Жінка на королівському троні: погляд англійських тираноборців середини XVI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жінка на королівському троні: погляд англійських тираноборців середини XVI ст.

Вінчання на престол Англії Марії Тюдор спровокувало бурхливий розквіт політичної публіцистики, в якій жіноче правління оцінювалося неоднозначно. Тендерні стереотипи, які панували натоді у суспільстві, не дозволяли позитивно сприйняти жінку на троні. У період правління Марії Тюдор у політичних памфлетах, написаних протестантськими діячами «на злобу дня», жінка при владі сприймалася як щось ненормальне, але документи, створені при дворі англійських володарів, не правління Єлизавети Тюдор значно зменшилися настрої женофобії по відношенню до жінки на троні.

Чим же можна пояснити з точки зору норм інституту престолонаслідування в Англії такий феномен, як правління двох королев сестер з дому Тюдорів? Для цього існували певні соціально - політичні причини загального та приватного характеру, що було пов'язано з традиціями Англії. Англійський феодалізм мав центральною ланкою приватне феодальне землеволодіння. Відтак, жінка в рамках права Англії ХІІІ - XVI ст., (як про це свідчить Велика хартія вольностей), могла розглядатися за певних обставин як власник феодального маєтку, хоч і з обмеженими правами.

В розвиток цього твердження слід додати і те, що англійська держава за своїми соціальними нормами права та інституціями була величезним феодальним «маєтком», фактичними власниками якого виступали представники двох правлячих феодальних станів. Однак юридичним джерелом законів в Англії вважалася воля короля. У зв'язку з цим тодішня правителька Англії, шануючи права короля, як номінального власника цієї держави, не мала на відміну від деяких інших країн Європи (наприклад Франції, де можна було послатись на Салічний закон), категоричних обмежень для жінки в плані можливості наслідування трону, хоча і віддавала перевагу представникам чоловічої статі правлячої династії. Правда, політична практика Англії до XVI ст., не надала осіб правлячих королев.

Перше, з чим зіткнулася Марія Тюдор, отримавши владу, це сприйняття жінки в середньовічному соціумі. Як відзначав Жак Ле Гофф: «Пізнє середньовіччя було часом загострення антифемінізму» [2, с. 269]. Згідно зі звичаями та вченням церкви, вірили, що від народження жінки, по розуму і розвитку нижче чоловіків, і їхня доля в тому, щоб ними управляли, а не щоб вони правили. Відповідно у сучасників Марії виникали апріорні сумніви в її вмінні керувати державою.

Джон Фортеск'ю, впливовий політичний діяч, який визначив розвиток розуміння держави в XV ст., стверджував, що жінка не може правити державою ні за яких умов [16, с. 350]. Імператор Карл V, у посланнях до своїх послів в Англії, писав, що управління державою - це не жіноча справа [8, с. 116 - 117].

На той час роль жінки стала більш вагомою у сферах виробництва, культурного та релігійного життя. Одна з ознак епохи англійського Ренесансу - жінка, яка читає Біблію. Зростання ролі гендерного чинника досить рельєфно відображено у творчості Шекспіра (наприклад, драми «Макбет», «Король Лір»). З іншого боку, не варто перебільшувати розвиток гендеру у XVI ст. Англія не знала ще, наприклад, феномену жіночого руху.

Марія Тюдор не замислювалася над цим занадто серйозно [15, с. 187 - 208]. Королева була вихована як донька іспанської принцеси - ревною та достатньо обмеженою католичкою, і свято вірила у своє право на престол. Вона прийняла як належне, що в Англії повинна бути відновлена католицька віра. Найбільш ідеологічно небезпечними змінами у вірі вона вважала ті, які сталися у правління Едуарда IV. Марія з самого початку ясно дала зрозуміти свій намір відновити папську юрисдикцію в Англії. Вона була самозакохано впевнена, що її піддані будуть охоче слідувати тим вимогам, які вона систематично запроваджувала з метою окатоличення Англію [14, с. 37].

Якщо на початку правління Марії Тюдор контрреформація сприймалася відносно спокійно, то з плином часу почало зростати невдоволення не тільки її іспанською політикою, але й релігійною. Марія переслідувала єретиків не за вродженою жорстокістю, а виключно з фанатизму. Обурення англійців досягло межі, коли Марія оголосила про свій намір вийти заміж за короля Іспанії Філіпа [5, с. 104].

Її шлюб з Філіпом Іспанським ще глибше відсторонив її від англійців. Він був сприйнятий її співвітчизниками як загроза втрати країною політичної самостійності, засилля іспанців і відсторонення від влади англійського дворянства.

Не надто вдалі кроки як у зовнішній, так і у внутрішній політиці призвели до того, що протестантська пропаганда піддавала королеву критиці, вважаючи її жінкою без співчуття. Дійсно, такі яскраві діячі та ідеологи реформації, як У. Тіндаль, Г. Латімер, Т. Гардінер та інші померли мученицькою смертю, зійшовши на вогнище. Джон Фокс у своїй «Книзі мучеників» описав моторошні подробиці страт і мужності тих, хто прийняв смерть за свою віру [6, с. 456]. Їхні, більш радикально налаштовані соратники, які не збиралися вдягати на себе мученицький вінець, не залишили це без уваги.

Найтиповішими з них були Джон Нокс, Крістофер Гудмен та Джон Понет, які виступили у період правління Марії Тюдор з ідеєю законності опору королівської влади. На думку Майкла Уолцера, радикальність їхніх поглядів була викликана тривалим процесом відчуження, пов'язаним з їх вигнанням і свободою від англійських законів. Вони стали більш нестриманими. К. Гудмен був «людиною з дратівливим характером, і занадто упертий у всьому, за що він колись брався» [21, с. 95].

У своїх працях Дж. Нокс і К. Гудмен доводили, що жінка не має права правити. У першу чергу в своїх доказах вони спиралися на гендерні стереотипи, що панували в європейському суспільстві XVI ст.

Дж. Нокс в своєму памфлеті «Попередження сповідникам божої правди», написаному в 1554 р., який різко відрізнявся за змістом від усіх його попередніх висловлювань, уперше обрушився з різкою критикою на Марію Тюдор і на жителів Англії, які підкорилися ідолопоклонникам. Марію він вважав зрадницею королівства. Він вже почав стверджувати, що за законом Бога жінка не може бути королевою, вона не може ні впливати на верховну владу, ні правити над чоловіками [20, с. 233].

Його женофобія не поширювалася на усіх жінок. У листі «До королеви-регентші Шотландії Марії де Гіз» він називав Шотландську королеву «шляхетною королевою, наділеною милосердям», він хотів щоб королева, використовуючи всю силу королівської влади, знищила тиранію богохульних осіб [20, с. 73]. Марія де Гіз відмовила, що розбило останні ілюзії Дж. Нокса.

Думку, що жінка не має права керувати державою, він розвинув у іншому, мабуть, його самому знаменитому творі «Перший трубний глас проти жахливого правління жінок» [20, с. 50]. Ця робота вже була спрямована не тільки проти Марії Тюдор, а й проти Марії Гіз та її дочки Марії Стюарт. На його думку, жінка не може керувати державою, бо це «противно природі». Всі, хто не згоден з ним, тобто ті, хто схвалює рішення про управління жінкою державою, є безумцями, сліпцями, божевільними [20, с. 51].

Дж. Нокс вважав, що чоловіки, які підпорядковуються владі своїх дружин і приймають їхні поради, недостойні займати громадські посади. Він також зазначив, що про це писав Аристотель у своїй «Політиці». Реформатор обурюється, задаючи питання і розмірковуючи, що б міг сказати давньогрецький філософ про те, що країною керує жінка, яка до того ж знаходиться одна серед чоловіків. З точки зору Дж. Нокса, правління жінки губить всі чесноти, а жадібність стане зневажати порядок і справедливість [20, с. 64].

Звертаючись у черговий раз до Старого Заповіту, Дж. Нокс згадував, як в Ізраїлі й іноді в Іудеї обирали іншого правителя, якщо не залишалося спадкоємця чоловічої статі. На підставі цієї інформації автор вкотре робить висновок, що передавати владу жінці над чоловіком противно природі, «порядку, який встановив Бог» [20, с. 66].

К. Гудмен, як і Дж. Нокс, не може змиритися з тим, що корона Англії належить жінці. У своєму трактаті «Як вища влада повинна контролюватися підданими: і щодо чого їм можна законно і згідно Божому слову не підкорятися і чинити опір» [10] він люто нападав на королеву і на уряд на чолі з жінкою. Хоча тираноборець не акцентував свою увагу на недоліках жінки, щоб довести, що вона не може правити, він питає, якщо жінці не дозволено бути пером, суддею, канцлером, то як вона може керувати країною [10, с. 21]? У своїх доказах, на відміну від Дж. Нокса, який вдавався до різних джерел, К. Гудмен спирався виключно на Біблію. Наприклад, він вказує, що Господь заповідає вибирати правителів серед братів, але не серед сестер. Знову ж, щоб довести, що жінка підкоряється чоловікові, що вона залежна від нього, автор звертався до Святого Письма. Він, слідом за Ноксом, називає Марію Тюдор Ієзавелю.

Тут проводиться дуже цікава паралель. За Старим Заповітом Ієзавель - донька царя сидонського Еваала, дружина Ахава, сьомого царя Ізраїльського, за свого правління «винищувала пророків Господніх», намагалася нав'язати боготворіння фінікійського божества Ваала. Дж. Понет, у своєму «Короткому трактаті», слідом за Дж. Ноксом та К. Гудменом, також називає королеву Ієзавеллю [17].

Для реформаторів королева Марія - бастард, незаконнонароджена, відтак не може керувати країною, тому що це огидно Богу [10, с. 25]. К. Гудмен наводить той же аргумент, що використав Генріх VIII при розірванні шлюбу з Катериною Арагонською. Катерина Арагонська була дружиною його брата, тобто за К. Гудманом Марія народилася в інцесті, що суперечить усім заповідям Господа [10, с. 33].

Для нього католики, яких він (як і всі протестанти) називав папістами - ідолопоклонники, ті, хто бореться проти Христа [10, с. 12]. Королева-католичка є уособленням усього цього. Король, згідно із К. Гудманом, повинен підкорятися законам Господа, свято виконувати заповіді, але не схилитися до ідолопоклонства, тобто не бути католиком [10, с. 22]. Але він не говорить жодного слова проти іншої сестри, (майбутньої королеви Єлизавети I), яку він називав лагідним ягням, і яка, на відміну від Марії, протестантка [10, с. 25]. Це, мабуть, і мало вирішальне значення щодо обох сестер.

Такі нападки на королеву викликали ненависть у Марії Тюдор, яка видала в липні 1558 р. прокламацію, що заборонила Дж. Ноксу в'їзд до Англії за його єретичний памфлет «Перший трубний глас проти жахливого правління жінки» [11, с. 738]. Так і не залишивши бажаного й очікуваного нащадка, королева Марія померла. Корона перейшла до її молодшої сестри Єлизавети I.

Френсіс Бекон так описав правління королеви Єлизавети: «Правління жінок у всі часи було рідкістю; ще рідше таке правління бувало благополучним; поєднання ж благополуччя і тривалості є річ найрідкісніша». [1, с. 126] Іспанський посол Феріа доповідав: «Вона дуже прив'язана до народу і цілком впевнена, що він повністю на її боці…» [5, с. 127]. Її коронація відбулася 15 січня 1559 р.

Якщо Марія не змогла примирити в собі дві ролі - правительки і жінки, то Єлизаветі це вдалося. Зійшовши на престол, вона сказала: «я доведу світові, що в Англії є жінка, яка вміє діяти мужньо» [4, с. 314].

Громадськість була в деякій мірі схильна до антифемінізму і вважала, що Єлизавета вийде заміж. У Єлизавети не було жодного бажання потрапляти в ту пастку, від якої постраждала її сестра: бути хорошою дружиною чи бути хорошим правителем. Як і Марія, Єлизавета свято вірила у своє право на престол, а в тому, що Бог створив її як жінку, вона побачила захоплюючу задачу - Бог також дав їй розум і жіночність, що б можна було маніпулювати чоловіками, з якими їй довелося мати справу.

Знаючи її протестантське виховання, майже всі були впевнені, що вона в душі залишається щирою протестанткою. І дійсно, Єлизавета повернула країну до порядків, встановлених її батьком Генріхом VIII. Зійшовши на престол, Єлизавета відновила англіканську церкву, ставши її главою згідно з «Актом про супрематію» (1559). В її правління був розроблений новий символ віри - «39 статей». Усі священнослужителі, а також світські особи, які вступали на посаду, зобов'язані були приносити присягу вірності королю як главі церкви. Англіканське сповідування стало обов'язком усіх підданих королівства. Була встановлена єдина форма богослужіння англійською мовою.

На початку правління Єлизавета прагнула зберегти мир між католиками і протестантами, але не дивлячись на усі її старання, Папа Пій V видав 25 лютого 1570 р. буллу про відлучення Єлизавети від церкви. Булла свідчила, що на підставі влади римського понтифіка над усіма народами і царствами, і внаслідок того, що Єлизавета, узурпувала церковну владу, накликала загибель на своє королівство і здійснювала нечестиві таїнства Кальвіна, вона відлучається від Тіла Христового і позбавляється свого престолу, а усім її підданим відпускається принесена ними клятва вірності [18].

Єлизавета відреагувала на папську буллу офіційною заявою, що вона «бажає, щоб усі її люблячі піддані розуміли, що, поки вони живуть, відкрито дотримуючись її законів і не порушуючи їх свідомо і демонстративно своїми явними діями, позиція її величності полягає не в тому, щоб докучати комусь із них в питаннях релігії інквізицією або поліцією моралі, але приймати їх і обходитися з ними, як зі своїми добрими і вірними підданими» [5, с. 128].

Відлучення Єлизавети від церкви дуже негативно сприйняли її піддані. Наприклад, єпископ Джуєл у відповідь на «буллу про зречення» писав: Бог дав нам королеву Єлизавету, і з нею дав нам мир, і такий тривалий мир, який рідко бачили в Англії колись» [12, с. 158].

Емігранти, які в Цюріху, Женеві, Франфрукті рятувалися від переслідувань Марії, з радістю почали повертатися в Англію. Але багато з тих, хто повернувся, і тих, хто уникнув багать лише завдяки смерті Марії, були сповнені кальвіністського фанатизму. Вони розуміли, що між католицькою реставрацією і ними в Англії стоїть тільки Єлизавета, тому вони схвалювали її церковну політику, маючи намір з часом внести потрібні їм зміни [3, с. 190].

Уся група Дж. Нокса зуміла повернутися додому, крім нього самого. Королева Єлизавета йому не пробачила його різких памфлетів, і тому в'їзд до Англії був йому, як і раніше, заборонений. Дж. Нокс не міг зрозуміти, за що так на нього ображена королева [7, с. 57]. Він твердо стояв на своєму. У листі У. Сесілю він написав, що «він так само твердо вірить в істинність цього судження, як не сумнівається в голосі Бога, який перший вимовив це покарання щодо жінок «В прикрощі та муках ви будете народжувати дітей»» [19, с. 178], але також зазначав, що Єлизавета не була «ні хорошою протестанткою, ні переконаною папісткою» [19, с. 59]. У листі до лорда У. Сесіля Дж. Нокс писав: «…Бог свідок, що письменник шукав скоріше не милості світу, а слави Бога…» [19, с. 58]. А королеві Єлизаветі, запевняючи, що він всіляко вірить в її правління, він писав, що «…це стосувалося не персони вашої величності…», що він «…буде зміцнювати і благословляти Вашу владу мовою і пером…» [19, с. 59]. Лорд Сесіль писав, що «королева налаштована різко вороже проти Нокса і не хоче чути про жодні контакти з ним» [9, с. 45].

Намагався пом'якшити настрій королеви Дж. Ейлмер у своєму памфлеті «Притулок для вірних і відданих і підданих». Радикалізм і різкість Нокса він пояснював вчинками Марії Тюдор [19, с. 553].

Від своїх ідей так само відмовлявся і К. Гудмен. Він підписав зречення від тих ідей, які «могли б найбільш образливо бути прийняті» [19, с. 554]. Причину написання своєї праці К. Гудмен пояснював тим, що це був «небезпечний час, протизаконна зміна релігії, ідолопоклонство, вигнання праведних людей та вбивство святих». Тепер він заявляв, що «…добропорядні і благочестиві жінки можуть правити цілими королівствами» [19, с. 554].

Популярність риторики Нокса і Гудмена сходила нанівець. Їхні соратники сподівалися, що королева проведе реформацію. Враховуючи непопулярність Дж. Нокса і К. Гудмена, колишні однодумці відмежовувалися від них. Кальвін теж поспішив зректися своїх учнів, заявляючи в листі лорду Сесілю, що трактат Дж. Нокса «вийшов без його відома…» [22, с. 77]. Хоча трактат К. Гудмена Кальвін прийняв більш прихильно, за свідченням самого К. Гудмена, в листі Метью Паркеру він писав: «Я показав йому [Кальвінові. - А.П.] ті ж ідеї, які я послав вам. І хоча він вважає їх трохи суворими… але, тим не менш, він визнав їх, що це істинно…» [19.с. 555].

Таким чином, окресливши найзагальніші моменти ставлення до жінки на троні у творах англійських радикальних протестантських діячів, написаних в часи правління Марії та Єлизавети Тюдор, бачимо, як сильно різняться думки про царювання двох королев.

Гостра негативна реакція англійських протестантських тираноборців на правління Марії Тюдор була породжена складним комплексом причин. По-перше, це було пов'язано із сприйняттям жінки в середньовічному соціумі. Коли Марія була коронована - жінка на троні сприймалася як феномен швидше винятковий. Королева, слідуючи традиції, схильна була слідувати в політиці і в приватному житті традиційних для середньовічної жінки стереотипам. Її жорстка самореалізація не дозволяла їй одночасно уособлювати для її підданих імідж правлячого монарха та жінки. По-друге, правління Марії в очах протестантів несло їм небезпеку, як спільноті.

На відміну від Марії, Єлизавета вже не була першою королевою на троні Англії, відтак середньовічні антіфемінистичні стереотипи тяжіли над нею не так, як над Марією. Вона постала у зовсім іншій іпостасі - протестантки, яка не бажала грати традиційну роль, призначену жінці. Це дало підстави протестантським діячам висунути аргументи на користь того, що жінка має право керувати державою.

Джерела та література

жінка влада трон англійський

1. Бэкон Ф. История правления короля Генриха VII / Ф. Бэкон. - М.: Наука, 1990. - 324 с.

2. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / Ж. Ле Гофф. - М.: Издательская группа Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. - 376 с.

3. Сапрыкин Ю.М. От Чосера до Шекспира. Этические и политические идеи в Англии / Ю.М. Сапрыкин. - М., 1985. - 192 с.

4. Соколов В.А. Елизавтеа Тюдов королева английская / В.А. Соколов // Богословский вестник. - 1892. - Т.1. - №2. - С. 312 - 320.

5. Спиц Л.В. История Реформации. Возрождение и движение Реформации / Л.В. Спиц. - М.: Фонд Лютеранское наследие, 2003. - Т. 2. - 432 с.

6. Фокс Дж. Книга мучеников или история гонений на христиан с I по ХХ век / Дж. Фокс. - Из-во Христианского Библейского Братства св. апостола Павла. - 2006. - 456 с.

7. Arber E. The First Blast of the Trumpet Against the Monstrous Regiment of Women.-London, 1878. - 65p.

8. Calendar of State Papers Spain. - V.XI. - 706 p.

9. Calendar of the Cecil Papers in Hatfield hausers. - V.I. - 689 p.

10. Goodman Christopher How Superior Powers Ought To Be Obeyed By Their Subjects And Wherein They May Lawfully By God's Word Be Disobeyed And Resisted, Kessinger Publishing, 2004. - 64 р.

11. Foxe J. Acts and Monuments, v.VI. - L.1841. - 803 р.

12. Jenkins E. Elizabeth the Great. - L., 2000. - 216p.

13. Knox John The First Blast of the Trumpet Against the Monstrous Regiment of Women. - Echo Library, 2006. - 64p.

14. Lee S.J. The mid Tudors: Edward VI and Mary, 1547-1558.-NY, 2007. - p.

15. Loades D.M. Tudor Queens of England. - London, 2009. - p.

16. Mendelson S., Crawford P. Women in Early Modern England. - Oxf., N.Y., 1998. - p.

17. Ponet J. A shorte treatise of politike power. - In: Hudson W. John Ponet. Chicago, 1942. - p

18. Regnans in Excelsis. - Режим доступу: http://www.papalencyclicals.net/Pius05/p5regnans.htm

19. Strype J. Annals of the Reformation and establishment of religion, and other various occurrences in the church of England, during queen Elizabeth's happy reign v1., part I.-Oxford. - 731 p.

20. The works of John Knox.-V.3.-Edinburg, 1854. - 556 p

21. Walzer Michael The revolution of the Saints. A study in the Origins of Radical Politics. - Harvard University Press, 1982. - 295 p.

22. Zurich letters: comprising the correspondence of several English bishops and others, with some of the Helvetian reformers, during the early part of the reign of Queen Elizabeth. - 1842, V.I. - 231p.

Размещено на Allbest.ru