Умови зберігання документів земського архіву у Львові

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Умови зберігання документів земського архіву у Львові

В. І. Доліновський

Охарактеризовано основні аспекти забезпечення належних умов зберігання документів у Земському архіві у Львові: технічний стан будівлі та заходи, спрямовані на його покращення, забезпечення протипожежної охорони, дотримання відповідних вимог до розміщення документів та перевірка їх фізичного стану, контроль за опалюванням приміщення та санітарно-гігієнічним режимом.

Ключові слова: Земський архів у Львові; архівні документи; забезпечення збереженості.

зберігання документ земський архів львів

До найважливіших завдань архівів належить забезпечення відповідних умов для збереження архівних фондів1. Воно полягає в правильній організації зберігання документів, утриманні їх у належному фізичному стані та запобіганні втрат. Підставою для реалізації цих завдань є приміщення архіву. Від його стану залежить не лише відповідне збереження документів, їх раціональна локалізація, а й процес комплектування архівних збірок, ступінь їх упорядкування та інвентаризації. Оптимальні умови для зберігання архівних документів забезпечуються шляхом їх розміщення у спеціально збудованих або пристосованих до архівних цілей будівлях чи окремих їхніх приміщеннях, ремонтом цих будинків, створенням відповідних умов протипожежної охорони, контролем за температурно-вологісним режимом, утриманням належного порядку та чистоти.

Питання забезпечення збереженості документів у Земському архіві у Львові досі залишається невивченим. Окремі аспекти цієї проблеми, зокрема стан будівлі архіву, умови зберігання документів та праці архівістів, проаналізував сучасний польський історик-архівіст Стефан Цяра2. Незважаючи на те, що ці дослідження значною мірою хронологічно охоплюють період до 1918 р., тоді як початком існування власне Земського архіву у Львові слід вважати 1 жовтня 1919 р.3, вони є цінним джерелом для вивчення цього питання. Праці про діяльність архіву в міжвоєнний період є менш інформативними. Хроніка архіву за 19201926 рр. містить лише інформацію про його місцезнаходження, загальну площу приміщень та протяжність полиць з документами4. Стислі відомості про розташування архіву, сплату річного чиншу за оренду приміщення, відповідність останнього архівним потребам знаходимо в опрацюванні Вінцентія Лопацінського та Антонія Рибарського про технічний стан будівель архівів міжвоєнної Польщі5. Характеристиці цієї проблеми присвячено навіть окреме видання6, втім, там не згадано про Земський архів у Львові.

Дослідниця Ірена Мамчак-Ґадковська, описавши в окремому розділі своєї монографії діяльність польських архівів міжвоєнного періоду у сфері забезпечення збереженості документальних фондів, лише констатувала наявність у Земському архіві у Львові добрих умов для зберігання документів, без їх детального аналізу.

У цій статті спробуємо коротко охарактеризувати загальний стан приміщень архівів у міжвоєнній Польщі загалом і Галичині зокрема; розглянути основні аспекти забезпечення належних умов зберігання документів у Земському архіві у Львові.

Після відновлення незалежності Польщі у 1918 р. новостворена система державних архівів не мала у розпорядженні жодної будівлі, яка була спеціально побудована на архівні потреби9 і відповідала вимогам тогочасного архівного будівництва. Лише частина архівів мала власні будівлі (хоч і не з найкращими умовами), пристосовані для архівних цілей, решта - ділила свої приміщення з іншими інституціями. Розміщення архівів у приватних будівлях збільшувало кошти на їх утримання. Незмінною ситуація залишалася протягом цілого міжвоєнного періоду. Через фінансові труднощі не вдалося реалізувати планів будівництва архівних приміщень. Спроби виправити ситуацію шляхом отримання приміщень у старих будівлях (дуже часто пам'ятках архітектури) і пристосування їх до потреб архівів не дали бажаних результатів, оскільки технічний стан більшості з них часто просто загрожував безпеці працівників. Відсутність відповідних приміщень призвела до переповнення архівів документами і нестачі вільної площі як в архівних сховищах (часто документи, окрім закладених до самої стелі полиць, розміщувалися навіть на коридорах і сходах), так і приміщеннях, що призначені для читального залу і канцелярії. Це ускладнювало реалізацію завдань архівів, пов'язаних зі зберіганням та упорядкуванням документів, а також виконання інших видів робіт, які здійснювалися в архіві. Негативну роль у забезпеченні умов збереженості документів відігравало розміщення деяких архівів у кількох окремих будинках, інколи значно віддалених один від одного. Відсутність місця в деяких архівах не дозволяла організувати відповідних читальних залів, унаслідок чого багато дослідників часто змушені були відмовлятися від архівних пошуків. У питанні архівних приміщень і їх забезпечення Польща значно поступалася багатьом тогочасним європейським державам, у яких використання наявних будівель поєднувалося збудівництвом нових, спеціально призначених для потреб архівів.

У Галичині австрійською владою не було збудовано жодної архівної будівлі, а архіви, створені тут, розміщувалися у монастирських приміщеннях (Земські архіви у Львові і Кракові - у Бернардинському монастирі і монастирській будівлі суду відповідно) та будинках адміністрацій державних органів влади (Державний архів у Львові - у приміщенні колишнього Галицького Намісництва). Таку ситуацію можна було пояснити відсутністю централізованої архівної системи - документи зберігалися як реєстратури при органах державної влади та інших інституціях чи навіть у приватних приміщеннях, які винаймалися із цією метою. У зв'язку із цим, архівів-реєстратур було не менше, ніж самих установ, при яких вони існували. Залишення архівних документів у цих установах чи інституціях спричинило великі втрати, особливо під час Першої світової війни. Органи влади, покидаючи поспіхом установи, залишили акти без опіки, наражаючи їх на знищення. Найбільші втрати понесли документи, що зберігалися у приватних приміщеннях, власники яких після затримання орендної плати позбувалися актів.

З п'яти варшавських архівів власні будівлі мали два - Головний архів давніх актів та Архів давніх актів, а Військовий архів (пізніше Архів нових актів), Архів міністерства віросповідань і освіти та Архів фінансів займали будинки спільно з іншими інституціями. Ще складнішою була ситуація з будівлями архівів у провінційних містах. Власні будинки мали лише архіви в Гродно, Познані та Львові (Земський архів), решта ж державних архівів (у Львові, Кракові, Кєльце, Любліні, Пйорткові, Плоцьку, а також Калішу, Сувалках і Ломжі) власних будівель не мали.

Земський архів у Львові знаходився у колишньому приміщенні бібліотеки Бернардинського монастиря (споруджений у 1600-1630 рр.) на площі Бернардинській, 3, яке використовувалося на підставі вічного контракту, укладеного 15 січня 1788 р. між австрійським урядом та Орденом Бернардинців. У міжвоєнний період річна плата за оренду приміщення у зв'язку з інфляційними процесами неодноразово змінювалася і становила 2-4 тис. корон (1919-1920 рр.), 4-10 тис. марок польських (1921-1922 рр.) та 105 тис. марок польських (1923 р.)20. Орден Бернардинців неодноразово вказував на статус пам'ятки та невідповідність даного приміщення для зберігання архівних документів і пропонував звільнити його, перенісши документи до іншої будівлі. Такий варіант, на думку дирекції архіву, був можливим лише у випадку його заміни на приміщення з належною площею та відповідності, насамперед, заходам протипожежної безпеки. За відсутності такого приміщення перенесення документів до звичайного будинку викликало застереження щодо відповідальності за можливе знищення неоціненного матеріалу для наукових і практичних цілей. Найкращим виходом у такій ситуації було будівництво окремої нової будівлі, яка б відповідала вимогам зберігання архівних документів.

Відповідно до Інструкції для Крайових архівів гродських і земських актів у Львові і Кракові від 15 лютого 1878 р., затверджено поділ приміщення архіву на канцелярію і сховища для книг. Проект нового статуту для тих же архівів від 1910 р. під редакцією їхніх директорів О. Бальцера і С. Смольки передбачав поділ на приміщення канцелярії (тут знаходилася адміністрація архіву, виконувалися архівні роботи і здійснювалося користування архівними документами), а також кімнати (убезпечені від вогню і вологості), призначені для зберігання документів. Конкретних рекомендацій для убезпечення архівних документів від вологості не вказувалося, а від вогню і крадіжок їх мали вберегти залізні двері та віконниці. Положення про організацію архівів від 25 лютого 1919 р. передбачало ізольованість архівних сховищ від кабінетних приміщень, читального залу, фотолабораторії, а також їх належну захищеність від вогню, вологості і крадіжок через вогнетривкі стіни, підлоги, стелі, заґратовані вікна і залізні двері та інші засоби, що відповідали вимогам техніки. Йшлося і про облаштування окремої канцелярії для приймання осіб, читального залу та підручної бібліотеки. У кожному архіві мало бути також окреме сховище чи принаймні вогнетривкий сейф для зберігання особливо цінних чи отриманих у тимчасове користування від інших архівів й інституцій документів та актів. Крім того, вимагалася наявність топографічних покажчиків чи планів архівних приміщень (із зазначенням місця зберігання документів), які належало розміщувати у доступних для працівників архіву місцях (сторонні особи могли користуватися ними після отримання окремого дозволу дирекції). Вхід до сховищ дозволявся тільки працівникам архіву, а іншим особам - лише за окремим дозволом дирекції і у супроводі працівника архіву.

Приміщення монастиря, у якому знаходився архів, призначалося для розміщення у ньому робочих кабінетів архівістів та архівосховища. Для кабінетів служили дві кімнати, кожна з яких мала по два вікна із залізними ґратами. Тут знаходилася канцелярія архіву та читальний зал, зберігалися індекси актових книг гродських і земських судів. Сховище розміщувалося у монастирському коридорі і мало 11 вікон, які для більшої безпеки, крім ґрат, мали також залізні віконниці. Контроль за станом та роботою архівних приміщень здійснював ад'юнкт - у нього зберігалися ключі від вхідних дверей архіву і сховищ, він слідкував за відкриттям та зачиненням вікон та віконниць28, які з метою провітрювання і кращого освітлення сховища вони щоденно впродовж робочого дня залишалися відчиненими. Загальна площа приміщення архіву, включаючи кабінети, сховища, сіни, дровітню та інші приміщення (які не вказувалося), становила близько 340 кв. м. (за іншими даними 325 кв. м.1.

Стан приміщення архіву залишав бажати кращого. З метою покращення умов зберігання документів і роботи архівістів восени 1917 р. тут були проведені найнеобхідніші ремонтні роботи: ущільнення дверей і порогів, забезпечення вентиляційних виходів новими дверцятами, ремонт пічок. Дирекція також неодноразово наголошувала на необхідності проведення шарування та побілки стін в приміщенні архіву, оскільки постійне падіння штукатурки та вапна зі стелі, наявність постійного пилу і неможливість його усунення не лише шкодили здоров'ю працівників, а й робили безрезультатним будь-яке обезпилення книг та документів. Внаслідок цього в архіві від початку Першої світової війни не виконувалося жодних робіт, пов'язаних з чищенням архівних приміщень. У серпні-жовтні 1918 р. в архіві проведено роботи, пов'язані з виконанням коркової ізоляції на підвіконниках, а також штукатуренням і побілкою стель та стін (вирішення справи затягнулося через фінансові труднощі і пошуки більш економних варіантів)34. У своєму зверненні до Відділу державних архівів від 7 липня 1924 р. дирекція архіву вказувала на необхідність заміни чи принаймні ремонту дротяних сіток, які закривали вентиляційні ходи знадвору. Внаслідок знищення сіток іржею вентиляційні ходи були постійно закритими (це перешкоджало провітрюванню сховища) через виникнення загрози вторгнення мишей і щурів, що завдавали шкоди архівним збіркам. Установлення нових сіток було здійснене у вересні 1925 р.35 Попри низку виконаних робіт у приміщенні архіву, у міжвоєнний період через брак коштів так і не проведено ґрунтовного ремонту будівлі.

Найбільшою небезпекою для документів був вогонь. Відтак використання світла (йшлося про свічки і нафтові лампи) та куріння в архіві було категорично заборонено. Згодом, після встановлення електричного освітлення, його використання дозволялося лише в кімнатах працівників38. Натомість архівосховища мали бути забезпечені природним освітленням у такий спосіб, щоб не виникало потреби запровадження штучного освітлення, а вхід до них зі штучним освітленням категорично заборонявся (пізніше дозволялося входити лише з електричним ліхтарем). У разі необхідності могло бути запроваджене штучне (виключно електричне) освітлення, ізольоване відповідно до найдосконаліших вимог техніки з доданням вимикачів, що залишилися під контролем і відповідальністю директора архіву, який мав здійснювати нагляд за правильним функціонуванням електромережі. На думку дослідника С. Цяри, такі заходи обережності були спричинені низьким ступенем безпеки тогочасних освітлювальних устаткувань, зокрема електричних, а також частково неусвідомленням шкідливого впливу сонячного світла на документи.

Згідно з правилами протипожежної безпеки, передбачалося також відокремлення кабінетних приміщень, що опалювалися, від сховища, забезпечення всіх архівних приміщень вогнегасниками, кранами і пожежними шлангами. Оскільки дирекція Земського архіву не могла самостійно вирішувати питання забезпечення протипожежної охорони (це входило в компетенцію Ордену Бернардинців), єдиним можливим засобом на випадок пожежі виключно для будівлі архіву міг би бути пожежний шланг, приєднаний у разі потреби до водопроводу. 22 січня 1927 р. від промислового закладу „Др. Людвік Зєлінський” отримано пропозицію придбання сухих порошкових вогнегасників “SAMUM”. Підтвердження факту позитивної відповіді дирекції у справі закупівлі цих вогнегасників не знайдено, натомість дирекція архіву у своєму зверненні до Відділу державних архівів у грудні 1929 р. вказувала на необхідність становлення в архіві вогнегасників типу “TEFRA”.

Опалення (у більшості пічне; згодом передбачалося використання системи центрального обігріву) в архівах дозволялося лише в кабінетних приміщеннях і читальних залах, натомість було заборонено обігрівання архівосховища і використання в приміщеннях архіву газових та залізних пічок. Обов'язок розпалювання печей, а також забезпечення архівних приміщень, що обігрівалися, дровами лягав на возних.

Дирекція архіву неодноразово зверталася до Окружного управління лісового господарства і державних маєтків у Львові про виділення дров для опалення архівних приміщень. Окрім того, вона часто клопотала про призначення необхідної кількості дров (по 1 сажню) окремо кожному з працівників архіву (навіть у літню пору), а інколи й про підвищення цієї норми (для возного Я. Леткого та архівістки Г. Полячківни).

Через нестачу засобів опалення нерідко траплялися випадки скорочення часу роботи або взагалі закриття архівів. Земський архів у Львові опинився у дуже скрутному становищі в січні 1920 р., коли був позбавлений опалення, через те, що справу про виділення дров на зиму помилково було вирішено на користь Архіву карт. Відсутність задокументованих відомостей не дозволяє, однак, дізнатися про конкретні заходи сторін для виходу з цієї ситуації. Пізніше, 15 березня 1923 р., О. Бальцер писав до Г. Полячківни про можливе закриття архіву у зв'язку з вичерпанням ресурсів опалення і відсутності відповідних кредитів на їх закупівлю, а вже 27 березня 1923 р. повідомляв Відділ державних архівів про сам факт закриття до кінця квітня, оскільки навіть закуплені з приватних фондів запаси дров вичерпалися. Якою була відповідь з Варшави - невідомо. Однак очевидним є факт, що архів таки продовжив свою роботу, бо в наступному листі до Г. Полячківни від 3 квітня 1923 р. директор писав, що архів не опалювався цілий тиждень, а з власних коштів його і А. Прохаски було закуплено вугілля і дров для обігрівання кімнат.

Директор архіву неодноразово вказував на розташування архівних приміщень у північній стороні будівлі, брак сонячного проміння через затінення вікон деревами бернардинського саду, неможливість виконання службових обов'язків архівістами в умовах, коли навіть у квітні через відсутність опалення постійна температура становила лише +7-8 градусів. Крім того, наголошувався факт розміщення архіву у старому монастирському будинку з великою товщиною стін (більше 1 метра), значною площею кімнат, висотою і склепінчастістю стель, а також на оточення кімнат архіву заволоженими коридорами, які не опалювалися. Зверталася також увага на необхідність значної кількості дров та вугілля у зв'язку з низькими температурами у приміщеннях (при інтенсивному опаленні і легкому морозі температура становила +12-13 градусів, при сильнішому морозі - +10 градусів), а відповідно і тривалістю опалювального сезону з жовтня, а інколи - кінця вересня аж до кінця квітня. Ускладнювала цю непросту ситуацію заборона Міністерства віросповідання і освіти опалювати приміщення архіву після 1 квітня. На думку Г. Полячківни, це мало стосуватися лише палива, придбаного з кредитів, виділених державою без врахування його закупівлі за приватні кошти. В одному з листів до Бальцера від 10 квітня 1924 р. вона висловлювала надію на те, що опалення в архіві не припинилося і не припиниться, оскільки незважаючи на хорошу погоду, в архіві напевно неприємно холодно і дуже волого.

Важливе значення для забезпечення збереженості архівних документів мав спосіб їх зберігання. Проект нового статуту Крайових архівів гродських і земських актів у Львові і Кракові за авторством О. Бальцера і С. Смольки передбачав зберігання актів у закритих на ключ шафах і вітринах. Згідно з ухваленим 25 лютого 1919 р. положенням, яке регламентувало опрацювання документів в архівах міжвоєнної Польщі, всі книги і течки мали розміщуватися на полицях вертикально. У такому ж положенні, але в окремих картонних конвертах, мали зберігатися грамоти (дипломи). Документи, що мали велику кількість печаток, потрібно було зберігати в окремих шухлядах чи картонних коробках горизонтально. Бляшані кустодії, у яких знаходилися печатки, належало забезпечити від ураження іржею60.

Сховище Земського архіву мало 9 відділень, де було 49 дерев'яних шаф (кожна з яких мала по 8-9 полиць), які служили для розміщення документів. 22 шафи знаходилися також у приміщенні канцелярії, де, як відомо, зберігалися індекси до гродських і земських книг. Крім того, в сховищі знаходилася одна обкута залізом скриня з відділеннями для документів, а також 10 столів (із шухлядами і замками). Для роботи у підборі документів і книг, розміщених на верхніх полицях стелажів, архівісти використовували 19 драбин різного розміру, які знаходилися і в приміщенні канцелярії, і у сховищі.

Колишні монастирські будівлі, у яких розміщувалися архіви, завдяки своїй солідній будові і склепінням, гарантували надійну протипожежну безпеку, однак були невідповідними для захисту документів від вологості62. Директор Державного архіву у Львові Є. Барвінський у звіті про стан і потреби Земського архіву від 14 квітня 1933 р. відзначав, що приміщення, у якому він знаходився, повністю відповідало потребам архіву, мало достатні розміри для розміщення документів та належні умови їх зберігання, було достатньо забезпеченим від вогню, і в ньому не було знайдено жодних слідів вологи, особливо помітної на початку весни63. Така характеристика, втім, відрізнялася від тієї, яку давав директор Земського архіву О. Бальцер, неодноразово вказуючи на невідповідність приміщення архівним цілям, зокрема, як негігієнічного і незручного як для працівників архіву, так і відвідувачів64. Є інформація, що низька відвідуваність читального залу архіву дослідниками була пов'язана безпосередньо з несприятливими умовами під час роботи з документами через відсутність “місця, спокою і світла”. На недостатність світла в приміщенні архіву та несприятливі умови для зберігання книг і документів, пов'язані насамперед з неопалюванням архівних сховищ і, як наслідок, контрастом температур у зимовий і літній періоди, вказував заступник куратора Національного закладу Оссолінських А. Малецький у своєму зверненні до Крайового комітету від 20 травня 1869 р. у справі переходу архіву у підпорядкування комітету66. Дослідник С. Цяра зазначив, що приміщення архіву, якого вистачало на розміщення актових книг гродських і земських судів, після поповнення на початку ХХ ст. новими надходженнями особливо Йосифінською і Францисканською метриками виявилося замалим. В одному з листів до директора Крайового архіву гродських і земських актів у Кракові С. Кутшеби у 1907 р. О. Бальцер писав про відсутність місця для розміщення документів, зазначивши, що архів переповнений настільки, що рухатися по ньому майже неможливо68. Труднощі у доступі до полиць і стелажів були пов'язані зі стосами книг та паперу, відданих на зберігання польським Науковим товариством у Львові, а також з наявністю великої кількості скринь, якими дощенту були заставлені всі проходи і кутки. Внаслідок цих чинників, а також використання всієї висоти приміщення (до 5 метрів) діставання часом величезних книг з верхніх стелажів було не лише дуже складним, а й небезпечним для життя (трапився випадок, коли возний, витягуючи книгу, впав з драбини і зламав руку). Крім того, така ситуація негативно впливала на стан збереження документів, оскільки неможливість здійснення належного очищення і перегляду книг через обмежений доступ до стелажів загрожувала небезпекою появи шкідників.

Щодо збереження самих документів у Земському архіві, то відзначено їх належний рівень, задовільний стан книг і відсутність слідів біологічних пошкоджень. Значно гіршим був стан збереженості деяких фасцикул гродських і земських актів, серед яких були знайдені такі, що містили аркуші, уражені пліснявою (детально підтвердити фізичний стан кожної справи можна було під час їх систематичної звірки), та Йосифінської, а особливо Францисканської метрик, де, очевидно, були сліди шкідників (для підтвердження цього потрібно було здійснити їх детальний перегляд), а самі справи потребували твердих обкладинок.

Важливу роль у консервації документів відігравав їх захист від пилу. Це завдання було настільки складним, що його раціональне виконання часто суперечило іншому постулатові збереження - забезпечення достатнього доступу світла і повітря до документів. Закриття документів у картонних чи навіть металевих коробках захищало їх від пилу, однак унеможливлювало будь-який доступ світла і повітря. В архіві завжди залишалося актуальним питання дотримання санітарно-гігієнічних норм для забезпечення відповідних умов зберігання документів: запобігання накопиченню пилу та появі плісняви й шкідників. Положення Інструкції 1878 р. затверджували необхідність старанного провітрювання архівних приміщень і щорічного (у весняний та осінній періоди) загального прибирання архіву (миття вікон, обмітання і чищення як самих приміщень, так і книг та актів, що тут зберігалися), а відповідно до проекту організаційного статуту архівів від 1910 р. передбачався постійний контроль за достатньою вентиляцією і утриманням порядку та чистоти в архівних приміщеннях, а також провітрюванням і прибиранням сховищ архіву. В архіві були необхідні інструменти, які служили для цього: велика щітка для обмітання стель, дві щітки для підмітання підлоги і дві ручні щітки для витирання пилу. Щорічно у серпні архів закривався для громадськості (відвідувачів) з метою проведення дрібного ремонту і прибирання архівних приміщень. У період підпорядкування архіву Крайовому комітетові такі заходи здійснювалися з 15 до 30 серпня, а у міжвоєнний період, у зв'язку з ростом цін робочої сили і недостатньої дотації для цього, скоротилися до найнеобхідніших робіт протягом 4-6 днів (16-20/22 серпня). Положення про читальний зал від 5 лютого 1919 р. передбачало закриття архівів для проведення внутрішніх порядків не більше ніж на 6 днів. Виконання праць, пов'язаних з дотриманням порядку в архівних приміщеннях, їх прибиранням та провітрюванням, а також здійсненням дрібних ремонтних робіт лягало на допоміжних архівних працівників - возних.

Складна ситуація, пов'язана з невідповідним станом архівних будівель чи приміщень, де зберігалися документи, не оминула і Земський архів у Львові. Однак він, на відміну від багатьох інших архівних установ міжвоєнної Польщі, мав власне приміщення, яке розміщувалося у будівлі Бернардинського монастиря. Проведення ремонтних робіт (штукатурка стін, заміна вікон), заходів для забезпечення протипожежної охорони (установлення електричного освітлення та протипожежних устаткувань), здійснення санітарно-гігієнічних заходів в архівних приміщеннях та дотримання відповідних норм розміщення документів та перевірки їх фізичного стану сприяло покращенню умов збереження документів, їх опрацюванню та організації доступу до них. Усупереч численним труднощам працівники архіву з великим ентузіазмом зберігали довірені їх опіці пам'ятки минулого.

Дослідник Казімєж Конарський у своїй праці з архівістики серед завдань архівів розрізняв пасивні, що полягали у забезпеченні зберігання документів, та активні, які торкалися організації використання архівної інформації (Konar- ski K. Nowozytna Archiwistyka Polska i jej zadania. Dodatek do czasopisma “Ar- cheion” (zeszyt V i VI). - Warszawa: nakl. Archiwow Panstwowych, 1929. - S. 4).

Література

Ciara S. Retrospekcja: Technika archiwalna w archiwach galicyjskich na przelomie XIX i XX wieku // Technika archiwalna w XX wieku / pod redakj Stanislawa Sierpowskiego i Jaroslawa Wiesniewskiego. - Poznan, 2001. - S. 113120; tegoz Zycie codzienne i niecodzienne archiwistow Archiwum Bernardynskiego we Lwowie w dobie autonomii Galicji // Wielokulturowe srodowisko historyczne Lwowa w XIX i XX w. / за ред. Леоніда Зашкільняка і Єжи Матерніцького. - Львів-Жешув, 2006. - Т. IV. - S. 42-49.

Про організацію та формування наприкінці XVIII ст. Бернардинського (згодом Земського) архіву у Львові в загальному див.: Доліновський В. Організація та комплектування Бернардинського архіву у Львові (1784-- 1918 рр.) // Архіви України. - 2009. - № 5. - С. 68-70; Ciara S. Archiwa a uniwersytety w Krakowie i Lwowie w latach 1877/78-1918. - Warszawa: NDAP, 2002. - S. 75-78; tegoz Archiwa lwowskie w dobie autonomii Galicji // Wielokulturowe srodowisko historyczne Lwowa w XIX i XX w. / pod red. J. Maternickiego i L. Zaszkilniaka. - Rzeszow, 2004. - T. II. - S. 110.

Archiwum Ziemskie we Lwowie w latach 1920-1926 // Archeion. - 1928. - T. 3. - S. 185.

Lopacinski W., Rybarski A. Gmachy Archiwow Panstwowych Rzeczypospo- litej Polskiej // Archeion. - 1929. - T. 5. - S. 89-111. Про Земський архів у Львові: - S. 91, 103.

Archiwa Polskie zagrozone. - Warszawa: Komisja Wydawnictwa Sekcji ar- chiwalnej Towarzystwa Milosnikow Historii, 1939. - 16 s.

Mamczak-Gadkowska I. Archiwa Panstwowe w II Rzeczypospolitej. - Poznan: Wydawnictwo naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza, 2006. - S. 247-270.

Ibid. - S. 261-262.

Винятком було приміщення Головного архіву давніх актів у Варшаві, збудоване у 1902-1904 рр.

Взірцевими у цьому плані тоді вважалися будівлі віденського Haus- Hof-und Staatsarchiv та університетської бібліотеки у Львові з 1901 р. (Ciara S. Retrospekcja: Technika archiwalna ... - S. 118).

Archiwa Polskie zagrozone ... - S. 10; Mamczak-Gadkowska I. Archiwa Panstwowe ... - S. 249; Konarski K. Nowozytna Archiwistyka Polska ...- S. 126.

Robotka H., Ryszewski B., Tomczak A. Archiwistyka. - Warszawa: PWN, 1989. - S. 342.

Kaczmarczyk K. Potrzeby naszych archiwow // Nauka Polska, jej potrzeby, organizacja i rozwoj. - Wаrszawa, 1929. - T. X. - S. 520.

На особливу увагу тут заслуговують будівлі архівів у Будапешті та Берліні (для Таємного державного архіву) (Lopacinski W., Rybarski A. Gmachy Archiwow Panstwowych ... - S. 89-90).

Lopacinski W., Rybarski A. Gmachy Archiwow Panstwowych ... - S. 91.

Mamczak-Gadkowska I. Archiwa Panstwowe ... - S. 248.

Ідея будівництва одного нового приміщення для всіх варшавських архівів - Центрального державного архіву, так і не була втілена в життя (Детальніше: Mamczak-Gadkowska I. Archiwa Panstwowe ... - S. 254-256).

Mamczak-Gadkowska I. Archiwa Panstwowe ... S. 249. За іншими даними, саме Земський архів у Львові, а не Державний належав до групи тих 12 архівів, які власних будівель не мали (Lopacinski W., Rybarski A. Gmachy Archiwow Panstwowych ... - S. 99).

Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України), ф. 145 (Земський архів у Львові), оп. 1, спр. 231, арк. 152 зв. Самого контракту в архіві не було, а його копія, яку мав колишній Крайовий комітет, у 1917 р. була відіслана до Кракова, де безслідно пропала.

Там само, арк. 70-71, 74, 87 зв., 92, 100, 103 зв., 109, 116, 123, 128, 130; спр. 232, арк. 87; спр. 255, арк. 53 зв.

Там само, спр. 231, арк. 100, 103.

Там само, спр. 5, арк. 1, 8, 12, 16.

Ciara S. Retrospekcja: Technika archiwalna ... - S. 116-117.

Piechota R., Jagiello B., Motas M. Pierwsze protokoly Rady Archiwalnej // Teki archiwalne. Materialy zrodlowe. - 1971. - T. XIII. - S. 174-175.

ЦДІАЛ України, ф. 776, оп. 1, спр. 142, арк. 11.

Аналогічну ситуацію, коли робочі кабінети служили сховищем, спостерігаємо у Земському архіві у Кракові (Archiwa Polskie zagrozone ... - S. 10).

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 154, арк. 2, 41. Давність віконниць, знищеність іржею гаків, на яких вони трималися, а також послабленість стін у місцях фіксації цих гаків спричинили загрозу падіння віконниць, що становило небезпеку для життя. В результаті таких падінь травм неодноразово зазнавав тогочасний архівний сторож (возний). Відсутність віконниць унеможливлювала надійність закриття архіву, наражала на небезпеку архівні збірки (Там само, спр. 231, арк. 45-46).

Доліновський В. І. Формування особового складу працівників Земського архіву у Львові (1919-1933 рр.) // Архіви України. - 2010. - № 5. - С. 78.

Очевидно, йшлося про приміщення, яке було виділено у 1787 р. і призначалося на реставраційну майстерню, а згодом замінено на склад для дров (Ciara S. Retrospekcja: Technika archiwalna ... - S. 114). У листопаді 1928 р. піднімалося питання про повернення приміщення для зберігання дров на потреби монастиря і заміну його на інше (Детальніше: ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 231, арк. 170-172, 173, 176-176 зв.).

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 11, арк. 40; спр. 231, арк. 93 зв., 116.

Archiwum Ziemskie we Lwowie ... - S. 185.

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 231, арк. 55.

Там само, арк. 58 зв.

Там само, арк. 62-62 зв.

Там само, арк. 154-157.

К. Конарскі найгрізнішим ворогом архіву вважав людину, чия завойовницька рука під час нападу зуміє його пограбувати, невміла - дезорганізувати в дуже короткому часі, і навіть найдоброзичливіша рука дослідника - несвідомо знищити через сам факт користування документами (Konarski K. Nowozytna Archiwistyka Polska ... - S. 129).

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 5, арк. 1, 8, 12, 16.

Існують розбіжності щодо факту встановлення електричного освітлення у Земському архіві у Львові. За одними даними, необхідні роботи були проведені у грудні 1926 р. фірмою Малопольські електротехнічні заклади “Ом” (ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 15, арк. 18 зв.; спр. 231, арк. 135 зв.), за іншими - здійснити їх не вдалося у зв'язку з відсутністю необхідних коштів, а згодом через труднощі, пов'язані з перебуванням монастиря як пам'яткової споруди під охороною держави (Там само, спр. 231, арк. 143-143 зв., 148). Додаткові роботи з підключенням електрики в приміщенні архіву були виконані у 1928 та 1930 рр. (Там само, спр. 60, арк. 7; спр. 231, арк. 169).

ЦДІАЛ України, ф. 776, оп. 1, спр. 7, арк. 15 зв., спр. 142, арк. 11; Piechota R., Jagiello B., Motas M. Pierwsze protokoly ... - S. 175, 179.

Ciara S. Retrospekcja: Technika archiwalna ... - S. 117.

Konarski K. Nowozytna Archiwistyka Polska ... - S. 129.

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 11, арк. 69 зв.

Під час демонстрації дії цих вогнегасників 22 вересня 1926 р. у присутності директора Головного архіву давніх актів К. Конарського і керівника фінансового відділу Тадеуша Словіка було виявлено їх переваги під час гасіння паперових документів та актів, без завдання їм згубної шкоди порівняно з водою (ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 231, арк. 164).

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 13, арк. 119. Зважаючи на хімічний склад вогнегасників, вимагалася думка спеціаліста-хіміка.

Там само, спр. 5, арк. 1, 8, 12, 16; ф. 776, оп. 1, спр. 142, арк. 11; Piechota R., Jagiello B., Motas M. Pierwsze protokoly ... - S. 175.

Доліновський В. І. Формування особового складу працівників Земського архіву ... - С. 79, 81.

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 231, арк. 121. Дуже часто наголошувався факт обмеження бюджету для закупівлі палива через спекуляції з ринковими цінами.

Там само, арк. 96, 99-99 зв., 105, 122, 132-133. З різних причин, зокрема браку палива на складі, не завжди ці клопотання давали позитивний результат.

Там само, арк. 73-73 зв.

Перебувала у Парижі, студіюючи дипломатику і геральдику в Ecole de Chartres i Ecole Pratique des Hauntes Etudes.

Rkps Ossolinskich. Sygnatura 7687/ІІ. (Mf. 31743). S. 90.

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 231, арк. 124.

Rkps Ossolinskich. Sygnatura 7687/ІІ. (Mf. 31743). S. 91.

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 231, арк. 124.

Там само, арк. 68, 83, 86, 95-95 зв., 97; спр. 10, арк. 40 зв.

Про серйозність державної політики у цій сфері свідчить запровадження в архівах у 1929 р. контролю за використанням палива (вугілля) з метою його економії. Контроль мав здійснюватися шляхом зважування, але, у зв'язку з відсутністю потрібної ваги і грошей на її купівлю, було дозволено використовувати замість неї іншу відповідну мірку (відро чи кіш) після попереднього визначення (шляхом кількаразового зважування) середньої ваги набраного у посудину вугілля (ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 15, арк. 56; спр. 16, арк. 91, 95; AAN Zespol 1961. Dzial D. Sygn. 62. k. 28).

Rkps Ossolinskich. Sygnatura 7687/ІІ. (Mf. 31743). S. 226.

Ciara S. Retrospekcja: Technika archiwalna ... - S. 117.

К. Конарський виділив два способи розміщення документів на полицях - вертикальний (аналогічний до порядку розміщення книжок у бібліотеці) і горизонтальний (розміщення документів колоною знизу догори). У деяких архівах, наприклад Архіві міністерства віросповідань та освіти у Варшаві, використовувався і третій спосіб - розміщення книг у лежачому положенні на корінцях. (Детальніше див.: Konarski K. Nowozytna Archiwistyka Polska ... - S. 130-132).

Piechota R., Jagiello B., Motas M. Pierwsze protokoly ... S. 183. Збереженню документів сприяло використання фототехніки для копіювання знищених, а внаслідок цього нечитабельних документів із додавання світлин до оригіналів, а також заборона застосування хімічних речовин для уможливлення розчитання пошкоджених текстів (дозволялися лише ті засоби, які були апробовані начальником Відділу державних архівів).

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 154, арк. 37-38, 83 зв.-84 зв.

Konarski K. Nowozytna Archiwistyka Polska ... - S. 126.

ЦДІАЛ України, ф. 776, оп. 1, спр. 18, арк. 15 а.

Там само, ф. 145, оп. 1, спр. 231, арк. 103.

Там само, ф. 776, оп. 1, спр. 18, арк. 18.

Там само, ф. 145, оп. 1, спр. 3, арк. 17 зв.

Ciara S. Zycie codzienne i niecodzienne archiwistow ... - S. 48.

Listy Oswalda Balzera i Stanislawa Kutrzeby z 1907 roku w sprawie bra- kowania akt s^dowych / оргаа Ewa Perlakowska // Krakowski rocznik archiwal- ny. - 2001. - T. 7. - S. 171.

ЦДІАЛ України, ф. 776, оп. 1, спр. 18, арк. 15а-16. Спочатку тут зберігалося 70 скринь та пак, а згодом, після того, як товариство забрало частину своїх матеріалів, їх залишилося 31. Частина матеріалів, які не помістилися у скрині, залишалися лежати на підлозі. Приведення приміщення архіву в порядок стало можливим у 1935 р., після того, як товариство забрало решту скринь зі своїми виданнями (Там само, спр. 37, арк. 26).

Там само, спр. 18, арк. 16; Ciara S. Zycie codzienne i niecodzienne archiwistow ... - S. 47.

ЦДІАЛ України, ф. 776, оп. 1, спр. 18, арк. 16.

Там само, арк. 17.

К. Конарскі виділив два ефективних способи забезпечення документів від пилу - перевертання верхнього тому документів, що знаходилися на полиці, титульною стороною донизу, а також прикривання документів т. зв. каптурами (картонками, край яких виступав перед документами і був нахилений у формі дашка) (Konarski K. Nowozytna Archiwistyka Polska ... - S. 128-129).

ЦДІАЛ України, ф. 145, оп. 1, спр. 5, арк. 1, 8, 12, 16; Ciara S. Zycie codzienne i niecodzienne archiwistow ... - S. 48.

Размещено на Allbest.ru