Самоврядування руської (української) громади Кам'янця у XV-XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 352(091)(477)

Самоврядування руської (української) громади Кам'янця у XV-XVII ст.

С.І. Крамар

Досліджено особливості правового становища руської громади Кам'янця упродовж XV-XVII століть. Проаналізовано королівські привілеї, якими закріплювалися за такою громадою права на автономне управління та судочинство. Війт визнавався головною посадовою особою руської громади у місті. У сфері судочинства повноваження війта полягали у розгляді справ незначної складності та справ щодо порушення права власності. Лава - коле-гіальний виборний орган руської громади міста, до відання якого входив розгляд судових справ. Упродовж XV-XVII століть відбувалося неодноразове під-твердження особливого правового статусу руської громади Кам'янця, що передбачало обмеження можливостей впливу юрисдикції польської громади, надання права на застосування руського писаного права та надання додаткових економічних привілеїв.

Ключові слова: руська громада Кам'янця, війт, лава, руське писане право. громада право судочинство

Исследованы особенности правового положения руськой общины Ка-менца на протяжении XV-XVII столетий. Проанализированы королевские привилегии, которыми закреплялись за таким обществом права на автономное управление и судопроизводство. Вийт признавался главным должностным лицом руськой общины в городе. В сфере судопроизводства полномочия вийта заключались в рассмотрении дел незначительной сложности и дел относительно нарушения прав собственности. Лава - коллегиальный избирательный орган русского общества города, к веданию которого относилось рассмотрение судебных дел. В течение XV-XVII веков происходило неоднократное под-тверждение особенного правового статуса руськой общины Каменца, что предусматривало ограничение возможностей влияния юрисдикции польской общины, предоставление права на применение писаного права и предоставление дополнительных экономических привилегий.

Ключевые слова: русская община Каменца, вийт, лава, руськое писаное право.

The author investigated features of legal position Rusky's community of Kamianec. Analyzed Royal privileges, which were of such community law on thea autonomous administration and legal proceedings. A viit was recognized as the chief official body of Urrainian community in the town. A viit was at the head of lava (judicial body of that time).

Viit's jurisdiction authority was to consider minor lawsuits between private individuals and proprietary right infringement cases. A lava was a collegiate elective body of Polish community of a city that managed judicial proceedings.

Key words: Rusky community of Kamianec, viyt, lava, risky written law.

Постановка проблеми. Русини завжди були корінним населенням міста Кам'янця. І за його багатовікової історії храми та будівлі, що їм належали, знаходились на всій території міста. Населення Кам'янця спочатку було винятково руським, яке керувалось своїм правом, отри-маним під час управління галицькими князями.

У грамоті князів Коріатовичів 1374 року не вбачається поділ на-селення міста на національні громади. Тоді міська громада ще не мала права обирати собі війта. Війт був посередником між правителями краю та мешканцями міста. Такими ж посередниками були в свій час тивуни та отамани. Грамота Коріатовичів чітко відокремлює підвідомчість воєвод і війтів. Вона не містить інформацію про необхідність участі у судочинстві представників громади. Війт, керівник міського самоврядування в Україні у XIV-XVIII ст., призначався князем або королем.

Згідно з привілеєм 1374 року литовськими князями Коріатови- чами надавалося кам'янецькому війту право повної влади у карних справах.

Так чи інакше, але руське населення здавна користувалось своїм звичаєвим правом, і, звісно, повинно було зіткнутись з польським на-селенням, яке, користуючись магдебурзьким чи німецьким правом, посіло у місті першорядне місце [1, с. 200-201]. Дослідження феномена самоврядування Кам'янця особливо актуально для історії держави і права України, оскільки унікальність міста зумовлена існуванням у часи середньовіччя на невеликій території окремих юрисдикцій русинів, поляків і вірменів.

Стан дослідження. Окремі питання устрою та судочинства ру-ської громади Кам'янця були предметом досліджень М. Владимирсь- кого-Буданова, М. Грушевського, О. Пламеницької, М. Петрова, М. Ролле, О. Сементовського Ю. Сіцінського. Однак подальший розгляд питання устрою та управління окремих громад у місті Кам'янець на Поділлі не втрачає актуальності та є важливим досвідом функціону-вання систем муніципального управління.

Метою статті є дослідження правового становища руської гро-мади Кам'янця упродовж XV-XVII століть, аналіз королівських приві-леїв, якими закріплювалися за такою громадою права на автономне управління та судочинство.

Виклад основних положень. Королівські чиновники і польські феодали невпинно вели наступ на руське (українське) населення міста. Незважаючи на те, що місто формально жило за магдебурзьким правом, польська адміністрація втручалася у справи русинів і вірмен, обмежувала їх права у вирішенні загальноміських питань. З появою 1434 року польського магістрату русини розпочали відчувати утиски з його боку.

З цього приводу М. Грушевський вказує: «...привілей на німецьке право, виданий 1374 р. Коріатовичами, также не містив ніяких за-стережень на не користь не-католиків, але призначений був в першій лінії для міщанства чужоземного, спровадженого Коріатовичами. В результаті міщанська громада, що користувала з привілеїв признаних сею хартією і організації німецького права, зложила ся головно з По-ляків і зайняла привілегійоване становище в місті. Обставини, що робили з Камінця польську страдницю против Руси й Литви, також мусі- ли причиняти ся - правительственними впливами, до такого панування польського елемента в Камінці. Русини були як не зовсім, то майже виключені, скільки можна судити, від міських свобод; через те руська людність упадала й підносила скарги до короля» [2, с. 247].

Утворення польської юрисдикції спричинило низку ускладнень внутрішньоміського життя. На відміну від литовців, поляки бачили зміцнення свого впливу на Поділля шляхом збільшення чисельності польського населення. Це було зрозуміло з огляду на протистояння православ'я і католицизму. Розпочався значний приплив поляків до міста, де на той час сформувалися як стосунки між органами самоуп-равління національних громад українців і вірмен, так і межі заселених ними територій. Але якщо свого часу вірмени прийшли до міста як прибульці й оселилися на найменш залюдненій південній околиці ост-рова, не насаджуючи свою віру й не претендуючи на владу, то поляки прийшли як репрезентанти нової офіційної влади і нової офіційної ре-лігії. Це спричинило значні зміни, а вони не відбувалися без конфліктів [3, с. 40]

Унаслідок призначення представників руської громади (війтів) урядом та утисків з боку польської громади руське населення залишало місто. Місто стало пустіти та занепадати. Щоб надати значному за кількістю міському населенню можливість вільного існування, у місті виникла потреба у низці королівських привілеїв.

Перші такі привілеї були надані королем Казимиром IV 1491 року. Щодо вказаного привілею О. Сементовський у праці «Каменец-Подольский» 1862 року зазначає, що причиною надання 1491 року королем Казимиром IV привілею руській громаді Кам'янця на право обрання власного війта було те, що призначувані війти до того часу зловживали своїми правами, що спричиняло шкоду не тільки громаді, але місту загалом.

Право на обрання війта полягало в тому, що: 1) члени громади самі обирали війта з-поміж себе, та могли будь-коли його змінити на іншого; 2) війт набув права самостійно вирішувати судові спори на підставі «руського звичаєвого права» з «правом меча»; 3) війт набув права приводити учасників спору до присяги без участі возного; 4) юрисдикцією руського війта охоплювалися не тільки русичі з цілого Королівства, але й прибулі з-за кордону; 4) русини звільнявся з-під юрисдикції воєводи, каштелянів і старост. Першим руським Кам'янецьким війтом був Микола з Пястржиць [4].

Основну причину, яка зумовила видання привілею руській гро-маді 1491 року, пояснює М. Владимирський-Буданов, зазначаючи, що привілей 1491 року наданий руській громаді щодо окремої юрисдикції в частині вибрання руських війтів і права судити за руським законом громадян руської народності та гостей руських був тимчасовим захо-дом, з метою недопущення їх відходу з міста [5, с. 178].

Правове значення привілею 1491 року для руської громади Кам'янця розглядав також М. Грушевський. Так, дослідник сумнівається у твердженні М. Владимирського-Буданова, що русини до 1491 року мали своїх війтів і лавників іменованих королем, а не виборних. На його думку, за привілеєм 1491 року руські міщани отримали право обирати собі війта з-поміж русинів та за потреби його скидати. Історик зазначає: «Прикінці XV в. правительство Казимира Ягайлови- ча зробило до міських відносин поправку таку, що дало камінецьким Русинам організацію осібну від головної міської: вони дістали право виберати осібного свого війта, спільним вибором всіх Русинів, і в потребі - його скидати.

Сей війт мав юрисдикцію над всіми Русинами Камінця й приїз- жими у всіх справах, судити мав «руським писаним правом», а апеляція на нього йшла до старости. Таким чином поруч привілегійованої громади німецького права, de fakto польської, організовано руську громаду, з неповною міською організацією: окрім того, що її віддано під апеляцію старості, бракувало в ній виборної адміністраційної власти - бурмістрів і райців (консулів), і неясним лишалося її становище супроти сих урядників польського Камінця» [2, с. 247].

Через деякий час після видання привілеїв 1491 року королівські чиновники, а також члени польського магістрату стали втручатися в права представників руської громади Кам'янця, утискаючи їх, притя-гувати русинів до своєї юрисдикції. Тому необхідними були подальші підтвердження прав, дарованих руській громаді привілеєм 1491 року. Саме тому виникла потреба у наданні різних роз'яснень відносин ру-ського населення з представниками польського народу.

Вперше права, надані привілеєм 1491 року, були підтверджені королем Сигізмундом Августом 1549 року. За твердженням М. Влади- мирського-Буданова, за привілем короля Сигізмунда Августа з 1549 року русинів звільнено з-під юрисдикції бурмистра та польських ратманів [5, с. 179].

Наступне підтвердження особливого правового статусу руської громади Кам'янця було здійснено на Краківському сеймі 1553 року. Король, задовольняючи прохання руського війта (у деяких джерелах Назара Григоровича, у інших - Назарка Котовича), на всі часи вилучив руських міщан з-під влади бурмістрів польських і надав можливість їм керуватися своїм «руським писаним правом». Окрім того, як указує О. Сементовський, русинам було надано право апеляцій безпосередньо до асесорського суду [4, с. 51].

Основними джерелами права руської громади Кам'янця було власне «руське писане право» - «Судебник» Казимира Ягайловича 1468 року, Перший Литовський статут 1529 року, давне звичаєве з князівських часів право [1,с. 212]. Одним з основних джерел матеріа-льного права в судових справах для руської громади була «Руська пра-вда» [6, с. 213-214].

На наш погляд, заслуговують на увагу окремі положення коро-лівської грамоти 1553 року, які дають можливість зробити певні ви-сновки стосовно статусу руської громади до отримання відповідного привілею. Основою для аналізу є переклад документу, здійснений Ю. Ролле.

По-перше, слова грамоти «хотя все это король Казимир разре-шил и за себя и за своих преемников до времени» (виділено автором) дають підстави констатувати тимчасовий характер привілею руської громади Кам'янця 1491 року.

По-друге, у перекладі грамоти 1553 року міститься таке форму-лювання: «...король изъял и освободил русских горожан от всякой юрисдикции всех вообще воевод, каштелянов, старост, буркграбиев, судей, подсудков и других начальников и должностных лиц...». На наш погляд, таке формулювання свідчить про те, що до з виданням королівської грамоти 1491 року члени руської громади були підпоряд-ковані воєводам, каштелянам, старостам, бургграбіям, суддям, підсуд-кам та іншим посадовцям, що, своєю чергою, виключало поширення на русинів норм магдебурзького права, якими керувались поляки.

По-третє, поряд із змінами у правовому статусі руської громади, які стосувалися організації самоврядування, грамота 1553 року надава-ла громаді додаткові привілеї економічного характеру. Зокрема, русь-ким міщанам було дозволено виробляти і продавати горілку, на що мали до того часу право тільки представники польської громади Кам'янця.

1555 року король Сигізмунд Август дозволив русинам і вірменам оселятися між поляками-католиками. Така милість короля до русинів, що виражалась у даруванні ним окремого самоуправління та зрівнянні їх з поляками, була прийнята останніми з незадоволенням. Міщани-поляки розпочали насильно притягувати русинів до свого суду, всупереч королівським привілеям, тому руський війт знову звернувся зі скаргою до короля, і Сигізмунд Август 1557 року на варшавському сеймі підтвердив права русинів, і за їх порушення звелів стягувати з польських бурмістрів, радних та інших посадових осіб по 14 гривень. Однак і це не захистило руське населення Кам'янця від зазіхань поляків, і права його повинні були оберігати та підтверджувати наступні королі - Генріх Валуа, Стефан Баторій, Сигізмунд ІІІ та інші.

Як зазначалося в люстрації 1565 року, «Кам'янець має потрійне населення щодо народності і потрійну юрисдикцію (судочинство). По-ляки користуються першістю і судяться за магдебурзьким правом. Русь судиться за правом і звичаями руськими і має свого війта. Вірмени - за звичаями вірменськими і також мають свого війта. У всіх справах, що стосуються цілого міста, представником його є рада або війт права польського» [7, с. 300].

1658 року польський король Ян Казимир підтвердив право укра-їнської громади на самоврядування і призначив для її Ратуші кам'яний будинок біля церкви Св. Яна (Іоанно-Предтеченська церква) у центра-льній частині міста, який знаходився на садибі міщанина Кіріака [8, с. 326]. Будинок зберігся до тепер. Вважають, що причиною переміщення магістрату стала пожежа на Руському ринку, під час якої будинок ратуші повністю згорів. Водночас король звільнив цей будинок від усіх громадських податків і повинностей, також дозволив побудувати млин на річці Смотрич із зобов'язанням надавати частину помолоту до королівської казни або старостам. Всі ці привілеї були підтверджені королем Михайлом Корибутом 1669 року.

Землеволодіння жителів української громади розміщувалися з південного та південно-східного боків Старого Міста і отримали назву «Руські фільварки», яка існує й досі. Вони зосереджувалися в межиріччі Смотрича і Мокші, тягнулися від Карівасар - аж до Дністра [9, с. 379].

Конфлікти між руською та польською юрисдикціями не припи-нялись у всі часи їх існування у окремому вигляді. Особливо ці чвари посилились з половини 16 століття, коли релігійні події у Європі спро-вокували у Польщі сильний фанатизм серед католиків, а потім - ще більше, коли почались козацькі повстання, що викликали взаємну неприязнь русинів і поляків [1, с. 204].

Після Андрусівської російсько-польської угоди 1667 року, за якою Поділля залишилося за Польщею, польська шляхта посилила наступ на українське населення. Перед турецьким загарбанням 1670 року руська громада міста втратила своє право на самоврядування, руський магістрат був об'єднаний з польським. Як зазначає М. Влади- мирський-Буданов, 1670 року Кам'янець отримав права, якими не «ко-ристувалося ні одне місто України-Руси; та за те сею постановою ру-ська юрисдикція була знесена, чи то, в офіціальнім вислові, доконалась інкорпорація руської юрисдикції в юрисдикцію польську з рівністю прав обох народностей в магістраті і громадських заведеннях» [5, с. 179]. Водночас Є. Сіцінський вказує, що самоврядування руської громади зліквідовано у 1670 році в спосіб інкорпорації руської юрисдикції в польську зі зрівнянням у правах представників обох націй [1, с. 204].

Авторитетний дослідник Кам'янця М. Петров зазначає, що у пе-ріод турецької окупації Кам'янця упродовж 1672-1699 років українська громада мала своє самоврядування на відміну від польської [6, с. 221]. Саме такою обставиною можливо пояснити остаточну втрату руською громадою права на місцеве самоврядування після завершення турецької окупації, оскільки в цей період політика польських властей набрала антиукраїнського характеру. Русинам заборонялося мати своє самоуправління, вони підпорядковувались польському магістрату. Православним і євреям заборонялося проживати у місті, закривалися всі церкви і лише одна з них передавалася греко-католикам. Латинська мова затверджується як така, якою мали вестися справи в адміністра-тивно-судових органах Поділля. Внаслідок цього, як зазначає В. Сте-панков, становище українських міщан Кам'янця залишалося вкрай складним [10, с. 224].

Висновки. Офіційне визнання права на самоуправління руської громади Кам'янця відповідно до привілею 1491 року було спробою Речі Посполитої зберегти таку громаду та відмежувати її від юрисдикції польського магістрату. Королівський привілей 1491 року варто роз-глядати тимчасовим заходом, що мав на меті не допустити відхід ру-синів із міста. До видання королівської грамоти 1491 року члени руської громади були підпорядковані воєводам, каштелянам, старостам, бургграбіям, суддям, підсудкам та іншим посадовцям, що, своєю чер-гою, виключало поширення на русинів норм магдебурзького права, якими керувались поляки. Упродовж XVI-XVII століть відбувалося неодноразове підтвердження особливого правового статусу руської громади Кам'янця, що передбачало обмеження можливостей впливу юрисдикції польської громади, надання права на застосування руського писаного права та надання додаткових економічних привілеїв.

Литература

1. Сецинский Е. Город Каменец-Подольский Историческое описание / Е. Сецинский. - К.: Тип. С. В. Кульженко, 1895. - 247 с.

2. Грушевський М. С. Історія України-Руси: у 8 т. / М. С. Грушевсь- кий. - Т. 5. - Львів: Наукове Товариство ім. Шевченка, 1905 - 708 с.

3. Пламеницька О. Камянець-Подільський / О. Пламеницька. - К.: Аб-рис, 2004. - 256 с.

4. Сементовский А. М. Каменец-Подольский / А. М. Сементовский // Архив исторических и практических сведений, относящихся до России. - СПб., 1862. - Т. 4. - С. 1-78.

5. Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі і Литві. Роз-відки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV-XVIII в. / М. Владимирський-Буданов. - Львів, 1904. - Ч. 2.

6. Петров М. Б. Місто Камянець-Подільский в 30-х роках XV-XVIII століть: проблеми соціально-економічного, демографічного, етнічного та істо- рико-топографічного розвитку. Міське і замкове управління / М. Б. Петров. - Камянець-Подільський: Аксіома, 2012. - 480 с.

7. Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Хмельницька область / АН УРСР. Ін-т історії; голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін. - К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. - 706 с.

8. Петров М. Б. Історико-топографічний розвиток вірменських кварталів Кам'янця-Подільського у XV-XVII ст. / М. Б. Петров // Наукові праці

Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. -Кам'янець-Подільський - 2005. - Т. 15. - С. 320-331.

9. Петров М. Б. Міські землеволодіння в структурі економічного життя Кам'янця-Подільського XV-XVIII ст. / М. Б. Петров // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. -

Кам'янець-Подільський, 2005. - Т. 14. - С. 375-388.

10. Степанков В. С. Становище Кам'янця-Подільського та умови життя його мешканців у роки турецької окупації (1672-1699) / В. С. Степанков // Проблеми етнографії, фольклору і соціальної географії Поділля: науковий збірник. - Кам'янець-Подільський, 1992. - С. 221-225.

Размещено на Allbest.ru