Парафія і священик із Розвадова Роздільського намісництва в опінії Генерального візитатора (1740 рік)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Парафія і священик із Розвадова Роздільського намісництва в опінії Генерального візитатора (1740 рік)

Обраний нами для джерелознавчого аналізу протокол генеральної візитації церкви Воскресіння Христового в с. Розвадів Роздільського намісництва Львівського крилосу - офіціалату⁷ вписаний у рукописний кодекс під назвою «Visitationis Generalis Diaecesis Leopoliensis ab Anno 1740 ad Annum 1743»⁸. Візитаційний протокол укладений латинською та польською мовами, скорописом XVIII ст. (коричневим чорнилом), характер письма виразний. Зміст і структура опису парафіяльного храму в протоколі цілком наслідує візитаційну інструкцію владики Атанасія (Шептицького). Ревізія 1740 р., як свідчить аналіз кодексу Ркл-17, не охоплювала всю Розвадівську парафію, а лише саму Воскресенську святиню, церковні споруди на території плебанії, духовну особу та джерела її матеріального забезпечення. Візитаційний протокол зосереджений на інвентаризації рухомого й нерухомого майна, тому дає чітке уявлення про тогочасний стан парафіяльного храму та його опорядження. Саме цього вимагала й інструкція 1739 р.: описати церкву «з усім її опорядженням і оздобами», «докладно» оцінити «чаші, ризи, книги»⁹.

Візитаційний протокол розпочинався заголовком, де писар указував назву поселення (с. Розвадів), на території якого знаходилася церква і де й відбувалася ревізія. У нашому випадку - це парафіяльна церква. Спочатку єпископський комісар фіксував титул храму (Воскресіння Христового). Наступна інформація стосувалася землевласницької належності населеного пункту (королівщина Дроговизьке староство), адже йшлося про номінального чи фактичного ктитора парафії. Далі візитаційний писар стисло описував екстер'єр святині (дерев'яна, гарна, побита ґонтом), натомість інформація про її інтер'єр зводиться до поверхової характеристики іконостасу (сніцерської роботи, гарно намальований) та наявності «святих речей» у святилищі (престол, кивот, жертовник). Ретельно зафіксовано перелік церковних ґрунтів (лан поля та сінокоси на бл. 108 косарів)¹⁰, наданих колятором на утримання пароха. Відомості про дзвіницю (акуратна з трьома дзвонами) і цвинтар (огороджений парканом) були покликані засвідчити реальний стан церковного бенефіцію та виявити ступінь заангажованості локальної унійної спільноти в парафіяльне життя.

Священик, літургісант Розвадівського храму, у візитаційному протоколі названий «парохом»¹¹. Станом на 1740 р. цю посаду обіймав Гавриїл Баскочинський. Наявна у документі наративна інформація дає змогу визначити тривалість перебування священика на парафії, реконструювати розвиток його духовної кар'єри, родинні пов'язання і соціокультурні стратегії поведінки в умовах мікросоціуму, а також динаміку контактів із вищою церковною владою і персональні форми залежності/підлеглості Святоюрському владичому дворові. Як дізнаємося з візитаційного опису, для отримання Розвадівської парафії о. Гавриїлу довелося скласти іспит єпископові зі знання християнський таїнств, інших богословських наук, церковну адміністрацію та про обов'язки в парафії, а також отримати дозвіл на клопотання про презенту. Єрейські свячення клирику уділив львівський єпископ Атанасій (Шептицький)¹². Опитані візитатором парафіяни не висловили жодних зауважень щодо виконання священиком своїх душпастирських обов'язків, що може вказувати на Баскочинського як на сумлінного пароха, котрий дбав про «славу Божу» в парафії. Водночас вірні не схвалювали поведінку священика в повсякденному житті, про що візитатор наголосив у Реформаційному декреті. Що стосується матеріальних підстав праці пароха, то, окрім уже згадуваних ґрунтів, він щороку отримував від односельців (на той час їх було бл. 130), «за давнім звичаєм своїм»¹³, т. зв. проскурне у розмірі півмачка львівського жита (еквівалент 9,73 л).

Детально реєструючи церковне опорядження, писар згрупував його у чотири невеличкі розділи: «Оздоба тієї церкви», «Книги» (богослужбові, проповідницькі, метрики), «Ризи» (свяшеничі фелони, занавіски на Царські Врата, хоругви), «Покривала» (елементи священичого одягу та напрестольні покривала)¹⁴. У протоколі вказувалися кількість описаних артефактів, їхній вигляд, матеріал та спосіб виготовлення. Якщо йшлося про тканину, то зазначалися її колір, фактура, орнамент, тип оправи тощо. Щодо літургійних книг, додатково вказувався їхній вік, однак дуже приблизно («давні» і «нові»).

Завершальний розділ протоколу - Реформаційний декрет - наголошував на особистих і душпастирських недоліках парафіяльного священика. У випадку о. Гавриїла Баскочинського йшлося про зловживання алкоголем, відвідування корчми і відкритий непослух вищій духовній владі¹⁵. Ліками від такої поведінки, що згіршувала вірних, візитатор визначив Псалом 50 «Помилуй мене, Боже». «Чорну проблему» тогочасного духовенства - пияцтво - неодноразово артикулювали єпархіальні собори Львівського владицтва першої половини XVIII ст. Зокрема, Атанасій (Шептицький) в одному зі своїх пастирський листів наполягав, аби клирики не сиділи в корчмі та не вживали міцних трунків під загрозою усунення від парафіяльного уряду¹⁶.

Попередній аналіз змісту й структури протоколу генеральної візитації Воскресенської церкви в Розвадові засвідчує, що загалом матеріали єпископської ревізії Львівського крилосу-офіціалату 1738-1744 рр. містять надзвичайно вартісну інформацію про сакральну архітектуру Галичини того часу, церковне землеволодіння, міську й сільську топоніміку, храмове малярство, місця публічного релігійного культу, демографічну ситуацію в реґіоні, економічні моделі господарювання, репертуар богослужбової й проповідницької літератури, ужиткове мистецтво тощо. Уважне вивчення більш репрезентативної джерельної бази відкриє перспективи глибшого аналізу соціального, культурного і релігійного життя одного з чільних представників української еліти XVIII ст. - парафіяльного духовенства¹⁷, його правового й економічного статусу, а також дасть можливість реконструювати в просопрографічному ключі історії багатьох священичих родин й біографії окремих душпастирів як представників важливої соціальної групи українських земель Речі Посполитої доби пізнього Бароко.

Джерела

візитація церква парафіяльний священник

1 Бабій Ю. Калуський деканат тому двісті літ назад // Нива. - Львів, 1939. - Ч. 3. - С. 102109; Ч. 4. - С. 132-136.

2 Атанасій (Шептицький). Інструкція для відкритого та законного проведення генеральної візитації // Скочиляс І. Програма реформ у Львівській єпархії… - С. 365-368.

3 Атанасій (Шептицький). Інструкція для відкритого та законного проведення Генеральної візитації // Скочиляс І. Програма реформ у Львівській єпархії… - С. 366-367.

4 Собори Львівської єпархії XVI-XVIII століть / Упоряд. та істор. нарис І. Скочиляса. - Львів, 2006. - С. 136.

Размещено на Allbest.ru