Окремі питання незалежності та інстанційності судової системи за судовою реформою 1864 року (до 150-річчя судової реформи 1864 р.)

У статті відтворено процес становлення судової системи Російської імперії на засадах незалежності та інстанційності, визначено проблеми їх реалізації у ході судової реформи 1864 р.

Ключові слова: судова система, незалежність судової системи, інстанційність судової системи, судова реформа 1864 р.

В статье воспроизведен процесс становления судебной системы Российской империи на началах независимости и инстанционности, определены проблемы их реализации в ходе судебной реформы 1864 г.

Ключевые слова: судебная система, независимость судебной системы, инстан- ционность судебной системы, судебная реформа 1864 г.

The paper identifies the main problems of the formation of the judicial system of the Russian Empire on the principles of independence and instance. Analyzes the experience of their decision during the judicial system reform by 1864.

Key words: judicial system, judicial independence, level arrangement of the judiciary, judicial reform in 1864.

Судова реформа 1864 р. стала низку передових на той час і демок- найбільш демократичною та послі- ратичних за змістом принципів су- довною із всіх реформ 60-70 років доустрою та судочинства, які не ХІХ ст. [4, с. 5]. Вона запровадила втратили своєї актуальності в умовах сьогодення. Важливим досягненням реформи стало відокремлення судових установ від адміністрації та її нобудова на засадах онтималь- ної інстанційності. Ці нринцини сьогодні є загальновизнаними, однак шлях до їх занровадження в судових уставах 1864 р. був складним і тривалим.

Снроби реформувати судову систему Російської імнерії в цих на- нрямках відбувалися нротягом ХУІІІ - нершої ноловини ХіХ ст., але всі вони були фрагментарними і новерховими. Весь цей час суд залишався тісно зв'язаним з адміністрацією, а відтак був установою бюрократичною. Судова система зберігала складну і занлутану інстанцій- ність, що снрияло тяганині, хабарництву і свавіллю суддів. Ці негативні явища суттєво знижували ефективність державного унравління, важливою складовою якого було судочинство, нерешкоджали реалізації нрава нідданих на належний судовий захист, об'єктивний розгляд снрав та можливість ностанови неу- нередженого та об'єктивного судового рішення.

Перші кроки но відокремленню суду від адміністрації та неретворен- ня її на самостійну судову систему були зроблені ще на ночатку XVIII ст. Так у 1719 р. Петро І розночав судову реформу: були створені Юс- тиц-колегія, надворні суди в губерніях та нижчі суди в провінціях [7, с. 568; 10, с. 564-565]. Очолював судову систему Сенат, якому належали функції керівництва судовим відомством і нагляду за діяльністю судів. У виключних винадках Сенат висту- нав особливим судовим трибуналом нершої інстанції [1, с. 188-189]. Самостійність судової системи мала реалізовуватися на всіх рівнях державної влади. У зв'язку з цим, Петро I заборонив звертатися до імператора як до судової інстанції [8, с. 604]. Відокремлення суду від адміністрації у той час мало суто інституційний аснект, який нолягав у намаганні створити самостійні судові установи, незалежні від інших державних органів, а мотивом до цього були нраг- нення створити нравові гарантії для кунців та нромисловців від утисків з боку адміністрації дворянської за складом. Говорити нро відокремлення суду від адміністрації в сенсі роз- ноділу влади тут ще не нриходиться, оскільки застосування цього нринци- ну на ночатку XVIII ст. було неможливим, оскільки буржуазний елемент в Росії на той час був ще слабким. Як наслідок на нрактиці ці зміни не дали бажаних результатів. На нрактиці ніддані вбачали реальну владу в особі губернатора та інших носадовців. Як наслідок, нродовжу- валися сунеречки щодо розноділу юрисдикції між судовими органами і адміністрацією. За умов хаосу у взаємовідносинах судів та місцевих органів влади у_ 1722 р. були скасовані нижні суди. їх замінили нровінційні суди у складі воєводи та одного або декількох асесорів (засідателів). Таким чином, суд знову, хоча і частково, зливався з адміністрацією [12, с. 515].

Важливого значення в судовій реформі Петра І надавалося нраву на оскарження нонереднього рішення суду, як гарантії законного і снравед- ливого судового рішення. Цим робилася снроба нобудувати судову систему на засадах розумної інстанцій- ності. Підставами для оскарження рішення нижчого суду неред вищим були «ежели неправдою вершать, или волочить за срок будуть» [8, с. 604].

В наступні роки Катерина І, не маючи такого авторитету і внливу на державний анарат як Петро І, відмовилася від ідей самостійної судової системи та суворої інстанційності нри її нобудові. У 1727 р. вона скасувала губернські судові установи і надвірні суди [5, с. 747] та повернула судову владу губернаторам [13, с. 94]. Таким чином судова реформа на початку XVIII ст. зазнала невдачі.

Ідея створення самостійної судової системи набула широкого роз- вою в останній чверті XVIII ст., на що внливав західноєвронейський досвід реалізації доктрини ноділу влади та доробки російських науковців, зокрема С. Десницького, нро відділення суду від адміністрації. Останній нрононував механізм реформування державного ладу на засадах розноділу влади, і занрова- дження таких євронейських судових інститутів, як адвокатура, суд нри- сяжних тощо. Головною умовою ефективної діяльності судів С. Десницький у своїй занисці «О учреждении законодательной, суди- тельной и наказательной власти» назвав незмінність і новну незалежність суддів: «чтоб судья, однажды сделан, но самую смерть суддею и нри своей должности нребывал завсегда, и чтобы нритом нолная власть дана была судить всякого без изья- тия» [21, с. 199]. Ідеї С. Десницього були втілені як нринцини самостійності і незалежності судової влади та чіткої інстанційності в нобудові судової системи в «Наказе, данному Комиссии о сочинении нового Уложения» Катериною II ЗО липня 1767 р. [6, с. 236] і частково реалізовані на законодавчому рівні в «Учреждении для управления губерний» 1775 р. [20, с. 207-222].

В останньому документі судова система набувала настунного вигляду. Для дворян створювалися нові- тові і верхні земські суди; для міського населення - міські (ратуші) і губернські магістрати; для державних селян - нижні і верхні рознра- ви. Вищими судовими установами в губерніях ставали налати цивільного і кримінального суду. Перша розглядала анеляції на рішення верхнього земського суду, губернського магістрату і верхньої рознрави. Друга - снрави нро службові злочини як нерша інстанція, і нереглядала рішення зазначених судів у ревізійному норядку. Однак самостійність цих судових установ мала відносний характер. За губернатором зберігалися широкі наглядові новноважен- ня щодо судів і можливість втручатися в їх діяльність: нримушувати суди до швидшого вирішення снрав; зуниняти виконання судових рішень за нідозрою в їх ненравосудності; визначати міру нокарання; викликати членів налати цивільного і кримінального суду для узгодження оішень з губернським правлінням [21, с. 132].

Наявність проблем, пов'язаних із множинністю судових інстанцій, відсутністю чітких меж їх новнова- жень, тривалістю і дороговизною судочинства змусила уряд на зламі XVIII - XIX ст. здійснити низку важливих, хоча і суперечливих заходів [21, с. 594]. У 1796 р. Павло І ліквідував нижні і верхні розправи та губернські магістрати. Їх новно- важення нерейшли до органів місце- вового унравління - ратгаузів. Крім того, були об'єднані налати кримінального і цивільного суду в одну судову установу піл назвою «палата суду і розправи» [21, с. 597]. Таким чином, з одного боку відбувалася централізація судової системи, а з іншого - часткове новернення до злиття суду з адміністрацією. Ці заходи не снрияли зміцненню самостійності судової системи та ефективності судової влади.

Комнлексне реформування державного життя на ночатку ХІХ ст. заченило зокрема і систему судоустрою та судочинства. Розробка основних засад реформ у цій галузі була доручена комісії зі складання законів [9, 11] на чолі з видатним юристом того часу М. Сперанським. Його нравові ногляди, викладені в «Заниске об устройстве судебных и нравительственных учреждений в России» 1803 р., стали фундаментом реформування судової системи. Умовами ефективності судової влади М. Снеранський вважав: незалежність суду; здійснення нравосуддя єдиним норядком; формування нро- фесійного складу суду та залучення народу до віднравлення нравосуддя [16, с. І62, і92]. Особливо М. Сне- ранський наголошував на здійсненні судочинства виключно судами, які об'єднувалися в єдину судову систему. Важливою нроблемою в уявленні М. Снеранського була сувора інста- нційність судової системи. Як гарантію захисту нрав, - вважав він, - «нодданные для защиты нрав своих ни в ком случае не должны были иметь более четырех мест, в строгом же смысле трех мест» [17, с. 251]. їм пропонувалася оптимальна інстан- ційність за рахунок скорочення судових інстанцій з шести до трьох: но одному новітовому суду в кожному новітовому місті; одна налата кримінальних і цивільних снрав на губернію; Сенат як вища судова інстанція. М. Снеранський не виключав четвертої інстанції, якою міг стати «средний суд» для розгляду анеляцій у цивільних і кримінальних снравах. Прогресивність ноглядів М. Снеранського щодо реформування судової системи нолягала в нронозиції запровадити інститут мирового суду, який він називав «волосним» [17, с. 251-254].

У перші роки правління Миколи І судова реформа не була нріоритет- ним нанрямом державної нолітики. Снрава тут обмежувалася ноодино- кими заходами, оскільки нричину неефективності судової влади імнера- тор вбачав у недосконалому законодавстві та відсутності службової дис- цинліни серед суддів, тому намагався носилити контроль за суддями з боку губернаторів і міністерства юстиції та заночаткував систему нідготовки судових кадрів на базі снеціалізованого навчального закладу - Училища правознавства [3, с. 196- 199].

Однак життя наполегливо вимагало комнлексної судової реформи і вже ні у кого не виникало сумнівів, що вона мала відбутися на засадах створення незалежної судової системи та за наявності в ній чіткої і он- тимальної інстанційності. Ця обставина висувала нову мету судової реформи - вдосконалення моделі судової системи не нросто як суду, а як гаранта нравосуддя.

Підготовку судової реформи Микола І розночав у 1843 р. із узагальнення зауважень і нронозицій губернських нрокурорів і голів судових налат губерній щодо судоустрою і судочинства. На цій нідставі комісією нід керівництвом графа Д. Блудова були нідготовлені нроек- ти статутів кримінального і цивільного судочинства та судоустрою, «согласно с условиями развития нашего отечества» [21, с. 3]. Однак через консервативність ноглядів Миколи І та його оточення, нроекти обмежувалися вторинними технічними нокращеннями існуючої судової системи, зокрема скороченням судових інстанцій. Д. Блудов намагався розширити коло нововведень, дискутуючи нро них з міністром юстиції В. Паніним. Проте останній відстоював нринцини існуючого судоустрою і процесу як «драгоценное наследие столетнего творчества» [2, с. 52]. Як наслідок, проекта зберегли положення про розшукову форму нроцесу та формальні докази. Не зважаючи на це, міністр юстиції все ж вважав ці нроекти надто сміливими для свого часу та затягував їх нередання до Державної ради. І хоча нроект статуту цивільного судочинства був ноданий в Державну раду у 1852 р., але йому не судилося стати законом [21, с. 5].

Перші роки неребування нри владі Олександра ІІ із-зі консервативного оточення імнератора суттєво не внлинули на реформування судової системи. Але згодом консервативні настрої уряду були нослаб- лені, що нризвело до зміни традиційних ноглядів на зміст судової реформи. Комісія нід керівництвом Д. Блудова нідготувала та нередала до Державної ради нові нроекти статутів цивільного і кримінального судочинства, статут нро судоустрій, а також ноложення нро нрисяжних новірених. Вони, норівняно з ноне- редніми нроектами, мали більш радикальний характер. Це стало можливим завдяки снриянню «отцами реформ» таких «ненреложных начал», як відокремлення суду від адміністрації; розгляд снрави но суті лише в двох інстанціях; знищення канцелярської таємниці та занрова- дження гласності і усності, змагальності нроцесу, заснування інституту нрисяжних новірених тощо. Зокрема в кримінальному нроцесі нронону- валося усунення ноліції від нрове- дення слідства; нослаблення теорії формальних доказів і надання нрос- тору для внутрішнього нереконання судлів; знищення станових судів та ін. [2, с. 53].

Д. Блудов головну увагу у майбутній судовій реформі зосередив на доктрині розноділу влади, зокрема відокремленню судової влади від адміністративної. В нояснювальній занисці він нроаналізував історичний досвід її реалізації та дійшов висновку, що «невзирая на случайные уклонения, иногда вынуждаемые обстоятельствами времени, законодательство ностоянно стремилось к освобождению судов от всякого вмешательства властей административных». Злиття судової і адміністративної влади, на думку Д. Блудова, в історії Російської імнерії було неефективним. Важливість нринцину відокремлення судової влади від адміністративної він нідкрінив нронозицією надати актам судової реформи самостійної зовнішньої форми у вигляді окремих статутів, а не частини зводу законів [2, с. 64-67].

Крім того, радикальний характер ноглядів Д. Блудова нідкреслювала теза нро необхідність заснування мирових суддів за умови скасування кріносного нрава. Але реалізація цього інституту демократичністю не відрізнялася. Обрання мирових суддів Д. Блудов нрононував надати дворянському стану, а затвердження на носаді - головному губернському судді. Підсудність мирових суддів в нроекті 1859 р. була дуже вузькою: серед цивільних снрав - снори нро рухоме майно і особисті зобов'язання з ціною позову не більше ЗО pv6.; скарги про захоплення тощо [18, с. 203].

Однак реальних результатів щодо реалізації цих ноложень в реформуванні суду не було досягнуто. Ситуація змінилася нісля нроведення селянської реформи 1861 р. Звільнення селян з-нід юрисдикції номіщиків вимагало докорінної модернізації судоустрою та судочинства. Указом від 23 жовтня 1861 р. Олександр ІІ наказав нідготувати заниску нро те, що «могло быть нризнано относящимся к главным, основным началам предположений для устройства судебной части в Империи» [14, с. 656]. Її зміст мав охоплювати питання вдосконалення судоустрою, зміни змісту кримінального і цивільного судочинства. Розробку нроекту цієї заниски було нокладено на Державну канцелярію в складі якої була створена снеціальна комісія «особо вызнанные юристы» нід керівництвом статс- секретаря Державної ради С. Заруд- ного. До її складу увійшли М. Буц- ковський, К. Побєдоносцев, А. Плав- ський, М. Стояновський, Д. Ровін- ський та інші. Однак їх ногляди не віновідали консервативним ідеям графа Д. Блудова. Проте нереконав- ши Олександра ІІ, комісія отримала дозвіл на свободу дій для визначення основних засад судоустрою і судочинства Російської імнерії, безснірна неревага яких визнавалася нравовою наукою і досвідом європейських держав [14, с. 662]. Результати роботи комісії були викладені в записках Державної канцелярії нро: Засади цивільного та кримінального судочинства; Основні засади судоустрою; Особливі кримінальні нровадження; Перехідні заходи від чинного норяд- ку судочинства до нового; Число і штати нових судових установ [1, с. 312]. Заниски містили «соображения» щодо реформування судової системи на засадах її самостійності і незалежності та чіткої інстанційності з огляду на російський і євронейсь- кий досвід судоустрою та судочинства. судова реформа російська імперія

Комісія нрононувала замість с к ладної системи різноманітних судових установ занровадити єдину судову систему: мировий суд, окружні суди, судові налати та касаційний суд. Але правовий статус цих судових установ не було визначено. Фрагментарно комісія зупинилася лише на положеннях про їх територіальну юрисдикцію, повноваженнях мирового суду, а також посадового складу мирових судів. Особливо підкреслювалася самостійність і незалежність судової влади як гаранта справедливого і неупередженого правосуддя. З огляду на це було запропоновано встановити спеціальний порядок притягнення суддів до відповідальності та їх достатнього матеріального забезпечення [1, с. 323]. Крім того, на думку комісії, реалізація принципу самостійності і незалежності суду вимагала скасування ревізійного порядку перегляду губернаторами судових рішень. Це правило сприймалось її членами як несумісне з принципом незалежності суду та з почуттям належної поваги до суддів [1, с. 319].

Висновки комісії за розпорядженням імператора 9 квітня 1862 р. були переданні на обговорення до департаментів Державної ради. У ході дискусій був підготовлений головний програмний документ судової реформи - «Основные положения преобразования судебной части в России» [15]. Після затвердження 29 вересня 1862 р. Олександром ІІ «Основных положений» розпочався новий етап судової реформи - підготовка і обговорення проектів судових статутів. З цією метою була створена особлива редакційна комісія у складі чиновників Державної ради і Державної канцелярії (С. Зарудного, М. Буцковського, М. Стояновського, Д. Равінського та ін.), голів судових палат, губернських прокурорів та науковців. Такий склад комісії забезпечував всебічне обговорення питань судоустрою і судочинства з точки зору державної політики, потреб практики і досягнень науки.

Слід звернути увагу на те, що члени Державної ради під час обговорення як «Основных положений», так і проектів судових статутів не відразу досягли згоди щодо повного відокремлення судової влади від адміністративної. Принципово ніхто не заперечував важливість цього кроку. Проте принц П. Ольденбурзький і граф В. Панін внесли пропозицію зробити винятки із цього правила у справах про охорону громадського порядку. Вони пропонували надати адміністративним установам повноваження обмежувати волю підозрюваного, у випадках коли залишення його на свободі ставало небезпечним. Більшість членів виступили проти, мотивуючи це тим, що рішення адміністративних установ у судових справах будуть породжувати недовіру до них, а їх практичне застосування може призвести до свавілля [1, с. 329-330]. Ця пересторога була відображена у примітці до ст. 1 «Основных положений».

Запорукою забезпечення незалежності судової системи «Основные положения» вважали незмінність суддів. Останні не могли бути звільнені чи переведені без їх згоди, а також усуненні з посади не інакше як за рішенням суду та особливою процедурою. У подальшому, в ході обговорення проекту судових статутів комісія деталізувала випадки, коли судді були зобов'язані звільнити посаду: тяжка хвороба; похилий вік; розлад здоров'я та інші перешкоди, внаслідок яких посадова особа дуже рідко могла бувати на службі [21, с. 76]. При обговоренні проекту «Учреждения судебных установлений» Державна рада визнала недоцільним встановлювати граничний вік для суддів і чинів судового відомства. Це обмеження було розцінено як покарання для особи за досягнення зрілого віку на службі. Такий підхід Державної Ради знайшов втілення у ст. 226 «Учреждения судебных установлений» 1864 р. [21, с. 78].

«Основные положения» започаткували нову модель судової системи. її складали дві самостійні системи: місцева - мирові судді та їх з'їзди; та загальна - окружні суди, судові палати, Сенат [19, с. 32].

Мирові судді засновувалися як одноособові (дільничі) судді, «которые близостью своею к тяжущимся и нростотою форм делонроизводства внолне соответствовали бы нотреб- ностям большинства сельского и городского населения» [22, с. 324]. У зв'язку з цим, до підсудності мирових суддів було занрононовано віднести розгляд кримінальних снрав, за які законом нередбачено догани та зауваження; грошові стягнення до 300 руб; арешт до 3 місяців та цивільних снрав з ціною нозову до 500 руб. Мирові судді новинні були займатися охороною снадщини, введенням у володіння та онікунством. На думку І. Фойницького, члени комісії відокремлюючи відомство мирової юстиції, нрагнули нідкреслити авторитет судових місць для розгляду сптав меншої важливості [22, с. 326].

Автори «Основных положений» не мали єдності у ноглядах щодо норядку оскарження рішень дільничих мирових суддів. Більшість нано- лягали надати нраво розгляду ане- ляційних скарг на рішення мирових суддів окружним судам. Вони обґрунтовували свій вибір, виходячи із загальних умов анеляційного нрова- дження: розгляд скарг здійснюватися більшим числом суддів з кращою нрофесійною нідготовкою та забороною суддям, які винесли оскаржуване рішення, брати участі в ностанов- ленні рішення апеляційної інстанції [22, с. 325]. На противагу, меншість (П. Гагарін, В. Панін, П. Ольден- бурзький), вважала, що вибір окружного суду як анеляційної інстанції для мирових суддів нризведе до змішування мирового і загального судочинства. Вони стверджували, що мировий розгляд снрави здійснювався значною мірою но совісті, а загально судовий - но закону. Тому рішення, ностановлене мировим суддею, могло бути скасовано рішенням суду такого ж характеру. За таких умов доцільним було створення з'їздів мирових суддів, як анеля- ційної інстанції. Такий нідхід нідк- реслював відокремлення мирового нровадження від загального та надав можливість для занровадження мирової юстиції на всій території імне- рії, незалежно від введення в дію на тій чи іншій території судових статутів [22, с. 325-326]. Він отримав підтримку при обговоренні «Основных ноложений» в Державній раді та увійшов до змісту Судових статутів 1864 р. Питання нро касаційну інстанцію щодо рішень мирових суддів було вирішено на користь Сенату.

До системи загальних судів належали окружні суди, судові налати і Сенат. У ході роботи над судовими статутами, в Державній раді виникла дискусія щодо розноділу нредметної юрисдикції цих судів. В. Панін, М. Бахтін, О. Гофман нрононували н ередати на розгляд окружним судам всі цивільні снрави, сума нозову яких не неревищував двох тисяч рублів. В свою чергу снрави до 500 рублів окружні суди мали вирішувати остаточно, а на судові рішення у інших снравах могли бути нодані анеляцій- ні скарги до судової налати. Остання ностановляла щодо них остаточне рішення. Судова налата, згідно цього нроекту, могла вистунати і як суд нершої інстанції нри розгляді снрав з ціною нозову нонад дві тисяч рублів, а також тих, які не нідлягали оцінці. Рішення щодо них могли бути оскаржені в анеляційному норядку до Сенату. В основу цієї нозиції було нокладено судження, що більш складні снрави новинні вирішуватися вищими судами. На нротивагу, більшість нідкреслила, що «храм нраво- судия должен быть одинаково открыт и для богатого и для бедного, и что все тяжущиеся должны, без различия звания и состояния, нользо- ваться судом одинаково снраведли- вым и беспристрастным для всех» [22, с. 327-328]. Вони вважали, що обмеження права на оскарження судового рішення було б недоцільним і несправедливим [22, с. 328]. З цих причин Державна рада запропонувала такі нравила інстанційності: но-перше, всі справи виключені з юрисдикції мирових суддів передавалися окружному суду; по-друге, на рішення окружного суду допускалася апеляція в судову палату; по-третє, Сенат мав функціонувати як касаційна інстанція [22, с. 328].

Відтак судова система за судовою реформою 1864 р. набула оптимальної структури, в якій завдяки чіткій інстанційності, було забезпечене право на апеляційне та касаційне оскарження рішення, що забезпечувало постанову законного та неупередже- ного рішення по справі. Нижчою ланкою в системі загальних судів ставав окружний суд, який розглядав по першій інстанції цивільні і кримінальні справи, непідсудні мировим суддям. Судові палати виступали як суд першої (в порядку особливого судочинства вони розглядали справи про державні і службові злочини) та апеляційної інстанції на рішення окружних судів. Сенат за французьким зразком трансформувався у верховний касаційний суд, уповноважений наглядати за охороною точної сили закону і однозначного його застосування всіма судовими установами. До підсудності касаційних департаментів Сенату належали: 1) справи по скаргам і протестам про явне порушення прямого змісту закону під час постановлення остаточних вироків; 2) прохання і подання про перегляд за нововиявленими обставинами вироків, які вступили в законну силу; 3) розгляд справ про службові злочини і проступки по суті. Відтак, Сенат ставав водночас і судом першої інстанції і касаційним судом, залишаючись при цьому верховною установою судового управління. Ці умови вказують на поєднання в Сенаті судових та управлінських функцій. Така побудова судової системи, на думку Державної ради, сприяла би спрощенню та одноманітності судочинства, а також забезпечувала доступність і рівність правосуддя [22, с. 328].

Список використаних джерел

1. Готье Ю. Отделение судебной власти от административной / Ю. Готье // Судебная реформа. - М.: Книгоизд-во "Объединение", 1915. - С. 181-204.

2. Джаншиев Г. А. Основы судебной реформы: Сборник статей / Г. А. Джан- шиев. - М.: «Статут»; РАП, 2004. - 316 с.

3. Колоколов Н. А. История судебной системы в России / Н. А. Колоколов. - М.: Закон и право, 2011. - 471 с.

4. Коротких М. Г. Борьба в правительственных кругах по поводу принципов судебной реформы в России (1857-1859) / М. Г. Коротких // Государственный строй и политико-правовые идеи России второй половины ХІХ столетия. - Воронеж, 1987.

5. Наказ Губернаторам и воеводам и их товарищам, по которому они должны поступать от 12 сентября 1728 г. № 5333 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 6. (1723 -1727). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С.744-750.

6. Наказ, данный Комиссии о сочинении проекта Нового Уложения от 30 июля 1767 г. № 12.949 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 18. (1767-1769). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С. 192-280.

7. О заимствовании из Уложения и Уставов Шведских устройства Юстицъ- Коллегии : именный указ от 9 мая 1718 г. № 3201 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 5. (1713-1719). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С. 568.

8. О неподаче Государю прошений о таких делах, которые принадлежат до ра- зсмотрения на то учрежденных Правительственных мест, и о нечинении жалоб на Сенат, под смертною казнию : именный указ от 22 декабря 1719 г. № 3261 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 5. (1713-1719). - сПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С. 603 - 604.

9. О преобразовании Комиссии составления законов : именной, данный Сенату

от 28 февраля 1804 г. № 21.187 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 28.

(1804-1805). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С. 160-173.

10. О сочинении Регламента всем Коллегиям, на основании Шведского Устава по пунктам и о составлении проекта по тем предметам, которые в Шведском Уставе определены неоходно с положением Российского государства и о поднесении по сему доклада Царскому Величеству : именный указ от 28 апреля 1718 г. № 3197 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 5. (1713-1719). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С. 564-565.

11. О управлении Комиссиею составления Законов Графу Завадовскому с приложением Высочайшего рескрипта данного на его имя : именной, данный Сенату от 5 июня 1801 г. № 19.904 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 26. (18001801). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С. 682685.

12. Об отмене судей, определенных в городах от Юстицъ-Коллегии, и о ведении судных дел Провинциальным воеводам с Ассесорами, определенными из отставных офицеров или дворян... : Сенатский Юстиц-коллегии от 12 марта 1722 г. № 3917 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 5. (1713-1719). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - С. 515.

13. Об уничтожении лишних Присутственных мест и Канцелярий, об отмене разных Правителей, и о возложении суда и расправы на Губернаторов и Воевод : именный, объявленный из Верховного Тайного Совета Сенату от 24 февраля 1727 г. № 5017 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 7. (1713-1719). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - № 5017

14. Обзор работ по преобразованию судебной части в России // Журнал министерства юстиции. - 1862. - Т. 14. Ч. 2.- Кн. 12. - Отд. 4. - С. 656-674.

15. Основные положения преобразования судебной части в России : высочайше утвержденные 29 сентября 1862 г. / Полное собрание законов Российской империи. - 1862. - № 38761.

16. План государственного преобразования графа М. М. Сперанского с приложением. - М. : Изд. «Русской мысли», 1905. - 359 с.

17. Плетнев В. Работы по составлению проектов судебного преобразования до 1861 г. / В. Плетнев // Судебная реформа под ред. Давыдова Н. В. и Н.Н. Полянского. - М., 1915 - С. 242 - 302.

18. Полянский Н. Мировой суд / Суд и права личности: Сборник статей / под ред. Н. В. Давыдова, Н.Н. Полянского. - М.: Статут; РАП, 2005. - 335 с.

19. Судебные уставы 20 ноября 1864, с изложением рассуждений, на коих они основаны. - Ч. 3. - 567 с.

20. Учреждение для управления губерний Всеросийския Империи от 7 ноября 1775 г. № 14.392 // ПСЗРИ. Собрание первое в 45 т. - Т. 20. (1775-1780). - СПб. : Тип. ІІ отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - № 14.392

21. Филиппов М. А. Судебная реформа в России / М. А. Филиппов. - Т. 1. - Ч. 1. - СПб., 1871. - 622 с.

22. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства / И. Я. Фойницкий. - Т. 1, 1896. - 594 с.

Размещено на Allbest.ru