Дослідження орнаментації керамічного посуду райковецької культури: досвід та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Дослідження орнаментації керамічного посуду райковецької культури: досвід та перспективи

Для археологічних пам'яток починаючи, принаймні, від доби енеоліту найбільш масовими знахідками є рештки керамічних посудин. Саме з огляду на цю складову матеріальної культури здебільшого й визначаються культурні та хронологічні групи старожитностей, адже кераміка, особливо ліпна, є доволі консервативним елементом, який досить повільно еволюціонує. Тому на підставі різноманітних спостережень щодо цієї групи знахідок робляться висновки про культурно-територіальні та хронологічні групи, в тому числі й ранньосередньовічних пам'яток в силу того, що масив здобутого на них матеріалу складається практично виключно з решток керамічного посуду. Стосується зазначене й пам' яток райковецької культури, ареал якої охоплює значну територію - Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Румунії і Болгарії - на південному-заході.

Зазвичай головну увагу під час вивчення керамічних посудин дослідники звертають на морфологію цих виробів, певною мірою - на технологічні аспекти й, за “залишковим принципом”, оздоблення. Певні зауваження з приводу орнаментації керамічних комплексів другої половини І тис. н.е. в принципі, та орнаментації кераміки райковецької культури зокрема, в роботах попередників мали, здебільшого, побіжний характер. Але не зважаючи на те, що спеціального дослідження орнаментованої кераміки зазначеної групи старожитностей здійснено не було, на інформативних можливостях оздоблень посудин, нехай і принагідно, науковці все ж зупинялися. Більше того, дослідники керамічних наборів райковецької культури акцентують увагу на тому, що зміни в орнаментації, поряд із зміною форм дозволяють використовувати орнаменти при датуванні, адже на основі спостережень над орнаментами можна визначати відносно ранні та пізні комплекси, а разом із стратиграфічними даними - виділяти періоди розвитку археологічної культури. Тому в силу вищезазначеної масовості керамічного матеріалу та інформаційного потенціалу оздоблень, якими б примітивними та незграбними вони не здавалися на перший погляд, доцільним є приділення уваги саме орнаментації керамічних комплексів райковецької культури.

Дослідження пам'яток зазначеної культури почалося ще в ХІХ ст. й на сьогоднішній день відомо близько 500 пам'яток, керамічні комплекси яких в більшій чи меншій мірі вивчені. В своїх узагальнюючих працях дослідники акцентують увагу на різних елементах матеріальної культури, зупиняючись й на кераміці, зокрема на морфологічних ознаках посудин, поряд з характеристикою яких зазначаються основні риси орнаментації, її інформативні можливості (ролі в процесі датування, визначенні хронології певних комплексів, періодизації окремих пам'яток). Дослідники намагаються прослідкувати динаміку розвитку орнаментації кераміки культури, практично завжди прив'язуючи застосування того чи іншого орнаментального елементу до способу формовки посудини. На основі переважання деякої орнаментації на посудинах ліпного чи гончарного виготовлення (враховуючи морфологічні ознаки) виділяються групи кераміки, співставлення яких в свою чергу слугує підставою для виділення періодів розвитку археологічної культури, пошуку генетичних зв'язків між культурами.

В літературі немає єдиного бачення датування пам'яток райковецької культури, зокрема початку її існування. Особливістю райковецької кераміки є те, що тенденція у розвитку посуду, відзначена дослідниками (ліпна, практично неорнаментована кераміка зустрічається переважно в нижніх стратиграфічних горизонтах; в більш пізніх горизонтах - ліпна, орнаментована вдавленнями по краю вінець кераміка співіснує з ранньогончарними посудинами, при чому кількісно домінує; наступний етап відзначається домінуванням рясно оздобленої лінійно-хвилястим орнаментом гончарної кераміки), спостерігається практично на всіх пам'ятках культури різних територій. “Картина” на поселеннях наводить дослідників на думку про безперервність та поступовість розвитку ранньосередньовічної слов' янської кераміки переддавньоруського часу. Проте етапи розвитку кераміки типу Луки-Райковецької інтерпретуються по- різному. Зокрема немає єдності у визначенні місця орнаментованого ліпного посуду, своєрідність і виразність якого дозволила дослідникам побачити в ньому деякий етап у розвитку східнослов'янської археологічної культури, обґрунтованість чого підкріплюється стратиграфічними спостереженнями. Дехто вбачає в цих комплексах самостійний етап розвитку слов' янської культури - сахнівський чи сахнівсько-волинцевський тип, дехто - ранню фазу райковецької культури, що є сполучною ланкою між нею тапразько-корчацькими//пеньківськими старожитностями.

Однією з перших звернула увагу на керамічні комплекси з орнаментом по вінцях у вигляді ямок, насічок І.П. Русанова. Вона такі комплекси розглядає як перехідний етап (VII-VIII ст.) між корчацькою та райковецькою культурами.Наголошуючи на поступовості й безперервному розвитку від кераміки типу Корчак до посуду типу Луки-Райковецької [1, с. 150]. Дослідниця на основі аналізу кераміки виділяє основні етапи існуваннякультури:ранній представлений лише ліпними посудинами (в комплексах з корчацькоюкерамікою інколи трапляються посудини, прикрашені наліпним валиком, характерним є орнамент у вигляді ямок, насічок по краю вінець), на підправленому на гончарному колі посуді спостерігається лінійний та хвилястий орнамент по тулубу в поєднанні з ямками по вінцях; на гончарному посуді хвилястий та лінійний орнамент покриває всю посудину і часто розташовується по горлу [2, с. 40-42]. Прослідковує дослідниця й деякі спільні риси в орнаментації роменської, боршевської та райковецької культур [3, с. 14] - насічки, ямки по краю вінець, інколи хвилястий орнамент по стінках, мотузковий орнамент спостерігається лише на декількох фрагментах.

Ліпні керамічні комплекси (VII-VIII ст.) з орнаментованим посудом відносить до ранньої фази Луки-Райковецької (в Північній Буковині) й Б.О. Тимощук.

О.М. Приходнюкпам'яткиз ліпним орнаментованим посудом виділив у самостійний етап розвитку слов'янської культури другої половини І тис. н.е. Зокрема, кераміка з орнаментацією у вигляді пальцевих вдавлень та насічок по краю вінець (зустрічаються й хвилясті, горизонтальні асиметричні лінії, наколи, штришки по тулубу), на думку науковця є проміжною ланкою між керамікою третьої та останньої чвертей І тис. н. е. Означені керамічні комплекси він об'єднав у сахнівський тип (кін. VII - VIII ст.). Причому дослідник зазначив, що посуд з защипами та насічками по краю вінець зустрічається і в пізніх комплексах - співіснує з примітивно-кружальними посудинами на етапі Луки-Райковецької - але в об'єктах перехідного етапу вони є найчисельнішими, й визначають характер даного керамічного посуду [4, с. 14]. О.М. Приходнюк виділив чисто ліпні комплекси від комплексів, що містять ліпну й ранню гончарну кераміку, яка рясно прикрашалася по тулубу горизонтальними лініями, хвилями, а край вінець - защипами, насічками. На дні сковорідок зустрічаються прокреслені хрести. Комплекси, де поєднується ліпна та ранньогончарна кераміка віднесено дослідником власне райковецького етапу східнослов' янської археологічної культури в Середньому Подніпров'ї (ІХ-Х ст.).

Я.В. Баран знову ж таки акцентує увагу на тому, що на відміну від ліпного посуду празько-корчацької культури, переважно позбавленої будь-яких орнаментальних мотивів, ліпні посудини райковецької культури часто орнаментовані нарізками, пальцевими влавленнями по краю вінець. Гончарні горщики рясно прикрашалися багаторядним лінійно-хвилястим орнаментом, нерідко по всьому корпусу посудини. Він відстоює думку, що празько-корчацька культура переростає в райковецьку, а сахнівку розглядає як сполучну ланку між райковецькою культурою та празько-кочацькими старожитностями у Подніпров'ї.

Історію розвитку кераміки східнослов' янського населення VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами висвітлює Л.П. Михайлина. Дослідник, аналізуючи орнаментовану кераміку, показує залежність використання того чи іншого способу орнаментації від способу виготовлення власне посудини, на залежності розташування, “багатства” орнаментальних елементів від того ліпна це чи гончарна посудина. Він робить акцент на тому, що орнаментація може відігравати роль “маяка” - визначника культурної належності археологічних пам'яток, до того ж може слугувати хронологічним показником.

На ранньому етапі райковецької культури домінує ліпний посуд, всі види якого часто прикрашені по вінцях пальцевими вдавленнями, защипами, ямками, насічками [5, с. 12, 14, 27]. В окремих випадках гребінцевими наколами або хвилястими лініями прикрашений корпус горщиків. Згодом, з IX ст., поширюються горщики, виготовлені на повільному гончарному крузі місцевими ремісниками, за формами близькі до ліпних та прикрашені лінійно-хвилястим орнаментом майже по всій поверхні від горловини до дна.

Дослідник вбачає генетичну спорідненість між празькою та райковецькою керамікою, і на його думку, саме поява ліпних керамічних комплексів з орнаментованим по вінцях посудом у VIII ст. свідчить про перехід від празької - до райковецької культури. До того ж він спирається на дані археомагнітного датування, які вказують на співіснування наприкінці VII - на початку VIII ст. комплексів двох видів. Одні містять лише неорнаментовані посудини, в інших - останній існує разом з посудом, прикрашеним по вінцях пальцевими вдавленнями та насічками. Стратиграфічні спостереження засвідчують, що останні є більш пізніми. Разом з тим зупиняється дослідник і на знаково- символічному аспекті орнаментації, оскільки за твердженням автора орнаменти відображали не лише естетичні смаки, рівень культурного розвитку населення, а й мали ідеологічне навантаження. На кераміці зустрічаються символи пов'язані з язичницькими віруваннями, аграрною магією (ромбоподібний, сітчастий орнамент, хрест, хвилясто- стрічковий орнамент).

Тож, особливістю ліпного посуду, що існував протягом всього VIII ст. є орнамент у вигляді пальцевих вдавлень, защипів, косих насічок. Своєрідність і виразність ліпних керамічних комплексів дозволили дослідникам побачити в них своєрідний етап у розвитку східнослов'янської археологічної культури. Русанова, зокрема, вказує на співіснування в керамічних комплексах, орнаментованих по вінцях, рис корчацької культури і культури типу Луки Райковецької, виділяючи їх в окремий, перехідний тип від однієї культури до іншої. Б.О. Тимощук відносить ліпні керамічні комплекси з орнаментованим посудом до ранньої фази культури Луки-Райковецької [6, с. 24-25], О.М. Приходнюк пам'ятки з ліпним орнаментованим посудом виділив у самостійний етап розвитку слов'янської культури другої половини 1 тис. н.е. Означені керамічні комплекси він об' єднав у сахнівський тип. Комплекси, що містять ліпну і ранню гончарну кераміку, віднесено до райковецького етапу.

Хронологічно визначальним елементом керамічних комплексів, за спостереженням більшості дослідників, є рання гончарна кераміка, яка співіснує з ліпною. Власне в керамічних комплексах, які дослідниками відносяться до ІХ ст., ліпний посуд переважає над раннім гончарним давньоруського типу. Б.О. Тимощук зараховує такі комплекси до пізнього етапу райковецької культури, відділяючи їх від більш ранніх чисто ліпних комплексів цієї культури, такої ж думки притримується Я.В. Баран за матеріалами Рашків І. Така кераміка орнаментувалася горизонтальними прямими і хвилястими лініями, які покривали майже всю поверхню горщика від горловини до дна. Інколи такий орнамент виступає у поєднанні з наколами гребінцем, косими насічками чи ямками по вінцях. У деяких випадках орнамент у вигляді хвилястих ліній наносився на внутрішню сторону вінець.

Досліджено комплекси, в яких більшість належить гончарній кераміці. Поверхня горщиків цього періоду (Х ст.) орнаментована від горловини до дна. Горло прикрашалося, як правило однією або двома хвилястими лініями. Нижче починалось горизонтальне рифлення, яке доходило майже до дна. По плічках поверх рифлення наносилась гребінчастим різцем смуга хвилястих ліній. Зустрічається орнамент, який являє собою лише горизонтальне рифлення, комбінації хвилястих і прямих горизонтальних ліній. З часом ця традиція вироджується, з' являється тенденція до зменшення орнаментованої площі, яка обмежується плічками або горлом посудини.

Загалом в історіографії висвітлено основні риси орнаментації райковецької кераміки та її інформативні можливості, але детальних викладок орнаментальних мотивів, сюжетів на поселеннях здійснено не було. Практично не здійснювалася й статистична обробка орнаментованої кераміки райковецької культури. Так, це безумовно широкий масив матеріалу, але структуризація та систематизація орнаментів на кераміці другої половини І тис. н.е. з конкретних пам'яток, картографування відомих орнаментів дасть змогу виявити стійкі сполучення типів та композицій орнаментів на них. Отримана інформація, можливо надасть змогу повноцінно співставляти матеріали різних територій, виявляти взаємовпливи, зв'язки тощо. В силу чого, вбачається доцільним надати більшої уваги орнаментиці посуду райковецької культури, яка не надто часто характеризується як окрема система,хоча інформаційний потенціал оздоблень, якими б примітивними на незграбними вони не здавались на перший погляд, спонукає до роботи над цим питанням. Нечисельні приклади спеціальних розробок цієї кераміки свідчать саме на користь вірності такої думки. І хоча детальних статистичних викладок орнаментики райковецької культури не створено, прикладом для наслідування можуть бути спроби дослідників інших ранньосередньовічних археологічних культур.

Першою спробою досить ґрунтовно проаналізувати орнаментику однієї з груп ранньосередньовічних старожитностей у Східній Європі стала робота А.З. Віннікова, присвячена пам'яткамборшевської культури [7, с. 55-61]. За розташуванням орнаменту на посудинах він виділяє три групи кераміки: орнаментована лише по краю вінець; орнаментована лише по тулубу; орнаментована як по тулубу, так і по вінцях. При цьому зональність розташування орнаментів доволі чітко співвідносилася із функціональними групами посудин (кухонний посуд, наприклад, за вкрай не чисельними виключеннями, не мав орнаменту по тулубу). Для кожної із виділених груп А. З. Вінніков окреслює основну техніку нанесення оздоблень, провідні мотиви, сюжети, які різняться між собою. Також дослідник статистично продемонстрував переважання певних елементів декору (наприклад, вдавлення мотузочки), етнографічні особливості оздоблень посудин з конкретних пам'яток, навів таблицю, що демонструє відсоткове співвідношення способів орнаментації на окремих городищах. Акцентує увагу дослідник й на різноманітті композицій орнаменту, подаючи перелік основних сюжетів для кожної з трьох, виділених ним, груп. Для деяких елементів декорування доволі впевнено встановлювалося іншокультурне походження. Зокрема, у звичаї прикрашати посудини лінійно-хвилястим орнаментом А.З. Вінніков вбачає вплив салтівської культури. Загалом, дослідник вбачав у боршевській орнаментиці доволі “космополітичне” явище. Так, він заперечив поширений на той час погляд щодо мотузкового орнаменту як однієї з культурновизначальнихрисборшевських

старожитностей, адже ця техніка мала широкі аналогії в матеріалах інших синхронних культур. Значно більш цікавими, на нашу думку, виявилися не результати досить широких узагальнень, а деякі аспекти локальних, в межах конкретної пам'ятки, спостережень щодо оздоблень керамічних посудин. Зокрема, статистичний аналіз орнаментованих посудин та їх фрагментів з городища Титчиха із прив'язкою до стратиграфічних шарів дозволив доволі впевнено вбачати у зазначених статистичних закономірностях діагностичний показних щодо хронології. Крім того, планіграфічні спостереження засвідчили, що кераміка з певним способом орнаментації концентрується на окремих ділянках поселень, що, на його думку, свідчило про обслуговування певних сегментів громад окремими майстрами-керамістами.

Наступний приклад звернення до спеціального вивчення орнаментів на ранньосередньовічній кераміці з'явився чи не за два десятиліття. Робота О.В. Сухобокова та С.П. Юренко, присвячена волинцевсько-роменським матеріалам, методично наслідує розробки А.З. Віннікова. Дослідники увагу закцентували на ведучих елементах, мотивах орнаментації, охарактеризували співвідношення елементів та прийомів орнаментації на різних категоріях та типах волинцевсько-роменського, керамічного посуду. При цьому вони зазначили, що не можна твердити про закономірності взаємозв'язку між використанням технічних засобів орнаментації й формами посудин та їх призначенням. Натомість, відносно чітким виявився зв'язок між технологією формовки посудин та прийомами нанесення орнаменту (на ранньогончарному посуді майже не зустрічаються пальцеві відбитки, насічки, нігтеві защепи). Але й ним дослідники нехтують, розглядаючи орнаментацію ліпного та гончарного посуду сумарно, лише в деяких випадках зазначаючи суттєві відмінності в декоруванні цих двох груп посуду. В хронологічному аспекті, дослідники наполягають на спадковості волинцевської та роменської орнаментики. При цьому значна кількість елементів, що складали основну специфіку волинцевського посуду, на роменському етапі відмирають, а ті, які існували у волинцевський час в незначній кількості, навпаки, стають провідними. Значна увага приділена дослідниками також порівнянню волинцевсько-роменських та боршевських матеріалів. Зокрема, вони визначають район Дніпровського Лівобережжя, Чернігівсько-Брянського Подесення та Курсько-Білгородського Посейм'я центром масового використання мотузчаного орнаменту. Відносно ж невеликий відсоток мотузкової орнаментації на кераміці боршевської культури в басейні Дону, на що звернув увагу свого часу А. З. Вінніков, дослідники пояснили тим, що Подоння було крайньою східною периферією східнослов' янської території. Тож мотузковий декор на кераміці боршевських пам'яток є характерним явищем, але з вираженою тенденцією до затухання.

Слід зазначити, що акцентуючи увагу на культурно- хронологічній і етногенетичній спорідненості волинцевської та роменської культур, С. П. Юренко та О.В. Сухобоков доволі сумарно розглядають орнаментацію керамічних комплексів обох груп. Загальним висновком роботи є те, що волинцевські і роменські пам'ятки є археологічним еквівалентом сіверян на двох хронологічних етапах їх розвитку, а боршевські-в'ятичів [8, с. 277-290]. Однак докладних статистичних викладок, які б ілюстрували зближення волинцевської та роменської орнаментики й протиставлення її боршевській, в роботі не наведено.

На інший блок методичних ідей, викладених у роботі А.З. Віннікова, спирається у своїй порівняно нещодавній роботі О.В. Коваленко [9, с.77-80]. Вона зосередила увагу на матеріалі конкретної пам'ятки - ранніх горизонтах літописної Лтави. Дослідницею було враховано 700 фрагментів керамічного посуду, атрибутованих як роменські (з 47 об'єктів). Вона виділяє типи, а всередині них варіанти, орнаментальних композицій. Але за яким критерієм виділялися варіанти не зрозуміло.

Дослідниця назвала такі основні технологічні прийоми нанесення орнаменту як: вдавлення паличкою, вдавлення торцем округлої в перетині палички, вдавлення паличкою, перевитою товстою ниткою (кількісно домінує), вдавлення гребінцем, пальцеві вдавлення, пальцево-нігтеві защепи, насічки. О.В. Коваленко аналізує співвідношення типів орнаменту по вінцях, шийці, плічках та тулубу ліпного посуду (наводиться схема взаємозв'язків елементів орнаментів), звертає увагу на основні композиційні схеми та місцерозташування орнаменту, на залежність техніки нанесення орнаменту від способу формовки посудини (ліпна чи гончарна).

Основою методики дослідниці стало вивчення керамічних матеріалів по об'єктах (подано декілька таблиць, в яких наводиться характеристика керамічних матеріалів з об'єктів: перераховуються типи орнаментів, подається кількість фрагментів з тим чи іншим оздобленням), співставлення керамічних матеріалів різних об' єктів, синхронізація керамічних матеріалів з часом побутування інших предметів (наприклад, пряслиць), разом з тим, акцентується увага й на морфологічних ознаках посудин. Весь комплекс зазначених спостережень дозволив дослідниці доволі впевнено твердити, що характерні елементи роменської орнаментики не лише продовжували побутувати до кінця існування культури в цілому, а й певною мірою були запозичені давньоруськими гончарами, продукція яких побутувала принаймні у Лтаві протягом всієї першої половини ХІ ст.

Підбиваючи підсумки цього короткого історіографічного огляду, ще раз звернемо увагу на те, що на теперішній час більш доцільним виявився саме регіональний підхід. Результати аналізу матеріалів конкретних пам'яток дають нехай і локально обмежену, але відносно однозначну інформацію щодо культурної та хронологічної специфіки орнаментації керамічних посудин. Натомість, широкі узагальнення грішать оціночними категоріями на зразок “багато”, “мало”, “тенденція до затухання” тощо, що не підтверджуються будь-якими хоча б приблизними статистичними та картографічними викладками.

Саме з огляду на зазначену локальну спрямованість нами була розроблена програма вивчення орнаментики керамічного посуду. Окрім напрямків аналізу, які плідно використовувалися попередниками (визначення конкретних типів орнаментальних елементів, можливих композиційних поєднань цих елементів на одній посудині, а також зональності розташування орнаментальних композицій), важливо також більш ретельно звернути увагу на конкретні технологічні прийоми нанесення оздоблень та визначення інструментів, що для цього використовувалися. Зазначений технологічний ракурс спонукає окрім звичайного візуального огляду матеріалу (з графічною та фото фіксацією) вдатися до промірів, що надають інформацію про товщину, глибину, чіткість нанесених орнаментальних елементів, а також, в разі можливості, зняття зліпків задля отримання своєрідних моделей робочих частин інструментів, якими ці елементи наносилися.

У випадках, коли останнє неможливе: випадків взаємоперекривання об'єктів не трапляється, а хроноіндикатори відсутні, навіть “перехресна перевірка” складів керамічних наборів та спостережень щодо орнаментації представлених в цих наборах фрагментів дозволяє вибудувати певну шкалу динаміки розвитку.

Опрацювання за зазначеною схемою матеріалів синхронних та діахронних пам'яток має дати цікаві результати, адже лише за методичної подібності дослідних процедур, спрямованих на створення достатньо дробнихперіодизаційно-хронологічних шкал розвитку системи орнаментації керамічних посудин для кожної конкретної пам'ятки, можна буде здійснити коректний порівняльний аналіз. В такому разі йтиметься про статистичне переважання тих чи інших типів та композицій орнаменту на пам'ятці або у регіоні в цілому на доволі вузьких хронологічних етапах. Це, у свою чергу, зробить більш адекватними припущення щодо взаємовпливів орнаментальних традицій, а отже - й напрямків зв' язків між окремими громадами або ж більшими групами давнього населення.

Статистична обробка, картографування орнаментів дозволить виявити стійкі сполучення типів та композицій орнаментів. Подібна інформація дозволить повноцінно спів ставляти матеріали різних територій, а отже - адекватно визначати зв'язки, впливи тощо.

Список використаних джерел

1. Русанова И.П. О керамике раннесредневековых памятников Верхнего и Среднего Поднепровья // Славяне и Русь. - М. : Наука, 1968. - С. 143-150.

2. Русанова И.П. Археологические памятники второй половины І тысячелетия н.э. на территории древлян // Советская археология. - М. : Издательство Академии наук СССР, 1958. - № 4. - С. 33^6.

3. Русанова И.П. Славянские древности VI-IX вв. между Днепром и Западным Бугом. - М. : Наука, 1973. - 100 с.

4. Приходнюк О.М. Археологічні пам'ятки Середнього Придніпров'я VI-IX ст. н.е. - К. : Наукова думка, 1980. - 150 с.

5. Михайлина Л.П. Слов'яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами. - К. : Інститут археології НАН України, 2007. - 300 с.

6. Тимощук Б.О. Слов'яни Північної Буковини V-IX ст. - К. : Наукова думка, 1976. - 176 с.

7. Винников А.З. Орнаментация боршевской керамики // Древняя Русь и славяне. - Москва, 1978. - С. 55-61.

8. Сухобоков О.В., Юренко С.П. Орнаментація волинцевсько- роменського керамічного комплексу // Проблеми походження та історичного розвитку слов'ян. - Київ-Львів, 1997. - С. 161-175.

9. Коваленко О.В. Про орнаментацію посуду роменської культури з Полтави // АЛЛУ. - 2001. - № 1. - С. 77-80.

References

1. Rusanova Y.P. O keramike rannesrednevekovykh pamyatnikov Verkhnego i Srednego Podneprovya // Slaviane i Rus. - M. : Nauka, 1968. - S. 143-150.

2. Rusanova I.P. Arheologicheskie pamjatniki vtoroj poloviny І tysjacheletija n.je. na territorii drevljan // Sovetskaja arheologija. - M. : Izdatel'stvo Akademii nauk SSSR, 1958. - № 4. - S. 33-46.

3. Rusanova Y.P. Slavianskie drevnosti VI-IX vv. mezhdu Dneprom i Zapadnym Bugom. - M. : Nauka, 1973. - 100 s.

4. Prykhodniuk O.M. Arkheolohichni pamiatky Serednoho Prydniprovia VI-IX st. n.e. - K. : Naukova dumka, 1980. - 150 s.

5. Mykhailyna L.P. Sloviany VIII-X st. mizh Dniprom i Karpatamy. - K. : Instytut arkheolohii NAN Ukrainy, 2007. - 300 s.

6. Tymoshchuk B.O. Sloviany Pivnichnoi Bukovyny V-IX st. - K. : Naukova dumka, 1976. - 176 s.

7. Vinnikov A.Z. Ornamentatsiya borshevskoi keramiki // Drevnyaya Rus i slavyane. - Moskva, 1978. - S. 55-61.

8. Sukhobokov O.V., Yurenko S.P. Ornamentatsiia volyntsevsko- romenskoho keramichnoho kompleksu // Problemy pokhodzhennia ta istorychnoho rozvytku slovian. - Kyiv-Lviv, 1997. - S. 161-175.

9. Kovalenko O.V. Pro ornamentatsiiu posudu romenskoi kultury z Poltavy // ALLU. - 2001. - № 1. - S. 77-80.

Размещено на Allbest.ru