Історія українського козацтва - це невід'ємна й органічна частина історії українського народу. Козаки завжди були мужніми, відважними й загартованими в боях з ворогами своєї землі. Це була сила, яка могла активно вплинути на історію України, її політичну, економічну, культурну та духовну спадщину.

У перекладі з тюркської слово "козак" означає "вільна людина", "одинокий", "схильний до розбою і завоювань".

Кілька століть українські козаки воювали, були на сторожі кордонів, захищали не лише власні інтереси, а й інтереси інших країн. Як зазначав М. Грушевський, "Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що борючись у ті часи проти феодального закріпачення і гніту особистості, який приносили із собою різні загарбники, кожен українець прагнув стати козаком" [2; 5].

Козакам доводилося воювати на суші і на морі. Багато легенд складено про сміливих і відважних козаків. Їхня неперевершена майстерність у боях завжди прославляла хоробрість талановитих ватажків: Остапа Дашкевича, Дмитра Вишневецького, Івана Свірговського, Богдана Ружинського, Івана Підкову, Самійла Зборовського, Северина Наливайка, Максима Кривоноса, Петра Конашевича-Сагайдачного, Івана Сулиму та ін.

Народні думи "Козак Нетяга", "Козак Голота"", Коваленко", "Самійло Кішка", "Смерть козака на Кодині-долині", "Проводи козака до війська", "Козацьке життя" та ін., історичні пісні "А вже років двісті як козак в неволі", "В Царграді на базарі", "Синє море кров Дніпром тече", "Виступали козаченьки" та ін. оспівують мужність, патріотизм козаків, які рятували бранців-невільників від турецького і татарського полону, боролися за свої землі та незалежність України. Народні думи завжди привертали увагу письменників. Враховуючи виховне значення цих творів, молоде покоління сьогодення повинне вбирати найкращі риси героїчного минулого українського народу, бути вірними захисниками Вітчизни.

Козацтву як символу української історії, виразнику її національного духу присвячено чимало наукових праць та популярної літератури. До цієї теми звертались українці М. Костомаров, П. Куліш, В. Антонович, О. Апанович, М. Грушевський. Надзвичайно цікавий опис козаччини, її побуту, звичаїв дав у своїй відомій тритомній праці "Історія запорозьких козаків" Д. Яворницький. У часи державної незалежності України до вивчення періоду козаччини зверталися чимало науковців. Дослідженню творів, де змальоване козацтво в останні роки його існування, присвятили свої праці чимало сучасних дослідників: І. Лиман [9], Ю. Мицик [10], В. Пірко [11], А. Сас [12], В. Смолій [13], В. Щербак [14] та ін.

У XVII - XVIII ст. з'являється велика кількість літературних творів, присвячених козацькій темі. Це публікації В. Кошелєва, А. Чернова „Феномен "козачества"” у повісті М. Гоголя,, Тарас Бульба”, В. Середи „Запорозьке козацтво як вияв національно - патріотичної ідеї у творчості I. Нечуя-Левицького”, Л. Мірошниченка „Запорожжя в творчості О. Довженка”, I. Дзирі „Запорозьке козацтво в художній спадщині Пантелеймона Куліша”, М. Костомарова,, Сава Чалий”) та ін.

"Козаччина, - писав Д. Дорошенко, - є не тільки найблискучішим, найефективнішим явищем української історії, вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил українського народу і його державної соціальної та культурної творчості. Козаччина - ідеал українського народу, оспіваний і опоетизований у піснях" [3].

Б. Грінченко, створюючи історичні драми, також звертався до теми козацтва, будучи патріотом рідної України. Драматурга завжди приваблювало історичне минуле запорізьких козаків під проводом Богдана Хмельницького. У юності він багато читав саме історичних творів. Усе це пізніше і стає основою його історичних драм.

грінченко українське козацтво

Зазначимо, що Б. Грінченко присвятив героїчному минулому не тільки драми "Серед бурі" (1897), "Ясні зорі" (1894), "Степовий гість" (1897), але працював над цією темою і в інших жанрах. Так, його вірші "Минуле" (1881), "Вночі на могилі" (1884), "Могила" (1882) розкривають героїчне минуле запорізьких козаків, які борються проти нападників - ворогів. Його перу належать поеми "Смерть отаманова" (1888), "Галіма" (1890), "Лесь - преславний гайдамака" (1900) та ін.

Метою статті є аналіз історичних п'єс Б. Грінченка "Серед бурі" (1897), "Ясні зорі" (1894), "Степовий гість" (1897), зокрема на прикладі образів козаків - мужніх представників українського народу.

Першим драматичним твором Б. Грінченка була драма "Ясні зорі" (1894). Твір пронизаний ідеєю любові до рідного краю та палкого патріотизму. В основу покладено народні пісні та думи про турецьку неволю. Недаремно образ ясних зір драматург увів у свою драму, бо саме вони світили нещасним в'язням тривалий час, зігріваючи їхні серця в неволі. Драма починається зі змалювання панського саду з духмяними квітами та водограєм. Драматург невипадково описав цей пейзаж, бо на фоні розкішного маєтку змалював невільників-українців, блідих, стомлених, ображених, які мають працювати на пана.

Справжнього козака, кремезного і статечного, представлено в образі діда Панаса, якого поважають і слухають молоді козаки, бо він вчить їх шанувати все у світі. Головне для нього - це служіння народові і війську. Дід Панас - самотній козак, який понад усе цінує волю і свободу. Розуміючи те, що Дмитро "втратив розум" від краси Аміни, дідусь застерігає його, бо вважає, що справжній козак не повинен думати про жінок:

Дмитре, бережись!

Не попускай отруті бусурменській,

Розкошам тим та ласощам гидким,

Залазити в твою козацьку душу [1, с.383].

Вродливого козака, сміливого і відважного, змалював Б. Грінченко в образі Дмитра. У нього навіть прізвище красномовне - Квітка. Він розумний, бо вчився грамоти в Києві, але ласий до жінок, занадто мрійливий, через те й потрапив до турків, коли гуляв сам у степу, роздивляючись красу природи: "Ну, вже й козак! Замисливсь про пташки / І вскочив сам у пута!. От роззява!." [1, с.344].

Потрапивши в полон, він закохується в красу Аміни, забуваючи про те, що в нього є дружина і діти. У своїй драмі Б. Грінченко по-різному змальовує образ Дмитра. На початку твору це романтичний чоловік, який, закохавшись, забуває про все, хоча для козаків на першому плані завжди було служіння Вітчизні. Дід Панас навіть його назвав бабієм, бо Дмитро, зустрівши в саду Аміну, забуває про свою дружину і промовляє: "Яка краса!. такої зроду я / Не бачив ще, та і ніхто запевне." [1, с.350].

У кінці твору ставлення молодого козака до Аміни змінюються, бо він розуміє, що то краса тільки зовнішня, змінюється і сам Дмитро. Якщо на початку твору він мрійливий та закоханий чоловік, то в кінці - відважний, сміливий, упевнений, рішучий, здатний повести за собою невільників, бо саме він організовує втечу.

Наприкінці 90-х рр. виходять друком ще дві історичні драми Б. Грінченка "Серед бурі" (1897) та "Степовий гість" (1897). Події періоду Руїни, тяжке лихоліття в Україні після смерті Богдана Хмельницького, не могли не привернути уваги письменників тієї доби. Мужнього талановитого воїна, палкого патріота Вітчизни представляє нам Б. Грінченко в образі Василя Коваленка ("Серед бурі"). Герой стає на чолі козаків, що захищають своє місто від польсько-шляхетських військ. Сміливий і рішучий, він упевнено закликає козаків "до смерті боронитись", бо "ліпше є за волю в бою вмерти, ніж стати невільником-рабом". Коваленко не тільки мужній полковник, але і дорогий, любий чоловік, за словами його дружини Оксани.

Драматург змалював сюжет зі складним перебігом подій. Неоднозначна ситуація полягає в тому, що в полковника Коваленка є вороги з козацької старшини, які заради особистої вигоди зраджують свій край. Це сотник Лясковський, який думає про одержання не тільки маєтків і талярів, а й полковницького пірнача; суддя Старовський, який хоче помститися Коваленку, що назвав його привселюдно утисником; і Жилинський, вигода якого в сотництві. Батько Оксани, осавула сотенний, також перейшов на бік шляхти, навіть дружина Оксана діє проти нього, таємно виводячи батька - зрадника з міста, яке перебувало в облозі. Любов до дружини Оксани розкриває в Коваленка таку рису характеру, як готовність до самопожертви. Розуміючи загрозу життю коханій дружині, він бере на себе провину, розповідаючи, що саме він відпустив тестя. Неоднозначно ставляться до полковника Коваленка козаки. Не з'ясувавши, хто винен, вони готові зрадити його, говорячи, що знайдуть кращого полковника.

У цьому творі Б. Грінченко представив образ романтичного і відважного молодого козака Грицька. Закоханий в Оксану, дружину Коваленка, ще з дитинства, він готовий допомогти їй, вирішуючи взяти провину на себе заради щастя коханої дівчини. Молода жінка ставиться до нього, як до брата, бо не уявляє свого життя без Василя. П'єса закінчується трагічно для деяких героїв, але разом із тим утверджується перемога козацтва: "Подужали!. Ляхів прогнали з міста!" [1, с.544].

Подіям напередодні визвольної війни 1648-1654 pp. присвячена драма Б. Грінченка "Степовий гість" (1897). Шляхтич Степан Золотницький зустрічається з козаком із табору коронного гетьмана Потоцького, хоча насправді є сином другої дружини Золотницького Василини. Золотницький колись убив чоловіка Василини (Демченка). Думав, що убив і її сина Якима, але той лишився живим, служить на Запорожжі. Прибувши до рідного села перед наступом військ Богдана Хмельницького, він хоче помститися кривавому ворогові, який з ненавистю ставиться до українського народу. Запорожців він називає гультяями і розбишаками, а Хмельницького - проклятим бунтівником, якому давно потрібно на шибениці висіти. Таке ж ставлення до козацтва і в сина Золотницького - молодого шляхтича Яся, який називає козацьке військо хлопами, волоцюгами, здобичниками. Допомагає урятувати від смерті та ув'язнення Якима Демченка його кохана Наталя. Драма закінчується перемогою Якима і козаків, які вірять, що воля настане: "Панове молодці! Мамо! Наталю!. Бог посилає нам волю!" [1, с.459].

Історичні твори Б. Грінченка відіграли значну роль не тільки в драматургії, але і в українській літературі кінця XIX - початку XX ст. Герої його драм увібрали найкращі риси українського народу, бо саме козаки були вірними захисниками Вітчизни, оборонцями правди і віри, звичаїв та гідності кожного, хто жив під небом України. Хоробрі і талановиті ватажки, сміливі та рішучі борці за правду, вони покладали своє життя за український народ, його волю та свободу, мріяли про краще майбутнє рідної України. Вивчення творів про історичне минуле українського народу має виховне значення: формує любов до рідного краю, виховує патріотизм у молодого покоління.

Література