Сучасна історіографія православних монастирів Києва: постановка питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна історіографія православних монастирів Києва: постановка питання

У центрі уваги досліджень сучасної історіографії насамперед Києво-Печерський монастир. В пострадянський період про цю обитель було написано чи не найбільшу кількість наукових і популярних досліджень. Виділяє їх те, що вони найбільш різнопланові, представлені в різних наукових напрямах і жанрах: суто історичні, археологічні, біографічні, джерелознавчі, пам'яткознавчі, мистецтвознавчі тощо. Серед них відчутно бракує при цьому історіографічних. До останніх можна віднести, зокрема, дослідження К. Крайнього та В. Ластовського [19; 22].

Найчастіше наукові дослідження публікувалися співробітниками Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, який і розміщується на території колишнього Києво-Печерського монастиря та головним завданням якого якраз і є вивчення минулого саме цієї місцевості, збереження та популяризація пам'ятки. В хронологічному плані ці дослідження мають досить широкі рамки, які виходять за межі існування тільки одного монастиря. Те саме можна сказати і про інші аспекти наукових інтересів (біографістика, культурні контакти, міжцерковні зв'язки, суспільна ситуація тощо).

Провідними науковими виданнями, в яких найбільше публікувалося матеріалів з історії Києво- Печерського монастиря, стали "Лаврський альманах" та "Могилянські читання". Звичайно, вони були представлені й в інших виданнях.

Початок вивченню історії Києво-Печерського монастиря в сучасний період був покладений на межі переходу політичної системи від радянської до демократичної. Вже у 1992 р. в стінах Києво- Печерського заповідника було видано колективну монографію, присвячену цій темі [28]. Характерною її особливістю стала участь у проекті співробітників інших наукових закладів - П. Голобуцького з Київського університету культури, О Гуржія та ін. з Інституту історії України. Водночас книга охоплювала не лише період історії самого монастиря, а й історію створення та діяльності на його території Державного історико-культурного заповідника. Вже тоді концептуально в монографії було визначено генетичний зв'язок Києво-Печерської лаври з українською історією (а не "східнослов'янською") та "українською церквою". Проте, було повністю випущено з уваги історію монастиря в період середини XX ст. (війна та хрущовська "відлига").

Наступна узагальнююча праця з історії Києво-Печерського монастиря (підготовлена в стінах Заповідника) з'явилася аж у 2005 р. (через 13 років). При цьому вона досить суттєво відрізнялася від попередньої. Суттєво було зменшено уваги до історії монастиря (можна навіть говорити про схематичність викладу), але натомість більше місця відводилося під дослідження пам'яток історії та архітектури на його території [17].

У стінах заповідника робота велася досить плідно в різних напрямах. Досліджувалися періоди від давньоруського часу до сучасності. Кожен із них має певні проблеми, які ще потребують детального і всебічного вивчення. Про давньоруський період писали М. Ткаченко, Є. Кабанець, І. Жиленко та ін. На періоді Нового часу зосереджували увагу М. Васильєв, К. Хоменко, Д. Телєгін та ін. Новітній час перебував в центрі уваги Р. Качана, А. Чередниченко та ін.

Низка публікацій Є. Кабанця була спрямована на проблеми, пов'язані із Успенським собором, зокрема на пошук відповіді щодо походження т. зв. "успенської" топоніміки у зв'язку із ранньою історією монастиря. Автор дійшов висновку про мотиви цієї символіки: 1) патронімічні (як наслідування Св. Гори), 2) інфернальні або хтонічні (як повне зречення мирського життя), 3) охоронні чи рятувальні (як вшанування посмертних богородичних реліквій) [14, 61]. При цьому мотиви, з точки зору дослідника, вкладаються в схему державотворчого процесу Русі. Водночас переконаність у своїй правоті дала змогу автору в наступній публікації допустити деякі помилки (як методологічного, так і фактичного характеру). Зокрема, він вважав, що початок традиції "успенської" символіки йде саме від Києво- Печерського монастиря (до речі, не наводить жодного аргументу на користь цієї ідеї!) "із будівництвом величного кафедрального собору якого були пов'язані царгородські влахернські реліквії" [15, 53]. Але ж загальновідомо, що кафедральним на Русі був Києво-Софійський собор, а на території Печерської обителі єпископська кафедра ніколи не розміщувалася, більше того, на сьогодні вже не викликає сумніву існування певної опозиційності цього монастиря до влади в часи Русі. В іншій інформації на підкріплення своєї теорії дослідник навів приклад з існуванням у давньоруський період Успенського собору в Каневі [15, 55]. Змоделювавши за краєзнавчими публікаціями побутування відносно цього храму дві назви ("св. Георгія та Успіння") "за посвятою окремих вівтарів", він не звернув уваги на те, що джерела вказують на інше: у давньоруський час у Каневі був лише Георгіївський собор, а Успенським він став лише наприкінці XVI ст. (більш ранніх відомостей не існує).

З різних аспектів вивчала історію монастиря і М. Ткаченко: в одному випадку - крізь призму розвитку у ньому діяльності книжників Никона та Іоанна, яких вона вважає слід вважати не лише церковно-політичними діячами, але й безпосередніми попередниками Нестора-літописця [32]; в іншому- намагаючись розв'язати питання про ранню архітектуру Успенського собору [33].

Достатньо різнопланові дослідження проводив М. Васильєв. Зокрема, у сфері його інтересів перебували стосунки монастиря із владою. Він наголошував, що існування суперечностей між світською і церковною владами досить давні, що зумовлюється набуттям монастирями "значення могутніх феодалів". У випадку ж Києво-Печерського монастиря його суперечності із російською владою тривали протягом всього XVIII ст. А найяскравіше вони проявилися в часи спорудження у Києві Печерської фортеці. Автор вважає, що в результаті цього протистояння "економічна база Печерської лаври та її володінь була підірвана" [5, 14]. В окремих публікаціях він досліджував приписні до Києво-Печерської обителі монастирі [6].

Поодинокі праці стосувалися правового статусу та внутрішньої організації монастиря. Так, у 1996 р. з'явилася досить коротка і достатньо загального плану розвідка А. Денисенка щодо первинних правил чернечого життя [9]. По суті ж, історик переказує зміст статуту, запровадженого ігуменом Феодором Студитом (759-826) у Студійському монастирі в Константинополі, оскільки впевнений, що "власне цей статут діяв обителі Печерській".

Не були дослідниками забуті й інші відомі (чи менш відомі) монастирі Києва. Тут спочатку варто звернути увагу на досить значну і різноманітну кількість публікацій щодо собору Св. Софії, при якому певний час діяв і Києво-Софійський монастир. Відрізняє її майже повна відсутність досліджень історії цієї обителі, яка існувала у 1632-1786 рр. Якщо взяти для прикладу публікації у "Софійських читаннях" за 2007-2013 рр., то із 150 позицій лише 1 з них була присвячена самому монастирю [26]. Її автор Ю. Мінець справедливо наголосила на існуванні не з'ясованого факту чи існував цей монастир у давньоруський час і польсько-литовську добу до поч. XVII ст. Вивчаючи ж саме його історію автор дійшла висновку, що "в ранньомодерну, а ще сильніше - в модерну добу на прикладі монастиря Святої Софії в Києві ми можемо спостерігати, що чернецтво втратило уявлення про самоцінність та самоціль чернечого служіння" [26, 344]. До речі, аналогічну думку вона висловила і з приводу російської влади у зв'язку з секуляризаційною реформою 1786 р., коли монастир був ліквідований: "...автори цієї реформи вже цілком втратили розуміння, мети, принципів та ідеї чернецтва" [26, 344].

На історії цього монастиря зупиняла свій погляд і О. Прокоп'юк, намагаючись охарактеризувати його статус і внутрішнє життя [29]. На деяких його особливостях вона наголошувала в контексті свого більш широкого дослідження, присвяченого Київській духовній консисторії XVIII ст., зокрема на участі ченців у її діяльності [ЗО, 95-96]. Також, характеризуючи стосунки чернецтва і запорозького козацтва, звернувся до теми Києво-Софійського монастиря і О. Кузьмук [20, 107-117].

Взагалі, складається враження, що акцентування вченими уваги на дослідженні Софійського собору відсовує історію монастиря на другий план. Те ж саме стосується й діяльності київських митрополитів, резиденція та органи управління яких знаходилася на його території.

Києво-Кирилівський монастир відомий ще з XII ст. і пов'язаний із династією чернігівських князів Ольговичів, однак досліджувався істориками не надто активно. Увага здебільшого зверталася на його історико-архітектурне значення. Так, у 1999 р. з'явилася узагальнююча монографія саме в цьому контексті, підготовлена відомим істориком української архітектури Т. Кілессо, в якій було представлено розвиток ансамблю обителі [16]. Пізніше активно історичні аспекти цього монастиря досліджували І. Марголіна та В. Ульяновський [24; 25].

Значна кількість досліджень була присвячена історії Києво-Флорівського монастиря, причому більшість із них належить О. Крайній.

Стосовно деяких монастирів маємо лише одиничні публікації. Наприклад, з приводу Києво- Введенського монастиря Пресвятої Богородиці, який з'явився наприкінці XIX ст. завдяки зусиллям М.О. Єгорової, вдови загиблого капітана у Кримській війні. В публікаціях, як правило, його історія розкривається досить коротко - з 1878 р. (заснування громади) до 1934 р. (закриття обителі) [31]. Іноді увага акцентується на історії будівель цього монастиря, проблемах з їх реставрацією [13].

У центрі уваги науковців перебував і Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир, стійкий інтерес до історії якого підігрівався двома факторами: по-перше, відновленням Михайлівського собору у 1996-2000 рр. і, по-друге, розташуванням на його території Київської православної богословської академії УПЦ КП, в якій почали працювати відомі фахівці з історії Церкви в Україні (Ю. Мицик, І. Прелов- ська, Д. Степовик, О. Спінул та ін.). Керівництво УПЦ КП активізувало підготовку наукових кадрів своєї конфесії, в результаті чого багато уваги було зосереджено на їх роботі в архівних установах, пошуку нових матеріалів та поглибленні вивченні історії Церкви. В результаті в стінах Києво-Михайлівського монастиря почали проводитися наукові конференції, присвячені його історії, із залученням провідних фахівців не лише Церкви, а й вищих навчальних закладів, музеїв та наукових установ. Безпосереднім наслідком цього процесу стала поява у 2013 р. узагальнюючої монографії з історії монастиря за авторства митрополита Димитрія (Рудюка) та протоієрея Віталія Клоса [11]. При цьому слід згадати і два їх більш ранніх видання, присвячені цьому ж питанню (2007-2010 рр. [10; 11]). В цілому історія монастиря тут була представлена ретроспективно, починаючи від його заснування.

Інколи про існування деяких монастирів можна отримати лише коротку інформацію, яка розкриває складність їх існування в окремих суспільно-політичних ситуаціях. Так, В. Гордієнко оприлюднив матеріал про розгром підпільного монастиря у Києві в 1939 р., в якому "ченці, черниці, послушники та послушниці вступали в фіктивні шлюби і влаштовувалися на роботу на підприємства Києва" [8, 16]. Крім того, цікавим є ще й факт про існування у монастирі каси взаємодопомоги та його зв'язки з іншими підпільними монастирями України. Принагідно, слід зауважити, що феномен підпільних монастирів радянської доби в українській історіографії поки що залишається поза увагою сучасних істориків.

У деяких випадках можна зустріти й узагальнюючі дослідження з історії київських монастирів. В цьому напрямі достатньо плідно працював М. Яременко (вихованець відомого історика В. Ульяновського), зосередившись на вивченні матеріалів в рамках XVIII-ro ст. Зокрема, аналізуючи документальні матеріали 1721-1740 рр. з приводу формування особового складу чернецтва 7 київських чоловічих монастирів (в т.ч. Видубицького, Софійського, Петро-Павлівського, Кирилівського та ін.), він дійшов висновку, що ці "складні процеси... негативно вплинули на їх функціонування в цілому" [37]. Пізніше всі його дослідження були втілені в монографії.

У сучасній історіографії багато уваги приділялося питанням, пов'язаним із пам'яткознавчими аспектами монастирів Києва. Ці дослідження мають певну особливість, адже їх завданням є не лише вивчення існуючої пам'ятки. В окремих випадках можливе дослідження і вже зниклої. Як приклад, можна навести ситуацію із знищеною у 1936 р. дзвіницею Києво-Кирилівського монастиря, автором якої був відомий архітектор І. Григорович-Барський. Оскільки на початку XXI ст. було підняте питання про можливе її відновлення, відомі історики І. Марголіна та В. Ульяновський провели відповідне дослідження архівних документів, пов'язаних із нею [25].

Порятунок монастирських будівель, їх реставрація і відновлення стали з 90-х років XX століття регулярною темою у наукових публікаціях. При цьому акцентувалася увага саме на їх значенні як пам'яток історії і культури. Досить багато інформації дослідники почали подавати з приводу тих подій, в результаті яких здійснювалися перебудови монастирів, нищення їх оригінального інтер'єру. Оцінювалася можливість їх відновлення і проведення ремонтно-реставраційних робіт. Саме на цьому, зокрема, наголошувалося в публікації Н. Залозної-Бобровицької з приводу будівель київського Введенського монастиря [13]. Крім того, автор, по суті, представила можливість успішної співпраці в такому напрямі як церковних, так і державних та громадських організацій.

Археологічні дослідження в нових суспільних умовах і при нових методах наукового дослідження можуть давати відповіді на значущі питання із історії монастирів. Наприклад, В. Харламову вдалося ідентифікувати келію Феодосія Печерського, засновника Києво-Печерського монастиря: "Виявлена між земляними лежанками могильна яма свідчить про те, що з 1074 до 1091 р. тут справді міг знаходитися прах Феодосія, який відшукав Нестор-літописець" [34, 68].

Обов'язково слід відзначити публікацію у 2002 р. В. Шевченко, присвячену відомому українському археологу М. Брайчевському (1924-2001), котрий ще у 1967 р. ставив питання про наукове дослідження і збереження території колишнього Києво-Печерського монастиря (а на той час вже державного заповідника) та відновлення Успенського собору, причому ще й з небаченою на той час пропозицією здійснювати атеїстичну пропаганду за межами Лаври [36]. До речі, ряд його пропозицій вже тоді почали втілюватися в життя (впорядкування надгробків, дослідження підземних споруд, реставрація деяких споруд).

Найбільш регулярними археологічні дослідження у пострадянський період стали на території якраз Києво-Печерського монастиря (із усієї багатоманітності інших монастирів на території України). Про це свідчить і значний масив наукових публікацій. Вони засвідчили можливість вивчати території обителей археологічними методами досить різнопланово як в хронологічному матеріалі, так і в інших аспектах (напр., за допомогою антропології).

Новим напрямом в історичній науці стало вивчення монастирських некрополів (звичайно, увага науковцями приділялася й іншим некрополям - парафіяльним, військовим, міським тощо). Найвідоміші праці з цього питання належать Л. Проценко. Дослідниками відзначався незадовільний стан поховань, в основному в контексті звинувачень радянської влади: "Гірка доля й цвинтаря XVII століття в Лаврі, за Дальніми печерами, де в Хрестовоздвиженському храмі була усипальниця київських митрополитів... Нелюдська рука "господарювала" й біля Братського монастиря на Подолі, було знищено нашу родову пам'ять" [23, 7].

В контексті пам'яткознавчих досліджень необхідно звернути увагу на вивчення дослідниками печерних комплексів монастирів. В першу чергу головна увага науковців була прикута до найбільш відомих центрів православної чернечої культури, а інформація ж стосовно периферійних монастирів оброблялася вже з проекцією саме на них. Саме тому спочатку з'явилися дослідження стосовно Києво-Печерського монастиря і древнього Києва та його околиць (де за інформацією фахівців нараховується близько 20 монастирських печерних комплексів).

У 1991 р. була видрукувана товариством "Знання" брошура С. Хведчені, присвячена печерам Києво-Печерського монастиря [35]. В ній він не лише намагався представити історію цих печер, але й визначити місце розташування невивчених ділянок. Новаторством стало залучення широкого кола картографічного матеріалу. Більше того, він навіть спробував суто гіпотетично підтримати ідею про дво- або ж багатоповерховість лаврських печер.

В подальшому тема печер Києво-Печерського монастиря лише розвивалися у різноманітних ракурсах. В деяких випадках певні ідеї висловлювалися як доконаний факт. Але в окремих випадках вони навпаки, піддавалися сумніву. Наприклад, Р. Новакович у 1994 р. зазначав: "не може пояснити сучасна наука і факту нетлінності мощей. Жодна з наукових гіпотез (природна муміфікація та штучне бальзамування) після ретельного вивчення мощей науково не підтверджена!" [27, 128].

Одночасно у Києві досліджувалися й інші печерні комплекси. Зокрема, одним із перших дослідників, хто приділив їм увагу, був Т. Бобровський, котрий вивчав печери Гнилецького та інших монастирів [1; 2]. Його наукові розвідки були розвинуті у дисертаційне дослідження, а потім і в монографію [3; 4]. Однією з його позицій стала думка про існування кількох печерних монастирів в околицях Києва, що не були відомі із письмових джерел, але про це свідчать археологічні матеріали.

Паралельно дослідженням печерних монастирських комплексів займалися В. Дятлов щодо печер Гнилецького монастиря [12], О. Курмаз і М. Стріхар щодо печер у Китаєвській пустині [21], О. Воронцова щодо печерного комплексу Звіринецького монастиря [7] та ін.

Отже, треба відзначити існування на сьогодні достатньої за кількісними характеристиками і різнопланової історіографічної основи для розробки і створення узагальнюючого історіографічного дослідження з історії монастирів Києва. Обсяг історіографічних джерел є настільки значним, що в окремій публікації важко розглянути всі питання, пов'язані з розвитком поставленої вище проблеми. Водночас ми бачимо бурхливий розвиток історичної науки в дослідженні таких питань як історія монастирів Києва, їх некрополі, печери, архітектурні пам'ятки тощо.

Література

історія монастир чернецтво православний

1. Бобровський Т. Дослідження Гнилецьких печер у Києві / Т. Бобровський // Археологічні дослідження в Україні 1992 р. - К., 1993. - С. 15-17.

2. Бобровський Т. Графіті з київських підземель/Т. Бобровський//Людина і світ. - 1996. - №8. - С.17-21.

3. Бобровський Т.А. Печерні монастирі й печерне чернецтво в історії та культурі середньовічного Києва: Автореф. дис. ... канд. іст. наук/Т. Бобровський. - К., 1995.-25 с.

4. Бобровський Т. Підземні споруди Києва від найдавніших часів до середини XIX от. (спелео- археологічний нарис)/Т. Бобровський. - К., 2007. - 175 с.

5. Васильєв М. Монастир і військова влада під час спорудження Києво-Печерської фортеці / М. Васильєв //Лаврський альманах. - Вил. 1. -- К., 1999. - С. 12-15.

6. Васильєв М. З історії приписних монастирів (володінь) Києво-Печерської лаври / М. Васильєв // Софійські читання. - К., 2007. - С. 262-266.

7. Воронцова О.А. Дослідження та відродження Звіринецького печерного комплексу у Києві - середньовічної пам'ятки історії та культури України / О.А. Воронцова //Лаврський альманах. - Вил. 23. - К., 2010. - С. 7-53.

8. Гордієнко В. Українське православ'я напередодні другої світової війни / В. Гордієнко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Вил. 87-88. -2006. - С. 14-16.

9. Денисенко А. Студійний статут Печерського монастиря / А. Денисенко // Київська старовина. - 1996. - №1. -С. 125-128.

10. Димитрій (Рудюк). Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир / Димитрій (Рудюк), В. Клос. - К., 2010.-344 с.

11. Димитрій (Рудюк). Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир / Димитрій (Рудюк), В. Клос. - К, 2013.-416 с.

12. Дятлов В.А. История Киево-Гнилецкого монастыря и краткое описание его пещер / В.А. Дятлов // Сб. материалов юношеской науч.-практ. конф. г. Москвы; секция археологии. - М., 1993. - Выл. 4. - С. 15-38.

13. Залозна-Бобровицька Н. Введенський монастир - шлях до відродження / Н. Залозна-Бобровицька // Вісник. УТОПІК. -2001. - №3. - С. 81-83.

14. Кабанець Є.П. Походження Успенської топоніміки Києво-Печерського монастиря / Є.П. Кабанець // Лаврський альманах. - Вил. 1. -- К., 1999. - С. 55-63.

15. Кабанець Є.П. Успенські церкви Давньої Русі (кінець X - XIII от.) // Лаврський альманах / Є.П. Кабанець. - Вил. 2. - К., 1999. - Є. 53-62.

16. Кілессо Т.С. Кирилівський монастир /Т.С. Кілессо. - К., 1999. - 135 с.

17. Києво-Печерська лавра - пам'ятка історії та культури України. - К, 2006. - 427 с.

18. Клос В., свящ. Історія Михайлівського Золотоверхого монастиря / В. Клос. - К., 2007. - 120 с.

19. Крайній К.К Історики Києво-Печерської лаври. Федір Титов (1864-1935) / К.К Крайній // Лаврський альманах. - Вил. 2. - К., 1999. - Є. 36-40.

20. Кузьмук О. "Козацьке благочестя": Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII-XVIII от.: еволюція взаємовідносин / О. Кузьмук. - К., 2006. - 228 с.

21. Курмаз О. Археологічні дослідження печери "Тимофія" Св. Троїцького Китаївського скита у Києві /

О.Курмаз, М. Стріхар // Матер. VI Міжнар. археолог, конф-ції студентів і молодих вчених. - К, 1996. - Є. 224-226.

22. Ластовський В. Києво-Печерська лавра періоду феодалізму на сторінках "Київських єпархіальних відомостей" / В. Ластовський // Культура і мистецтво у сучасному світі: Наукові записки КНУКІМ. - Вил. 10. - К.: ВЦ КНУКІМ, 2009. - Є. 64-70.

23. Левченко О. Київський некрополь: сором нашої непам'яті / О. Левченко // Старожитності. - 1992. - №8. -С. 7.

24. Марголина И.Е. Святитель Димитрий Ростовский в страницах истории Киево-Кирилловского монастыря / И.Е. Марголина // Софійські читання. - К., 2009. - С. 288-298.

25. Марголина И., Ульяновский В. Историческая судьба колокольни киевского Кирилловского монастыря / И. Марголина, В. Ульяновский // Софійські читання. - К., 2007. - С. 324-331.

26. Мінець Ю. Софійський монастир у контексті візантійських витоків форм чернечого життя / Ю. Мінець // Софійські читання. - К., 2007. - С. 338-345.

27. Новакович Р. Феномен лаврських печер / Р. Новакович // Київська старовина. - 1994. - №2. - С. 127-128.

28. Очерки истории Киево-Печерской лавры и заповедника. - К., 1992. - 288 с.

29. Прокоп'юк О. Кафедральний монастир Св. Софії: статус, функції, склад насельників / О. Прокоп'юк // Софійські читання. Проблеми та досвід вивчення, захисту, збереження і використання архітектурної спадщини. - К.: Фенікс, 2003. -С. 182-183.

30. Прокоп'юк О. Духовна консисторія в системі єпархіального управління (1721-1786 рр.) / О. Прокоп'юк. - К, 2008.-296 с.

31. Тихенко В. Храм благодійності. До історії Києво-Введенського монастиря / В. Тихенко // Старожитності. - 1993. - №1. - С. 14-15.

32. Ткаченко М. Печерські попередники Нестора літописця / М. Ткаченко //Лаврський альманах. - Вип. 1. -К., 1999. -С. 7-11.

33. Ткаченко М. Деякі проблемні питання первісної архітектури Успенського собору Києво-Печерської лаври / М. Ткаченко //Лаврський альманах. - Вип. 2. - К., 1999. - С. 63-68.

34. Харламов В. Віднайдена келія Феодосія Печерського / В. Харламов // Київська старовина. - 1993. - №3. - С. 66-68.

35. Хведченя С.Б. Старовинні карти розкривають таємниці лаврських печер / С. Б. Хведченя. - К., 1991. - 32 с.

36. Шевченко В.П. М. Брайчевський на ниві охорони пам'яток та історичного середовища / В.П. Шевченко // Лаврський альманах. - Вип. 8. - 2002. - С. 46-51.

37. Яременко М. Чернецтво київських чоловічих монастирів (1721-1740 рр.): спроба колективного портрета / М. Яременко // Київська старовина. - 2001. - №6. - С. 42-66.

References

1. Bobrovsky Т. Doslidzhennia Gnyleckyh pecher u Kyevi /Т. Bobovsky//Arheologichni doslidzhennia v Ukraini 1992 r. - K., 1993. -S. 15-17.

2. Bobrovsky T. Grafiti z kyivskyh pidzemel / T. Bobovsky // Ludyna і svit. - 1996. - №8. - S. 17-21.

3. Bobrovsky T. Pecherni monastyri у pecherne chernectvo v istorii ta kulturi seredniovichnogo Kyeva. Avtoref. dys. ... kand. ist. nauk/T. Bobovsky. - K., 1995.-25 s.

4. Bobrovsky T. Pidzemni sporudy Kyeva vid naidavnishyh chasiv do seredyny XIX st. (speleo-arheologichny narys) /Т. Bobovsky. - K., 2007. - 175 s.

5. Vasiliev M. Monastyr і viiskova vlada pid chas sporudzhennia Kyevo-Pecherskoi forteci / M. Vasiliev // Lavrsky almanah. - Vyp. 1. - K., 1999. - S. 12-15.

6. Vasiliev M. Z istorii prypysnyh monastyriv (volodin) Kyevo-Pecherskoi lavry / M. Vasiliev // Sofiiski chytannia. -K., 2007. -S. 262-266.

7. Voroncova O.A. Doslidzhennia ta vidrodzennia Zviryneckogo pechernogo kompleksu u Kyevi - serednovichnoi pamiatky istorii ta kultury Ukrainy / O.A. Voroncova // Lavrsky almanah. - Vyp. 23. - K., 2010. - S. 7-53.

8. Gordienko V. Ukrainske pravoslavia naperedodni drugoi svitovoi viyny / V. Gordienko // Visnyk Kyivskogo nacionalnogo universytetu imeni Tarasa Shevchenko. - Vyp. 87-88. - 2006. - S. 14-16.

9. Denysenko A. Studiyny statut Pecherskogo monastyria / A. Denysenko // Kyivska starovyna. - 1996. - №1. - S. 125-128.

10. Димитрій (Рудюк), Клос В. Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир / Димитрій (Рудюк), В. Клос.

- К., 2010.-344 s.

11. Dymytri (Ruduk), Klos V. Kyevo-Myhailivsky Zolotoverhy monastyr / Dymytri (Ruduk), V. Klos. - K, 2013. -416 s.

12. Diatlov V.A. Istoriya Kievo-Gnileckogo monastyria і kratkoe opisanie ego peshcher / V.A. Diatlov // Sb. Materialov yunosheskoy nauch.-prakt. konf. g. Moskvy; sekciya arheologii. - M., 1993. - Vyp. 4. - S. 15-38.

13. Zalozna-Bobrovicka N. Vvedensky vonastyr - shliah do vidrodzhennia / N. Zalozna-Bobrovicka // Visnyk. UTOPIK. -2001. - №3. -S. 81-83.

14. Kabanec E.P. Pohodzhennia Uspenskoi toponimiky Kyevo-Pecgerskogo monastyria / E.P. Kabanec // Lavrsky almanah. - Vyp. 1. -- K., 1999. - S. 55-63.

15. Kabanec E.P. Uspenski cerkvy Davnoi Rusi (kinec X - XIII st.) // Lavrsky almanah / E.P. Kabanec. - Vyp. 2.

- K., 1999. -S. 53-62.

16. Kilesso T.S. Kyrylivskyi monastyr/T.S. Kilesso. -K., 1999.- 135 s.

17. Kyevo-Pecherska lavra - pamyatka istorii ta kultury Ukrainy. - K., 2006. - 427 s.

18. Klos V., sviashch. Istoriya Myhailivskogo Zolotoverhogo monastyria / V. Klos. -K., 2007. - 120 s.

19. Krayniy K.K. Istoryky Kyevo-Pecherskoi lavry. Fedir Tytov (1864-1935) / K.K. Krayniy // Lavrsky almanah. - Vyp. 2. - K., 1999. -S. 36-40.

20. Kuzmuk O. "Kozacke blagochestia": Viysko Zaporozke Nyzove і kyivski cholovichi monastyri vXVIl-XVIll st.: evolucia vzaemovidnosyn / O. Kuzmuk. - K., 2006. - 228 s.

21. Kurmaz O., Strihar M. Arheologichni doslidzhennia pechery "Tymofia" Sv. Troickogo Kytaivskogo skyta u Kyevi / O. Kurmaz, M. Strihar// M-ly VI Mizhnar. arheolog. konf-cii studentiv і molodyh vchenyh. - K., 1996. - S. 224-226.

22. Lastovsky V. Kyevo-Pecherska lavra periodu feodalizmu na storinkah "Kyivskyh eparhialnyh vidomostei" / V. Lastovsky // Kultura і mystectvo u suchasnomu sviti: Naukovi zapysky KNUKIM. - Vyp. 10. - K., 2009. - S. 64-70.

23. Levchenko O. Kyivsky nekropol: sorom nashoi nepamiati / O. Levchenko // Starozhytnosti. - 1992. - №8. - S. 7.

24. Margolina I.E. Sviatitel Dimitri Rostovsky v stranicah istorii Kievo-Kirillovskogo monastyria / I.E. Margolina// Sofiiski chytannia. - K., 2009. - S. 288-298.

25. Margolina I., Ulianovsky V. Историческая судьба колокольни киевского Кирилловского монастыря / I. Margolina, V. Ulianovsky // Sofiiski chytannia. - К., 2007. - S. 324-331.

26. Minec Yu. Sofiisky monastyr u konteksti vizantiiskyh vytokiv form chernechogo zhyttia / Yu. Minec // Sofiiski chytannia. - K., 2007. - C. 338-345.

27. Novakovich R. Fenomen lavrskyh pecher / R. Novakovich // Kyivska starovyna. - 1994. - №2. - S. 127-128.

28. Ocherki istorii Kievo-Pecherskoi lavry і zapovednika. - K., 1992. - 288 s.

29. Prokopyuk О. Кафедральний монастир Св. Софії: статус, функції, склад насельників / О. Prokopyuk // Sofiiski chytannia. Problemy ta dosvidvyvchennia, zahystu, zberezhennia і vykorystannia arhitekturnoi spadshchyny. - K., 2003. -S. 182-183.

30. Prokopyuk O. Duhovna konsystoria v systemi eparhialnogo upravlinnia (1721-1786 pp.) / O. Prokopyuk. - K., 2008.-296 s.

31. Tyhenko V. Hram blagodiinosti. Do istorii Kyevo-Vvedenskogo monastyria / V. Tyhenko // Starozhytnosti. - 1993. - №1. -S. 14-15.

32. Tkachenko M. Pecherski poperednyky Nestora litopyscia / M. Tkachenko // Lavrsky almanah. - Vyp. 1. -- K., 1999. -S. 7-11.

33. Tkachenko M. Deiaki problemni pytannia pervisnoi arhitektury Uspenskogo soboru Kyevo-Pecherskoi lavry / M. Tkachenko // Lavrsky almanah. - Vyp. 2. - K., 1999. - S. 63-68.

34. Harlamov V. Vidnaidena kelia Feodosia Pecherskogo / V. Harlamov // Kyivska starovyna. - 1993. - №3. -

S. 66-68.

35. Hvedchenia S.B. Starovynni karty rozkryvaut taemnyci lavrskyh pecher / S.B. Hvedchenia. - K., 1991. - 32 s.

36. Shevchenko V.P. M. Braychevsky na nyvi ohorony pamiatok ta istorychnogo seredovyshcha / V.P. Shevchenko // Lavrsky almanah. - Vyp. 8. - 2002. - S. 46-51.

37. Yaremenko M. Chernectvo kyivskyh cholovichyh monastyriv (1721-1740 pp.): sproba kolektyvnogo portreta / M. Yaremenko // Kyivska starovyna. - 2001. - №6. - S. 42-66.

Размещено на Allbest.ru