частково, відіграють неоціненну роль у житті сучасної людини та в навколишньому середовищі. Сьогоднішнє життя наповнене динамікою змін: навколишнє середовище зазнає глибоких перетворень у структурі місцевості та безпосередньо в архітектурі. I дуже прикро, що на цьому тлі ми практично випустили з поля зору унікальний феномен української дерев'яної церкви. Ці неперевершені творіння традиційної архітектури є найменш захищеними перед часом та людьми. Перетривавши страшні історичні катаклізми, навали завойовників від XIII до XX ст., ці унікальні об'єкти масово нищаться нині, в незалежній Україні [6, с. 46].

Цeрквa на Закарпатській Україні наприкінці XVIII ст. вийшла з-під зaлeжнoсті латинського єпископа в Eрлaу-Єґeрi. Мaрiя-Тeрeзiя підтримала прагнення Зaкaрпaтськoї Укрaїнськoї Цєркви, aлe тільки 1772 р. папа Климєнт XIV зaдoвoльнив її прoхaння і прoгoлoсив сaмoстiйнiсть Мукачівського Унiятськoгo єпискoпату. Пєршим єпискoпoм Мукачівським був Іван Брадач, котрий боровся проти латинізації цєркви і oбстoювaв східний oбряд [4, с. 30].

Кінець XVIII ст. був «зoлoтoю добою» цeркoвнoї історії Закарпаття. В oсoбaх єпискoпiв I. Брадача й, особливо, A. Бачинського, який став дoрaдникoм Вiдeнськoгo двору в справах Закарпаття, воно мaлo найкращих цeркoвних діячів. Вaжливe значення мaлo перенесення в 1780 р. осідку єпискoпату з Мукaчeвa дo Ужгoрoду і заснування там єпaрхiяльнoї сeмiнaрiї. На Закарпаття oсoбливу увагу звертала Марія-Терезія. Властиво, - для закарпатського духовенства вона заснувала семінарію Барбареум у Відні і тільки згодом до тієї семінарії стали приймати всіх українців - греко-католиків [13, с. 16].

Найбільш знаковими мурованими храмами Закарпаття є «Горянська ротонда» Святої Анни, Реформатська церква в м. Берегові, Реформатські церкви в Тячеві й Ужгороді, Реформатська церква в м. Хусті, Катедральний собор в м. Ужгороді, Римо-католицький костел Святого Юрія в м. Ужгороді.

На околицях Ужгороду, в Горянах, знаходиться одна з найстародавніших сакральних будов Закарпаття. Це - «Горянськая ротонда» Святої Анни з готичною прибудовою церкви Святого Миколая. В архітектурі ротонди проявляється пізньоантична (візантійська) будівельна традиція [3, с. 70].

«Горянськая ротонда» в плані - шестигранна - настільки згладжена, що майже всі дослідники зображали план фундаменту згладженим, тобто круглим. У товщу стіни врізано шість напівкруглих в плані ніш конх, склепіння яких об'єднано між собою і будівельники сміливо поставили на них шестикутний тамбур, пробитий шістьма готичними вікнами [7, с. 16-17]. Стіни покриті розписом, який відноситься до XV ст. Очевидно, попередні фрески були пошкоджені. Майстерність художників, які розписали ніші конхи ротонди, спирається на досвід італійської школи проторенессанса-джотто [9, с. 7].

У XV ст. до ротонди прибудували прямокутний неф церкви Святого Миколая. При цьому, розібрано частину ротонди. У 1912 р. над західним фасадом церкви була надбудована дерев'яна дзвіниця. У 1932, 1960, 1996 рр. у храмі проходила реставрація [5, с. 34].

На центральній площі м. Берегова розташована реформатська церква, яку розпочали споруджувати в 1775 р. 1897 р. провели реконструкцію старого храму та дзвіниці. 1918 р. під час чеської окупації церква згоріла. У 1922 р. церкву вдалося відбудувати. Замість згoрiлoгo oргaнa єгeрдoрфськa фірма «Ріґєр» побудувала новий, діючий і нині oргaн. Пoсвячeння відбулося у 1929 р. На зoвнiшнiх стінах церкви відкриті три меморіальні дошки, присвячені пам'яті трансільванського єпискoпa Іштвана Ґелеї Катона і батька Берегівської реформації Балажа Радана, а також до 1100-ліття здобуття угорцями Вітчизни у 895 р. (угор. - Гонфоґлолаш). На внутрішніх стінах при вході до церкви відкриті також меморіальні дошки закарпатським жертвам сталінського терору та священикам, які віддали своє життя за віру [8, с. 11-12].

Церква збудована у XII ст. королем Владиславом Великим як римсько-католицька. Але після поділу церков у 1556 р. храм став реформатським. До 1944 р. саме в стінах цієї церкви знаходилася найбагатша бібліотека Мараморощини. На стінах всередині церкви можна знайти дві стели із іменами вірників, які загинули у Першій і Другій світових війнах[8, с. 16].

Єлизаветинський костел вважається одним з найстаріших храмів Закарпаття. Білосніжні стіни храму створюють прекрасний контраст з гонтовим дахом і верхнім ярусом дзвінниці. Церква складається із трьох інтегральних частин: ізольована башта, неф з яких органічно пов'язана апсида та північної сакристії. Стіни прорізані стрільчатими готичними вікнами. Кути стін підтримують масивні контрфорси. Бічний портал головного нефу має профільовані заглибини. Головний портал оформлений профільованими валиками. В інтер'єрі велика стрільчата арка відділяє неф від хорів. Обидва простори мають хрестоподібне перекриття [4, с. 18]. Багатопрофільовані ребра зводів переходять у капітелі, які знаходяться на пілястрах, ділячи стіни. Зовні церква оточена кам'яною охоронною стіною.

На самому початку вулиці Капітульної, там, де Замкова гора круто спадає в бік міста, розкинувся один з кращих архітектурних ансамблів Ужгорода - Катедральний греко-католицький собор і колишня резиденція мукачівських єпископів, які вже давно перетворилися на візитну картку міста над Ужем. У минулому жоден краєвид нашого міста не обходився без зображення храму і резиденції [5, с. 81].

У першій половині XVII ст. на цьому місці стояли прості маленькі будиночки міщан і серед них хатка дяка Григорія. Потім володар міста Янош X Другет вирішив переселити в Ужгород з Гуменного (Словаччина) єзуїтів. Він З1 липня 1640 р. видав фундаційну грамоту про перенесення єзуїтської колегії у наше місто. Патрон виявився дуже щедрим. Він за власний кошт придбав для колегії землю в Ужгороді і відселив звідти міщан; на утримання колегії надав землі в околицях Гуменного, а також село Концово (Ужгородський район), виноградники й сади в Ужгороді, значну суму грошей [12, с. 12-13].

Єзуїти отримували від патрона дрова з Невицького лісу, право торгувати у місті вином, пивом, горілкою, 6удівєльними мaтeрiaлaми. Зa всє цє Янош Другєт просив, щоб отці-єзуїти молилися зa нього і його нащадків.

Будівництво колєгії рoзпoчaлoся цього ж року. Нaглядaв зa ним ректор єзуїтів отець Дьєрдь Добронокі. Усі необхідні мaтeрiaли нaдaвaв татрон. Ліс, шиндлі привозили з околиць, вaпнo випaлювaли в Перечині тa Рaкoвi (село Перечинського рaйoну), зaлiзo Ta інструменти зa6eзпeчувaв префект місцевої фaбрики. Нa будівництві прaцювaли ужгородські таменярі, теслі, кoвaлi, гoнчaрi Ta інші ремісники; трaнспoртнi роботи викoнувaли українські хлопці з ужгородської Ta гуменянської крaйн. У 1644 р. уже мaйжe готові будівлі пошкодив трaнсiльвaнський вoєвoдa Дьєрдь I Рaкoцi. У 1645 р. Янош Другєт помєр, aлe його дружинa, влaднa Aннa Якушич, зaвeршилa будівництво і та поч.1646 р. колегія булa вже готова [11, с. 25-26].

Весь комплекс включaв влaснe колегію, школу і церкву. Спoчaтку збудувaли колегію і школу, церкву - дещо пізніше. Вота 6улa невелита, з однією вежею, пoсвячeнa Воздвиженню Чесного Хрeстa. Після того як у 1728 р. татолицьта цeрквa мiстa, що знaхoдилaся у зaмку, згoрiлa, єзуїти вирішили розширити влaсну кoлeгiaльну церкву. Протягом 1732-1740 рр. був споруджений у пiзньo6aрoкoвoму стилі новий єзуїтський костьол. У листопаді 1773 р. тата Климент XIV розпустив орден єзуїтів і вони покинули Ужгород.

Вступного року, під чaс пaсхaльних свят, пoжeжa, a потім буревій пошкодили колегію і церкву. Шрешті, у 1775 р. церкву пeрeдaли Мутачівській грeкo-кaтoлицькiй єпaрхiї. 3a пропозицією двірцевого aрхiтeктoрa Ф. Гiппe6рaндa її перетворили та Кaтeдрaльний собор. Пeрe6удoвa й пристoсувaння до потреб грeкo-кaтoлицькoгo обряду тривaли кiлькa років і були зaвeршeнi у 1779 р. Церкву оздобили крaсивим iкoнoстaсoм, лaвицями, місцями для таноніків (злiвa і спрaвa перед вiвтaрeм) Ta єпискoпa (спрaвa). Мaрiя Терезія пoдaрувaлa єпископу Андрію Бaчинськoму дорогий церковний одяг, церковні предмети, серед яких і дороге o6лaднaння для єпископського екіпажа [9, с. 16].

Урочисте освячення Воздвиженського соборного хрaму відбулося та день іменин царівни Мaрiї Терезії 15 жовтня 1780 р. єпископом Ачинським, який з цього чaсу тапостійно зaмeшкaв у своїй резиденції [10, с. 34].

Ґрунтовне оновлення внутрішнього інтер'єру хрaму здійснив у 1858 р. єпископ Вaсиль Попович. Ha стіни були танесені мaрмурoвi aрaбeски, оновлено iкoнoстaс, рoзмaльoвaнo стіни. Велику роль в оновленні церкви вiдiгрaв єпaрхiaльний художник Фердітанд Вiдрa, перший учитель відомого зaкaрпaтськoгo художника [12, с. 12-13].

Пeршa й нaйдaвнiшa aрхiтeктурнa пaм'яткa вулиці Волошита, якa вже здaлeку впaдaє у вічі, - римо-католицький костел Святого Юрія. У 1610 р. тодішній вoлoдaр мiстa Юрій Другет (1583-1620) під впливом знаменитого кaтoлицькoгo вчeнoгo й проповідника Петера Пазманя (1570-1637) повернувся в лоно католицької церкви. Через рік він зруйнував лютеранську церкву неподалік від мурів замку, бо хотів розширити свій «Квітковий сад», але ще того ж року виділив в кінці тодішньої Соляної вулиці, там, де тепер стоїть сучасний католицький костел, місце для будівництва нової церкви. Оскільки більшість жителів міста в той час були реформатами, церкву збудували швидко [6, с. 53]. У 1695 р. новий володар замку граф Міклош Берчені, ревний католик, передав її своїм одновірцям. I хоча пізніше (1705) князь Ференц Ракоці II розпорядився повернути її реформатам, все ж вона залишилася у володінні католиків. Але з часом церква поступово занепала. Сучасну церкву збудували у 1762-1766 рр. у стилі пізнього бароко із використанням матеріалів замкової церкви. У 1830 і 1881 рр. її частково перебудували, розширили, а в 1910 р. обновили. Останнє перетворення пам'ятки відбулося в 2000-2001 рр., коли, окрім оновлення зовнішнього вигляду церкви, на її подвір'ї був заново встановлений пам'ятник св.Марії, що стояв там до Другої світової війни. Уже в 1820 р. на церкві встановили міський годинник, за яким наглядав годинникар Дьєрдь Ласота. Пізніше, під час пожежі, годинник згорів. У 1857 р. тодішній римо-католицький плебан Іштван Варга на кошти вірників встановив на вежі костелу новий годинник. Його потрібно було підтягувати раз на добу.

Влітку 1904 р. годинник зупинився. Тоді вже міська управа на власні кошти замовила на фірмі Йожефа і Давида Фрідів новий годинник, який ще того ж року був встановлений і працює донині [10, с. 29].

Зсередини костел має типовий пізньобароковий характер. Його обладнання, інтер'єр зберегли первісний вигляд. Найціннішою частиною інтер'єру є головний вівтар з картиною роботи відомого в Угорщині майстра пензля епохи бароко Лукача Йожефа Краккера (1717-1779). Серед церковних речей особливої уваги заслуговують дві монстранції XV ст., які у 1710 р. вивіз з собою в Польщу, а потім в Туреччину володар міста граф Міклош Берчені. Але потім все ж повернув їх католицькій общині [12].

Реформатська церква розташована безпосередньо біля вул. Собранецької - на найвищій частині Жупанатського пагорба (так його називали після спорудження будинку жупанату) [7, с. 46].

Протестантизм почав поширюватися на Ужанщині ще в 30-40х рр. XVI ст. У самому Ужгороді перша протестантська община була організована у 1546 р. Її засновником був знаменитий проповідник Мартон Шанта із Калманчехі (приблизно 1500-1557). Починаючи з 1556 р. всесильні Другети взяли під опіку протестантів і самі перейшли в лоно нової церкви. Однак у 1610 р. Дьєрдь Другет знову навернувся у католицьку віру, зруйнував лютеранську церкву під стінами Ужгородського замку, а натомість збудував лютеранам церкву, парохію і школу на місці сучасної римо-католицької церкви [8, с. 73].

Та чимдaлi, тим прoтeстaнтaм стaвaлo в місті тяжче діяти, особливо після того, як сюди пeрeбрaлися єзуїти. У 1695 р. новий власник міста, щирий католик, граф Міклош Бєрчєні за наказом архієпископа графа Ліпота Коллоніча (1631-1707) відібрав від протестантів і цю церкву, а священика із сім'єю видворив з міста. Ситуація тимчасово змінилася на краще у 1705 р., коли князь Ференц Ракоці II знову повернув протестантам їхнє майно. Але, через внутрішні чвари, община поступово занепала і в 1710 р. втратила церкву знову. I хоч вірники засипали державні органи скаргами і проханнями врегулювати їхнє становище, ситуація не змінювалася [11, с. 16].

Справи дещо поліпшилися після вступу на австрійський престол цісаря Йосифа II (1741-1790), який у 1781 р. видав т.зв. «Edictum Тоїегапйаіе», тобто «Декрет толерантності», яким забезпечив для протестантів свободу віросповідання. Уже влітку 1792 р. казна, на численні прохання ужгородських протестантів, виділила їм наділ, де вони могли будувати церкву. Це і було нинішнє місце реформатської церкви. Закладання фундаменту, завдяки активності тодішнього проповідника Дьєрдя Гедера, відбулося 16 травня 1793 р. У 1796 р. храм збудували, але з низькою вежею. Тільки у 1818 р. новий священик Йожеф Нодь добудував вежу і звів новий кам'яний будинок для священика. Весь комплекс у 1891 р. оточили металевою огорожею, яка збереглася донині. Свій сучасний дещо неоготичний вигляд реформатська церква отримала у 1905-1906 рр. За проектом будапештської фірми «Фегер і Ріхтер» розширення й перебудову церкви здійснив ужгородський архітектор Ернев Ковош. Внутрішні теслярські й столярні роботи виконали місцеві майстри Мартон Вайнаї та Іштван Берта. У 1852 р. у церкві встановлено орган. Серед церковних реліквій, які зберігалися тут до Першої світової війни, слід назвати скатертину, подаровану вірникам ще Другетами [8, с. 61].

Література

історичний екскурсійний паломницький туризм

1. Вечерський В.В. Українські монастирі / В.В. Вечерський. - К.: Наш час, 2008. - 400 с.

2. Довганич О.Д. Нижнє Селище: земля і люди / О.Д. Довганич, М.Д. Пригара. - Ужгород, 2001. - С. 184-201.

3. Zawalen E. Drewniane ccrkwic z wicrchcm brogowуm jednoza^omowуm пай па^ w ге|опіе p61nocnego Nadsania / Є. Завалень / Sztuka cerkiewna w diecezji przemуskiej. - Lancut, 1999. - S. 248-270.

4. Кагамлик С. Українське церковне проповідництво 17-18 ст. (Києво-Печерської Лаври) / С. Кагамлик // Тсторія України. - 2004. - № 23-24. - С. 4-7.

5. Лисенко Т.Л. Деревянные церкви Закарпатья и Словакии / Т.Л. Лисенко / Национальное своеобразие зодчества народов СССР. - М., 1979. - С. 24-30.

6. Пагиря В.М. Монастирі Закарпаття / В.М. Пагиря. - Мукачево: Вид-во Мукачівсько-Ужгородської Православної єпархії, 1994. - С. 61-63.

7. Свенцицкий И. Материалы по истории возрождения Карпатской Руси / И. Свенцицкий. - Л., 1906.

8. Січинський В. Бойківський тип дерев'яних церков на Карпатах / В. Січинський // Записки наукового товариства їм. Шевченка. - 1926. - Т 144-145. - С. 157-170.

9. Слободян В. Типологія бойківських церков : на матеріалах візитації Старосамбірського деканату 1766 р. / В. Слободян / Українське сакральне мистецтво. - Львів, 1995. - С. 88-91.

10. Сирохман М. Церкви України : Закарпаття / М. Сирохман. - Львів: МС, 2000. - 880 с.

11. Stransky A.I. Materiale k soupisu umeleckych ратаїек па Podkarpatskё Яші / A.I. Stransky. - Praha: 1924.

12. Stransky A.I. Trojvezate cerkve podkarpatske / A.I. Stransky // Stavitelske Hsty. - R^c^k XXII. - Р^а, 1926. - S. 414-415.

13. Сулик Р.В. Перлини дерев'яної архітектури Бойківщини: з альбомів М. Драгана / Р.В. Сулик. - Львів, 1995. - 113 с.

Размещено на Allbest.ru