Організаційно-правові підстави земської ветеринарної справи у Наддніпрянській Україні кінця ХІХ - початку ХХ століть і вплив місцевих умов на їх застосування

Посилення чумної епізоотії, а також введення Закону 3 червня 1879 року змушувало земства шукати більш раціональні методи боротьби із цією хворобою. Насамперед земства звернули увагу на те, що успішна боротьба можлива тільки у випадку взаємодії різних губерній, на території яких лютувала чума. Зважаючи на це, ряд земств клопотав про дозвіл проводити координаційні міжгубернські з'їзди. Крім того, для більшої ефективності ліквідації чуми вводилися посади так званих «чумних агентів», «наглядачів», «стражників», активно залучалися поліція, волосні старости і т. ін.

Якщо у 1870 році на земській службі по всій країні значилося всього 22 ветеринари, то у 1905 році, число їх зросло до 837. Найбільш сильний ріст відбувався у другій половині 90-х років XIX-го століття, і особливо на початку ХХ-го століття. Перша хвиля зростання лікарського штату пов'язана саме із введенням в дію Закону 3 червня 1879 року. Хоча необхідно відзначити, що тимчасове скорочення кількості ветеринарних лікарів все ж таки спостерігалося. Це явище часто також було пов'язане із протичумною боротьбою, але цього разу навпаки, через те що місцева влада іноді легковажно скорочувала штати ветеринарів вважаючи, що гостра чумна небезпека ліквідована і можна заощадити на кількості фахівців. Для повної картини тут варто додати, що Херсонська, Харківська та Катеринославська губернії, на один повіт мали в середньому 8 - 12 фельдшерів і за цими показниками посідали (разом із Саратовською губернією) перше місце в імперії.

Вісімдесяті роки ХІХ-го століття - час зародження широкої ветеринарної організації, тепер вже більш-менш підпорядкованій системі, головним напрямом якої стала боротьба із чумною епізоотією. У міру ліквідації цієї небезпечної хвороби на перший план негайно виходили інші завдання: ліквідація сапу і сибірки, інших інфекційних захворювань. Намагаючись їх вирішити, у 90-х роках повсюдно організовується проведення масових протисибіркових щеплень, а пізніше і щеплень проти бешихи свиней. Засновуються бактеріологічні лабораторії, фельдшерські курси тощо. Організовуються діагностичні дослідження кінського поголів'я: іноді в межах повіту за два-три тижні на оглядові пункти приводили до декількох десятків тисяч коней. Для такої виснажливої роботи доводилось запрошувати відряджених ветеринарів і з інших повітів, а іноді просили допомоги й у агрономічного персоналу. Здорових тварин не затримували, а підозрілих ставили на карантин. Тих коней, що позитивно реагували на малеїн, мали клінічні прояви сапу знищували на спеціально обладнаних майданчиках. У ті часи сумка ветеринарного лікаря рідко обходилась без флакончиків із миш'яком, ціанідами або крупнокаліберного револьвера.

На початку століття земська ветеринарія починає цікавитися лікуванням незаразних хвороб. У селах з'являються перші амбулаторії. У 1894 році Катеринославська Управа доповідала про те, що «необхідною є подача допомоги ветеринарним персоналом тваринам, які захворіли спорадичними хворобами. Але, на жаль, в цьому відношенні діяльність персоналу цілком паралізована тим, що тільки в трьох повітах останній забезпечений медикаментами й інструментом» [2, 233-239]. В «Отчете о состоянии ветеринарной части в Екатеринославской губернии в 1900 году» читаємо наступне: «два повітових земства влаштували щось подібне на амбулаторії... в інших повітах постановка ветеринарно-лікарської допомоги мало чим змінилася... Медикаменти зберігаються у ветеринарів де-небудь в сараї, в ящиках, надісланих з магазинів; нерідко замочуються дощем, розсипаються і пропадають» [8].

Поступово питання облаштування амбулаторій та скотолікарень все частіше піднімається на Земських Зборах, в результаті чого стан речей змінюється в кращий бік. Так, Б. Веселовський зазначає: «... до 1902 Катеринославське земство асигнує на обладнання лікарень до 2/3 їх вартості, Херсонське земство влаштувало 3 амбулаторії в 1900 році і стільки ж у 1903 році» [1, 422].

В описуваний період інтенсивно розвивається вітчизняна наука, і її досягнення використовуються в практичній ветеринарії. Одним із науковореволюційних моментів того часу стала можливість профілактувати деякі інфекції шляхом імунізації поголів'я. Масове застосування протисибіркових щеплень у Росії пов'язано з ім'ям професора ботаніки Харківського університету Л. С. Ценковського та його учнів. Помічниками і продовжувачами професора Ценковського були І.М. Садовський (у майбутньому відомий науковець) і О.П. Шалашников (фундатор вчення про кровопаразитизм). Дослідженнями вчених зацікавилося Вільно-Економічне Товариство і Південноруське Сільськогосподарське Товариство, які надали на потреби лабораторії до 500 рублів. Перша партія вакцин призначених для практично-експериментального випробування, була готова вже влітку 1883 року (всього на рік пізніше після загальновідомого відкриття Л. Пастера). Згодом вакцина Ценковського пройшла масштабні випробування і була визнана ефективною. У серії експериментів, проведених у селі Білозерка Херсонської губернії, у 1886 році було доведено, що дрібна рогата худоба, щеплена новим біопрепаратом, отримала стійкий імунітет від зараження сибіркою. Після цих випробувань Харківське земство виділило 1500 рублів для продовження досліджень, а Міністерство Фінансів асигнувало ще 5000 рублів на закупівлю сучасного обладнання. Попит на вітчизняну вакцину був настільки великий, що незабаром відкрилися лабораторії з її виробництва у Катеринославі -1895 року (27 вересня), Полтаві - 1897 році, Херсоні - 1894 році та інших містах.

Потрібно відзначити, що не всі земства однаково сприйняли можливість організувати вакцинацію своєї худоби. Перешкодою для розповсюдження цього запобіжного заходу слугувала малоосвіченість населення, яке просто не знало значення щеплень. Хоча і з цим недоліком земства боролися, наприклад, вищезгадуваний Е. В. Теличенко сам писав роз'яснювальні популяризаторські брошури і неодноразово звертався до колег з пропозицією проводити таку ж роботу [12].

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки:

Одним із наслідків земської реформи 1864 року стала поява в губерніях та повітах Наддніпрянської України ефективної системи ветеринарного контролю і надання ветеринарної допомоги населенню. Перші спроби організувати земську ветеринарну частину в регіоні робилися окремими повітами ще в 60-х роках XIX століття, але успіху вони не мали. Ситуація кардинально змінилася після введення в дію Закону 3 червня 1879 року, що послужив основою для створення постійної ветеринарної структури в системі регіональних земств.

З самого початку своєї діяльності на території губерній Наддніпрянської України склалися різні системи управління ветеринарною частиною, що було зумовлено ініціативою земських діячів на місцях і приватними ситуативними факторами впливу. Згодом повсюдне визнання одержали централізований і об'єднувальний типи керівництва, що зарекомендували себе як більш ефективні, динамічні моделі управління ветеринарною частиною, що стрімко розвивалися. Планування ветеринарної діяльності, від масштабних заходів до локальних оперативних завдань, здійснювалося за допомогою прийняття колективних рішень, які вироблялися на нарадах та з'їздах земських представників і ветеринарних лікарів, згідно з діючим тоді законодавством і вимогами моменту.

В останній чверті XIX століття багато законодавчих рішень, що курирували тваринництво та ветеринарний сектор і що мали своїм джерелом центральну або місцеву владу, приймалися без достатнього науково-теоретичного та емпіричного обґрунтування. У цій ситуації земські ветеринарні лікарі ставали єдиними компетентними виконавцями, спостерігачами та дослідниками перетворювальних впливів закону на явища біологічного, екологічного і навіть соціально-господарського характеру в умовах конкретної місцевості.

Література

1. Веселовский Б. История земства за сорок лет / Б. Веселовский // Ветеринария и страхование скота. СПб.: Изд-во Н. О. Поповой, 1909. Т. 2. 703 с.

2. Доклад о мерах борьбы с чумною эпизоотией Бахмутской Уездной Земской Управы в Екатеринославскую Губернскую Земскую Управу // Постановления XXIX очередной сессии Екатеринославского Губернского Земского Собрания 8 декабря 1894 г. № 40. Екатеринослав, 1894. С. 233 - 239.

3. Канзберг С. М. История ветеринарной службы Днепропетровской области: учебное пособие / С. М. Канзберг, Я. Н. Захрялов. Днвск: Дн-вский с.х. ин-т, 1990. 51 с.

4. Копия с циркулярного отношения Министерства Внутренних Дел по ветеринарному управлению, по 3-му делопроизводству, от 24 августа 1902 года за № 680 на имя г. г. губернаторов, начальников областей, градоначальников и обер-полициймейстеров // Ветеринарная хроника Херсонской губернии. Херсон, 1902. Сентябрь. С. 1 - 3.

5. Коропов В. М. Истории ветеринарии в СССР: учебное пособие для вет. вузов и ф-тов / В. М. Коропов. М.: Гос. изд-во с.-х. лит., 1954. 368 с.

6. Никитин И. Н. История ветеринарии / И. Н. Никитин, В. И. Калугин. М.: ВО «Агропромиздат», 1988. 191 с.

7. Обзор развития и современного положения в России ветеринарного дела в связи с положением скотоводства, и вопросом о страховании скота / [Министерство Земледелия и Государственных Имуществ. Департамент Земледелия]. СПб., 1899. 88 с.

8. Отчет о состоянии ветеринарной части в Екатеринославской губернии в 1899 году. Екатеринослав Тип. Екатеринославского Губ. земства, 1900. 173 с.

9. Рудик С. К. Коротка історія ветеринарної медицини України / С. К. Рудик. К.: Академія наук вищої школи України, 2001. 226 с.

10. Светлов Г. И. Ветеринарное дело в русском законодательстве / Г. И. Светлов // Архив ветеринарных наук. СПб., 1906. Кн. 10. С. 753 - 805.

11. Систематический свод постановлений Екатеринославского Губернского земства. Собрание 1866

12. 1913 гг. Екатеринослав, 1914. Т. 1.

13. Теличенко Е. В. Сибирская язва животных / Е. В. Теличенко. Екатеринослав: Тип. К. А. Андрущенко, 1913. 24 с.

14. Шадрин Н. А. Об основах организации земской ветеринарии и формах управления ею / Н. А. Шадрин // Труды II-го всероссийского съезда ветеринарных врачей в Москве. М., 1909 г. С. 1 - 47.

15. Энциклопедический лечебник домашних животных и дворовых птиц в 3-х томах / [сост. И. С. Генслером]. СПб.: Ред. Журн. «Труды В. Э. ова», 1855. Т. 1. (А - К). 866 с.

Размещено на Allbest.ru