Актові документи на сторінках "Сводної літописи 16-аго въка" Антона Петрушевича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актові документи на сторінках «Сводної літописи 16-аго въка» Антона Петрушевича

У сучасній українській історіографії залишається ще чимало постатей, діяльність яких є мало вивченою і практично невідомою широкому загалові. У нашому дослідженні ми продовжуємо аналіз наукової спадщини крилошанина Львівської греко-католицької митрополичої капітули о. Антона Степановича Петрушевича (1821-1913) - історика, етнографа, джерелознавця та археографа Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ століття¹.

Об'єктом нашого дослідження є «Сводная Галичско-русская летопись» - найбільш об'ємна та відома праця А. Петрушевича, яка водночас залишається однією із найменш вивчених. Предмет - його власні археографічні студії, які знайшли своє відображення на сторінках згаданої монографії.

У своїх попередніх розвідках ми уже аналізували окремі, присвячені XVII - початку ХІХ століття томи «Сводной Галичско-русской летописи»², які А. Петрушевич підготував і видав друком протягом 1874-1897 років. На жаль, за життя йому так і не вдалося опублікувати не лише всі віднайдені та досліджені ним історичні пам'ятки, а й власні наукові рефлексії у галузі археографії, джерелознавства та цілої низки інших суміжних дисциплін³. Не були надруковані за життя А. Петрушевича також матеріали, підготовлені ним для окремого тому «Сводной летописи», присвяченого подіям XVI століття.

Незважаючи на усі недоліки⁴, наукові дослідження А. Петрушевича на початку ХХ століття були досить популярними та затребуваними. Саме тому практично відразу ж після його смерті редакція «Вісника «Народного Дому» у Львові розпочала публікацію матеріалів ученого, які ще не були оприлюднені і зберігалися у рукописному вигляді⁵. Про це, зокрема, дізнаємося з невеликої Передмови: «Блаженної пам'яті А.С. Петрушевич, бажаючи в австрійсько-руському інтелігентному класі розбудити цікавість до історії, вибрав шлях, яким йшов розвиток історичної науки у всьому світі. Він зайнявся важкою працею збирання матеріалів для своїх «Сводних летописей», із яких присвячені XVII, XVIII і початку XIX століття томи вийшли друком ще за його життя. У рукописах збереглися матеріали для руської історії попередніх, а також ХІХ століття. Тут розпочато друк «Сводной летописи» XVI століття⁶. Спадщину померлого А.С.П. по-різному оцінюють. Йому дорікають за те, що він не завжди подає першоджерела. Можливо, в окремих випадках ця критика і є доречною, але одного заперечувати не можна: придуманий А.С.П. спосіб викладу у поєднанні літописного сказання і регестів⁷ є вдалим та доцільним⁸. Доказом цього є та обставина, що «Сводная летопись» А.С.П. є необхідним посібником для кожного дослідника історії Галичини і редакція «Вісника Народного Дому» отримала вимогу від багатьох дослідників надрукувати інші частини «Сводной летописи», які після смерті А.С.П. залишилися в рукописах⁹. Задовольняючи цю вимогу, редакція висловлює надію, що у майбутньому з'явиться «Покажчик власних імен»¹⁰, який значно спростить і зробить зручнішим використання як «Сводной летописи», так і інших творів А.С.П.¹¹». Вочевидь, через початок Першої світової війни вийшли друком лише чотири номери «Вісника «Народного Дому»¹², на сторінках яких була опублікована «Сводная літопись 16-аго віка» А. Петрушевича¹³. Решта зібраних дослідником матеріалів, присвячених періоду другої половини XVI століття, на сьогоднішній день зберігається у Відділі рукописів Львівської бібліотеки НАН України ім. В. Стефаника¹⁴.

У нашому випадку предметом зацікавлення є згадані рукописи та їх передрук редакцією «Вісника «Народного Дому». Досить імовірно, що ці матеріали могли піддаватися правкам та уточненням перед публікацією самим А. Петрушевичем. Крім цього, подаючи інформацію про походження тих чи інших відомостей, автор досить часто використовує різноманітні і тільки йому зрозумілі скорочення, що ще більше ускладнює їхній аналіз. Попри це, у матеріалах, які ми дослідили, є велика кількість на той час не відомих широкому загалу джерел, які А. Петрушевич віднайшов та описав самостійно. З іншого боку, залишені ним археографічні легенди (хоча вони інколи фрагментарні та неповні) дають змогу зробити висновки про географію наукових пошуків А. Петрушевича, з'ясувати методологічні підходи автора для опису та введення до наукового вжитку того чи того виду історичних пам'яток.

Використані А. Петрушевичем джерела можна поділити на кілька видів: актові документи (грамоти, привілеї, статути, братські артикули (устави) та ін.); вкладні та маргінальні (покрайні) записи на книгах; літописи; епістолярії; різноманітні рукописні документи (щоденники, спогади, поминальні джерела та ін.); настінні, надгробні, а також написи на предметах світського та церковного вжитку. Слід зазначити, що цей поділ є до певної міри умовним, оскільки досить часто А. Петрушевич не подає докладних відомостей про використані пам'ятки, а інколи взагалі не залишає покликів на першоджерела або будь-якої іншої інформації про походження виписаних ним цитат. Хоча ці недоліки притаманні практично усім працям дослідника, вони особливо актуальні у нашому випадку, оскільки предметом аналізу ми обрали свого роду «чорновий» варіант «Сводной летописи». Окрім цього, у А. Петрушевича відсутній уніфікований підхід при використанні навіть одного виду пам'яток. Для прикладу, інколи дослідник залишає лише коротку довідку про той чи той документ, де зазначає авторство, дату і передає його основний зміст. В інших випадках А. Петрушевич цитує найважливіші уривки джерела і лише зрідка подає увесь його текст мовою оригіналу.

У відсотковому співвідношенні значну частину описаних дослідником пам'яток складають актові документи. Залежно від класифікаційної ознаки, такі джерела також можна поділити на групи. За наявними покликами про їх місце зберігання можна зробити висновок про те, що А. Петрушевич під час своїх археографічних пошуків велику увагу приділяв вивченню міських магістратських архівів¹⁵. Для прикладу, під 1503 р. на основі уривку документа, що знаходився у Краківських гродських актах, А. Петрушевич повідомляє про початок процесу спольщення місцевих земель¹⁶. Під 1537 р. знаходимо повідомлення про те, що цього року архімандрит храму Св. Георгія Макарій Тучапський, на той час намісник Київського і Галицького митрополита, вписав до львівських актів гродських «feria VI post festum S. Andreae 1537» разом з руськими дворянами «Iwaszko alias Wanko Lahodowski de Stanimir et Olechno Zamoyski» дві грамоти королів Владислава Ягайла (Городок, 1413 р.) та його сина Владислава (Буда, 1444 р.)¹⁷. Під 1596 р. натрапляємо на уривок документа, який зберігався у «Krajowy archiwum aktow grodzkich i ziemskich we Lwowie»¹⁸. А. Петрушевич також досить часто згадує про актові пам'ятки з архіву Львівської Ставропігії. Зокрема, під 1591 р. повідомляє про пергаментний оригінал «процесу» (тяжби) Михайла Рогози з Гедеоном Балабаном від

22 січня 1591 р. та митрополичий наказ від 27 жовтня 1591 р., який виводив Львівське Успенське братство з-під юрисдикції єпископа¹⁹; під 1594 р. міститься згадка про два декрети Михайла Рогози (від 1 липня і 27 вересня 1594 р.) «о низложеніи епископа Балабана» за непослух²⁰. Досить часто зустрічаємо цитати з документів, які зберігалися в архіві Перемишльського єпископського собору²¹. На жаль, А. Петрушевич не подає чітких відомостей про те, які саме джерела він використовує і обмежується лише повідомленням про їхнє місце зберігання. Для прикладу, під 1555 р. автор подає уривок «Feria tertia post festum S. Michaelis archangeli Antonius episcopus… capitulo ecclesia cathedralis Premisliensis actum qranicialem inter bona Straszewice…» і після цього поклик: «Акты Перемышльского епископского собора»²².

Якщо ж за ознаку класифікації взяти походження (авторство) джерел, то тут велику групу документів складають приватні акти королів²³, магнатів²⁴ та церковних ієрархів²⁵. За своїм інформативним потенціалом ці джерела досить різноманітні. Значна їх частина так чи інакше стосувалася релігійної проблематики²⁶, окремі джерела містили підтвердження давніших грамот та привілеїв²⁷. Наведемо окремі з них:

надання Константинопольським патріархом Йоакимом у 1500 р. «уставу иноческого общежитія» для Благовіщенського монастиря в Супраслі, заснованого Олександром Івановичем Ходкевичем (новгородський воєвода, маршалок і берестейський староста) близько 1498 року²⁸;

акт короля Олександра І, виданий під час сейму у Петрикові 1504 р., яким було підтверджено давні свободи Русі, а саме - звільнення духовенства від підсудності світській владі²⁹;

жалувана грамота короля Сигізмунда І від 29 вересня 1508 р., видана «зем'янину Хевону Берендею з братією на маєток Кузмин (Топак) у Кременецькому повіті»³⁰;

привілеї, отримані євреями у галузі торгівлі від польських королів у 1521 (Сигізмунд І) і 1591 (Сигізмунд ІІІ) роках, унаслідок чого вони повністю її монополізували³¹;

локаційна грамота короля Сигізмунда І, видана у Варшаві 30 березня 1530 р., якою він дозволяє заснування («locationem») міста Рогатина із передмістям, та наділяє його правами: самостійного судочинства («s^dzenia spraw»), користування водою для потреб міста, вирубування лісу та ловлі риби³²;

під 1548 р. повідомлення про те, що «7 квітня у Кракові король Сигізмунд І підтверджує боргове зобов'язання Сигізмунда Августа, дане Іванові Олесницькому Яворсь - кому на суму в 20 000 марок із наступною умовою: якщо ця сума не буде виплачена до свята Різдва Христвого, то Олесницький отримає право власності на міста Холм, Белз, Тишовці, Сокаль, Грубешів і Ратно»³³;

грамота королеви Бони від 20 січня 1554 р., яка давала дозвіл на будівництво церкви Різдва Богородиці в Новому Самборі³⁴;

братський устав, виданий Перемишльським єпископом Антонієм Радиловським для братства при храмі Трійці у Вишні (серпень 1563 р.)³⁵;

під 1586 р. згадка про грамоту митрополита Київського Михайла Рогози, який затвердив за Успенською церквою володіння монастирем Св. Онуфрія і друкарнею при ньому³⁶;

грамота Мелетія Хрептовича-Богуринського від 26 серпня 1590 р., на підставі якої у Бересті при Борисо-Глібській Миколаївській церкві було засновано братство зі школою для навчання молоді³⁷;

акт короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ, датований «die 16 mensis Octobris Anno Domini 1592»³⁸, який підтверджував грамоту Константинопольського патріарха

Єремії для Рогатинського братства при храмі Богородиці, а також усі декрети, видані Брестським собором на користь цього братства³⁹;

під 1594 р. акт, виданий митрополитом Київським і Галицьким Михайлом Рогозою для братства у Бересті⁴⁰.

Як відомо, до недоліків практично всіх наукових праць А. Петрушевича відносять також те, що досить часто при описі того чи того документа він подає велику кількість додаткових відомостей та власних рефлексій. Це створює певні незручності при їх аналізі, а сам текст стає заплутаним та незрозумілим. Окрім цього, інколи така інформація має лише опосередкований стосунок до самого документа. Для прикладу, аналізуючи уставну грамоту для братства при церкві Св. Миколая у Львові, видану єпископом Макарієм Тучапським 18 лютого 1544 р⁴¹, А. Петрушевич спочатку подає імена людей, які були вписані в згаданому документі у якості свідків⁴². Після цього він залишає коментар із рефлексіями наступного змісту: «з цієї грамоти зрозуміло, що згаданий у ній (серед свідків) Нестор Пречистський був настоятелем церкви Успіння у Львові. З грамоти також зрозуміло, що в той час у Львові ще не було церков Св. Параскевії і Чесного Хреста (остання стояла побудована із дерева аж до 1786 р. на горі у Личаківському передмісті Львова). Замість церкви Чесного Хреста для руських парафіян Личаківського передмістя випросив в австрійської влади ліквідований кляштор оо. Павлінів Святих Петра і Павла і записав 40 000 зол. пол. разом з орною землею, що належала отцям Павлінам⁴³. На початку згаданої грамоти міститься підпис грецькою мовою патріарха Йоакима, якому цю грамоту запропонували для затвердження, коли він приїхав до Львова у 1586 р. і коли він, за настановами Константинопольського патріарха Єремії, надав Львівському Успенському братству ставропігійний статус та дозвіл на відкриття школи та друкарні»⁴⁴. Окремо слід згадати про поданий А. Петру - шевичем під 1523 р. уривок уставу (статуту) цеху кравців у Львові наступного змісту, оскільки чи не вперше знаходимо уривок такого типу документа: «datum in Consulari Residentia nostra Leopoli Sabbatum solenni vigilia Sanetorum omnium. Magister Michael Preconsul nec non Stanislaus Wilczek Bernardus Thiczka Joannes etc»⁴⁵.

Традиційно багато уваги А. Петрушевич приділяє історії Львівського Успенського братства. Окрім коротких повідомлень, які так чи інакше стосувалися цієї установи і містилися у його рефлексіях та коментарях, дослідник подає витяги із Книги Львівського Ставропігійного братства⁴⁶. Як правило, там зафіксовані імена людей, які в той чи той період власноручно вписували їх туди і таким чином ставали членами цієї організації. Зокрема, під 1591 р. А. Петрушевич повідомляє, що «того ж часу вписався до братської книги: Я Филипъ АфанаЛевичъ Одоней Воздвиженскій ексархъ… пре - звитеръ… церкви Софеискіи Кіевскій братъ Ильвовского братства Успенія… рукою власною»⁴⁷, а у 1595 р. власноручно вписали до «Книги» свої імена Адам Вишневський, Кірик Ружинський, Роман Ружинськимй князь, Лев Бережецький⁴⁸.

Одними з найбільш масових зібрань актових джерел періоду XVI століття є Литовська⁴⁹ та Польська (Коронна) Метрики⁵⁰. Починаючи з XV століття, вони велися при дворах Великого князя литовського і короля польського відповідно. У книги, які відводилися на записи актів із певних сфер державного і суспільного життя, вписувалися королівські або великокнязівські універсали, декрети, мандати, конституції та постанови сеймів, дарчі грамоти, вироки трибуналів чи гродських судів, договори з іноземними державами, важливі описові матеріали, що проводилися державними службами (люстрації замків, інвентарі королівських маєтків)⁵¹. Крім актів центральної влади, у книги метрик вписували також важливі документи провінційного значення: договори між місцевими князями, монастирями, грамоти магнатів, архієпископів, акти примирення між ворогуючими представниками шляхти⁵².

А. Петрушевич також використовує ці зібрання актових джерел. Для прикладу, на основі уривку Литовської Метрики подано повідомлення про підтвердження Сигізмундом І у 1516 р. десятини, наданої князем Свидригайлом для єпископа Воло - димирського і Брестського⁵³. Значно частіше знаходимо витяги з Коронної Метрики⁵⁴. Зокрема, під 1516 р. А. Петрушевич залишає згадку про те, що «Zygmunt I daje przywilej Hriczkonowi w ziemi Kamienieckiej dzierzenia wladzy namiesnictwa…»⁵⁵. Порівняно великим за обсягом та цікавим за змістом є поданий під 1524 р. уривок Польської Метрики: «Niedopuszczano mieszczan obrz^dku greckiego do urzpdow miejskich, cechow i t. p. Dla tego Zygmunt I, gdy juz przyszlo do zaburzen - tak n. p. w Krasnym stawie, gdzie z relacyi delegowanych…. Dla tego r. 1523 krol Zygmunt zawyrokowal azeby w Krasnym stawie mieszczanie obrz. greckiego do urz^dow cywilnych, t. j. do rajectwa i lawnikowstwa przedstawianemi i wybieranemi bydz mogli, do prowizoryi kosciola zas azeby tylko Rajcy obrz^dku rzymskiego obierani byli».⁵⁶ В наступному абзаці міститься ще один уривок, який за своїм змістом фактично є продовженням попереднього «Lecz na reklamacyi mieszczan lacinskiego obrz^dku krol w 1524 r. ograniczyl liczb^ ruskich Rajcow i Lawnikow tylko do dwoch. Co do cechow rzemieslniczych takie wydal rozporz^dzenie:…»⁵⁷.

На основі Польської Метрики А. Петрушевич також повідомляє про розбійні напади, які ставалися після смерті руських єпископів, коли грабували не лише їхні маєтки, але і церкви. Через це король Сигізмунд І у 1532 р. видав наказ, згідно з яким місцевий староста з двома урядниками і двома представниками руського обряду описував усе рухоме майно, після чого залишив його опечатаним до королівської «dyspozycyi»⁵⁸.

Отже, у проаналізованих нами матеріалах до «Сводной літописи 16-аго віка» А. Пе - трушевича, значну частину використаних автором джерел складають актові документи, які і стали предметом нашого дослідження. Цей вид писемних пам'яток представлений в основному приватними актами королів, церковних ієрархів та представників шляхти (привілеї, грамоти, фундації). За своїм інформативним потенціалом вони досить різноманітні, але у більшості випадків стосуються релігійної проблематики, а саме висвітлюють становище церкви і діяльність її інституцій протягом описуваного періоду, а також конфесійну боротьбу та унійні процеси на західноукраїнських землях. Чимало актових джерел містять повідомлення про статус, матеріальне становище та учасників братств у Львові, Рогатині, Бересті, Судовій Вишні. Окрім цього, подані автором уривки добре відомих на сьогодні Коронної (Польської) та Литовської Метрик засвідчують, що А. Петрушевич став одним із перших дослідників, хто розпочав вивчення цих масових зібрань актових джерел. Таким чином, незважаючи на всі недоліки, довільну впорядкованість і відсутність системності викладу, археографічні та джерелознавчі студії А. Петрушевича, які знайшли своє відображення на сторінках його «Сводной літописи 16-аго віка», є важливим етапом у розвитку історіографії Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ століття і потребують подальшого детального та всебічного вивчення.

Джерела

крилошанин капітул петрушевич історик

1 Про постать А. Петрушевича та його наукову діяльність докладніше див.: Тимошенко Л. Антон Петрушевич - дослідник історії церкви // Багатокультурне історичне середовище Львова в ХІХ і ХХ століттях / За редакцією Зашкільняка Л. та Матерніцького Є. - Т IV - Львів-Жешув, 2006. - С. 253-267; Його ж. Anton Petruszewicz (1821-1913) // Zlota ksi^ga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Pod redakj Jerzego Maternickiego. - Rzeszow, 2007. - S. 121-130.

2 Кісіль В. Джерела до історії церкви у томах «Сводной Галицко-русской летописи съ 1600 по 1700 годъ» А. Петрушевича // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. - Кн. І. - Ч. І: Історія. - Львів, 2012 - С. 242-256;

3 Сводная лктопись 16-аго вкка А.С. Петрушевича // Вкстникъ «Народнаго Дома». - Ч. 1-2. - Львовъ, январь-февраль 1914. - С. 3-17.

Размещено на Allbest.ru