Роль Королівської університетської друкарні у відродженні слов’янських народів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 655.4(439-25)“18”(091).94(16)(436)“18”

Будапештський університет ім. Лоранда Етвеша

Роль Королівської університетської друкарні у відродженні слов'янських народів

Катуш Е.

Королівська університетська друкарня була заснована ще 1577 р. у м. Надсомбат (тепер м. Трнава, Словаччина), а 1777 р. переміщена до м. Буда (міста Буда, Пешта і Стара Буда були об'єднані й названі Будапешт 1872 р.). У 1635 р. кардинал угорських католиків, Петер Пазмань, засновує в тому ж місті університет, що існує дотепер і сьогодні відомий як Будапештський університет імені Етвеша Лоранда. В той час П. Пазмань належав до ордену “Ісусові брати”. Імператриця Марія Терезія (одночасно і королева Угорщини), яка відчула дух західноєвропейського Відродження, конфіскувала друкарню й університет цього ордену і перенесла їх із Надсомбату до Буди. Таким чином, друкарня стає відомою як “Королівська університетська друкарня”.

1777 р. набирає чинності Ratio Educationis - Указ про освіту, яким уперше в Угорщині вводиться обов'язкова світська освіта. Метою цього Указу було виховання моральних якостей у громадян, які шанують Господа і Правителя та прагнуть бути корисними для економічного розвитку імперії.

У межах тодішньої Угорщини, крім угорців, жили і представники інших етносів, а саме: німці, серби, хорвати, словаки, румуни, русини. Згідно з Указом навчання цих етнічних груп повинно було проводитися їхньою рідною мовою. Він передбачав також друкування книжок цими мовами. Які це були книжки? Букварі, краснописи, читанки, підручники з арифметики та інші. В Указі бралося до уваги й те, що згадані народності були різних віросповідань. У його § CXXXII йшлося, зокрема, про видавання підручників: “сит eorum edendorum, vendorumque Regiae Universitatis Typographiae privativum ... concessum sit privlegium” [11, c. 29].

У межах Угорського королівства жили й народності, які писали кирилицею, зокрема, серби, русини, румуни, що потребували друкованих видань кириличними літерами. З 1795 р. друкарня вже мала у своєму розпорядженні й кириличні букви, куплені в друкарні Новаковича у Відні. При друкарні була майстерня для відливання букв, що стало передумовою для підвищення якості видань у шрифтовому і технічному відношенні.

У своєму листі до Райно Поповича від 10.07.1836 p. Анастас Кипиловскі радив йому друкувати свою “Христоїтію” в Королівській університетській друкарні в Буді: “Мабуть думаєте надрукувати свою книжку в Сербії. Там друкування у два з половиною рази дорожче, ніж у Пешті” [8, c. 172].

Цікавим є той факт, що між 1777 р. і 1848 р. у друкарні було видано 5500 заголовків, з яких 1723 - латинською, 1379 - угорською, 924 - німецькою, 672 - сербською, 278 - румунською, 229 - словацькою, 127 - хорватською, 72 - івритом і 30 - іншими мовами (грецькою, італійською, французькою) [11, c. 11].

Вражає значна кількість сербських видань, і цей факт потребує короткого історичного пояснення. 1690 є роком Великої Сеоби (переселення) сербів на угорську територію. Серби воювали проти османців разом із австрійськими військами на Балканському півострові, й після того, як Белград знову був захоплений османцями, близько 180 сімей під проводом патріарха Арсенія Чарноєвича переселилися з південної Сербії. За свої бойові заслуги вони отримали від австрійського імператора Леопольда I право на самостійну православну церкву, голова якої управляв ними в церковному і світському відношенні. Серби, які переселилися, були ремісниками, торгівцями (переправляли товар кораблями по Дунаю до Відня), виноградарями і т. п. Багато їхньої молоді навчалося в Пештському університеті. Перший сербський студент, який закінчив право 1790 р., був граф Сава Петрович Текелія. 1838 р. він заснyвaв пансіон для сербських студентів поряд із університетом.

Перша половина XIX століття в Угорщині була епохою суспільних і політичних реформ. Формувалися літературні гуртки й товариства і в Пешті. В них брали участь літератори і свідома молодь, студенти. Таким чином, можна пояснити, чому перший номер Літопису “Матица српска” під заголовком “Српска летопис” був надрукований у Буді. В цьому номері ініціатор журналу Магаршевич у вступній статті пише, що в Літописі хотіли оприлюднити історичні, громадські, культурні питання слов'янських народів от АдрДатског до Леденог, и от Балтийског до Црног мора [16]. Між 1824 p. і 1864 р. Літопис видавали в Королівській університетській друкарні Буди. З 1865 р. він виходить у Новому Саді. Редактором Літопису був Теодор Павлович, з яким листувався Яків Головацький.

Я. Головацький з “Руської трійці” навчався в Пештському університеті з березня 1835 р. протягом декількох місяців. В університеті він зустрічався із сербською молоддю, і саме тут його охопив дух пробудження слов'янської самосвідомості.

“Руська трійця”, як відомо, мала намір публікувати збірники Син Русі і Зоря ^o український фольклор у Львові, проте цензор їм не дозволив. Так можна було пояснити публікацію Русалки Дністрової в Буді у 1837 р. Підзаголовком альманаху було Rutenische Volkslieder, що могло не відповідати змісту, але вводило в оману віденського цензора, який гадав, що альманах мав прислужитися русинській народності в імперії. З надрукованих 1000 примірників Збірника 900 прибули до Львова і відразу були конфісковані цензором. 100 були відправлені до Відня [10, с. 339-342]. Ці дані відомі й українським дослідникам. Один примірник, проте, 1837 р. потрапив до книгарні в Загребі.

У 2011 р. в місті Вуковар (Хорватія) було організовано презентацію монографії Rusalka Dnjistorova - Prva knjiga na ukrajinskom jeziku u Hrvatskoj, в якій було опубліковано перше видання альманаху з коментарями. Приводом для її перевидання 1937 р. стала 175 річниця з часу виходу в Королівській університетській друкарні в Буді та 200 річниця від народження Маркіяна Шашкевича, одного з авторів альманаху. Ініціатором перевидання було товариство українців у Хорватії, а підготували його Здравка Злоді й Борис Грамюк [14].

У цій друкарні 1830 р. Михаїл Лучкай видав Graammatica Slavo-Ruthena; seu Vetero-Slavicae, et actu in montibus Carpathicis Parvo-Russicae, seu dialecti vigentis linguae, Budae 1830. Про важливість цієї граматики писали у своїх працях І. Серезневський, В. Гаджега, А. Погорєлов та ін. [7, с. 343-354]. Цікаво, що М. Лучкая згадував у своїй відомій книзі Донька Слави Ян Коллар, який називав його достойним сином слов'янства.

Чільною постаттю слов'янства у Пешті і словацького національного пробудження в першій половині XIX століття був Ян Коллар. Він розпочав свою церковну кар'єру в Пешті як лютеранський духівник. Після 1834 р. був духівником у новозбудованій словацькій лютеранській церкві в тому ж місті. Я. Коллар був одним із теоретиків панславізму - свої міркування він опублікував у вже згаданій книзі Slawy Dcera (Донька Слави), We trech zpSwjch, 1824, виданій у Королівській університетській друкарні. Тут був надрукований і словник Антона Бернолака Slowar slovenski - cesko - latinsko - nemecko - uherski, I--VI. 1825-1827. Цей словник і сьогодні використовують лінгвісти.

Визнаним є той факт, що також невелика кількість хорватських книг була надрукована в Королівській університетській друкарні в Буді [4, с. 201-207]. Ці книги дотепер є важливими для хорватської лінгвістики: Brlic (Berlich), Ignatz, Al.: Grammatik der Illyrischen Sprache, wie solche in Bossnien, Dalmazien, Slawonien, Serbien, Raguza etc. ... dann von den Illyrien in Banat und Ungarn gesprochen wird, 1833.

Інший важливий твір, який ми згадуємо, - Kratka osnova hrvatsko - slavenskoga pravopisana, 1830 р. Людевіта Ґая. Автор цієї книги студіював, проте не закінчив право в Пештському університеті. У Пешті він познайомився з Я. Колларом, який порадив йому взяти чеські діакретичні знаки для латинської азбуки південослов'янських мов. Л. Ґай через Я. Коллара знайомиться з ідеями панславізму й, імовірно, вражений ними, пише популярну пісню про Хорватське відродження: Jos Hrvatska ni propala. Фердо Лівадіч написав музику до цього вірша ще 1833 р. Ця пісня стала гімном Хорватського відродження, який співають і сьогодні [15].

З літератури доби Болгарського відродження 22 книги надруковані в Королівській університетській друкарні Буди в першій половині ХІХ століття. Більшість із них є перекладами, як, наприклад, Кайданов І.: Кратко начертание на всеобщата история перекл. Кипиловський Анастас Стоянович, 1836.

Цікавим є питанням, яким чином потрапляли болгарські книги в цю друкарню? Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. у Буді та Пешті проживало близько 200 болгарських сімей, які займалися торгівлею. Вони перевозили товари з Балканського півострова до Відня й у зворотньому напрямку. З їхньої ініціативи та з допомогою інших болгар, які жили у м. Сентендре, вийшла друком перша болгарська історія - книга відомого діяча Болгарського відродження Атанаса Несковича “История Славяноболгарского народа”. Меценатами цієї першої новоболгарської книги, надрукованої в Буді у 1801 р., були пештські, сегедські та сараєвські болгарські торгівці.

“Христоїтія” Р. Поповича (тобто його переклад із грецької) була видана 1837 р. у Буді (Будимі). У списку болгарських книг із Typographia... ця книга фігурує як переклад із грецької, автором якої був Антоній Меліса.

Р. Попович у передмові до першого видання “Христоїтії” [6] пише таке: “Переклав її хтось із Латинської мови Народною Грецькою, а ... Елінським любомудрісним діалектом - Антоній Візантійський, який був у Константинопольській школі ... преславним учителем, і щось додав, а дещо вилучив.”.

Справді в енциклопедії “Българска възрожденска книжнина”, у словниковій статті про Р. Поповича, можна прочитати як редакторську примітку таке: “Текст предрукований з 1 видан. Але без присвяти і передмови. Книга є перекладом і редакцією Христоїтії, виданої грецьким письменником Антонієм Мелісою”. Укладачі списку болгарських книг із Typographia... у питанні щодо автора “Христоїтії”, імовірно, керувалися цією редакторською приміткою.

B розділі “Камто любезните прочитатели” (До ласкавих читачів) P. Попович пише, що точніше заголовок міг би бути “Поучение на добри табиехти, на тербиели и науки”. Не повині нас дивувати турцизми табиехти - вдача, звички і тербиели - виховання у мові Р. Поповича. Як уже зазначалося, болгарська літературна мова тоді ще не була кодифікована, і наукова мова тільки починала формуватися. Неофит Рилскі, автор “Болгарської граматики” (“Болгарска граматика”) - підручника в першій болгарській

світській школі в Габрово - вважав за необхідне додати словник. “Речи турски и няколко гречески кои-то са в употребление на сегашно-то време в всичката Болгария.” (Турецькі слова і декілька грецьких, які є в ужитку тепер у цілій Болгарії...). Р. Попович, звичайно, також “щось додав, а дещо вилучив.” у своєму перекладі, відповідно до потреб тодішніх болгар. У той час міжнародною практикою було не робити переклад, а адаптувати мову з первинної. На думку болгарського літературознавця Б. Пенева, дві речі змусили Р. Поповича перекласти і видати цю книгу: 1. її широке розповсюдження в Греції; 2. щоб слугувала для навчального предмета, як служила в грецьких школах [5, с. 408].

Цікавим є факт, що 1826 р. “Христоїтія” була видана в Королівській університетській друкарні в Буді сербською мовою в перекладі Доситея Обрадовича. університетський друкарня літературний гурток

Перше видання “Христоїтії” мало порівняно великий на той час тираж. Щоб видати якусь книгу в друкарні, потрібно було внести принаймні 50% від продажної ціни. Цю суму сплачували або спонсори, або передплатники, яких переважно шукали автори [3, с. 184-191]. Р. Попович присвячує свою “Христоїтію” панові Г. Малкі Волка Чорбаджи Чаликоглу. Крім того, він збирає 936 покупців, які платять наперед за 1356 примірників. Із передплатників 145 були духовними особами, 16 вчителями, 43 учнями, 151 ремісниками, 31 чорбаджіями, міськими та сільськими головами, торговцями. Про професії інших передплатників немає даних [1, с. 184].

Щодо питання, чи існувала слов'янська спільнота в Пешті й Буді та як вона впливала на відродження слов'янських народів, які жили в межах Угорського королівства й Австрійської імперії в першій половині XIX ст., то тут слід розповісти про долю хорватського поета Актута Михановича. Спочатку він був депутатом у м. Фіуме (тепер м. Рієка), між 1825 і 1827 рр. - у м. Пожонь (тепер м. Братислава), де, як справжній угорський патріот, формував лобі для експорту угорського вина в щойно визволені південоамериканські країни. У 30-х роках, однак, прибув до Пешта, де пройнявся духом відродження і панславізму. Він був вражений цими ідеями і написав вірш “Хорватська батьківщина”, який є гімном сучасної Хорватії: Lepa nasa domovina... (Kovacs, I., 2006) [11, с. 80-86].

У той час в Буді важливу роль відігравав дім нотаріуса Сими Ігнатовича, старшого кузена й опікуна класика сербської літератури Якова Ігнатовича. В салоні будинку часто збиралася сербська молодь. Тут гостювали і Вук Караджич, і Ян Коллар, і московський професор українського походження Осип Бодянський та ін. Цей будинок, який вражав, мав на своєму фасаді рельєф позолоченого оленя. Він дотепер зберігся близько до мосту “Елізабет” на будському березі Дунаю.

Насамкінець можна відзначити, що в першій половині XIX ст. в Пешті та Буді значна частина слов'янської спільноти жила в злагоді, була вражена ідеями панславізму, активно використовувала можливості Королівської університетської друкарні, щоб видавати навчальну, релігійну, художню та іншу літературу.

Список використаних джерел

1. Bur M. Izdateli і razprostraniteli na bulgarski knigi (1806-1840 г.) / M.Bur // Typographia Universitatis Hungaricae Budae 17771848. - Budapest: Akademiai Kiado, 1983. - S. 179-185.

2. Vuichich S. Srbi u Budimu i Peshti / S.Vuichich // A Fovarosi Onkormanyzat Fopolgarmesteri Hivatala es a Szerb Fovarosi Onkormanyzat kozos kiadasa. - Budapest, 1997. - 63 s.

3. Katush E. Kralskata universitetska pechatnica v Buda i bulgarskoto Vozrozhdenie / E.Katush // Obshtestveni i religiozni vrazki mezhdu Ungaria i Balkanite. - Budapest: Bolgar Kulturalis Forum, 2011. - S. 184-191.

4. Newmarkai I. Izdania Budaiskoi Universitetskoi Typografii na khorvatskom yazyke / I.Newmarkai // Typographia Universitatis Hungaricae Budae 1777-1848 / Publie par Peter Kiraly. - Budapest : Akademiai Kiado, 1983. - S. 201-207.

5. Penev B. Historia na novata bulgarska literatura / B.Penev // T. II. - Sofia: Bulgarski pisatel, 1977. - 862 s.

6. Popovich R. Hristoitia ili blagonravie..., Budim, 1837.

7. Rot S. Mikhailo Luchkai i jego “Grammatica Slavo-Ruthena”, Budae, 1830 / S.Rot // Typographia Universitatis Hungaricae Budae 1777-1848 / Publie par Peter Kiraly. - Budapest: Akademiai Kiado, 1883. - S. 343-354.

8. Rusinov R. Izdaniyata na Budimskata universitetska pechatnica i Izgrazhdaneto na novobulgarskiya knizhoven ezik prez parvata polovina na 19 vek / R.Rusinov // Typographia Universitatis Hungaricae Budae 1777-1848. - Budapest: Akademiai Kiado, 1983. - S. 171-177.

9. Stoyanov M. Bulgarska vozrozhdenska knizhnina / M.Stoyanov // T. I. - Sofia, 1957. - 380 s.

10. Sher V. Almanakh “Rusalka Dnestrovaya” I Budaiska Universitetska Typografia / V.Sher // Typographia Universitatis Hungaricae Budae 1777-1848 / Publie par Peter Kiraly. - Budapest: Akademiai Kiado, 1983. - S. 339-342.

11. Kiraly P. A kelet-kozep-europai helyesirasok es irodalmi nyelvek alakulasa: A budai Egyetemi Nyomda kiadvanyainak tanulsagai 1777-1848 / P.Kiraly // Nyiregyhazi Foiskola Ukran es Ruszin Filologiai Tanszeke. - Nyiregyhaza, 2003. - 667 p.

Анотація

Висвітлено роль Королівської університетської друкарні у відродженні слов 'янських народів. Розглядаються також важливі видання для слов 'янських етносів, що жили у межах Угорського королівства й Австрійської імперії.

Королівська університетська друкарня була заснована 1577 р. у м. Надсомбат (тепер м. Трнава, Словаччина), а 1777р. переміщена до м. Буда (міста Буда, Пешт і Стара Буда 1872 р. об'єднані й названі Будапешт).

1777р. набрав чинності Ratio Educationis -- освітній указ, яким уперше вводилася обов 'язкова світська освіта в Угорщині, де, окрім угорців, жили представники й інших етносів, таких як німці, серби, хорвати, словаки, румуни, русини.

З 1795 р. друкарня вже має й кириличні букви. Між 1824 і 1864 рр. у Королівській університетській друкарні в Буді видають літопис Матица Сръпска. 1837 р. в Буді видано Русалку Дністрову.

Ян Колар -- один із теоретиків панславізму -- оприлюднює свої міркування в книзі Slawy Dcera (Дочка Слави), виданій у цій друкарні 1824 р.

Ключові слова: друкарня, університет, слов 'яни, Відродження, Пешт, Буда.

Concerning the role of the Royal University Press in the revival of the Slavic peoples

The text treats the role of the Royal University Press in the revival of the Slavic peoples. It also considers important publications about the Slavic ethnoses living within the Hungarian Kingdom and the Austrian Empire.

The Royal University Press was established back in 1577 in Nagyszombat (today Trnava in Slovakia), and was moved in 1777 together with the University to Buda (the cities Buda, Pest and Old Buda merged and were referred to as Budapest since 1872).

In 1777 was enacted Ratio Educationis -- an educational regulation, which for the first time introduced mandatory secular education in Hungary, where besides Hungarians, representatives of other ethnoses such as Germans, Serbs, Croacians, Slovaks, Romanians and Rusyns live as well.

Since 1795, the Press had already Cyrillic letters. Between 1824 and 1864, the Chronicle Matica Srpska was created in the Royal University Press in Buda. Rusalka Drnastrovaya was published in Buda in 1837.

Jan Kollar was one of the ideologists of Pan-Slavism -- he published his ideas in a book: Slawy Dcera (Slaviya's Daughter) issued by this Press in 1824.

Keywords: The Press, the University, Slavs, Revival, Pest, Buda.

Роль Королевской университетской типографии в возрождении славянских народов

Освещена роль Королевской университетской типографии в возрождении славянских народов. Рассматриваются также важные издания для славянских этносов, живущих в пределах Венгерского королевства и Австрийской империи.

Королевская университетская типография была основана в 1577 г. в г. Надсомбат (теперь г. Трнава, Словакия), а в 1777 г. перемещена в г. Буда (города Буда, Пешт и Старая Буда в 1872 г. были объединены и названы Будапешт).

В 1777 г. вступил в силу Ratio Educationis -- образовательный указ, которым впервые вводилось обязательное светское образование в Венгрии, где, кроме венгров, жили представители и других этносов, таких как немцы, сербы, хорваты, словаки, румыны, русины.

С 1795 г. типография уже имеет и кирилличные буквы. Между 1824 и 1864 гг. в Королевской университетской типографии в Буде издают летопись Матица Српсш. В 1837 г. в Буде издали Русалку Днистрову.

Ян Коллар -- один из теоретиков панславизма -- излагает свои размышления в книге Slawy Dcera (Дочь Славы), изданной в этой типографии в 1824 г.

Ключевые слова: типография, университет, славяне, возрождение, Пешт, Буда.

Размещено на Allbest.ru