Залучення українських колгоспниць в інститути партійно-радянського керівництва СРСР наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Кафедра історії для гуманітарних факультетів

ЗАЛУЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ КОЛГОСПНИЦЬ В ІНСТИТУТИ ПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКОГО КЕРІВНИЦТВА СРСР НАПРИКІНЦІ 1920-Х - НА ПОЧАТКУ 1930-Х РР.

Булгакова А.В.

аспірантка

Україна, Київ

Анотація

На підставі архівних та опублікованих документів і матеріалів, а також праць попередників, розглядаються особливості процесу включення українських колгоспниць в державні та партійні керівні структури. Зведено і проаналізовано статистику чисельності українських колгоспниць в комуністичній партії, комсомолі, комітетах бідноти, управлінському апараті колгоспів, радах різного рівня наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр. Висвітлено діяльність відділів по роботі серед жінок, жіночих делегатських зібрань, комсомолу, яка сприяла просуванню колгоспниць в керівні структури. доведено, що жіноча частина населення активно залучалася до поширення колгоспного руху в українському селі. Колгоспниці різними методами заохочувалися і стимулювалися до праці, просувалися в депутати рад різних рівнів аж до ЦВК УРСР, займали керівні посади на місцевому та районному рівні.

Ключові слова: українські колгоспниці, колгоспи, ради, КП(б)У, ЛКСМУ, УРСР.

Bulgakova A.V. Engagement of Ukrainian collective peasant women to institutes party and soviet leadership of the USSR in the late 1920s - early 1930s

On the basis of archival and published documents and materials, as well as works of predecessors, discusses the features of the incorporation of Ukrainian collective peasant women in the state and party leadership structures. Reduced and analyzed the statistics of the number Ukrainian collective peasant women in the Communist Party, the Komsomol, committees of poor peasants, collective farms management staff, councils at various levels in the late 1920s - early 1930s. Highlights the activity of departments to work among women, female delegate meetings, the Komsomol, which helped to promote the governing structures of collective peasant women. It is proved that the female part of the population actively involved in the dissemination of collective farm movement in the Ukrainian village. Collective peasant women were to encouraged and promoted to the work by different methods, moved to deputies councils at various levels up to the CEC of the Ukrainian SSR, held leadership positions at the local and regional level.

Keywords: Ukrainian collective peasant women, collective farms, councils, CP(b)U, LCAYU, Ukrainian SSR.

Булгакова А.В. Вовлечение украинских колхозниц в институты партийно-советского руководства СССР в конце 1920-х - начале 1930-х гг.

На основании архивных и опубликованных документов и материалов, а так же работ предшественников, рассматриваются особенности процесса включения украинских колхозниц в государственные и партийные руководящие структуры. Сведена и проанализирована статистика численности украинских колхозниц в коммунистической партии, комсомоле, комитетах беднейших крестьян, управленческом аппарате колхозов, советах различного уровня в конце 1920-х - начале 1930-х гг. Освещена деятельность отделов по работе среди женщин, женских делегатских собраний, комсомола, которая способствовала продвижению колхозниц в руководящие структуры. Доказано, что женская часть населения активно привлекалась к распространению колхозного движения в украинской деревне. Колхозницы различными методами поощрялись и стимулировались к труду, продвигались в депутаты советов различных уровней вплоть в ЦИК УССР, занимали руководящие должности на местном и районном уровне.

Ключевые слова: украинские колхозницы, колхозы, советы, КП(б)У, ЛКСМУ, УССР.

Одним з аспектів соціальної політики радянської влади в 1920-х - 1930-х рр. було прагнення до зрівнювання в правах чоловіків і жінок, а з іншого боку, просування в соціальному плані лояльних верств населення, таких, як робітники і колгоспники. За визначенням Л. Стефаненко, в 20-і роки була сформована і втілена в життя більшовицька концепція вирішення жіночого питання шляхом законодавчого закріплення рівності прав жінок і чоловіків та створення при партійних органах відділів по роботі серед жінок. Це були так звані жіночі відділи, які були зобов'язані проводити агітацію серед трудящих жінок з метою залучення їх до радянського і професійного будівництва, вивчати і спрямовувати діяльність парткомів в галузі роботи серед жінок, приймати участь в розробці питань загальнопартійного будівництва, вносити пропозиції з питань, пов'язаних з фактичним розкріпаченням жінок.

Однак, вже на 1929 р. серед жінок в партії від України було дуже мало українок за походженням - тільки 8%. Стільки ж було єврейок, а переважну більшість (84%) становили росіянки. У січні 1930 р. жінвідділи було ліквідовано, а їх функції перейшли до секторів по роботі серед жінок, що входили до складу відділів агітації і масових кампаній парткомів, завдяки пропаганді яких було проголошено, що "жіноче питання" було вирішено. З проведенням індустріалізації постійно збільшувалася кількість робітниць. У 1929 р кількість жінок у промисловості України становила 82,6 тис., що становило 13% від загального числа працюючих. З поширенням явища "бабських бунтів" партія усвідомила важливість "більшовизації селянок". У червні 1929 р був проведений Всеукраїнський з'їзд колгоспниць, який закликав жінок сприяти поширенню колгоспів [1, с. 131-136].

С. Кульчицький, С. Лях і В. Марочко уточнили, що жінвідділи в Україні вперше з'явилися в 1921 р. В 1926/27 рр. в українському селі діяли 1975 жіночих делегатських зборів, 1927/28 рр. - 2123. Якщо в 1923 р. в сільській місцевості нараховувалося 8189 делегаток, то в 1930 р. їх було вже більше 800 тис. жінок [2, с. 92].

В документах докладно описано діяльність жіночих делегатських зборів. Так, на кінець 1929 в сільськогосподарській комуні "Авангард" Запорізького округу "раз на місяць проходять жіночі делегатські збори. На хуторах заняття проводяться окремо. Приліплені до хуторів дві жінки - члени сільради. Є випадки, коли чоловіки не пускали своїх жінок на делегатські збори". За даними доповідної записки інструктора Української Колгоспного Центру при обстеженні артілі "Перебудова" Володимирської сільради Межівського району в березні 1931 р. виявлено, що жінок-делегаток - 17 чоловік [3, с. 396, 634].

Політвідділи проводили різні форми роботи серед селянства. Вони скликали зльоти, наради і конференції колгоспників, жінок та молоді, бригадирів і т.д. В штаті політвідділів працювали помічники начальника політвідділу по жіночій роботі, підібрані з числа кращих жінок-активісток, "політично грамотних, з відповідною загальною освітою". Зокрема це були вчительки, агрономи, працівники культури, вищих навчальних закладів, студентки. Так, наприклад, партійна організація Всеукраїнського інституту комуністичної освіти надіслала в політвідділ 18 жінок- комуністок. В колгоспах з ініціативи політвідділів були організовані спеціальні жіночі бригади з вирощування цукрових буряків, городніх культур, картоплі тощо. Щоб відзначити за "заслуги", Президія ЦВК СРСР 8 квітня 1934 р. нагородила орденом Леніна першу групу жінок-колгоспниць Дніпропетровської області [4, с. 182-183].

В Україні мали свої особливості поширення комсомолу та інших молодіжних організацій та участь в них жінок. Як зазначив В. Прилуцький, на 1 січня 1928 р. ЛКСМУ налічував майже 350 тис. членів. З 1928 р. по 1933 р. це число виросло більш ніж в 2,5 рази. Особлива роль належала комсомолу на селі, де кількість його осередків значно перевищувала кількість партійних і вони були єдиним провідником більшовицької політики. На початку 1929 р. в УРСР нараховувалося 6800 сільських осередків ЛКСМУ і тільки 2600 - КП(б)У, тобто 60% комсомольських осередків діяли в селах, де не було партійних організацій. В деяких округах така диспропорція була більш значною: у Ніжинському - 82%, у Харківському - 77,6%, у Київському - 78,7%.

Центральний Комітет ЛКСМУ звертав увагу комсомольців на необхідність якомога активніше допомагати владі у виявленні "спекулянтів" і "куркулів", направити заготівельну роботу на виконання плану на 75% за рахунок заможної частини села. Такі установки знайшли підтримку серед певної частини комсомольців і бідної молоді, яка сприйняла їх як заклик "бити кулака". Вони працювали уповноваженими по хлібозаготівлях, проводили активну роботу по виявленню прихованого хліба, боролися зі "спекуляцією", торгівлею хлібом, викривали "саботажників-куркулів".

Однак деякі молоді селяни намагалися опиратися хлібозаготівельній кампанії. Значно зросла активність "куркульської" молоді. За повідомленнями, які надходили в ЦК ЛКСМУ, молоді "кулаки" намагалися взяти молодь під свій вплив: активно відвідували зібрання, навіть дівчата, які ніякої участі в них не брали; намагалися їх зірвати або провести свої рішення; поширювали чутки і т.д.

Молодь поповнювала склад неполітичних об'єднань, зокрема, релігійного характеру. За даними вибіркових обстежень в релігійних організаціях та сектах 20-35% становили юнаки і дівчата.

В таких умовах у січні 1930 р. відбувся I Всеукраїнський з'їзд колгоспної молоді, який закликав виховувати у молоді жорстоку нетерпимість до куркуля, організувати на селі всю бідняцько-середняцьку масу на рішучий наступ на знищення куркульських господарств. Сформували молодіжні бригади. Наприклад, у Фрунзенському районі Одеської області організували 40 бригад із загальним охопленням 750 осіб з них 500 - позасоюзної молоді, в Березівському районі - 40 бригад з 400 чоловік молоді. Головним чином вони збирали посівматеріал. Проводились демонстрації молоді під гаслами "За урожай", "За суцільну колективізацію".

Комсомол розгорнув роботу серед дітей. Від них вимагали шпигувати, доносити на своїх односельчан і навіть на власних батьків. Також в обов'язки ЛКСМУ входила робота по закриттю церков.

Явищем, яке розкололо комсомольську молодь, були "волинки". Наприклад, в Тульчинському окрузі молоді селяни, особливо дівчата, виступали на стороні "волинщиків". В оперативних повідомленнях ГПУ УРСР досить часто в ролі заколотників виступає натовп "жінок та молоді" або "жінок і підлітків". Інша частина комсомольців, серед яких і молоді активісти, подекуди здійснювала насильство і знущання над селянами. Так, в с. Сурсько-Михайлівське Солонянського району Дніпропетровської області секретар комсомольського осередку Котенко брав участь у зґвалтуванні дівчат, побитті селян, за що був засуджений лише на 3 роки.

З комсомольців створювалися дружини з охорони соціалістичної власності. До числа їх "подвигів" належали затримання в с. Пошіб Кременчуцького району Харківської області матері і 15-річної дочки, в с. Криворучки Антонівського району Вінницької області двох колгоспниць, в колгоспі ім. Т. Шевченка більше семи чоловік, в основному жінок, які зрізали колосся, за що вони були засуджені до чотирьох і більше років. В Миколаївському районі Одеської області 90% всіх спійманих "розкрадачів" затримали комсомольці [5, с. 7-9, 14, 20, 25, 27, 36, 43, 56].

Збереглися документальні свідчення про формування бригад з комсомольців та участь в них жінок. Згідно з інформаційними зведеннями ВУ ЦВК №52 "Про жінок, молодь, сільінтелігенцію - в підготовці до посівкампанії та колективізації" від 23 березня 1931 р. молодь ЛКСМ України задіяна в ударних бригадах. Так, в Павлоградській хутірській артілі №2 було організовано нову артіль "ім. Комсомолу", яка в свою чергу сформувала ударні бригади. У с. Луценки Лохвицького району "осередок ЛКСМ мало приділяє уваги підготовці до весни. На зборах, на яких обговорювали план посівкампанії, з'явилося з 30 комсомольців тільки 17. У комуні "ім. Шевченка" Ганівської сільради Якимівського району, з лав комсомольців було виключено дівчину, "хорошу ударницю тільки за те, що вона напудрена" [6, арк. 167169], запобігши, таким чином, деструктивні зміни в атмосфері осередки.

Брали участь жінки і в діяльності комітетів бідноти (КБ). Зокрема, у виборах до правлінь колгоспів. Так, за зведеннями Миропільского районного КБ, в квітні 1931 р. всього членів КБ по Миропільському району, які брали участь у перевиборах правлінь колгоспів було 2750 осіб, з них жінок - 910. Із загальної кількості учасників обрано 76 осіб комнезамів, з них жінок - 30. В Ревкомісію увійшло 53 члени, з них жінок - 18. Згідно зі звітом Сновського районного виконавчого комітету, в районі 1 грудня 1930 р. членів КБ налічувалося 1679 осіб, з них 347 жінок [7, с. 556, 559]. За даними В. Волошенко, на початок січня 1932 р. серед членів комнезамів в УРСР 22,9% становили жінки [8]. За звітом президії ВЦ КБ про роботу комнезамів України, в колгоспах України на початку 1933 р. було зайнято більше 60% бідняцько-середняцьких господарств і налічувалося більше 1,5 млн. членів КБ. Серед загальної кількості членів КБ по УРСР жіноча частина становила в 1930 р. - 22%, в 1933 р. - 26,5%. За зведенні Виконавчого Центру КБК про стан культурно-освітньої роботи серед жінок України на березень 1932 р. президіях сільських КБ жінок налічувалося 25,2%, голів сільських КБ - 6,4% жінок, у складі районних КБ - 26,8%, в президіях райКБ - 27,4%, голів райКБ - 6,7%. Заступників голів райКБК або секретарів - 12,8% жінок. Як бачимо, в комітетах бідноти жінки становили меншість, хоча і різну за співвідношенням на різних рівнях управління. Постановою V пленуму ВЦ КБ від 15-16 лютого 1933 р. комітети бідноти були ліквідовані, відповідно і участь в їх діяльності жінок припинилося [7, с. 565, 570-572, 589-592].

Селянок поступово почали залучати в управлінський апарат колгоспів. На початку грудня 1930 р. постановою Народного Комісаріату Земельних Справ УРСР "Про перевибори органів управління в колгоспах" пропонувалося забезпечити активну участь не менше третини жінок-колгоспниць у виборах до керівних органів. За річним звітом комуни "Спартак" с. Бородянка Бородянського району за 1930 р. Рада комуни складалася "з 5 комуністів, 6 комсомольців, 8 жінок...". В артілі "Перебудова" Володимирської сільради Межівського району в 1931 р. склад правління артілі налічував 7 членів і 3 кандидатів, з яких 2 жінки [3, с. 302, 529, 633].

Були випадки, коли одружені чиновники сільради, користуючись своїм службовим становищем, були помічені в інтимних стосунках з дівчатами. Зокрема, в 1931 р за заявою члена КБ Новомиколаївської сільради в Новоукраїнській Робітничо-Селянської Інспекції, секретар Новомиколаївської сільради Дзюбенко "ходив по їх дочкам спати по черзі" (дочкам активістів). А ті в свою чергу, мали "величезні пайки" та шанси "прилаштуватися служити". Також можна було дістати "по блату" різні товари споживання. Так, член Новомиколаївської сільради Погребняк, він же і Крамник, "частенько відпускає мануфактуру для Дзюбенковой дружини, і не записує в книгу, дає рази по три в неділю і по кілька метрів..." [9, арк. 100-100зв]. колгосп комуністичний партійний рада

За підрахунками дослідників, у 1930 р. у складі керівних кадрів і фахівців колгоспів жінки становили 5,1%. Наприкінці 1934 р. у складі керівних колгоспних кадрів було 2646 жінок - голів рад та заступники голів [2, с. 96]. За доповідною запискою Укрколхозцентру Раднаркому УРСР про підготовку керівних кадрів для колгоспів на 1932 р. загальний відсоток комплектування центрального апарату становив 63,7%, з них жінок - 1,9%, по областям - 80%, з них 4,9% жінок. В період з 1 лютого по 1 липня 1932 р. районний керівний склад (РКС) голів серед жінок зріс з 0,3% до 1,3%, членів правлінь з 4,2% до 6,3%, інструкторів РКС з 6, 5% до 13,6%. Тобто кількість жінок з 1 лютого по 1 липня 1932 р. збільшилася лише на 1% серед голів РКС, серед членів правлінь - на 1,9%, інструкторів РКС виросло на 12,4% жінок. Сумарні дані голів колгоспів за матеріалами 3 районів Харківської області та 2 районів Донбасу, Краматорського та Лисичанського, характеризуються такими показниками: із загальної кількості 883 голів - жінок - 0,1%. Всі голови колгоспів були з низькою освітою, відсутній відсоток жінок [3, с. 739-742].

З 1933 р. по 1934 р. по УРСР число жінок- колгоспниць членів управлінь збільшилося до 125 тис. проти 85 тис. в 1932 р. На початок 1934 р. кількість жінок-голів колгоспів порівняно з 1931 р. виросло в 5 разів, бригадирок - у 2,5 рази, завідувачів фермами - у 3 рази [10, с. 289]. За іншими даними на кінець 1934 р. у складі керівних колгоспних кадрів на Україні було 2646 жінок голів та заступників голів колгоспів, більше 70 тис. - членів правління колгоспів, близько 2,5 тис. - бригадирів, 3,3 тис. - завідувачів колгоспними фермами, 192,4 тис. - ланкових, 3,1 тис. - трактористок, 21,2 тис. - доярок, 6,6 тис. - телятниць, 18 тис. - свинарок. Всього в провідних професіях колгоспної праці на 1934 р. налічувалося 2674 тис., а 1935 р. - 376 тис. колгоспниць [4, с. 183].

За інформаційним зведенням № 38 про стан і розвиток колгоспного руху на 20 січня 1931 р, згідно звітно-перевиборній кампанії колгоспів, яка проходила з 10 по 30 грудня 1930 р. в Юркскому районі по 55 колгоспах організовані перевірочні бригади у кількості 550 осіб, з них 16% становили жінки. Організовано виборчі комісії у складі 275 осіб, з них жінок - 27%. В Павлоградському районі до складу правлінь обрано 15% жінок [11, арк. 47].

За інформацією Радомишльського народного союзу по перевиборній кампанії керівних органів колгоспів по Радомишльського району вибори відбулися з 5 грудня 1930 р. по 10 січня 1931 р., мали такі результати: всього було підготовчих зборів до перевиборів 141, які розподіляються по організаціях: загальних колгоспників - 41, партійних - 11 комсомольських - 12, КБ - 20, кутових - 12, жіночих - 16, пленумів сільрад - 20. Обрано до правління жінок - 31 чол. (20%). В ревізійні комісії увійшли 19 жінок (15,4%). Склад голів колгоспів, яких переобрали по 32 колгоспам, був таким: жінок - 1 чол., тобто 3% від загальної кількості обраних [12, арк. 60-61].

Росла участь жінок у виборах до рад різного рівня. За спостереженням дослідників, помітно зріс відсоток жінок у виборчих кампаніях до місцевих рад. Зокрема, якщо 1926/27 рр. їх було 38,6%, то 1934 - вже 87,4%. В 1930/31 рр. жінки серед депутатів сільських рад становили 21%, а в 1934 р. - 28,3%. Колгоспниці України неодноразово обиралися депутатами місцевих та вищих органів радянської влади. У 1929 р. у складі місцевих рад налічувалося 21,3% селянок, у райвиконкомах - 17,8%. У 1935 р. депутатами

Центрального Виконавчого Комітету УРСР були обрані 47 колгоспниць [2, с. 93, 95].

Восени 1934 р. проходили чергові вибори до сільських рад, в яких взяли участь вже 89,6% селян. Вибори характеризувалися зростанням активності і серед жінок. Якщо в 1930-1931 рр. явка жінок на виборчі збори на селі становила 71,8%, то на виборах 1934 р. - 87,4%. Кількість жінок, обраних до складу сільських рад збільшилася до 28,3% проти 20,9% в 1930-1931 рр. Високий відсоток обраних жінок дала Київська область - 31,5% [4, с. 186].

Таким чином, можна констатувати, що жіночі відділи створювалися, щоб залучити якомога більше жіночої частини населення для сприяння поширенню колгоспного руху на селі. Жінка повинна була стати рушійною силою у здійсненні економічних планів радянської влади в 30-х роках. Тому організовувалися різноманітні ударні бригади, які своїм прикладом максимальних досягнень в колгоспному житті повинні були заохочувати і стимулювати іншу частину селянок до праці. А політвідділи служили своєрідним посередником між звичайними селянками і депутатами різних рад, які просували перших кандидатами на вибори районних і місцевих управлінських кадрів. Якщо в 1930/31 рр. жінки серед депутатів сільських рад становили 21%, то в 1934 р. - 28,3%. Також сільські жінки, які брали найбільш активну участь в колгоспному житті села, обиралися і в ЦВК УРСР.

Список використаних джерел

1. Стефаненко Л. Жіноцтво України у довоєнний період // Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні і: монографія. - Одеса: Астропринт, 1999. - С. 130-137.

2. Кульчицкий С., Лях С., Марочко В. Становление основ социалистического уклада жизни крестьянства УССР. - К.: Наукова думка, 1988. - 180 с.

3. Історія колективізації сільського господарства Української РСР: 1917-1937: Збірник документів і матеріалів: у 3-х т. - К.: Наукова думка, 1965. - Т. 2: Здійснення суцільної колективізації на Україні: 1927-1932 рр. - 840 с.

4. Історія селянства Української Радянської Соціалістичної Республіки. У 2-х томах. - К.: Наукова думка, 1967. - Т. 2. - 535 с.

5. Прилуцький В. Молодь УСРР в період утвердження тоталітарної системи (1928-1933 рр.). - К., 1999.

6. ЦДАВО України. - Ф. 1. - Оп. 6. - Спр. 660.

7. Комітети незаможних селян України: (1920-1933). - К.: Наукова думка, 1968. - 640 с.

8. Волошенко В. Залучення жінок до сільських громадських організацій у Донбасі (1920-1933 рр.) // Український селянин. - 2002. - Вип. 6. - С. 121.

9. ЦДАВО України. - Ф. 1. - Оп. 7. - Спр. 145.

10. История крестьянства СССР: История советского крестьянства. В 5 т. - М.: Наука, 1986. - Т. 2.

11. ЦДАВО України. - Ф. 27. - Оп. 11. - Спр. 77.

Размещено на Allbest.ru