Роль язичництва у литовському суспільстві за часів правління князя Кейстута

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль язичництва у литовському суспільстві за часів правління князя Кейстута

Правління одного з найбільш визначних князів, що відіграли вагому роль у політичному, соціальному, економічному, релігійному житті Великого Князівства Литовського Кейстута припало на дуже складний історичний період. Це був час, коли перед державою стояли серйозні цілі та завдання, як у зовнішній,так і у внутрішньополітичній сфері. Виконання цих важливих завдань вимагало від політичного лідера багатьох вмінь та якостей,насамперед, великої вправності в плані вирішення дипломатичних проблем. Можна сказати, що сфера дипломатії та діяльність у ній великою мірою обумовлювала державотворчі процеси, їх перебіг та якість.

Особлива складність ведення міжнародної політики була викликана рядом різних чинників,проте одним з найголовніших із них була наявність значного ворога, який становив загрозу для держави, а саме Тевтонського Ордену, найбільш потужного військово- релігійного формування на території Східної Європи, яке ставило за мету встановлення контролю над всіма балтійськими землями, в тому числі і над територією Великого Князівства Литовського.

Як відомо, війниОрдену проти балтійських земель, що мали загарбницький характер, були обумовлені двома найбільшими цілями, поставленимивійськовою верхівкою цієї структури: колонізація цих земель, підкорення їх своєму політичному, соціальному та економічному контролю, а також насадження християнства і знищення усіх залишків язичницької віри на балтійських землях. Саме цей факт і є причиною того, що при веденні дипломатичної діяльності усім правителям необхідно було приділяти значну увагу релігійному питанню, адже від його вирішення залежало життя держави та її роль у міжнародній політиці. Це питання поставало перед усіма правителями Великого Князівства Литовського, зокрема і перед князем Кейстутом.

У 13-14 столітті християнство набуло доволі широкого розповсюдження у Великому Князівстві Литовському. Проте, незважаючи на цей факт, значна кількість населення, в тому числі і представники військовоїзнатібулиприхильниками давньої балтійської віри. Вони вбачали уній основу національної культури, традиційного для балтів світогляду, тобто засіб збереження національної ідентичності в умовах насадження німецької культури, що здійснювалось Тевтонським Орденом. Для багатьох з них питання віри було надзвичайно принциповим, адже християнство та його вплив розглядався як засіб знищення національного духу народу, тобто становив серйозну загрозу для споконвічних світоглядних цінностей.

Одним з найбільш яскравих прикладів того, що вищезгадана позиція чинила основоположний вплив на життя у суспільстві, причому її займали не лише представники військової верхівки, але навіть і правителі держави є правління князя Кейстута, визначного політичного діяча, що зіграв вагому роль не лише у житті Великого Князівства Литовського, але і інших регіонів Східної Європи.

Актуальність даної теми полягає в тому, що дослідження тих історичних явищ, що відіграли роль у політичному житті східноєвропейських земель дає можливість зрозуміти закономірність перебігу історичних процесів, визначити їхню роль, провести паралелі між політичними, соціальними та етнокультурними процесами як у Великому Князівстві Литовському, такі на інших європейських землях у той період.

Мета дослідження- проаналізувати роль дохристиянської віри балтів за часів князя Кейстута, визначити її головні особливості, роль у суспільстві та державній політиці, а також - дослідити основні риси світогляду давніхбалтів,зокрема його прояви у політичній діяльності князя Кейстута. Особлива роль цього світогляду виявилась уведенні Кейстутом міжнародної політики, зокрема військової та дипломатичної діяльності, тому одним з найголовніших завдань дослідження є аналіз джерел, що містять свідчення щодо різних її аспектів.

Завдання дослідження полягає в тому, щоби на основі існуючих історичних джерел дослідити відомості про основні напрями політики князя Кейстута, особливості його політичного мислення, політичних пріоритетів, як у зовнішній політиці так і у внутрішній, визначити, яку роль відігравав язичницький світогляд князя у веденні ним політики, а також те, як впливала політична ідеологія, якої дотримувався князь Кейстут на політичну, соціальну, дипломатичну сфери життя Великого Князівства Литовськогоу період його правління. Оскільки предметом дослідження є політична ідеологія князя Кейстута та її прояв у конкретно- історичних умовах,ще одним важливим завданням цього дослідження є аналіз засад світогляду давніх балтів, його основних цінностей, пріоритетів, бачення ролі держави у житті суспільства та ролі правителя в процесі як державотворення, так і збереження територіальної цілісності держави, оборони від поневолення ворогами як у військово-політичному, так і у культурному розумінні цього слова.

Аналізуючи світоглядні засади давньої балтійської віри, неможливо не звернути увагу на джерело, яке є основою цих засад, а саме - на фольклор та міфологію давніх балтів. Вона являла собою основу, на якій тримались філософські аспекти цього світогляду, його основні принципи та роль у житті суспільства. За часів Кейстута ці світоглядні принципи знайшли свій вияв у тому, що стали базою, на якій була побудована концепція ведення політики та визначення основних культурних пріоритетів.

Одним з основним джерел, яке подає відомості про життя Великого Князівства Литовського, зокрема за часів правління Кейстута є “Хроніка Биховця” [1]. Це джерело є дуже детальним у описах політичних подій того часу, показує основні особливості ведення міжнародної та внутрішньої політики. Автор джерела приділяє значну увагу правлінню видатних литовських князів, таких як Ольгерд, Гедимін, Вітовт. Не обійдена увагою і постать князя Кейстута, про діяльність якого автор вищезгаданого джерела подає детальні відомості. Говорячи про цього правителя, автор перш за все аналізує соціально-політичні обставини його правління, зокрема пише про релігійну ситуацію, а саме- про взаємовідносини християн з язичниками у той час. Про наявність конфлікту між представниками цих релігій, причому про те, що цей конфлікт вирішувався здебільшого насильницькими методами, він пише наступне: “Язычники в большом количестве и пришли в монастырь, не желая, чтобы были христиане римской веры, и сожгли монастырь, и убили семь монахов, а других семь монахов, привязав ко кресту, пустили вниз по Вилии, говоря: “С заката солнца пришли и на закат пойдете, за то, что истребляли наших богов" [1]. З цього прикладу видно наскільки напруженою була релігійна ситуація у Великому Князівстві Литовському: спроби запровадження християнства, навіть у тому разі, коли йшлось не про завоювання земель, а про місіонерську діяльність часто зустрічалась неприйняттям та агресією. Цей факт ставив перед правителями складне завдання: виробити послідовну релігійну політику, яка би стала провідною у державі.Правителі, що правили до Кейстутаприйняли позицію, яка передбачала офіційне прийняття християнства. Насамперед це рішення, наприклад, князів Міндовга та Гедеміна, було обумовлене небажанням наражатись на агресію з боку Ордену, також- сподіванням на підтримку папи Римського у випадку загрози агресії ворога, проте на відміну від своїх попередників, Кейстут зайняв дещо іншу позицію, а саме- збереження віри предків та підтримку її функціонування в суспільстві як головного чинника збереження національної ідентичності литовців, так само як і зміцнення держави, однозначності у дипломатичних відносинах з Орденом.

Говорячи про роль балтійського язичництва та ставлення до нього як з боку самого князя Кейстута,так і з боку народу, варто пригадати про одну вагому історичну постать, а саме -про дружину князя Кейстута, княгиню Біруту. На жаль, достовірних свідчень про неї практично не збереглося, отже, відомості про її походження, життя, роль у політичних подіях ВКЛ дуже незначні. Проте відомий факт, що вона, до того як стала дружиною Кейстута, була не просто прихильницею язичництва, а жрицею, яка виконувала ритуали. Ці відомості містить “Хроніка Биховця” [2]. Жерці користувались великою повагою у суспільстві, можна сказати мали особливий статус. Народ шанував жерців та вважав їх виразниками інтересів простого люду, захисниками національної духовної спадщини. Так, за словами одного з дослідників балтійського язичництва, литовського письменника та філософа Вільгельма Старости Відунаса, авторитет князя Кейстута посилив ще й факт одруження з Бірутою - зі жрицею, тобто з людиною, що за світоглядом народу була першим виразником його інтересів.

Зцього можна зробити висновок, що особлива повага до представників влади, а саме-до князя Кейстута та княгині Бірути, була зумовлена не в останню чергу фактом, що вони не прийняли християнства-віри завойовників, а залишились вірними давнім віруванням.

Питання щодо ролі балтійського язичництва у період дипломатичних відносин ВКЛ з Орденом привертало увагу багатьох дослідників, найбільшої мірою -німецьких та литовських. Вказана проблема розглядалась у численних працях, висвітлювались різноманітні аспекти: політичні, релігійні, соціальні. Велика кількість праць присвячена аналізу суті самої давньої балтійської віри, засад міфологічної свідомості давніх балтівта її впливу та формування ідейних принципів ведення політики у державі.

Таким значним дослідником даної проблеми є М. Ючас, литовський історик, який у своїх працях приділяв чимало уваги процесам християнізаціїна балтійських землях, особливо у ВКЛ. Аналізуючи проблеми, які виникали на шляху християнізації, він торкався питань про філософські принципи, на яких базувалась давня балтійська віра, як співвідносилась із християнством і як впливала на державотворчі процеси. Базовою роботою згаданого автора з даного питання є Krikscionybeskelias і Lietuva (Шляхи християнізації у Литві) [2].

М. Баліс приділяв увагу і іншим сторонам даного питання, зокрема балтійськійміфології. Розуміючи те, що досліджуючи християнізацію на балтійських землях, зокрема у ВКЛ, варто звертатись до основних проблем релігійної філософії як християнства, так і язичництва. Ґрунтовними працями з міфології, де піднімається ряд питань, що стосуються аналізу світогляду давніх балтів є робота, написана у співавторстві із Г. Бєжайсом під назвою “BaltischeMythologie” (“Балтійська міфологія”) [3].

Литовський дослідник не обходив увагою і питання джерелознавства, аналізу вивчення джерел зазначеного періоду, їхньої достовірності. Оскільки найбільш вагомим джерелом, що подає відомості про основні, значимі віхи процесу християнізації є “Хроніка Биховця”, тому він досліджував саме це джерело. Результати цього дослідження відобразились у роботі під назвою “Хроника Быховца” [4, c. 220-231].

Деякі литовські дослідники приділяли увагу самій постаті князя Кейстута, аналізуючи його ставлення до християнства та язичництва, роль у процесі державотворення у ВКЛ. Прикладом такого дослідження є робота І. Баранаускієне “Kestutis- krikstopriesninnin kasar salininnikas?”(“Кейстут- прихильник християнства або його противник?”) [5].

В даній роботі піднімається одне важливе питання, без якого важко зрозуміти суть багатьох політичних процесів, зокрема характеру, цілей, завдань дипломатичних відносин ВКЛ з Орденом. Оскільки Кейстут ставив перед собою вагомі політичні завдання як правитель, а першочерговим завданням було збереження територіальної цілісності ВКЛ та захист від загрози Ордену, він змушений був розглядати будь-яку релігію, як християнство, так і язичництво як один із засобів дипломатичної боротьби. Князю Кейстуту доводилось знаходити баланс між власними переконаннями щодо того, що саме язичництво здатне бути тим засобом, що сприяв би збереженню національної ідентичності литовців, а отже - стати засобомпротистояння впливам з боку Тевтонського Ордену, як у військово-політичному та й у суто культурному плані.

Ще одним видатним литовським дослідником балтійської міфології, а також ї впливу на політичні процеси у ВКЛ, є Н. Лауренскіене. Ця дослідниця є автором численних робіт, що розкривають різні аспекти світогляду давніх балтівдо прийняття християнства, аналізує особливості філософських засад давнього світогляду. Численні роботи Н. Лауріенскіене розкривають сутність конкретних міфологічних образів, також визначають їхню роль у свідомості народу.

Автор наголошує ще на одному дуже важливому питанні, що вимагає ретельного дослідження при вивченні будь-якого з аспектів балтійського язичницького світогляду. У 13 столітті представники як аристократії, так і простого народу розуміли, що носіями балтійської давньої віри, а отже і культури, є прусси- балтійський народ, що розселявся у західній частині балтійського узбережжя, зокрема на литовських землях. Цей народ явив собою приклад нескореності національного духу і активного військового та культурного протистояння німецькій агресії. Засобом цього протистояння була саме прусська віра, тобто, давньобалтійська віра, що є по своїй суті загальною як для литовців та і для пруссів. Вона була фактором об'єднання народу у культурному плані.

Традиційні язичницькі ритуали, що часто проводились жерцями навіть в умовахнасильницької та агресивної християнізації, об' єднували народ, давали відчуття та усвідомлення національної єдності. Особливо це було необхідно в умовах протистояння Тевтонському Ордену, адже запорука перемоги - національна єдність. Цих питань дослідниця Н. Лауріенскіене торкнулась у філософській роботі під назвою “Sventove Prnsijojebaltp ritual pirmitologines tradicijos kontekste. Nuokultoiki simbolio” (“Священні ритуали пруссів у контексті міфологічної традиції. Від культу до символу”) [6, p. 33-55].

Можна припускати, що Кейстут, відстоюючи язичництво та вважаючи його основою збереження національної єдності дотримувався точно такої ж логіки, а саме: збереження національної культурної спадщини, яку, за свідченнями джерел, народ активно захищав і не бажав приймати християнство - чужу, як вважали литовці, та не зовсім зрозумілу віру, що асоціювалась, насамперед, із загарбниками. До того ж, прийняття та насадження християнства з боку князя, в тому разі якби він прийняв християнство і почав протистояти язичникам, цілком могли би викликати розбрат у суспільстві, що було би дуже недоречно в умовах важкої політичної та дипломатичної боротьби,що вимагала, насамперед, єдності в цих питаннях, особливо у питаннях релігійних. З цього випливає висновок, що у своїй політиці, яка стосувалась даних питань, Кейстут насамперед дбав про важливий фактор - єдність народу, яку б постійно б не розхитували чвари та неспокій на релігійномуґрунті, тому керувався принципом: “наша основна релігія-то рідна земля ".

Крім того, язичництво містило свої ідеї, що цілком сприяли зміцненню держави. Одною з основних засад, на якій будувався язичницький світогляд, була особлива пошана до влади як такої - як релігійної, так і світської. Влада в особі князя вважалась сакральною, того що особа самого князя асоціювалась з божеством, що уособлювало військову силу та могутність, з Перкунасом. Це божество особливо було шановане у литовців, за часів язичництва, саме тому йому присвячувались численні святі місця та проводились відповідні ритуали [7, р. 180-192].

Складнішою ситуація стала наприкінці 13 століття. Дипломатичні проблеми та нові завдання, що постали перед князем Кейстутом були напряму пов' язані із політичними подіями західноєвропейського світу. Як пише один з дослідників шляхів проникнення християнства в Литву “Ольгерд та Кейстут були втягнені у західноєвропейські політичні справи” [8].

Тевтонський Орден продовжував свою військову агресію, причому навіть вплив папи Римського був безсилим заборонити його вторгнення та взяття під свій контроль балтійських земель.

З нього випливає, що військова агресія Ордену була мало пов'язана з релігійним питанням, адже головною метою військової діяльності на землях Великого Князівства Литовського було взяття його під політичний та економічний контроль. Важко припускати, що прийняття християнства правителем Литви було би засобом зупинення цієї агресії, адже офіційні заяви орденської верхівки про те, що головна мета Ордену - насадження християнської віри на язичницьких землях, ясна річ, була лише прикриттям для того, аби приховати справжні цілі Ордену, а саме колонізацію земель та взяття їх під свій контроль.

Діяльність Кейстута в плані збереженні язичницького світогляду серед народу була успішною. У період його правління народ мав підтримку з боку держави в плані традиційного світогляду, що позитивно впливало на авторитет князя, що сприймався як зберігач традиційних цінностей та борець за політичну і культурну незалежність від ворога.

Можна зробити висновок, що за часів князя Кейстутасуспільство ВКЛ було налаштоване так, що великою мірою підтримувало давню балтійську язичницьку віру, спиралось на неї, як на засіб збереження національної ідентичності, спосіб уберегти балтійську культуру від чужих впливів. Цілком зрозумілою в цьому питанні є і політика Кейстута, адже він розумів, що політична ситуація, головним чином, зовнішньополітична, складається так, що одним з головних завдань, яке має ставити перед собою правитель - створення такої ситуації у державі, за якої могло би бути можливим ефективне протистояння ворогу. Зрозуміло, що одним з найголовніших чинників у цьому процесі є забезпечення стабільності у житті самого народу, уникнення розбіжностей, які неминуче призводять до роз' єднання суспільства, а отже, послаблення його позицій в процесі протистояння зовнішньому ворогу. Ситуація ускладнювалась ще і тим фактом, що у ВКЛ почались серйозні внутрішні політичні дестабілізації, пов'язані з неодностайністю у політичних пріоритетах правителів держави. Так, наприклад князь Ягайло дотримувався політичної концепції, відмінної від тої, що була у князя Кейстута, а саме, він вважав, що зближення з Тевтонським Орденом та прийняття християнства у Литві є правильним стратегічним кроком у політичній ситуації, що складалась на той час. Про це написано у вагомому джерелі, що пояснює основні віхи політичної історії ВКЛ того періоду, у “Хроніці Биховця”.Ось про що свідчать слова автора “Хроніки”: “Князь великий Кейстут узнал, что князь великий Витовт живет в дружбе с князем великим Ягайлом. И начал он жаловаться великому князю Витовту, своему сыну: “Ты с ним в дружбе живешь, а он заключил с немцами союз против нас ". И князь великий Витовт сказал отцу своему: “Не верь тому, не думаю, чтобы это так было, потому что он со мной живет в дружбе, и сказал бы мне" [1].

З цих слів ясно зрозуміло, що у ВКЛ окрім зовнішньополітичних проблем існував ще і ряд внутрішньополітичних, одною з найбільш серйозних було те, що загроза втручання з боку Тевтонського Ордену призвела до того, що з'явилась нова політична ідея - зближення з Орденом для того, аби уникнути постійної загрози з його боку. Яскравим виразником цієї ідеї був князь Ягайло, який дотримувався думки, що долучення ВКЛ до західноєвропейського культурного та політичного простору неможливе без офіційного прийняття християнства на державному рівні.

Проблема вибору між язичництвом та християнством неуникно поставала перед ВКЛ, проте кожен з правителів мав свою точку зору щодо цього питання та шляхів його вирішення. На перший погляд, більш логічною здавалась би позиція, якої дотримувався князь Ягайло, а саме-прийняття християнства є дипломатичним кроком, який зміг би їм запобігти багатьом зовнішньополітичним проблемам, більш того, суттєво посприяв би їхньому вирішенню. Прийняття християнства, знищення будь-яких спроб повернення до язичництва у суспільстві ВКЛ, як вважав князь Ягайло, сприяло би зміцнення авторитету ВКЛ на міжнародній арені, ймовірно, зменшилоби загрозу військової агресії Ордену, яка продовжувалась тривалий час.

Проте повертаючись до вже вищепоставленого питання про принципи, яких дотримувалась орденська верхівка в плані своєї експансії на землі ВКЛ, варто пригадати про те, що не релігійний чинник був основоположним, а соціальний та політичний. Намагання ствердити ідею щодо того, що головним принципом, яким керувався Орден в своїх військових діях проти балтійських земель - запровадження християнства, було лише засобом приховування справжніх цілей Ордену, а саме - насамперед, політичного та економічного підкорення своїй владі.

Зовсім іншою була позиція Кейстута, а саме, створення умов для збереження основи національної культури, також - давньої віри, що у складний період була значною основою національної ідентичності, фактором, що зберігав народ від чужорідних впливів. До того ж, варто згадати ще і про те, що давня балтійська віра (язичництво) базувалась на важливій ідеї, а саме - сприйнятті національної культури як основоположного чиннику життя суспільства [9, р. 150], також - ствердження будь-якої національної культури як цінності, повага як до культури свого народу, так і до культур інших, ствердження ідей мирного взаємоіснування різних культур, які не пригноблюють одна одну [10].

Тема язичництва в ВКЛ та його значення для литовської культури залишає чимало питань для дослідника. Адже релігійне питання відігравало велику роль у державі, а особливо у період напруженої боротьби проти Тевтонського Ордену. Таким чином, ця проблема була одною з ключових у цьому процесі, тому його дослідження зможе дати відповіді на чимало запитань щодо особливостей культурного та політичного життя ВКЛ у 14 столітті.

Список використаних джерел

1. Хроніка Биховця. - Режим доступу : http://www.krotov.info /acts/14/3/byhov_00.html

2. Jucas M.Krikscionybeskelias ] Lietuv% - Vilnius: “Baltoslankos”, 2000. - 190 p.

3. BalysJ., BiezaisH. Baltische Mythologie // Gotter und Mythenimalten Europa. - Stuttgart, 1973.

4. Ючас М. Хроника Быховца / Летописи и хроники. - М. : Наука, 1974.

5. Kestutis-kriksto priesninninkas ar salininnikas? // Kulturos barai. № 6. - Режим доступу: http://www.lrytas.lt/?id=11862123601184218732 &view=9&p=2

6. Laurinienkiene N. Sventove Prusijoje baltj ritual^ ir mitologines tradicijos kontekste. Nuokultoikisimbolio / Senovesbaltq kultura. - Vilnius : Kulturos, filosofijos ir meno institutas, 2002. - T. 6.

7. Laurinkiene N. Azuolas - Perkuno medis. Augalij ir gyvunir simboliai [Senoves baltq kultura, t.5]. - Vilnius : Gervele, 1999.

8. Jucas M. A Road To The Christianity in Lithuania / Summary of the book “Krikscionybes kelias ] Lietuv”. - Vilnius: “Baltos lankos”, 2000. - 190 p.

9. Bagdonavicius V. Filosofiniai Vyduno humanizmo pagrindai. - Mintis, Vilnius, 1987. - 245 p.

10. Baranova J.I. Lithuanian Philosophy: the Search for Authenticity // Lithuanian Philosophical Studies. - Режим доступу : http://www.crvp. org/book/Series04/IVA-17/contents.htm

References

1. Hronika Byhovcja. - Rezhym dostupu : http://www.krotov.info /acts/14/3/byhov_00.html

2. Jucas M. Krikscionybes kelias ] Lietuv% - Vilnius : “Baltos lankos”, 2000. - 190 p.

3. Balys J., Biezais H. Baltische Mythologie // Gotter und Mythen im alten Europa. - Stuttgart, 1973.

4. Juchas M. Hronika Byhovca / Letopisi i hroniki. - M. : Nauka, 1974.

5. Kestutis-kriksto priesninninkas ar salininnikas? // Kulturos

barai. -№ 6.- Rezhym dostupu : http://www.lrytas.lt

/?id=11862123601184218732&view=9&p=2

6. Laurinienkiene N. Sventove Prusijoje baltj ritual^ ir mitologines tradicijos kontekste. Nuo kulto iki simbolio / Senoves baltq kultura. - Vilnius : Kulturos, filosofijos ir meno institutas, 2002.

- T. 6.

7. Laurinkiene N. Azuolas - Perkuno medis. Augalij ir gyvunir simboliai [Senoves baltq kultura, t.5]. - Vilnius : Gervele, 1999.

8. Jucas M. A Road To The Christianity in Lithuania / Summary of the book “Krikscionybes kelias ] Lietuv^”. - Vilnius : “Baltos lankos”, 2000. - 190 p.

9. Bagdonavicius V. Filosofiniai Vyduno humanizmo pagrindai. - Mintis, Vilnius, 1987. - 245 p.

10. Baranova J.I. Lithuanian Philosophy: the Search for Authenticity // Lithuanian Philosophical Studies. - Rezhym dostupu : http://www.crvp. org/book/Series04/IVA-17/contents.htm

Размещено на Allbest.ru