Історія в технічному ВНЗ: викладання в межах можливого

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК (94(477)(075.8)

Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна

Історія в технічному ВНЗ: викладання в межах можливого

Г.Г. Кривчик, завідувач кафедри українознавства

д.і.н., професор

Анотація

історичний природничий викладання семінарський

Обгрунтовується необхідність адаптації викладання історичних дисциплін до потреб і можливостей студентів технічних і природничих спеціальностей, більш широкого застосування проблемного методу викладання.

Аннотация

Обосновывается необходимость адаптации преподавани исторических дисциплин к потребностям и возможностям студентов технических и естественнонаучных специальностей, более широкого применения проблемного метода обучения.

Annotation

The article focuses on the necessity of the adaptation of teaching of historical sciences in a technical higher education and active using of problem methods of а training.

Серед соціально-гуманітарних дисциплін «Історія України» та «Історія української культури» посідають особливе місце у вищий школі. Адже саме ці дисципліни сприяють процесу українського націотворення, виховують у студентів національну гідність, почуття патріотизму, «чуття єдиної родини». Не випадково вони затверджені Міністерством освіти і науки України як нормативні курси в структурі відповідних навчальних планів.

Проте під приводом імплементації положень нового закону «Про вищу освіту» в частині оптимізації освітнього процесу, а насправді через панування технократичного світобачення у керівництва вищих навчальних закладів, у навчальному процесі останнім часом відбувається помітне скорочення аудиторного часу на викладання зазначених, як і загалом гуманітарних дисциплін. У багатьох ВНЗ «Історію України» та «Історію української культури» об'єднали в один цілісний навчальний комплекс під назвою «Історія і культура України». При цьому на цю дисципліну виділяється аудиторних годин менше не тільки, ніж це було передбачено раніше на дві окремі дисципліни, але й дещо менше, ніж раніше на одну історію України. У багатьох ВНЗ на нову, комплексну, дисципліну виділяється лише 32 аудиторні години, тобто 8 лекцій і 8 семінарських занять.

Як наслідок, виникло досить суттєве протиріччя між кількістю аудиторного часу на вивчення історичних дисциплін (або однієї комплексної дисципліни - «Історія і культура України») та великим обсягом фактичного матеріалу, що міститься в навчальних програмах і навчальній літературі, що рекомендована МОН України.

Коли на початку 1990-х рр. у вищих навчальних закладах замість курсу історії КПРС було запроваджено викладання історії України, за браком необхідної навчальної літератури її роль виконувало лише відоме популярне видання «Україна. Історія» О. Субтельного, яке подавалося майже як останнє слово в історичній науці. З того часу в розпорядженні викладачів і студентів з'явилося чимало навчальних посібників і підручників різних авторів, з-поміж яких: О. Бойко [1], В. Греченко [5], Ю. Зайцев [7], А. Казьмирчук [14], В. Остафійчук [18], Н. Савченко [19] та ін. Усі вони на належному теоретичному й методичному рівні відобразили основні події й процеси вітчизняної історії на всіх її етапах.

Ніякою мірою не ставлю під сумнів високу наукову кваліфікацію зазначених авторів навчальної літератури для вищих навчальних закладів. Адже МОН України довірило написання підручників і посібників з історії справжнім професіоналам, кращим з кращих.

Однак складається враження, що названі автори були змушені змагатися між собою в науковості своїх творів, а також у тому, хто більш детально й розлого висвітлить теми, що вже вивчалися в середній школі. Водночас не завжди орієнтуючись на конкретного читача. У цьому плані характерним є підручник, підготовлений ученими Інституту історії України та інших установ НАН України під редакцією В. Смолія, який, як видно з анотації, розрахований одночасно і на учнів середньої школи, і на студентів вищих навчальних закладів [4]. Спільною рисою всієї навчальної літератури з історії України для студентів ВНЗ є те, що в ній робиться спроба охопити весь комплекс питань політичного, соціально-економічного й культурного розвитку країни. Автори піклувалися передусім, щоб не обминути жодну більш-менш вагому подію вітчизняної історії.

Однак, як це не дивно, саме ця обставина не може не викликати певний сумнів щодо правильності існуючих концептуальних підходів до викладання курсу історії України у технічних ВНЗ, і, відповідно, змісту навчальної літератури. Адже виходить так, що чим докладніше переказуються в навчальній літературі історичні події, тим більш очевидним виглядає протиріччя між великим обсягом фактичного матеріалу, що міститься в ній, і обмеженим часом, що відводиться на вивчення даної дисципліни в технічних ВНЗ.

До цього, як указувалося вище, частину відведеного часу потрібно використати й на викладання питань культурного розвитку України. Від студентів вимагається також опанувати матеріал, що викладений в одному з посібників з культурології (історії української культури): В. Боканя і Л. Польового [2 ], В. Греченка [5 ], М. Заковича [8 ], О. Шевнюк [20 ], А. Яртися [16 ] та ін.

Не викликає сумніву, що навчальні програми, а відтак і підручники з історії явно перевантажені фактичним матеріалом. У них величезна кількість дат, імен, назв, термінів, які не в змозі запам'ятати навіть сильні студенти. Висвітлюються питання давньої історії України, історії східних слов'ян, воєнно-історичних подій, антифеодальної боротьби, економічної історії, які вивчалися в загальноосвітній школі, тобто все те, що не здається край обов'язковим у підготовці майбутнього інженера й менеджера. Особливо зайвими виглядають підрозділи з історіографії тем, що є обов'язковими для вивчення лише студентами історичного профілю. Певною мірою сказане можна віднести й до посібників з історії культури.

З одного боку, професору (доценту) необхідно викласти матеріал відповідно до навчальної програми і близько до підручника, відповідно, вимагати цього від студентів, а з іншого - він сильно обмежений у часі. Через це при всьому бажанні й вмінні важко досягти високої ефективності лекцій, зробити їх яскравими. Нема часу для пояснень і тлумачення складних питань. Викладач зазвичай «читає» лекції скоромовкою і все одно не вкладається у відведений на лекцію час. Бракує часу для того, щоб зацікавити студентів яскравим історичними фактами, розповісти про видатних героїв історії. На семінарах не вистачає часу для обговорення дискусійних питань вітчизняної історії, відвертих бесід на історичну тематику, використання історичних порівнянь, аналогій, встановлення причинно-наслідкових зв'язків тощо. До речі, чи не цим можна пояснити не досить високу, правду кажучи, популярність історичних дисциплін у технічних навчальних закладах, і низький авторитет викладачів даної дисципліни серед студентів. Давайте будемо чесними перед собою - саме так і є.

Ситуація, що склалася, дає привід деяким фахівцям з інших, технічних та природничих дисциплін, керівникам вищих навчальних закладів, які, у переважній більшості також є «технарями», дещо скептично й навіть зневажливо ставитися до своїх колег-істориків, час від часу пропонувати взагалі виключити історію України та історію української культури з програм вищої школи й використати часу, що визволиться, для вивчення спеціальних дисципліни: історія, мовляв, вивчалася в загальноосвітній школі або коледжі, а нам створює зайві проблеми з успішністю та «якістю знань» студентів. Певна річ, реалізація подібних пропозицій не сприяла б покращенню підготовки студентів і звела б вищу освіту до професійно-технічного навчання, яке, до речі, й без того сьогодні знаходиться в катастрофічному стані. Однак доводиться, на жаль, визнати: подібні пропозиції й закиди не є безпідставними.

Тож визначаючи зміст програми, відповідних підручників, навчальних посібників з історії України для студентів технічних спеціальностей, слід насамперед визначитися з їхньою концепцією й кількістю годин на вивчення дисципліни, виходячи з того, що: а) втілена в підручники й посібники навчальна програма з історії України не може повторювати ані структурно, ані змістовно відповідну програму загальноосвітньої школи; б) кількість аудиторних годин на вивчення історії України у вищих навчальних закладах технічного профілю, на превеликий жаль, навряд чи буде збільшена; в) тематику занять з історичних дисциплін у вищий школі не можна визначати без урахування знань, отриманих студентами в середній школі, а також реальних потреб студентів негуманітарних спеціальностей у поглибленні й розширенні своїх історичних знань.

Прагнення розв'язати вказане протиріччя й певний досвід роботи у вищий школі спонукали автора даного повідомлення на написання у співавторстві з професором В. Іваненком 2-х посібників з історії [9;12], посібника з історії української культури [10], підручника «Історія і культура України» [11], що розраховані саме на студентів технічних і природничих спеціальностей. Однак, як виявилося, простого скорочення матеріалу й навіть адаптації до вказаної категорії студентів виявилося недостатньо. Доводиться визнати, що потрібна кардинальна зміна підходів до подачі матеріалу. Якщо не в навчальних програмах, підручниках і посібниках, то принаймні в тематиці, змісті, методичних прийомах лекційних і семінарських занять.

Багаторічний досвід роботи зі студентами технічних і природничих спеціальностей переконує в необхідності визначення тематики лекцій і семінарських занять за проблемним, а не хронологічним принципом. Наприклад: 1). Історичні традиції українського державотворення; 2). Формування українського народу й нації; 3) Роль козацтва в боротьбі українського народу в боротьбі за незалежність і створення власної держави; 4). Внесок українського народу у світову культуру; 5). Україна під Російським царатом; 6). Історія національно-визвольного і революційного рухів в Україні; 7) Україна в умовах тоталітарного режиму; 8). Україна - незалежна, суверенна держава.

Природно, що й план кожного заняття слід будувати за проблемним принципом. Так, останнє заняття можна провести за таким планом: а). Проголошення державної незалежності України; б ). Політичні процеси та державотворення в незалежній Україні; в). Проблеми економічного розвитку України; г). Євроінтеграційна політика Української держави; д). Культурні здобутки незалежної України. При цьому цілком можливе винесення на семінарські заняття не всіх питань теми (залишивши їх на самостійне опрацювання студентами), а якогось одного - принципового, наприклад: «Питання про формування стародавнього руського народу», «Козацька держава Б. Хмельницького», «Самобутня краса козацького бароко» тощо. Дана структура курсу, на наш погляд, не тільки створює можливості для вивчення студентами фактичного матеріалу, але й великою мірою сприятиме формуванню в них світогляду, політичної культури, логічного мислення, вміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Тобто реалізації головної мети даного курсу у вищий школі.

Безумовно, вивчення вказаних тем потребує певної корекції й підходів, і методики викладання навчальної дисципліни. Передусім слід широко використовувати проблемний метод, який: а) вимагає постановку викладачем (на лекціях) запитань і спільний зі студентами пошук відповідей на них (на семінарських заняттях); б) викладення різних точок зору на різні події, формування у студентів розуміння того, що наявність різних точок зору - це нормально для будь-якої науки; в) застосування в аудиторії дискусії при обговоренні найбільш складних питань. Подібних дискусій, зокрема, не можна уникнути при викладанні таких тем, як: походження стародавнього руського народу; початок формування українського народу; роль козацтва і Запорозької січі в історії України; входження Гетьманщини до Московської держави й значення цієї події; причини поразки Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.; національна політика Радянської держави; діяльність ОУН-УПА в роки Другої світової війни; проголошення державної незалежності України тощо.

Певна річ, відповідним кафедрам доведеться кардинально переробити робочі програми й плани, викладачам - конспекти й плани семінарських занять. Нові підходи також вимагають від викладача глибоких наукових знань, високої педагогічної майстерності, методичної підготовки, вміння вести дискусію, відстоювати свою позицію, переконувати у ній інших, а в кінцевому рахунку й більших затрат інтелектуальних сил і енергії. Проте, очевидно, нова концепція викладання якнайкраще сприятиме формуванню у майбутніх інженерів діалектичного мислення, творчих здібностей, креативності мислення. Тобто таких фахівців, на яких сьогодні є соціальне замовлення.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України: навч. посіб. / О.Д. Бойко. - 3-тє вид., доповн. - К.: Академвидав, 2010. - 687 с.

2. Бокань В.А., Польовий Л.Г. Історія культури України: Навч. Посібник.- К.: МАУП, 1998.- 232 с.

3. Верстюк В.Ф. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гурій та ін. Під ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997. - 416 с.

4. Власенко О.И. Культурология: Учеб.пособ./ О.И. Власенко, Ю.В. Зайончковский. - Х.: Харьков, 2006. с.

5. Греченко В.А. Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти / В.А.Греченко, І.В.Чорний, В.А.Кушнерук, В.А.Режко.- К.: Літера ЛТД, 2006.- 480 с.

6. Греченко В.А. Історія України. Модульний курс: Навч. посб. / В.А. Греченко. - 2-ге вид. / В.А. Греченко . - Х.:Торсинг плюс, 2009. - 384 с.

7. Зайцев Ю.А. Історія України / Ю.А. Зайцев, В.К. Баран, Я.Й. Грицак та ін. - 2-е вид., зі змін. - Л.: Світ, 1998. - 487 с.

8. Закович М.М. Культурологія: Українська та зарубіжна кульура: Навч. осіб./ М.М.Закович, І.А.Зазюн, О.М.Семашко та ін.; За ред. М.М.Закович.- К.: Знання, 2004.- 567 с.

9. Іваненко В.В. Історія України: Навч. посібник для студентів природничих і технічних спеціальностей / В.І. Іваненко, Г.Г. Кривчик. - Д.: ДНУ, 2012. - 184 с.

10. Іваненко В.В. Історія української культури: Навч. посібник для студентів природничих і технічних спеціальностей / В.І. Іваненко, Г.Г. Кривчик. - Д.: ДНУ, 2010 - 100 с.

11. Іваненко В.В. Історія і культура України: Підручник для студентів природ. і техн. спец. / В.В. Іваненко, Г.Г. Кривчик. -Д.:Ліра, 2016. - 206 с.

12. Іваненко В.В., Кривчик Г.Г. Історія України: Метод. посіб. до семінар. Занять для студ. природ. і техн. спец. / В.В. Іваненко, Г.Г. Кривчик. - Д.:Дну, 2015. - 66 с.

13. Історія України: Нове бачення: У 3 т. / Під ред. В.А. Смолія. - К.: Україна, 1995. - 350 с.

14. Казьмирчук А.П. Історія України: підручник / Г.Д. Казьмирчук, А.П. Коцур О.В., Вербовий та ін. - 2-ге вид., виправл. і доповн. - К.: Логос, 2010. - 648

15. Культурологія: Курс лекцій / Під ред. А.Г. Баканурського, Г.Є. Краснопутського, Л.Л.Сауленко. - К.: ВД. «Професіонал», 2004. - 208 с.

16. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид./ За загальн. ред. Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О.- Львів: Світ, 1994.- 496 с.

17. Литвин В.М. Історія України: підручник / В.М. Литвин. -- 3-тє доопрац. та доповн. вид. - К.: Наук. думка, 2009. - 821 с.

18. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: навч. посіб. / В.Ф. Остафійчук. - 4-те вид., виправл. - К.: Знання-Прес, 2008. - 424 с.

19. Савченко Н.М. Історія України: Модульний курс. Навчальний посібник / Н.М Савченко, М.К. Подольський. - К.: Інкос, 2006.- 544 с.

20. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб.: 3-тє видання, стереотипне / О.Л. Шевнюк.- К.: Знання-Прес, 2007. - 353 с.

Размещено на Allbest.ru