Особливості перебування радянських військовополонених у нацистських таборах в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБУВАННЯ РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ У НАЦИСТСЬКИХ ТАБОРАХ В УКРАЇНІ

гітлер табір полонений офіцер

К. В. Сімонова

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

Досліджено деякі аспекти утримання радянських військовополонених у німецьких таборах на території України. Розглядаються умови життя та праці військовополонених, а також використання їх праці для ліквідації нестачі робочої сили. Особливу увагу приділено використанню примусової праці військовополонених на шахтах Донбасу.

Ключові слова: радянські військовополонені, табори для військовополонених, нацистський режим, окупація, Друга світова війна.

Исследованы некоторые аспекты содержания советских военнопленных в нацистских лагерях на территории Украины. Рассмотрены условия жизни и труда военнопленных, а также использование их труда по ликвидации недостатка рабочей силы. Особое внимание уделено использованию принудительного труда военнопленнных на шахтах Донбасса.

Ключевые слова: советские военнопленные, лагеря для военнопленных, Вторая мировая война, оккупация, нацистский режим.

Історіографія проблеми радянських військовополонених доволі велика, але в той самий час деякі аспекти перебування радянських громадян у нацистському полоні і досі лишаються нерозкритими. Інтерес дослідників до цього питання здебільшого пов'язаний з двома факторами: по-перше, з правовим становищем радянських військовополонених, а точніше з безправною ситуацією, яка склалася у полоні щодо них, та пов'язаних з цим порушеннями норм міжнародного права; по-друге, відмінність перебування радянських громадян у полоні порівняно з громадянами інших держав та вплив на них радянсько- німецьких відносин. Сьогодні розробкою даної теми в Україні займаються О. Лисенко, О. Потильчак, Т Пастушенко, М. Дубик, Г. Грін- ченко, Т Лапан, М. Лобода та інші історики.

Метою даної статті є висвітлення становища радянських військовополонених у таборах, розгляд функціонування системи таборів на місцях, характеристика умов перебування та праці полонених.

Радянські військовополонені під час Великої Вітчизняної війни вважалися за головних ворогів і підлягали немилосердному винищенню. Так 600 радянських військовополонених були страчені 3 вересня 1941 р. у газових камерах табору Аушвіц при першому випробуванні дії смертоносної субстанції «циклон В», яка містила газ ціанід [15, с. 208; 17, с. 136-138]. У перші 10 місяців винищувальної війни померло 2/3 від трьох мільйонів полонених.

Поводження нацистського керівництва з радянськими військовополоненими порушувало міжнародні конвенції щодо військового полону - Гаазьку 1907 р. (IV, про закони і звичаї суходільної війни) та Женевську 1929 р. (Третя Женевська Конвенція про поводження з військовополоненими) [7]. У воєнні та повоєнні роки здійснювалися спроби виправдання жорстокого поводження з радянськими військовополоненими та оскарження факту порушення міжнародних норм [10, с. 505], аргументуючи це відмовою радянського керівництва від підписання Женевської конвенції, хоча дії названих міжнародно- правових документів розповсюджувалися також на країни, які їх не підписали [12, с. 116]. Ставлення до військовополонених диктувалося наказами, відповідно згрупуванню жертв вермахтом: комісарів розстрілювати, військовополонених позбавляти всіх прав, громадянському населенню виносити смертні вироки за допомогу партизанам [16, s. 136]. Розпланована наперед війна проти Радянського Союзу знаходилася у центрі нацистської загарбницької політики щодо створення «нового життєвого простору». При цьому право на життя радянського населення цілком залежало від можливої користі, яку могло принести підкорювачам використання праці «нижчої раси» [20].

Ситуація з радянськими військовополоненими змінилася, коли німці почали використовувати їхню працю. Використання праці військовополонених під час Другої світової було легітимовано міжнародними угодами (в т.ч. Женевською конвенцією). Але в цих документах праця військовополонених регламентувалася отриманням платні за виконану роботу, а також кількістю трудових годин. У німецьких таборах у Донбасі в'язні працювали за їжу, не отримуючи платні. Виснажливими були також і умови праці, тривалість якої не регламентувався. Також використання військовополонених на роботах, пов'язаних із військовими діями, порушувало пункти цієї угоди. 200

Отже, працю військовополонених у таборах Донбасу можна вважати примусовою.

Проблема використання радянського населення як цивільних, так і військовополонених, у роботах на користь Німеччини була спірним питанням до кінця 1941 р. Німеччина використовувала працю військовополонених на окупованих територіях ще до початку війни з СРСР, але на той момент таке трудове використання проходило в цілому із дотриманням міжнародних правових актів щодо військовополонених. Так, Ф. Гальдер, начальник генерального штабу сухопутних військ, зробив таку нотатку у своєму щоденнику 23 червня 1940 р.: «Полонені. Розділити: чорних - у спецбатальйон; поводитися добре, у Німеччину не везти! Створити робочі колони по спеціальності (сільське господарство й техніка)» [1, с. 488-492]. Зокрема, Ф. Гальдер згадує про факти використання праці ВП у 1940 р. на збиранню врожаю [2, запис від 4. 07. 1940] та інших сільськогосподарських роботах [1, запис від 16. 11. 1940], будівництві бомбосховищ та споруд ППО [2, запис від 26. 11. 1940].

У 1941 р. при детальному плануванні нападу на Радянський Союз виникає низка наказів щодо радянських військовополонених, які створюють ситуацію, кардинально відмінну від ситуації з іншими військовополоненими.

Вторгнення до Радянського Союзу планувалося заздалегідь, саме від плану Барбароса залежала реалізація одного з головних завдань Гітлера - розширення континентальної імперії на схід шляхом розбудови нового «життєвого простору» для подальшої боротьби за світове панування [21]. Разом із плануванням нападу на Радянський Союз Друга світова війна перероджувалася - одночасно із все більш яскравим позначенням расових мотивів вона перетворювалася на війну на знищення. Зі зміною воєнної ситуації, коли короткочасна військова кампанія переросла в позиційну війну на витривалість, німецька економіка потребувала значного збільшення своїх потужностей. Наприкінці осені 1941 р. натиск промисловців, у першу чергу власників вугільних шахт Рурського басейну, щодо необхідності використання праці радянських військовополонених змусив нацистське керівництво піти на поступки і прийняти рішення, яке було затверджене А. Гітлером та Г. Герінгом у жовтні та листопаді в основному комплексі першочергових заходів [8, с. 38]. 3 квітня 1941 р. при підготовці плана Барбароса Кейтль у своїх вказівках зазначив: «...коли кампанія на південному сході скінчиться, залізниці повинні перейти на графік

максимального руху для перекидання останньої черги ешелонів з урахуванням перевезень ВПС і рухомих одиниць сполучення» [8, с. 346], що безпосередньо означає перебування залізничних шляхів у готовності до цього моменту. Отже, одним із основних напрямів роботи обслуговуючих вермахт підрозділів було прокладання залізничних шляхів, для чого активно використовувалася наявна робоча сила на окупованих територіях.

Радянські військовополонені знаходилися в нижній частині трудової ієрархії на окупованих територіях. Наказ фюрера від 1 липня 1942 р. передбачав, що брак робочої сили в Донбасі має бути усунений шляхом залучення 60 тис. військовополонених: 30 тис. з них у липні і по 15 тис. у серпні та вересні. За використання військовополонених, їх розміщення, харчування і охорону була відповідальною старша польова комендатура 397 (Oberfeldkommandantur (OFK) 397), яка з листопада 1942 р. підпорядковувалася Oberkommando des Heeres (OKH) [19; 6, c. 125].

До середини серпня 1942 р., одразу після того, як для військовополонених було підготовлено табори, огороджені колючим дротом, близько 22 тис. ув'язнених було до них передано. Військовополонені працювали здебільшого на відновленні шахт та розчищувальних роботах. велику частину ув'язнених через поганий стан їх здоров'я не могли використовувати на підземних роботах у шахтах. Наприкінці вересня у таборах знаходилося вже більш 39 тис. військовополонених, з яких через слабке здоров'я, відсутність одягу і брак охоронних сил лише трохи більше половини могли бути залученими до робіт [19, s. 438].

У листопаді з 46 тис. військовополонених було всього близько 11 800 зайнятих в гірничодобувній промисловості, більше 10 тис. полягли через хвороби, а інші були використані для будівництва об'єктів для зимового розміщення, будівництва залізниць та інших робіт. До кінця 1942 р. кількість ув'язнених, зайнятих на роботах у шахтах було скорочено до 8 200. смертність серед військовополонених була надзвичайно високою. За донесеннями Донецької ОФК у листопаді в таборах шталаг смертність становила понад 12 %. У багатьох таборах були епідемії тифу та туберкульозу [19, с. 343]. Одним із способів боротьби з епідеміями було фізичне знищення всіх хворих. У кінці 1942 р. усіх хворих на тиф в'язнів Старокостянтинівського табору для військовополонених було спалено живцем, загинуло 800 осіб [13]. 202

Продуктивність роботи військовополонених була низькою. Це було пов'язано не тільки з поганим станом здоров'я, але і з тим, що більшість з ув'язнених до цього працювали в сільському господарстві, і лише невелика частина були за професією шахтарями або іншими кваліфікованими робітниками. У листопаді 1942 р. з 4 200 ув'язнених табору Чистяково тільки 250 були шахтарями. Також на якість роботи впливало і те, що багато військовополонених виявляли пасивний опір, працюючи тільки в присутності німецьких наглядачів [19, s. 460].

Усі вищезазначені фактори привели до того, що на березень 1943 р. військовополонені майже не залучалися до робіт у вугільній промисловості. Використання їхньої праці, так само як і праці цивільного населення, у шахтах було визнано непродуктивним через голод, високу смертність і неможливість продуктивної праці при відповідному стані здоров'я. Вільгельм Беркенкамп, який очолював одне з управлінь вугільної промисловості в Донбасі до вересня 1943 р., зазначав: «Хоча праця військовополонених коштує приблизно вдвічі менше ніж праця цивільних працівників, їх використання не може бути в інтересах компанії у зв'язку з низькою продуктивністю їхньої праці» [19, s. 448]. У таборах, де утримувалися військовополонені, були не тільки відсутні мінімальні зручності, але в'язням часто не давали ані їжі, ані води [14]. Генерал-квартирмейстер Едуард Вагнер у листопаді 1941 р. зауважив: «непрацюючі військовополонені у таборах повинні голодувати» [20].

Незважаючи на деякі тимчасові покращення в поводженні з військовополоненими - підвищення добової норми хлібу, залучення до робіт у сільському господарстві та ін., - показник смертності серед радянських військовополонених залишався вкрай високим у порівнянні з іншими ув'язненими вермахту протягом усього періоду війни. У той час, як смертність військовополонених західних країн антигітлерівської коаліції у німецькому полоні склала 3,5 %, із 5,7 мільйонів радянських військовополонених у німецькому полоні загинуло більше половини [20]. Основними причинами смерті були голод, фізичне виснаження та хвороби. В'язні змагалися між собою за можливість працювати могильщиками, оскільки ця робота приносила 600 грамів хліба [20].

Найчастіше табори для військовополонених у Донбасі мали вигляд ділянки поля, просто обнесеною колючим дротом [18, s. 12]. Також для облаштування таборів використовувалися будівлі колишніх колгоспів та громадських установ - школи, будинки культури, клуби. Часто на розміщення табору напряму впливала трудова зайнятість військовополонених. Так, табори, в'язні яких були зайняті на роботі в шахтах, розміщувалися безпосередньо на шахтах.

Табори для військовополонених підпорядковувалися вермахту, у той час як концтабори підпорядковувалися СС. Розрізнялися два основних види таборів для військовополонених - дулаг та шталаг. Дулаг (від нім. DuLag, Durchgangslager) - це пересувний пересильний табір, який існував як збірний та пересильний пункт військовополонених та інтернованих цивільних громадян [6, с. 18]. Часто ду- лаги пересувалися разом з військовими частинами, а коли кількість в'язнів у них доходила до певної планки, дулаги переформовували в шталаги. Праця в'язнів дулагів найчастіше використовувалася для облаштування військових споруд, риття окопів. Шталаг (від нім. StaLag, Stammlager) - це стаціонарний табір військовополонених рядового та сержантського складу [6, с. 18]. Дві окремі категорії стаціонарних таборів становили Шталаг Люфт(Stammlager fur kriegsgefangene Luftwaffenangehorige) - шталаг для військовополонених авіації та марлаг (Kriegsmarine-Kriegsgefangenen-Mannschaftsstammlager) - для моряків.

Також у німецькій системі таборів для військовополонених існували офлаги (з нім. Offizierslage) - табори для полонених офіцерів, які мали утримуватися окремо від солдат згідно з Женевською конвенцією 1929 р. Але для радянських офіцерів німці відмовилися робити такі привілеї згідно із заявою Гебельса про той факт, що СРСР не виконав усі умови підписання Женевської конвенції. На території Донбасу під час окупації офлагів не було, щодо території України в цілому [4], то є свідчення про існування лише двох офлагів: з лютого 1944 р. у Львові (Офлаг № 76) та його філії у Дрогобичі (Офлаг 76/Z) [6]. Деякі з таборів для військовополонених в архівних документах помилково зазначені як концентраційні табори для військовополонених або трудові табори. Цього бути не могло, оскільки в концентраційних та трудових таборах утримувалося лише цивільне населення. Військовополонені не могли утримуватися разом із цивільним населенням, різниця між таборами для військовополонених та для цивільного населення полягала в підпорядкуванні.

На території Донбасу за попередніми даними знаходилося більше 80 місць, на яких за інформацією різних джерел були табори для військовополонених. Але точну цифру кількості таборів встановити неможливо за такими причинами. по-перше, у більшості джерел не вказується тип та номер або назва табору, а це означає, що такий табір неможливо ідентифікувати, адже в одному населеному пункті могло бути декілька таборів. По-друге, один і той самий табір міг розташовуватися у декількох населених пунктах у двох випадках: якщо це був дулаг, то він пересувався; а якщо шталаг, то в одного шталагу могло бути декілька філій, розташованих по різних населених пунктах.

Серед радянських військовополонених лише незначну частку складали жінки. їх кількість на військовій службі в Радянському Союзі під час Другої світової сягала більше 800 тис., з них більше половини - лікарі або санітарки, але німці ставилися до таких жінок як до фанатичних більшовичок, так званих «баба-рушниця». Дуже часто через це військових полонянок негайно страчували. В іншому випадку таких жінок передавали в гестапо, після чого їх направляли в концтабори [8, с. 265].

Стосовно більшості таборів для військовополонених на території Донбасу наявна інформація про використання військовополонених на примусових роботах різного характеру. Найчастіше військовополонені в Донбасі працювали на шахтах та заводах як на видобутку вугілля, так і на відбудові підприємств важкої промисловості. Також їхню працю використовували для робіт у сільському господарстві та на роботах військового характеру (будівництво різних споруд, риття окопів, спорудження таборів, розмінування та прокладання доріг). За даними Донецького обласного архіву, в таборі для військовополонених у м. Донецьк загинуло близько 9 тис. осіб, які працювали на земляних роботах [5]. За радянськими даними тільки у Донецькій області у період окупації було страчено до 150 тис. радянських військовополонених. Про нелюдські умови, які переважали в таборах для військовополонених у Донбасі свідчать спогади небагатьох, хто вижив.

Зазначимо, що військова промисловість потребувала робочої сили і можливо через те, що для праці цивільного населення всіх окупованих територій було недостатньо, до неї залучалися і військовополонені. таким чином, їхнє право на життя цілком залежало від здатності працювати на користь загарбників. Праця військовополонених використовувалася головним чином у важкій промисловості, на шахтах, у каменярнях, кар'єрах, а також для облаштування військово- інженерних споруд, розмінування, незважаючи на те, що використання примусової праці військовополонених під час війни було порушенням міжнародного права. Багатьох військовополонених від голоду врятувала праця в сільському господарстві, виконувана ними для забезпечення продовольством груп армій вермахту.

Голод, погані умови утримання, відсутність взуття та одягу - все це призводило до епідемій та надзвичайно високої смертності радянських полонених порівняно з іншими групами в'язнів, а також громадянами інших країн. Таке жорстоке ставлення гітлерівців до радянських військовополонених не могло бути виправдано лише непід- писанням Радянським Союзом міжнародних конвенцій. Скоріше, це було обумовлено методами расової боротьби та тим фактом, що радянський військовослужбовець розглядався нацистами як ідеологічний ворог.

Бібліографічні посилання

ГальдерФ.Военный дневник. Ежедневныезаписи начальника

Генерального штаба Сухопутных войск 1939-1942 гг. / Ф. Гальдер. - Военное издательство Министерства обороны СССР, 1968-1971: Т. I. От начала войны с Польшей до конца наступления на Западном фронте (14. 8. 1939 г. - 30. 6. 1940 г.) / сокр. пер. с нем. А. Артемова, И. Глаголева и Л. Киселева под ред. и с пред. п-ка В. Дашичева. - М. : Воениздат, 1968. - 512 с.

2.ГальдерФ.Военный дневник. Ежедневные записи начальника

Генерального штаба Сухопутных войск 1939-1942 гг. / Ф. Гальдер. - Военное издательство Министерства обороны СССР, 1968-1971: Т. 2. от запланированного вторжения в Англию до начала Восточной кампании (1. 7. 1940 - 21. 6. 1941) / пер. с нем. И. Глаголева и Л. Киселева под ред. и с пред. Д. Проэктора. - М. : Воениздат, 1969. - 328 с.

3.Держархів Луганської області (далі - ДАЛО), П-1790, оп. 1, спр. 266, арк. 4.

4.ДАЛО, Р-702, оп. 1, спр. 129-а, арк. 2-9.

5.Державний архів Донецької області. - Ф. Р-1838, оп. 1, спр. 12, арк. 25.

6.Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941-1944) / упоряд. М. Г Дубик. - К., 2000. - 304 с.

7.Конвенція про закони і звичаї суходільної війни (IV Гаазька конвенція) (укр., рос.) - Нідерланди; Конвенція від 18.10.1907 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.Ua/laws/show/995_222/card2#Card. [Дата звернення: 14. 11. 2013].

8.Пастушенко Т. В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942-1953) / Т. В. Пастушенко. - К. : Ін-т історії України нАн україни, 2009. - 284 с.

9.Пастушенко Т. В. Система німецьких для радянських військовополонених в Україні: (червень - грудень 1941 р.) / Тетяна Пастушенко // Краєзнавство. - ТОВ «Видавництво «Телесик», 2011. - № 2. - С. 124-136.

10.Пфеффер К. Г. Немцы и другие народы во второй мировой войне / К. Г Пфеффер // Итоги второй мировой войны : сб. ст. - М. : Воениздат, 1957. - 505 с.

11.Совершенно секретно! Только для командования! Стратегия фашистской Германии в войне против СССР: Документы и материалы / сост. Дашичев В. и. - М.: наука, 1967. - 752 с.

12.Срібна М.А. Міжнародний Червоний Хрест і становище військовополонених в роки Другої світової війни / М.А. Срібна // Гілея. - 2012. - № 60. - С. 115-120.

13.Центральний державний архів виконавчих органів влади та управління України. - Ф. 4620, оп. 2, спр. 272, арк. 101.

14.Beljak N. P. 10. Freitagsbrief (1.09.2006) / 1. bis 32. Freitagsbrief // Kontakte - Kontaktbl eingetragener Verein. - Режим доступу: http://www.kontakte- kontakty.de/deutsch/ns-opfer/freitagsbriefe/freitagsbriefe_archiv.php. [Дата звернення: 14.11.2013].

15.Benz W. Lexikon des Holocaust / Wolfgang Benz. - C. H. Beck, Munchen, 2002. - S.262.

16.Bonwetsch B. Die sowjetischen Kriegsgefangenen zwischen Stalin und Hitler / B. Bonwetsch // Zeitschrift fur Geschichtswissenschaft. - 1993. - N 2.

17.Gutman Y. Berenbaum M. Anatomy of the Auschwitz death camp / Yisrael Gutman, Michael Berenbaum. - Р. 209.

18.Ich werde es nie vergessen: Briefe sowjetischer Kriegsgefangener 2004-2006, Chr. Links Verlag, 2007. - S. 265.

19.Pentner T. Zwischen Hunger, Terror und einer «gluecklichen Zukunft». Der Arbeitseinsatz im Steinkohlenbergbau des Donezbeckens unter deutscher Besatzung 1941 bis 1943 / Tanja Pentner // Zwangsarbeit im Bergwerk / Klaus Tenfelde, Hans-Christoph Seidel (Hg.). - Essen: Bd.1& Forschungen, 2005. - S. 433-466.

20.Radczuweit E. Die sowjetischen Kriegsgefangenen (Kurzfassung) [Електронний ресурс] / Eberhard Radczuweit // Kontakte - Kontaktbl eingetragener Verein. - Режим доступу : http://www.kontakte-kontakty.de/ deutsch/ns-fer/kriegsgefangene/ueber_kriegsgefangene_als_zwangsarbeiter.php. [Дата звернення: 14.11.2013].

21.Wehler H. - U. Wehrmacht u. NS / Hans Ulrich Wehler // Vortrag derAusstelueng am. 27. Januar 2002. http://www.unibielefeld.de/Universitaet/Einrichtungen/ Pressestelle/dokumente/Reden/Rede_Wehler_Er%F6ffnungWA.html.

22.Wehler H.-U. Wehrmacht und Nationalsozialismus / Hans-Ulrich Wehler // Vortrag zur Eroffnung der Ausstellung «Verbrechen der Wehrmacht.

Dimensionen des Vernichtungskrieges 1941-1944» am 27. Januar 2002 in der Ravensberger Spinnerei Bielefeld. - Режим доступу: http://www.unibielefeld. de/Universitaet/Einrichtungen/PressesteUe/dokumente/Reden/Rede_Wehler_ Er%F6ffnungWA.html [Дата звернення: 14. 11. 2013].

Размещено на Allbest.ru