Богдан Хмельницький – видатний державний діяч та полководець

Формування світогляду Богдана Хмельницького, видатного історичного діяча, керівника визвольної війни українського народу проти російських та польських загарбників, фундатора Української козацької держави. Його політична діяльність та її наслідки.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 12.11.2018
Размер файла 993,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра політичних наук

Реферат

З Історії Української державності та культу

На тему: Богдан Хмельницький - видатний державний діяч та полководець

Студент1 курсу

групаТКД-11,БТФ

Лемешенко О.О.

викладач:

доц. Панібудьласка А.В.

Київ-2018

Введення

Чому я обрав цю тему?

Ким бувХмельницький для України, безперечно, відомовсім. Я маю на увазі не Хмельницького-людину з їївадами й чеснотами, дивакуватимизвичкамичи без них. Ні, я говорю про Великого Хмеля, про символ, щонародивсяпідгуркітгармат і дзвіншабель, коли тільки-но сформована націяукраїнськазвільнялася з-підлядськоїневолі, створюючи першу власну державу.

Відчувши, хоч ненадовго, себе вільними, українці, ким би вони не були - малоросами, русинами чи роксоланами, не змогли забути про цю кількадесятирічну мить. І в кожній пісні чи думі, що розповідала про славетну козацьку республіку, майорів образ Хмеля, який закликав боронити й далі все українське, створене тяжкою ратною і хліборобською працею. Такий Хмельницький був відомий усім, тож не дивно, що він закрив від наших очей справжнього гетьмана, політичного й воєнного діяча, який, попри свою велич, був лише людиною, а не легендарною постаттю. Справжні історичні дослідження, присвячені виключно Богданові, що намагалися розкрити дійсну роль, яку відігравала у подіях 1648-1676 років ця постать, розпочались не так уже й давно, у другій половині ХІХ сторіччя. Цих праць було небагато - десь кільканадцять, і як на диво, вони зобразили десь кільканадцять різних Хмельницьких, не схожих один на одного. Мабуть, складнішої історичної особи не знала ще ні вітчизняна, ні закордонна історіографія. Спроби зібрати всі факти до купи, проаналізувати їх та зв'язати більш-менш логічним зв'язком, глянути на вчинки Хмельницького з позиції тогочасної, а не сучасної нам людини, історики почали робити лише нещодавно, після 1991-го року. Виключенням, мабуть, є лише деякі історики тридцятих років, зокремаІ. Крип'якевич та ще Дмитро Дорошенко з його "Нарисом історії України", який вперше побачив світ 1932 р. у Львові. Тому питання історіографії Хмельницького і Хмельниччини ще не вичерпано, а тема "Оцінка особи Б.Х. в історичній літературі" є надзвичайно актуальною і цікавою. Тому реферат, присвячений цій темі. Отже, почнемо.

Багато написано книжок та складено пісень про славного гетьмана українського Богдана Хмельницького. Та про нього можна говорити й говорити, бо до нього Україна не знала на стільки розумного та дипломатичного політичного діяча. Богдан Хмельницький зробив перші кроки до незалежної України. Намагався підтримувати добрі відносини з багатьма варварськими сусідами, з якими до нього дуже небагато людей спробували би вести переговори. Богдан Хмельницький вірно розумів, що досягти розквіту неможливо, терплячі постійні навали загарбників. Та гетьман намагався під час перемир'я налагодити збройні сили тогочасної України, якими були козацькі дружини. Але про це все надалі.

У наші часи багатьом політичним діячам не вистачає мудрості та досвідченості у державних справах. Особою Богдана Хмельницького можна пишатися, бо в роки всепоглинаючого безграмоття він зміг отримати гарну освіту, все завдяки власній роботі над собою. З цього можна зробити висновок, що які б не були часи, та розумні люди завжди ціняться на рівні з золотом. хмельницький визвольний війна

1. Формування світогляду Богдана Хмельницького

Народився Богдан Хмельницький під Чигирином, над річкою Тясмин, у хуторі Суботін 27 грудня 1595 року. Батька Богдана звали Михайлом. Він з молодості служив при дворі заможного польського пана воєводи Даниловича, що держав великі староства на Україні: Корсунське й Чигиринське. Староства - то були великі коронні маєтки, часом завбільшки з повіт або й більші. Король давав їх у державу великим панам: вони брали на себе з них доходи, а четверту частину з того давали на військо. Та пани самі в тих староствах не жили, ними не правили, навіть і не заглядали до них часом. Правили їх управителі (підстарости) й різні службовці. Михайло Хмельницький був таким службовцем в старостві Чигиринськім, і за службу дозволив йому староста у 1616 році заснувати собі хутір на тім місці, де він собі обрав.

Михайло Хмельницький поставив двір міцний, присадив кілька сімей слуг та підсусідків, розвів господарство, жив заможно, в достатках. В нього народився один син, назвали його Богдан Зіновій. Гарний був хлопець, чорнявий, кріпкий, як вогонь скорий. Розумний і дотепний, сміливий і завзятий. Та й час був такий, і місце таке, що виживали тоді тільки хоробрі та завзяті. З хутора на поле не виїдеш без рушниці. Люди косять чи орють, а вартовий стоїть, татар вартує. Та як запале вогонь вартовий, то треба було тікати - татари сунуть.

Отак і ріс Богдан серед такого життя бурхливого та небезпечного. Та Михайло, батько його, не хотів залишити сина без науки. Підучивши його дома, батько послав його в Галичину до єзуїтської колегії (тобто гімназії, як би сказали у наш час) - утримували її ченці польські, єзуїти, вчили добре латинської мови, бо тоді нею велося урядове та судове діловодство. Богдан старанно вчився, набирався науки. Майже 5 років провчився Богдан, він опанував кілька мов (зокрема польську і латинську), знайшов друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила. Але, все ж , тягло його на батьківщину. І тому не схотів він лишатися в тих дальніх та безпечніших сторонах: іти служити до суду або при дворі великого пана, а повернувся назад на Дніпро. Пішов на Запоріжжя, на Січ, бо там найкраще можна було навчитися військовій справі, стати досвідченим військовослужбовцем, відважним начальником. А в ті часи в Україні ще ніхто не мав слави та поваги, як досвідчений та дотепний вояка, сторож границь української держави та спокою людей. Після придушення у 1596 році повстання Северина Наливайка почали нові виступи проти існуючої влади. Їхнім поводирем був Петро Конашевич-Сагайдачний. Він не раз бував у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького, бачив його досвідченого і ставного сина. І, може, тому, коли довелося у 1618 році йти Сагайдачному на прохання польсько-го короля Сигізмунда III разом з його сином Владиславом, який прагнув російського трону, на Москву, то він узяв з собою і Богдана.

2. Богдан Хмельницький - керівник визвольної війни україн-ського народу

Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об'єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі та закріпачити її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. І тому католицька церква і особисто папа іменем Христа благословляли будь-які безумства і розправи над непокірними. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабували, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Таким у ті тяжкі часи було життя на Україні. Народ не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні повстання. Вони переростали у національно-визвольні рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов'язував свої сподівання на краще майбутнє.

Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького.

Українське козацтво почало свій часопис з тих часів, коли підневільні люди тікали від шляхтичів у низини Дніпра, на Запоріжжя, де вони вважали себе «вольними людьми» - козаками. Втікачі селилися понад Дніпром за порогами, яких нараховувалося дев'ять.

Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу козацтва у Запорізькій Січі і вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю загинув Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. У цей час його мати Анастасія Федорівна виходить заміж за королівського службовця Василя Ставицького і виїжджає з ним у Білорусію. Богдан залишається єдиним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його впорядкування. Богдан одружується з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього гетьмана Якима Сомка, почав будувати нову оселю.

Але господарська діяльність була не по ньому. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом - чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.

Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський заявив про свої права на хутір Суботін. За відсутністю Богдана він тероризував його сім'ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших - найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того тяжко захворіла та незабаром померла.

Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не зміг йому допомогти. Коли численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив підняти проти поляків повстання й очолити його.

Особисте горе злилося з горем народу. «Так вони ставляться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…»

Це був крик душі Богдана Хмельницького та він кинув до народу заклик: «З'єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!..»

Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став очевидним, коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він із жменькою прихильників втікає на Запорозьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі польську залогу й добивається гетьманства. Спочатку заколот, що набирав сили, мав усі ознаки попередніх невдалих повстань: засліплений жадобою помсти, козацький старшина, якого покривдили магнати, втікає на Січ і переконує запорожців встати за свої (і його також) права. Проте у випадку з Хмельницьким винятковий талант організатора, полководця та політика все докорінно змінив.

У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом. Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди. Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України.

Більше року до втечі на січ він планував повстання й заручався підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв'язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків - кримських татар. Кращої нагоди й бути на могло. Саме тоді, коли його посольство прибуло до Криму, взаємини хана з поляками були вкрай напруженими, і на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо хоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину.

Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку. У середині квітня на Жовтих Водах, по дорозі на Січ, впевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими силами. 6 травня після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. Вражені звісткою про поразку й переконані підісланим козаком у тому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головних сил Марцин Калиновський та Миколай Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи багато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15 тис., без врахування татарської кінноти) і знову зазнали поразки. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам ще мало було нещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV. У той час, коли на півдні збираються юрми повстанців, Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.

І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України.

Перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і міщани створюють полки й або пристають до гетьмана, або ж під проводом місцевих ватажків піднімають власні повстання. Багато селян і козаків скористалися нагодою дати волю довго стриманій ненависті до гнобителів.

За кілька місяців з України було зметено майже всю польську шляхту, урядників, ксьондзів. Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становили найчисельніше, але найменш захищене представництво шляхетського режиму. Між 1648 і 1656 рр. повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірних даних неможливо встановити точні цифри), і тому євреї й досі вважають повстання Хмельницького однією з найважливіших подій своєї історії.

Польські магнати й шляхта в свою чергу відповідали на різанину різаниною. Найбільш сумнозвісним прибічником тактики шляхетського терору був найбагатший з магнатів - Ярема Вишневецький. У своїх лівобережних володіннях він мобілізує добре вишколене 6-тисячне військо, збирає, скільки може, переляканої шляхти, ксьондзів та євреїв і починає відступати на захід. Скрізь на своєму шляху жовніри Вишневецького катували козаків, лишаючи за собою страхітливий шлях із трупів. Якщо у Польщі "подвигами" Вишневецького захоплювалися, то на Україні вони викликали таке обурення, що повсталі й слухати на хотіли про якісь переговори, поклявшись боротися з Вишневецьким до смерті.

Протягом літа Хмельницький, розташувавшись під Білою Церквою, зосередився на створенні дисциплінованої, добре організованої армії. Ядро її складали 16 вибудуваних у боях козацьких полків, очолюваними такими шанованими полководцями, як ФілонДжалалій, Максим Несторенко та Іван Гиря. До того ж полковницькі булави отримали такі обдаровані, досвідчені й талановиті представники української знаті, як Данило Нечай, Іван Богун, Михайло Кричевський, а також вихідці з міщан - Мартин Небаба та Василь Золотаренко. Великим допоміжним загоном легкої кінноти командував затятий ворог Вишневецького й один із найпопулярніших повстанських ватажків Максим Кривоніс. Із добровольців створювалися нові частини, й під кінець літа українські сили налічували від 80 до 100 тис. чоловік. Із них регулярне козацьке військо складало близько 40 тис.

Поляки теж на гаяли часу. Щоб затримати повстанців, вони вступили з Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32 тис. шляхти й 8 тис. німецьких найманців. Коли біля Львова збиралося їхнє військо, споряджене в сліпучі шати, які не полюбляла шляхта, очевидець зауважив, що поляки збираються воювати не з залізом, а золотом і сріблом. На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкошах Домінік Заславський, освічений вчений-латиніст Миколай Осторог і 19-річний Олександр Конєцпольський. Хмельницький саркастично охрестив їх "периною", "латиною" й "дитиною". 23 вересня 1648 р. воюючі армії зустрілися під Пилявцями. Під час бою польським гетьманом зрадили нерви і вони кинулися тікати. Коли про це стало відомо, решта армії вчинила теж саме. Козаки та їхні союзники татари за кілька годин знищили це нещодавно величне військо майже дощенту.

Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та приєднувалися до повстання. Чули навіть, як у Південній Польщі пригноблені хлопи казали: "Якби тільки Бог змилувався над нами й дав нам свого Хмельницького, тоді б ми теж показали шляхті, як гнобити хлопів". На початку жовтня козацько-селянська армія взяла в облогу Львів і вже б от-от здобула його, та завдяки величезному викупу й небажанню Хмельницького руйнувати чудове місто Львів було врятовано. Через місяць, коли велася підготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що королем обрано Яна Казимира - людину, яку волів бачити на троні Хмельницький. Новий король запропонував гетьманові перемир'я.

Для істориків завжди лишалося загадкою, чому Хмельницький, який на той момент міг знищити Річ Посполиту, вирішив пристати на цю пропозицію й повернутися на Наддніпрянщину. Вочевидь, він усе ще сподівався змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольняти козацтво. До того ж голод і чума вже позначилися на його військах, як і на населенні України в цілому. Та й союзникам гетьмана - кримським татарам - не терпілося повернутися додому. Ці обставини, можливо, й зумовили небажання гетьмана продовжувати військову кампанію взимку.

На початку січня 1649 р. Хмельницький повертається до Києва на чолі переможного війська. Збуджений натовп і православне духовенство вітали його як "українського Мойсея", що "звільнив свій народ від польського рабства".

Ускладнення між повстанцями. Навіть після перемоги Хмельницького стосунки між полякам та українцями лишилися нез'ясованими. Хоч гетьман усе ще не вирішив розірвати зв'язки з Річчю Посполитою, він зазнав, що його послідовники рішуче настроєні проти повернення до стану, який існував у 1648 р. Зі свого боку поляки, готові надати незначні поступки козакам, все ж наполягали на поверненні українців під панування шляхти. Ця безвихідь спричинилася до повторення певної моделі подій: з року в рік обидві сторони воювали між собою, але не в змозі завдати одна одній рішучої поразки, вони закінчували виснажливі кампанії підписанням незадовільних для себе угод, після чого верталися додому, щоб вести військову і дипломатичну підготовку до наступної війни.

Навесні 1649 р. в наступ пішли поляки. З Волині йшли їхні основні сили - 25 тис. на чолі з самим королем Яном Казимиром, а через Галичину під командуванням сумнозвісного Яреми Вишневецького рухалося 15-тисячне військо. Вдавшись до своєї звичайної тактики швидкого обманного маневру, Хмельницький і його союзник хан Іслам Гірей 80-тисячним військом обложили Вишневецького в фортеці Збараж. Коли на допомогу Вишневецькому поспішив польський король, Хмельницький раптовим маневром напав на армію Яна Казимира під Зборовим і оточив її. Але якраз коли поляки от-от мали зазнати поразки й під Збаражем і під Зборовим, татарський хан зрадив гетьмана. Підкуплений поляками і побоюючись зміцнення українців, Іслам Гірей відвів своє військо й поставив перед Хмельницьким вимогу укласти угоду з польським королем. За таких обставин гетьманові не лишалося нічого іншого, як погодитися.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мир. За ним реєстр установлювався 40 тис. козаків, польському війську та євреям заборонялося перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині, де урядові посади дозволялося займати лише козацькій старшині та православній шляхті, а православному митрополиту обіцяли місце у польському сенаті. Хоча всім учасникам повстання дарувалося амністія, більшість селян мали повернутися у кріпацтво. Польській шляхті в свою чергу, навпаки, дозволялося повертатися до своїх володінь. Лише тиск татар змусив Хмельницького піти на цю угоду, котре викликала широке невдоволення по всій Україні. Але оскільки поляки вважали, що поступилися надто великим, а козаки були переконані, що отримали замало, ця угода так і не була повністю виконана.

Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав вважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Доля козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце. Відтак уже у Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну владу козацького устрою, що формувався в Україні.

Іншою великою проблемою були взаємини з кримськими татарами. Розуміючи їхнє значення в нещодавно здобутих перемогах і у наступних битвах з поляками, Хмельницький прагнув будь-якою ціною зберегти союз з татарами. Проте для українського населення цей союз був ненависним, оскільки у відплату за татарську допомогу гетьман мусив дозволяти союзникові брати ярис. Хмельницький сподівався задовольнити татар польськими полоненими, але кримчаки нерідко захоплювали всіх, хто їм траплявся, заганяючи у рабство тисячі українських селян. До того ж політика татар полягала у тому, щоб не допустити зміцнення жодної християнської країни. Відтак, допомагаючи Хмельницькому проти поляків, вони не хотіли щоб той завдав остаточної поразки шляхті. Використовуючи Хмельницького для ослаблення Польщі, кримський хан планував таким чином використати українських козаків проти Москви. Та Хмельницький, покладаючи великі надії на підтримку московітів, не пішов на пропозицію татар здійснити спільний похід на Москву, запропонувавши у 1650 р. похід на багатшу, менш захищену й легше доступну Молдавію. Протягом кількох наступних років Хмельницький брав активну участь у молдавських справах і навіть сподівався посадити там господарем свого сина Тимоша, встановивши тісний союз між Україною та Молдавією. Проте загибель Тимоша у 1653 р. під час оборони Сучави поклала кінець невдалій і надто дорогій молдавській кампанії.

Тим часом у 1651 р. почався новий етап польсько-української війни. І знову першим в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром, і знову обидві армії зійшлися на Волині, цього разу під Берестечком. Як на ті часи, численність військ суперників була величезною: польська армія налічувала 150 тис. воїнів, включаючи 20 тис. досвідчених німецьких найманців; українці ж мобілізували 100 тис. війська, яких підтримували 50 тис. татарської кінноти. Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переломний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його лише після бою. За цих тяжких обставин козакам на чолі з рішучим полковником ФілономДжалалієм удалося вивести із польського оточення частину українського війська, але у вирішальний момент вибухнула паніка, й поляки вирізали близько 30 тис. козацького війська. Ця грандіозна битва так дорого коштувала полякам, що вони почали переговори під Білою Церквою.

Як і належало очікувати, підписаний 28 вересня 1651 р. Білоцерківський мир був для козаків зовсім не таким вигідним, як Зборівський. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис., влада гетьмана обмежувалася Київським воєводством, і йому заборонялося вступати у зовнішні зносини, особливо з татарами. Цього разу, коли серед козаків панувало безладдя, а Хмельницький на був готовий до опору, умови миру, здавалося, будуть дотримані. Спираючись на збройну силу, польська шляхта почала повертатися на Україну. За винятком відносно невеликої кількості включених до реєстру, більшість селян і козаків постали перед загрозою закріпачення. Щоб уникнути неминучої долі, тисячі втікали на порубіжну з Московією територію, де їх прихильно приймали, дозволяючи встановлювати козацький устрій, що поклало початок так званій Слобідській Україні, розташованій на землях сучасної Харківщини.

Незважаючи на позірну згоду, Хмельницький не збирався приймати принизливі умови, й у квітні 1652 р. в його резиденцій Чигирині зібралася таємна рада провідних козацьких ватажків, на якій вирішили збирати нове військо й відновити воєнні дії проти поляків. Через кілька тижнів війська Хмельницького напали на 30-тисячну польську армію, що розмістилася під Батогом, на кордоні Поділля з Молдавією, і 1 травня розгромили її. У помсту за поразку під Берестечком козаки вбили всіх полонених поляків.

Коли розлетілася звістка про перемогу, знову спалахнули повстання проти польської шляхти, й козацькі війська зайняли більшу частину території, яку вони контролювали до поразки під Берестечком. Але тепер ставало очевидним, що роки страшного кровопролиття та руйнації починають даватися взнаки. Ні поляки, ні українці вже не мали такого бойового запалу, військові дії точилися мляво, а обидві сторони були як виснажені боксери, що обійнялися, не в змозі завдати вирішального удару.

Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами.

3. Богдан Хмельницький - фундатор Української козацької держави

Державотворча діяльність Б. Хмельницького мала такі основні етапи:

(лютий-вересень 1648 р.) формується ідея автономії для козацького району (центральна і південна частини Київського воєводства) у складі Речі Посполитої.

(вересень 1648 - серпень 1649 р.) завершується процес розробки політичної програми, яка вперше в історії українського політичного мислення передбачала створення незалежної держави в межах усіх етнічних земель України; усвідомлюється право на територіально етнічну спадщину Русі;

(серпень 1649 - червень 1651 р.) - крах внаслідок позицій Кримського ханства намагань добитися реалізації програми створення незалежної української держави;

(липень 1651 - березень 1654 р.) - невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України в межах Речі Посполитої й пошук оптимального варіанту шляхом укладання угоди з російським царем чи турецьким султаном;

(березень 1654 - липень 1657 р.) - боротьба уряду Б. Хмельницького за воз'єднання земель Західного регіону України з козацькою республікою (березень 1654 - травень 1656 р.) у союзі із московським царством, а потім (червень 1656 - липень 1657 р.) у коаліції із Швецією і Трансільванією та її невдача.

Зовнішні стосунки

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка із зовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж він не розв'язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між Україною та Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий до цілковитого розриву. Метою його стосунків із Річчю Посполитою, гнучким представником якої був великий православний магнат Адам Кисіль, полягала в тому, щоб здобути автономію для українського козацтва шляхом перетворення його на окремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперта нехіть шляхти визнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношенні виключна можливість досягти цієї мети.

У сучасної людини, для якої національний суверенітет є чимось цілком природнім (хоч це поняття дістало поширення лише після Французької революції 1789 р.), виникає питання, чому Хмельницький не проголосив Україну незалежною. Під час повстання й справді пішов поголос, що він хоче відновити "давньоруське князівство" чи навіть планує утворити окреме "козацьке князівство". Можливо, ці ідеї й розглядалися, але здійснити їх за тих обставин було б неможливо. Як показали безперервні війни, козаки хоч і завдали полякам тяжких поразок, однак не могли постійно протистояти неодноразовим намаганням шляхти відвоювати Україну. Для забезпечення тривалої перемоги над поляками Хмельницький потребував надійної підтримки великої чужоземної держави. Звичайною платою за таку допомогу була згода на те, щоб визнати зверхність правителя, який її надав. Головним поштовхом до повстання виступало прагнення народних мас позбутися соціально-економічних лих, і для багатьох українців те, як ці проблеми вирішити - при своїй владі чи чужій, - було справою другорядною. Нарешті, у Східній Європі XV ст. суверенітет ототожнювався не з народом, а з особою законного (тобто загальновизнаного) монарха. З одягу на те, що за всієї своєї популярності та влади Хмельницький не мав такого визнання, він вимушений був знайти для України зверхника, який його мав. Тут не стояло питання про самоврядування України, бо українці вже здобули його. Їхньою метою було знайти монарха, що міг би забезпечити новосформованому й автономному суспільству законність і захист.

На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньо могутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, й водночас надто віддаленим, щоб відкрито втручатися в її внутрішні справи. Відтак, у 1651 р., після обміну посольствами Оттоманська Потра формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке на таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте через поширену серед українців ненависть до "бусурманів" та внутрішні зміни в самій Оттоманській Порті ця угода так і лишилася нездійсненою.

У ході всенародної революції 1648 - 1657 р.р. в Україні відбулися докорінні зміни в держаному устрої українського суспільства. Було повалено польсько-шляхетське панування і розпочато створення української національної держави республіканського типу. Захопивши село, місто чи мирну територію, українські повстанці найперше організовували разом із місцевим населенням вибори місцевої влади. Обирали за сучасними термінами виконавчу та судову влади.

Переосмислення Б. Хмельницьким уроків і мети боротьби дало йому змогу впродовж першої половини 1649 р. завершити в загальних рисах розробку програми державного будівництва незалежної України. Свідченням цього є його переговори з польським посольством А. Киселя у лютому і російським посольством Г. Унковського у квітні 1649 р. Готуючись до майбутніх переговорів з королівським посольством А. Кисиля, гетьман відмовився від скликання не лише “чорної”, але й розширеної старшинської ради. В джерелах є згадка, наче 12 лютого 1649 року він мав провести нараду з присутніми при цьому полковниками з питання їх доцільності. 20 лютого переговори все-таки розпочалися. Вони показали, що саме в цей час Б. Хмельницький вперше в історії вітчизняної суспільно-політичної думки сформулював принципи соціальної державної ідеї, які знайшли подальший розвиток під час квітневих переговорів Г. Унковського. Так по-перше у розмовах з королівськими комісарами гетьман чітко засвідчив право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання, в реалізації якого вбачав тепер головну мету своєї діяльності “виб'ю з людської неволі народ весь руський...”. По-друге висловив ідею незалежності утвореної держави від влади польського короля (“лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде”). Під час перебування в Чигирині Г. Унковського з розмов з старшинами і козаками довідався, що польських послів з Переяслова відправили, бо гетьман і Військо Запорізьке і вся Русь Київська під владою польського короля панів бути не хочуть. Під час переговорів з Г. Унковським Хмельницький відзначав можливість замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання її урядом незалежності козацької України “по тим кордонам, як володіли благочестя великі князі, а ми у підданстві і в неволі бути у них не хочемо”.

Хочемо звернути увагу на той факт, що одночасно з формуванням національної державної ідеї окреслився процес відродження ідеї українського монархізму. Як свідчать джерела, її носієм стає Б. Хмельницький, котрий вперше прямо чи опосередковано починає висловлювати думки про свою владу не як владу виборного гетьмана, а самодержавну владу володаря України. 22 лютого він без натяків заявив польським послам: “Правда то есть: жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновнодцем і самодержцем руським”.

Дізнавшись про напад польських підрозділів на м. Бар (лютий-березень 1649 р.) Б. Хмельницький розумів це як вторгнення на територію незалежної держави, володарем якої він вважав себе. Пізніше гетьман звернув увагу Г. Унковського на незалежність козацької України від Польщі. Верховним органом молодої української держави стала загальнокозацька рада. Хоча в її роботі мали брати участь лише козаки, але в умовах вільного доступу в ряди козацтва інших верств населення рада мала загальнодержавний характер. Вона вирішувала найважливіші питання життя України. На чолі держави стояв гетьман, який обирався козаками. До його рук поступово переходила військова, адміністративна, фінансова й судова влади.

Дорадчі права при гетьмані мала рада генеральної старшини. Вищі урядові посади з'явилися в ході розв'язання назрілих проблем й інколи могли заміщатися одноголосно двома особами.

Головною запорукою успішного будівництва української козацької держави стало створення національної армії на організаційних принципах запорозького козацтва. Найнижчим військовим підрозділом козацької армії був курінь, відповідник довшого десятка, до якого входило від 10-20 до 30-40 козаків (вояків) певного хутора, села чи частини містечка або міста. Очолював курінь виборний курінний отаман, а містечко громадою, яка споряджала на війну цей козацький загін, у селах керував виборний війт. Курені об'єднувалися у вищу військову, водночас адміністративно-територіальну одиницю - сотню, якою командував призначений полковником сотник, що проживав разом зі сотнею старшиною (осавулом, писарем і хорунжим) у сотенному містечку. Розміри сотні були неусталені, охоплюючи переважно до 200-300 вояків. Сотні об'єднувалися у полки і територіально підпорядковувалися конкретному полковому місту, призначеному гетьманом, та полковій старшині - осавулу, обозному, судді, кесарю, хорунжому. Кількість полків не завжди була однаковою. Так, якщо 1649 р. в Україні засновано 16 полків і 272 сотні, то наприкінці ХVІІІ ст. 10 полків та 174 сотні.

Чисельність української армії в роки революції (козаки і добровольці) доходила до 100-150 тис. чоловік. Це набагато більше, ніж у будь-якій іншій європейській державі. У відносинах між полковниками і вищою старшиною органічно поєднувалося воєнна ініціатива з суворою дисципліною. Наказ гетьмана виконувався беззаперечно, негайно і точно.

Поступово формувалася територія держави. За життя Б.Хмельницького вона охопила площу близько 200 тисяч квадратних кілометрів із поселенням понад 3 мільйони чоловік. На заході її кордон більш-менш збігався з порубіжжям старого Брацлавського воєводства, на півночі в районі м. Звагоня (сучасний Новгород-Волинський) дотикався до річки Горилі, далі вище Овруча тягнувся через Прип'ять і Дніпро а лівий берег, захоплюючи Любеч, Новгород-Сіверський і Стародуб (тепер Брянської області в Російської федерації). Наприкінці 50-х років ХVІІ ст. війську Запорозькому належала ще й частина Південної Білорусії. Україна відроджувалася в старокиївських межах на новій національно-соціальній основі. Вся повнота влади у містах прийшла до магістратів і ратуш. Більшу свободу у своїй практичній діяльності дістали сільські старости. Революційні зміни відбулися в національно-соціальному складі військових та адміністративних органів. До влади прийшла національна за складом козацька сторона. Те ж саме відбувалося по всій визволеній території України. Козацьку старшину згуртовувала ідея визволення матінки-України та створення незалежної держави.

Розпочалося формування національної судової системи. Вона відповідала особливостям державного устрою і будувалося на становій основі коли для кожного стану призначалися окремі суди. З'явився Генеральний суд на чолі з генеральним суддею. Продовжували діяти окремі суди для міщан і селян. У полках створювалися полкові суди на чолі з полковими суддями. Судочинство базувалося а старих юридичних кодексах законів.

На 1652 р. процес складання етнічної державності в основному завершився. Він тільки був долею не простим. Б. Хмельницький у своїй державотворчій практиці використав традиції козацтва і зокрема, досвід його військово-політичної організації - Запорізької Січі. Використав, але не переніс механічно на новий економічний і суспільно-політичний грунт. Зокрема, гетьман поступово почав відмовлятися від такого громіздкого і далеко не ефективного органу, як Генеральні (Чорні) ради. Основні важелі влади поступово переходять до рук більш вузького кола друзів і соратників Б.Хмельницького (генеральної старшини, полковників, а в окремих випадках найбільш авторитетних сотників і рядових козаків). Очевидно, ухвали старшинської ради справляли визначальний вплив на прийняття рішень гетьманом. В руках гетьмана з самого початку війни зосередилися всі найважливіші важелі політичної влади. Він видавав універсали, карав і милував, скликав ради і впливав на все, що на них відбувалося, визначав фінансово економічну політику держави, зовнішньополітичний курс уряду, розглядав плани військових операцій і реалізував їх. Б. Хмельницький був справжнім лідером національної революції. Утвердженню його авторитету сприяли послідовність, з якого він проводив свою політичну лінію, і водночас здатність до критичного осмислення помилок і недоліків, а вони звичайно були.

Період Хмельниччини - це не лише час становлення незалежної держави, зміни політичного статусу України і її місця на європейському континенті. Це також доба соціальних потрясінь, які істотно вплинули на устрої тогочасного суспільства. Специфіка подій середини ХVІІ ст. полягала в тому, що паралельно з визвольною боротьбою відбувалося справжня селянська війна. Втягнення в її круговерть багатотисячних мас колишніх кріпаків внесло зміни у розстановку соціальних сил, суттєво позначилось на існуючій становій структурі середньовічного суспільства. “Усе, що живо поднялось в козацтво” - так висловився Самовидець з приводу цих подій [9, с 57. Справді, в ряді районів України число козаків почало коливатися від 60 до 80% від усієї кількості населення. Відповідно зазнала змін структура аграрних відносин - було знищене велике феодальне землеволодіння й посинено - фільваркова система господарства, залишилася латифундії шляхетного стану, ліквідовувалося кріпацтво. Відбувся справжній революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян. Козацтво ж із стану малого і переслідуваного перетворилося у провідну верству українського суспільства.

Помітні суперечності існували між різними групами самого козацького стану. В цій ситуації Б. Хмельницький розробив і послідовно проводив у практиці державного будівництва надзвичайно гнучку й збалансовану соціальну політику.

Б. Хмельницький досить швидко зорієнтувався в ситуації і зосередив основні зусилля на тому, щоб не допустити наростання реально існуючих конфліктів у повстанському середовищі. Зокрема у самого початку війни він став на шлях заборони реставрації великого феодального землеволодіння.

На окреме висвітлення заслуговує питання на військову майстерність Б.Хмельницького. Відзначимо лише, що гетьман став, по суті творцем української армії, яка нічим не поступалася ї європейським аналогом, а навіть декуди й перевищувала їх. Б. Хмельницького досконало знав принципи комплектування організації, управління військом, систему підготовки до походу. Використавши й розширивши цей досвід український гетьман виявився найталановитішим організатором армії, що увібрала в себе традиційні риси січового військового ладу.

З імен Б. Хмельницького пов'язано створення козацької кінноти, як роду військ. Основним родом військ українського козацтва в ХVІ - першій половині ХVІІ ст. була піхота. Вона вважалася тоді найкращою в Європі. Козаки кіннотники виконували завдання підтримки піхоти. Саме Б.Хмельницький вперше у козацькому війську організував спеціальні окремі формування кінноти.

Артилерію повстанського війська, по суті, також створив Хмельницький. Спочатку у повстанців було тільки кілька гармат, які їм дали запорожці. У битві під Берестечком 1651 року козацька армія мала вже понад сто гармат. Наприкінці війни полк народно-визвольної армії налічував понад 400 гармат.

У період визвольної війни 1648-1657 рр. розвинулося воєнне мистецтво Запорозької Січі, яку можна назвати своєрідною українською воєнною академією. Хмельницький збагатив його досвідом західноєвропейського воєнного мистецтва, з яким він ознайомився ще під чач перебування у Франції, в бурхливі роки тридцятилітньої війни. Це - і різноманітні напрямки стратегії, і особливі засоби ведення бою, і різні системи організації військ і випробування різних видів зброї.

На відміну від полководців західноєвропейських армій, які діяли переважно шляхом оборони і облоги фортець й ухилялися від битв (оскільки це завдавало великих втрат найманим військам, що дорого оплачувалися), Хмельницький не витрачав часу і не розпорошував сил на облогу фортець. Перемови у війні він добивався у ході польових боїв, прагнув якомога швидше досягти головної мети, тобто зав'язати бій з основними силами противника і розгромити їх.

Хмельницький розвинув запорозьку тактику маневрування, яку він застосовував з метою рішучого розгрому ворога, зокрема, такий складний маневр, як охоплення ворога з флангів і вихід у його тил.

Великого значення надавав Хмельницький факторові раптовості. 2 серпня 1650 р. у своєму універсалі білоцерківському полковникові гетьман наказував: “Щоб ви години не відкладаючи на завтра, а з доброю зброєю виходили, вдень і вночі поспішали на Іранський шлях не труба задержуватися за борошном і в дорозі добувати, тільки на коні сідайте, бо треба, щоб ми випередили неприятеля, а не нас наші неприятелі”.

Б.Хмельницький повною мірою використовував фортифікаційне мистецтво козацтва. Козаки були майстрами будувати земляні укріплення. “Козак воює стільки ж мушкетом, скільки мотикою та лопатою..., зауважував, зокрема, папський нунцій Торрес, що бував у Польщі в Україні - посипає землю і робить укріплення серед безмежних рівнин свого краю”.

Активно застосовував Хмельницький оригінальний і найпопулярніший у козаків бойовий порядок - табір, що був найважливішим елементом козацької тактики в умовах рівнинної степової місцевості. Табір будувався і зсунутих до кути і скріплених у кілька рядів возів, які оточували війська.

Так, історичний свідок тих подій француз Шевальє неодноразово підкреслював, що козацький табір, який складався з багатьох рядів возів, де знаходилася частина війська, здатний витримати будь-яку атаку.

Б. Хмельницький піднявся на найвищі щаблі тодішнього світового воєнного мистецтва. Сучасники порівнювали його з Ганнібалом та іншими відомими полководцями античності, що вважалися еталонами воєнного генія. Тогочасне воєнне мистецтво українського народу випередило західноєвропейське в головних напрямках стратегії і тактики.

Успіх воєнної політичної і державної діяльності Б. Хмельницького, крім інших факторів і причин визначався ще й тим, що він зумів згуртувати навколо себе талановитих козацьких полковників, які допомагали гетьману розвивати українське воєнне мистецтво. Б. Хмельницький об'єднав козацьку старшину в ім'я спільної мети - визволення Батьківщини від іноземного панування.

Б. Хмельницький дуже добре розумівся у міжнародній політиці і володів надзвичайним дипломатичним хистом. Свою воєнну діяльність він пов'язував з дипломатично. Підпорядкованістю її головній меті життя - здобуття Україні незалежності.

Підсумовуючи вище сказане, ми можемо відзначити видатну роль гетьмана в історії України, у різних сферах життя і діяльності українського народу, зокрема як великого полководця і блискучого діяча, фундатора і будівничого Української гетьманської держави.

4. Смерть Гетьмана

Життя Богданове було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати на силах і здоров'ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юрасика. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу.

Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині.

Ховали його в церкві св. Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.

Пам'ять про Богдана зосталася на віки живою і дорогою для козацького війська і нащадків усього народу українського. Народ не забув того добра, що хотів для України славний гетьман. Він оспівав Богданові діла в піснях і думах, як ні одного з гетьманів.

Висновок

Богдан Хмельницький був видатний політичний діяч, талановитий оратор, добрийвійськовий стратег та дипломат сучасності. Ми цебачимо коли, Хмельницький дурить поляків, заставляючидуматиїх, що на допомогукозакамприйшли 40 тисячтатарів, як вінвів переговори з багатьмакраїнами про допомогу в боротьбі з Польщею, як вміворганізовуватипростих селян навчаючиїхнелегкійвійськовійсправі... Хмельницький почав, сам цього не знаючи, війну за вільнуУкраїну. На початку війнивін думав про Україну в складіПольщі, але з кращимиумовамижиття для людей. Пізнішевінзрозумів, щоУкраїна повинна бути самостійною, та вінвіддаввсісвоїсилищобцепобачити. Але не судилось гетьмановіпобачитиздійсненнясвоїхмрій на власніочі.

Так у Хмельницькогобулотакож і помилки, але вінбувлюдиною, а людина не досконала. Хмельницькийдуже часто надіявся на татар, та звіснотатарийшли де їмвигідно, та декілька раз татарийогопідводили, одного разу забрали навітьгетьмана в полон. Можнащезазначити, що одного разу зовсімрозбившипольськевійсько та трохи не схопившипольського короля, Хмельницькийзупинився, і в цей момент Польщу нема було кому захищати. Тут можнасказати, щотодіХмельницькиймріяв про Україну в складіПольщі. Але щобтодібуло коли б Хмельницькийзахопивповністю Польщу? Щедеякіісторикинарікають за заключення договору з Москвою. Але фактично той договірщо заключив Богдан буввоєнний, про допомогуМосквиУкраїні в війніпротиПольщі. Щоб там не було але зараз український народ поставив пам'ятниксвоєму герою, якиймріяв про незалежнуУкраїну, Хмельницькому у Києві на площі, та на ньому написав: „ЄДИНА І НЕДІЛИМА УКРАЇНА”

Література

1. Грушевський М.С. Про батька козацького Богдана Хмельницького.- Дніпропетровськ: Січ, 1993.- 55 с.

2. Костомаров М.І. Богдан Хмельницький: Іст. Нарис: Для серед. Та ст. шк. Віку / [Упоряд. І передм. В.О. Замлинського]; Худож. Л.А. Кацнельсон. - К.: Веселка, 1992. - 93 с.

3. Історичні постаті України: Іст нариси: Зб./Упоряд. Та авт. вст. Ст. О.В. Болдирєв. - Одеса: Маяк, 1993. - 384 с.

4. Гнат Хоткевич. Богдан Хмельницький, гетьман України. (Передрук з «Альбома історичних портретів» - [Львів, 1909-1910]).-Друкарня Уділова. Львів.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Молоді літа Богдана Хмельницького. Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького. Гетьманування Богдана Хмельницького. Смерть Гетьмана. Богдан Хмельницький зробив перші кроки до незалежної України.

    реферат [391,8 K], добавлен 09.11.2002

  • Б. Хмельницький – фундатор Козацької держави, гетьман, монарх, дипломат; умови формування політичного світогляду. Розвиток державної ідеї на початку Національно-визвольної війни 1648-1657 рр.: Зборівський договір; Військо Запорізьке; історичні уроки.

    курсовая работа [4,5 M], добавлен 15.12.2011

  • Коротка біографія Богдана Хмельницького: думки про місце його народження, викуплення з неволі, контакти з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Характеристика діяльності Богдана Хмельницького як глави держави.

    биография [27,4 K], добавлен 05.02.2011

  • Темперамент Богдана Хмельницького. Прихід його на Січ. Підготовка до національно-визвольної війни. Перші битви. Державотворчі процеси Богдана Хмельницького. Організація війська. Московський протекторат. Переяславська рада. Останні звершення гетьмана.

    реферат [32,0 K], добавлен 11.12.2007

  • Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок.

    курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011

  • Богдан Хмельницький - гетьман Війська Запорозького: коротка біографія, основні риси характеру та темпераменту гетьмана, військова і державотворча діяльність. Причини і наслідки всенародного українського повстання під проводом Богдана Хмельницького.

    реферат [31,2 K], добавлен 22.12.2010

  • Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.

    контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012

  • Богдан Хмельницький як гетьман війська запорізького. Головні причини початку Національно-визвольної війни, її цілі. Бойові дії у 1648 році. Битва під Пилявцями. Похід українського війська в Галичину. Наслідки перших битв в Національно-визвольній війні.

    презентация [1,1 M], добавлен 26.11.2014

  • Дані про походження Богдана Хмельницького: місце народження, належність до шляхетства та козацтва, освіта. Родина та військова діяльність Хмельницького. Боротьба за національну незалежність, роль у творенні держави, гнучка соціально-економічна політика.

    доклад [34,9 K], добавлен 23.11.2010

  • Становлення особистості Богдана Михайловича Хмельницького. Бойові дії у перший рік Національно-визвольної війни середини ХVІІ ст. Талант полководця Хмельницького. Рішення про припинення бойових дій та замирення із Польщею. Поява державотворчих ідей.

    курсовая работа [86,7 K], добавлен 07.09.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.