Теоретичний аналіз проблеми просвітницько-громадської діяльності православних братств Волині (друга половина XIX - початку XX століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 37 (091): 271. 2-731 (477. 82)“ 18/19”

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРОСВІТНИЦЬКО-ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ ВОЛИНІ (2 ПОЛ. XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.)

І.Б. ЛЕВЧУК

Постановка проблеми. Духовне відродження держави, розпочате ще на поч. 90-х рр. XX ст., відбувається на складному соціальному ґрунті, що проявляється у кризі моралі, яка пронизує усі сфери нашого життя. Тому на сучасному етапі розвитку освіти й науки з огляду на нагальні потреби гуманізації українського суспільства необхідним є повернення до відродження християнських моральних цінностей у виховному процесі молоді. Особливої актуальності набуває вивчення досвіду таких громадсько-релігійних організацій, як православні братства, з метою вивчення і використання традицій духовно-просвітницької і доброчинної мети їхньої діяльності та способів її реалізації у науково-освітній практиці виховного процесу сучасного суспільства. У зв'язку з цим метою нашої наукової статті є більш детальне вивчення науково-теоретичних засад та визначення категоріального апарату просвітницько-громадської діяльності православних братств як носіїв духовно-моральної культури.

Аналіз досліджень і публікацій. Теоретичні засади нашого дослідження склали концептуальні ідеї науковців (І. Блаурберг, Я. Верменич, М. Зеленов, Ю. Семенов, С. Смирнов, С. Стельмах, Е. Юдін [1; 2; 8; 12; 14; 16]). Значними для ретроспективного аналізу визначення теорії заснування православних братств є наукові праці С. Голубєва, О.Єфіменко, А. Савича, С. Соловйова І. Флерова, [5; 7; 11; 15; 17].

Виклад основного матеріалу. Теоретичний аналіз проблеми просвітницько- громадської діяльності православних братств детермінований міждисциплінарним характером самого об'єкта дослідження. Для його виконання нам необхідно було залучити методологічний апарат філософії та соціології релігії, культурології, історії, історії педагогіки.

У площині філософії релігії - об'єктивації релігійного відношення людини до дійсності, положення про концепцію буття віруючої людини. Враховуючи, що членами православних братств були віряни православної церкви, філософія релігії дає можливість осмислити їх ставлення до просвітницької діяльності в громаді як відповідної канонам православної церкви. Науковці відзначають, що провідною характеристикою філософії релігії є її людиномірність, що суттєво впливає на формулювання висновків нашого дослідження, оскільки вони повинні мати особистісний і громадський характер [9, 4].

Соціологія релігії окреслює релігію як соціальний інститут, який має певні чітко окреслені функції в суспільстві і від їх виконання залежить діяльність інших соціальних інститутів - насамперед, освіти й культури; а просвітницько-громадська діяльність окреслюється як різновид соціальної діяльності в духовно-релігійному просторі Волині. У межах цієї галузі людського знання вивчаються відносини між релігією і суспільством, тому вона має важливе методологічне значення для нашого дослідження, адже діяльність православних братств у 2 пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. стосувалася не лише осіб духовного звання, а передусім світського населення Волині, представники якого ставали членами православних братств або ж могли розраховувати на допомогу й просвітницьку зацікавленість братств.

Методологічні засади культурології є значущими для нашого дослідження, оскільки православ'я, як і будь-яка інша релігія, присутня на території досліджуваного регіону, має величезне культурне значення для українського народу та його культурного розвитку. Культура, як зазначає П. Сорокін, - це сфера духовної, ціннісної, комунікативної організації суспільства, яка визначає норми поведінки, мислення, почуттів різних прошарків населення [18]. Важливим у межах нашого дослідження є поняття духовної культури, яке визначається як синергетична сукупність понять, уявлень, вірувань, почуттів і переживань особистості.

Культурологічний підхід є значущим для теоретичного аналізу проблеми нашого дослідження ще й тому, що просвітницько-громадська діяльність православних братств Волині розгорталася у межах культурного простору України ХІХ - поч. ХХ ст., а роль і значення православних братств Волині розглядались в аксіологічному, адаптаційному, людинотворчому, світоглядному відношенні.

Безперечно, провідні методологічні засади нашого дослідження почерпнуті нами з методології історії: історична специфіка волинського регіону, історичний досвід діяльності православних братств в XVI - XVIII ст., історичні закономірності відновлення просвітницької діяльності братств у 2 пол. XIX ст., історичні передумови й тенденції розвитку православного братського руху.

У методології історії ми запозичили декілька провідних теоретичних підходів, які були апробовані в процесі розвитку історичної науки і тепер використовуються в історії педагогіки як необхідні для цілісного й системного аналізу історико-педагогічних явищ і процесів [14; 16]. До таких підходів відносяться, насамперед, історико-генетичний, історико- порівняльний, історико-системний.

Історико-генетичний підхід (Я. Верменич, М. Зеленов та ін.) [2; 8] дав нам можливість розглядати просвітницько-громадську діяльність православних братств у 2 пол. XIX - на поч. XX ст. як закономірний розвиток братського руху в попередні століття, а також культурно-освітньої моделі православ'я впродовж усього періоду його існування. Застосування історико-генетичного підходу дає можливість: виявити закономірності розвитку православного братського руху як історико-педагогічного феномена в умовах волинського регіону; визначити сутність співвідношення суб'єктивного і об'єктивного в історичних процесах (у нашому випадку - особистісного внеску членів православних братств та об'єктивного фактора їх існування в освітньому просторі Волині); окреслити православні братства як громадські організації, які мають кількасотстолітню історію і вироблені на основі історії свого існування традиції, закономірності й тенденції просвітницько- громадської діяльності. Історико-системний підхід в історико-педагогічних дослідженнях дозволяє нам розглядати історико-педагогічні явища як системні утворення, тобто такі, які мають свою структуру і самі є частиною більш системних утворень. Провідні засади системного підходу в педагогічній науці представлені в наукових працях І. Блауберга, Ю. Семенова, Е. Юдіна та ін. [1; 12]. Виходячи з базових положень історико-системного підходу, просвітницько-громадська діяльність православних братств може бути охарактеризована в сукупності компонентів, кожен з яких має своє смислове й функціональне навантаження. Визначаючи напрями й види просвітницько-педагогічної діяльності православних братств, ми також підкреслюємо їх системний характер, оскільки без характеристик системності і сама діяльність православних братств не може бути окреслена як окреме історико-педагогічне явище з ознаками завершеності й цілісності. Історико-порівняльний підхід в історико-педагогічних дослідженнях дає можливість здійснити компаративний аналіз проблеми дослідження, виходячи з його порівняння з іншими історико-педагогічними явищами, які мають схожі характеристики або ознаки. Таким чином, на засадах історико-порівняльного підходу у нашому дослідженні просвітницько-громадська діяльність православних братств співвіднесена з: культурно- освітньою, освітньою, благодійною діяльністю інших громадських утворень на території Волині.

Крім аналізу провідних теоретичних підходів, науково-теоретичний аналіз проблеми дослідження просвітницько-громадської діяльності православних братств 2 пол. XIX - поч. XX ст. передбачає вивчення базових категорій і понять. До таких у межах теми і завдань нашого дослідження ми віднесли: - категорію “православне братство” як базову категорію, відображену в об'єкті дослідження; - категорію “просвітницька діяльність” як провідну діяльнісну (функціонально-смислову) категорію, що характеризує об'єкт вивчення в межах дисертаційного дослідження; - категорію “громадська діяльність” як базову організаційно- структурну категорію, що визначає специфіку створення й організації функціонування досліджуваного явища.

Розглянемо більш детально зазначені вище категорії.

Категорії “братство” і “православне братство” є основоположними для цілісного аналізу проблеми дослідження, оскільки характеризують його об'єкт. Братство як поняття, яким окреслюється певна організаційна структура, виникло в Європі ще у XV ст. “Довідник з історії України” кваліфікує братства як “релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан, які виникли при церковних парафіях в Україні в XV - XVII ст. Спочатку братства носили релігійно-благодійницький характер - опікувалися церквою, дбали про її побудову та обслуговування, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні урочистості, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі та ін. У XVI ст. братства набули великого громадсько-політичного і національно- культурного значення” [6].

Вивчені нами в ході дослідження джерела свідчать, що в історіографії існує декілька теорій походження братств як історичного явища та наукового поняття. Серед науковців побутували різні теорії походження братств та специфіки їх діяльності. Беручи до уваги історико-культурні зміни, що відбувалися у суспільстві та зумовили відновлення традиції розвитку братського руху, виникла потреба в достеменному дослідженні історії цього явища.

Дослідник історії С. Соловйов вважає, що братства беруть свій початок від “братчин”, які існували в Новгороді, Пскові та інших містах [15]. С. Голубєв вважав, що братства “Південно-Західної Русі” розвинулися під впливом розвитку права опіки над церквами, яке існувало у XV-XVII століттях. На думку вченого, у маєтках відомих магнатів виникало явище патронату - покровительства над церквами, який здійснювали ті ж магнати; в містах, які за магдебурзьким правом мали власне самоврядування й не були феодальною власністю окремих осіб, створювався колективний патронат” парафіян даної церкви [5]. Теорії “колективного патронату” в деякій мірі притримувався і професор А. Савич, зазначаючи, що закріплення самого поняття “братство” (XVI-XVII ст.) за громадськими утвореннями витікає з поняття “колективного патронату”, висуваючи на перший план церковний елемент у діяльності братств, підпорядковує йому всі інші сторони цієї діяльності (зокрема, боротьбу проти національного поневолення), позбавляє цю діяльність політичного характеру [11]. Дуже поширеною версією виникнення братств України та Білорусії було їх походження на основі цехових організацій. Автором цієї теорії став І. Флеров, який репрезентував її у 1857 р. [17, 18-19]. Із своєрідною теорією походження українських (і взагалі будь-яких) братств виступила О. Єфіменко у статті “Південно-руські братства” [7]. Науковець поставила собі за мету знайти “материнську форму”, від якої нібито походять найрізноманітніші братства та їм подібні організації, де б і коли б вони не виникали (у тому числі, звичайно, і українські братства XVI-XVII ст.).

Аналіз “братств” як категорії історико-педагогічної науки дозволяє зробити висновок, що вони відродилися та набули поширення у 2 пол. XIX ст. в західному та південно- західному регіонах Російської імперії, маючи істотні відмінності від своїх попередників - середньовічних громадсько-політичних та культурно-освітніх організацій. У братському русі XIX ст. відродилася роль виразника великодержавної ідеї про єдність території та історичного шляху східнослов'янських народів. Попри спільні характеристики, притаманні просвітницько-громадській діяльності братств тієї доби (більшою мірою зумовлених безкомпромісною ідеологічною позицією царської влади), братства південно-західних губерній мали самобутні національно-етнічні особливості, які впливали на характер їх діяльності [3, 34]. просвітницький громадський православний братство

Таким чином, проаналізувавши категорію „православне братство другої половини ХІХ -- початку ХХ століття”, ми визначаємо його як культурно-просвітницьку організацію, яка виникла або відродила свою діяльність в цей період задля благодійної й культурно-просвітницької підтримки сфери освіти й культури певного регіону.

Категорія “просвітницька діяльність'' аналізується в історії педагогіки у різноманітних аспектах. Так, В. Павленко у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що просвітницька діяльність - це різновид людської діяльності (зокрема, й професійної), спрямований на поширення знань серед різних прошарків населення, в тому числі на благодійних засадах [10]. Безперечно, просвітницьку діяльність часто пов'язують з Просвітництвом - широкою ідейною течією, яка об'єднувала мислителів XVII-XVIII ст. і протидіяла феодалізму як філософській концепції. Проте епоха Просвітництва була чітко окреслена в часі і просторі, натомість просвітництво, як різновид діяльності, може виявлятися у будь-який час, в будь- якому соціумі і реалізуватися будь-якими людьми чи громадами, цільові орієнтири яких лежать у площині поширення просвіти серед населення (у нашому випадку - православного).

Просвітницька діяльність у системі категорій і понять нашого дослідження пов'язана з громадською. Категорія “громадська діяльність” є допоміжною у межах проблематики нашого дослідження, оскільки дозволяє характеризувати діяльність православних братств як таку, що здійснюється у складі організованих співтовариств - громадських утворень, які пройшли складний шлях розвитку і становлення. Розвиток діяльності православних братств упродовж трьох століть призвів до того, що вони стали не лише усталеними громадськими утвореннями, але й визначальним чинником для оцінки рівня організованості православної громади, яка здійснювала просвітницький вплив на культурно-освітнє середовище загалом. У словниково-довідниковій літературі та наукових працях поняття “громадський” визначається як ознака дії, явища, процесу у розумінні “такий, що створений громадою” [4, 58].

Найближчим до поняття “громадський” у межах завдань нашого дослідження вважаємо “громадський рух”, який окреслюється як “добровільне формування людей, що виникає на основі їхнього свідомого волевиявлення відповідно до спільних інтересів, прав і свобод” [13, 285]. У цьому відношенні просвітницько-громадська діяльність православних братств і є тим різновидом діяльності, який здійснюється окремими особами чи групами в межах громадського утворення, що визначає мету, засади, зміст, форми і методи цієї діяльності.

Здійснений вище категоріально-понятійний аналіз поняття “просвітницько- громадська діяльність православних братств ” дозволяє визначити її як різновид людської діяльності (зокрема, й професійної), що реалізується окремими особами чи групами відповідно до цілей і змісту діяльності православного братства як громадського утворення, та спрямований на поширення знань серед різних прошарків населення, в тому числі й на благодійних засадах.

Висновки

Отже, у нашому дослідженні проаналізовано науково-теоретичні засади, категоріальний апарат проблеми просвітницько-громадської діяльності православних братств як істотко-педагогічного явища. Доведено, що теоретичний аналіз проблеми дослідження ускладнюється її міждисциплінарним характером, який зумовлює необхідність залучення методологічного апарату різних гуманітарних наук - філософії, соціології, педагогіки, історії, культурології. На основі вивчення філософських, історичних, культурологічних, соціологічних та педагогічних праць у дослідженні визначено провідні теоретичні підходи (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-системний) до проблеми дослідження, що використовуються в історії педагогіки як необхідні для цілісного й системного аналізу історико-педагогічних процесів та явищ. Доведено, що категорії “братство” і “православне братство” є основоположними для цілісного аналізу проблеми дослідження, оскільки характеризують його об'єкт; а в результаті категоріального аналізу в статті виокремлено специфіку понять “православне братство 2 пол. XIX - поч. XX ст.” та “просвітницько-громадська діяльність православних братств”.

Література

1. Блауберг И.В. Становление и сущность системного похода / И.В.Блауберг, Э.Г Юдин. - М.: Наука, 1973. - 88 с.

2. Верменич Я. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні / Ярослава Верменич. - К.: Інститут історії України НАНУ, 2003. - 516 с.

3. Гаврилюк С.В. Історичне пам'яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (XIX - початок XX століття): [монографія] / С.В. Гаврилюк. - Луцьк: РВВ „Вежа”, Волинський державний університет імені Лесі Українки, 2002. - 532 с.

4. Головащук С.І. Словник-довідник з правопису та слововживання / С.І. Головащук / АН УРСР. Ін-т мов-ва; за ред. В. М. Русанівського. - К.: Наук. думка, 1989. - 952 с.

5. Голубев С.Т. Библиографические замечания о некоторых ставропигиальных церковнославянских книгах, преимущественно кон. XVI и XVII ст. / С.Т. Голубев // Труды Киевской Духовной Академии. - 1876. - Т. 1. - С. 121-161.

6. Ефименко А. Южнорусские церковные братства / Александра Ефименко // Слово. - 1880. - № 10-11. - С. 82-98.

7. Кассірер Є. Людський світ простору і часу / Є. Кассірер // Філософська і соціологічна думка. - 1992. - № 5. - С. 3-12.

8. Павленко В.В. Освітньо-просвітницька діяльність іноземних педагогів на Волині (ХІХ - початок ХХ ст.): дис. на здобуття наук. ст. канд. пед. н.: 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки / Віта Віталіївна Павленко. - Житомир, 2010. - 299 с.

9. Савич А. Нариси з історії культурних рухів на Вкраїні та Білорусі в XVI-XVIII ст. / А. Савич. - Київ: [б.м.в.], 1929. - 184 с.

10. Семенов Ю. Мир - системный подход / Ю. Семенов. - Електронний ресурс. - Режим доступу: http://scepsis.ru/library/id_1086.html (14.09.2013). - Назва з екрану.

11. Смелзер Н. Социология / Н. Смелзер; под ред. В.А. Ядова. - М.: Феникс, 1994. - 688 с.

12. Смирнов С.А. Тенденції релігійної ситуації в Україні / С.А. Смирнов // Християнство і культура: історія, традиції, сучасність: збірник наукових праць. - Полтава, 1998. - С. 156158.

13. Соловьев С.М. Братчины / С.М. Соловьев // Русская беседа. - 1856. - №4. - С. 108-117.

14. Стельмах С. Історична наука в Україні епохи класичного історизму (ХГХ - початок ХХ століття) / С. Стельмах. - К.: Академкнига, 2005. - 274 с.

15. Флеров И. О православных братствах, противоборствующих унии в Юго-Западной России, в XVI, XVII и XVIII столетиях / И. Флеров. - Санкт-Петербург: [б.м.и.], 1857. - 314 с.

Резюме

Ключові слова: просвітницько-громадська діяльність, православне братство, методологічний апарат, системний підхід.

Ключевые слова: просветительско-общественная деятельность, православное братство, методологический аппарат, системный подход.

Key words: educational and public activity, Orthodox brotherhoods, methodological apparatus, systemic approach.