Освітня і наукова діяльність Д.І. Яворницького в ракурсі історії повсякденності наприкінці XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Освітня і наукова діяльність Д.І. Яворницького в ракурсі історії повсякденності наприкінці XIX ст.

О.А. Сміянова

Характерна риса сучасної історичної науки - зміщення акцентів від масового до індивідуального, від глобального до одиничного. Так, мікроісторія, зокрема історія повсякденності, має стати актуальною для історичної науки в Україні, бо дозволяє детальніше розглянути прикмети минулого, повніше відтворити риси загальних явищ [26; 8]. У такому контексті заслуговують на увагу нові грані найбільш плідного у творчому вимірі наддніпрянсько-московсько-петербурзького періоду 1885-1892 рр. життя та діяльності Дмитра Івановича Яворницького - однієї із знакових постатей у наукових і культурних колах Наддніпрянщини [4]. Висвітлення його повсякденного життя дає можливість розглянути, окрім ученості, його внутрішній світ, пізнати природу людини; зрозуміти, як його повсякдення позначилося на захопленнях, громадській, освітньо-науковій діяльності і простежити зворотні впливи.

Д.І. Яворницькому присвячена достатня кількість праць, що стосуються різних сфер його життя і діяльності, зокрема науково-освітню діяльність репрезентувало багато дослідників [1; 18; 24; 25], серед яких найвагоміший внесок зробили саме С.В. Абросимова і М.М. Шубравська. Проте становлення життєвого шляху через розкриття його повсякденного буття недостатньо вивчене [17]. Адже дослідники розкривали публічність вченого, лише інколи торкаючись повсякденних аспектів, не співвідносячи їх з публічною діяльністю [24].

Передові постаті свого часу, люди з активною громадянською позицією, суспільні діячі мають високий рівень публічності, приватне поле їх життя мінімізується, стає більш відкритим для загалу і водночас йому приділяється мало уваги з боку носія [19; 20; 21]. У XIX ст. для інтелігенції традиційним було публічне поле сфери діяльності кожної людини, справжній громадянин повинен був ставити понад усе інтереси суспільства. Не був винятком і Д.І. Яворницький, який швидко адаптувався до потреб суспільства, віддаючи перевагу публічній сфері [30].

Навчаючись в університеті, він пристав на активну життєву позицію, брався за громадську та наукову роботу. Ставши членом наукового Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, Д.І. Яворницький долучався до справ українського національного руху: поширював відомості про славне минуле України, організовуючи публічні лекції «Про запорозьких козаків» [9, с. 6; 25, с. 43]. Це приносило йому задоволення, яке він відчував при усвідомленні, що є корисним для людей.

Читаючи спогади про вченого і його власні роздуми, дійсно переконуєшся, що Д.І. Яворницький був справжнім людинолюбом, а також бажав у будь-якому разі залишити по собі значний слід, сприяти розвитку науки [23; 25]. Сам став ініціатором суспільних проектів. Популяризуючи рідну мову, восени 1884 р. запропонував видати літературний збірник українською мовою. У той час заборони українського друкованого слова це був досить сміливий крок. Редагувати цей збірник мав також Д.І. Яворницький. Матеріальну підтримку обіцяв харківський аристократ Б. Філонов. Однак через заборону влади цей проект не здійснився [4; 28].

Такі динамічні люди своєю енергією зумовлюють активізацію інших. Так, Д.І. Яворницький швидко знаходив спільну мову з кожною людиною, тому залучав до збирання старовини усіх, хто міг допомогти, передусім учителів, священиків, управителів маєтків, статистиків, простих селян, свою родину. Вони «постачали» необхідну інформацію, повідомляли про археологічні знахідки, розшукували старожитності, записували фольклор [2]. Молодий вчений почав активно працювати на Наддніпрянщині, ближче з якою познайомився завдяки мандрам і етнографічно-археологічним дослідженням. Спілкувався з нащадками козаків, оглядав приватні колекції, досліджував ландшафт і взагалі природні умови запорозького краю, передусім Дніпрові пороги [27].

Подорожі стали для нього важливим публічно-приватним аспектом життя. Адже вони водночас були для нього і роботою як необхідною умовою досліджень, і відпочинком, і можливістю заробити на проживання [9, c. 5; 29]. Як пише К.Л. Двірна у статті про проблеми історіографічної дослідженості творчості Д.І. Яворницького, такі способи дослідження історії для того часу були досить незвичайними і тому незвичними для істориків-сучасників, що частково і послужило нерозумінням його деякими з них, що вважали ефективнішою, більш достовірною «кабінетну» методику вивчення історії. Хоча, вважаю, використання всіх можливих носіїв інформації було значним його досягненням у галузі історичної науки, проте в той час це не було сприйнято освіченою громадськістю.

У 1885 р. в житті Д.І. Яворницького постали неприємні аспекти повсякденності, що в подальшому прямо вплинули на становлення його як активного суспільного діяча і науковця. Це розрив стосунків з першою дружиною Варварою Кокіною, смерть батька - найріднішої людини, - невдалі й трагічні археологічні розкопки, хвороби, звинувачення владою «в сепаратизмі», що було надуманим, бо на початку 1880-х рр. він навіть українською мовою володів слабо, відсутність роботи й заробітку на Наддніпрянщині, все це спричинило кризову смугу в житті дослідника, яка вилилася в депресію і байдужість до всього, навіть до праці [13, с. 116]. Проте енергійна й весела вдача, нові знайомства, цікава робота, поява потужного інтелектуального оточення, що з'явилися у зв'язку зі зміною місця проживання (завдяки друзям переїхав 1885 р. до Москви а потім Петербурга), допомогли Д.І. Яворницькому на деякий час вийти з кризового становища. Але це було тимчасово, бо північна столиця не давала спокою душі, оточуюче середовище і природа гнітили її. Тут не було ані Січі, ані Дніпра, ані рідних краєвидів та степів, прийшлося довго звикати до холодного і вологого клімату, нових умов. Це тривало близько року, його захопили особисті відчуття, нахлинув розпач, у листах близьким 1886 р. скаржився: «Мне беда за бедой: не везет и в Петербурге; хочу бросить всю свою науку и уйти искать счастья в Галичине» [13, c. 106].

Але знову-таки підтримка друзів і деякі успіхи підбадьорили його. Крім того, розчарування у сімейному житті, переосмислення свого становища та оцінка широких можливостей для наукової діяльності в Петербурзі сприяли втіленню всієї енергії у працю в бібліотеках і архівах, у наукові дослідження, результати яких регулярно друкував у періодичних виданнях, публікував монографії, боровся з цензурою, брав участь у святкуванні ювілеїв українських діячів як волонтер і благодійник, допомагав студентам-українцям, що навчалися у столиці, допомагав у виданні українських книг, організовував «суботки», на які збирались діячі науки, культури, мистецтва, студенти, передусім земляки з України. До того ж, потрібні були кошти, тому займався викладацькою роботою [10; 11]. Тобто за висловом С.В. Абросимової «Яворницький налагодив міцні стосунки з представниками української колонії в Петербурзі» [3].

Таким чином, опинившись у великому місті, культурний плюралізм якого перебував у постійній динаміці та змінах, і знаходячись в осередках свідомих і активно налаштованих інтелектуалів, Д.І. Яворницький сам включився у вир подій, а ще напружена праця, постійні переїзди, хвороби і не завжди присутнє порозуміння у стосунках з матір'ю - це все призвело, що повсякденним стала науково-освітня і громадська діяльність [3; 21]. Тому до Сонцівки, особливо після смерті батька, заїжджав надто рідко. Писав, що не може приїхати додому, бо дуже зайнятий і слабкий здоров'ям (це пронизує весь епістолярій), хоча працював навіть хворим [13; 14]. Є відомості про те, що заїжджав до матері після 1885 р.: «Оце, голубчику мій числа 12 [1897 р.] заїду днів на три до своєї сліпої матері, і звідтіля прямо на Запорожіє» [13, с. 30]. Ганна Матвіївна ображалася, вважаючи, що син її забув, але завжди з радістю приймала листи, подарунки і допомогу, яку він весь час надсилав родині. Інші розуміли, що він працює, не має змоги приїхати, натомість пишалися відомим родичем і раділи його піклуванню про них, віддякуючи збиранням для нього фольклору [14]. Тобто на довгий час вченого поглинула суспільна праця.

Проте повсякдення з безперервними хворобами, нестачею коштів негативно відображалося на творчій діяльності, спричиняючи розчарування у відсутності належних умов і можливості працювати. Навіть спричиняло романтизацію історичного минулого у порівнянні із складною дійсністю, що й відобразилося у його працях, незважаючи на те, що в українській суспільній думці вже панував позитивізм [6]. Та бажання досягти позитивних результатів брало верх і додавало наснаги для нових починань. Природно, що відсутність сім'ї, обов'язків чоловіка і батька забезпечували вільним часом для освітньо-наукової діяльності. За оцінкою самого Д.І. Яворницького, більше ніж у Петербурзі він не працював ніколи.

За підрахунками С.В. Абросимової, протягом 1885-1892 рр. написав і опублікував 56 статей і 7 монографій, здійснив багато археологічних досліджень, поповнивши колекцію старожитностей, зробивши таким чином значний внесок у розвиток музейної справи на українських землях (і не лише українських). С.В. Абросимова навіть ставить його біля витоків становлення музеєзнавства, пам'яткознавства та краєзнавства в Україні [1]. Також записав безліч пісень та іншого фольклорного матеріалу, активно займаючись при цьому громадською роботою [4, с. 12]. Але це спричиняло розпорошування сил на різні справи, замість досконалого вивчення теми дослідження, що й стало додатковою причиною для критики на адресу його праць з боку науковців (В. Антоновича, Г.П. Житецького, О. Лазаревського, І. Лінниченка [16]). Так, надто активний повсякденний спосіб життя, особливості його характеру, широке коло інтересів та зацікавлень спричинювали деяку поспішність і поверховість у дослідженнях, навіть, як писав І.М. Гапусенко «посилання на літературу та джерела не завжди достовірні» [9].

Це все неоднозначно позначилося на їх характері і змісті, що й стало в майбутньому однією з причин критики, невизнання і кількаразового намагання отримати ступінь магістра історії. Проте більше згодна з думкою його біографів, які схиляються до того, що критичний погляд щодо наукових робіт Дмитра Івановича не завжди виправданий [4; 28]. Адже в передмовах до праць дослідник козацтва наголошував, що вони не містять повної, систематично викладеної історії. Наприклад, відносно своєї першої монографії «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», що побачила світ у квітні 1888 р. у Петербурзі, він говорив: «це щоденник подорожей шанувальника Запорізького краю», проте книга зазнала нищівної критики з боку І. Житецького, який головним її недоліком вважав відсутність критики джерел і систематичного викладення матеріалу. Всі ці неприємності призводили до меланхолійного стану, занепаду душі, зневіри у своїх силах, часто зазвучали скарги на відсутність близької рідної людини, це навіть змінило вектори його діяльності - почав займатися письменницькою роботою [7; 13; 30].

До речі, критикували і його літературну діяльність, називаючи його «реалістом-побутовцем», бо вже в кінці XIX - на початку XX ст. було неактуальним таке висвітлення [22]. Хоча, вважаю, це допомогло зрозуміти українську дійсність другої половини XIX ст., побачити реальну картину навчання молоді в тогочасних закладах освіти, як це відтворив Д.І. Яворницького у автобіографічному романі «За чужий гріх». Біографіст В.В. Білий вважає його дійсно правдивим [5].

Отже, неприємності публічної і більшою мірою приватної сфер повсякдення у 1885 р. спричинили від'їзд Д.І. Яворницького з Харкова до Москви, а потім до Петербурга. Незважаючи на всі труднощі (північний неприємний клімат, чужі краї, численні хвороби, нестачу коштів, підозру з боку влади), він зміг влитися у спільноту свідомо налаштованої з активною громадянською позицією інтелігенції міста і активно займався освітньо-науковою і громадською діяльністю. Цей період особливо у творчому вимірі вважається найбільш плідним. Не маючи власної сім'ї, майже не відвідуючи рідних, учений був забезпечений додатковим часом, який витрачав на написання численних праць.

Проте повсякденні аспекти життя і особливості досліджень неоднозначно позначилися на їх характері і змісті, що й спричинило в подальшому критику, невизнання і невдачі з отриманням ступеня магістра історії. Але, незважаючи на зауваження щодо його праць, однозначно можна зробити висновки, що Д.І. Яворницький своєю діяльністю зробив значний внесок у розвиток гуманітаристики. У свою чергу всі неприємності публічного життя відобразилися на повсякденності: розчарування, пошуки себе, загострилося прагнення повернутися в Україну, з'явилося бажання мати власну домівку і рідну людину поряд. Навіть вже не заспокоювали щорічні поїздки на «вольності запорозькі», що були найприємнішою і невід'ємною частиною життя. Тобто, повсякдення і громадсько-наукова діяльність тісно взаємодіяли і взаємообумовлювали одне одного, формуючи насичене і плідне життя.

Бібліографічні посилання

повсякдення яворницький історіографічний

1. Абросимова С.В. Внесок Д.І. Яворницького у розвиток музейної справи в Україні / С.В. Абросимова // Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи: зб. тез доповідей наук. конф. - Д., 1999. - С. 8-10.

2. Абросимова С.В. Д.І. Яворницький: творча спадщина вченого в культурно-громадському контексті кінця XIX - початку XX століття / С.В. Абросимова // Наддніпрянська Україна: іст. процеси, події, постаті. - Д., 2003. - С. 106-121.

3. Абросимова С.В. Д.І. Яворницький і українська колонія в Петербурзі [Електронний ресурс] / С.В. Абросимова. - Режим доступу: URL: http:// museum. dp. ua/article0426-3. html.

4. Абросимова С.В. Енциклопедист козаччини / С.В. Абросимова // Укр. іст. журн. - 2005. - № 4. - С. 4-46.

5. Білий В.В. Харківські вчені в українській літературі / В.В. Білий // Укр. Академія наук. Зап. іст.-філологічного відділу. - К., 1927. - Кн. 13-14.

6. Богдашина О.М. Позитивізм в історичній науці в Україні (60-ті рр. ХІХ - 20-ті рр. ХХ ст.) / О.М. Богдашина. - Х., 2010.

7. Василенко Н.Є. До історії написання автобіографічного роману-хроніки Д.І. Яворницького «За чужий гріх» / Н.Є. Василенко // Наддніпрянська Україна: іст. процеси, події, постаті: зб. наук. пр. / відп. ред. С.І. Світленко. - Д.: ДНУ, 2010. - Вип. 8. - C. 152-161.

8. Дингес М. Историческая антропология и социальная история: через теорию «стиля жизни» к «культурной истории повседневности» / М. Дингес // Одиссей: Человек в истории. 2000. - М., 2000. - С. 98-124.

9. Д.І. Яворницький. Бібліографія вчених Української РСР / вступ. ст. і бібліографія І.М. Гапусенка. - К., 1969.

10. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. - Д., 1997. - Вип. 1: Листи вчених до Д.І. Яворницького / упоряд.: С.В. Абросимова, А.І. Перкова, О.В. Піцик, Н.Г. Чередник; перед. слово Б.Т. Карапиша.

11. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. - Д., 1999. - Вип. 2: Листи діячів культури до Д.І. Яворницького / упоряд.: С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова; за заг. ред. Н.І. Капустіної.

12. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. - Д., 2005. - Вип. 3: Листи музейних діячів до Д.І. Яворницького / уклад.: С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.; за заг. ред. Н.І. Капустіної.

13. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. - Д., 2005. - Вип. 4: Листи Д.І. Яворницького до діячів науки і культури / упоряд.: С. Абросимова, Н. Василенко, А. Перкова; за заг. ред. Н.І. Капустіної.

14. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. - Д., 2010. - Вип. 5: Листи рідних, друзів і знайомих до Д.І. Яворницького / упоряд.: С. Абросимова, Н. Василенко, А. Перкова.

15. Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. - Д., 2012. - Вип. 6: Листи друзів, приятелів і знайомих до Д.І. Яворницького / уклад.: С. Абросимова, В. Бекетова, Н. Василенко, В. Єкшов; за заг. ред. Н. Капустіної.

16. Ковальський М.П. Магістерські іспити Д.І. Яворницького та Варшавський університет / М.П. Ковальський, С.В. Абросимова // Укр. археограф. щорічник. - К., 2001. - Вип. 5-6. - С. 313-333.

17. Колпакова О.О. Образи Дмитра Івановича Яворницького в історіографії / О.О. Колпакова // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: міжвузів. зб. наук. пр. / відп. ред. А.Г. Болебрух. - Д., 2008. - C. 93-104.

18. Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. пр. / відп. ред. С.І. Світленко та ін. - Д., 2007. - Вип. 5.

19. Пушкарева Н.Л. «История повседневности» как направление исторических исследований [Электронный ресурс] / Н.Л. Пушкарева. - Режим доступа: URL: http://www. perspektivy. info/history/istorija_povsednevnosti_kak_napravlemje_istoricheskih_issledovamj_2010-03-16. htm.

20. Пушкарева Н.Л. Частная жизнь и проблема повседневности глазами историка [Электронный ресурс] / Н.Л. Пушкарева. - Режим доступа: URL: http:// demoscope. ru/weekly/ knigi/konfer/konfer_017. html.

21. Сеннет Р. Падение публичного человека / Р. Сеннет; пер. с англ. О. Исаевой, Е. Рудницкой, В. Софронова, К. Чухрукидзе. - М., 2002.

22. Скупейко Л. Художня проза Д.І. Яворницького / Л. Скупейко // Київ. старовина. - 1996. - № 1. - С. 19-27.

23. Спогади К.І. Литвиненко від 26 липня 1984 р. // Фонд ДНІМ, № 10, Арх.-47688.

24. Тележняк К.О. З особистого життя академіка Д.І. Яворницького / К.О. Тележняк // Скарби музеїв: матер. обл. наук. конф. до Міжнар. дня музеїв 2003 р. / К.О. Тележняк. - Д., 2005. - С. 102-106.

25. Чабан М.П. Сучасники про Д.І. Яворницького / упоряд. М.П. Чабан. - К., 2006.

26. Чишко В.С. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України / В.С. Чишко. - К., 1996.

27. Шаповал І. У пошуках скарбів / І. Шаповал. - К., 1963.

28. Шубравська М.М. Д.І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність / М.М. Шубравська. - К., 1972.

29. Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа / Д.И. Эварницкий. - СПб., 1888. - Т. 1.

30. Яворницький Д.І. За чужий гріх / Д.І. Яворницький. - Д., 2006.

Размещено на Allbest.ru