Поглиблення конфлікту в середовищі російської соціал-демократичної еміграції Після І з’їзду "Союзу російських соціал-демократів"

Розгляд причин і ходу конфлікту в середовищі російської соціал-демократичної еміграції після з’їзду "Союзу російських соціал-демократів". Аналіз ситуації, що склалася, виявлення особистісного фактору напружених відносин, а саме не сприйняття одних іншими.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 09.01.2019
Размер файла 21,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поглиблення конфлікту в середовищі російської соціал-демократичної еміграції Після І з'їзду "Союзу російських соціал-демократів"

Ю. І. Коломоєць

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Висвітлено причини та хід конфлікту в середовищі російської соціал-демократичної еміграції після І з'їзду «Союзу російських соціал-демократів за кордоном».

Ключові слова: соціал-демократія, еміграція, «Союз російських соціал-демократів».

Освещены причины и ход конфликта в российской социал-демократической эмиграции после І съезда «Союза российских социал-демократов за границей».

Ключевые слова: социал-демократия, эмиграция, «Союз российских социал-демократов».

еміграція демократичний конфлікт соціалістичний

Підсумком І з'їзду «Союзу російських соціал-демократів за кордоном» стало послаблення ролі групи «Визволення праці» в РСДРП через відмову від редагування видань «Союзу» і посилення позицій «молодої» еміграції в особі прихильників «економістського» напряму в робітничому русі. Вивчення проблеми взаємовідносин всередині політичних партій є актуальним, з нашої точки зору, оскільки і в наш час подібні конфлікти не є рідкістю, а спосіб вирішення ситуації наприкінці 1890-х рр. може слугувати певним взірцем для нинішніх партій.

У радянській історіографії події після І з'їзду «Союзу» отримали в цілому однозначне тлумачення. У роботах Я. Воліна [2], Є. Ольховського [11], П. Лепешинського [10], Л. Ширікова [20] головною ідеєю було відстоювання правильності позиції групи «Визволення праці» в її боротьбі з опортунізмом керівних органів «Союзу російських соціал-демократів», а також критика «економізму» в російському соціал-демократичному русі. В основі концепції радянських істориків лежали положення із праць В. Леніна, у тому числі «Протесту російських соціал-демократів», в якій зазначалося, що «в останній час серед російських соціал-демократів помічаються відступи від тих основних принципів російської соціал-демократії, які були проголошені як її засновниками та передовими борцями-членами групи «Визволення праці», так і соціал-демократичними виданнями російських робітничих організацій 90-х років... Російські соціал-демократи повинні оголосити рішучу війну колу ідей, які знайшли своє вираження в «credo» [праця К. Кускової, в якій викладено основні положення ідей німецького соціал-демократа Е. Бернштейна про переваги економічної боротьби робітничого класу. - Ю. К.]» [8, с. 165]. Що стосується сучасної історичної літератури, то слід зазначити, що проблема боротьби з «економізмом» наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. вважається повністю вичерпаною в попередній період і тому не являє собою предмета досліджень науковців. Ось чому ми вирішили присвятити статтю об'єктивному розгляду подій, які мали місце наприкінці 1898-1899 рр.

Слід зазначити, що отримавши перемогу на І з'їзді «Союзу російських соціал-демократів», представники «молодої» еміграції спробували її зміцнити за рахунок посилення свого впливу у емігрантських колоніях у Західній Європі і, в першу чергу, Швейцарії. Так, наприкінці 1898 р. в усі міста, де знаходилися значні скупчення російської молоді, було розіслано листівку під назвою «Резолюції та інструкції, дані редакції з'їздом членів «Союзу російських соціал-демократів» в 1898 році». У цьому документі підкреслювалося, що «економічна боротьба робітничого класу є основою масового робітничого руху... Редакція повинна з'ясовувати, що економічна боротьба - це головна умова зростання масового робітничого руху і є в той же час найбільш могутнім засобом широкого політичного впливу на маси» [7, арк. 1]. Під редакцією в даному випадку мається на увазі група людей з «молодої» еміграції (Б. Кричевський, П. Теплов, В. Іваньшин), яким було доручено налагодити видання нового друкованого органу «Союзу». У цей момент позиції прихильників групи «Визволення праці» в Росії були значно послаблені в той час, як послідовники «економізму» отримували набагато більшу підтримку з боку соціал-демократів на батьківщині. Причини цього явища крилися у тому, що, по-перше, успіхи робітничого руху наприкінці 1890-х рр. були пов'язані саме з економічними питаннями, по-друге, багатьох провідних діячів РСДРП, які відстоювали пріоритет саме політичної боротьби, як-то В. Леніна, О. Потресова, Ю. Мартова та ін., було заарештовано та засуджено до різних термінів заслання. Цікавим видається зауваження В. Леніна про значення страйків у Росії, зроблене саме у 1899 р. «Робітничі страйки, - писав він, - зробилися в Росії в останні роки надзвичайно частими. Не залишилося жодної промислової губернії, де не було б по декілька страйків. А у великих містах страйки не припиняються взагалі» [9, с. 288].

Нове покоління соціал-демократів було набагато гірше підготовлене теоретично і в цьому полягала велика провина саме групи «Визволення праці», яка не змогла налагодити транспортування в Росію своєї літератури. Як зазначалося в листі відомого діяча народництва Л. Бейтнера в березні 1899 р. рішення про зміну редакції відбулося «під впливом вимоги із Росії, з якого видно, що російські члени «Російської соціал-демократичної робітничної партії» не поділяють поглядів Плеханова і, взагалі, невдоволені його редакторством» [5, спр. 6. ч. 359, арк. 5]. Падіння популярності групи «Визволення праці» визнає й активний учасник революційного руху, а згодом історик і партійний публіцист П. Лепешинський, який у своїй роботі «Економісти» був змушений підкреслити, що «У «молодих» була... перевага у тому, що більшість з них недавно приїхала з Росії, вела жваву переписку з друзями й товаришами по роботі, що залишалися на місцях, і користувалися моральною та матеріальною підтримкою місцевих організацій» [10, с. 25].

Отже, з початку 1899 р. ситуація для групи «Визволення праці» та її нечисельних прихильників в еміграції складалася вкрай важкою. У цих умовах Г. Плеханов та його товариші зайняли позицію по можливості ускладнити роботу «молодої» еміграції в організації нового друкованого органу, який би пропагував їх погляди. Перш за все це торкнулося проблеми з друкарнею в Женеві, де видавалася соціал-демократична література. Так, навесні 1899 р. розпочалися переговори щодо передачі типографії новій редакції. Група «Визволення праці» відмовилася оплачувати борги старої редакції, що ставило нових видавців у вкрай тяжке становище. Заслуговує на увагу мотивування з боку П. Аксельрода подібної відмови. Борги, які накопичилися, стали можливими внаслідок «ворожості та наклепів» з боку «молодої» еміграції, що підірвало «виробничу діяльність» всередині «Союзу» [17, спр. 28, арк. 1]. Таким чином, нова редакція повинна була знайти і сплатити боргів на суму приблизно у 300 франків. Іншими звинуваченнями до групи «Визволення праці» та її прихильників, особисто до колишнього завідувача друкарні. І. Блюменфельда, були затримки в передачі шрифтів, що призвело до невидання друкованого органу «Рабочее дело», умисної затримки випуску літератури взагалі [17, спр. 29, арк. 12]. Слід підкреслити, що, незважаючи на виправдання І. Блюменфельда, в подібні речі можна повірити, особливо знаючи його дії у майбутньому, коли він у вересні 1903 р. саботував передачу друкарні більшовикам.

У зв'язку з заборгованістю, що виникла та яка суттєво ускладнювала налагодження нових видань, наступною проблемою у взаємовідносинах «старої» та «молодої» еміграції стало отримання від російських соціал-демократів із США для групи «Визволення праці» 700 франків, які могли б вирішити питання сплати боргів. Але Г. Плеханов та П. Аксельрод відмовилися віддати гроші новій редакції, мотивуючи це тим, що гроші надійшли саме групі, а не «Союзу» і потрібна згода товаришів із Америки для передачі коштів «молодій» еміграції [13, с. 77]. Вирішення цього питання постійно відкладалося і, на нашу думку, гроші так і не було передано.

Позиція групи «Визволення праці» та її прихильників призвела до того, що перший номер «Рабочего Дела» вийшов лише у квітні 1899 р. тоді, як редакційний портфель був переповнений ще у березні. Так, до 5 березня 1899 р. для № 1 «Рабочего Дела» надійшли програмна стаття редакції, складена на основі резолюцій з'їзду РСДРП, статті «Сучасне становище на Заході», «Боротьба царського уряду з «буйством та свавіллям» селян», «З приводу «мирної» пропозиції царя», кореспонденції з Петербурга, Тули, Катеринослава, з Урала, Полтави, Києва, Риги, Пермі, всього - 29 найменувань [15, спр. Е.3.84, арк. 1]. Затримка з виданням привела до того, що частина матеріалів була забрана авторами, а інша - продовжувала чекати свого часу. У цілому політика групи «Визволення праці» дала результат. Про це свідчить лист одного з керівників «Союза» Ц. Копельзона, в якому зазначалося, що «звідусіль невдоволення, дуже погано йдуть справи в «Союзі». Значною мірою в цьому винна редакція через свою крайню повільність у роботі»[17, спр. 23, арк. 13]. Один із лідерів «Союзу» П. Теплов у листі Б. Кричевському навесні 1899 р. також підкреслив, що «не випустивши до сих пір «Рабочее Дело», нова редакція дуже оскандалилася в очах російських робітників» [17, спр. 24, арк. 3].

Паралельно деструктивним діям «стара» еміграція здійснювала кроки у напрямі консолідації своїх сил. Характерними рисами політики г. Плеханова та П. Аксельрода були постійні публічні звинувачення противників у опортунізмі, бернштейніанстві, відмові від політичної боротьби. Слід зауважити, що подібна критика була розрахована не тільки на прихильників в Росії, але й на соціал-демократів Західної Європи. Про це свідчить лист одного з лідерів «молодої» еміграції В. Акімова Б. Кричевському - одному з редакторів «Рабочего Дела» - у вересні 1899 р., в якому він підкреслює, що «головна неприємність, яку потрібно очікувати - це плеханівські «викриття» у всіх органах європейської соціал-демократії» [17, спр. 31, арк. 7]. З іншого боку, принципова позиція Г. Плеханова в питаннях співідношення політичної та економічної боротьби повинна була сприяти об'єднанню його прихильників і в Росії. Так, соціал-демократ В. Курнатовський в листі до О. Окулової у грудні 1899 р. відверто пише про неможливість поблажливого ставлення до бернштейніанства в Росії [1, с. 61]. А видатний діяч польського та міжнародного соціалістичного руху Р. Люксембург у листі Я. Тишці повідомляла, що обов'язково напише статтю про шкоду бернштейніанської ідеї для російської соціал-демократії [14, с. 104]. З метою об'єднання прихильників революційної соціал-демократії в Петербург, за сприяння Л. Калмикової, приїхала В. Засулич [16, спр. 52, арк. 24]. Водночас слід зауважити, що сам Г. Плеханов визнавав, що в новій редакції «Рабочего дела» із трьох редакторів Б. Кричевський та П. Теплов не були «економістами», до яких можна було віднести лише В. Іваньшина [19, с. 45].

Протягом 1899 р. відносини між «старою» та «молодою» еміграцією стрімко погіршувалися. Можна відзначити, що єдиним предметом, який продовжував іноді об'єднувати соціал-демократів в еміграції, була боротьба з неонародництвом, а саме із «Закордонним союзом соціалістів-революціонерів», створеним Х. Житловським у Берні у 1894 р. Про це свідчать листи одного з керівників «Союза» Ц. Копельзона Г. Плеханову влітку 1899 р. [4, с. 148-153]. Якщо ж проаналізувати все доступне нам листування між адміністрацією «Союза російських соціал-демократів» та Г. Плехановим і П. Аксельродом, то можна дійти висновку, що нічого, крім взаємних звинувачень, у цих листах немає. Саме тому дещо дивними видаються слова з листа Г. Плеханова керівництву «Союза» 17 вересня 1899 р., в якому він оголошує про «припинення тих дружніх стосунків, які існували до сих пір між нами» [19, с. 177].

Отже, восени 1899 р. група «Визволення праці» пішла на відкритий розрив з «молодою» еміграцією. це стало можливим, з точки зору закордонної агентури Департамента поліції, тому, що на кінець року позиції групи стали посилюватися в Росії в середовищі соціал-демократів [4, с. 324]. Враховуючи ситуацію, що складалася тепер не на користь «молодої» еміграції, її представники були змушені у вересні розпочати перемовини з групою «Визволення праці». Г Плеханову та його прихильникам було запропоновано 2 тис. франків у рік на видання власної літератури; друкарня «Союзу» зобов'язувалася друкувати самостійні видання групи «Визволення праці» у розмірі 20 аркушів у рік накладом 2 тис. примірників. У відповідь Г. Плеханов зажадав прийняття до складу «Союзу російських соціал-демократів» шість нових членів - прихильників «Визволення праці», а також запровадження практики, коли прийом кожного нового члена організації супроводжувався б обов'язково відповідним прийомом прихильника групи. Необхідно проаналізувати кількісний та персональний склад «Союзу» з метою з'ясувати, наскільки він дійсно мав перекіс у бік «молодої» еміграції. На кінець 1899 р. всього в організації налічувался 23 члени, з яких 8 осіб були прихильниками групи «Визволення праці», а 15 - «Рабочего Дела» [15, спр. Н.6.171, арк. 1]. Крім того, Г. Плеханов озвучив вимогу повернути групі «Визволення праці» всі видання, які були зроблені до виникнення «Союзу російських соціал-демократів» [17, спр. 31, арк. 2]. У проекті угоди, запропонованої групою «Визволення праці», яка більше нагадувала ультиматум, зазначалося також встановлення такого порядку виборів адміністрації, при якому кожні півроку прихильники групи мали б більшість [18, с. 379-380]. Такі надмірні, з точки зору адміністрації «Союзу», вимоги унеможливили подальше продовження переговорів.

Таким чином, 17 вересня 1899 р. Г. Плеханов у листі В. Акімову, Ц. Копельзону та І. Мілю оголосив, що група «Визволення праці» розриває всі стосунки з адміністрацією «Союза російських соціал-демократів за кордоном» і вимагає повернути друкарню та всі видання, які були здійснені до листопала 1898 р. [19, с. 177]. Задля справедливості слід підкреслити, що від старої друкарні на той час вже нічого не залишилося, а новий шрифт було придбано за допомогою цюріхського гуртка [15, спр. В.223.14, арк. 1]. З метою виправдати свої дії Г. Плеханов написав статтю «Історія розколу в «Союзі російських соціал-демократів», де ґрунтовно виклав як причини розколу, так і завдання революційних марксистів. Стаття закінчувалася словами, які були повністю втілені в життя, а саме: «розрив став неминучим» [19, с. 46]. Представники «Союзу» в особі Ц. Копельзона намагалися умовити Г. Плеханова повернутися за стіл переговорів, уважаючи цілком справедливо, що розкол послабить позиції соціал-демократів узагалі Плеханов, який у грудні 1899 р. писав у США С. Інгерману про те, що «наше становище тепер важче, ніж коли-небудь» [6, с. 10].

Підводячи підсумок опису конфлікту в середовищі російської соціал-демократичної еміграції, необхідно все ж спробувати встановити причини таких напружених відносин. Якщо вважати, що принципових розбіжностей між сторонами не було, то на перший план виступає саме особистісний фактор, а саме несприйняття одних іншими. Це, як і раніше, виявлялося у зверхності членів групи «Визволення праці» по відношенню до молодшого покоління емігрантів. Як зазначала В. Засулич, «літературу для російської «маси» вони [«молоді» емігранти. - Ю. А.] випустили з рук... а та третьосортна [підкреслено нами. - Ю. А.] література для інтелігенції, якою вони займаються, зразу б набридла, як тільки з'явилася б справжня інтелігентська література» [4, с. 243]. Та ж В. Засулич у вересні 1899 р. у листі до Л. Дейча із зневагою пише, що «розлучилися ми тут з тутешніми. Головний контингент їх «патріоти Мінсько-Віленської батьківщини» [3, с. 264]. Головним докором з боку групи по відношенню до редакторів «рабочего дела» було те, що вони намагалися примирити на сторінках журналу прихильників як революційного марксизму, так і «економістів», що було, з точки зору перших, неприпустимим [15, спр. В. 272.3, арк. 3].

Такі взаємовідносини, несхильність однієї з сторін до компромісу, неминуче повинні були призвести до повного розриву, що й трапилось у квітні 1900 р. на ІІ з'їзді «Союзу російських соціал-демократів за кордоном».

Бібліографічні посилання

1 В революционной ссылке. Документальная хроника / сост. И. Окулова. - Красноярск : Краснояр. кн. изд-во, 1971. - 288 с.

Волин Я. Р. Борьба В. И. Ленина против оппортунизма за создание и укрепление партии нового типа (1894-1904 годы) / Я. Р. Волин. - Пермь : Перм. кн. изд-во, 1965. - 661 с.

Группа «Освобождение труда»: Из архивов Г В. Плеханова, В. И. Засулич и Л. Г. Дейча / под ред. Р. М. Плехановой. - М. ; Л. : Госиздат, 1926. - Сб. 4. - 418 с.

Группа «Освобождение труда»: Из архивов Г. В. Плеханова, В. И. Засулич и Л. Г. Дейча / под ред. Р. М. Плехановой. - М. ; Л. : Госиздат, 1928. - Сб. 6. - 342 с.

5 Державний архів Російської Федерації. - Ф. ДП. ОО. 1898.

Документы Г В. Плеханова // Исторический архив. - 1956. - № 6.- С. 3-28.

Інститут соціології РАН. Фонд архівного зберігання. ЦЛ1-192/1899-І-1. Резолюции и инструкции, данные редакции съездом «Союза Русских социал-демократов» в 1898 г

Ленин В. И. Протест российских социал-демократов / В. И. Ленин. - Полн. собр. соч. - Т. 4. - C. 163-176.

Ленин В. И. О стачках // В. И. Ленин. - Полн. собр. соч. - Т. 4. - C. 288-298.

Лепешинский П. Н. Экономисты / П. Н. Лепешинский. - М. : Молодая гвардия, 1930. - 48 с.

Ольховский Е. Р. Ленинская «Искра» в Петербурге / Е. Р. Ольховский. - [Л.]: Лениздат, 1975. - 359 с.

Первая марксистская организация в России - группа «Освобождение труда». - 1883-1903. Документы, статьи, материалы, воспоминания / под ред. И. Н. Курбатовой. - М. : Наука, 1983. - 424 с.

Переписка Г. В. Плеханова и П. Б. Аксельрода : в 2 т. / под ред. Р. М. Плехановой. - М. : Издание Р. М. Плехановой, 1925. - Т. 2. - 304 с.

Р. Люксембург и российское рабочее движение (К 100-летию со дня рождения Розы Люксембург) // Вопросы истории КПСС. - 1971. - № 3. - С. 103-112.

Російська національна бібліотека. Архів будинку Плеханова. - Ф. 1093.

Російський державний архів соціально-політичної історії. - Ф. 12, оп. 1.

Російський державний архів соціально-політичної історії. - Ф. 283, оп. 1.

Социал-демократические движение в России. Материалы. - М.; Л. : Госиздат, 1928.- Т. 1. - 410 с.

Философско-литературное наследие Г. В. Плеханова : в 3 т. - М. : Наука, 1973. - Т 1. - 415 с.

Шириков Л. В. Борьба В. И. Ленина против ревизионизма в период создания марксистской партии в России (1894-1904 гг) / Л. В. Шириков // Из истории борьбы ленинской партии против оппортунизма : сб. ст. - М. : Мысль, 1966. - С. 41-81.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дитинство і молодість Раковського. Раковський – соціал-демократ. Активна участь у створенні Болгарської соціал-демократичної партії. Раковський – комуніст. Раковський як голова уряду значну увагу приділяв відбудові промисловості. Репресії і смерть Раковсь

    реферат [16,8 K], добавлен 08.02.2007

  • Становлення та ідейні засади українських політичних партій в Галичині. Українська соціал-демократична партія як складова частина австрійської соціал-демократичної. Програми і напрями діяльності. Вплив Революції 1905 р. в Російській імперії на діяльність.

    контрольная работа [35,0 K], добавлен 17.04.2014

  • Діяльність П.В. Феденка, відомого діяча Української Соціал-демократичної Робітничої партії у період Української національної революції та його погляди на неї. Оцінка політики гетьмана П. Скоропадського та його роботи в уряді УНР за часів Директорії.

    реферат [27,8 K], добавлен 12.06.2010

  • Основні напрями радянської зовнішньої політики. Боротьба проти "соціал-фашизму" і "загострення капіталістичних протиріч". Радянська дипломатія і "колективна безпека". Ера радянсько-німецького пакту та його наслідки. Нова концепція міжнародних відносин.

    курсовая работа [56,2 K], добавлен 09.02.2011

  • Розгляд етапів польського соціалістичного руху ІІ половини ХІХ-початку ХХ ст. на території Правобережної України, напротязі яких було утворено революційні гуртки та розділено політичні сили на націонал-демократичний та соціал-демократичний напрямки.

    реферат [31,2 K], добавлен 12.06.2010

  • Розгляд основних аспектів українсько-російських відносин: співробітництво в області освіти, науки, мистецтва, інновацій. Ознайомлення із стосунками України і Російської Федерації у інформаційній сфері: книговидавнича справа, бібліотечна співпраця.

    дипломная работа [288,1 K], добавлен 08.04.2010

  • Характеристика робіт російських істориків XIX-XX століття, що торкалися процесів Руїни. Аналіз політичного протистояння між верхівкою козацтва і народом. М. Устрялов як представник російської історіографії, що звернув увагу на "малоросійську смуту".

    реферат [51,5 K], добавлен 14.08.2013

  • Дослідження особливостей соціальних трансформацій у середовищі селян Правобережної України наприкінці XVIII - середині XIX століть. Нещадна експлуатація та закріпачення українського селянства після входження Правобережжя до складу Російської імперії.

    статья [25,2 K], добавлен 14.08.2017

  • Дослідження політичних, економічних та соціальних протиріч в управлінні Російською імперією у ХХ столітті. Причини спалаху страйків та бунтів серед робітничого класу. Ознайомлення із гаслами соціал-революціонерів. Наслідки економічної кризи 1900-1903 рр.

    курсовая работа [49,6 K], добавлен 04.02.2011

  • Буржуазні реформи, земська реформа, судова та фінансова реформи, реформи в галузі народної освіти та друку, військова реформа 1861-1874 рр. Російської армії. Зміни в системі управління містами, соціально - економічний розвиток Російської імперії.

    курсовая работа [43,1 K], добавлен 20.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.