Давньоруський Любеч на сторінках літописів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 908(477):003.3"882"

ДАВНЬОРУСЬКИЙ ЛЮБЕЧ НА СТОРІНКАХ ЛІТОПИСІВ

Ірина Чугаева

Любеч досі - одне з найзагадковіших міст Давньої Русі, історія якого ще рясніє "білими" плямами. Серед них дискусійним питанням є час виникнення поселення на місті Любеча та його перша згадка в Повісті временних літ (далі - ПВЛ) на 25 років раніше, ніж Чернігова. Любеч має унікальне географічне розташування. Це було місто Чернігово-Сіверської землі на торговельно-транспортному шляху "з Варяг у Греки", що проходив Дніпром.

Любеч був малою батьківщиною таких видатних особистостей, як святий Антоній Печерський. За однією з версій, звідси виводилися мати князя Володимира Святого Малуша та її брат, "уй" Володимира, Добриня. Це також була одна з резиденцій чернігівських князів. Уже за новіших часів Лю- бечем володів чернігівський полковник, а згодом наказний гетьман Павло Полуботок. У ХІХ ст. там розташовувався маєток графа Григорія Милора- довича. Багате місто і на давні церкви. Зокрема, ще Г. Милорадович наприкінці ХІХ ст. нарахував 7 храмів у містечку, з яких зберігся лише Спасо- Преображенський, родинна усипальниця Милорадовичів. Не обходили місто увагою як давньоруські літописці, книжники, так і професійні дослідники - історики й археологи. Втім, найголовніше - це перше чернігово- сіверське місто, яке відзначив літопис.

Вперше Любеч згаданий у Повісті временних літ під 882 р. як один з головних форпостів, що захопив і підкорив своїй владі ("посади муж свои") князь Олег на шляху просування з Ладоги на Київ. Оминути Любеч, рухаючись із Ладоги (Новгорода, про який говорять літописи, тоді ще не існувало) Дніпром до Києва, він ніяк не міг, тому в літописі і згадана ця подія. Можливо, вже після підкорення Любеча Олег запровадив у місті інститут посадника, тому Володимир Коваленко та Андрій Казаков уважають, що батько Добрині Микитича та Малуші Малко (Любетчанин) був посадником у Любечі. В Х ст. формуються укріплення Окольного граду. Любеч мав укріплену площу 10 га, саме тому дослідники й зараховують його до категорії міст.

Ця перша згадка Любеча на сторінках літопису опосередковано вказує, що він, можливо, був стратегічно важливим пунктом і мав оборонне значення, адже недарма Борис Рибаков назвав його "північними воротами Руської землі", тому що він охороняв Київ від півночі. Археологічні знахідки з посаду Любеча, датовані ІХ-Х ст., показують, що в цей час поселення сіверян (маркується знахідками роменської археологічної культури) тут уже існувало.

До того ж, у трактаті "Про управління імперією" Костянтин Багряно- родний у Х ст. докладно описував полюддя - масштабний захід зі збору данини. Він перерахував шість міст на Дніпрі, серед яких був і Любеч - "Теліуц" між Новгородом та Києвом, повз які пролягав шлях збирачів полюддя. Оскільки Любеч згаданий у списку міст, звідки до Києва йшли човни "моноксили" - однодеревки, дослідники роблять висновок, що вже в Х ст. це були потужні торгово-економічні та політичні центри Русі, де перебували великокнязівські дружини на чолі з посадниками. Любеч, природно, мав свій зиск від міжнародної торгівлі, що здійснювалася по цьому шляху, тому київський князь мусив контролювати перерозподіл прибутків і надходжень від неї. Отже, згадка Любеча в ПВЛ вже у ІХ ст. не видається такою дивною.

Уважний аналіз текстів літописних повідомлень за 80-ті роки ІХ ст. дає можливість припустити, що звістки під 882 та 884 р. (що Олег наклав данину на сіверян) належать до одного року. Якщо Олег спустився Дніпром, захопив Любеч і посадив там свого намісника, отже, була необхідність вже тоді, одразу ж, збирати там данину з підлеглих племен, у зв'язку з чим чинити суд, керувати адміністрацією.

Друга згадка про Любеч - у договорі Олега з Візантією 907 р. на шостому місці у списку руських міст після Києва, Чернігова, Переяслава, Полоцька і Ростова, яким Константинополь зобов'язувався сплачувати "уклади"10. Це визначає високу позицію у рейтингу давньоруських міст Х ст. Федір Гіляров підкреслив, що в зазначених у договорі містах сиділи намісники князя Олега. У деяких джерелах Любеч названий на п'ятій позиції, проте в них зі списку перед Любечем випадав Переяслав11. У будь-якому разі Любеч називається після Чернігова як другий після столиці центр майбутнього Чернігівського князівства.

Третя згадка Любеча - під 1015-1016 рр. - у контексті просування князя Ярослава Володимировича з Новгорода проти брата Святополка. Вони зустрілися в Любечі на Дніпрі, де на початку 1016 р. й відбулася Любецька битва. Це одне з центральних повідомлень про події боротьби за владу після смерті Володимира Святославовича. Як у Лаврентіївському, так і в Іпа- тіївському літописах опис Любецької битви співпадає дослівно, лише різняться написання назви самого міста - "Любчу" в Іпатіївському [далі - Іп] та "Любичу" у Лаврентіївському [далі - Лавр] літописах, оскільки обидва повідомлення вийшли з ПВЛИпатьевская летопись. - Стб. 129; Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. - Москва, 1997. - Т. 1. - Стб. 141-142..

Любецька битва 1016 р. конкретизується у пізньому Никонівському літописі (ім'я воєводи Святополка - Вовчий Хвіст, а також деталі зради Святополкового воїна) та у Синодальному списку Новгородського Першого літопису (далі - НПЛ), але без згадки про сам Любеч, оскільки Синодальний список на початку пошкоджений. Видно, що це повідомлення було у складі Початкового зводу, адже усі наступні роки у Синодальному списку або пусті, або дуже коротко заповнені інформацією. Як потрапило повідомлення про Любецьку битву до НПЛ? Можливо, враження від неї могли принести новгородці, що були у війську Ярослава.

Не дивно, що вирішальна битва між Ярославом та Святополком відбулася саме у Любечі. Вже після аналізу трьох перших літописних згадок впадає у вічі те, що Любеч був стратегічним пунктом під час походів на Київ, у боротьбі за владу. Він охороняв, захищав "щитом" столицю від півночі. Під час походів та як місце битв він був зручний - розташований на Дніпрі, як би поділяв територію Русі на правий і лівий берег. Мабуть, щоб утвердитися у Києві аж до ХІІ ст., потрібно було підкорити Любеч, що і зробив свого часу князь Олег. Це був плацдарм для захоплення Києва.

Видно, сам князь Олег оцінював значення Любеча як стратегічного пункту, оборонного, торговельно-економічного, адміністративного центру, тому і забезпечив йому фінансування "ззовні". Любеч був князівською резиденцією, місцем битви, центром торгівлі, а навіть релігійним центром.

Вважається, зокрема, що найдавніший давньоруський печерний монастир знаходився саме у Любечі. Про це опосередковано згадує Іп. під 1051 р., де вказано походження монаха Антонія, співзасновника Києво- Печерського монастирясью // ПСРЛ. - Москва, 2000. - Т. 9. - С. 75.. Його світське ім'я досі не з'ясоване, оскільки у літописі існує прогалина, пропуск. Такий пасаж, що чоловік з Любеча мав "мирське" ім'я, вказує, що у нього вже було і церковне ім'я, а там, у Любечі, він вів чернечий спосіб життя. Виникненню християнської печерної аскези у Любечі сприяли місцеві ландшафти, затишна місцевість, близькість до релігійного центру Русі - Києва. Після прощі Антонія на Афон традиції печерного монастирського життя у Любечі все більше поширюються аж до ХІХ ст. літописний князь стратегічний адміністративний

Проте понад століття, до 1051 р., літописи про Любеч мовчать. Але можна здогадатися, що в цей час він розвивався і розбудовувався.

Показовим є і проведення у Любечі доленосного для державотворення Русі князівського з'їзду, про який повідомляє ПВЛ під 1097 р. Для цього було декілька причин, які показав Петро Толочко. Тут розташовувалася зручна князівська резиденція, це не була столиця, де у будь-яку мить київські бояри могли підняти повстання у разі непогодження з прийнятими рішеннями. Це затишна місцевість поблизу Києва, до якої усі шість князів - учасників з'їзду - легко могли дістатися. До того ж, київський князь Святополк Ізяславович та його союзник Володимир Мономах вирішили убезпечити себе від можливих рішучих дій свого кузена Олега Святославовича, якого рішеннями цього з'їзду намагалися вгамувати, що їм і вдалося за допомогою пониження політичного статусу Олега до рівня його молодшого брата Давида Святославовича. Крім того, Олегу було простіше приїхати на з'їзд саме до Любеча, оскільки він належав йому та був "родовим гніздом руських князів" Толочко П. П. Любецький з'їзд князів // Любецький з'їзд князів 1097 р. в історичній долі Київської Русі. - Чернігів, 1997. - С. 11; Рыбаков Б. А. Киевская Русь... - С. 448..

Найбільша частотність згадування Любеча в літописах припадає на 6654-6662 рр. (1146-1154 рр.) в описі подій, пов'язаних із боротьбою за київський князівський стіл, яким присвячено чотири статті Київського літопису ХІІ ст. (далі - КЛ). Усі вони стосуються захоплення або плюндрування міста князями Мономашичами як центру землі Ольговичів, що постійно фігурував у військових діях: місто було важливим політико-економічним об'єктом володінь Ольговичів, де знаходилася їх "вся жизнь" Ипатьевская летопись. - Стб. 361-363.. Тому спустошенням і пограбуванням Любеча відверто вихвалялися Мономаховичі - Ізяслав Мстиславович та його брат Ростислав.

На відрізку 1147-1154 рр. ще Б. Рибаков виділив у КЛ 9 фрагментів чернігівського з походження літопису Ольговичів Рыбаков Б. А. Древняя Русь: Сказания, былины, летописи. - Москва, 1963. - С. 306.. Можна припустити, що згадки Любеча у контексті подій війни відносяться до уривків з Чернігівського літопису Ольговичів (Літопису Святослава Ольговича, або Повісті Святослава Ольговича, як ще називають ці фрагменти дослідники). Порівнюючи їх зі згадками Любеча в середині ХІІ ст. у Московському літописному зводі кінця ХУ ст. (далі - МЛ), а також Воскресенському літописі ХУІ ст., і враховуючи існування так званого "південноруського джерела", згідно з ідеєю Арсенія Насонова, під цими роками у складіга Купчинського з нагоди його 70-річ- чя. - Київ; Львів, 2004. - Т. 2. - С. 63-74; Котляр М. Ф. Київський літопис ХІІ ст. Історичне дослідження. - Київ, 2009. - С. 36, 114-117; Толочко П. П. Русские летописи и летописцы Х-ХІІІ вв. - Санкт- Петербург, 2003. - С. 146-147.

МЛ, можна підтвердити чернігівське походження літописних записів ХІІ ст. про Любеч.

Розглянемо докладніше ці згадки. У 1147 р. Ростислав каже брату Ізя- славу Мстиславовичу (союзнику у війні проти Юрія Довгорукого), що він спалив Любеч, чим завдав великих збитків Ольговичам - їхнім супротивникам21. Отже, там знаходилася резиденція Ольговичів. Вони контролювали приплив Дніпром срібної монети, товарів; отримували зиск, тому там і концентрувалися основні їх прибутки. Характерно, що під цим роком вперше згадані прикордонні сіверські міста з Переяславським князівством - Всеволод, Уненеж, Білавежа, Бохмач, Глебль, які захопив Ізяслав Мстиславович під час війни за Київ з Юрієм Долгоруким. У МЛ та Воскресенському літописі вона віднесена до 1148 р., причому Любеч названий "Любобечем" та "Любобежем"22. Це єдині літописи, де Любеч названий так і лише один раз. Згадуючи у звертанні до Ізяслава Любеч, Ростислав хоче підкреслити успіхи і перемоги Ізяслава проти Юрія Долгорукого та Святослава Ольговича.

Унікальна згадка про Любеч під 1148 р. в Іп. - "Любеч - вся жизнь" Оль- говичів - продовжує опис перемог Ізяслава Мстиславовича у міжусобній війні за київський князівський стіл23. Знову описана битва біля Любеча Ізяслава проти Ольговичів і їх союзників - половців. Обидві сторони усвідомлювали значення Любеча, саме тому основні події точилися навколо чернігово-сіверських міст. Загалом літописна стаття 6656 (1148) р. присвячена звертанню до Юрія Долгорукого усіх Ольговичів за допомогою після грабунку прикордонних міст Чернігівського Задесення, який вчинили Із- яслав Мстиславович та його союзники24 з переліком усіх повойованих міст ("за Десной городы") й характеристикою Любеча як "всей жизни нашей (Ольговичів - І. Ч.)". Вживання також прямої мови дає змогу припустити співчутливе ставлення автора до описаних подій і його відношення саме до Ольговичів та чернігівської місцевості.

Під 1152 р. Любеч згаданий знову на шляху Дніпром25 як пункт, повз який можна було добратися з Північної до Південної Русі (Києва та Чернігова): оминути на Дніпровському (Любецькому шляху) це місто було неможливо. В описаному контексті воно знаходилося на шляху Ростислава Мстиславовича, який просувався зі Смоленська, й Ізяслава Мстиславовича до Чернігова. Любеч розташовувався на перетині транспортних і водних магістралей у Чернігівському князівстві. Тому літописці та князі не обходили його увагою: захоплення Любеча означало те, що Чернігів також буде взятий. Це літописна стаття про битву за Чернігів між Юрієм Долгоруким, Святославом Ольговичем та половцям з одного боку, й Ізяславом Давидовичем, Ізяславом і Ростиславом Мстиславовичем, В'ячеславом Володимировичем та Святославом Всеволодовичем - з іншогоИпатьевская летопись. - Стб. 456-458.. Дуже послідовний, із зазначення тривалості опис пересування військ: субота - Юрій Долгорукий у Березому, зранку в неділю - у Гюричеві поблизу Чернігова, наступного дня - йдуть Святослав та Юрій до Чернігова; 12 днів стояли під Черніговом Святослав та Юрій Долгорукий, але так і не захопили місто. Видно, що літописець добре орієнтувався на місцевості (р. Свинь, Березий, Семинь під Черніговом) - знав топоніми, час переходу з одного місця до іншого, оскільки, вірогідно, був його учасником. Це вказує на писемну манеру сучасника подій - літописця, наближеного до Святослава ОльговичаВілкул Т. Л. Літопис Святослава Ольговича. - С. 64.. Також, як зауважила Тетяна Вілкул, у статті фігурує "сия сторона Днепра" щодо с. Ольжичі (Лівобережжя), що вказує на авторство чернігівця або суздальця.

Уже через два роки, під 1154 р., на сторінках літописів знову бачимо Любеч на шляху Дніпром до Смоленська. І знову ним прямував до своїх володінь до Смоленська Ростислав Ізяславович, втікаючи від союзників Гліба Юрійовича - половців під час боротьби за Київ після смерті Ізясла- ва Мстиславовича, коли Ізяслав Давидович не дав йому Києва. Видно, що Любеч згаданий побіжно, без деталей і докладнішої інформації. Ставлення до Ростислава та його сина Святослава з боку літописця тут навіть вороже.

У боротьбі Мономашичів з Ольговичами Любеч знову відзначений під 6667 (1160) р., тільки вже як "попсоване" половцями місто у Чернігівському князівстві його підкорив Ізяслав Давидович. У списку "пустых" міст Святослав Ольгович назвав Любеч другим після Моровійська. Навряд чи це вказує на нього як другий на той час за значенням після Моровійська у Чернігівському князівстві. Радше, упорядник літопису перерахував міста з півночі на південь, вклавши ці слова в вуста Святослава Ольговича.

У літописній статті також згадані посли Ізяслава Давидовича (Гліб Рокошич) і Святослава Ольговича (Георгій Іванович, брат Шарухана) та пряма мова Святослава, який звертається до небесних сил та Ізяслава не воювати у Чернігівській волості. Зворот "и ре" Сто славъ" (давальний самостійний із дієсловом мовлення) - це риса літописця ігумена Києво- Печерської обителі Полікарпа, зафіксована, на думку Віри Франчук, саме на чернігівських фрагментах. Текст насичений ще й звертаннями до Бога - "а Бъ" будетъ с тобою", "да Бъ буди за всимъ", християнських чеснот - "Ги" вижь мое смиренне колико на ся поступахъ не хотя крови пролити хрт"ьаньски...", що також характерно саме для чернігівських уривків Святослава Ольговича. Цей запис зі згадкою про Любеч належить до чернігівського джерела, вставленого до Київського літопису, оскільки наявна пряма мова Святослава до Ізяслава Давидовича, літописець співчуває йому та виправдовує його.

Остання згадка про Любеч на сторінках літописів датується 1180 р. у КЛ, що лапідарно повідомляє про князівський "снем" у Любечі, який зібрав Святослав Всеволодович, чернігівський і згодом київський князь Ипатьевская летопись. - Стб. 613. сква; Ленинград, 1947. - С. 202-203, 208.. Упорядник літопису наголосив на стратегічному значенні Любеча у системі володінь Святослава Всеволодовича. Саме тому його обрано для переговорів з братами. Там була заміська резиденція Ольговичів, де традиційно збиралися князівські з'їзди. Тому можна припустити, що це повідомлення до потрапляння на сторінки Київського літопису належало до чернігівського літописання. Характерно, що Ольговичі названі іменами - Святослав, Ярослав (Всеволодович - І. Ч), Ігор (Святославович - І. Ч.) і Всеволод (Святославович - І. Ч), що може вказувати на наближеність літописця до князів. Подія відбувається у Чернігівській землі, тому, можливо, і сам виклад місцевого походження, але інформація про неї включена до Київського літопису під час князювання у Києві Святослава Чернігівського (1181-1194).

Саме Іп найбільше насичений на літописні повідомлення про Любеч серед інших літописів, адже це південноруське місто міжнародного значення не міг оминути своєю увагою південноруський упорядник зводу. У північному з походження НПЛ прямого згадування про Любеч немає, за винятком уривку з опису Любецької битви 1016 р. в Синодальному списку (НПЛ старшого ізводу). НПЛ уважається авторитетним джерелом з давньої історії, особливо його Синодальний список, що останнім часом все частіше привертає увагу дослідників. При цьому у його ранніх повідомленнях ні першої літописної згадки про місто 882 р., ні другої під 907 р. немає, оскільки НПЛ не має викладу ПВЛ, а опис подій розпочинається з 1016 р. Таке співвідношення згадок є зрозумілим, адже НПЛ був порічним літописом, що зосереджував увагу переважно на місцевій інформації.

Деяких вказівок про Любеч не знає й Лавр. Це пояснюється тим, що Іп докладніше переповідав події у Південній Русі, оскільки, як вважав А. Насонов, ті відомості з КЛ, що не знайшли відображення в Лавр., походять з чернігівського літописання.

Отже, за нашими підрахунками, в Іп Любеч згадано в 11 літописних статтях, іноді декілька разів під одним роком. Упродовж 1118-1167 рр. Любеч згадано 21 раз (Любеч стоїть на третьому місці за кількістю записів після Чернігова та Новгорода-Сіверського), а в 1174-1199 рр. - лише один раз. Отже, у КЛ (складова частина Іп) збереглося 22 нотатки про Любеч. Переважна їх більшість належать до ХІІ ст. і наявні в КЛ. Саме в ньому зберігся літописний відрізок під 6654-6675 (1146-1167) рр., насичений чернігівськими фрагментами, присвяченими боротьбі Юрія Долгорукого за Київ, до якої були втягнуті як князі Ольговичі, так і Давидовичі, а також князюванню у стольному граді Ізяслава Давидовича, та цілий комплекс записів, присвячених родині Святослава Ольговича.

Комплекс повідомлень ПВЛ та переважно КЛ доводить значення Лю- беча як військово-політичного, економічного та культурно-релігійного центру Чернігівської землі, що страждав від набігів ворогів під час боротьби за Київ у 40-50-х роках ХІІ ст., оскільки повз нього проходив водний шлях Дніпром, що поєднував Північ з Півднем Русі та Скандинавію з Візантією. З чим пов'язане різке падіння кількості згадок (інтересу літописця?) наприкінці ХІІ ст.? На нашу думку, Любеч до середини ХІІІ ст. вже втрачає значення, тому жоден літописний звід на початку - у середині ХІІІ ст. про нього не згадує. Мабуть, уже від ХІІІ ст. давній шлях занепав, тому Любеч зник зі сторінок літописів.

Утім, з'ясування витоків та джерел літописних повідомлень про Любеч потребує подальших досліджень.

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка