Нарада у відділі історії України інституту суспільних наук АН УРСР "Про стан і завдання розвитку допоміжних історичних дисциплін" (31 січня 1959 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Нарада у відділі історії України інституту суспільних наук АН УРСР “Про стан і завдання розвитку допоміжних історичних дисциплін” (31 січня 1959 року)

УДК 94:[001.89:93(477.83-25)ЛНУ]”1959.01.31”

Олександр Целуйко кафедра давньої історії України та архівознавства

вул. Університетська 1, Львів 79000, Україна 20.06.2014

Анотації

У січні 1959 р. в Інституті суспільних наук у Львові відбулась нарада, на котрій було обговорено стан та перспективи розвитку допоміжних історичних дисциплін в Україні. Серед її учасників значилася низка відомих - львівських істориків - працівників цього Інституту та Львівського університету, таких як Іван Крип'якевич, Ярослав Кісь, Федір Максименко та інші. Довший час про цю нараду було відомо лише з короткого повідомлення на сторінках “Українського історичного журналу”. Віднайдено стенограму цього засідання. У ній не лише докладно описано хід самої наради, але й подано тексти виступів її учасників. Ухвалені на нараді рекомендації мали загальний характер. Однак вона була певною точкою відліку хвилі відродження інтересу до джерелознавства, архівознавства та інших спеціальних/допоміжних історичних дисциплін у Львові у післясталінську епоху.

Ключові слова: Інститут суспільних наук у Львові, Львівський університет, Іван Крип'якевич, Ярослав Кісь, Федір Максименко, спеціальні/допоміжні історичні дисципліни, палеографія, бібліографія, історична географія.

SESSION AT THE DEPARTMENT OF HISTORY OF UKRAINE OF THE INSTITUTE OF SOCIAL SCIENCES OF THE ACADEMY OF SCIENCES UKRAINIAN SSR “ABOUT THE SITUATION AND DEVELOPMENT TASKS OF THE AUXILIARY HISTORICAL DISCIPLINES” (January 31, 1959)

Oleksandr TSELUIKO The Ivan Franko National University of Lviv The Chair of Ancient Ukrainian History and Archival Studies

1 University str, Lviv 79000, Ukraine

In January 1959 at the Institute of Social Sciences in Lviv held a session at which was discussed the situation and prospects of auxiliary historical disciplines in Ukraine. Among the participants were a number of famous Lviv historians - employees of the Institute and the Lviv University as Ivan Krypiakevych, Jaroslav Kis', Fedir Maksymenko and others. This session was only known from a brief message on the pages of “Ukrainian historical journal” for a long time. We found a transcript of the session. It describes the course of the session in detail and contains texts of the speeches of the participants. I. Krypiakevych has spoken to the keynote report “About the situation and development tasks of auxiliary disciplines on the history of the Ukrainian SSR”. Probably the author put the text of this speech in the base of a broader report, which he announced at the Republic conference on the development of auxiliary historical disciplines in the Ukrainian SSR (Kyiv, May 1959). Stepan Bilecky, who worked in the Institute too, examined in his report the problem of creation the historical and geographical dictionary of Ukraine. His colleague Eugen Jackewycz described in his report the distinctive features and periodization of the Gothic writing in Galicia. The scheme, which he proposed, was built according to the ruling in Soviet science opinion on periodization of the history USSR and Ukraine, but it has internal logic and, obviously, tied with the well-known material for author. Jaroslav Kis' spoke about the role of auxiliary historical disciplines in the process of preparing students for research work. We also find in this report important information about the teaching of these disciplines in the Faculty of History of Lviv University. In his report Fedir Maksymenko reviewed the problem of the Ukrainian historical bibliography. There were accepted some recommendations at the session but it were general in nature. However, the session was the starting point of a new wave of revival of interest in the study of the sources studies, archival studies and other special/auxiliary historical disciplines in the post- Stalin era in Lviv.

Key words: the Institute of Social Sciences of the Academy of Sciences Ukrainian SSR, Lviv University, Ivan Krypiakevych, Jaroslav Kis', Fedir Maksymenko, special/auxiliary historical disciplines, paleography, bibliography, historical geography.

СОВЕЩАНИЕ В ОТДЕЛЕ ИСТОРИИ УКРАИНЫ ИНСТИТУТА ОБЩЕСТВЕННЫХ НАУК АН УССР “О СОСТОЯНИИ И ЗАДАЧАХ РАЗВИТИЯ ВСПОМОГАТЕЛЬНЫХ ИСТОРИЧЕСКИХ ДИСЦИПЛИН” (31 января 1959 г.)

Александр ЦЕЛУЙКО

Львовский национальный университет имени Ивана Франко, кафедра древней истории Украины и архивоведения ул. Университетская 1, Львов 79000, Украина

В январе 1959 г. в Институте общественных наук во Львове состоялось совещание, на котором было обсуждено состояние и перспективы развития вспомогательных исторических дисциплин в Украине. Среди его участников был целый ряд известных львовских историков - работников самого Института и Львовского университета, таких как Иван Крипякевич, Ярослав Кись, Федор Максименко и другие. Долгое время об этом совещании было известно лишь из краткого сообщения на страницах “Украинского исторического журнала”. Нами найдена стенограмма этого заседания. В ней не только подробно описан ход самого совещания, но и представлены тексты выступлений ее участников. Принятые на совещании рекомендации носили общий характер. Но, в тоже время, совещание стало определенной точкой отсчета новой волны возрождения интереса к источниковедению, архивоведению и другим специальным/вспомогательным историческим дисциплинам во Львове в послесталинскою эпоху.

Ключевые слова: Институт общественных наук во Львове, Львовский университет, Иван Крипякевич, Ярослав Кись, Федор Максименко, специальные/вспомогательные исторические дисциплины, палеография, библиография, историческая география.

Під час збору та опрацювання матеріалів до історії теоретичного семінару з архівознавства та спеціальних/допоміжних історичних дисциплінНазва самого семінару не була повністю усталеною та часто варіювалась. Докладніше про його роботу див.: Бездрабко В. Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен / Валентина Бездрабко // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника: зб. наук. праць. Львів, 2008. Вип. 1 (16). С. 546-579., що діяв упродовж 1960-1980-х років у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, нашу увагу привернула коротка інформація, опублікована на сторінках “Українського історичного журналу”А. Б. Нарада з питань допоміжних історичних дисциплін / А. Б. // Український історичний журнал (далі - УІЖ). 1959. № 3. C. 162.. У ній йшлося про те, що 31 січня 1959 р. в Інституті суспільних наук АН УР СР у Львові відбулася нарада, на якій обговорено стан та перспективи розвитку допоміжних історичних дисциплін в Україні. Участь у ній взяли близько 40 осіб - як працівників зазначеного Інституту, так і вчених та дослідників Львівського державного університету імені Івана Франка, місцевих архівів, музеїв та наукових бібліотек,а з доповідями та повідомленнями на ній виступили такі знані вчені, як академік Іван Петрович Крип'якевич, Ярослав Павлович Кісь, Федір Пилипович Максименко. Було згадано теми (або ж тематику) виступів окремих учасників наради, вказано, що вона завершилась ухваленням відповідних рекомендацій щодо розвитку спеціальних/допоміжних історичних дисциплін.

Публікація мала вузький інформаційний характер та не містила ні розгорнутих текстів виступів та повідомлень, ні їх докладного аналізу. В подальшому будь-яких інших згадок про цю нараду нам віднайти не вдавалося. Більше того, навіть самі учасники засідання, здавалось, забули про неїПоодинока коротка згадка про нього зустрічається у В. Гавриленка: Гавриленко В. Українська сфрагістика: питання предмета та історіографії / Віталій Гавриленко / Академія наук Української РСР; Музей етнографії та художнього промислу. Київ, 1977. С. 127.. Принаймні, впродовж кількох перших засідань згаданого теоретичного семінару з джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін львівські дослідники декілька разів згадували про республіканські наради у КиєвіДив., наприклад, у виступах В. Грабовецького та І. Крип'якевича: Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІА України у м. Львові), ф. Р-1, оп. 1, спр. 354, арк. 118, 129-130., і ні словом не обмовились про засідання у Львові. Відповідно, складалося враження, що нічого цікавого та важливого на цій нараді не відбулося. Однак декілька років тому у розмові із автором цієї публікації про неї згадав відомий український сфрагіст Віталій Олексійович Гавриленко. Він зазначив, що у нього зберігся машинописний варіант стенограми засідання наради та люб'язно погодився передати його нам для опрацювання. Ще один примірник нами виявлено в архіві Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН УкраїниАрхів Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (далі - Архів ІУ НАН України), ф. 1, оп. 1, спр. 301, арк. 1-62.. Уважне вивчення представленої стенограми засвідчило, що у ній не лише докладно описано перебіг самої наради, але й, що важливо, подано виступи її учасників. З огляду на це, нами вирішено опублікувати її та спорядити відповідним вступом.

Відзначимо, що необхідність подальшого вивчення історії розвитку спеціальних/допоміжних історичних дисциплін у сучасній українській історіографії не піддається сумніву. Як засвідчує дослідницька практика та викладання відповідного курсу студентам університетів, і надалі гострою є необхідність творення нових синтетичних курсів та підготовки нарисів розвитку окремих дисциплінНа цьому ще давніше наголошував Ярослав Дашкевич, вважаючи, що опрацювання історіографії окремих спеціальних історичних дисциплін повинно завершитись підготовкою “Історії спеціальних дисциплін історії України”. Див.: Дашкевич Я. Питання розвитку історіографії спеціальних дисциплін історії України / Ярослав Дашкевич // Архіви України (далі - АУ). 1970. № 4. С. 9-12.. Не можна сказати, що нічого не було зроблено чи не робиться. Ще у 1970-х роках з'явились важливі роботи таких дослідників, як Віра ПанашенкоПанашенко В. Палеографія українського скоропису другої половини XVII ст. (На матеріалах Лівобережної України) / Віра Панашенко. Київ, 1974. та В. ГавриленкоГавриленко В. Українська сфрагістика: питання предмета та історіографії / Віталій Гавриленко / Академія наук Української РСР; Музей етнографії та художнього промислу Київ, 1977., які містили нариси з історії української палеографії та сфрагістики. Останніми роками опубліковано праці Валентини БездрабкоБездрабко В. Документознавство в Україні: інституціоналізація та сучасний розвиток: [монографія] / Валентина Бездрабко. Київ, 2009., Андрія ГречилаГречилоА. Українська територіальна геральдика / Андрій Гречило. Львів, 2010., Валерія ТомазоваТомазов В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII - початок XXI ст.) / Валерій Томазов. Київ, 2006. та інших, у яких проаналізовано розвиток документознавства, дипломатики, палеографії, геральдики, генеалогії. Підготовлено узагальнюючу публікацію про розвиток спеціальних історичних дисциплін в Україні за перше десятиліття її незалежностіКметь В. Стан і перспективи розвитку спеціальних історичних дисциплін / Василь Кметь, Наталія Турмис, Роман Шуст // Українська історіографія на зламі ХХ і ХХІ століть: здобутки і проблеми. Колективна монографія за ред. Л. Зашкільняка. Львів, 2004. С. 229-259.. Однак, попри все це, і надалі залишається багато недосліджених лакун, а повернення до вивчення доробку істориків України XVIII-XX ст. засвідчує недооцінку їх творчої спадщини у справі розвитку комплексу згаданих дисциплінНаприклад, про доробок західноукраїнських генеалогів ХІХ ст. див.: Целуйко О. Генеалогічні зацікавлення галицьких українців у ХІХ ст. (за матеріалами друкованих видань) / Олександр Целуйко // Генеалогічні записки. Львів, 2013. Вип. ХІ (нової серії V). С. 71-84.. На нашу думку, поставлене ширше завдання вивчення історії спеціальних/допоміжних історичних дисциплін може реалізовуватися декількома шляхами, в тому числі й через уважне вивчення роботи окремих інституцій та наукових товариств. У цьому руслі й варто розглядати нашу публікацію.

Неодноразово відзначалося, що на території підрадянської України 1930-ті - початок 1950-х років були значною мірою мертвим часом у розвитку історичного джерелознавства та спеціальних/допоміжних історичних дисциплін, а відповідних фахівців можна перерахувати на пальцях рукЗагальну характеристику розвитку згаданих дисциплін в СРСР див., наприклад, в роботах: Кондратьев В. О развитии вспомогательных исторических дисциплин / Владимир Кондратьев, Алексей Новосельский // Вопросы архивоведения (далі - ВА). 1962. № 4. С. 21-33; Черепнин Л. Развитие вспомогательных исторических дисциплин за пятьдесят лет / Лев Черепнин // Советские архивы. 1967. № 5. С. 130-137; Введенский А. Вспомогательные исторические науки в работе архивистов / Алексей Введенский // ВА. 1962. № 2. С. 28-31. Сучасний погляд на цю проблему дивись, наприклад: Іщенко Я. Геральдика в Україні: історіографія проблеми (60-ті - 90-ті рр. ХХ ст.) / Ярослава Іщенко // УІЖ. 2002. № 3. С. 62-64.. Більш-менш реалістичні оцінки стану розробки в Україні згаданих дисциплін прозвучали вже впродовж 19571959 рр. під час декількох нарад у Києві. У травні 1958 р., під час наукової сесії з питань розвитку гуманітарних наук в республіці (скликаної АН УРСР, профільними освітніми міністерствами та міністерством культури) стан окремих з них директор Інституту історії АН УРСР Олександр Касименко визнав “повним занепадом”Костриця Н. Наукова сесія з питань розвитку гуманітарних наук в Українській РСР / Н. Костриця, О. Лола // УІЖ. 1958. № 5. С. 222. Про “запущений стан”, в якому перебували допоміжні історичні дисципліни, вказувалось і в редакційній статті першого номеру “Українського історичного журналу”. Див.: Від редакційної колегії // УІЖ. 1957. № 1. С. 8.. Схожа оцінка прозвучала від професора Львівського університету Дмитра Похилевича, а прийняті рекомендації з подальшого розвитку історичної науки в Україні вказували на необхідність створення відповідного відділу в Інституті історії та пропонували звернути увагу при підготовці кадрів через аспірантуру на “глибоке вивчення спеціального предмета, допоміжних історичних дисциплін та іноземних мов”Там само. С. 223, 226.. Критичні оцінки пролунали й на республіканській нараді працівників державних і партійних архівів УРСР 19-21 червня 1958 р., присвяченій 40-річчю радянського архівного будівництва. Тут з доповіддю “Стан і завдання розробки допоміжних історичних дисциплін” виступив професор Володимир ГолобуцькийЗамковий П.Республіканська нарада істориків-архівістів / Петро Замковий // УІЖ. 1958. № 5. С. 234., однак не менш важливими були й оцінки архівістів з поза меж столиціНаприклад, виступ начальника Центрального державного архіву Жовтневої революції УРСР у Харкові Лариси Гусєвої, котра так схарактеризувала стан їх розвитку у своєму місті (стиль викладу збережено): “Я знаю, який стан допоміжних історичних дисциплін у Харкові - досить великому науковому центрі. Про такі дисципліни, як нумизматика, геральдика та інші в місті взагалі ніхто не має уявлення. Після смерті професора Зубера в місті немає спеціалістів з допоміжних історичних дисциплін. Мабуть через це, вони не читаються в Харківському університеті. Правда, у Харкові залишився єдиний спеціаліст з палеографії - працівник філіалу Центрального державного історичного архіву Зінаїда Юхимівна Шапарева, але нічого не робиться, щоб використати її знання для підготовки молодих кадрів”. Див.: Виступ Л. В. Гусєвої (Харків) // Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР (далі - НІБ АУ). 1958. № 3. С. 36.. У прийнятій на цій нараді відозві до архівістів УРСР, зокрема, наголошувалось на необхідності наукової розробки архівознавства, історії установ та допоміжних історичних дисциплінДо всіх архівістів Української РСР // НІБ АУ 1958. № 3. С. 53..

Ще однією важливою подією стала Республіканська нарада з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін в УРСР, що 14-15 травня 1959 р. відбулась у Києві. Доповіддю “Стан і завдання допоміжних історичних наук” її відкрив академік І. Крип'якевич. Нарада вказала на “серйозне відставання розвитку допоміжних історичних дисциплін”, “відсутність марксистських досліджень з питань допоміжних історичних дисциплін”, а ухвалена резолюція накреслила ряд заходів, серед яких рекомендація відповідним науковим установам (зокрема Інституту суспільних наук у Львові), архівам, музеям та бібліотекам включити у свої тематичні плани дослідження допоміжних історичних дисциплін, підготувати низку відповідних монографій, довідників та покажчиків (нариси з джерелознавства історії УРСР, теорії радянської археографії, історії архівної справи та державних установ УРСР, теорії та практики архівної справи, “Бібліографії з історії Української РСР”, “Хронологію Української РСР”, “Державні архіви УРСР”, скласти та видати історичний атлас УРСР), підручників та посібників з дипломатики, палеографії, геральдики, сфрагістики, метрології. Відзначимо, що пропонувались такі назви зазначених підручників та посібників, як “Українська сфрагістика”, “Українська палеографія”, “Українська геральдика”, “Українська метрологія”В. С. Республіканська нарада з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін / В. С. // НІБ АУ 1959. № 2. С. 114-115..

Власне у проміжку між цими засіданнями - 31 січня 1959 р. - у Львові в Інституті суспільних наук і відбулась згадана нарада. Треба відзначити, що хоча Львів завжди славився своєю школою спеціальних/допоміжних історичних дисциплін, їхнє становище у 1950-х роках було не набагато кращим, ніж загалом в Україні. Частина старих фахівців або вже померла, або з тих чи інших причин виїхала за кордон, а тематику досліджень багатьох молодих дослідників визначала тогочасна наукова кон'юнктура з зацікавленнями “успіхами” радянізації західноукраїнських земель, тавруванням усього старого, боротьбою з пережитками “українського буржуазного націоналізму”. інститут історичний львів

У Львівському державному університеті імені Івана Франка комплекс спеціальних/допоміжних історичних дисциплін цілісно не викладався. Певною компенсацією при цьому було те, що деякі з них (сфрагістика, геральдика, нумізматика, а, пізніше, палеографія) читались як дисципліни спеціалізації на кафедрах історії середніх віків, історії СРСР та історії УРСРДив. про це: Шуст Р. Допоміжні/спеціальні історичні дисципліни у Львівському університеті імені Івана Франка (1939-2008) / Роман Шуст, Олександр Целуйко // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету: зб. наук. праць. Львів, 2009. Вип. 10. С. 188-198. Про стан викладання комплексу цих дисциплін згадано й у виступах на нараді Я. Кіся та І.-Ю. Шпитковського. Див. стенограму.. Наукові товариства та об'єднання, що діяли у довоєнний час, були або ліквідовані, або ж реорганізовані, як у випадку Наукового товариства імені Шевченка. Власне, на базі комісій та секцій цього товариства спочатку створили відділи київських науково-дослідних інституцій АН УРСР, а у 1951 р. їх об'єднали “під дахом” Інституту суспільних наукДетальніше про історію цього Інституту див.: Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України. Наукова діяльність, структура, працівники / Відп. ред. Я. Ісаєвич. Львів, 2001.. У 1953-1962 рр. його очолював І. Крип'якевич, якому у важких умовах тотального партійного контролю вдалося, залучивши до роботи як висококваліфікованих фахівців (С. Білецький), так і молодих перспективних учених (Я. Ісаєвич, Я. Дашкевич, Ф. Стеблій, В. Грабовецький), добитися того, щоб саме вони визначали обличчя ІнститутуЯ. І. Інститут суспільних наук - Інститут українознавства. Етапи історії / Я. І., Б. М. // Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України. Наукова діяльність, структура, працівники. С. 17-18.. Керував Іван Петрович й роботою відділу історії України (1951-1958 рр.), який на момент проведення наради очолив доктор історичних наук Михайло Кирилович Івасюта (1923-1992). Крім них у відділі на той час працювали Є. Яцкевич, Й. Купранець, С. Білецький, В. Грабовецький, О. Карпенко, Г. Ковальчак, М. Кравець, Ю. Сливка, Ф. Стеблій, Я. Ісаєвич, Я. ДашкевичСтеблій Ф. Відділ історії України / Феодосій Стеблій // Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України. Наукова діяльність, структура, працівники. С. 61-62..

Проведення цієї наради мало плановий характер і відбувалося, з одного боку, у руслі намічених науковою сесію з питань розвитку гуманітарних наук в Україні (1958 р.) завдань, з іншого - як проміжний етап до згаданої Республіканської наради з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін в УРСР. Роботу з підготовки наради розпочали ще у жовтні 1958 р., коли відділ історії України затвердив план підготовки до наради з допоміжних історичних дисциплінДив. протокол засідання відділу від 25 жовтня 1958 р. // Архів ІУ НАН України, ф. 1, оп. 1, спр. 280, арк. 98-101.. Передбачалося, що на нараді буде заслухано доповідь І. Крип'якевича (запланована назва виступу - “Стан і потреби розвитку допоміжних дисциплін історії в УРСР”) та шість коротших повідомлень: Я. Кіся (“Значення допоміжних історичних дисциплін в підготовці студентів до наукової роботи”), С. Білецького (“Історично-географічний словник УРСР”), співробітника Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові П. Фостик (Захарчишин) (“Принципи публікації документальних матеріалів на іноземних мовах”), Я. Ісаєвича (“Стан дослідження метрології українських земель в XV-XVIII ст.”), В. Грабовецького (“Потреби розвитку краєзнавства”), наукового співробітника Львівського історичного музею І. Зайця (“Огляд монет Львівського карбування”)Див. програму наради: Там само. Спр. 301, арк. 64.. Очевидно, що в подальшому план засідання було відкореговано, оскільки чотири із шести повідомлень (Я. Ісаєвича, В. Грабовецького, П. Фостик (Захарчишин), І. Зайця) не були заслуханіЗгадані особи не були присутні на засіданні., натомість включено виступи Є. Яцкевича, Ф. Максименка та І.-Ю. Шпитковського.

Саме засідання було оформлено як нарада працівників відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР разом з представниками Львівського університету, архівів і музеїв міста, а тому головував на нараді завідувач відділу М. Івасюта. Участь у ній, згідно з інформацією “Українського історичного журналу”, взяло близько 40 осіб, хоча доданий до машинопису стенограми список учасників (із вказівкою на їхнє місце праці) подає нам імена лише 32-х з них. Зокрема, це директор Інституту І. Крип'якевич, завідувач відділу М. Івасюта, наукові співробітники Інституту С. Білецький, Є. Яцкевич, М. Кравець, Ю. Сливка, О. Карпенко, Г. Ковальчак, Я. Дашкевич, Ф. Стеблій, викладачі та працівники Львівського університету Д. Похилевич, І. Вейцківський, Я. Кісь, В. Осечинський, В. Інкін, Я. Мельничук, В. Зварич, Г. Яценко, завідувач кафедрального музею сфрагістики, геральдики і нумізматики І.-Ю. Шпитковський, заступник директора університетської Наукової бібліотеки Ф. Максименко. Коло архівістів представляли директор та наукові співробітники ЦДІА УРСР у Львові Н. Врадій, П. Пироженко, О. Маркевич, заступник директора Державного архіву Львівської області А. Мільшина та його працівник І. Павловська; Львівську бібліотеку АН УРСР (нині - Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника) - Є. Гуменюк, Р. Луцик та ін.; було присутніми і двоє представників Львівського історичного музею. На нараді виступив також представник київського Інституту історії П. Гудзенко.

Засідання безпосередньо відкрив головуючий М. Івасюта, однак з програмною доповіддю виступив саме І. Крип'якевич. Внесок цього вченого у вивчення спеціальних/допоміжних історичних дисциплін безумовний і вже неодноразово проаналізований та оціненийГрабовецький В. Наукові праці академіка І. П. Крип'якевича з архівознавства і допоміжних історичних дисциплін (До 75-річчя з дня народження) / Володимир Грабовецький // НІБ АУ 1961. № 6. С. 79-82; Ісаєвич Я. Архівознавство і джерелознавство в працях І. П. Крип'якевича (до 80-річчя з дня народження) / Ярослав Ісаєвич // АУ 1966. № 3. С. 20-26; Купчинський О. Іван Крип'якевич - дослідник спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін / Олег Купчинський // Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / Відп. ред. Ярослав Ісаєвич, упоряд. Феодосій Стеблій. Львів, 2001. С. 945-948 (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: зб. наук. праць. Вип. 8); Винар Л. Іван Крип'якевич як дослідник української сфрагістики / Любомир Винар // Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. С. 863868; Його ж. Іван Крип'якевич як бібліограф // Там само. С. 890-895.. Власне самому Івану Петровичу, котрого вважали одним з найбільших фахівців у цих дисциплінах, довелося наприкінці 1950 - на початку 1960-х років принаймні чотири рази виступати із тезами про стан їх розвитку та вказівками щодо його актуалізації: на нараді у відділі 31 січня 1959 р. (“Про стан і завдання розвитку допоміжних дисциплін з історії УРСР”), на Республіканській нараді з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін в Українській РСР 14-15 травня 1959 р. (“Стан і завдання допоміжних історичних наук”)В. С. Республіканська нарада з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін. С. 114-115., на науковій конференції істориків-архівістів у Києві 14-17 червня 1961 р. та на розширеному засіданні з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін у Центральному державному історичному архіві УРСР у м. Львові 13-14 листопада 1961 р. (“Допоміжні дисципліни історії в науковій роботі архівів”)Захарчишин П. Наукова рада з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін / Пелагея Захарчишин // НІБ АУ 1962. № 2. С. 51-53; Гордиенко Б. Научные конференции украинских архивистов / Б. Гордиенко // ВА. 1962. № 3. С. 81-86.. Можемо припустити, що саме текст двох останніх виступів ліг в основу опублікованої на сторінках “Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління УРСР” статті з такою ж назвоюКрип 'якевич І. Допоміжні дисципліни історії в науковій роботі архівів / Іван Крип'якевич // НІБ АУ 1961. № 5. С. 7-10.. Перший підготовлений та запропонований керівництву Інституту історії варіант виступу на Республіканській нараді 1959 р. побачив світ лише на початку

ХХІ ст. на сторінках окремого випуску серійного видання Інституту українознавстваРубльов О. З листування Івана Крип'якевича з київськими колегами (1958-1959 рр.) / Олександр Рубльов // Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. С. 489-497., натомість представлений у стенограмі текст доповіді на нараді в Інституті суспільних наук до цього часу опублікований не був. Порівняння двох текстів засвідчує їх значну схожість та дозволяє припустити, що саме текст виступу на нараді у відділі І. Крип'якевич поклав в основу ширшої за обсягом київської доповіді. В обох цих виступах учений неодмінно наголошував на тому факті, що “допоміжні дисципліни історії” (а саме так часто називав їх дослідник, очевидно, наслідуючи польську кальку - “nauki pomocnicze histoni” не є самостійними науками, “не мають самостійного значення”Там само. С. 489., а є лише засобом “для піднесення основних історичних досліджень”Див. стенограму наради.. У подальшому він не раз повторював цю думкуНаприклад, у своїй доповіді на засіданні з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін у Центральному державному історичному архіві УРСР у м. Львові 13-14 листопада 1961 р. ЦДІА України у м. Львові. Спр. 354, арк. 15, 23., яка, напевно, сформувалась як під впливом традиційних поглядів на ці дисципліни у стінах Львівського університету, так і з повсякденної практики його роботи над джерелами при написанні синтетичних працьУ підготовленій та, на жаль, не завершеній публікації “Нарисів методики історичних досліджень” (Крип 'якевич І. Нарис методики історичних досліджень / Іван Крип'якевич // УІЖ. 1967. № 2. С. 100-106; № 3. С. 113-115; № 4. С. 106-108; № 7. С. 121-123; № 8. С. 113-116; № 9. С. 130-132; № 10. С. 94-97) одна із частин повинна була містити вказівки з використання “спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін”, до яких віднесено джерелознавство, архівознавство, історичну бібліографію, дипломатику, палеографію, паперознавство, епіграфіку, сфрагістику, геральдику, генеалогію, хронологію, нумізматику, метрологію, історичну географію, ономастику з топонімікою. Однак саме ця частина так і не було опублікована. Не зрозуміло також, чи цю подвійну назву (спеціальні/допоміжні історичні дисципліни) запропонував сам І. Крип'якевич, чи вона була відкоригована у редакції журналу Власне, таку ж подвійну назву в цей час вживав головний редактор УІЖу Федір Шевченко. Див.: Шевченко Ф. Питання спеціальних історичних дисциплін у світлі ленінського вчення / Федір Шевченко // УІЖ. 1970. № 4. С. 33. Про дискусію щодо вживання термінів “спеціальні”/“допоміжні” дисципліни див., наприклад: Бездрабко В. Документознавство в Україні. С. 69-71..

В обох виступах І. Крип'якевич торкався питання, які саме дисципліни потрібно віднести до комплексу допоміжних. Відзначаючи, що часто дослідники готові зараховувати до них низку таких, які в строгому розумінні не є допоміжними, але можуть бути використані істориком у своїх дослідженнях (наприклад, антропологію, етнографію, історію мистецтва тощо), він пропонував обмежити їх число “при практичному вирішенні питання” до “справді необхідних і актуальних”. Усі ці дисципліни І. Крип'якевич поділяв на дисципліни, які “мають основне значення для історичних досліджень ”, тобто: архівознавство, джерелознавство, історіографію, бібліографію, історичну географію, історичні словники, та на “класичні” допоміжні дисципліни, або ж історичні допоміжні дисципліни “у спеціальному розумінні”, до яких відносив: дипломатику, палеографію, епіграфіку, сфрагістику, геральдику, генеалогію, хронологію, нумізматику і метрологію. Однак для самого дослідника і такий поділ, напевно, ще не був повністю усталений, оскільки він одразу ж зазначав, що архівознавство можна вважати самостійною, а не допоміжною дисципліною історіїРубльов О. З листування Івана Крип'якевича. С. 490. Див. також далі опубліковану стенограму.. Цим переліком учений не завершив й формування списку (канону) згаданих дисциплінПорівняй, наприклад, із їх переліком у “Нарисах методики історичних досліджень”.. Принагідно відзначимо, що проблема класифікації спеціальних/допоміжних історичних дисциплін, з огляду на їх завдання та проблематику дослідження, справа надзвичайно складна, і в досліджуваний період лише почала розроблятисяКметь В.Стан і перспективи розвитку спеціальних історичних дисциплін. С. 229-232.. Вступна частина львівського виступу І. Крип'якевича містить ще одну цікаву тезу, а саме про те, що основними центрами, де розвивалися досліджувані дисципліни, були університети. У київському варіанті ми знаходимо лише перерахунок дослідників, які працювали в зазначеній сфері, при чому зникають прізвища західноукраїнських учених Б. Барвінського та І.-Ю. Шпитковського.

Після вступних зауваг історик перейшов до аналізу здобутків та завдань перерахованих ним вище дисциплін, і тут текст обох виступів (львівського і київського) практично ідентичний за певними винятками: 1) ведучи мову про завдання архівних установ, І. Крип'якевич у львівському виступі наголошував на необхідності присвятити більше часу палеографічним та дипломатичним дослідженням; 2) у проекті київського виступу дещо розширено ту частину, яка стосується розвитку краєзнавства; 3) різняться і завершальні частини. Львівський варіант коротший, у ньому знову наголошено на прикладному/інструментальному та допоміжному значенні цих дисциплін (“мають значення не так самі для себе, а як засіб для піднесення основних історичних досліджень”) та лунає заклик до присутніх узяти участь у їх розробці. У київському варіанті цей фрагмент опущено. Натомість у ньому висловлено сподівання на створення відділу допоміжних історичних дисциплін Інституту історії АН УРСР як головного центру організації та координації зусиль дослідників, вказано на можливості щодо розвитку цих дисциплін й інших наукових центрів (інститутів, університетів) республіки, запропоновано залучити до цієї роботи музейних та архівних працівників.

На засіданні виступили ще два представники відділу - С. Білецький та Є. Яцкевич. Обидва вони були випускниками Львівського університету, сформувались як дослідники ще у міжвоєнний період, мали за спиною значний багаж самостійної наукової роботи. У повоєнний період вони потрапили до згаданого Інституту, де у відділі під керівництвом І. Крип'якевича працювали на посадах молодших, а пізніше старших наукових працівників.

Степан Теодорович Білецький (1904-1989) у 1934 р. написав магістерську роботу про взаємини Данила Галицького з Польщею і ЛитвоюТекст цієї дисертації, можливо, ліг в основу доповіді “Політика Данила супроти Польщі 1205-1264 рр.”, котру С. Білецький повинен був виголосити у червні 1941 р. на засіданні відділу суспільних наук АН УРСР у Львові. Нещодавно вона була опублікована. Див.: Білецький С. Політика Данила супроти Польщі 1205-1264 рр. / Степан Білецький // Княжа доба: історія і культура. Львів, 2008. Вип. 2. С. 246-260., а за радянських часів захистив кандидатську дисертацію на тему “Класова боротьба у Львові в середині XVII ст.”. Спільно із І. Крип'якевичем підготував огляд джерел до історії західноукраїнських земель “періоду феодалізму”. Ще однією його пристрастю була історична географія та картографіяСтеблій Ф. Білецький Степан Теодорович / Феодосій Стеблій // Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України. Наукова діяльність, структура, працівники. С. 160-161.. За часів своє роботи у Львівському історичному музеї впродовж 1949-1951 рр. він опрацьовував матеріали з теми “Північно-західний кордон Галицько-волинських земель XII- XIV віків”, а в подальшому неодноразово готував карти та картосхеми до історичних праць львівських істориківКришталович У. Білецький Степан Теодорович / Уляна Кришталович // Українські архівісти (XIX-XX ст.): Біобібліогр. довідник / Держкомархів України. УНДІАСД; Упоряд.: І. Матяш (кер.), С. Зворський, Л. Приходько та ін. Київ, 2007. С. 67-68.. Наприкінці 1958 р. у відділі С. Білецькому запропонували розпочати роботу над історико-географічним словником Львівської областіАрхів ІУ НАН України, ф. 1, оп. 1, спр. 280, арк. 73-76. Безпосередньо роботу над цим проектом було розпочато 1959 р. Див.: А. Б. Робота науковців Львова над історією поселень області / А. Б. // НІБ АУ 1965. № 5. С. 64.. Не даремно і свій виступ на засіданні він присвятив питанню створення історико-географічного словника України, що в той час звучало особливо гостро й через необхідність підготовки низки наукових та науково-популярних видань.

Одразу звертає на себе увагу той факт, що вміщений у стенограмі текст виступу був, очевидно, редагований самим автором або ж за його участі, оскільки містить як посторінкові посилання та оформлену належним чином інформацію про відповідну літературу, так і виправлення чорнилом окремих помилок та описок. С. Білецький коротко зупинився на історії історико- географічних студій в Україні, необхідності їх продовження. Цікавими є думки вченого про принципи укладення та побудови історико-географічного словника, необхідні вимоги до його статей, залучення відповідного ілюстративного матеріалу. Як видно із виступу, С. Білецький був прихильником реґіонального “укладу” праці (кожний том мав охоплювати одну або дві області), оскільки це, як уважав автор, не лише пришвидшить її вихід, але й зробить доступнішою для читача. Всередині кожного тому статті мали розміщуватися в алфавітному порядку. (Додамо, що зрештою практично такий підхід і було використано при підготовці “Історії міст і сіл УРСР”). Наповнення окремих статей мало охоплювати як відповідні географічні об'єкти, так і практично всі сторони життя та діяльності людини, включно із історією ремесел і промислів, торгівлею, культурним та соціальним життям, звістками про видатних людей тощо.

С. Білецький запропонував здійснити окремі кроки з підготовки подібної праці, зокрема встановити кількарівневу систему відповідних рад/комісій, окреслити їх функціональне навантаження та сфери відповідальності: 1) головна у Києві в Інституті історії АН УРСР, при якій би працювала редакційна комісія, головний редактор та бюро наукових і технічних працівників й до функцій якої належало б усталення правил опрацювання “Словника”; 2) регіональні комісії у Києві, Львові, Харкові, Одесі та Дніпропетровську, котрі мали координувати роботу на більших теренах; 3) обласні комісії; 4) районні підкомісії. З огляду на масштаб запланованої роботи, С. Білецький вказував на необхідності широкого залучення до неї не лише наукових працівників, але й студентів та вчителів місцевих шкіл. На останніх, зокрема, мав бути покладений обов'язок збирати необхідні відомості на основі поданого автором запитальника (“квестіонара”У подальшому проекти підготовки подібних статей на основі запитальників розглядалися у 1960 р. на засіданні відділу історії України. Див.: Архів ІУ НАН України, ф. 1, оп. 1, спр. 352, арк. 79-104, 184-189.) з подальшою їх передачею до відповідних комісій.

Нагадаємо, що у 1960-1970-х роках питання організації історико-географічних досліджень, топоніміки та мікротопоніміки не раз розглядалося у Львові на засіданнях теоретичного семінару у виступах І. Крип'якевича, О. Купчинського, Б. Думина, Є. Черняхівської, Я. Ісаєвича, Й. Гронського та інших, а сам С. Білецький на установчій нараді цього семінару у листопаді 1961 р. наголосив на необхідності пожвавлення історичної картографії, зокрема віднайдення та публікації давніх карт ЛьвоваЦДІА України у м. Львові. Спр. 354, арк. 126-127..

Євген Антонович Яцкевич (1899-1961) після закінчення у 1926 р. Львівського університету довший час працював учителем у гімназіях краю, у повоєнний час (1950 р.) захистив кандидатську дисертацію на тему “Політичні взаємовідносини Русі і Польщі з Х по ХІІ ст.”, а у відділі безпосередньо працював над дослідженням історії західноукраїнських земель XVII - початку ХХ ст.Стеблій Ф. Яцкевич Євген Антонович / Феодосій Стеблій // Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича Національної академії наук України. Наукова діяльність, структура, працівники. С. 332-333. Очевидно саме цим пояснюється і його інтерес до історії готичного письма в Галичині у XVII-ХІХ ст.

Як і у випадку з С. Білецьким, представлений у стенограмі текст Є. Яцкевича, швидше за все, є вичитаним автором варіантом виступу. Його наукова вартість може визначатися, з одного боку, особистими рефлексіями автора, здобутими на основі опрацювання певного грона джерельного матеріалу, з іншого - як пам'ятки вкрай бідної української історіографії латинської палеографії. Початкові знання із зазначеного предмету вчений, напевно, здобув ще у стінах університету. Запропонована ж ним схема розвитку готичного письма хоча й побудована із врахуванням тогочасних пануючих у радянській науці підходів до періодизації історії СРСР та України взагалі (з “періодом феодалізму” до кінця XVIII - середини ХІХ ст. чи “періодом капіталізму” у другій половині ХІХ ст.), однак не позбавлена своєї внутрішньої логіки та, очевидно, прив'язана до відомого автору матеріалу.

Усю історію розвитку готичного письма в Галичині Є. Яцкевич виразно поділив на три епохи: 1) феодальну (ХШ-XVIII ст.), під час якої для готичного письма в краї характерними є ті ж тенденції, що й у Польщі загалом, зі значними сілезькими та прусськими впливами; 2) розкладу феодалізму (кінець ХVШ - перша половина XIX ст.), з двома підперіодами (“стадіями”), які автор напряму пов'язував із напрямками австрійської політики в краї - освіченого абсолютизму (1772-1792 рр., від захоплення Галичини Австрією до початку панування Франца ІІ) та реакційного абсолютизму (1792-1848); 3) капіталізму (1861-1918 рр.), виділення якої пояснюється автором здобуттям Галичиною ширшої автономії та початком полонізації.

Власне такий поділ автор значною мірою пов'язує із особливостями формування бюрократичного апарату в краї та залученням до роботи фахівців з різних частин тих держав, до складу яких входила Галичина. Так, наприклад, необхідність поділу другого періоду пояснюється допущенням до місцевих урядів польської шляхти, міщан та австрійських німців і згерманізованих чехів, котрі добре розуміли польську й українську мови. Натомість, з кінця XVIII ст. влада взяла курс на жорстку германізацію, що проявилась у звільненні політично неблагонадійних поляків та прийнятті на роботу переселенців з Надрейнії. Наслідком цього, підкреслював Є. Яцкевич, було вживання у місцевих документах двох типів готичного письма: попереднього австрійського, яким користувались писарі слов'янського походження, для якого характерним є модифікація готичних літер у бік їх заокруглення через більшу звичність при письмі, та “гарного” німецького, надрейнського, який очевидно вирізнявся дотриманням певних визначених стандартів.

Сам текст виступу не позбавлений певних термінологічно-методологічних огріхів (наприклад, протиставлення готичного та латинського письма, суворої прив'язки готики до німецькомовних документів), однак врахування автором певних соціально-економічних реалій та спостереження над роботою відповідних канцелярій, складом їх персоналу суттєво підвищують вартість його дослідження.

Виступ наступного учасника наради - Ярослава Павловича Кіся (1918-1986) стосувався значення допоміжних історичних дисциплін у підготовці студентів до наукової роботи. Така тематика для доповідача була закономірною, оскільки сам Я П. Кісь - на той момент доцент, а в подальшому професор кафедри історії УРСР Львівського університетуАрхів Львівського національного університету імені Івана Франка (далі - Архів ЛНУ ім. І. Франка), ф. Р-119, оп. 2 о/с, спр. 7142, арк. 3-4, 5-6, 64. - чи не найбільше з присутніх доклався до професійної підготовки студентів історичного факультету: ще починаючи з кінця 1940-х років читав для них палеографію (як зазначалось у документах - латинську, слов'янську, російську чи то східнослов'янську)Там само. Арк. 36, 51, 53., а в подальшому для студентів кафедральної спеціалізації - такі курси, як “Методика вивчення історичних джерел”, “Історична географія УРСР”Там само. Арк. 88.. У 1970-1980-х роках він став автором єдиного на той час україномовного навчального посібника з палеографіїКісь Я. Палеографія: навч. посібник / Ярослав Кісь. Львів, 1975. та уклав машинописний варіант навчальних посібників з хронології та метрологіїАрхів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 2 о/с, спр. 7142, арк. 123.. Саме Я. Кісь не раз наголошував на необхідності якомога повнішого вивчення комплексу спеціальних/допоміжних історичних дисциплін студентами істориками та навіть виступив з цього приводу на Другій республіканській науковій конференції з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін у КиєвіКісь Я. Значення допоміжних (спеціальних) історичних дисциплін у підготовці наукових працівників / Ярослав Кісь // Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Київ, 1965. С. 193-202..

У виступі на нараді в Інституті суспільних наук учений розглядав необхідність вивчення студентами спеціальних/допоміжних історичних дисциплін, зважаючи на необхідність сформувати у них вміння працювати (“шукати, оцінювати, критично опрацьовувати”) з історичними джерелами. Відповідно, Я. Кісь вибудовує своєрідну модель/схему, за якою мало б проходити їх викладання студентам. Спочатку - архівознавство (включно з археографією) та джерелознавство як базові дисципліни, котрі повинні підготувати студента до роботи в архіві, дати йому базові знання про історичні джерела, їх критику та аналіз, пізніше - історична бібліографія, котра повинна допомогти у пошуку доробку попередників. Поряд з ними мають викладатися ті дисципліни, котрі допоможуть безпосередньо працювати з письмовими, насамперед, актовими пам'ятками, зокрема палеографія та дипломатика. Далі, на думку доповідача, мають йти інші допоміжні історичні дисципліни (історична географія, хронологія, нумізматика, сфрагістика, геральдика, генеалогія), без котрих важко зрозуміти ті чи інші історичні явища та суспільні процеси, які досліджуватиме молодий учений. Не оминув своєю увагою Я. Кісь і необхідності поглиблення міждисциплінарних зв'язків з іншими науками гуманітарного циклу, зокрема з філологією.

Наступна частина виступу відведена окресленню можливої навчальної бази при вивченні спеціальних/допоміжних історичних дисциплін взагалі та у Львівському університеті зокрема; зрештою, було коротко окреслено історію викладання та вивчення згаданих дисциплін у цьому навчальному закладі у минулому та в зазначений часУ подальшому Я. Кісь опублікував окрему статтю з цього питання. Див.: Кісь Я. До історії розвитку допоміжних історичних дисциплін у Львівському університеті / Ярослав Кісь // Науково- інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. Київ, 1963. № 4. C. 37-40..

Ще одним доповідачем на нараді був відомий український бібліограф та книгознавець Федір Пилипович Максименко (1896-1983). Вихідець з Наддніпрянщини, він долею обставин опинився 1946 р. у Львові, де розпочав роботу в університетській бібліотеці: спочатку завідувачем бібліографічного відділу, у 1950-1967 рр. - заступником директора з наукової роботи, а з 1974 р. - завідувачем відділу рукописних та рідкісних книг. Окрім власне організаторської та управлінської роботи, Федір Пилипович активно займався науковою діяльністю, був автором та укладачем численних розвідок та публікаційПро Ф. Максименка див.: Збірник пам'яті українського бібліографа Федора Максименка. Львів, 2008; Білокінь С. Максименко Федір Пилипович / Сергій Білокінь // Енциклопедія історії України. Київ, 2009. Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. Смолій (голова) та ін. С. 456-458.. Головним інтересом усього його життя була бібліографія, на ниві якої він і здобув найбільшу славу. На нараді Ф. Максименко виступив із коротким повідомленням (на жаль, його точної назви не зберегла ні стенограма, ні журнальна публікація) щодо української історичної бібліографіїУ травні 1959 р. на згаданій Республіканській нараді з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін в УРСР у Києві він виступив з аналогічною доповіддю “Стан і основні завдання розвитку історичної бібліографії на Україні”. Див.: В. С. Республіканська нарада з питань розвитку допоміжних історичних дисциплін. С. 114-115.. Як видно із стенограми, його виступ поділявся на декілька частин. У першій з них Ф. Максименко подав коротку історію історичної бібліографії в УРСР у 1920-1930-х роках, виділивши три головні центри її розвитку: Харківську науково-дослідну кафедру історії української культури під керівництвом Дмитра Багалія, історичну секцію АН УСРР очолювану Михайлом Грушевським та комісію з вивчення Жовтневої революції та історії партії при ЦК КП(б)У В другій - намітив завдання у галузі української бібліографії, серед яких: 1) укладення списків надрукованих бібліографічних покажчиків (тобто “бібліографії бібліографії”); 2) забезпечення необхідною бібліографією студентів, учнів та широких кіл читачів; 3) активізація роботи над бібліографією преси та мемуаристики; 4) популяризація відомостей з історичної бібліографії та джерелознавства. Ф. Максименко наголосив також на необхідності належного бібліографічного забезпечення статей до “Української радянської енциклопедії”, робота над якою активно велась на той час.

Певне довідкове значення має виступ працівника університету, а в минулому - знаного організатора українських музеїв, дійсного члена НТШ Івана-Юліана Владиславовича Шпитковського (1880-1969). У свій час він навчався на філософському та юридичному факультетах Львівського університету, студіював географію, історію та українську літературу. У 1934 р. отримав диплом доктора філософії, однак, через своє українське походження, не був допущений до викладання в університеті; працював вчителем гімназій у Львові та багатьох повітових містечкахДив.: Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 5413, арк. 10, 11-12 зв., 13-14 зв., 24.. З 1945 р. І.-Ю. Шпитковський перейшов на роботу до Львівського університету, де спочатку працював старшим лаборантом кафедри історії стародавнього світу та середніх віків, а в подальшому - завідувачем кафедрального музею сфрагістики, геральдики і нумізматикиПро сам музей та його збірки див.: Бандровський О. Кафедра археології, античності та середньовіччя / Олександр Бандровський // Історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1940-2000). Ювілейна книга / Упоряд. О. Вінниченко, О. Целуйко. Львів, 2000. С. 21; Шуст Р. Допоміжні/спеціальні історичні дисципліни. С. 193; Чайка Р Музей археології та кабінет спеціальних історичних дисциплін / Роман Чайка // Історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1940-2000). С. 62.. Основою для створення цього музею були, насамперед, нумізматична та сфрагістична колекції, сформовані в університеті у попередні роки, та відповідна спеціалізована бібліотека. Паралельно, у 1952/53-1957/58 н. р., учений був залучений до проведення практичних занять для студентів зі сфрагістики, нумізматики і геральдикиАрхів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 5413, арк.. 62-63, 69, 96, 97, 123, 128, 130-131, 136, 143, 145..