Походження та генеалогія роду Гербуртів на теренах Галичини та Поділля ХІV-ХVІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Історія цього роду заслуговує на вивчення, як фрагмент явища напливу західного і сілезького рицарства на руські землі Речі Посполитої в рамках акції колонізації, яку проводив тут князь Владислав Опольський в 1372 - 1378 рр.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Ознайомившись з наявною літературою, можна стверджувати однак про недостатність досліджень діяльності цього роду. Генеологія, змодельована О. Лащинською у виданні “Rod Herburtow w wiekach srednich” лише до середини XVI ст. Для даних досліджень були використані документальні матеріали, викладені головним чином в виданнях, що стосувалися руських земель Речі Посполитої, в тому числі “Акти Гродські і Земські”.

Метою даних досліджень є висвітлення діяльності роду Гербуртів в середніх віках. Генеалогія змоделована О. Лещинською вимагає спростувань і доповнень.

Рід Гербуртів є закордонного походження. На це вказують дослідження Я. Длугоша і пізніших геральдиків В. Папроцького, К. Несецького і Я. Сінапіуса. Назва роду Гербуртів виникла від імені предка, часто повторюється в наступних поколіннях, так і поєдналася нероздільно з родом. Геральдики С. Окольський, Е. Куропатницький і К. Несецький висловлюються за словянське походження Гербуртів. Але ця версія не обгрунтована фактами з документальних джерел, а повна характерними для цієї епохи тенденціями визначення походження шляхетських родин ціною спотворення історичної правди [1, 286 - 291; ІІ, 383 - 385; 18, 2, 47; 3, IV, 347 - 355]. В. Папроцький і Я. Сінапіус твердять про німецьке походження Гербуртів [4, V 404; 5, I, 454 - 455].

Проблема походження Гербуртів багаторазово обговорювалась в чеській, німецькій і польській літературі. В давнішій літературі існує по цьому питанню однозначна думка, що Гербурти були переселені до Моравії з Вестфалії олумінецьким єпископом Бруньоном з Шаненбурга [6, ІІ. 373]. В 1383 - 1412 рр. в олумінецьких земельних книгах і судах фігурує Гербордус зі Славкова [7, ІІ. 103, f. 35 (9.VI.1383), 104,f 35 (25.VIII.1383); 113, f. 41 (18.11.1385), 118, (4.VIII.1385), 114, f. 41 (18.VE.1385); І, 16 (12.VIII.1396), ІІ, 259 (12.ХП.1408), ІІ. 288 (5.X.1412)], ідентичний з особою славківського Герболдіка або Гербортіка, що фігурує там же в 1382 - 1412 рр. [7, ІІ. 99 f. 33 (9.XI.1382), І, 28 (11.XI.1412)]. При ствставленні відповідних згадок в джерелах суперечностей не встановлено. Посідання Славкова є важливим показником при ідентифікації особи і її приналежності до роду. Прізвисько цього Герборда “Пуч” [7, І. 16] висуває припущення, що він міг бути сином Герборда “молодшого”, який називався “Пусс” і виходив з лінії Моравського комірника Герборда Пуссона (1255 - 1288). Він в 1385 р. називається Гербордіко Паус [7, ІІ. 114 f. 41] і ідентичний з Гербордом Пучем з 1396 р. Ця постать вважається родоначальником руських Гербуртів - Павчів, спроваджених Владиславом Опольським. Отож, в 1374 р. Герборд разом зі своїми братами Фридрушем і Миколаєм були обдаровані князем маєтками на Русі. У відповідному документі брати були названі Павчами [8, 119]. Це, мабуть, сини Герборда Пуча зі Славкова, або Гербордіка (1382 - 1412).

Перше покоління Фульштейнів на Русі представляють вихідці зі славківської лінії Герборда Пуча брати Герборд і Фридруш Павче, які фігурують перший раз 23.11.1374 р. як одержувачі надань Опольського 9 сіл на Русі, а також Миколай, який насправді в документах Опольського не згадується, але разом з ними отримує в Ошмяні 29.Х.1425 р. від Владислава Ягайла підтвердження документу Опольського від 1374 р. Тому розгляд питання генеалогії роду Гербуртів на теренах руських земель Речі Посполитої умовно розділяємо на три родові лінії: А. Лінія Герборда Павча; Б. Лінія Фридруша Павча; В. Лінія Миколая Павча.

А. Герборд Павч (1374 - 1400) 14.10.1400 вже не живе, так як надання щотижневого торгу в Фельштині отримує вдова по Герборду разом з сином Миколаєм. Сини Герборда Павча: А.Г. Герборд (1413 - 1469) і А.М. Миколай (1400). З них Герборд перший раз фігурує в 1413 р., згадується в судових актах аж до 11.07.1469 р.. Від 1427 р. був перемишльським хорунжим [11,32]. Трьох синів Герборда Миколая, Яна (1453 - 1470). і Зебжида згадує судова записка під датою 13.05.1453 р. Окрім згаданих синів мав перемишльський хорунжий дві дочки: Барбару [10, ХІІІ, 557], Катерину АІ. Ян (1453 - 1470) в записці з 1453 р. називається сином Герборда з Прилбич. А.П. Миколай або Міклаш Герборт пишеться з Добромиля [10, ХІІІ, 425], тому називається Добромильським (1453 - 1477).

Діти Миколая Добромильського: дочки Анна Гербуртівна (1478 - 1502). Дорота, третя невідома з іменіта сини:

Северин (1485 - 1511) в 1497 - 1507 рр. титулується королівським нотаріусом [9, ІІ, 718]. Рахунки двору короля Олександра зберігають ряд згадок, що стосуються його зборів як королівського нотаріуса, починаючи від 1502 - 1506 рр. [12, І, 13, 33]. В 1504 р. Северин стає королівським збирачем податків у львівській, перемишльській, галицькій, белзькій, холмській, сяноцькій і подільській землях [9, ІІІ, 561].

Миколай, (1485 - 1537) [10, ХУІІІ, 268] від 1513 р. до 1537 р. титулується кам'янецьким войським [10, ХІХ, 268]. Діти кам'янецького войського: Марцін (1544 - 1570) [10, ХІХ, 613], Ян (1532 - 1552) [10, ХІХ, 588] і Анна.

Марцін був кам'янецьким войським і барським старостою, мав двох дочок: Софію (1570 - 1613) [10, ХІХ, 613], Ельжбету [10, ХІХ, 613].

Дана інформація в родоводі, поданому О. Лащинською, відсутня.

Ян був кам'янецьким підкоморієм і барським старостою [10, ХІХ, 588], мав двоє дітей: дочку Ельжбету і сина Миколая (1544 - 1602 рр.) [13, ІХ, 449]. 10.01.1562 р. Миколай разом з сестрою Ельжбетою виступав у суперечці за маєтки зі стриєм Марціном. Від 1 569 р. присвятився військовій службі, розпочав її як ротмістр оборони рубежів, 13.12.1577 р. став львівським хорунжим. За одержані у війську заслуги став після 3.04.1581 р. галицьким підкоморієм. Сигізмунд ІІІ Ваза на коронаційному сеймі надав йому обіцяне подільське воєводство, але вже 7.10.1588 р. перевів його на руське воєводство. Миколай Гербурт був тлумацьким (1588), барським (1588) і скальським (1592) старостою. З двох одружень з Софією з Ходороставу Журавинською і Анною Лянцкоронською Миколай Гербурт мав двох синів:

а) Миколай був королівським дворянином, а в 1601 р. отримав відступлене йому батьком тлумацьке староство.

б) Ян Гербурт був кам'янецьким каштеляном, скальським старостою.

Ян Гербурт в молоді роки перебував разом з братом Миколаєм на дворі Сигізмунда ІІІ Вази і в 1590 р. фігурував як дворянин. Після смерті батька біля 1603 р. отримав скальське староство. В 1620 р. - королівський дозвіл на відступлення скальського староства синові Миколаю [13, ІХ, 445].

В 1596 р. одружився з Констанцією з Прерембських. Залишили двох синів: Миколая і Героніма. Ян Гербурт мав також двох дочок: Софію і Анну-Констанцію [13, ІХ, 445] (таб. ІІІ). Слід відмітити, що згадана родова гілка Гербуртів О. Лащинською не згадується.

Андрій (1474 - 1535) був завантажений в королівській канцелярії [10, ХІХ, 475]. В 1504 - 1505 рр. був львівським збирачем податків [12, І, 73], а від 1503 р. до 1515 р. - самбірським войським [9, ІІІ, 933].

Згідно тверджень історичних дослідників [14, 26 - 28], Андрій Гербурт мав сина Яна, самбірського войського, пізніше перемишльський підкоморій. Ян Гербурт одружився з Ядвігою Хвалівною, мали вони від шлюбу п'ятеро синів і одну дочку (табл. ІУ). Як твердить сама О. Лащинська, дану родову гілку Гербуртів вона не досліджувала.

1. Найстарший син Станіслав (перед 1524 - 1584) в джерелах з'явився тільки 16.03.1546 р. вже як перемишльський підкоморій. Не виключено, що цей титул отримав безпосередньо після батька, який жив ще 16.03.1542 р. Почав робити кар'єру напевно завдяки сентиментальності Сигізмунда Августа до далеких родичів Барбари Радзивіллівни. Між 18.03.1552 і 12.05.1553 рр. став перемишльським каштеляном, а 8.05.1555 р. був вже львівським каштеляном. 30.04.1564 р. зустрічаємо його на новій посаді, а саме руського солевара, яку отримав на сеймі 8.01.1 564 р. 7.07.1568 р. носить вже титул самбірського і дрогобицького старости. Остання згадка про Станіслава походить від 19.01.1584 р. [13, ІХ, 452]. Станіслав Гербурт одружився перед 13.01.1557 р. з Катериною, Барзи і мав з нею три дочки і три сина: Анна [13, ІХ, 452], Дорота [13, ІХ, 452], Катерина, [13, ІХ, 452]. Петро Ян (народився біля 1550 р.), Еразм і Станіслав [13, ІХ, 452].

2. Марцін Гербурт (1519 - 1570).

3. Валенти Гербурт (1524 - 1572) народився мабуть в Фельштині, в майбутньому перемишльський єпископ, учасник Тридентського собору [13, ІХ, 453].

4. Ян Гербурт (після 1524 - 1577) перший раз на публічній арені виступив в 1550 р. на пйотрковському сеймі. В 1553 р. отримав після брата Станіслава посаду перемишльського підкоморія. Король в знак визнання його заслуг - Ян кілька років був також королівським секретарем - 1.03.1568 р. надав йому сенаторський титул сяноцького каштеляна. 22.02.1570 р. отримав Гербурт перемишльське староство. Ян Гербурт помер 16 або 17.11.1577 р. і був похований у Фельштині. [13, ІХ, 440 - 442].

В 1553 р. одружився з Катериною Дрогойовською, мав трьох синів і стільки ж дочок [13, ІХ, 441]: Ядвіга, Ельжбета і Барбара.

Найстарший син Кшиштоф помер в 1558 р. ще в дитячому віці. Другий син Шимон Каспр був краківським і познанським каноніком [13, ІХ, 441]. Найвідомішим був третій син Яна Гербурта - Ян Щасний Гербурт, (1567 - 1616, який в 1578 р., отримав титул мостиського старости. В 1601 р. одружився з Ельжбетою Заславською, з якою мав троє дітей: сина Яна Леона і дочок Олександру, Катерину [13, ІХ, 443].

5. Миколай Гербурт (1524 - 1593) перший раз виступив 16.03.1546 р. на акції відновлення документу надань маєтків з 1374 р. До 1568 р. не займав жодної посади. Не відомо, що схилило його до пізнього здійснення урядової кар'єри, але перший крок в цьому напрямку вчинив, прийнявши в 1567 р. функції збирача податків перемишльської і сяноцької землі, а в наступному році обійняв посаду перемишльського підкоморія. Цю посаду займав недовго, так як останній раз в джерелах зустрічаємо його на ній 20.06.1571 р. Це пояснюється напевно тим, що 3.04.1570 р. обійняв він відповідальні функції львівського старости, які виконував аж до смерті. В січні 1585 р. ввійшов до сенату як галицький каштелян. На сеймі 1589 р. отримав посаду перемишльського каштеляна, а також перемишльського і сяноцького шафара. Помер Миколай Гербурт на королівському дворі між 5 та 13.04.1593 р. [13, ІХ, 447]. Миколай Гербурт був одружений з Катериною Сапоровською і Анною Тарновською. Мав трьох синів Петра, Миколая і Войцеха, а також дочку Ядвігу. Найстарший син Петро в 1573 р. ввійшов разом з Яном Гербуртом в склад делегації, ще направлялася до Франції до Генрика Валуа. Помер Петро перед 28.09.1583 р. Молодший син Миколай, був обмеженим в публічному житті участю у вишенських сеймиках, а також виконанням в 1 589 р. функцій львівського, галицького і холмського шафара, а в 1593 р. руського збирача податків. Останню інформацію про нього маємо 30.03.1597 р. Здається, що 23.01.1607 р. з родини жили тільки Войцех і Ядвіга.

6. В 1550 р. Барбара вийшла заміж за Петра Кміту, після його смерті вдруге одружилася з Андрієм Гуркою [15, 4, 358].

Петро Гербурт (1466 - 1503) [10, ХІІІ, 498] не згадується в жодній гербівні, не відомий А. Бонецькому, не займав жодних посад і нічим спеціальним не відзначився, немає інформації, чи був одружений. Помер напевно без спадкоємців (табл. ІІ).

Ян Гербурт (1478 - 1536) [10, XVIII, 162] в 1503 р. був збирачем податків перемишльської землі [13, IX, 162]. Ян був також самбірським войським [19, IV, 1093]. Синами Яна Гербурта були: Ян Гербурт (1531 - 1564) [16, 17, 323], Якуб (1531 - 1573) [16, 17, 323] і Валенти (1531 - 1555) [16, 17, 323].

Ян Гербурт був на початках своєї кар'єри перемишльським войським. В 1 545 р. за старанням Петра Кміти отримав титул львівського підкоморія. В знак визнання заслуг отримав від короля в 1557 р. титул львівського каштеляна, а кілька місяців пізніше ввійшов до сенату як любачівський каштелян (25.06.1558 р.) В 1564 р. отримав титул белзького каштеляна. Помер напевно біля 1570 р. Мав чотирьох синів: Ян, Валенти, Абрахам і Войцех, а також дві дочки: Софію і Малгожату [13, IX, 440].

Якуб Гербурт одружився з Катериною Ваповською. Їхньою дочкою була Регіна Гербурт (1570 - 1631), майбутня дружина великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського [16, 17, 323] (табл. III). Подана інформація в О. Лащинської відсутня.

Якуб Гербурт, шостий і останній син Миколая Добромильського, підданий сумнівам А. Шептицькою, згадується тільки один раз в 1491 р., [10, XV, 283].

А.Ш. Зебжид або Северин (1453 - 1487), третій син Герборда, перемишльського хорунжого [10, XIV, 366], від 1477 р. був львівським хорунжим і цю посаду займав аж до смерті. Найчастіше писався з Фельштина [10, XIII, 504], тому названо його Фельштинським.

Діти Зебжида Фельштинського: Барбара (1497 - 1503) [9, II, 768], Анна [10, XVIII, 421, Станіслав (1485 - 1544), відомий як Себастьян Гербурт, польський композитор і теоретик [10, XVII, 358].

О. Лащинська ж стверджує, що після 1498 р. інформація про Станіслава відсутня.

Ян Гербурт (1503 - 1538) [10, XVIII, 565] фігурує часто поряд Яна Гербурта, сина Миколая Добромильського, свого двоюрідного брата (1478-1536), для відрізнення від нього званий “юніором”.

Діти Яна “юніора”: а) Зебжид Гербурт (1508 - 1531), фігурує одночасно з батьком в “Regestrum quarte partis centrum a D.1508”. Згідно свідчень Ожеховського, його братами були: Ян, Валенти і Якуб [17, 125].

Дочка Яна Гербурта “юніора” Анна Гербурт вийшла заміж за Станіслава Замойського [17, 265]. Її син Ян Замойський (1542 - 1605) був в майбутньому канцлером Речі Посполитої.

А. Син Герборди Павча з Городович (1374 - 1400) Миколай відомий тільки з документів 1400 р. [16, 649]. Його синами були брати з Лозової: молодший Миколай (1465 - 1503) [10, XIII, 454] і старший Герборт (1460-1483) [10, XIII, 343].

Миколай від 1480 р. був перемишльським підчашим [10, XVII, 195], в майбутньому від 1483 р. також і самбірським войським [10, XVIII, 254].

Герборт з Лозової (1460 - 1483) [10, XIII, 343] від 1479 р. був перемишльським чашником [10, XVIII, 182].

Б. Фридруш Павч (1374 - 1440) [19, IV, 359], розпочинає другу лінію Гербуртів з Фельштина. Фридруш залишив четверо дітей: двох синів, Яна і Якуба, а також дві дочки: Фуенна (1457) [10, XIX, 501], другої дочки ім'я невідоме. А. Бонецький стверджує, що називалася Ядвігою. [10, XIII, 350].

Ян (1437 - 1487) [10, XIII, 44] найчастіше писався з Віднева, тому його називали Віднівським [10, X, 425].

Петро (1485 - 1532) називався найчастіше Віднівським [9, IV, 3592]. Після 1527 р. носить титул сандецького старости. В 1511 р. позичив королеві 9 тис. флоренів, взамін за це отримав бієцьке староство [9, IV, 1024]. В цьому ж році одержав також титул підкоморія львівської землі [9, IV, 1145]. Титул підкоморія утримував до 1530 р., коли відступив його своєму синові Миколаю [9, IV, 5630]. Діти Петра Віднівського: дочки Ельжбета (1513 - біля 1535 [9, IV, 10432], Барбара (1517 - 1527), яка втретє одружилася зі Станіславом Реєм, в них народився син Миколай (1505 - 1569), майбутній польський письменник і поет [9, IV, 11295]; Анна (1525 - біля 1543) [9, IV, 4615]; Катерина (1535) [9, IV, 17870]. Ольга Лащинстька дану інформацію про Барбару не подає.

а) Миколай Віднівський (1482 - 1554) [19, XV, 516] в 1530 р. стає після батька львівським підкоморієм [9, IV, 11091]. Посаду займав аж до 1535 р., коли одержав титул перемишльського каштеляна [9, IV, 17946]. Від 1537 р. Миколай утримує окрім титулу перемишльського каштеляна львівське староство [9, IV, 18750]. Від 1553 р. не титулується вже перемишльським каштеляном, натомість називається сандомирським воєводою і львівським старостою [9, V, 1561]. Виділив королеві позику 18 тисяч флоренів, повернення якої король забезпечив йому в красноставському старостві. В 1 554 р. стає краківським воєводою [9, V, 1795].

Якуб (1460 - 1498) [10, XIII, 351] від 1483 р. був галицьким войським і до смерті не дочекався вищого титулу [9.1.1602]. Дружиною його була Анна Яричівська (1478 - 1481) [10, XV, 495]. Залишив двох синів: Яна [9, IV, 17867] і Фридерика.

Ян (1533 - 1550) [10.X.35], син Якуба Віднівського [9, IV, 17867], не займав ніяких посад [9, V, 98]. Одружився з Ядвігою (1518 - 1543) [9, IV, 11544] Блудницькою. Залишив дочку Анну (1539 - 1545) [9, IV, 19717].

Фридерик або Фридруш (1494 - 1519) [10, XV, 323] в 1502 р. зветься королівським дворянином [9, III, 155]. Від 1517 р. був львівським хорунжим і титул утримує аж до смерті [10, XV, 323]. Дружиною його була Анна з Олеська (1511 - 1531) [18, 956].

Діти Фридруша: Ельжбета (1531 - 1547) [9, IV, 6022], Ян (1526 - 1538) [10, XIX, 578], хорунжий з Фельштина [10, XIX, 578], Кшиштоф (1531) [9, IV, 6021]. Станіслав (1531-1550) [9, IV, 6022] від 1546 р. був галицьким хорунжим [9, IV, 7586].

В. Миколай (1423 - 1447 ) [7, I, 56], в 1437 р. є перемишльським ловчим [10, XIII, 36]. В 1435 р. мав титул львівського ловчого [7, I, 56]. Дружиною його була Ельжбета “Міклашова з Фельштина” фігурує в (1425 - 1444) [10, XIII, 157]. Міклаш Павч мав чотири дочки: Катерина (1446 - 1461) [10, XIII, 192], Малгожата (1466 - 1472) [10, XIII, 213], Софія (1442 - 1446) [10, XIII, 213], Аполонія Гербуртівна (1462 - 1465) [10, XIII, 367] та двох синів: Ян (1439 - 1450) [10, XIII, 181] ніяких посад не займав. Про дружину чи дітей немає ніяких відомостей.

Якуб (1460 - 1464) [10, XIII, 211] був другим сином Міклаша. Дружиною його була Гелена з Колпця (1468 - 1475) [10, XIII, 575]. Залишив дочку Барбару (1472 - 1505) [10, XVIII].

Більш повна інформація про лінію Міклаша Павча в джерельних матеріалах відсутня.

Двохп'ятидесятирічний період від переселення Гербуртів на Русь до останніх десятиріч епохи правління польського короля Сигізмунда III Ваза містить як розквіт і святість цього роду, так і його занепад в першій половині XVII ст. В результаті проведених досліджень генеалогія Гербуртів, запропонована О. Лащинською, зазнала значних уточнень і доповнень. Так встановлено, що рід Гербуртів породив таких відомих представників польської культури на теренах Галичини, як польський теоретик і композитор епохи Ренесансу Себастьян Гербурт, польський поет і письменник “батько” польської літератури Миколай Рей, перемишльський єпископ, учасник Тридентського Собору Валенти Гербурт, сяноцький каштелян, сенатор, правник Ян Гербурт, відомий бунтівник, літератор початку XVII ст. Ян Щасний Гербурт, який в спадковому м. Добромиль в 1611 р. заклав друкарню, як і зрештою канцлер коронний, гетьман великий коронний Ян Замойський, який в родинному місті Замостя заснував Замойську академію. Погляд на діяльність роду Гербуртів показує, що на теренах українських земель вони внесли значний вклад в суспільно-політичне і культурне життя краю. Про це свідчать численні існуючі пам'ятки монументального і сакрального мистецтва, які милують око своєю прекрасною архітектурою. На нашу думку діяльність роду Гербуртів на теренах українських земель Речі Посполитої заслуговує в подальшому на детальне дослідження.

Література

князь гербурт галичина

1. Okolski Sz. Orbis Polonus, I -- III. -- Krakow 1641-- 1645 -- I. -- 550 s; II -- 645 s.

2. Kuropatnicki E.A. Wiadomosc o klejnocie szlacheckim oraz herbach domow szlacheckich w Koronie Polskiej i W.Ks. Litewskim. -- Warszawa 1789. -- 347s.

3. Niesiecki K. Herbarzpolski, wyd J.N. Bobrowicza. I--X -- Lipsk 1839 -- 45 -- IV -- 725 s.

4. Paprocki B. Zrcaldo slavneho markrabstvi morawskeho. -- Olomuntii.1593. -- V -- 850 s.

5. Sinapus J. Schlesische Curiositaten, I -- II--Leipzig 1720 -- 8 -- I. -- 850 s.

6. Palacky F Dejiny narodu ceckeho v Cechach a na Morave, I -- II--Praga 1848 -- 78 -- II. --745 s.

7. Lechner K. Die altesten Bellehnungs -- und Lehengerichtsbucher des Bistums Olmutz. I. Bellehnugsbucher, II. Lehengerichtsbucher. -- Brunn 1902. -- I. 525 s.; II. -- 575 s.

8. Laczczynska O. Rod Herburtow w wiekach srednich -- Poznan 1948 -- 145 s.

9. Matricularum regni Poloniae Summaria, wyd. T. Wierzbowski. I-- V -- Warszawa 1905 --19 -- I --1560 s; II. --1490 s; IV --1615 s.; V --1530 s.

10. Akta grodzkie i ziemskie z szasow Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum tzw. Bernardynsiego we Lwowiej. I --XIX. --Lwow.1868 --1906. -- X. --1420 s.; XIII --1370 s.; XIV--1250 s.; XV --1310 s.; XVI. --1450 s; XVII. --1320 s.; XVIII --1420 s.; XIX. --1380 s.

11. Piekosinski Fr., Jana Zamoyskiego notaty heraldyczno-sfragistyczne. -- Krakow 1907 -- 1025 s.

12. Teki Pawinskiego. I. Liber quitantiarum. Alexandri regis ab a.1502 ad 1506; II. Liber quitantiarum regis Casimiri ab a1484 ad 1488. -- Warszawa. 1897 -- I. 1450 s.

13. Hawelka Antoni-Heryng Teodor. Polski slownik Biograficzny. --Wroclaw-Warszawa-Krakow. -- IX. 3. -- 1250 s.

14. Watulewicz J., Herburtowie Fulsztynscy i kosciol parafialny w Fulsztynie. -- Przemysl 1904. -- 550 s.

15. Енциклопедія історії України. К.: Наук. думка, Т. 4. 2007. -- 528 с.

16. Archiwum Berpardynskie we Lwowie. Cactr. Premisl. -- Lwow -- t. 17. -- 925 s.

17. Orzechowski St. Polskie dialogi polityczne. 1563 --1564 wyd J.Los z objasnieniami hist. St. Kota -- Krakow 1919 -- 725 s.

18. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego, Wyd K.J. Turowskiego. -- Krakow 1858 -- 1450 s.

19. Friedberg M.(wyd) Klejnoty Dlugoszowe (Rocznik Pol. Tow. Herald. X). -- Krakow. 1930 -- 1245 s.