Повсякденність селянства Чернігівщини в умовах німецької окупації 1941-1943 років: заборони й покарання

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477.51)"1941-1943"-058.566:351.87

Повсякденність селянства Чернігівщини в умовах німецької окупації 1941-1943 рр.: заборони й покарання

Є.Ю. Шаповаленко

Проблема німецької репресивної політики на Чернігівщині знайшла досить широке відображення в історичній науці. Вже перші публікації з проблеми з'явились в 1944 р. [1]. Загалом, радянська історіографія приділяла значну увагу цій проблемі, але її вивчення мало здебільшого тенденційний характер. Зокрема, поза увагою дослідників залишився взаємозв'язок партизанського руху та каральних акцій, буття населення в умовах окупації тощо. Друкувались спеціальні збірки документів, що містили дані про покарання та розстріли протягом окупації [2]. Періодично з'являлись спогади про трагічні події [3]. Але вони не ув'язували між собою ці явища. На сучасному етапі дослідження цього питання вийшло на якісно вищий рівень [4]. Проте залишаються питання, що потребують більш ґрунтовного студіювання.

У 1941-1943 рр. регіон перебував у зоні військового управління польових комендатур № 194 у Щорсі (Сновськ) та № 197 у Ніжині. По області їм підпорядковувались гарнізонні комендатури: № 1314 (Новгород-Сіверський), № 358 (Ріпки), № 431 (Мена), № 743 (Чернігів), № 762 (Холми), № 884 (Бахмач), № 267 (Ромни), № 317 (Прилуки) та № 770 (Козелець) [5, с. 63]. Комендатури виконували два завдання: командне, що полягало в "забезпеченні спокою", і управлінське - контроль місцевих органів влади та "мобілізація резервів" для ведення війни [6, с. 90-91, 94]. Паралельно з німецьким окупаційним апаратом створювались органи місцевого управління, які очолювало Чернігівське обласне міжрайонне управління. Саме на ці військові та цивільні органи влади покладалась реалізація концепції "життєвого простору на Сході". Практичне втілення даної політики перетворило систему покарань місцевого населення з боку окупаційної адміністрації на норму життя.

Одним із розповсюджених видів каральних заходів стала система штрафів та примусових робіт. Їх накладання німецька окупаційна влада доручила в квітні 1942 р. керівникам районних управ (далі - райуправи). Дозволялось на порушників закону, розпоряджень райуправи, німецького командування накладати штраф у розмірі до 5000 крб або направляти на примусові роботи [7]. Відпрацювання дозволялось призначати й у випадку відсутності коштів у порушників для сплати необхідної суми [8], з розрахунку, що на 200 крб боргу по виплаті припадає один день роботи [9]. Сама процедура стягнення проходила декілька етапів: староста села повідомляв про порушення керівника своєї райуправи, той видавав постанову про штраф та повертав назад для виконання. Сільський староста приймав кошти від порушника та пересилав їх до каси районного управління. При цьому польова комендатура повинна бути проінформована про факт накладання такого покарання.

Райуправи не мали права карати штрафами німців, як місцевих, так і з Німеччини, - вони підлягали юрисдикції польових комендатур [10].

На початку 1943 р. процедура накладання штрафів зазнала змін. Сільські старости отримали можливість, на вибір, накладати штрафи до 1000 крб, штрафний арешт до 14 діб або примусові роботи до 14 діб, але погоджуючи свій вибір з районним головою [11].

Під систему покарання підпадало і сільське керівництво. Старостам загрожувало зняття з посади та відправка до польового суду, застосування законів військового часу, штрафи до 1000 крб та примусові роботи в трудових таборах [12].

Штрафи становили певну частину районних бюджетів. Зокрема, станом на 5 червня 1943 р. Олишівський район (нині - Чернігівський район) отримав з початку року таку суму доходів від штрафів [13]:

Особливого значення німці надавали аграрному сектору, який суворо контролювався, щоб не допустити зривів у сільськогосподарському забезпеченні Вермахту. Жорсткі заходи почали вживати вже в 1941 р. Серед населення, як наприклад, у Понорницько- му районі (нині - Коропський район), поширили оголошення про розстріл за неповернення вкраденого майна з колгоспів [14]. Крім того, з метою відновлення колгоспної системи погрозами змусили повернутись на общинні поля, збирати врожай 1941 р. [15].

З подальшим налагодженням колгоспної системи відновились норми трудоднів, мінімум яких становив не менше 120 для чоловіків та 80 для жінок на рік [16]. Невиконання мінімуму тягнуло за собою накладання санкцій. Наприклад, у 1942 р. ряд селян Лосинівського району (нині - Ніжинський район) мали виплатити по 500 крб за пасивність у роботі або відпрацювати по місяцю примусових робіт [17]. Селян с. Верхолісся Корюківського району штрафували по 5 крб за кожний невиконаний трудодень за 1942 р. В Ново-басанському районі (нині - Бобровицький район) як покарання за подібні порушення призначали по місяцю примусової праці [18].

Під контролем окупаційної влади була і праця селян у полі. Під час польових робіт вихід всіх членів общини в поле мав бути забезпечений о 4 годині ранку, а робочий день тривав до 20-ї години вечора. Вихідні та святкові дні відмінялись. За невихід накладався штраф 500 крб, за запізнення - 200 крб [19].

Пересування територією району під час польових робіт були заборонені. У травні 1942 р. по області поширили наказ про заборону ходіння по установах у малозначущих справах. Селяни, під загрозою двотижневих примусових робіт, мусили бути в полі [20]. У 1943 р. правила пересування по області стали ще жорсткішими. Так, в Яблунівському районі (нині - Прилуцький район), виконуючи розпорядження місцевої Ортскомендатури, заборонили без довідки старости про мету пересування взагалі виходити з села [21].

Регламентувалось використання робочої худоби. Німецьке командування забороняло користуватися нею для поїздок у власних цілях. Селянин міг за це бути оштрафований до 1000 крб під час польових робіт [22]. Зокрема, мешканця села Яблунівка Яблунівського району В. П. Ушенка було позбавлено права на земельний наділ [23].

Німецька адміністрація покладала на селян справу захисту зібраного врожаю по общинним господарствам. У вересні 1942 р. по селах Чернігівщини поширили "Постанову про охорону сільськогосподарської продукції". Населення ставилось до відома про колективну та індивідуальну відповідальність за збитки в общинних господарствах. Шкідником та саботажником визнавався кожний, хто займався знищенням сільськогосподарської продукції та не підкорювався наказам. За це могли покарати штрафом, конфіскацією худоби чи земельної ділянки, в'язницею чи, в тяжких випадках, смертю [24]. Проблема крадіжок з общинних господарств для німців стояла дуже гостро. Пов'язано це було з напівголодним існуванням населення, яке змушене було красти для виживання під загрозою покарання. Показовим є Дмитрівський район (нині - Бахмацький район). Місцевий голова райуправи видав наказ № 78 від 7 серпня 1942 р., в якому повідомлялось, що велику кількість людей було відправлено на зжату площу зернових культур, щоб зібрати колоски, а не зрізувати їх для власних потреб. Тому заборонявся будь-який збір колосків в полі [25]. Той же голова за рік змушений був видати наказ про заборону носити з собою порожні мішки на поле, збирати колоски під загрозою покарання за законами військового часу [26].

Виникали конфліктні ситуації з випасом худоби, адже відсутність паші змушувала селян заганяти худобу на общинні поля. Це викликало по області санкції з боку окупаційної влади. Наприклад, Лосинівська райуправа погрожувала за випас на сінокосах конфіскацією худоби, штрафом до 200 крб та виправними роботами до 20 діб [27]. У Куликівському районі за це накладався штраф від 100 до 200 крб чи виправні роботи [28].

Невід'ємною частиною життя селян стали дорожні роботи. Німецькі комендатури в своїх зонах відповідальності приділяли увагу належному стану доріг. Особливо це стосувалось шляхів державного та обласного значення, по якими здійснювалось постачання військ Вермахту. З цієї причини селян по всій області змушували виходити на ці роботи. Селяни повинні були вже о 7 годині ранку розпочинати працювати, а порушники цього наказу мали відповідати за законами військового часу [29]. Відповідно до постанови фельдкомендатури № 197 від 16 жовтня 1942 р., працювати мали селяни-чоловіки від 16 до 50 років та жінки від 18 до 45 років, які об'єднувались у бригади. Хто відмовлявся виходити на роботу, карався штрафом 100 крб, а при повторній відмові - ув'язненням або роботою в примусових таборах [30].

На Чернігівщині окупаційною владою було організовано примусову здачу населенням м'ясо-молочної продукції, яєць та птиці. Вся худоба перебувала під контролем, а за самовільний забій накладався штраф до 1000 крб та примусові роботи до 6 місяців [31]. Про масові спроби обійти це обмеження свідчить той факт, що ветлікаря з Новобасанського общинного господ- дарства І. Карпухіна вигнали з роботи за підробку документів для селян про хвороби тварин та права на забій [32].

До населення доводили норми по здачі молока. Затверджувались норми на вищих управлінських рівнях окупаційної адміністрації, потім поширювались на всю територію. Так, Корюківське районне земельне управління в березні 1942 р. поширило серед місцевого населення наступні плани: здати від однієї корови в першому кварталі 1942 р. - 100 літрів, в другому - 150 літрів; від двох корів: в першому - 150 літрів, в другому - 250 літрів [33]; на третій квартал встановили норми в 250 літрів з однієї корови та 350 літрів з двох. Здавати мусили всі власники, незалежно від віку корови та її продуктивності [34]. Поставлені умови були достатньо жорсткі. Як наслідок - порушення з боку селян та санкції проти них. За невиконання планів постачання молока накладали грошові стягнення до 1000 крб та могли відібрати корову, що пропонувала робити Дмитрівська райуправа сільським старостам у 1942 р. на підставі німецьких наказів [35]. За розбавлення молока штрафували у розмірі до 300 крб [36].

Примушували по області здавати і необхідну кількість яєць. За невиконання плану накладали штраф до 10 крб за кожне недодане яйце та могли забрати 50 % наявних у господарстві курей [37]. План із заготівлі яєць поширювали і на селян, які не мали в господарстві курей. В 1943 р. такі громадяни с. Яблунівки (Яблунівський район) повинні були здати 50 шт. яєць за рік. У 1944 р. план зі здачі яєць на село мали ділити на всі селянські господарства, незалежно від наявності курей [38].

Військові дії та подальша окупація призвели до значних міграційних процесів на території Чернігівської області. Населення масово переселялося в пошуках харчування, житла та товарів першої необхідності. Німецьке командування намагалось контролювати переміщення видачею посвідчень особи. Хто не мав такого документа, міг бути заарештований німецькою поліцією на строк до 30 діб та мав заплатити штраф 500 крб [39]. За втрату посвідок особи селянин міг бути оштрафований на суму від 800 до 1000 крб, а в особливих випадках і до 3000 крб [40].

Окупаційна адміністрація намагалась максимально контролювати усі прояви життєдіяльності в селах. При цьому були особливості, якщо село перебувало в зоні діяльності партизан. Наприклад, комендантська година встановлювалася, як правило, з 19 до 5 години, покарання за порушення якої - штраф до 1000 крб [41]. Порушення світломаскування штрафувалось від 10 до 50 крб [42]. В районах, що були зонами партизанської боротьби та підлягали юрисдикції Сновської фельдкомендатури, покарання було більш суворим: за порушення комендантської години мадярські військові могли розстріляти на місці [43], а за світломаскування - штраф до 5000 крб та примусові роботи до 4-х тижнів [44].

Під загрозою суворої відповідальності, наказувалось вітати німецьких військових вітальним знаком - підняттям правої руки над обличчям [45]. Жандармерія могла притягнути до відповідальності за пияцтво та хуліганство [46], на селян, у яких було знайдено самогонний апарат, накладався штраф у розмірі до 500 крб [47]. Карались штрафами та арештами особи, які уникали санітарної обробки та при повторному виявленні вошей після санаторної обробки [48]. каральний окупаційний селянство колгоспний

Покарання очікувало селян за невідправку дітей до школи. Бахмацька райуправа в 1942 р. сільським старостам наказувала вперше за це порушення брати штраф 50 крб, за повторне порушення - 250 крб та арешт до 7 діб [49]. Дмитрівська управа за це пропонувала брати штрафи від 50 до 1000 крб [50].

Крім покарань у вигляді штрафів та примусових робіт, складовою німецької політики примусу стали розстріли, концентраційні табори, масові знищення місцевого населення. Вони стали засобом реалізації політики німців щодо слов'янського населення. Наприклад, додаток Гітлера до директиви № 33 від 23 липня 1941 р. прямо пропонує на місцях досягати приборкання місцевого населення шляхом наведення страху драконівськими методами [51, с. 29-30]. На Чернігівщині вже перші акти окупаційної влади відповідали цим наказам. У поширеному наказі № 5 від 23 жовтня

1941 р. населення Ніжина та району зобов'язувалось негайно здати зброю під загрозою розстрілу [52, с. 10]. 2 листопада 1941 р. окупаційна газета "Українське Полісся" надрукувала оголошення військового коменданта м. Чернігова з переліком дій, за які передбачався розстріл. Сюди входило перебування в лісі, допомога партизанам, розповсюдження чуток, саботаж тощо. Окремим пунктом наголошувалось про колективну відповідальність селян у разі непокори [52, с. 11]. Інші оголошення того часу містили схожі погрози та попередження про знищення населення того чи іншого села в разі нападу партизан [52, с. 16]. Практичним втіленням цих погроз стали численні показові розстріли, про які повідомлялось населення Чернігівщини, з метою залякування. Так вчинили зі старостою с. Григорівка Дмитрівського району Велико-Іваненковим Семеном Онікієвичем, розстріляним у грудні 1941 р. за саботаж. Про його страту поширили інформацію по всьому району [53]. У цьому питанні широко застосовувалась окупаційна преса. "Ніжинські вісті" від 2 квітня 1942 р. написали про розстріл 31 березня р. голови колгоспу с. Почекина Станція за образливі вислови про Адольфа Гітлера [52, с. 30]. "Українське Полісся" від 10 квітня 1942 р. повідомило про розстріл 8 квітня 1942 р. 4-х чоловік за стрілянину по німецьких офіцерах в Чернігові. Окупаційна адміністрація повідомила жителів Чернігівщини, що будь-який замах на німців та їхніх союзників буде надалі відплачений в стократному розмірі [52, с. 33]. Розстрілювали за полювання в лісі [54]. Загрожував розстріл за ходіння ближче ніж 100 метрів від залізничних колій [55]. На селян іноді покладалась охорона залізниць. Польова комендатура в Лосинівському районі наказала розподілити колію для патрулювання між селами. Якщо на якійсь ділянці відбувалась диверсія, певну кількість селян могли повісити [56].

Чернігівська міжрайонна управа 23 січня 1942 р. наказала всім районним керівникам створити на місцях концентраційні табори для інтернування працездатних людей, що ухиляються від виконання трудової повинності [57, с. 50]. Проте наразі відомо лише про існування трудових таборів (для небажаючих працювати) в Ніжині та Прилуках, тюрем (де тримали цивільне населення) в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Прилуках, Щорсі та концентраційний табір у Новгороді-Сіверському (був окремий відділ для цивільних) [58, с. 190].

Найтрагічнішою сторінкою в історії Чернігівщини стали каральні акції проти населених пунктів. Їхнє цілковите чи часткове знищення було засобом боротьби окупаційної адміністрації з партизанським рухом. Одними з перших постраждали села Тополівка та Лосівка в грудні 1941 р., знищені за успішні дії загону О. Федорова в с. Погорільці Семенівського району [59, с. 166]. Відзначимо, що каральні акції тривали протягом всього періоду окупації, але найбільшого розмаху було досягнуто в 1943 р.

Розгром під Сталінградом, який відкинув німецькі війська на Захід, та зростання партизанського руху змусили окупаційну адміністрацію на Чернігівщині розпочати "наведення порядку". Підставою до рішучих дій став наказ начальника оперативного відділу німецького генштабу генерала Хойзінгера у лютому 1943 р. про придушення партизанського руху в тиловій зоні фронту [60, с. 159]. З цього часу в каральних акціях було знищено значну кількість сіл. Так, 11 березня 1943 р. спеціальні загони коменданта Носівського району Генріха Дросте як помста за невдалі бої з партизанським загоном М. Страті- лата знищили населення села Козари [60, с. 159-160]. За поразку від Чернігово-Волинського партизанського з'єднання О. Федорова 13 березня 1943 р. каральні частини з Чернігова та загони поліції з Ріпок і Добрянки спалили села Клубівку та Пізнопали [61, с. 118123]. Каральні дії проти населення Корюківки були здійснені 1-2 та 9 березня 1943 р. [62]. Загалом в області впродовж окупації було знищено за різними підрахунками не менше 40 населених пунктів (див. табл. 1).

Населені пункти Чернігівської області, знищені німецькими загарбниками впродовж 1941-1943 рр. (обраховано автором за: [5, с. 37-40])