Собори духовенства Холмсько-Белзької унійної єпархії XVII століття (типологія, внутрішня організація та склад учасників)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Собори духовенства Холмсько-Белзької унійної єпархії XVII століття (типологія, внутрішня організація та склад учасників)

Ігор Скочиляс

Вступні зауваги

Холмська єпархія слов'янсько-візантійського обряду від початку свого заснування в 1230-х рр. і до кінця XVIII ст. була інтегральною частиною Київської митрополії та носієм східнохристиянського етосу, розвиваючись спершу в межах Галицько-Волинського князівства Русі, а згодом Белзького та Руського воєводств Корони Польської* 1. Одним із внутрішньоцерковних механізмів конструювання ранньомодерної тотожності і водночас дисциплінування руської спільноти були єпархіальні собори духовенства. За східною еклезіологією, собори є одним із центральних органів управління Церквою, основа її адміністрації та канонічної структури. У політичних реаліях Речі Посполитої, де домінували переконання про вищість латинського обряду і де православних та уніатів тривалий час упосліджували, такі зібрання перетворилися на важливий публічний форум, у рамках якого русини могли артикулювати свою культурну, релігійну і навіть суспільну програму. У конкретних еклезіальних реаліях Холмської єпархії XVII ст. єпархіальні собори започаткували кодифікацію її літургійного, пастирського й адміністративного досвіду столітнього існування в єдності з Римом, що передбачало врахування місцевого партикуляризму і побудову регіонального варіанту еклезіальної моделі Slavia Unita.

Єпископські соборчики, помісні собори та генеральні конгрегації

За метою зібрання і змістом програми єпархіальні собори Руської церкви кінця початку XVIII ст. поділяються на звичайні (щорічні), елекційні (виборні) та унійні (об'єднавчі). Натомість за юрисдикційним характером і конфесійною належністю учасників вирізняють православні та унійні єпархіальні собори. Обидва останні типи зібрань кліру, незважаючи на визнання Дионісієм (Збируйським) зверхності Риму, функціонували одночасно на території Холмського владицтва включно до середини ст. Видається, що у переддень та невдовзі після проголошення Берестейської унії тут не було проведено жодного унійного єпархіального собору за участю духовенства, братств і шляхти (на відміну, скажімо, від Львівської та Перемишльської єпархій). Це унеможливило соборне обговорення зміни еклезіальної юрисдикції єпархії, тому єдність із Римом так і не стала у масовій свідомості священиків і вірних корпоративним актом, що призвело до драматичного поділу на Русь Православну та Русь Унійну. Очевидно, саме через відсутність такого публічного унійного форуму протягом майже всього XVII ст. духовній еліті Холмщини не вдавалося остаточно переконати руський соціум у слушності свого католицького вибору.

Маємо підстави припустити, що XVII ст. було перехідним періодом в історії єпархіальних соборів Холмської єпархії. Виглядає на те, що в той час паралельно існували споріднені між собою, але відмінні за територіальною юрисдикцією та складом учасників, типи соборування. Така система передбачала: 1) щорічне скликання кліру на генеральну конгрегацію до столиці єпархії; 2) проведення помісних соборів для окремих частин владицтва, поділеного на однойменні округи за кількістю катедр у владицтві (у Холмській єпархії їх було два Белзький і Холмський); 3) організацію єпископських соборчиків у межах “тріади”. Аналіз церковних джерел, пов'язаних із пастирською та адміністративною діяльністю холмських владик, показує, що протягом усього XVII ст. ця система соборування мала амбівалентний характер і в тому чи іншому співвідношенні проіснувала до початку XVIII ст., коли була частково уніфікована Замойською реформою 1720 р. Проте навіть у наступний період, до поділів Речі Посполитої, у Холмській єпархії зберігалися релікти цієї системи, оскільки тут і надалі скликалися помісні собори не лише в рамках відповідних церковних округів, але навіть для окремих протопопій2.

Православні єпархіальні собори

Вірогідно, у Холмському владицтві православні продовжували збиратися на єпархіальні собори вже невдовзі після 1596 р. Їх могли очолювати львівські архиєреї, котрі здійснювали тут юрисдикцію над місцевими православними громадами як екзархи царгородського патріарха3, а в пізніший період також луцькі єпископи, яким з другої третини XVII ст. підпорядковувалися православні Холмщини. Легітимним єрархом, котрий мав повноваження скликати єпархіальні собори, був Паїсій (Гіполитович), хіротонізований єрусалимським патріярхом Теофаном у числі інших православних владик 1620 р. Мабуть, на противагу унійному єрархові Терлецькому, він соборував з православним духовенством у тих церковних осередках, які визнавали його юрисдикцію. Згідно з угодою 1632 р., до ортодоксії відійшли десятки церков і монастирів Холмської єпархії в Белзі, Буську, Городищі, Добротворі, Красноставі, Любліні, Потеличі, Сокалі, Стоянові та інших поселеннях4.

За найоптимістичнішими підрахунками (із врахуванням учасників єпископських соборчиків з'єднаних владик 1619 1620 рр.), у той час влада Гіполитовича могла поширюватися щонайбільше на сто парафій. Цікаві свідчення про пастирську практику цього православного архиєрея та географію скликаних ним соборчиків подає джерело 1628 р.: “[Mieszczanie] w Belzie tego czernca przed miastem potkali, do miasta iako wladyk^ wlasnego przyprowadzili y przywiedli go do tego, ze u nich popy swi^cil y synod odprawowal, wprzod zacz^wszy w Belzie, a potym skonczyl w monasterze Horodyszczu [...] y wszystkie munia episcopalia tam odprawowal”5. Припускаємо, що владика Паїсій проводив й інші, не віднотовані документально єпархіальні собори для консолідації православної спільноти краю. У 1633 р. невизнаний владою єрарх залишив межі Холма, й до вибуху Хмельниччини православну юрисдикцію на території єпархії здійснювали київський митрополит Петро (Могила, 1633 1647), а також владика перемишльський Симеон Гулевич-Воютинський і луцький Атанасій (Пузина)6. єпархіальний клір унія церковний

Ситуація змінилася в 1650 р., коли єпархію було передано в управління митрополитові Сильвестру (Косову), а через декілька місяців православним пастирем на Холмську катедру поставлено Дионісія (Балабана)7. Він хоч і протримався на своєму архиєрейському уряді лише до вересня 1652 р., однак встиг розвинути активне душпастирство. З іменем цього владики пов'язано відновлення у Холмській єпархії такого важливого інституту, як елекційний собор, котрий у Східній церкві був символом її соборноправницьких традицій. Повертаючись у листопаді 1649 р. із Варшавського сейму до Києва через територію Холмської єпархії, митрополит Косів видав два пастирські листи до духовенства та вірних про скликання у Люблінській Троїцькій церкві на 17 лютого 1650 р. собору для обрання кандидата на православного владику8. Ймовірно, цей з'їзд відбувся у визначений термін (інші джерела подають, що Балабан був запропонований на єпископа Холма 22 січня 1650 р.), бо вже 27 квітня того ж року його номінували на єпископський уряд, а 24 вересня хіротонізували9. Проведення елекційного собору за участю мирян і кліру уможливили “Пункти заспокоєння” короля Володислава IV, котрі гарантували вільний вибір православної єрархії у Речі Посполитій.

Особливості “тріади”

Докладний аналіз особливостей організаційної структури Київської митрополії дав змогу порушити питання про існування своєрідної “тріади” в системі церковної адміністрації унійних єпархій у XVII ст. Мова йде про поєднання й одночасне проведення пастирських візитацій, протопресвітерських (намісницьких, деканатських) соборчиків духовенства та засідань духовного (єпископського) суду з метою організації ефективного управління єпархією. Судові засідання відбувалися на соборчиках місцевого духовенства після завершення канонічного огляду єпископськими комісарами певної церковної округи (найчастіше протопопії). Практика “тріади” передбачала участь у єпископських соборчиках усього парафіяльного духовенства церковної округи, проте не завжди така участь, як показує приклад Львівської єпархії10, була стовідсотковою.

Соборовий інститут Холмського владицтва теж значною мірою опирався на “тріаду”. Єпископські соборчики відбувалися тут чи не найбільш інтенсивно в усій Київській унійній митрополії. Це пояснюється, по-перше, динамізмом релігійного життя в регіоні, де існувала реальна двоконфесійність у межах одного етносу, а по-друге, особистими якостями холмських владик. Хоч про єпархіальні собори перших двох з'єднаних єпископів єпархії Дионісія (Збируйського, 1586 1604)11 та Арсенія (Андріївського, 1605 1619)12 фактично нічого не відомо, це аж ніяк не означає, що вони в той час не проводилися. Збережені акти Холмського духовного суду фіксують надзвичайну динаміку та широку територіальну охопленість єпископських соборчиків. Протягом тільки однієї зими 1619 1620 рр. щойно інтронізований владика Атанасій (Пакоста, (1619 1625)13 відвідав більшість протопопій єпархії, де поряд із соборчиками духовенства проходили засідання духовного суду та здійснювалися канонічні візитації.

З огляду на унікальні дані реєстрів 1619 1620 рр., маємо змогу детальніше розглянути механізми функціонування “тріади” на Холмщині. Соборування розпочалося 9 грудня з Грубешівської протопопії. Опісля Пакоста подався до Любомля, де на соборчику зібралося близько двадцяти священиків. Наступними з черги протопопіями, які відвідав єпископ, були Ратненська, Холмська, Щебрешинська, Люблінська, Потилицька, Белзька, Буська, Тишовецька та Сокальська14. Численна участь у соборчиках парафіяльного кліру наштовхує на думку, що в той час зверхність Апостольського престолу була визнана більшістю духовенства, хоча, як засвідчує супротив красноставських міщан приїзду унійного владики у містечко 1620 р., поза його духовною опікою опинилася низка інших церков, частина вірних і кліру15. Єпископському соборчикові кожної з протопопій передували універсали, котрі владика адресував протопопам, а ті оголошували їх парохам своєї церковної округи. Універсали повідомляли час і місце зібрання, куди парохи були зобов'язані прибути особисто16. Така практика, з одного боку, дозволяла духовенству заздалегідь підготуватися до події, а з іншого контролювала участь у заходах парафіяльного кліру.

Ці важливі дані відомості підтверджуються свідченнями Якова (Суші). Описуючи єпископство Атанасія (Пакости), він стверджує, що архієрей, “окрім великих міст і містечок, повсюдно щороку відвідував багато сільських деканатів і там же щорічно проводив партикулярні деканатські собори в усіх деканатах”17. Беручи під увагу той факт, що праця Суші є наскрізь апологетичним твором і унійні здобутки окремих єрархів подано гіперболізовано, все ж можна припустити, що Пакоста знайомився з парафіяльним укладом життя та пастирською второпністю сільських душпастирів здебільшого під час соборчика духовенства, який він скликав після завершення візитації певного церковного округу.

За владицтва Методія (Терлецького, 1630 1649)18, згідно з De laboribus Unitorum... Суші, єпархіальні собори набрали виразно конфесійного характеру, тобто проводилися не лише з метою контролю за діяльністю кліру та пастирського наставництва, але й для навернення православного люду єпархії на унію. Це не повинно дивувати, оскільки в той час частина парафій Холмської єпархії поверталася до православного віровизнання, скориставшись проголошеною королем Володиславом IV політикою релігійної толерантності на основі “Пунктів примирення” 1632 р.19. Із того часу до нас дійшли десятки документальних свідчень про численні позови до гродських судів, у яких переважали скарги селян, міщан і шляхти на примусове навернення їх в унію та “опечатування” храмів Терлецьким. Найгучніші процеси велися у справі свавільних дій єпископа в Белзі та Сокалі, де миряни вчинили йому опір та не допустили до міських церков20. Зокрема, один із таких численних конфліктів зафіксовано в Белзі 1641 р., коли міщани рішуче запротестували, відмовляючись визнавати владику Методія своїм пастирем21. Судові акти доводять, що за таких обставин соборчики були малоефективними з пастирського огляду та не завжди консолідували священичу корпорацію.

Наприкінці XVII ст. холмська “тріада” себе поступово вичерпала, й церковні інститути соборів і пастирських візитацій почали функціонувати порізно, у своєму “класичному” вигляді. На це вказує збережений протокол візитації Грабовецького храму 1679 р., котра проводилася з метою інвентаризації церковного майна, а також акт обстеження Грабовецької парафії в жовтні 1688 р. з нагоди інтродукції нового священика22. Ці зміни фактично апробував вересневий собор у Холмі 1684 р., легітимізуючи канонічний огляд, який мав невдовзі відбутися під орудою єпископа. Напевно, йшлося про продовження ревізії, розпочатої 1683 р. обстеженням декількох унійних храмів23, що охопила значну частину єпархію і набула всіх ознак генеральної візитації нового типу, не пов'язаної безпосередньо з інститутом єпархіальних соборів.

У цей час, під впливом латинської пастирсько-адміністративної моделі, “тріада” втратила своє практичне значення, перетворившись на архаїзм, який руська єрархія намагалася модифікувати. Про цю еволюцію системи церковного управління засвідчують постанови соборів 1680-х рр., котрі перебрали на себе судівничі функції колишньої “тріади” і навіть частину повноважень єпископської курії чи консисторії. Так, скажімо, у січні 1685 р. на єпархіальному зібранні була представлена т. зв. Угринівська справа про побиття двох протопопів під час акту інтродукції. В іншому випадку собор розглянув конфлікт між вепрецьким священиком і шляхтичем, який домагався від руського попа дати шлюб “особам римського набоженства”. Аби уникнути загострення і без того напружених відносин з латинниками, отці собору підтвердили заборону унійним парохам “втручатися в парафії римські”24. Без сумніву, в даному разі маємо справу з реліктами давньої системи “тріади”, котра, з огляду на слабкість організаційних структур Унійної церкви на Холмщині, продовжувала використовуватися руською єрархією для стабілізації релігійного життя в регіоні.

Помісні собори

Паралельно з “тріадою”, а згодом і після її маргіналізації наприкінці XVII ст., у Холмській єпархії функціонувала традиційна форма інституту єпархіальних соборів генеральні конгрегації (собори), котрі, з огляду на специфічні умови Київської митрополії, існували також у своєму модифікованому вигляді як “часткові”, або, за тогочасною церковною термінологією, помісні собори. Це робилося для того, аби полегшити кліру участь у єпархіальних зібраннях, очолених владикою. Своїми витоками ця традиція сягає часів раннього християнства. Згідно з переданням, аби Церква впевнилась у тому, що єпископ справедливо винесе свій вирок про відлучення вірних від релігійної громади, собор треба було скликати у кожній єпархії двічі у рік: восени та напередодні посту, щоб у чистому сумлінні принести Богові офіру25.

Помісні собори проходили у різних частинах єпархії, переважно в адміністративних центрах крилосів-офіціалатів, і часто трактувалися як сесії єдиного єпархіального зібрання. Людомір Беньковський першим із дослідників звернув увагу на можливість існування соборових округів у Холмській єпархії, з центрами в Белзі та Холмі, до яких пізніше приєднався Поліський округ26. У XVIII ст. у Холмській єпархії теж проводилися помісні собори. Наприклад, для Белзького крилосу їх організовували в Кристинополі, де був василіанський монастир27. Через фрагментарність джерел доволі складно простежити генезу інституту помісних соборів у Холмській єпархії. Ця практика, котра функціонувала паралельно із системою “тріади”, використовувалася в час адміністрації владицтвом у 1626 1630 рр. митрополита Йосифа (Велямина Рутського)28. Як і його попередники, задля зміцнення своєї духовної юрисдикції29, Рутський з нагоди канонічної візитації Белзького крилосу-офіціалату зібрав духовенство Белзької та інших протопопій на помісний собор до Белза, на який правдоподібно мали прибути всі унійні священики цієї церковної округи30. Згадка про 300 парохів потенційних учасників собору, очевидно, є перебільшеною, проте вказує на спроби єрархії залучити до соборування весь клір, а не лише протопопів, а також на діяльну участь світського елементу в таких зібраннях духовенства (принаймні у першій половині XVII ст.).

Водночас неуспіх єпархіального собору 1626 р., на який Рутський так і не дочекався приїзду духовенства, виявляє ті реальні проблеми, що з ними довелося зіткнутися унійному єпископатові в конфесійно розділених владицтвах Київської митрополії. Напередодні вибуху Хмельниччини Методій (Терлецький), відвідуючи Сокаль та інші центри протопопій і соборуючи там, ледь не позбувся життя під час нападу на нього православних31. Причому від своєї присутності на соборах відмовлялися не тільки парафіяльні священики, але й церковні братства. За таких обставин з'єднаний із Римом єпископат змушений був звертатися за підтримкою до коляторів (переважно польської шляхти). Тому є цілком зрозумілим, чому один із найзнатніших ктиторів руських парафій Томаш Замойський у 1633 р. відкрито підтримував зусилля Методія (Терлецького) щодо успішного проведення канонічної візитації руських церков, розташованих на території Замойської ординації32. Очевидно, унійні єпископи неодноразово користувалися допомогою Замойських та інших дідичів для соборного скликання священиків. Можливо, холмські владики розраховували на опіку королівської влади в реалізації своєї духовної юрисдикції. Водночас траплялися випадки, коли дідичі маєтків перешкоджали священикам, усупереч їхній волі, брати участь у єпархіальних соборах. У травні 1635 р. державець маєтку, дізнавшись, що парох Тарнавської церкви о. Григорій виїхав на собор до Холма, наказав своїм слугам спіймати його та ув'язнити33.

Виразні свідчення про намагання унійної єрархії устійнити звичаєву практику помісних соборів та укласти її в рамки партикулярного церковного права подає щойно Холмський собор 1683 р. Учасники зібрання затвердили правило про організацію протягом одного року, “згідно зі звичаєм”, двох єпархіальних соборів на Різдво Богородиці (21 вересня) та Богоявлення Господнього (19 січня)34. Фактично це рішення санкціонувало у Холмській єпархії давню практику Київської митрополії щодо єпархіальних зібрань у різних частинах владицтва. Таким чином, відтепер духовенство мало збиратися почергово в обидвох катедрах Белзі та Холмі. Однак, як інформують джерела, з'їзди духовенства здебільшого відбувалися в столиці владицтва, причому двічі на рік, а Белз переважно ігнорувався. Для прикладу, протягом другої половини 1680-х початку XVIII ст. джерела лише двічі віднотовують скликання помісних соборів у Белзі 20 травня 1690 р. і 3 грудня 1703 р.35.

Цілісне уявлення про динаміку та географію помісних соборів Холмської єпархії можна скласти тільки стосовно невеликого хронологічного відрізку першої половини 1680-х рр. Збережені “діяння” цих конгрегацій доводять надзвичайну, як на тогочасні обставини, регулярність зібрань духовенства та обговорення ним широкого кола питань внутрішнього життя владицтва. Першим документально зафіксованим помісним собором того періоду був уже згаданий з'їзд у Холмі 1683 р., на Різдво Пресвятої Богородиці. Очевидно, він відбувався для протопопів Холмського крилосу-офіціалату, бо в його “діяннях” звернено увагу на відсутність потелицького і щебрешинського намісників. Один із найбільших помісних соборів було організовано у Холмі 13 квітня 1684 р., на Неділю Мироносиць. Його учасниками стали Грубешівська, Люблінська, Любомельська, Ратненська, Холмська та Щебрешинська протопопії. Єдиний аналогічний захід для Белзького крилосу-офіціалату задокументовано 30 квітня 3 травня 1684 р. (на Св. Якова Апостола). Тоді він охопив тільки три протопопії Белзьку, Потелицьку та Тишовецьку36. Інтенсивність помісних соборів Холмської єпархії наштовхує на думку, що вони розглядалися унійною єрархією як альтернатива генеральних конгрегацій. Проте більш імовірно, що помісні собори стали для владик доброю нагодою належно підготуватися до загальноєпархіального зібрання кліру. Ця гіпотеза може пояснити черговість проведення помісних і генеральних соборів у Холмській єпархії, джерельно підтверджену соборовими “діяннями” 1683 1685 рр.

Генеральні конгрегації

Місцем проведення генеральних соборів була Холмська катедра37, хоча з початку XVIII ст. усе частіше владики збирали духовенство не в столичному храмі, а в єпископському маєтку Покровка (Покрова) поблизу Холма та в Білополі38. Щодо періодичності генеральних соборів, то, згідно з правом і звичаєм, у Київській митрополії вони мали відбуватися щороку. Як вимагала церковна традиція, зібрання духовенства планувалися на першу неділю Великого посту (відому як Соборова), коли у Східній Церкві вшановували пам'ять Отців Вселенських соборів. Окрім того, в окремих випадках передбачалося скликати такі з'їзди напередодні провінційних соборів або спільних зібрань православних та уніатів. Можливо, один із таких форумів на вимогу митрополита міг відбутися і в Холмській єпархії, адже її адміністратором у той час був предстоятель Унійної церкви Йосиф (Рутський).

На жаль, достовірні відомості про генеральні собори Холмської єпархії маємо лише з середині XVII ст. Вони доводять, що, незважаючи на спустошення в регіоні та військове протистояння, уже після відходу козацьких військ із Холмщини руським католицьким владикам вдалося відновити єпархіальні собори. Перше таке повоєнне зібрання духовенства датується 17 травня 1649 р. На ньому було ухвалено протестацію проти переслідувань Унійної церкви православними й зокрема козаками. Отці собору чи не першими в Київській митрополії публічно опонували Русі Козацькій, наголошуючи на кривдах, заподіяних уніатам запорожцями, та даючи свідчення про мучеництво за віру духовенства й мирян. Вони стверджували, що протягом вересня-грудня 1648 р. багато русинів-католиків загинули від рук козаків і зазнали від них тортур. Через спустошення уніати втратили низку фундушевих грамот і записів, які, “за давнім звичаєм грецького обряду на Русі”, були вписані на полях Євангелій. Оправлені у срібло, ці богослужбові книги легітимізовували церковні бенефіції унійних парафій Холмщини, містячи записи донаторів на поля, сіножаті і навіть церковні десятини руських храмів (зокрема снопову)39.

Цю драматичну для збереження єдності Русі заяву єпархіального собору можна зрозуміти, якщо розглянути її на тлі тогочасних обставин життя (чи радше виживання) унійної спільноти в столиці єпископства. Наприклад, під час перебування у місті військ Хмельницького, чотирьом з'єднаним священикам півтора року доводилося переховуватися від переслідувань і відправляти підпільні богослужения40. Декларація собору 1649 р. вказує на важливість козацького сегмента суспільства як одного з дієвих соціальних чинників, котрий стимулював уніатів до латинізації та знеохочував їх до діалогу з православними й акцептації політичної програми Хмельничини. За словами єромонаха Венедикта (Терлецького), управителя Холмської василіанської школи, пастирські заклики кліру до загалу вірних повернутися у лоно Унійної церкви переважно сприймалися міщанами без особливого ентузіазму, передовсім через опозицію руського католицького духовенства до козаків та страх перед можливими переслідуваннями з їхнього боку. Водночас ці ментальні зміни не стояли на заваді доволі жвавим контактам між Яковом (Сушею) та гетьманами Іваном Виговським і Павлом Тетерею наприкінці 1650-х рр.41.

Після єпархіального зібрання 1649 р. джерела майже двадцять років не віднотовують наступних генеральних соборів у Холмському владицтві. Очевидно, тут річ не в пастирській ревності Якова (Суші), а у відсутності відповідного джерельного наративу, здатного розкрити нам обставини соборової практики того періоду. Дослідники, покликаючись на оповіді самого архиєрея, доволі високо оцінюють перший період його єпископства42. Однак аж до початку 1680-х рр. збереглися відомості лише про два єпархіальні собори Суші 14 червня 1663 р. та 22 жовтня 1665 р. Перше із цих зібрань могло мати характер надзвичайного з'їзду, позаяк було скликане для надання Якову (Суші) канонічних повноважень, аби той провадив у Римській курії канонічний процес щодо церковної десятини, котру неправно побирали римо-католицькі священики з вірних східного обряду на Холмщині ще з початку XVII ст. Іншим питанням, що розглядалося на соборі 1663 р., була канонічна передача Холмської єпархії в тимчасову адміністрацію василіянові о. Єремії (Яреми) (Смотрицькому)43.

Про наступний єпархіальний собор довідуємося з пастирського листа адміністратора Холмського владицтва Івана (Потія), який заступив на цій посаді померлого Смотрицького до духовенства Сокальської протопопії від 22 жовтня 1665 р. Можливо, цей з'їзд скликався для легітимізації пастирського уряду Потія як адміністратора єпархії. Іншою його метою було подальше утвердження духовенства в єдності з Римським престолом, про що свідчить розпорядження Потія про поставлення нового сокальського протопопа та його заклики до “послуху й витривалості в унії”44. Можливо, у проміжку між цими зібраннями кліру, а саме 18 травня 1665 р., міг відбутися ще один єпархіальний собор, який підтвердив повноваження Якова (Суші) як представника унійного духовенства Холмської єпархії на переговорах у Римі.

Ширша інформація про генеральні собори походить з останніх років єпископства Якова (Суші). Згідно з їхніми “діяннями” та правилами, у 1683 1685 рр. відбулося аж п'ять зібрань кліру обидвох крилосів-офіціалатів Белзького та Холмського. 21 вересня 1684 р. на соборі були представлені Белзька, Грубешівська, Люблінська, Любомельська, Ратненська, Тишовецька, Холмська та Щебрешинська протопопії. Наступного, 1685 р. було організовано три генеральних собори. Перший із них проходив 19 січня у Холмі для Белзької, Грубешівської, Люблінської, Любомельської, Ратненської, Тишовецької та Холмської протопопій, другий відбувався 3-6 травня в Холмі45, а третій 17 вересня обмежився участю Холмської, Белзької, Грубешівської, Ратненської, Тишовецької та Щебрешинської протопопій. Протягом другої половини 80-х рр. XVII початку XVIII ст. книга духовного суду Холмської єпархії фіксує надзвичайну динаміку соборової активності. У цей час генеральні конгрегації відбуваються надзвичайно інтенсивно і майже щороку 28 квітня 1686 р., 30 квітня 1689 р., 27 квітня 1691 р., у травні 1698 р., 5 травня 1701 р. та 30 квітня 1703 р.46. Таким чином, собори Холмського владицтва впродовж XVII ст. пройшли еволюцію від загального єпархіального зібрання всього духовенства до з'їздів протопопів, набувши характеру щорічних нарад владики зі своїми урядниками.

Внутрішня організація та порядок денний соборів

У пастирській практиці Холмської єпархії, як і в інших руських владицтвах, організація та проведення соборів визначалися передовсім за рукописними Святительськими Служебниками. У “діяннях” Холмського собору з квітня 1684 р. є надзвичайно інтригуюче покликання на Архиєретикон Якова (Суші), що його владика використовував для виголошення своїх проповідей на соборі47. Хоч досі таку богослужбову книгу XVII ст. виявити не вдалося, але ці кодекси таки побутували в Холмській єпархії, про що свідчить збережений у збірці Перемишльської греко-католицької капітули рукописний Архиєретикон Максимиліана (Рила)48. Виглядає на те, що в пастирській практиці місцеві владики зверталися до різних списків та редакцій чинів соборування, які за своєю структурою були близькими до кодифікованих видань, проте за змістом відрізнялися від них і могли охоплювати їхні розширені редакції.

Загальноприйнятий у Київській митрополії порядок внутрішньої організації соборів простежується і в Холмській єпархії. Згідно з “діяннями” квітневого собору в Холмі 1684 р., зібрання духовенства відбувалося протягом двох днів. Першого дня (як правило, у неділю) проводилася урочиста соборова сесія, а дві інші, звичайні сесії наступного дня. Собор розпочинався архиєрейською Літургією49, по завершенні якої писар або інстигатор оголошував перелік учасників зібрання за поданими “священичими реєстрами”, тобто списками церков і пресвітерів, котрі, як уже згадувалося, протопопи повинні були вносити у спеціальні книги (на цій вимозі, зокрема, наполягав січневий собор 1685 р.)50. Друга сесія розпочиналася ранішнім богослуженням, після чого єпископські урядники зачитували реєстри духовенства і храмів кожної з протопопій. Решту часу отці собору присвячували обговоренню розмаїтих проблем внутрішнього життя єпархії, а в окремих випадках також загальноцерковним і політичним справам Речі Посполитої. На останній, третій соборовій сесії, яка проходила після обіду, окрім звичного зачитування вже зазначених реєстрів, єпископ представляв питання переважно душпастирського характеру. За аналогією до соборової практики Холмської єпархії XVIII ст. на завершальній сесії владика пропонував для затвердження постанови (правила, конституції51) єпархіального зібрання, які оправляли в окрему книгу або ж вписували до книги понтифікальних чинностей єпископа чи консисторських актів. Так само укладалися “діяння”, тобто своєрідні хроніки, щоденники собору, де фіксували перебіг сесій, а також зміст постанов52. Усі протопопи учасники єпархіального з'їзду були зобов'язані за попередньо визначеним порядком відправити хоча б одну співану Службу Божу в співслужінні зі священиками своєї протопопії.

Єпархіальні собори використовувалися холмськими владиками для здійснення своїх адміністративних повноважень. Зокрема, на сесіях оприлюднювалися різні пастирські розпорядження (номінації на церковні уряди тощо). Так, наприклад, соборові 17 вересня 1685 р. було представлено нового коад'ютора єпархії та наступника Якова (Суші) Августина Лодяту (у польській традиції Lodziata)53. Як свідчить соборова практика XVIII ст., щорічні зібрання духовенства слугували місцем оголошення номінацій і для інших єпископських урядників генеральних офіціалів, суддів-сурогатів, нотаріїв тощо. На соборах Холмської єпархії розглядалися й практичні душпастирські та адміністративні питання, що стосувалися окремих осіб (переважно священиків) та інституцій (фундація церков, зміна обрядів, скарги парохів, дисциплінарні покарання кліру тощо). Нагоду собору владики використовували для перевірки інсталяційних грамот духовенства (“листи ставлені” згадуються в реєстрі Грубешівської протопопії 1619 р.), які єпископи видавали священикам під час їхнього призначення на парафії.

Під час соборчиків владики з'ясовували, чи церкви місцевої протопопії є освяченими і збудованими за пастирським благословенням, та оглядали антимінси, що знаходилися на престолі, і засвідчували канонічну підлеглість парафії своєму архиєреєві. Собори вирішували й інші практичні справи єпархіального життя, виконуючи роль публічного форуму для обговорення та реалізації нагальних проблем. Так, вересневе зібрання 1684 р. звернулося до парафіян із закликом надати допомогу духовним особам, які від імені Холмської катедри вибиралися у подорож єпархією збирати милостиню54 (можливо, для реставрації столичного Успенського храму). Собори були одним із засобів управління єпархією. Зокрема, протопресвітери складали на руки архиєрея звіти зі своєї діяльності. Владика оголошував пастирські розпорядження для їх наступного виконання в єпархії. Одним із завдань соборів була перевірка легітимності перебування того чи іншого духовного на парафії, що мало неабияке значення в позначеному конфесійним протистоянням регіоні.

Архівні джерела останньої чверті XVII початку XVIII ст. виразно свідчать, що інститут єпархіальних соборів у цей період надалі продовжував використовуватися для організації й проведення засідань духовного суду. Під час собору відбувався розгляд від декількох до десятків судових справ найрізноманітнішого характеру. У засіданнях суду безпосередню участь брали й учасники собору, які використовували цю нагоду для процесування з іншими духовними, мирянами, братствами та шляхтою. Рішення суду одночасно мали характер соборових декретів, що видавалися від імені протоса зібрання місцевого архиєрея55. Формально не акцептованого канонічним правом, однак насправді одним із головних завдань єпархіального собору було забезпечення сплати духовенством церковних податків, і передовсім катедратика, який практично до кінця XVIII ст. залишався одним з основних джерел утримання єрархії. Тому не повинно дивувати, що конгрегація Холмської єпархії 1684 р. звернула увагу на практику сплати парафіяльним кліром пастирського податку, адже в тогочасних ментальних категоріях це означало визнання парохами духовної влади та юрисдикції свого владики56. Постанова собору, вірогідно, обумовлювалася також тим, що частина духовенства нехтувала цим своїм обов'язком і виявляла непослух єпископові. Про це свідчать декрети наступних єпархіальних зібрань Холмської єпархії про ігнорування унійним кліром своїх фіскальних обов'язків перед владикою та Річчю Посполитою57. Завершувалися єпархіальні собори спеціальним канонічним актом із подячною молитвою Святому Духові за успішне соборування58.

Пастирські повчання

Одним із головних моментів соборування було виголошення маршалком з'їзду (яким, згідно з церковною традицією, міг бути тільки правлячий архиєрей) пастирських повчань (“ексгорти”, “науки духовної”). “Діяння” 1680-х рр. дуже фрагментарно описують зміст повчань холмських владик. Відомо, що на Холмському соборі в квітні 1684 р. предметом обговорення була “чистота священича”, а на Белзькому зібранні того ж року покутна практика кліру, з наголосом на частій сповіді священиків. Натомість травневий собор у Холмі 1685 р. слухав повчання Якова (Суші) про “покликання священиче, що є послугою людським душам”, та “священичу скромність”59. На жаль, жодне з цих джерел дотепер не збереглося. Певне уявлення про предмет соборових повчань дає “Наука соборовая” Якова (Суші), з котрою він як адміністратор Перемишльського унійного владицтва звертався до духовенства Біцького та Спишського намісництв (протопопій) у 1669 р. Повчання Суші присвячено поясненню основних частин Св. Літургії, практиці уділення Святих Тайн, особливо сповіді. Чимало уваги відведено також боротьбі з пияцтвом, катехизації вірних, усуненню забобонів серед мирян та конкуренції з православними за паству. У “Науці соборовій” йшлося і про устійнення метричної реєстрації руської людності60. Подібна соборова наука про Святі Тайни та спосіб їх уділення, що, припускаємо, нав'язувалася до холмського унійного проповідництва XVII ст., виявлена у Люблінському державному архіві. Вона належить Максиміліанові (Рилу) і була оприлюднена на єпархіальному соборі 1760 р.61.

Учасники єпархіальних соборів: протос, духовенство та “Божий люд”

Ключовою постаттю єпархіального собору був владика. Тільки він міг скликати з'їзд духовенства або ж делегувати для цього протосинкела. У модерну добу єпископ став також єдиним законодавцем собору, а духовенство мало лише дорадчий голос62. У Холмській єпархії протягом XVII ст. собори так само завжди очолювали правлячі архиєреї, їхні коад'ютори або адміністратори єпархії. Про це виразно говорить вступна преамбула до актів одного з єпископських соборчиків 1619 р.: “Ми, смиренний Атанасій Пакоста..., зібравши собор у богоспасенному місті Рубешові...”63. На усіх відомих нам генеральних соборах 1683 1685 рр. головував тогочасний владика Яків (Суша), і лише протягом вересневого зібрання 1685 р. був його єпископ-помічник Августин (Лодята)64.

Присутність на соборі вірних “Божого люду” також пройшла свою історичну еволюцію. Теоретично кожен вірний Церкви мав би бути присутнім на соборі з тим, щоб усе діялося за Духом Святим. Залучення мирян до соборування зумовлювалося необхідністю досягнути єднання й одностайності локальної Церкви. У XVI ст. “люд Божий” на єпархіальних соборах Київської митрополії представляла руська шляхта, міщани і члени мирянських братств. У наступному столітті ще простежується соборова активність шляхти і братчиків, однак далеко не в усіх єпархіях. Натомість у Холмській єпархії від часів унії відомі нам джерела дуже спорадично фіксують присутність вірних на єпископських соборчиках і генеральних соборах. Лише на єпархіальне зібрання 1649 р., вірогідно, були запрошені три руські шляхтичі Іван Лікучинський, Андрій Петрович та Григорій Углович65. Після цього миряни як учасники холмських соборів у другій половині XVII ст. не згадуються.

Іншими учасниками єпархіальних соборів були представники середньої ланки адміністрації Церкви декани (намісники, протопопи, протопресвітери), а також парафіяльні священики. Досліджено, що вже у другій половині XVII ст. участь у соборі вважалася для протопопів обов'язковою, а для парафіяльного кліру добровільною. Водночас щодо Холмської єпархії помилково припускалося, що там учасниками таких зібрань аж до початку XIX ст. було все єпархіальне духовенство66. Хоч в унійний період до соборування були зобов'язані всі священики (в окремих випадках навіть диякони), насправді їхнє коло, зазвичай, обмежувалося протопопами. У Холмському владицтві до кінця XVIII ст. існувала практика залучення до соборів усього духовенства єпархії, однак і тут здебільшого їхніми учасниками були майже виключно намісники, натомість інша частина кліру ігнорувала виклики своїх єрархів.

Про переважно намісницький склад учасників єпархіальних соборів Холмської єпархії другої половини XVII ст. свідчать збережені акти відомих на сьогодні зібрань кліру 1649, 1663 та 1686 рр. На перший із них прибули сім протопопів (намісників) грубешівський, люблінський, любомельський, ратненський, тишовецький, холмський і щебрешинський. Натомість з-поміж парафіяльного кліру собор відвідали тільки десять парохів. Той самий намісницький і кількісний склад учасників бачимо на зібранні кліру в 1663 р., однак у цьому випадкові у генеральній конгрегації взяли участь лише три сільські парохи. Подібний склад отців собору зустрічаємо в 1686 р., де замість щебрешинського протопопа соборував белзький намісник, а нижче духовенство було представлене трьома єпархіальними урядниками духовними інстигаторами та консисторським писарем67.

Поступова еволюція інституту єпархіальних соборів Холмської єпархії (перехід від “тріади” до його класичної моделі) хоч і позитивно позначалася на його динаміці та дієвості, проте щодо персонального та кількісного складу учасників мала негативні наслідки, призвівши до їхньої редукції. Якщо до третьої чверті XVII ст. механізм єпископських соборчиків і навіть помісних соборів давав змогу залучити максимальну кількість духовенства, то приблизно з кінця 70-х початку 80-х рр. персональний склад був обмежений до правлячого архиєрея, єпархіальних урядників (крилошан, писаря тощо) та протопопів. Таким чином, єпархіальні собори в Холмському владицтві, як і в інших частинах Київської митрополії, еволюціонували до собору протопресвітерів (за епізодичною участю парафіяльних священиків), і, що характерно, під цією назвою вони фігурують у джерелах кінця XVII XVIII ст.

Унікальну можливість бодай приблизно відтворити кількісний склад учасників соборів дають реєстри священиків, котрі кожний протопоп представляв на соборчику чи генеральному або ж помісному соборі. Однак, з огляду на специфіку укладання таких документів, мусимо застерегти, що це джерело не є цілком репрезентативним, бо, по-перше, не завжди протопопи вносили у перелік усіх священиків своєї протопопії, керуючись фіскальними мотивами, а по-друге, не всі парохи, зазначені у реєстрах (які укладалися заздалегідь, перед початком собору), справді були присутніми на таких зібраннях:

Таблиця 1 Кількісний склад учасників соборів Холмської єпархії (за протопопіями)

Згідно з “діяннями” собору 1684 р. та останніми дослідженнями, на кінець XVII ст. у Холмській єпархії було дванадцять протопопій: три у Белзькому крилосі (Белзька, Потелицька та Тишовецька) та дев'ять у Холмському (Городельська, Грубешівська, Замойська, Люблінська, Любомельська, Ратненська, Томашівська, Холмська та Щебрешинська)69. На час проголошення Берестейської унії в Холмській єпархії налічувалося близько 420 440 парафій70. Ці дані, власне, й фіксують ту максимальну кількість парафій, котрі гіпотетично могли бути представленими на єпархіальних соборах. Проте далеко не всі парохи (зважаючи на конфесійні поділи на теренах Холмщини) були задіяними у протопресвітерських соборчиках та генеральних і помісних соборах. Тому дані реєстрів не варто вважати цілком репрезентативними, а отже, кількість учасників соборів могла суттєво коливатися, впливаючи навіть на перебіг самих сесій і рішень владики. На проблему соборової дисципліни звернув увагу вересневий з'їзд духовенства 1683 р., який наголошував на обов'язковій участі протопопів у єпархіальних зібраннях, погрожуючи їм грошовим штрафом71. Однак відсутність на цьому ж соборі двох протопопів доводить, що за владицтва Якова (Суші) цих канонічних приписів дотримувалися далеко не всі.

Висновки

Упродовж XVII ст. єпархіальні собори Холмського владицтва були зосереджені на формуванні нової релігійної програми унії, що передбачала розгляд літургійних і сакраментальних практик, інституційну модернізацію кліру, дисциплінування вірних та завершення християнізації руської спільноти, реформу церковної адміністрації та органів єпархіального управління, врегулювання міжобрядових стосунків та політичну легітимацію. У кінцевому підсумку метою цієї соборової програми було конструювання нової унійної тотожності, розв'язання єдності руської культури, усвідомлення своєї католицькості та пристосування регіональної специфіки Холмщини за одночасного пошуку свого місця в дискурсі київського унійного універсалізму. Вона передбачала одночасне збереження “руської старовини”, ототожнення з католицьким християнством через обережне впровадження в церковну практику (передовсім літургічну) латинської конфесійної емблематики (“новин”) та ширшу уніфікацію релігійного життя “руської нації”, метою якої було відновлення етноконфесійного моноліту Холмської Русі, втраченого після 1596 р.

Література

1. Формування території єпархії, розвиток її організаційних структур та юрисдикційний статус висвітлені в працях: Площанскій В. Прошлое Холмской Руси по архивнымъ документамъ XV XVIII в. и др. источникамъ. Вильна, 1899 1901. Т. 1-2; Gil A. Chelmskie diecezje obrz^dku wschodniego. Zagadnienia organizacji terytorialnej w XVII i XVIII wieku // PolskaUkraina. 1000 lat s^siedztwa / Pod red. S. Stfpnia. Przemysl, 2000. T 5: Miejsce i rola kosciola greckokatolickiego w kosciele powszechnym. S. 29-60; Tenze. Prawoslawna eparchia chelmska do 1596 roku. Lublin-Chelm, 1999; Kolbuk W. Koscioly Wschodnie w Rzeczypospolitej okolo 1772 roku. Struktury administracyjne. Lublin, 1998. S. 297-311.

2. Численні згадки про проведення таких помісних соборів знаходимо у “Щоденниках” Максиміліана (Рила) та Порфирія (Важинського): Національний музей у Львові ім. Митрополита Андрея Шептицького. Відділ рукописів та стародруків (далі НМЛ). Ркл-115. Арк. 45, 213 (собори у Кристинополі 1759 та 1764 рр.), 109-110 (собор у Покровці в серпні 1761 р.); Ркл-117. Арк. 80 (собор для Красноставського та Холмського деканатів у 1776 р.), 280-281 (собор для поліських деканатів у квітні 1779 р. в Білополі), 424-425 (собор у Буську в квітні 1782 р.); Ркл-118. Арк. 25 зв.-26 зв. (собор для поліських деканатів у травні 1783 р.), 133зв. (собор у Буську 1785 р.); Ркл-121. Арк. 23 (собор для поліських деканатів у 1797 р.). Опис “Щоденника” Важинського та його часткову публікацію здійснив: Petruszewicz A. Wiadomosc o Diariuszu, czyli dzienniku ks. Porfirego Wa zynskiego (biskupa Chelmskiego) od roku 1780 do 1804 // Przegl^d Archeologiczny. Lwow, 1882. № 1. S. 24-43; 1883. № 2. S. 43-72.

3. Зокрема, у 1606 і 1616 рр. Гедеон (Балабан) видав дві грамоти з дозволом на заснування церковних братств при Миколаївському храмі в Замості (опубл. у: Протасьева Т Н. Холмские грамоты // Археографический ежегодник за 1960 год. М., 1962. С. 204-205).

4. Про уділення православними єрархами духовних послуг вірним у Холмській єпархії розповідається у: Площанскій В. Прошлое Холмской Руси... Т 1. С. 73; Т 2. С. 12, 14, 17.

5. Акты, издаваемые Виленскою археографическою комиссиею для разбора древних актов (далі АВАК). Вильна, 1908. Т. 33. С. 62 (№ 75).

6. Див. протести Терлецького та Суші проти здійснення духовної юрисдикції Косовим, Могилою та Воютинським у Белзі, Сокалі та Холмі 1636, 1637 і 1650 рр.: АВАК. Т 33. С. 110, 123, 126-127, 235-238 (№ 130, 140, 144, 243-244).

7. АВАК. Т 23. С. 241-242 (№ 248); Площанскій В. Прошлое Холмской Руси... Т 2. С. 59-60.

8. Булгаковъ Г. Западно-русскіе православные церковные соборы, какъ органы церковного управления. Опытъ историко-каноническаго изследованія. Курскъ, 1917. С. 215-216.

9. Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861 1996). Львів, 1996. С. 242.

10. НМЛ. Ркл-175. Арк. 27, 98 зв.

11. Компендіум відомостей про діяльність Збируйського, де майже відсутні дані про його пастирські зусилля, наводить: Площанскій В. Прошлое Холмской Руси... Т 1. С. 227-253.

12. Різні аспекти життя та діяльності Андріївського простежує: Площанскій В. Прошлое Холмской Руси... Т 1. С. 253-266. Номінаційна грамота Жигимонта III Андріївському на єпископство від 7 травня 1604 р. опубл. в: Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый Временною коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, высочайше учрежденною при Юевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ генералъ-губернатор (далі АЮЗР). К., 1883. Ч. 1. Т. 6. С. 342-343 (№ CXXXIV).

13. Пакосту як єпископа характеризує: Площанскій В. Прошлое Холмской Руси... Т 1. С. 267-271; Pelesz J. Geschichte der Union der ruthenische Kirche mit Rom von den altesten Zeiten bis auf die Gegenwart. Wien, 1880. Bd. 2. S. 330-331.

14. ЦДІАУ у Львові. Ф. 201. Оп. 4б. Спр. 205, Арк. 57-58, 61, 64-64зв., 67-67зв., 69-69зв., 72-72зв., 74-74 зв., 76-76зв., 78.

15. АВАК. Т 23. С. 32-33 (№ 41); Площанскій В. Прошлое Холмской Руси... Т. 1. С. 275276; Скочиляс І. Генеральні візитації в українсько-білоруських єпархіях Київської уніатської митрополії. 1596 1720 роки // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка (далі Записки НТШ). Львів, 1999. T 238. C. 85-86.

16. Один з таких універсалів, адресований духовенству Холмської протопопії, зберігається серед актів Холмської унійної консисторії (ЦДІАУ у Львові. Ф. 201. Оп. 4б. Спр. 205. Арк. 64-64зв.).

17. “Praeter civitates et oppida magnatum, pluresque decanatus rurales quolibet anno invisens, in iisdem decanatibus synodos particulares annuatim in quolibet decanatu celebravit” (цит. за: Петрушевич А. Холмская епархия и святители ея. Львов, 1867. С. 39).

18. Детальніше про нього пишуть: Pelesz J. Geschichte der Union... T. 2. S. 331-333; Senyk S. Methodius Terlec'kyj bishop of Cholm // Analecta OSBM. 1985. Vol. 18. P. 342-373. Кілька документів, пов'язаних з його номінацією на владичий уряд та різними аспектами душпастирської діяльності, подано в: АВАК. Т. 33. С. 68-70 (№ 82-84).

19. Див., наприклад, скарги православних на примусову передачу уніатам у серпні 1633 р. Святотроїцького храму в Красноставі та збройний напад єпископа Методія (Терлецького) в 1639 р. на братський монастир при церкві Преображення Господнього у Любліні: АЮЗР. К., 1883. Ч. 1. Т 6. С. 670-672 (№ CCLXXI); C. 751-753 (№ CCCIV).

20. Засоби, до яких вдавалися Терлецький і православні миряни, конфліктуючи між собою за храми в часі численних “місійних” візитацій єпископа, описує: Голубев C. Западно-русская церковь при митр. Петре Могиле // Киевская старина. 1898. № 61. С. 49-50.

21. Протокол зізнань свідків у справі канонічної візитації Методія (Терлецького) в Белзі 1641 р. опубл. в: Голубев С. Киевский митрополит... Т. 2. С. 191-192; переклад документа українською мовою: Правда про унію. Документи і матеріали. Вид. друге, доповнене / Ред. колегія: В. Ю. Маланчук, М. М. Олексюк, Ю. Ю. Сливка. Львів, 1968. С. 53-54 (№ 29).

22. ЦДІАУ у Львові. Ф. 201. Оп. 4б. Спр. 2185. Арк. 79; Archiwum Panstwowe w Lublinie, Chelmski Konsystorz Greckokatolicki (далі APL. ChKGK). Sygn. 107. K. 53-53v. Ці найдавніші для Холмської єпархії візитаційні протоколи виявив та впровадив у науковий обіг:

23. Sygowski P. Unicka diecezja chelmska w protokolach wizytacyjnych biskupa Maksymiliana Rylly z lat 1759-1762 // Polska Ukraina... T 5. S. 234.

24. Biblioteka Narodowa w Warszawie, dzial r^kopisow, Biblioteka Przemyskiej kapituly greckokatolickiej (далі BNW). Akc. № 2890. K. 9.

25. Tam ze. K. 9 v.-10.

26. Лотоцький О. Українські джерела... С. 102.

27. Bienkowski L. Organizacja Kosciola wschodniego... S. 899; Historia Kosciola... S. 277.

28. Див. “діяння” Белзького собору 1759 р.: Congregatio diaecesis Belzensis in civitate Krystyampol celebrata die extermino incidenti (APL. ChKGK. Sygn. 110. S. 18-19).

29. Урядування Йосифом (Рутським) Холмською єпархією описано у: Площанскій В. М. Прошлое Холмской Руси... Т 1. С. 280-285.

30. Низка номінацій на духовні уряди в Холмській єпархії, здійснені за участі Йосифа (Рутського), зафіксована у: Katalog dokumentow roznej proweniencji miast, wsi, cechow, parafii, klasztorow i osob prywatnych. 1397 1794 / Oprac. M. Trojanowska. Lublin, 1998. S. 46 (№ 55-56).

31. “ Gdy jegomosc ociec metropolita chcial wisitowac popow Belskich y tych, ktorzy do protopopiey Belskiey nalezq, takze y insze protopopie, w woiewodztwie Belskim b^dqce, wyslal zwyczayne swoie uniwersaly, [w]zywaj^c ich na synod do Belza, oni przerzeczeni mieszczanie sami przez si^ y przez rozne osoby, a mianowicie przez iakiegos popa Prokopa [...] naywi^cey wszytkich popow, ktorzy si^ mieli stawic na sobor, pobuntowali, takze mi^dzy ludzie roznych wsi, na targ do Belza przyiezszaiqc, plonnych wiesci nasiali, ktoremi lud prosty potrwozyli, tak iz ze trzech set popow, ktorzy na ten sobor przybyc mieli, y ieden nie przybyl” (АВАК. Т 33. С. 62 (№ 75).

32. Площанскій В. Прошлое Холмской Руси... Т 2. С. 33.

33. APL. ChKGK. Sygn. 92. K. 56 v.-57.