Медична антропологія - це галузь знання, яка виникла на межі соціальної, культурної та біологічної антропології, щоб пояснити ті чинники, які впливають на здоров'я і добробут індивідів й соціальних груп, а також зробити очевидними ті культурні відмінності, які існують в різних людських спільнотах з приводу уявлень про хвороби і способи їх розповсюдження, практики їх лікування та профілактики, а також соціальних інститутів, які виникають у зв'язку з цим.

В даний час медична антропологія являє собою міждисциплінарну галузь знання і поєднує дослідницькі підходи як своєю основної дисципліни - антропології, так і методи інших гуманітарних дисциплін - історії, соціології, психології, літературної критики та семіотики, а також ряду природничо-наукових і медичних дисциплін - епідеміології, генетики, нейрофізіології, клінічної медицини й психіатрії та ін.

Раніше всього становлення медичної антропології відбулося в США, і багато в чому саме ідеї американських антропологів зробили серйозний вплив на розвиток даної дисципліни в інших країнах. Коли основний потік медично-антропологічних ідей, теорій і методологій, ринув з Америки до інших країн, його зустріли там власні регіональні традиції соціально-гуманітарного осмислення проблем здоров'я і хвороби. В результаті, навіть сам термін “медична антропологія” закріпився далеко не скрізь, а об'єкт “нової дисципліни” продовжував визначатися локальним культурним та інтелектуальним контекстом.

Історія медичної антропології як галузі знання почалася зі спроби виокремити особливий корпус проблем в рамках вже досить розвиненої до 1970-х років культурної антропології. Такими чинниками стали, перш за все, проблеми впливу західної медицини на локальні культурні порядки в колишніх колоніях західного світу. У всіх колишніх колоніальних країнах склалися національні системи охорони здоров'я, тоді як державна лікарняна медицина в багатьох випадках потіснила або зовсім знищила локальні форми народної медицини, підірвала можливості для відтворення місцевих практик лікування. Разом з тим з багатьох причин - як економічним, так і культурних - ці практики зберегли свою цінність. В зв'язку з цим медичні антропологи виступили на захист самого інституту народних цілителів, досліджуючи також питання про взаємовідносини між західною медициною і національними традиціями лікування в країнах третього світу [16].

Вже наприкінці XIX в. в США мали місце перші етнографічні дослідження здоров'я і хвороби, але головною точкою відліку в передісторії медичної антропології в США прийнято вважати 1906 р., коли в Нью - Йорку була опублікована книга британського антрополога, психіатра і колишнього суднового хірурга Вільяма Ріверса “Тодас”, присвячена Індії та індійській “тубільній медицині”. З цього моменту в США зароджується стійкий інтерес до вивчення “незахідних медичних систем” [10]. Сформульовані Ріверсом тубільні уявлення про причини хвороби в 1930-х роках розвинув Форрест Едвард Клементс, якому вдалося вдало документувати концепцію тубільної етіології хвороби. У 1932 р. в каліфорнійському університеті в серії публікацій з Американської археології та етнології вийшла його робота “Первісні поняття про хвороби" [2].

В 1940-х роках деякі американські антропологи звернулися до вивчення проблем психічного здоров'я у “примітивних народів”. Рут Бенедикт, Грегорі Бейтсон і Маргарет Мід у своїх роботах про аборигенні культури почали обговорювати проблеми інстинкту, шизофренії та інших психічних станів.

У першій половині 1950-х років Джордж Фостер і Бенджамін Пол запропонували свої пояснення “тубільної космології” і “тубільних уявлень" про здоров'я і лікування. Фостер на базі Смітсонівського інституту у Вашингтоні зумів налагодити співпрацю між антропологами і медиками, залученими в міжнародні проекти з охорони здоров'я, і це іноді розглядається як момент виникнення медичної антропології [3]. Водночас Пол доводив, що тубільні вірування не слід трактувати як забобони і прикрі пережитки, але необхідно більш серйозно сприйняти саму точку зору тубільців, щоб полегшити просування західних освітніх та медичних програм в країнах, що розвиваються. У цей період американські медичні антропологи зосередили свою увагу на проблемах освіти в сфері охорони здоров'я, харчування, інфекційних хвороб, дитячої смертності, першої допомоги та ін.

В свою чергу, в 1950-х роках в рамках соціально - наукового знання розгорнулася так звана “когнітивна революція”. Актуальним стало колекціонування “оповідань (наративів) про хвороби”, так само як і складання спеціальних “тубільних лексиконів”, що містять оригінальні терміни для позначення станів хвороби та здоров'я. Через шлях дослідження когнітивної медичної антропології пройшли багато впливових американські антропологів, таких, як Хорас Фабрега, Артур Клейнман, Лінда Гарро, Алан Янг, Пол Фармер та ін. [4].

Велику роль у формуванні методологічної бази гуманітарних наук про медицину, таких як медична соціологія, культурна історія медицини, медична антропологія, зіграли ідеї Т. Парсонса. Особливу увагу в своїх роботах “Соціальна система" (1951 р.), “Хвороба, терапія і сучасна міська американська сім'я" (1952 р.), у співавторстві з Р. Фокс, “Переосмислюючи роль хворого і роль лікаря”, (1975 р.) Парсонс приділяв взаєминам лікаря і пацієнта як інституційному рольовому комплексу, що складається з стандартизованих поведінкових очікувань. “У пацієнта є потреба в технічних послугах, тому що він. не знає, що саме з ним сталося і що потрібно робити. Лікар - це технічний експерт, який, завдяки спеціальному навчанню і досвіду, а також відповідно до інституційно підтвердженого статусу, уповноважений “допомагати" пацієнту" [9]. Ця теорія, вперше сформульована в 1951 р., розширена в 1952 р. і доповнена в 1975 р., стала класичною для вивчення соціальної взаємодії між лікарями та пацієнтами.

У 1960-х роках, незважаючи на деякі сумніви у зв'язку з використанням терміну “медична антропологія”, почався процес інституціалізації цієї галузі знання. Медична антропологія в США почала приймати форму навчальної дисципліни з власним предметом дослідження, методологією та друкованими виданнями [1].

У 1963 р. Пертті Пельтьє з університету Коннектикуту, відомий своїми польовими дослідження у Фінляндії, Мексиці та США, заснував журнал “Medical Anthropology”. Це було перше періодичне видання американських медичних антропологів. У той же час курси з медичної антропології почали викладатись в медичних школах і школах громадського здоров'я Колумбійського, Гарвардського й Стенфордського та інших американських університетів. У 1970-х роках курси з медичної антропології читаються на кафедрах антропології для студентів університетів Берклі (Каліфорнія), Урбана (Іллінойс), на Гавайях, в Массачусетсі, Айові, Брауні, Мічигані, Канзасі, Алабамі. Пізніше такі курси з'явилися в інших університетах США.

У 1967 р. ряд дослідників, які цікавилися соціальними аспектами медицини, об'єдналися в групу медичної антропології. Перша зустріч 53 учасників цієї групи сталася в університеті Берклі в 1968 р. на XXVII щорічних зборах Товариства прикладної антропології. Під час цієї зустрічі розгорілася дискусія з приводу назви нової дисципліни. Було запропоновано два варіанти - медична антропологія та антропологія здоров'я. Перемогли прибічники розвитку нового напрямку як міждисциплінарної галузі досліджень з назвою “медична антропологія”. Тоді ж було вирішено видавати друкований орган товариства - “Medical Anthropology Newsletter”, який вперше побачив світ в жовтні 1968 р. Спочатку він мав всього 53 передплатника. Під цією назвою журнал виходив до 1982 р. У 1983 р. на його зміну прийшло нове видання - “Medical Anthropology Quarterly”, а з 1987 його “Нова серія”. З цього часу і донині журнал видається Американською антропологічною асоціацією (створена в 1902 р.).

Незабаром, а саме 22 листопада 1968 р. учасники групи провели перший семінар на щорічному конгресі Американської асоціації антропологів (AAA). На його основі з'явилася Група медичної антропології (Group for Medical Anthropology).

У 1970 р. було створено Товариство медичної антропології (ОМА) і прийнятий його статут, в якому головним завданням було оголошено “вивчення антропологічних аспектів здоров'я і хвороби" [15]. У 1972 р. Товариство медичної антропології отримало свій офіційний статус в якості одного з підрозділів Американської асоціації антропологів [14]. Ця подія символізувало остаточне визнання факту виникнення медичної антропології в рамках професійного співтовариства американських антропологів.

З середини 1970-х років американська медична антропологія стала піддаватися критиці за надмірне захоплення прикладними дослідженнями. Відповідаючи на критику, Артур Клейнман з Гарвардського університету, в кінці 1970-х представив медичну антропологію як особливу систематичну область знання в рамках соціальної та культурної антропології. Відповідно до його концепції, хвороба (disease) - це конкретна “річ” незалежно від того, в яких культурних умовах вона виникла. На думку дослідника, саме існування цього поняття є проявом редукціоністського світогляду. Навпаки, поняття illness входить у ширший контекст, який включає в себе суб'єктивні відчуття пацієнта. Поняття sickness апелює до соціального контексту; в цьому випадку враховується не тільки досвід здоров'я-хвороби, а й значення, які їм надає хворий. А. Клейнман визначив “захворювання" (disease) “як порушення функціонування біологічних та / або психологічних процесів”, таким чином, вказуючи, що захворювання відноситься до патологічних станів, незалежно від того, розпізнаються вони культурою як такі чи ні [7].

Клейнман показав, що медична антропологія поєднує в собі інтерес до складних медичним системам, етнографічний аналіз хвороб і лікування в рамках конкретної культури, теоретизування з приводу широкого кола текстів і дослідження в рамках прикладної медичної антропології.

У 1970-х роках в американській медичній антропології намітився перехід до “критичної моделі”. У 1979 р. Сойєр Морсі підняв цю тему, в статті присвяченій “політичній економії здоров'я”. Нарешті, в 1982 і 1983 роках ідея про необхідність активного просування “політ - економічного підходу" в медичній антропології була висловлена Хансом Баєром, який разом з Мерріллом Зінгером став одним з основних теоретиків нового підходу в американській медичній антропології. Баєр, Зінгер внесли в антропологічні дискусії про проблеми здоров'я і хвороби абсолютно новий дискурс. Вони звернулися до вивчення того, як впливає на стан здоров'я соціальна нерівність, бідність, війни, насильство, а також критично поглянули на роль міжнародних гуманітарних організацій і служб охорони здоров'я, що діють в країнах Третього світу. Крім того, критичні медичні антропологи поставили питання про зв'язок між станом здоров'я і нерівністю доходів, розподілом ресурсів, колоніалізмом, інституціональним расизмом, рабством, структурним насильством і соціальним стражданням. Баєр і Зінгер становлять перше покоління “антропологів-критиків”, чия наукова робота і громадянська активність залишили незабутній слід в американській суспільній свідомості 1980-х і 1990-х років.

У числі найбільш відомих сучасних медичних антропологів критичного напряму в США - Ненсі Шейпер-Хьюз з університету Берклі. У 1979 р. вийшла в світ її перша відома книга, присвячена масовому поширенню психічних розладів у сільській Ірландії. Шейпер-Хьюз запропонувала “політекономічний підхід прочитання” причин цієї хвороби, вказавши на те, що масові випадки так званої “шизофренії" серед сільських ірландських чоловіків є наслідком глибоких соціально - економічних трансформацій в країні, викликаних входженням Ірландії в Спільний ринок. Масовий відтік сільського населення, особливо жінок в міста, став наслідком появи відчуття самотності і втрати зв'язку з реальністю у чоловіків - холостяків, які залишились в селах [12].

У 1993 р. Шейпер-Хьюз опублікувала роботу про злидні в північній Бразилії, де нова державна політика в галузі організації сільського господарства, позбавила будь-яких шансів на пристойне існування населення, традиційним заняттям якого був збір цукрового очерету. Тим, хто залишився у злиденних фавелах, випало голодне існування, страждання і навіть втрата любові до власних дітей [11].

Важливий поворот у роботі Шейпер-Хьюз настав у другій половині 1990-х років, коли вона звернулася до вивчення феномену нових медичних технологій. “Критичний підхід” підвів Шейпер-Хьюз до питання про те, яким чином пацієнтам з благополучних країн Заходу може бути зроблена, наприклад, операція з пересадки нирок. У 1997 р. вона створила “Organs Watch”, організацію, зайняту вивченням глобального трафіку людських органів, що відстежує пересування людей і органів по всьому світу, а також форми глобальної нерівності, які стимулюють цю торгівлю. Дослідниця висловлюється проти будь-якої комерціалізації трансплантологи, а також вказує на те, що списки пацієнтів, які очікують донорські органи у лікарнях, треба переглянути, задовольняючи, насамперед, інтереси тих, кому менше 70 років.

Роботи американських “антропологів-критиків” широко публікувалися останні 30 років. Велике число статей з'явилася в журналах “Social Science and Medicine”, “Medical Anthropology Quarterly”, “Body and Society" та ін.

Поряд з “когнітивним” і “критичним” підходами в 1970-х роках в медичній антропології утвердився “екологічний” підхід. “Екологізм” в медичній антропології став наслідком проникнення біологічно-екологічних інтерпретацій у соціокультурні трактування здоров' я і хвороби, які переважають у антропологів.

Еміліо Моран з університету Індіани (г. Блумінгтон) виявився в ролі одного з піонерів “екологічного підходу" в медичній антропології. У 1979 р. вийшла його книга “Пристосовуваність людини: введення в екологічну антропологію”. Моран постав у ній не лише як захисник амазонських лісів, а й як великий теоретик екологічної антропології. Згідно Морану, будь-яка екосистема включає в себе три підсистеми - біотичну (рослинні і тваринні джерела їжі, рослини як будматеріали, хижаки, комахи, мікроорганізми), абіотичну (клімат, сонячна енергія, неорганічні матеріали), культурну (люди, що володіють знаннями і технологіями) [8]. Всі три підсистеми динамічно взаємодіють, забезпечуючи певну ступінь рівноваги для екосистеми в цілому. Проте варто змінитися клімату, зникнути лісу або активізуватися мікробам, екосистема починає швидко змінюватися. Пристосуватися до таких змін виявляється вкрай складно, в результаті чого деякі види можуть зникнути або мутувати. Хвороба в цьому сенсі виступає однією з можливих реакцій на загальну трансформацію екосистеми. Концепція, в загальних рисах сформульована Мораном, знайшла підтримку і у багатьох інших антропологів.

У 1980-ті роки, у зв'язку із стрімким зростанням дослідницького поля медичної антропології, актуалізувалася проблема визначення її кордонів. Одні вчені стверджували, що медична антропологія - субдисципліна антропології, інші наполягали, що її область дослідження знаходиться “десь між батьківськими дисциплінами антропології та медицини” [5].

На даний час антропологи наступним чином сформулювали основні суспільні претензії до медицини: “Медицина втратила спрямованість на індивіда і його досвід переживання хвороби. Вона не відповідає потребі пацієнта в пошуку значень. Лікування стало більш важливим, ніж турбота. Пацієнтів ремонтують, як машини, що, в свою чергу, веде до дегуманізації образу лікаря” [6].

Крім того, медичні антропологи здатні відігравати велику роль у вирішенні глобальних світових проблем: боротьбі з перенаселенням, урбанізацією, зростанням міської бідноти. Взявши на себе роль експертів, вони займатимуться адаптацією міжнародних проектів у галузі охорони здоров' я, медичної практики і медичної освіти до місцевих звичаїв і уявлень.

На сьогоднішній день можна говорити про існування двох напрямків в медичній антропології: теоретичному, орієнтованому на академічні дослідження, і практичному, націленому на клінічні дослідження. А. Шанд пропонує називати ці два різних дослідницьких напряму “антропологією медицини” і “антропологією в медицині” [13, р.105]. Вчений зізнається, що антропологія стала для нього унікальним “досвідом свободи”: “Я розумію, що повинен враховувати альтернативні підходи до здоров'я, життєво важливі, особливо коли працюєш, як я, в мультикультурному просторі, важливо мати на увазі етнічну, політичну і соціальну ситуацію. У моєї повсякденній практиці етнографічні дослідження допомогли мені подолати упередження щодо літніх людей, антропологічна література допомогла мені переглянути і переосмислити ідеї гендеру, сексуальності, раси і етнічності, які в свою чергу, проникали в мою клінічну роботу” [13, р.113].

В якості навчальної дисципліни медична антропологія викладається в американських медичних школах, а також в університетах на факультетах, де вивчають культурну антропологію. Зокрема, Університет шт. Каліфорнія, Берклі є одним з провідних (входить в топ-5) освітніх і дослідницьких центрів в США, що надають можливість отримання якісної освіти за спеціальністю “Антропологія”. Виділення медичної антропології в окрему програму докторантури, а також включення цього предмета в базову навчальну програму бакалавра - ту і у вигляді спецкурсів у магістерські та докторські програми за спеціальністю “Антропологія" говорить про високу значимість даного напрямку в діяльності кафедри і є безумовним свідченням передового характеру дослідницької та викладацької роботи співробітників.

Спільна програма кафедри антропології Університету шт. Каліфорнія в Берклі та Університету в Сан - Франциско, є унікальною програмою, яка складається з оптимально широкого охоплення спеціальних наукових проблем з акцентом на критичний підхід у дослідженнях (насильство і травма; етика і геном; трансплантація органів; психіатрія, етнопсихіатрія, психоаналіз; здоров'я дітей та підлітків; голод; інфекційні захворювання; традиційна медицина і її трансформація в умовах сучасності; сексуальність і гендер; геріатрія і недоумство; смерть і т.д.) [17]. А також вона відповідає найбільш високим освітнім вимогам та здатності відповісти на найскладніші виклики сучасної науки.

У основний склад викладацького колективу, що займається питаннями медичної антропології та біоетики в університеті Берклі, увійшли: Н. Шейпер-Хьюз, програмний директор; П. Рабинов, директор проекту з геноміки і суспільству; Л. Кохен, співдиректор програми; С. Пандолфо, Ч.Л. Бріггс, С. Брендіс, К. Хайден. Ці фахівці сформували дослідницьку групу “Критичні дослідження медицини, науки і тіла” (Critical Studies in Medicine, Science, and the Body) [18].

На сьогодні, медична антропологія - одна з найбільш розвинених антропологічних субдисциплін. Товариство медичної антропології (ОМА) об'єднує 1411 членів, з них - 805 постійних (що працюють в США) і 54 - з країн Європи, Азії та Африки.

В цілому можна виділити п'ять основних напрямків медичної антропології: біомедичний, етномедичний, екологічний, критичний і прикладний.

Курс “Медична антропологія” входить в навчальні програми більше 40 американських університетів, причому як гуманітарних, так і медичних факультетів. Провідним університетським центром в цій області вважається кафедра антропології Університету Берклі, з якою пов'язані такі визнані вчені, як Н. Шейпер-Хьюз, М. Локк, К. Сержент.

Отже, на кінець першого десятиліття ХХІ ст. розвиток медичної антропології став складовою частиною процесів глобалізації, а медично-антропологічне знання стало відігравати роль агента, здатного перетинати культурні кордони і переформатовувати регіональні соціально-гуманітарні дискурси.

медична антропологія соціокультурне дослідження

Список використаних джерел