Вплив православних громадських об’єднань на суспільно-політичне життя українських губерній Російської Імперії на початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив православних громадських об'єднань на суспільно-політичне життя українських губерній Російської Імперії на початку ХХ століття

Історія розвитку системи громадських об'єднань в Україні потребує комплексних досліджень, пильного і глибокого аналізу. Вивчення досвіду православних церковних товариств, що на початку ХХ ст. сприяли об'єднанню різних прошарків громадян у єдиний соціум, згуртованості суспільства, відновленню моральності населення, зближенню церкви з паствою, піднесенню авторитету пастиря в громаді, надавали національному поступові ознак цивілізованості має для сьогодення велике теоретичне і практичне значення.

Проблеми теоретичного осмислення заснування та функціонування православних громадських об'єднань на початку ХХ століття знайшли побіжне відображення у працях таких дослідників, як О. Лотоцький [1],

А. Карташев [2], І. Власовський [3] та ін. Сучасними українськими науковцями, які досліджують цю проблематику є Г. Надтока [4], С. Гладкий [5], Ю. Хитровська [6], Т. Кузнець [7].

Проведений аналіз досліджень засвідчує, що проблема впливу духовенства українських єпархій РПЦ через призму створення релігійних громадських об'єднань, недостатньо відображена у науковій літературі, що визначає актуальність і наукову новизну пропонованого дослідження, мета якого полягає у виявленні форм і характеру діяльності православних громадських організацій на початку ХХ століття та ознак їх контролю з боку владних структур.

Загальнодемократичний рух початку ХХ століття вплинув на лібералізацію життя суспільства. З 1905 року починається якісно новий етап громадсько- самодіяльного руху як в Україні, так і в Російській імперії загалом. На нього позитивно вплинули “Тимчасові правила про товариства і спілки”, прийняті 14-24 листопада 1905 р., що передбачали децентралізацію системи реєстрації, явочний порядок заснування товариств та свободу їх фінансово- господарської діяльності [8, с. 1].

Відмінною рисою цього періоду було помітне зростання кількості національно-освітянських та дозвільних товариств. Так, в результаті дослідження документів з архівів України, Росії, Молдови, дослідником М. Пашковим було виявлено 2643 громадські об' єднання, які діяли в Україні в період з 40х рр. ХІХ сторіччя до кінця 1916 року, з них 92 - релігійні [9, с. 86-88]. Офіційний поділ населення Російської імперії на великоросів та інородців, з обмеженням громадянських прав останніх, призвів до окреслення національної стратифікації населення України. Понад третини виявлених товариств були створені за національною ознакою. Проте українські національні товариства та спілки були релятивно не чисельними - 166. Їх кількісний показник був нижчим за єврейські (320), польські (202) та російські (186) [9, с. 90]. Зазначені тенденції започаткували зміни і в церковному житті. 18 листопада 1905 р. Святійший Синод видав Постанову про церковні приходи, яка стала офіційним дозволом для створення церковних об'єднань. Вона передбачала заснування церковнопарафіяльних рад, обраних загальними зборами парафії.

До власне українських об'єднань переважна більшість створюваних церковних товариств не належала.

З кінця ХІХ століття продовжувала свою діяльність широка мережа церковно-парафіяльних кураторств (114 організацій). На початку ХХ століття при церквах, єпархіях, храмах, духовній академії відкривалися комітети православних місіонерських товариств (Палестинське православне братство), братства ревнителів православ'я, християнські трудові братства, жіночі й чоловічі общини, товариства учнів-християн, єпархіальні братства. Створювалися й унікальні нетрадиційні товариства, діяльність яких мала індивідуальну спрямованість (наприклад, Київське Товариство шанувальників церковного співу) [10, арк. 54].

Відділиімператорськогоправославного

Палестинського товариства або Палестинського православного братства діяли на початку ХХ століття у кожній єпархії. Найбільш поширеними вони були у Чернігівській, Полтавській та Харківській [11, с. 14]. Їх діяльність ґрунтувалася на засадах космополітизму Вселенської православної церкви. Єпархіальними відділами товариства організовувалися так звані палестинські читання (читання про Святу Землю), а також збирання пожертв на потреби православних у Єрусалимі та на Святій Землі, що на початку ХХ століття набули масового характеру.

Змістом палестинських читань була розповідь про минулий і сучасний стан Палестини та про діяльність Палестинського товариства. Як правило, приурочувалися читання Великому Посту і проводилися у церквах та школах. Організатори читань користувалися переважно текстами з видань Палестинського товариства. Бесіду з парафіянами щодо прочитаного могли вести тільки поодинокі священики. Поширеним явищем було супроводження читань співом найкращих церковних хорів. Іноді за тематикою читань використовувалися технічні новації - демонструвалися “світлові картини [11, с. 16]”. Так, у містечках Київської єпархії протягом 1905 року відбулося близько 325 читань, а в Києві - 50. З усіх читань, 10 супроводжувалися показом “туманних картин”, 14 - співом загальнонародного хору, а 40 - церковних хорів. Читання відвідали близько 28 тисяч слухачів [12, с. 481-486].

Звіти єпархіальних відділів Палестинського товариства свідчать про те, що читання про Святу Землю набули масового поширення серед населення лише до революції 1905 - 1907 рр. З часом рух уповільнюється. Цей факт пояснюється повторенням з року в рік змісту читань, невмінням парафіяльного духовенства належно їх організувати, а також політизацією, демократизацією та націоналізацією свідомості населення у зв'язку з революційними заворушеннями [13, с. 739]. Та й збирання пожертв на потреби православних у Єрусалимі та Палестині не знаходили повного розуміння та відгуку з боку віруючих.

Свідченням активності, прояву громадянської ініціативи духовенства та мирян стали церковнопарафіяльні попечительства. Згідно п. 2 Положень про парафіяльні попечительства при Православних церквах, прийнятих ще у 1864 р., попечительства складалися зі священнослужителів - постійних дійсних членів та парафіян. Останніх, як і голів попечительств обирали на загальних зборах громади на певну кількість років. Якщо головами попечительств не обов' язково виступали священики, то дійсними членами мали бути голова цивільної адміністрації та церковний староста (мав обов'язки сумісного з причтом придбання, зберігання та використання церковних грошей та іншої церковної власності під наглядом благочинного та єпархіального керівництва) [14, с. 1]. Церковні старости разом з причтом відали справами церковного кошторису, виступали довіреними особами парафіян в церковній та попечительній сферах.

Передбачалося, що всі питання роботи вирішуватимуться шляхом голосування на загальних зборах. Голови попечительств зобов'язувалися регулярно збирати загальні збори всіх повнолітніх членів православної парафії і звітувати перед ними. За необхідності перевірки діяльності попечительств збори могли виділити 10 - 15 осіб уповноважених. Коли головою виступав священик, він та десять почесних парафіян, яких визначав сам пастир, укладали списки учасників загальних зборів, до числа яких зараховувалися власники домогосподарств та ті, хто мав право голосу на зборах громад [15, с. 12].

Часто ради попечительств збиралися у приміщеннях місцевих церковнопарафіяльних шкіл, які займали невеликі розміри, тому у роботі загальних зборів часто брали участь тільки члени Ради [16, с. 305]. Таким чином, частину віруючих все-таки позбавляли можливості роботи в попечительствах, що призводило до станової розрізненості парафіян.

Зокрема, на Харківщині, як констатує протоієрей Д. Говоров, попечительства не об'єднували парафіян, бо поділяли їх на 2 нерівні частини: заможні члени попечительства виділяли гроші на доброчинність - отже, вони були активними, а парафіяни, що не потрапили в коло його членів - бездіяльними [17, с. 975].

Діяльність попечительств зводилася до господарсько-фінансових та благодійних справ. По- перше, попечительства створювалися з метою піклування про благоустрій храму та добробут причту. Отже, до сфери їх компетенції належали: забезпечення потреб парафіяльного храму; влаштування будинків для членів причту, здачі в оренду землі. По-друге, соціально важливими ознаками діяльності попечительств була благодійницька діяльність: надання одноразової матеріальної допомоги або позик парафіянам, які здатні були працювати, але тимчасово опинилися у скрутному становищі, відкриття лікарень, безкоштовна медична допомога бідним, допомога бідним парафіянам у похованні, допомога до Різдва, Пасхи (іноді продуктами, одежею замість грошей), допомога іншим доброчинним та благодійницьким громадам. Так, Таращанська Покровська Община, створена з метою надання необхідної медичної допомоги найбіднішим хворим християнам м. Таращі, у 1907 р. отримала підтримку Таращанського Свято-Георгіївське братства та місцевого попечительства [18, с. 1].

Попечительства поглиблювали самоуправління віруючих, але не всі парафіяльні священики були в цьому зацікавлені. З погляду кліру, членами попечительств ставали люди байдужі до церковного життя, які заважали священикам. На це існували матеріальні та психологічні причини. Втручання мирян у церковні справи, їх нагляд за прибутками та видатками храмів зумовили моральний опір священиків, які вже звикли вважати себе окремою не оподаткованою та не підлеглою мирянам верствою. Підкреслимо, що невдоволення “білого” духовенства роботою парафіяльних попечительств спостерігалося не по всіх парафіях, проте й поодинокими такі явища не були. На практиці діяльність попечительств зосереджувалася на перевірці прибутково-видаткових книг та наявних церковних фінансів.У 1905 р. священик с. Сидорович Радомишльського повіту М. Собкевич звернувся до вікарія Уманського Агапіта з проханням відкрити замість попечительтсва церковно-парафіяльне братство, зауважуючи, що попечительство не тільки не приносить користі, а ще й шкодить [19, арк. 6]. Інший священик, керуючись досвідом братчика, запевняв громадськість у перевагах останнього над першим, оскільки головами братств виступали місцеві священики, а отже, духовна влада отримувала можливість широкого впливу на громаду [16, с. 303].

Благочинний шостого округу Липовецького повіту Іоанн Менчиц у рапорті на ім'я єпископа Уманського Феодосія зазначав, що ніде майже не видно щоб попечительство дбало про надання причту допомоги не тільки в господарській сфері, але й у будь-якій іншій бо члени попечительств не займаються благочинністю, а тільки повсякчас перевіряють церковні кошти та використовують їх не за призначенням [20, арк. 29].

Отже, це створювало напруженість у стосунках причту та мирян. Єпархіальне керівництво прагнуло не допустити мирян до розпорядження церковним майном, заявляючи, що це суперечить церковним канонам. Архієпископ Херсонський Димитрій Ковальський намагався пояснити розуміння парафіяльних попечительств з точки зору церковного права. Він зазначав, що згідно із законодавством миряни під керівництвом священиків мали створювати при храмах громадські організації - парафіяльні попечительства. Їх метою було піклування про причт. На практиці повсюди виникали церковнопарафіяльні попечительства, які прагнули контролювати церковні кошти та майно [21, с. 23;22, арк. 6].

Малорухомою виявилася динаміка приросту попечительств по єпархіях. Так, показник приросту попечительств 1900 року в українських єпархіях щодо загальноросійських становить 23,8 % [23, с. 59-61]., у 1905 р. - 25 % [24, с. 76-79]. У 1908 р. намітився спад відкриття опікунств і показник приросту знизився до 23,7 % [25, с. 92-95]. Статистичні дані заснування церковнопарафіяльних попечительств у повітах Київщини у 1903 р. засвідчують їх відносну малочисельність та благодійницьку малоспроможність. Загальні суми пожертв попечительств на підтримку та оздоблення церков, на церковно-приходські школи і благодійні заклади в приходах та на утримання причту з року в рік зменшувалися [26, с. 4; 27, арк. 45]. Лише найбільш заможні попечительства витрачали гроші на “благолепіє” храму та добробут причту. Станом на 1903 р. сім попечительств Липовецького повіту, загальна сума грошового капіталу яких становила 9306 р., спромоглися надати допомогу лише 25 особам, наразі як попечительства Каневського повіту з втричі меншим грошовим капіталом допомогли 45 особам [28, арк. 4].

Можна констатувати, що церковнопарафіяльні попечительства не досягли своєї мети. Вони не наблизили парафіян до церкви, не принесли мирянам морального і духовного піднесення. Члени попечительств виправдовувалися невпевненістю у доцільності своїх витрат та визнавали це внутрішньою хворобою тогочасного суспільства [29, с. 165]. Отже, рапорт благочинного Липовецького повіту констатував факт закриття останнього попечительства 6 округу зазначеного повіту Київської єпархії станом на 1 січня 1909 р. [30, арк. 2].

Найбільш дієвою виявилася робота церковних братств, що найбільше зберегли деякі національні традиції українського народу. На початку ХХ століття в українських єпархіях спостерігався їх інтенсивний розвиток. Вони поєднували в собі основи громадянського самоуправління та невпинний контроль з боку влади.

Єпархіальні та парафіяльні братства репрезентували інтереси віруючих і були результатом реалізації громадської ініціативи, незважаючи на те, що їх очолювали безпосередні виконавці самодержавних наказів - священики. Відомча записка до “Головних правил для заснування православних церковних братств” зазначає, що згадка про ці установи знаходить підтримку населення збереженням зовнішніх звичаїв давніх братчиків, а їх діяльність привертає увагу не тільки місцевих жителів, але й корінних росіян [15, с. 3]. Таким чином, багаторічні прагнення імперського уряду знищити мирське самоврядування у парафіях виявилися нездатними стерти пам'ять про братства як про релігійні та культурно-просвітницькі союзи віруючих з певною національною ознакою. А окремі елементи українського колегіального управління знаходили собі місце у бюрократичній організаційній структурі РПЦ.

Громадська позиція білого духовенства проявилася у масовому кооперативному русі священнослужителів і мирян.

Запозичуючи зразки Заходу щодо кооперації впродовж кількох десятиліть, частина незаможних і середньозаможних селян, рятуючись від злиднів, створила мережу різного роду спілок. На законодавчому рівні розвиток кооперації в Російській імперії було підтримано прийнятим у 1904 р. новим “Положенням про установи дрібного кредиту”, виданням типових (1905 р.) та доповнених статутів кредитних товариств (1911 р.), положень про кооперацію.

Імперська влада організаційно та фінансово підтримувала рух утворення кредитних товариств, ощадно-позичкових кас та споживчих кооперативів. Основним аргументом для виправдання жорсткої регламентації діяльності цих установ та всебічної опіки над ними була непідготовленість селян до проведення кредитних операцій, відсутність достатньої кількості освічених керівників, некомпетентність місцевої влади з цих питань.

Невідокремлена від Російської імперії православна церква мала одним із головних завдань забезпечити законослухняність громадян.Отже, формою

громадської діяльності духовенства на селі на замовлення державної влади стала його активна участь у кооперативному русі, яка одночасно мала сприяти збільшенню пастирського авторитету та зближенню пастирів з мирянами.

Центрами кооперативного руху за участю духовенства стало Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина та Київщина. Об'єднання фізичних зусиль, матеріальних і фінансових засобів селян під керівництвом та наглядом духовенства мала своїм наслідком деяке розширення селянського землекористування і землеволодіння, певне поліпшення якості ґрунтів, агро- і зоотехніки і, відповідно, збільшення виробництва в селянських господарствах сільгосппродукції та розширення її промислової переробки. Діяльність гуртків поширювалася і на культурно-освітню сферу життя громад. Вони робили все можливе, щоб піднести розумовий і культурний рівень як своїх членів, так і цілої селянської маси. Засади самоврядування сприяли згуртуванню мешканців сільських громад у свідомі соціальні спільноти, утвердженню громадянських почуттів, взаємної поваги та підтримки. Практичний досвід у цій галузі диктував необхідність у подальшому більшої ощадливості, відповідальності, обачності, строгої дисциплінованості, порядності й компетентності та забезпечення на цій основі взаємної вигоди всіх учасників цього визначного загальноєвропейського економічного руху.

Отже, загальнодемократичний рух початку ХХ століття вплинув на найбільш консервативну верству населення - духовних пастирів. Після 1905 року частина православного духовенства підтримувала ліберальні соціально-економічні реформи, а тому усталена в радянській історіографії оцінка церкви як цілком реакційної організації визнана неспроможною. Проявом спроб реформування церковного життя початку ХХ століття стало масове розширення участі духовенства в громадському житті суспільства. Серед форм діяльності священно- і церковнослужителів у соціально-політичному русі початку ХХ століття виділяються культурно-освітянські, дозвільні та економічної спрямованості товариства. Функціонування більшості релігійних об'єднань розвивалося виключно в рамках офіційної політики царського уряду і повністю відповідало його вимогам. Небагато товариств створювалося за національною ознакою, але саме громадянські ініціативи самоврядних церковних організацій сприяли поширенню реформаційних тенденцій у внутрішній структурі церкви та свідомості духовенства (самоусвідомлення українцями своєї національної ідентичності), зумовили автокефальний церковний рух (закладалися передумови створення Української автокефальної православної церкви).

Список використаних джерел

1. Лотоцький О. Сторінки минулого / О. Лотоцький. - Варшава, 1932. - Т. 1. - 196 с.

2. Карташев А. В. Очерки по истории Русской Церкви / А. В. Карташев. - Париж : УМСА-РИБ88, 1959. - Т. 2 : Патриарший период. Синодальный период. - 576 с.

3. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви / І. Власовський. - Нью-Йорк - Бавнд Брук - Київ, 1998. - Т. 3. - 387 с.

4. Надтока Г. М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально-релігійний аспект / Г. М. Надтока. - К., 1998. - 271 с.

5. Гладкий С. О. Православне парафіяльне духовенство в суспільному житті України на початку ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 Історія України / С. О. Гладкий. - Запоріжжя, 1997. - 16 с.

6. Хитровська Ю. В. Участь християнських конфесій у суспільно-політичному житті Правобережної України наприкінці XVIII - на початку ХХ століття / Ю. В. Хитровська. - К. : Вид-во Європейського університету, 2011. - 114 с.

7. Кузнець Т. В. Православне духовенство Київської єпархії у річищі самодержавної політики зросійщення на початку ХХ ст. / Т. В. Кузнець // Гілея (науковий вісник) : збірник наукових праць. - К., 2013. - Випуск 72. - С. 93-96.

8. Нові закони про товариства і спілки // Громадська думка. - К., 1906. - № 66. - С. 1.

9. Пашков М. Формування системи громадських об'єднань в Україні як атрибута латентної державності / М. Пашков // Політологічні читання. - 1992. - № 2. - С. 75-100.

10. ЦДІАК. - Ф. 2227. - Оп. 1. - Спр. 186. - 60 арк.

11. Гладкий С. О. Культурницька діяльність парафіяльного духовенства православних єпархій України на початку ХХ століття / С. О. Гладкий. - Запоріжжя, 1997. - 50 с.

12. З життя єпархії // Киевские епархиальные ведомости. - 1906. - № 7. - С. 479-490.

13. Єпархіальне життя // Полтавские епархиальные ведомости. - 1907. - № 1, офіц. ч. - С. 726-740.

14. Инструкция церковным старостам. - Спб., 1905. - 31 с.

15. Правила о православных церковных братствах и положение о приходских попечительствах при православных церквах. - Спб., 1911. - 16 с.

16. За год работы в Братстве. Из пережитого // Руководство для сельских пастырей. - К., 1907. - Т. 1. - № 12. - С. 303-309.

17. Говоров Д. Возрождение прихода в русской церкви / Д. Говоров // Вера и Разум. - Харьков, 1906. - 15 окт. (№ 19). - С. 969-976.

18. Устав Таращанской Покровской Общины. - Тараща, 1907.

- 15 с.

19. ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 783. - Спр. 31. - 24 арк.

20. Там само. - Ф. 127. - Оп. 787. - Спр. 191. - 29 арк.

21. Заозерский Н. Что есть православный приход и чем он должен быть? / Н. Заозёрский. - Сергиев Посад, 1912. - 34 с.

22. ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 1005. - Спр. 33. - 14 арк.

23. Всеподданнейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1900г. - Спб. : Синодальная тип., 1903. - 356 с.

24. Всеподданнейший отчёт обер-прокурора Святейшего Синода по Ведомству Православного Исповедания за 19051907 гг. - Спб. : Синодальная тип., 1910. - 266 с.

25. Всеподданнейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1908-1909 гг.

- Спб. : Синодальная тип., 1911. - 663 с.

26. Отчет о деятельности и суммах участкового попечительства о бедных Харьковского РождествоБогородичного прихода за 1907 г. - Харьков : Рус. Тип.- литография, 1908. - 25 с.

27. ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 797. - Спр. 230. - 99 арк.

28. Там само. - Ф. 127. - Оп. 1005. - Спр. 21. - 208 арк.

29. Религиозная и политическая самозащита. Братство в с. Поличенцах Бердичевского уезда Киевской губернии // Руководство для сельских пастырей. - К., 1906. - Т. 1. - № 6. - С. 165-174.

30. ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 798. - Спр. 612. - 2 арк.

References

1. Lotots'kii O. Storinki minulogo / O. Lotots'kii. - Varshava, 1932. - T. 1. - 196 s.

2. Kartashev A. V. Ocherki po istorii Russkoi Tserkvi / A. V. Kartashev. - Parizh : YMSA-RRESS, 1959. - T. 2 : Patriarshii period. Sinodal'nyi period. - 576 s.

3. Vlasovs'kii І. Naris щЮгії Ukrains'ko'i Pravoslavno'i Tserkvi / І. Vlasovs'kii. - N'yu-Iork - Bavnd Bruk - Knv, 1998. - T. 3. - 387 s.

4. Nadtoka G. M. Pravoslavna tserkva v Штаті 1900-1917 rokA: sots^^^^^^ aspekt / G. M. Nadtoka. - K., 1998. - 271 s.

5. Gladkii S. O. Pravoslavne parafiyal'ne duhovenstvo v suspd'nomu zhitti Ukrarni na pochatku HH stobttya : avtoref. dis. na zdobuttya nauk. stupenya kand. fst. nauk : spets. 07.00.01 !storiya Ukrarni / S. O. Gladkii. - Zaporizhzhya, 1997. - 16 s.

6. Hitrovs'ka Yu. V. Uchast' hristiyans'kih konfesu u suspd'no- pobtichnomu zhitti Pravoberezhnoї Ukrarni napo^^s! XVIII - na pochatku HH stotittya / Yu. V. Hitrovs'ka. - K. : Vid-vo Єvropeis'kogo umversitetu, 2011. - 114 s.

7. Kuznets' T. V. Pravoslavne duhovenstvo Knvs'koii єparhії u dchiscM samoderzhavnoї potitiki zrostischennya na pochatku HH st. / T. V. Kuznets' // Gtieya (naukovii vrnnik): Zbtinik naukovih prats'. - K., 2013. - Vipusk 72. - S. 93-96.

8. Novі zakoni pro tovaristva і spdki // Gromads'ka dumka. - K., 1906. - № 66. - S. 1.

9. Pashkov M. Formuvannya sistemi gromads'kih ob^dnan' v Штаті yak atributa latentnoї derzhavnosti / M. Pashkov // Polіtologіchnі chitannya. - 1992. - № 2. - S. 75-100.

10. TsDIAK. - F. 2227. - Op. 1. - Spr. 186. - 60 ark.

11. Gladkii S. O. Kul'turnits'ka diyal'nist' parafiyal'nogo duhovenstva pravoslavnih єparhii Ukra'ini na pochatku HH stolittya / S. O. Gladkii. - Zaporizhzhya, 1997. - 50 s.

12. Z zhittya єparhiї // Kievskie eparhial'nye vedomosti. - 1906. - № 7. - S. 479-490.

13. Cparhial'ne zhittya // Poltavskie eparhial'nye vedomosti. - 1907. - № 1, ofits. ch. - S. 726-740.

14. Instruktsiya tserkovnym starostam. - Spb., 1905. - 31 s.

15. Pravila o pravoslavnyh tserkovnyh bratstvah i polozhenie o prihodskih popechitel'stvah pri pravoslavnyh tserkvah. - Spb., 1911. - 16 s.

16. Za god raboty v Bratstve. Iz perezhitogo // Rukovodstvo dlya sel'skih pastyrei. - K., 1907. - T. 1. - № 12. - S. 303-309.

17. Govorov D. Vozrozhdenie prihoda v russkoi tserkvi / D. Govorov // Vera i Razum. - Har'kov, 1906. - 15 okt. (№ 19). - S. 969-976.

18. Ustav Taraschanskoi Pokrovskoi Obschiny. - Tarascha, 1907. - 15 s.

19. TsDIAK Ukra'ini. - F. 127. - Op. 783. - Spr. 31. - 24 ark.

20. Tam samo. - F. 127. - Op. 787. - Spr. 191. - 29 ark.

21. Zaozerskii N. Chto est' pravoslavnyi prihod i chem on dolzhen byt'? / N. Zaozerskii. - Sergiev Posad, 1912. - 34 s.

22. TsDIAK Ukra'ini. - F. 127. - Op. 1005. - Spr. 33. - 14 ark.

23. Vsepoddanneishii otchet ober-prokurora Svyateishego Sinoda po vedomstvu pravoslavnogo ispovedaniya za 1900g. - Spb. : Sinodal'naya tip., 1903. - 356 s.

24. Vsepoddanneishii otchet ober-prokurora Svyateishego Sinoda po Vedomstvu Pravoslavnogo Ispovedaniya za 1905-1907 gg. - Spb. : Sinodal'naya tip., 1910. - 266 s.

25. Vsepoddanneishii otchet ober-prokurora Svyateishego Sinoda po vedomstvu pravoslavnogo ispovedaniya za 1908-1909 gg. - Spb. : Sinodal'naya tip., 1911. - 663 s.

26. Otchet o deyatel'nosti i summah uchastkovogo popechitel'stva o bednyh Har'kovskogo Rozhdestvo-Bogorodichnogo prihoda za 1907 g. - Xar'kov : Rus. Tip.-litografiya, 1908. - 25 s.

27. TsDIAK Ukra'ini. - F. 127. - Op. 797. - Spr. 230. - 99 ark.

28. Tam samo. - F. 127. - Op. 1005. - Spr. 21. - 208 ark.

29. Religioznaya i politicheskaya samozaschita. Bratstvo v s. Polichentsah Berdichevskogo uezda Kievskoi gubernii // Rukovodstvo dlya sel'skih pastyrei. - K., 1906. - T. 1. - № 6. - S. 165-174.

30. TsDIAK Ukra'ini. - F. 127. - Op. 798. - Spr. 612. - 2 ark.

Размещено на Allbest.ru