Проблема нейтралітету та політики Швейцарії стосовно інтернованих військовослужбовців у період Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема нейтралітету та політики Швейцарії стосовно інтернованих військовослужбовців у період Другої світової війни

Дослідження проблеми інтернування військовополонених часів Другої світової війни у вітчизняній історичній науці довгий час відбувалось досить непослідовно. На відміну від висвітлення нацистських злочинів щодо військовополонених, відомості про причетність до порушення міжнародного законодавства стосовно поводження з військовополоненими з боку нейтральних держав, а саме Швейцарії, у науковому обігу почали з'являтися не так давно - після опублікування у 2002 р. звіту групи експертів з Швейцарії, США, Ізраїлю, Великобританії, Польщі очолюваної швейцарським істориком Жаном-Франсуа Берж'є, яка розслідувала поведінку Швейцарії у Другій світовій війні. Багато з положень підсумкової доповіді комісії до сьогодні залишаються провокаційними та постійно потрапляють у центр дискусій не тільки в самій Швейцарії а і на міжнародних форумах.

Суспільна значимість об'єктивного аналізу проблем військового полону для кожної національної держави обумовлюється тим, що вони впливають на суспільний клімат країни, визначають завдання з'ясування долі тисяч утриманців концентраційних таборів. Дослідження цієї проблеми сприяє гармонізації міждержавних стосунків в Європі та світі в цілому.

На думку автора, досвід подібних європейських досліджень може бути використаний у роботі такої установи як Український інститут національної пам'яті, одним із напрямів діяльності якого є об'єктивне, неупереджене та всебічне висвітлення ролі Української держави у Другій світовій війні.

Дослідження проблем інтернованих військовополонених відбувається в контексті міжнародної співпраці щодо виявлення чисельності загиблих та інтернованих військовополонених, пошуку, встановлення та відновлення їх поховань. В Україні в цьому напрямі діє створена 2 серпня 1996 р. Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України.

Мета дослідження-вивчити проблему суперечливості швейцарської політики стосовно інтернованих військовослужбовців часів Другої світової війни.

Варто зазначити, що проблема нейтралітету та політики Швейцарії стосовно інтернованих військовослужбовців років Другої світової війни не достатньо висвітлена у науковій літературі, українська історіографія проблеми майже відсутня. Загалом можна виділити три групи дослідників, які вивчали окремі аспекти теми - це радянські, російські та безпосередньо швейцарські науковці. Серед радянських вчених провідне місце посідає Г.П. Драгунов, який у монографії «Швейцария: история и современность» [5] комплексно досліджує новітню історію Швейцарії. Важливою для аналізу соціально - політичного становища інтернованих військовослужбовців загалом, та радянських зокрема є його стаття «Советские военнопленные, интернированные в Швейцарии» [4]. Серед сучасних російських істориків авторитетним дослідником дипломатичних відносин між Росією і Швейцарією, а також безпосередньо історії Швейцарії є І. О. Петров. У його статті «Дипломатические отношения Россия-Швейцария: от разрыва к восстановлению» [8] висвітлені проблеми інтернування та військового полону періоду Другої світової війни, а також дискусії стосовно них, що проводились на вищих державних рівнях. Особливе місце в історіографії проблеми займають безпосередньо швейцарські вчені. У підсумковому звіті комісії Берж'є [6] містяться надзвичайно цінні відомості та висновки щодо внутрішньої та зовнішньої політики Швейцарії у період 1939-1945 рр.

Як зазначає юридичний словник, інтернування - примусове поміщення іноземців визначених категорій в якусь місцевість із забороною залишати її межі. Інтернування застосовують воюючі держави до військовополонених, нейтральні держави - до військовослужбовців воюючих держав. Інтернування допускається до військовополонених в інтересах безпеки тієї держави, у якої вони знаходяться у полоні, або з метою запобігання їх втечі. Женевська конвенція 27 липня 1929 р. в основному підтвердила вказане вище положення, приділивши особливу увагу інтернуванню і утриманню військовополонених в спеціальних таборах. Нейтральні держави не лише в праві, але і зобов'язані піддавати інтернуванню на час війни війська воюючої держави, які перейшли під час відступу кордон. При цьому нейтральна держава, за відсутності будь-якої особливої домовленості з цього приводу, постачає інтернованих продовольством, одягом і надає їм допомогу, яку вимагає гуманність, з правом на отримання після підписання миру відшкодування збитків на інтернування [11].

Розглянемо більш детально деякі окремі положення цієї конвенції. У статті 9 розділу ІІ описані умови, в яких мають утримуватись військовополонені: військовополонені можуть бути інтерновані в місті, фортеці або якій-небудь місцевості під зобов'язання не виходити за визначену межу. Рівним чином вони можуть бути ув'язнені і знаходитись під вартою, але лише по мірі вимог безпеки або гігієни, притому лише до припинення обставин, які викликали ці заходи. Полонені, які були захоплені в нездорових місцевостях або клімат яких згубний для мешканців помірного поясу, евакуюються при першій можливості у більш сприятливі кліматичні умови. Воюючі сторони по мірі можливостей уникають з' єднання в одному таборі людей різних рас і національностей. Жоден з полонених ні на який час не може бути поселеним в місцевість, де б він піддавався діям вогню із зони боїв; рівним чином не можна використовувати присутність полонених у якості захисту яких - небудь пунктів або місцевостей від ворожого обстрілу [6, с. 2].

Статтею 77 розділу VI передбачались заходи щодо отримання відомостей стосовно військовополонених. Із самого початку військових дій кожна із воюючих сторін, а також нейтральні держави, які прийняли у себе учасників війни, створюють офіційне Бюро довідок про полонених, які знаходяться на їх території. […] Бюро інформування, уповноважене відповідати на всі питання, що стосуються військовополонених, отримує від різних компетентних відомств всі відомості, що стосуються інтернування і передач, відпуску на свободу під чесне слово, репатріації, втеч, перебування у госпіталях, смерті, а також і інші відомості, необхідні для створення і зберігання в порядку індивідуальних карток на кожного військовополоненого [6, с. 13]. Здійснивши аналіз досліджень деяких швейцарських та радянських дослідників, можна зробити висновок наскільки ці положення були дотримані нейтральною Швейцарією під час світової війни 1939-1945 рр.

З початком Другої світової війни Швейцарія, хоч і проголосила нейтралітет, 2 вересня 1939 р. провела загальну мобілізацію. До середини 1940 р. військових дій на території або у повітряному просторі Швейцарії не велося. Проте вже 26 липня 1940 р. командуванням сухопутних сил Німеччини був прийнятий план операції «Танненбаум», згідно якого 12-а армія генерал - фельдмаршала Вільгельма Ліста силами одного гірсько - стрілкового і трьох піхотних корпусів повинна була здійснити захоплення Швейцарії протягом 2-3 днів. Зважаючи на значну нерівність сторін, командувач швейцарською армією генерал АнріГізан запропонував концепцію організації оборони, яка отримала назву «Національний Редут». Суть її полягала у тому, щоб створити ситуацію, в якій окупація Швейцарії виявилась для супротивника занадто дорогою і навіть безглуздою. Незважаючи на напруженість у стосунках, Швейцарія для Третього Рейху була більш корисна у якості партнера, ніж у якості ворога. Таким чином у серпні 1940 р., з'явилась угода між Швейцарією і Німеччиною, за якою встановлювався режим найбільшого сприяння з боку Швейцарії по відношенню до Німеччини.

За вимогами Женевської конвенції 1929 р. Комісія з питань інтернування і госпіталізації була створена в червні 1940 р. в рамках Федерального військового департаменту.

Серед інтернованих у Швейцарії під час Другої світової війни за національним принципом найбільш чисельні групи складають італійці, поляки, англійці і американці, росіяни.

Радянський дослідник Г.П. Драгунов, у своїй статті «Советские военнопленные, интернированные в Швейцарии» аналізує наступні статистичні данні: на 1 серпня 1944 р. число військовополонених, які здійснили вдалу втечу до Швейцарії, склало 9,835 чоловік: з них 8 тис. англійців, 300 югославів і греків, 900 росіян. До цього числа слід додати 12 тис. поляків і понад тисячу американських і англійських льотчиків з літаків, які були збиті швейцарською ППО або потерпіли катастрофу над територією альпійської республіки, а також 18.400 італійців. Всього ж у цей час в таборах для інтернованих утримувалось під охороною більше 42 тис. чоловік. Нарешті в 1945 р. під час просування французьких військ під командуванням де Латра де Тасанньї по півдню Німеччини, звідти в Швейцарію втекло близько 11 тис. чоловік, в тому числі 8 тис. радянських військовополонених [4, с. 125].

На територію Швейцарії у серпні 1944 р. за згодою між Берном і Берліном було вивезено на лікування 450 поранених німецьких солдат і офіцерів. Також на лікуванні знаходилась в країні деяка кількість фінів. Ті та інші користувались відмінним від інтернованих статусом [4, с. 125].

В 1940 р. на території Швейцарії були організовані перші табори для інтернованих французьких солдатів, а також поляків із числа підрозділів французької армії. У фінальному звіті комісії Берж' є, опублікованому у 2002 р. відображені наступні відомості про інтернованих військовополонених у концтаборі Бюрен-на-Аре. Після того як у червні 1940 р. 45-а французька армія втекла до Швейцарії, Федеральна рада дала згоду на те, щоб 42600 солдат в' їхали до країни через західний кордон. Окрім 29 тис. французьких солдатів, корпус включав 12 тис. поляків і декілька сотень бельгійців і англійців. Поляків населення Швейцарії зустріло з великою симпатією, не тільки тому що вони справляли враження гордих і дисциплінованих, але і тому, що після військової поразки своєї країни, вони вступали добровольцями до французької армії, щоб захищати Батьківщину [2, с. 111].

У липні 1940 р., голова Генштабу вирішив створити табір для інтернованих в Бюрен-на-Арі на 6 тис. польських біженців. Таке рішення було прийнято у зв'язку з тим, що на відміну від французьких солдатів, поляки не могли бути відправлені назад до Франції, і що після знищення Польської держави Німеччиною і Радянським Союзом Швейцарія може не розраховувати на будь-яке відшкодування вартості інтернування солдатів. Планувалось забезпечити приміщення придатні для зимових умов і знизити витрати шляхом концентрації солдат в одному таборі [2, с. 111].

Як зазначають дослідники із комісії Берж'є, для багатьох інтернованих не було роботи і вони були змушені сидіти без діла. Також їм було заборонено мати будь - які контакти з місцевим населенням, а також брати шлюб зі швейцарськими жінками. Після того, із яким захватом зустріло поляків швейцарське населення, ця «в'язниця» була гіркою пігулкою для них. Швидко розповсюдились чутки, що швейцарська влада діяла під тиском німецької. Табірне керівництво мало справу зі зростаючим невдоволенням, намагаючись покращити дисципліну. В кінці грудня 1940 р. у таборах прокотилася хвилювання, в наслідок чого охоронці відкрили вогонь по польським солдатам і поранили деяких із них [2, с. 112].

Навесні 1941 р. швейцарська влада визнала, що створення табору було помилкою. Маючи максимальну місткість 3,5 тис інтернованих він був переповненим, і після березня 1941 р. більше поляки інтерновані туди не були. Багато його мешканців були направлені із Бюрена-на-Арі до інших кантонів, де біли зайняті у виробництві, дорожньому будівництві, лісовому господарстві та ін. Крім того, декому з інтернованих (в березня 1945 р. близько 500) було дозволено вступати до університетів. У березні 1942 р. об'єкт перестав бути табором для військовополонених, хоча пізніше використовувався для розміщення єврейських, а згодом і радянських каторжників - утікачів [2, с. 112].

Особливий інтерес для автора складають відомості стосовно долі досить значною за кількістю групи радянських військовополонених у Швейцарії. Радянський дослідник Г.П. Драгунов, аналізуючи дослідження деяких швейцарських авторів, описує наступні події. Перші офіційні відомості про радянських солдатів і офіцерів, які знайшли притулок в Швейцарії, відносяться до вересня 1942 р.: 36 військовополонених, які втекли із Німеччини. Проте, як стверджувала преса, іще в вересні 1941 р. декілька радянських військовополонених змогли втекти із Шталагу у Віллінгені (Південна Німеччина) до альпійської республіки. В Швейцарії розповідали, що в ніч на 13 травня 1942 р. група військовополонених намагалась переплисти Рейн в районі Рейнфельдена, але виснажені, вони не впоралися з сильною течією, тим більше, під пострілами з німецького берега, і потонули. Тіла чотирьох з них були знайдені і поховані на цвинтарі м. Базеля. На могилі встановлено пам'ятник з написом: «Іван Сємачев, 1919 р. народження і Григорій Тітов, 1924 р. народження»; імена двох інших залишились невідомими (пізніше було ще декілька випадків загибелі радянських полонених при спробі перебратися через Рейн). Існують дані про те, що ще восени 1942 р. СРСР звертався до Федеральної ради з проханням надати можливість військовополоненим, які втекли із Німеччини, перейти швейцарський кордон і користуватися хорошим ставленням в Швейцарії [4, с. 125].

Як стверджує Г.П. Драгунов, в 1943-1944 рр. і особливо навесні 1945 р. кількість радянських військовополонених, які втекли до Швейцарії весь час зростала (21 квітня 1945 р. поблизу Рамзена, кантон Шафхаузен, кордон перейшли одразу 300 чоловік) і на момент капітуляції Німеччини складала - як стає зрозумілим із відповіді швейцарської влади на запит Верховного головнокомандуючого збройними силами союзників у Західній Європі генерала Д. Ейзенхауера -

11,468. Швейцарські автори не завжди враховують різницю між військовослужбовцями і цивільними особами, вивезеними гітлерівцями з тимчасово окупованих ними районів Радянського Союзу. У наступних друкованих виданнях - офіційних заявах, працях істориків (Бонжура та ін.) - ця цифра більше не фігурувала і загальна кількість «інтернованих росіян» визначалась приблизно в 10,5 тис. чоловік [4, с. 125].

Умови утримання і праці радянських військовополонених Г.П. Драгунов висвітлює наступним чином.

Для колишніх військовополонених, (частково для цивільних інтернованих) були створені спеціальні табори. Як правило, використовувались будинки барачного типу, де до війни проходили короткотривалі збори військовозобов'язані швейцарці. Табори були під озброєною охороною. На чолі швейцарської адміністрації табору стояв офіцер. Радянські солдати і офіцери утримувались окремо [4, с. 126].

Ось, можливо неповний, список таборів для інтернованих - колишніх радянських військовополонених: Андельфінцен (Цюрих), Бель-Шасс (виправна колонія у Фрибурзі), Больтин (Берн), Бюрен на Арі (Берн), Вауви - лермоос (Люцерн), Вешнау (Золотурн), Віллар - сюр - Оллон (Во), Вінтертур (Цюрих), Дер - стеттен (Берн), ЛеШалюе (Берн), Меццовіко (Тічіно), Неввіль (Берн) - для радянських офіцерів, Рарон (Вале), Унтербах (Берн), Цвейзіммен (Берн), Шафхаузен (Шафхаузен). Існувало ще три табори: Церматт (Вале) - для інтернованих - жінок, Клостерс (Граубюден) - для дітей та Гурнігель - Бад (Базель) - карантинний табір, який приймав до 2 тис. чоловік, звідки вони через три тижні розподілялись по іншим таборам. Не виключено також, що радянські полонені якийсь час утримувались в інших таборах, разом з інтернованими із інших країн [4, с. 126].

Солдати і сержантський склад підлягав залученню до робіт або у колективному порядку - на ремонті доріг, лісоповалі, дренажі місцевості і т. п., або в індивідуальному - в сільському господарстві. У другому випадку робочий день інтернованих складав 9-11 годин за їжу, житло (якщо їм дозволялось жити на фермі) і за плату до 60 швейцарських франків на місяць [4, с. 126].

Особливий наголос Г.П. Драгунов робить на тому, що принципове ставлення швейцарської влади до інтернованих «росіян» і вихідців з інших країн було неоднаковим. «Деякі військовополонені з країн Сходу, - свідчить швейцарський журналіст Р. де Дісбак, - цінувались в Берні більше, ніж радянські. Генерал Гізан планував навіть включити інтернованих поляків до швейцарської армії у разі нападу Німеччини на Швейцарію». Оскільки у бойових якостях російських солдатів генералу сумніватись, начебто, не доводилось (йому належить думка про те, що перемога Червоної армії при Сталінграді зняла небезпеку вторгнення Гітлера в Швейцарію), настрої Гізана розглядались після війни швейцарським суспільством як побоювання політичного контакту росіян зі швейцарцями - будь вони разом в рядах збройних сил альпійської республіки [4, с. 126].

На користь тези про особливе ставлення до інтернованих росіян дослідник наводить також і інші докази. Зокрема, якщо говорити про побут, то, як свідчать очевидці - швейцарці, інтерновані американці та англійці (у тому числі льотчики, які були збиті над Швейцарією), утримувались набагато краще. Взяти хоча б фото англійських льотчиків у їдальні: вони сидять у просторому приміщенні на віденських стільцях, перед ними тарілки, прибори, одягнуті вони або в свою військову форму, або в охайний цивільний одяг, всі гарно підстрижені. Контраст із зовнішнім виглядом радянських інтернованих в Лозанні, з оберемками соломи на підлозі - красномовний. У різних умовах знаходились не тільки колишні військовополонені: у жіночому таборі для цивільних інтернованих у Базелі, за деякими свідченнями, італійкам надавалось право короткотермінового виходу назовні, жінкам із СРСР - ні; працюючим італійкам платили 15 швейцарських франків на місяць, росіянкам - 6 [4, с. 126-127].

Сучасний дослідник радянсько-швейцарських стосунків І. О. Петров відзначає, що питання стосовно інтернованих радянських військовослужбовців у Швейцарії стало ключовим у спробах порозуміння між СРСР та Швейцарією. Як зазначає історик перша реальна можливість зближення видалась у червні 1945 р. Московське радіо звинуватило Швейцарію в тому, що вона погано поводиться з радянськими інтернованими солдатами, які розміщені у спеціальних таборах для переміщених осіб, і чинить перепони для їх виїзду на батьківщину. Радянська преса розгорнула в ці дня активну анти швейцарську кампанію. В якості контрзаходу Москва наказала негайно призупинити депортацію на батьківщину швейцарських громадян із радянської окупаційної зони у Західній Європі [8].

В цій ситуації М. Петип'єр (міністр закордонних справ Швейцарії) прийняв рішення не просто відповісти на радянські докори своїми вербальними запереченнями, але і запросити в Швейцарію одразу повноцінну радянську делегацію з тим, щоб на місці перевірити ситуацію і організувати репатріацію радянських громадян. Оскільки офіційних дипломатичних відносин з СРСР у Швейцарії не було, то запрошення до Москви було передано через британську місію в Берні. 27 червня 1945 р. радянська делегація під керівництвом генерала Олександра Віхорєва прибула до Швейцарії [8].

Перемовини пройшли успішно, чому не мало посприяв високопоставлений швейцарський дипломат Реймонд Пробст, який говорив російською оскільки виріс у Ризі. О. Віхорєв відвідав табори, в яких утримувались інтерновані радянські громадяни і переконався особисто, що докори офіційної московської пропаганди на швейцарську адресу нічим не обґрунтовані [8].

І.О. Петров у своїй статті «Дипломатические отношения Россия - Швейцария: от разрыва к восстановлению» висвітлює важливий епізод для відновлення радянсько-швейцарських відносин пов'язаний з перемовинами стосовно радянського військового інженера Володимира Новікова, який потрапив в полон до німців на Україні в 1942 р. і якому вдалось дістатися до Швейцарії і радянського льотчика Геннадія Кочеткова, який 25 серпня 1945 р. увів і посадив в Швейцарію сучасний радянський літак-винищувач. СРСР вимагав видати йому цих людей, а також ще шістьох інтернованих, які на твердження Москви, були кримінальними злочинцями. Федеральна рада відмовилась виконувати ці вимоги, вказуючи на те, що самі ці люди відмовляються повертатися, а їх насильницька видача була б рівнозначна порушенню міжнародного гуманітарного права. Радянський Союз посилив тиск на Швейцарію. Зокрема, під варту були взяті п' ять швейцарських дипломатів - два консульських робітники в окупованій Радянською армією частині Східної Пруссії, один - в Манчжурії (м. Харбін), і двоє - в Будапешті [8].

Після довгих консультацій зі своїми колегами, М. Петип'єр запропонував Москві компроміс - видати всіх, окрім Новікова. Однак Радянський Союз відкинув цю можливість. Врешті решт, після довгих перемовин і неабиякого тиску з боку радянської сторони було прийнято рішення здійснити Федеральною радою видачу всіх радянських громадян в обмін на звільнення швейцарських дипломатів. На думку І. О. Драгунова місія генерала О. Віхорєва у Швейцарії як один із факторів в дечому завдяки своїй твердій позиції сприяла відновлення весною 1946 р. дипломатичних стосунків між Швейцарією і СРСР.

Проаналізувавши джерела та наукову літературу стосовно політики Швейцарії часів Другої світової війни щодо військовополонених та інтернованих можна зробити висновки про її досить суперечливий характер. Відповідно до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 27 липня 1929 р. Швейцарія як нейтральна держава мала забезпечити полонених та інтернованих усім необхідним. Ці умови не були виконані в достатній мірі, зокрема утриманці таборів не були забезпечені роботою, а так як їм були заборонені контакти із місцевим населенням, вони фактично були позбавлені засобів до існування. Такий стан речей викликав серед місцевого населення чутки, що швейцарська влада діяла під тиском німецької. Таким чином, вище військове та державне керівництво Швейцарії було змушене здійснити заходи щодо поліпшення умов утримання військовополонених та інтернованих, зокрема їх було переміщено до інших кантонів, де вони були зайняті у промисловому виробництві, лісовому господарстві, тощо.

У Женевській конвенції також містилось положення про уникнення з'єднання в одному таборі людей різних рас і національностей, яке також було порушено. Зокрема у концтаборі Бюрен-на-Арі разом утримувались французи, поляки, бельгійці, британці євреї та росіяни. Крім того, варто наголосити, що становище представників цих національностей різко відрізнялось. Умови життя і праці, а також ставлення табірного керівництва до радянських громадян і євреїв були значно гірші ніж до полонених та інтернованих з центральної та західної Європи.

Отже, такий аналіз стає іще одним доказом на користь того, що Швейцарія не в повній мірі дотримувалась усіх правил поводження нейтральної держави під час військових дій. Цей факт вимагає перегляду її ролі та значення у результатах Другої світової війни.

Список використаних джерел

військовослужбовець інтегрований політика війна

1. Die Schweizunddie FluchtlingezurZeitdes Nationalsozialismus [Milton S., Bartoszewski W., Voyame J., Kries G. anda.] editedbyBergierJ - F. - Bern, 1999. - 361 s.

2. Switzerland, National Socialism and the Second World War. Final Report of the Independent Commission of Experts Switzerland. - Second World War. - PendoVerlag GmbH, Zurich, 2002. - 597 s.

3. Беликова А.М. О политике нейтралитета Швейцарии и Международного комитета Красного Креста / Беликова А.М. // Альманах современной науки и образования. - 2011. - №8. - С. 17-20.

4. Драгунов Г.П. Советские военнопленные, интернированные в Швейцарии // Вопросы истории. - 1995. - №2. - С. 123-132.

5. Драгунов Г.П. Швейцария: история и современность (Очерк новейшей истории). - М.: Мысль, 1978. - 207 с.

6. Конвенция о содержании военнопленных. Женева. 27 июля 1929 г.http://www.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/xsp/.ibmmodres/domino/ OpenAttachment/applic/ihl/ihl.nsf/0BDEDDD046FDEBA9C12563CD 002D69B1/FULLTEXT/IHL-GC-1929-2-EN.pdf

7. Павлова Л.В. Международно-правовой статус беженца. Пособие для студентов вузов / Павлова Л.В., Селиванов А.В. - Минск: Тесей, 2006. - 192 с.

8. Петров И.А. Дипломатические отношения Россия-Швейцария: от разрыва к восстановлению. 10.02.2011 // http://swiss-ce.rsuh.ru/news.html? id=896461

9. Петров И.А. Очерки истории Швейцарии / Петров И.А. - Екатеринбург, 2006. - 918 с.

10. Сборник международно-правовых документов и национальных законодательных актов по вопросам беженцев / сост.: Ю.Л. Сарашевский, А.В. Селиванов. - Минск: Тесей, 2000. - 463 с.

11. Советский юридический словарь / под ред. С. Братусь, Н. Казанцев, С. Кечекьян [и др.], 1953 г. // http://determiner.ru/dictionary/630

12. Хрестоматия по праву беженцев. Решения, документы материалы [под ред. Берн Р.]. - Будапешт, 2008. - 198 с.

Размещено на Allbest.ru