Київська Русь в історії східнослов'янських народів. Теорії походження

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКА РУСЬ В ІСТОРІЇ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИХ НАРОДІВ. ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ

Корнутяк Артем

Науковий керівник - доцент Батенко Г.В.

Анотація

Стаття присвячено розгляду проблеми теорій походження давньоруської держави Київська Русь. Починаючи з ХVІІІ століття наукові кола вважають тему дослідження і вивчення шляхів державотворення на українських землях актуальною, джерельна база з теми є достатньою.

Ключові слова: східнослов'янське суспільство, Київська Русь, політичні, економічні, культурні міжнародні відносини.

Виклад основного матеріалу

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відіграла велику роль як в історії східнослов'янських народів, так і в світовій історії.

Утворення великої Давньоруської держави сприяло більш швидкому економічному, політичному й культурному розвитку східних слов'ян і, в той же час, дало їм можливість відстояти свої землі від нападів багатьох ворогів -- на сході й півдні -- степових кочівників-печенігів, половців та ін., на півночі -- від норманів, на заході -- від польських і угорських королів та феодалів, на півдні -- від зазіхань імператорів Візантії.

Говорячи про значення Київської держави в історії східних слов'ян, зупинимося й на їх ролі в утворенні й розвитку цієї держави. Як відомо, на основі літописного переказу про закликання північними слов'янами трьох варязьких князів -- Рюрика, Синеуса і Трувора, які й заснували князівську династію на Русі, німецькі вчені Г. С. Байєр, Г. Ф. Міллер і А. Л. Шлецер 2, що у XVIІІ ст. працювали в Академії наук у Петербурзі, висунули так звану нормандську теорію, за якою Давньоруську державу утворили варяги -- нормани, вихідці зі Скандінавії. Початок антинорманізму поклав М.В.Ломоносов 3. Зусиллями багатьох істориків і археологів доведено неспроможність норманської теорії. Давньоруська держава виникла внаслідок тривалого внутрішнього соціально-економічного і політичного розвитку східнослов'янського суспільства, в якому ще задовго до літописного «прикликання варягів» були зародки державності у вигляді політичних об'єднань племен (напр., об'єднання волинян у VI ст.). Отже, творцями Київської держави були самі східні слов'яни, хоча й не виключено, що місцева східнослов'янська знать могла укласти договір з яким-небудь одним (або кількома) ватажком варягів, який і став Новгородським князем і поклав початок правлячій князівській династії на Русі.

Українські вчені, передусім М. С. Грушевський, висловили інші погляди. У перших томах «Історії України-Руси» і в спеціальній статті «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства». Грушевський визнав звичайну, загальноприйняту в ті часи схему «руської» історії нераціональною. Він вважав, що «Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської; Володимиро-Московська - другої, великоруської. Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV -- XVI в. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені» 1.

Порогом історичних часів для українського народу Грушевський вважав IV ст. н. е. (від антів), тобто від часу, коли,-- пише він,-- «починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим про наш народ можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи...» 1.

Погляди Грушевського були сприйняті в українській історіографії й розроблялися багатьма істориками, зокрема з проблем докиївських і київських часів В. Щербаківським, який у праці «Формація української нації» висунув ідею походження українців від трипільської людності 4, М. Чубатим у книзі «Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй» 3. Щоб підкреслити спадковість України від Київської Русі, у ряді випадків українські історики вживають термін «Україна-Русь».У радянській історіографії, як уже говорилось, утвердився погляд, що в Київській Русі сформувалась єдина давньоруська народність, з якої після татаро-монгольської навали та роздроблення Русі й сформувались у XIV -- XV ст. три східнослов'янські народності -- українська, великоруська й білоруська.

Немає достатніх підстав вважати, що за історично короткий час -- одно-два століття -- могла вповні сформуватися давньоруська народність і за такий же приблизно час -- розпастися. Можна погодитися, що складання трьох народностей -- української, російської й білоруської -- на основі південно-західної, північно-східної й північно-західної груп східнослов'янських племен почалося ще до утворення Давньоруської держави і в час її існування продовжувалося далі. Роздроблення Русі й татаро-монгольська навала лише посилили цей процес, який тривав уже кілька віків. Про це, зокрема, свідчить те, що вже в ті часи формувалися окремі мови. Так, видатний російський учений О. О. Шахматов у книзі «Очерки древнейшего периода истории русского языка» писав, що розпад східнослов'янських племен та їх мови припадає ще на VII -- VIII віки 3. В IX ст. сталось завершення попереднього процесу розпаду єдиного руського племені на три групи: південну, північну й східну. На думку О. О. Потебні, в часи Київської Русі українська мова вже існувала. Він писав, що поділ руської (тобто давньоруської) мови старовинніший XI століття, бо «вже на початку руської писемності мова наша є лише сукупністю наріч». З цією думкою погоджувався і А. Ю. Кримський. Він писав, що «ус'єю сукупністю своїх ознак жива мова півдня XI віку стоїть посеред східного слов'янства цілком відокремлена. Мова Наддніпрянщини та Галичина XI віку -- це цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна лінгвістична одиниця. І в ній аж надто легко й виразно можна пізнати прямого предка сьогочасної української мови, бо ж вона має вже в собі величезну частину сьогочасних українських особливостей» 4. Ю.В.Шевельов навіть вважає, що виразні елементи української мови постають у говірках південно-західної групи східнослов'янських племен (древлян, полян та ін.) з VII ст. 3.

Київська держава мала своїм головним осередком території, які включали всі нинішні етнічні українські землі. Саме на цих землях витворилися й діяли державні органи влади й управління з центром у Києві. Київські князі поширювали й зміцнювали свою державу, спираючись передусім на сили подніпровського населення. Та й назва «Русь» відносилася насамперед до Середнього Подніпров'я, а в термін «Руська земля» вкладався швидше державний, ніж етнічний зміст. Найвидатніші пам'ятки культури -- літописи, архітектурні споруди та інші -- теж створювалися в Києві та інших подніпровських, пізніше українських землях. Тому є всі підстави відносити Київську Русь передусім до історії України. Україна -- безумовна спадкоємниця Київської Русі. Через це спадщину Київської Русі не можна ототожнювати з Росією, Великоросією, як це робили і роблять російські шовіністичні елементи.

З міжнародним становищем Київської Русі пов'язані й широкі династичні зв'язки руських князів з візантійським та європейськими дворами, які прагнули поріднитися з великими князями могутньої Русі. Дочка Ярослава Мудрого -- Анна -- стала дружиною французького короля Генріха І, а після його смерті як регентша управляла Францією до повноліття свого сина, короля Філіпа. Друга дочка Ярослава була одружена з норвезьким королем Гаральдом Сміливим, а третя -- з королем угорським Андрієм. Стародавня Русь як одна з найбільших і наймогутніших держав ранньосередньовічної Європи мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені. Як говорив у своєму «Слові» Іларіон, вона «ведома и слышима всеми концами земли».

Визначною була роль Давньоруської держави в міжнародному житті. Успішно відбиваючи напади степових кочівників -- печенігів, торків, половців, які вторгалися зі сходу в приазовські і причорноморські степи і мали намір рухатися далі на захід, цим самим рятувала й захищала Візантію і західноєвропейські країни. київський русь держава давньоруський

Отже, широко розвивалися зовнішньоторговельні зв'язки Русі з багатьма країнами Заходу і Сходу. В центрі торгівлі між Заходом і Сходом був Київ. Різноманітні торговельні, політичні, культурні відносини мала Русь з слов'янськими країнами -- Болгарією, Чехією, Польщею, а також з Угорщиною, Візантією, Німеччиною, Норвегією, Швецією, Францією, Англією. Підтримувалися зв'язки з країнами Кавказу і Закавказзя, особливо з Грузією і Вірменією, а також з арабським Сходом.

Література

1. Грушевський М. С. Історія України-Руси: в 11 т. / М. С. Грушевський. К.: Наукова думка, 1992--1995. Т. 1. 1992. 739 с.

2. Міллер Г.Ф. Історичний твір про Малоросію і малоросіян. - М.: В університетській топографії, 1846. 96 с.

3. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд. А. С. Чайковський, О. П. Копиленко, В.М Кривоніс. К.: Юрінком Інтер, 2003. 656 с.

4. Щербаківський В. Українське мистецтво. Київ, 1997.

Размещено на Allbest.ru