Проблеми радянської історіографії у вивченні Ніжинського грецького магістрату та Маріупольського грецького суду

кандидат історичних наук, доцент

Подгайко Марія

Анотація

Ключові слова: радянська історіографія; історіографія дослідження; Маріупольський грецький суд; Ніжинський грецький магістрат; грецька громада; політика коренізації.

Аннотация

В статье освещены проблемы, связанные с изучением советской исторической наукой специфики создания и деятельности органов местного самоуправления, действовавших на территории современной Украины в конце XVIII - в ХІХ вв. Исследователями был изучен комплекс проблем, связанных с организацией деятельности органов самоуправления греческой общины Нежина и Северного Приазовья, каковыми являлись Нежинский греческий магистрат и Мариупольский греческий суд. Историографический анализ позволил определить степень изученности данной проблематики советскими исследователями и расширить круг вопросов для дальнейшего изучения историографии греческого самоуправления на украинских землях.

Annotation

In modern Ukrainian state Greek community established an effective national and cultural self-organization, a well-developed infrastructure to meet the needs of the community development, indicating a high degree of identity of the ethnic community and causing the research interest in issues of its history.

One of the ethnic consolidation preservation means for a long historical period was a self-governing structure of Nizhyn Greeks and Northern Azov in the form of Nizhyn Greek magistrate and Mariupol Greek court respectively.

Despite the considerable number of works on the history of the Greek minority, which has appeared recently, the most limited in terms of historiographic study period in the history of the Greek community in Ukraine is Soviet one.

The authority of the Ukrainian Soviet republic was not interested in the History of national minorities of Ukraine, so there was little substantial research at that time. Soviet historical science highlighted only some aspects of the history of Nizhyn and Mariupol Greek communities. The aim of the article is to highlight the state of the study of Soviet historical science activities of Nizhyn Greek and Mariupol Greek magistrate court at the end of the XVIII - XIX centuries.

Party-state policy of the Soviet state in national relations had not contributed to the emergence of complex research problems of national minorities, in particular the Greek ethnos. History of Greek Communities of Ukraine was represented in the form of short essays. Consequently, neither Mariupol Greek court nor magistrate of Nizhyn Greek was the subject of a separate study of Soviet historical science.

Historiographic analysis made it possible to determine the study extent of this issue by Soviet researchers, and expand the issues range for further historiography study of the Greek authorities on the Ukrainian lands.

Keywords: Soviet historiography; research historiography; Mariupol Greek court; Nizhyn Greek magistrate; Greek community; indigenization policy.

Постановка проблеми та стан її вивчення. Завдання розбудови демократичної державності в Україні потребують урахування і дослідження її етнічного розмаїття. На сьогодні грецька меншина України має дієву національно-культурну самоорганізацію, розвинену інфраструктуру для задоволення потреб власного розвитку, що свідчить про високий ступінь самоідентифікації цієї етнічної спільноти й обумовлює дослідницький інтерес до питань її історичного минулого. Зокрема, до тих його аспектів, які пов'язані з утворенням власних суспільних організмів у відриві від історичної батьківщини. Одним із засобів збереження етнічної консолідованості протягом тривалого історичного періоду й були самоврядні структури греків Ніжина та Північного Приазов'я у формі Ніжинського грецького магістрату та Маріупольського грецького суду відповідно.

Попри значну кількість робіт з історії грецької меншини, що з'явилися останнім часом, запропонована тематика зустрічається вперше, і пов'язана вона з аналізом радянської історіографії грецького самоврядування як історичного феномена. Такий аналіз становить необхідну умову створення цілісного уявлення про суспільно-політичний розвиток українських земель наприкінці XVIII - у ХІХ ст., а також є важливим елементом для вивчення ролі грецьких автономних утворень в організації життєдіяльності спільноти.

Метою статті є дослідження напрацювань радянських істориків щодо вивчення історико-правових умов, загальних принципів і напрямів функціонування Ніжинського грецького магістрату та Маріупольського грецького суду. радянський самоврядування грецький

Виклад основного матеріалу. Літературна спадщина з історії Ніжинської та Приазовської грецьких громад становить вагомий у кількісному і якісному плані історіографічний доробок. Утім, більшість робіт присвячено висвітленню причин виникнення грецьких громад, основним напрямкам їхньої діяльності. Історія самоврядних установ та їхнього впливу на соціально-економічні, культурні й етнічні процеси в грецькому середовищі комплексно не досліджувалася. З іншого боку висвітлюючи грецький чинник на окремих українських теренах, кожен із дослідників мав звернути увагу й на органи самоврядування. Адже саме автономні інституції греків Ніжина і Маріуполя були тим стрижнем, навколо якого оберталася життєдіяльність спільноти, ці структури становили необхідний політико-правовий каркас існування й консолідації громади. Тому ми залучили до історіографічного аналізу праці, які, висвітлюючи в загальному контексті історію ніжинських та маріупольських греків чи її окремі аспекти, водночас тим чи іншим чином стосуються теми нашого дослідження. Незважаючи на те, що досліджувалися дві грецькі громади, які відрізняються між собою за територіальними межами, а їх існування не зовсім збігалося в часі, пропонуємо класифікацію дослідницької літератури за хронологічним принципом. Саме суспільно-політичні умови та історіографічні тенденції окремого часового відрізку зумовлюють різні підходи й оцінки стосовно того явища історії грецьких осередків, що насамперед становить науковий інтерес, а саме: природи та діяльності самоврядних етнічних інституцій. Згідно з таким підходом залучені до дослідження наукові розвідки можемо поділити на групи: історіографія середини ХІХ - початку ХХ ст.; радянська історіографія та напрацювання сучасної історичної думки.

Найбільш обмеженим в історіографічному вимірі періодом вивчення історії грецьких громад України є радянський. Історія національних меншин радянської України мало цікавила керівництво республіки, тому ґрунтовних досліджень тих часів було обмаль. Тим ціннішими ці надбання є для української історичної науки. Радянською історичною наукою були висвітлені лише деякі окремі аспекти історичного минулого Ніжинської та Маріупольської грецьких громад. Тому предметом нашого дослідження є вивчення радянською історіографією самоврядування грецьких громад України кінця ХVШ - ХІХ ст.

Грецька спільнота є однією з найчисельніших на території України. Вивчення історії Маріупольської та Ніжинської грецької громад розпочалося в середині ХІХ ст. У більшості досліджень ХІХ - початку ХХ ст. історія грецької спільноти становила лише окремий сюжет.

Наступний етап елліністичних досліджень в Україні тісно пов'язаний із політичним курсом радянської влади щодо етнічних меншин. У руслі політики коренізаціі, яка проводилася більшовицьким керівництвом країни в 1920-1930-х рр. були створені сприятливі умови не тільки для розвитку греків УСРР, але й для дослідження їхньої історії та культури. Адже завдання радянського будівництва в середовищі національних меншин потребували з'ясування й розуміння етносоціальної та етнокультурної ситуації в республіці.

Переважна більшість праць цієї доби стосувалася питань етногенезу приазовських греків, їхніх лінгвістичних особливостей, специфіки матеріальної та духовної культури.

Досліджуючи історію Маріуполя та Північного При- азов'я, історії грецької громади торкаються маріупольські краєзнавці Р Саєнко, Р Божко, Л. Яруцький, С. Буров та інші. Ще за радянських часів розпочала свою дослідницьку діяльність Р Саєнко [5], на рахунку якої більше десятка публікацій. Основним питанням, яке студіювала авторка, була дата заснування міста Маріуполя. Аналізуючи жалувану Катериною ІІ грамоту від 21 травня 1779 р., вона також звертала увагу на 5 пункт документа, де між іншим йшлося про створення Маріупольського грецького суду.

Автором чи не єдиної за радянської доби узагальнюючої праці з історії грецької спільноти був С. Ялі [11].

Загальні згадки про грецьку міграцію містили праці О. Дружиніної. Вона досить категорично обґрунтувала політичну доцільність та ефективність організованого в 1778 р. переселення греків із Криму з огляду на геополітичні інтереси Російської імперії [1]. Також серед дослідників радянської доби, які торкалися грецької проблематики Північного Приазов'я, можна назвати І. Соколова, В. Кабузана, М. Араджіоні та інших.

Партійно-державний курс радянської держави у сфері національних відносин не сприяв появі комплексних досліджень проблем розвитку національних меншин, зокрема грецького етносу. Історія грецьких громад України представлялася у вигляді коротких нарисів, що мали характер вступних до основної теми дослідження. А Маріупольський грецький суд узагалі ніколи не був предметом окремого дослідження.

На початок ХХ ст. ніжинська грецька громада була малочисельною та перебувала в стані занепаду. Утім, у межах краєзнавчих досліджень Ніжина простежувалися окремі згадки про потужність грецької громади в другій половині ХУІІІ - середині ХІХ ст, що вплинуло на специфіку розвитку міста. Із доповіддю на конференції "Чернігів і Північне Лівобережжя" в 1928 р., головою секції історії на якій був М. Грушевський, виступив М. Петровський [4], чия тема дослідження була присвячена безпосередньо історії Ніжина та отриманню містом Магдебурзького права в 1625 р. Своє дослідження про особливий статус Ніжина в Чернігівській губернії автор доводить до ХІХ ст. Під час висвітлення історії міста М. Петровський констатує, що наприкінці XVN ст. греки в Ніжині становили досить міцну громаду, а це дає підстави стверджувати про сприятливі умови розвитку, підтверджені гетьманськими універсалами.

Особливе місце в історіографії Ніжинської грецької громади займають студії К. Харламповича. На відміну від праць попередніх дослідників, усі його нариси ґрунтуються на матеріалах найбільш інформативного джерельного комплексу - архівних справах самої громади. К. Харлампович останнім із дослідників працював із багатьма втраченими документами з архіву Ніжинської грецької громади та міг бачити матеріали архіву в первісному вигляді, що надає його працям неабиякої цінності. Із шести запланованих дослідником нарисів світ побачили три, причому два з них були надруковані вже по смерті К. Харламповича ("Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (XVII-XVIII ст.)" [8], "Грецька колонія в Ніжині в її минулому ^V^Vm ст.)" [6] та "Ніжинські греки й торгівля" [7]). Значну увагу автор приділив характеристиці органів самоврядування Ніжинської грецької громади: суду грецького братства та Ніжинському грецькому магістрату. На думку дослідника, початковою формою організації майбутнього купецького братства була невеличка церковна парафія, що сформувалася з кількох десятків греків навколо двох-трьох священнослужителів: Фотія, о. Костянтина і о. Христодула Дмитрієва. Збудовані дві парафіяльні церкви - Св. Архістратига Михаїла та церква в ім'я Всіх Святих - залишались упродовж наступних часів осередками суспільного життя греків Ніжина. Невід'ємною рисою організації греків у братство була їхня "торговельно-станова" організація самоусвідомлення себе як носія спільних майнових, торговельних і громадських інтересів, для захисту яких потрібно було здобути певний суспільний статус. На той час такий статус визначався кількістю особливих привілеїв (безмитна торгівля та ін.), що їх дарували найвищі посадові особи держави, гетьмани, а надалі - російські царі та імператори. Боротьба за привілеї та грамоти, за К. Харламповичем, є основною рисою, тим стрижнем, навколо якого закручена вся історія громади [8].

Аналізуючи стосунки братства з українськими гетьманами, московським урядом, місцевою владою та церквою, автор нарису дійшов висновку про формування особливого грецького стану в Ніжині, на додачу до станів шляхетського, козацького, міщанського, духовно-чернечого. Остаточним моментом закріплення цього "грецького стану" було створення 1785 р. окремого грецького магістрату, який в усіх аспектах вилучав греків зі стосунків із місцевим урядом і задовольняв їхні внутрішні потреби, охороняв їх від зіткнень із навколишнім середовищем. К. Харлампович, як і історики ХІХ - початку Хх ст., згоден із тим, що першою самоврядною інституцією ніжинської громади був суд грецького братства, на базі якого утворився Ніжинський грецький магістрат, який, по суті, продовжував та розвивав започатковану судом діяльність. Попри те, що К. Харлампович дослідив достатню кількість архівних матеріалів з історії Ніжинської грецької громади, можна зауважити, що поза колом його наукових розробок залишилися питання, пов'язані з останніми роками діяльності грецького магістрату, причинами та процесом його закриття.

До принципово відмінних від висновків більшості своїх попередників тверджень К. Харламповича слід віднести: а) відлік історії ніжинських греків від 1675 р. - першого достовірного посилання на перебування їх у місті в третьому універсалі гетьмана І. Самойловича; б) занепад громади та її торговельну діяльність на початку ХІХ ст. Спираючись на архів братства, зокрема на динаміку й кількість свідоцтв та паспортів, що їх видавав магістрат, дослідник аргументує наявність великої кількості нових переселенців.

Зі змінами в державній національній політиці інтерес до історії національних громад поступово згасав. У період з кінця 1930-х і до початку 1990-х рр. не було видано жодної фундаментальної історичної праці, яка б проливала світло на білі плями історії грецьких громад, а тим більше на існування та діяльність інституцій грецького самоврядування, якими були Ніжинський грецький магістрат та Маріупольський грецький суд.

Окремі аспекти з історії грецької спільноти на території Північного Приазов'я в другій половині ХХ ст. висвітлювалися в межах дослідження проблем загальноросійської історії ХУІІІ-ХІХ ст.

Цілком природно, що в таких умовах краєзнавці та шкільні вчителі перебрали на себе функції дослідників грецьких громад Ніжина, Маріуполя, Одеси та інших міст. Саме краєзнавці привертали увагу мешканців міст ті сіл до історії свого краю. Невеличкі статті на шпальтах газет мали публіцистичний характер, спрямований на пожвавлення інтересу до історії окремих місцевостей. Серед авторів таких статей були В. Шуст [10], Ю. Москаленко [2] та інші. Вони висвітлювали різні аспекти історії міста, деякі статті були присвячені наданню Ніжину Магдебурзького права й жалуваних грамот [10], візиту Катерини ІІ до міста [3] та іншим сюжетам.

Працю істориків-аматорів не можна недооцінювати, бо завдяки краєзнавчим надбанням історія грецьких громад України дістала хоча б фрагментарну презентацію на суспільному рівні. Окремі публікації становлять значний інтерес для теми дисертаційного дослідження. Розкриваючи сторінки давнини, дослідники вперше чітко говорять про існування грецького самоврядування [10]. У цих коротких історичних статтях ішлося про те, що першим органом самоврядування для грецької громади був суд грецького братства [2].

У період перебудови історики отримали доступ до багатьох архівних документів, що за радянської доби були недоступними. Саме в цих умовах розпочала свою дослідницьку діяльність Г Швидько, предметом вивчення якої стали архівні документи з історії Ніжинського грецького братства [9].

Висновки