Санітарно-гігієнічна діяльність органів міського самоврядування Південної України у ХІХ - на початку ХХ ст.: загальна характеристика та джерела до вивчення проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальнийого заклад

«Херсонський державний аграрний університет»

Кафедра філософії і соціально-гуманітарних дисциплін

Санітарно-гігієнічна діяльність органів міського самоврядування Південної України у ХІХ - на початку ХХ ст.: загальна характеристика та джерела до вивчення проблеми

Олександр Черемісін

кандидат історичних наук, доцент

Галина Михайленко

Анотація

Ключові слова: Південь України, санітарно-гігєнічний стан, міське самоврядування, муніципалітет, громадське управління.

Аннотация

Данная статья посвящена сантарно-гигиеническому состоянию южноукраинских городов в сфере деятельности органов общественного управления в конце XVIII - начале XX веков. Рассматривается история становлення и развития медицинской и сантарно-гигиенической отрясли в муниципальном управлении. Анализируются финансовые проблемы медицинской сферы в городском управлении, отношение сотрудников муныипалитетов к данной отрасли городского хозяйства. Рассмотрены санитарно-гигиенические условия южноукраинских городов на индивидуальном, губернском и региональном уровнях. Опубликован источник, который хранится в Государственном архиве Автономной Республики Крым. В нем рассказывается про санитарно-гигиеническое состояние Симферополя в 1912 г. На данном, конкретном, примере можно рассмотреть успехи и проблемы городского самоупраления в медицинской и санитарно-гигиенической сферах. Сделаны выводы о состоянии деятельности муниципалитетов в санитарно-гигиенической сфере городского хозяйства.

Ключевые слова: Юг Украины, санитарно-гигиеническое состояние, городское самоуправление, муниципалитет, общественное управление.

Annotation

Key words: South of Ukraine, sanitary and hygienic condition, city government, public administration.

Розвиток системи охорони здоров'я населення сучасної України, в тому числі її санітарно-гігієнічного стану, вимагає аналізу історичного досвіду і застосування норм та методів профілактичної медицини, в тому числі і на регіональному рівні. Упередження помилок і використання найкращих здобутків минулого все більше привертають увагу фахівців дослідження історичного розвитку вітчизняної медицини і санітарії. Профілактична спрямованість санітарно-гігієнічного стану у період до 1917 року, як відомо, сформувалась і здійснювалась в межах, спочатку, місцевого управління, а, згодом і в межах міського самоврядування. Саме завдяки громадській та соціальній активності санітарно-гігієнічна діяльність самоврядування Півдня України отримала перший досвід у справі охорони здоров'я населення, у зв'язку з чим її історичний досвід є неповторною історичною спадщиною і винятково цінним надбанням.

Дореволюційна історіографія з проблеми міського самоврядування досить чисельна. Незважаючи на те, що низка праць має публіцистичний характер, більшість із них містить широкий матеріал щодо правових норм, основних положень «Жалуваної Грамоти» 1785 року, Міських Положень 1870 та 1892 рр. і практичної роботи органів самоврядування.

У радянській історіографії в окремих, не чисельних, роботах надавалася загальна характеристика роботи органів міського самоврядування без ґрунтовного аналізу використання різних форм міської власності окремих регіонів або міст. Це зумовлювалось упередженим негативним ставленням до буржуазного самоврядування в цілому і до його господарської діяльності зокрема.

У зв'язку з відродженням національного суверенітету, розбудовою незалежної держави і проведенням широкого спектру реформ в Україні 1990-х років активізувалися наукові пошуки та переосмислення історичного потенціалу українського державотворення, у тому числі й багатого історичного досвіду місцевого (міського) самоврядування.

Однак, не дивлячись на багатство та розмаїття досліджень щодо діяльності міського самоврядування до сьогодення майже не розглядалися питання організації діяльності муніципалітетів на побутовому рівні, відношення міського населення до гласних тощо.

Метою даного дослідження є уточнення діяльності міського самоврядування Півдня України 1785 - 1917 рр.

До реформи міського самоврядування 1870 р. медичне обслуговування та нагляд за санітарно-гігієнічним станом на Півдні України здійснювалися Приказами суспільного презирства, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ, засновані Катериною II у 1775 р. Вони становили губернські заклади у вигляді адміністративних канцелярій, якими управляли губернатори. Діяли Прикази автономно й утримували в губернських і повітових містах опікунські та лікувальні установи. На півдні України вони створювали єдиний комплекс: лікарня, будинок психічнохворих, притулок і богадільні під єдиною назвою «богоугодні заклади».

Проблема медицини та санітарного стану міст гостро постали ще наприкінці ХУШ ст., коли в Херсоні відбулося одразу дві епідемії: чуми та тифу. Після цього були різні епідемії в містах Півдня України: чуми в Єлисаветграді, холери в Одесі та інших. Тому медичне обслуговування в південних губерніях повинно було стати дуже серйозною справою для всіх органів влади, в тому числі й для міського самоврядування, але на практиці прикази суспільного презирства діяли в межах існуючих правил і державного фінансування, а муніципалітети майже не втручались у медичне обслуговування, а якщо таке траплялося, то виділяли з бюджетів настільки незначні кошти, що можна було казати лише про мінімально-додаткову роль міського самоврядування в розвиток медицини [27, с. 172-207]. Так, у містах Півдня України невеликі кошти з бюджетів виділялися на відкриття або ремонт та утримання лікарень, але міське населення не дуже прагнуло в ці лікарні потрапити. Не дивлячись на те, що послугами лікарень могло скористатися лише міське населення, муніципалітети майже зовсім не цікавилися їх медичним обслуговуванням. Але й населення не виконувало санітарно-гігієнічних норм співіснування у містах, тому вже на початку XIX ст. всі міста Півдня України становили жахливий приклад, який не покращувався навіть на початку XX ст., тому міста Півдня України ніколи не полишали різні захворювання та епідемії.

Органи міського самоврядування утримували за власний рахунок лікарів, ветеринарів, лікарських учнів, помічників, повивальних бабок, вільнонайманих працівників. Загальна кількість по кожній губернії була приблизно 50-80 чоловік, дуже мало для загальної кількості міського населення. Усього в першій половині XIX ст. муніципалітети Херсонської, Катеринославської і Таврійської губерній витрачали на медицину в 1810-х рр. 1,3% бюджетів, а в 1860-х рр. від 3 до 6%. Тобто, дуже мізерну частину коштів [31, арк. 16-38; 32, арк. 34-56].

Безпосередньо організацією медичної допомоги на міських землях займалося Відомство палати державних селян. З цією метою воно розпоряджалося малою кількістю окружних лікарів, волосних фельдшерів і віспощепіїв. Лікарі лише здійснювали контроль за фельдшерами, а вся медична діяльність покладалася на фельдшерів, які, як правило, були малоосвіченими й не могли оказати кваліфікованої допомоги. Лікарі на хуторах і дачах міської землі з'являлися коли хтось помирав і необхідно було засвідчити факт смерті або взагалі відмовлялися виконувати власні обов'язки. Так, наприклад, в Очакові в 1830-х рр. [1, арк. 6-12] був встановлений факт, коли міський лікар відмовився надавати міщанину медичну допомогу. Тому що усталеного нагляду за їх діяльністю не існувало. Таким чином, медичне обслуговування муніципалітетами було дуже погано організовано й нікому із депутатів воно й не потрібно було.

Серед обов'язкових заходів міське самоврядування Півдня України організовувало спеціальні карантинні зони (пости), головною метою яких був нагляд за безпекою міст (насамперед портових) від внесення епідемічних захворювань ззовні, а передусім - холери. Діяльність їх була досить не ефективною, оскільки з кінця ХУШ ст. в містах постійно спалахували епідемії чуми, холери, тифу, дифтериту тощо. Тому що, епідемії потрапляли не через зовнішній вплив, а здебільшого носили місцевий (природний і санітарно-гігієнічний) характер [25, с. 156-169].

Відомства з медичної справи хоч і підпорядковувалися місцевій адміністрації та створювалися органами міського самоврядування, але в більшості випадків медики були байдужими до потреб міського населення, а за умови обмеженого фінансування і мінімальної кількості фахівців вся робота з медичної діяльності зводилася до формального листування між різними інстанціями. Тому такі соціально небезпечні хвороби, як віспа, дифтерія, кір та інші, були звичайним побутовим явищем у містах Херсонської губернії, що забирало з життя десятків і сотень хворих та дітей.

Таким чином, структура управління медичною муніципальною діяльністю була малоефективною та громіздкою. Лікарські управи, що діяли в складі міського самоврядування, виявилися функціонально перевантаженими та психологічно не готовими до мінімуму фінансування та максимуму роботи. Діяльність муніципалітетів носила здебільшого формальний характер. Активність спостерігалася тільки в діяльності окремих посадових осіб, які за власний рахунок приносили користь міському населенню.

Ситуація особливо не змінилася на краще, навіть, після того, як була проведена міська реформа 1870 р. При міських думах створювалися спеціальні медико-санітарні відділення у справі організації міської охорони здоров'я у складі санітарного лікаря, помічника та писаря. У різних містах склад варіювався від розміру міста та кількості населення, а також розмірів муніципального бюджету. До обов'язків відносилося: завідування медико- санітарною частиною міст, ведення медичної статистики, звітності, нагляд за лабораторією, якщо така була в місті, кладовищами, аптеками та асенізацією. Загалом, Міське положення 1870 р. створило передумови для створення в містах лікувально-санітарної організації. Фінансування медичної допомоги населенню в пореформені роки здійснювалася з таких джерел: державна скарбниця, надходження від оплати медичної допомоги приватними особами, доброчинні внески та пожертвування, міський бюджет. Причому з муніципалітетів надходило на розвиток медицини в містах найменша кількість коштів.

В основному, міське самоврядування займалося формальною діяльністю, приймали постанови про поліпшення санітарно-гігієнічного стану, які ніколи й ніким не виконувалися, що доводилося самим депутатам і членам управи ходити по домівках і вмовляти міщан не викиду вати сміття та нечистоти з вікон на вулиці. Майже кожного року думами й управами виносилися обов'язкові норми та правила санітарії і гігієни, у кожному місті працювали по кілька санітарно-гігієнічних інспекцій, комісій і т.д. [20, арк. 17-52], але загальний стан не покращувавсь і залишався стабільно негативним. Херсонський депутат міської думи В. Альфонс став автором спеціального «Кодексу постанов про збереження чистоти на вулицях міста», який ніким не виконувався і не читався, оскільки міські мешканці не відчували необхідності виконувати постанови самоврядування, а муніципалітетом і поліцією це суворо не контролювалося. Правила відрізнялися стислістю та невизначеністю у відповідальності [2, арк.. 23-88].

На основі 112 ст. Міського положення 1892 р. міському самоврядуванню дозволялося залучати попечителів із числа міських обивателів для покращення санітарного стану міст. Попечителям надавалися медико-поліцейські інструкції, і таким чином вони дорівнювалися до співробітників поліції. Вони виконували, головним чином, фіскально-контрольні функції. Міським населенням їх діяльність була підтримана, але їх робота була не популярною Мало хто бажав погодитися на зарплатню в 25 - 30 руб. Так, наприклад, у Херсоні було в 1903 р. сім таких попечителів, причому один захворів холерою. В Одесі у 1904 р. існувало шість попечительств із 417 членами [33, с. 14-89].

Практика організації спеціальних попечительств була використана в Казані у 1892 р., Санкт-Петербурзі, Новгороді у 1897 р. і свідчила про критичний санітарно-гігієнічний стан у місті. Завдяки роботі міських санітарних попечительств санітарна справа в містах була поставлена на засади громадськості.

Головними джерелами великої захворюваності й критичного санітарного стану в містах Херсонської губернії були забруднені промислові підприємства (наприклад, Єлисаветградський муніципалітет забороняв діяльність фабрик і заводів, які не виконували санітарно-гігієнічні норми, але це слабко допомагало, оскільки промислові заклади відкривалися поза межами міської землі та спокійно працювали, забруднюючи навколишнє міське середовище [5, арк. 26-62; 6, арк. 34-68; 7, арк. 12-41; 8, арк. 15-60, 9, арк. 12-38; 10, арк. 4671]), забруднені міські колодязі та вуличний пил. Хімічний аналіз засвідчив, що у вуличному пилу знаходилися 35% органічних речовин, які здатні були викликати епідеміологічні захворювання. Лише протягом 1907 - 1913 рр. збільшується фінансування з муніципальних бюджетів на медицину й кількість смертності від захворювань зменшується. Так, наприклад, за даними 1913 р., у Херсоні померло від захворювань 260 чоловік, що складало 0,4% від питомої маси населення, а за показниками 1903 р. від епідеміологічних захворювань померло 21,2% міського населення [3, арк. 32-53; 4, арк. 78-135].

Боротьба з особливо небезпечними захворюваннями стала основою діяльності органів самоврядування. Муніципалітети відчували відповідальність за їх приборкання, і тому докладали багато зусиль, а загальна небезпека штовхала багатьох медиків на самопожертви, але санітарна невпорядкованість, промислове забруднення повітря і вод, низький культурний рівень населення робили так, щоб хвороби ніколи не покидали міста.

Окрім природних факторів, велику вагу мав і соціальний фактор. До соціальних хвороб можна віднести туберкульоз, цингу, грип. Разом із тим, соціально-економічні умови прямо або побічно впливали на виникнення і розвиток багатьох інших хвороб. Антисанітарія, що домінувала на околицях кожного міста, сприяла поширенню і тифу, і дизентерії. Від малярії страждали не мешканці елітних районів міст, а малозабезпечені родини, і саме їхні діти, найчастіше страждали від кору, скарлатини, коклюшу та інших захворювань.

Завдяки діяльності муніципалітетів все ж таки багато соціальних хвороб було подолано вже на початку XX ст. шляхом реформування житлово-комунальної і соціальної сфери міст, а окремі представники міського самоврядування за власний кошт відкривали в кожному місті безкоштовні соціальні лікарні, завдяки яким отримувалася перемога над інфекційними захворюваннями. Але в багатьох випадках давався взнаки низький культурний і освітній рівень міського населення, які не розуміли переваг щеплень. З фінансової точки зору муніципалітети збільшували зарплати та премії лікарям, приймали рішення про встановлення нормальних окладів для медичних працівників, але це все одно не приносило користі.

У Катеринославській губернії медичні заклади поділялася на два види: урядові та земські. До урядових медичних закладів відносилися заклади міського самоврядування. Хоча не всі міста мали муніципальні заклади медичної допомоги або не в усіх містах вони утримувалися за рахунок міського бюджету. Так, наприклад, станом на 1875 р. в Олександрівську муніципальна лікарня знаходилася в одній будівлі із земською і обидві утримувалися за рахунок земства [11, арк. 33-95]. У Маріуполі міська лікарня утримувалася за рахунок військового інтендантства [16, арк 5-17]. Станом на 1892 р. всього в губернії нараховувалося лише три муніципальні лікарні з 9-ма лікарями, і це із 81 лікарні по губернії. Загалом міське самоврядування лише робило вигляд, що піклується про медичне обслуговування населення й у більшості випадків прикривалося роботою урядових закладів і земських. Слід визнати, що в медичному обслуговуванні населення земства відіграли значно більшу роль, ніж муніципалітети, лише за 1 рік витрачаючи на медицину більше 450 тис. руб.

Міське самоврядування також брало участь у фінансових витратах на медичне обслуговування населення, оскільки різного роду епідемії були частими гостями в містах. Так, наприклад, у 1892 р. в Катеринославі пройшла холерна епідемія. В усіх містах кожне десятиріччя відбувалися певні епідеміологічні захворювання.

Станом на початок XX ст. муніципалітет Катеринослава щороку витрачав 11% міського бюджету на утримання лікарів двох лікарень муніципалітету й амбулаторні лікарняні пункти. Бахмутський муніципалітет витрачав на медичну частину 3,9% із власного бюджету. І цих коштів вистачало лише на утримання 1-го лікаря, 1-єї акушерки, 1-го фельдшера і 1-го спеціаліста зі щеплень проти віспи. Муніципальної лікарні місто не мало, але утримувався приймальний лікарняний пункт, який повністю фінансувало самоврядування по 500 руб. на рік, причому весь персонал складав лише один (1) лікар, а за один рік його відвідувало близько 8 тис. чоловік. Верхньодніпровське самоврядування витрачало 2,5% на міську медицину бюджетних коштів, яких вистачало лише на утримання медичного персоналу [27, с. 172-207; 28, с. 67-94].

Самоврядування Олександрівська витрачало на медицину 5,9% бюджету на прийняття невеликої участі в утриманні земської лікарні. Власних муніципальних лікарняних закладів у місті не було. Таким чином, в основному пролетарське місто з 21-тисячним населенням на початку XX ст. мало лише 1 лікарню із 40 стаціонарними місцями, а з міського бюджету витрачалися лише гроші на зарплатню 2-ом лікарям, 1-му фельдшеру та 2-ом акушеркам. Здоровий глузд підказує, що цього явно було не достатньо для медичного обслуговування міського населення. У цьому випадку міське самоврядування взагалі себе ніяк не виявило [12, арк. 39-86; 13, арк. 86-134; 14, арк. 63-126; 15, арк. 45-71].

Маріупольський муніципалітет витрачав на медицину 5,1% бюджету. Муніципальна лікарня була побудована в спеціально обладнаному приміщенні виключно за рахунок самоврядування. Також муніципалітет за власний кошт утримував весь медичний персонал [16, арк. 5-17; 17, арк. 8-19; 18, арк. 5-14].

Новомосковське самоврядування витрачало 2,5% бюджету на медичне обслуговування, і цих коштів реально вистачало лише на утримання кількох спеціалістів медиків на суму 760 руб. У Павлограді справа із медичною частиною була не в кращому зразку, оскільки муніципалітет витрачав лише 2,8% лише за наглядом за санітарним станом вулиць, створений санітарний нагляд за місцевими бізнесменами. За період часу 1870 - 1910 рр. муніципалітет більше часу приділяв цінам на хліб і м'ясо, аніж на медичне обслуговування. Міські мешканці користувалися послугами земської лікарні. Луганський муніципалітет витрачав на медицину 1,7% бюджетних коштів, яких вистачало на утримання медичного персоналу. У Слов'яносербську витрати на медицину складали лише 40 руб. на рік із загального прибутку в 9464 руб. 32 коп., і з документів не зрозуміло, на що конкретно витрачалася така астрономічна сума. Автор зробить лише спробу здогадатися, що її приписували лише для того, щоб відзвітуватися перед адміністрацією та урядом за формами звітності, а в реальності на медичне обслуговування нічого не витрачалося. Судячи з документів, всі графи звітності були заповнені хоч по 5 руб., але пробілів не було [27, с. 172-207; 28, с. 67-94].

Муніципалітети Катеринославської губернії, здебільшого, робили вигляд, що активно розвивають медичну діяльність за власні кошти. У дійсності виплати на розвиток міської медицини були мінімальними, а завдяки лікарським самопожертвам муніципалітети робили гарні звіти, в яких все чудово та благополучно виглядало, а насправді і лікарям не вистачало на утримання, і ліків ніколи не вистачало, і міське населення намагалося в лікарні не потрапляти. Участь муніципалітетів у медичній діяльності можна назвати жалюгідною і формально-бюрократичною. Найбільше самоврядуванням було зроблено у складанні різних комісій, які існували у складі депутатів міських дум і членів управ, а це означає, що й виділені з бюджетів кошти далеко від муніципалітету не відходили, робота самоврядування полягала у прийнятті різних постанов, обов'язкових санітарно-гігієнічних правил, які ніким не виконувалися і не контролювалися, а тому не приносили жодної користі для оздоровлення міст. Тому автор, вважає, що міське самоврядування займалося медичною діяльністю здебільшого для власного самозабезпечення, оскільки з фінансової точки зору витрати на медичну діяльність з бюджетів приносили більше користі депутатам і членам управи, які постійно працювали в муніципальних комісіях і отримували субсидування із кошторисів.

Міське самоврядування Таврійської губернії станом на другу половину XIX - початку XX ст. на медицину витрачали також не дуже великі кошти та навіть в організації медичної допомоги міському населенню не занадто переймалися, оскільки за кошторисами муніципалітети на власне утримання витрачали більше, ніж на медицину для населення. Навіть міські лікарні утримувалися за рахунок або повітових, або губернського земств. Порівняно із земською діяльністю результати роботи муніципалітетів майже не помітні. Земства зробили в цьому питанні значно більші й важливіші кроки, маже замінивши собою державну систему охорони здоров'я. Чого не можна, на жаль, сказати про організацію медичної допомоги муніципалітетами в містах.

Муніципальна медична діяльність Таврійської губернії була здатна на:

1) прийняття обов'язкових постанов про санітарно-гігієнічний стан у містах;

2) створення санітарних комісій, які в реальності лише були спостерігачами;

3) витрати певної частки коштів з міських бюджетів, яких вистачало ледве на зарплату лікарям і на невеликий відсоток доброчинної діяльності, яка була настільки мізерною, що про неї не писали в статистичних відомостях. У всіх опублікованих статистичних відомостях ЦСК по Таврійській губернії завжди фігурували лише земства, які витратили на медицину за рік 614500 руб., відкрили нові лікарні, обійшли 33 тис. будівель, щоб допомогти місцевому населенню, і т.д., натомість, за рахунок муніципалітетів утримувалося лише 3 лікарі в 1892 р., а на початку XX ст. вже 13, а земських дільничних було 37 [21, с. 94-114, 129-134; 22, с. 85-113; 23, с. 79-108; 24, с. 66-94].

Із міських бюджетів на міську медицину з муніципалітетів витрачалось за кошторисними показниками: у Сімферополі - 13%, Олешках - 6,8%, Алушті - 1,8%, Бердянську - 17,4%, Бахчисараї - 9%, Генічеську - 4,8%, Євпаторії - 4,3%, Мелітополі - 3,3%, Ногайську - 15%, Оріхові - 2,2%, Перекопі з Армянським Базаром - 5,7%, Старому Криму - 3,6%, Феодосії - 3,6%, Ялті - 6,8% [21, с. 94-114, 129-134; 22, с. 85-113; 23, с. 79-108; 24, с. 66-94].

Діяльність муніципалітетів Таврійської губернії в галузі медичного обслуговування автор може оцінити як незадовільне, оскільки інститути громадської влади більше цікавили проблемами власного утримання, поліції, військ, виплату боргів, ніж організацію медичного обслуговування міського населення. Тому стає зрозумілим, чому місцеве населення не доброзичливо ставилося до міських органів влади.

Загалом слід відзначити, що медичне обслуговування в містах Півдня України протягом досліджуваного періоду ще не склалось у систему, оскільки для системи передусім характерна цілісність її складових частин. Діяльність кожного муніципалітету носило регіонально-індивідуальний характер. А цілісності складових у міській охороні здоров'я як раз і не спостерігалося. Разом із цим її поступ впевнено прямував до системи. Просто вона не встигла її побудувати. Але були вади, пов'язані з соціально-економічним і політичним устроєм Російської імперії, які були нездоланні без суспільних перетворень.

У містах Півдня України кількість медичних закладів значно збільшується у 1890-х рр. Простежується стійка тенденція до розширення функціональних можливостей вказаних установ. Розширюється коло мешканців, які мали можливість отримати медичну консультацію. Фінансувалися лікарні міською владою та міщанським товариством.

Серйозним недоліком системи медичного обслуговування міського населення також можна назвати ситуативність проведення профілактичних заходів і просвітницьких акцій. Так, лікарі й члени санітарних спілок визнавали, що поширення медичних знань (зокрема видання брошур татарською мовою, проведення профілактичних оглядів) дозволило би знизити високу смертність населення регіону.

У самих муніципалітетах помічалася лише зовнішня активність у вирішенні зазначених проблем, серед внутрішніх чинників самоврядування помічалися бюрократизм у вирішенні різних, навіть дрібних справ, відсутність ініціативи, існування партій, які спрямовують власну діяльність не на соціальні ідеали, а на вузькі егоцентричні інтереси, байдужість депутатів до громадських справ і виборців до своєї долі (тому що не створювали опозиції міській владі).

Загалом у цих галузях міського господарства муніципалітети почувалися цілком індивідуально, оскільки самостійно в індивідуальному порядку вирішували долю бюджетних коштів, які виділялися на поширення освіти й медицини. Індивідуально вирішували проблеми управління освітніми й медичними закладами, навіть заробітна платня вчителів і медиків в кожному місті різнилася. У регіонально-індивідуальному порядку громадські інститути влади вирішували проблеми створення необхідних галузевих комісій для контролю над освітніми та медичними закладами й визначали, якими індивідуальними правилами вони будуть керуватись у своїй діяльності. Індивідуально навіть вирішувалося питання, якими особистими прикладами депутати муніципалітетів будуть слугувати для міського населення.

Ступінь модернізації медичної галузі була не задовільною, але кращою, ніж в інших регіонах. Коштів постійно не вистачало. Хоча робились спроби збільшити зарплатню медикам, відкривалися нові лікарні, будувалась і модернізувалася інженерно-технічна інфраструктура, проводилася електрифікація, покращувалося освітлення і поширювався благоустрій та багато зроблено було інших корисних нововведень. Але негативні санітарно- гігієнічні умови продовжування в містах продовжували бути на низькому рівні, прийняті постанови міських дум повністю не виконувалися. Наприклад, в Єлисаветграді, міська управа прийняла рішення про модернізацію заводів за сучасними санітарно-гігієнічними умовами, але власникам ліпше було їх перенести за міську територію і надалі продовжувати роботу. Тобто впливи самоврядування на санітарно-гігієнічні умови проживання були досить слабкими. Більшість міського населення не задовольняли ціни на медичні послуги, а тому ними просто не користувалися. Хоча депутати муніципалітетів займалися благодійністю і відкривали лікарні за власні кошти. Хоча слід віддати належне міському самоврядуванню Півдня України в тому, що завдяки їх діяльності більшість хвороб, які докучали міському населенню, була подолана вже на початку XX ст.

Міста Півдня України були завжди брудними. Муніципалітети з цим боролися, але не надто переймалися, оскільки міське населення виконувати їх постанови не збиралося, тому що авторитетності не вистачало. Виділяли з міських кошторисів до 10% прибутків, але цих грошей ледве вистачало на утримання невеликого штату лікарів, фельдшерів та інших медичних співробітників. Себе тільки ніколи муніципалітети не ображали, використовуючи на власне утримання іноді навіть до 20% міських бюджетів. Навіть організувати вивезення сміття з міст виявлялося для муніципалітетів великою проблемою, оскільки це коштувало надто дорого.

Одним із яскравих прикладів діяльності міського самоврядування у сфері санітарно-гігієнічної організації є звіт Сімферопольської міської думи за 1912 р.

Отчет о деятельности городской врачебно-санитаphой организации города симферополя за 1912 год [19, арк. 1-17]

В строе врачебно-санитарной организации г. Симферополя в отчетном году не произошло перемен, если не считать введение в городской амбулатории пятикопеечной платы за совет врача с пациентов, имеющих возможность внести эту плату. В составе же медицинского персонала произошли следующие перемены: 1-го марта оставилъ место заведующего городской лабораторией врач С.И. Михайлов, каковое место с 1-го апреля занял доктор М.А. Щеглов. 1-го октября и этот последний оставил службу в городском управлении и для временного заведования лабораторией была приглашена женщина врач К.И .Вишняк на жалование в 1800 руб. в год, так как от надзора за базаром она отказалась. На место заведуюшего лабораторией на утверждение губернатором были представлены последовательно два кандидата и оба не были утверждены. Оба они служат городскими врачами в других городах. Кроме врача в лаборатории сменились лаборанти:на место А.А. Спириной поступила

Е.Я. Майзельсон. В городской амбулаторий также произошла перемена в составе персонала оставил место доктор В.И. Салтиковский. Временно на его место поступилъ доктор С.О. Шульдинер, постоянно же врача пригласить не удалось. Санитарная Комиссия в отчетном году имела 22 заседания, которые происходили под председательством Городского Головы В.А. Иванова, а при его отсутствии под председательством гласнаго доктора Е.Л. Минятта. В виду того, что, в 1912 году г. Симферополь продолжалъ еще считаться угрожаемым по холере, то в то время еще считалась существующей и городская саниатрно- исполнительная комиссия, которая в 1912 г, имела одно заседание. В отчетном году в заседаниях санитарной Комиссии обсуждались следующие вопросы:

1) о постройках городской больницы

2) о введении регистраций смертности

3) об изменении формы карточки для регистраций инфекционных заболеваний,

4) об издании обязательных постановлений для парикмахерских

5) об изданиях обязательных постановлений о порядках содержания мест изготовления продажных съестных припасов и напитков

6) об издании обязательных поставок для промышленых заведений и жилищь робочих при них

7) об издании обязательных постановлений для торговли жаренной рыбы

8) об организации постоянного санитарного почитательства

9) об обязательной туберкулинизации молочного скота

10) о перенесений чугунно-литейного завода Тиссека из д. Попова по Дворянской улице в Новый Город,

11) о введении платы за выдачу лекарств в городской амбулатории

12) об организации дел осмотра проституток

13) о приглашении 3-го ветеринарного врача

14) о пособии Новиковской Общины Красного Креста

15) об участии представителей попечительства в заседаниях санитарной комиссии

16) об открытии городской привилегированной аптеки

17) о появлении в городе сыпно-тифозных заболеваний

18) об участии санитарного врача в Пироговском совещании по санитарным и санитарностатистическим вопросам

19) об издании обязательных постановлений о порядке содержания в чистоте улиц тротуаров и проч.

20) о санитарных нормах требований для сточных вод, спускаемых в общественные водоёмы

21) об издании обязательных постановлений о мерах предупрежденыя и прекращения заразних болезней

22) о желательности участия санитарного врача в заседаниях техническо-строительной комиссии при обсуждении санитарно-технических вопросов

23) об ознакомлении местных учащихся с городскими бойнями и музеем при них

24) об урегулировании поставки дела в городской амбулатории имени Арендта

25) об установленни списка неприемных дней в городской амбулатории имени Арендта и ветеринарной амбулатории

26) о приглашеннив в городскую амбулаторию зубного врача,

27) о специальной врачебной помощи городским школьникам,

28) об установлении регистрации рождаемости

29) о бесплатности повторних исследований мокроты при подозрении на туберкулез

30) об организации бесплатной акушерскойпомощи бедному населению на дому,

31) о противоскарлатинных привичках

32) о разрешении Инженерной Дистанции выстроить во дворе прачечной выгреб по системе Шамбо с последущей из него заливкой участка земли близь р. Салагира

33) об использовании материала воиснкого Присутствия за прежние годы в целях его разроботки санитарным Бюро

34) об устройстве центральной дезинфекционной камеры

35) об изменении таксы за анализы в Санитарной лаборатории

36) об издании обязательных постановлений воспрещяющих содержание промышленного скота в частных дворах

37) об упорядочении дела ловли бродячих собак

38) о приглашении жителей города доставлять на бесплатное исследования в городскую лабораторию молоко получаемое из пригородных ферм

39) об издании обязательных постановленний для складов сырых кож

40) об упорядочении способа разливки вина

41) об участии Города в гигиенической выставке

42) о мерах против загрязнения почвы и воздуха на местах стоянки извозчиков, и др. вопросы. Кроме того, в санитарной комиссии заслушаны 3 доклада городского химика И.А. Кухаренко (о результатах исследования полуды каструль симферопольських ресторанов, о результатах исследования продаваемого в Симферополе хлеба и муки и нормах их для Симферополя) и один доклад ветеринарного врача Наделя (об осмотре городских частных коровников) и рассматривалась смета по медицинской санитарной и ветеринарной частям на 1913 г.

Временное, учрежденное губернською санитарно-исполнительной Комиссиею городское санитарное попечительство в отчетном году собиралось 10 раз, гораздо чаще собиралось бюро попечатильства, однако сведений о работе последнего не сохранилось. Как видно из отчета, попечительство рассматривало следующие вопросы: 1) о необходимости обследования по выробатанной санитарным врачом карточке ночлежников, 2) об участии попечителей в обследовании молочних хозяйств в городе, 3) об издании составленного санитарным бюро проекта обязательных постановлений для мектебов, медрессе, хедеров и других частных учебных заведений, 4) об улучшении порядка разлива вина в винних погребах, 5) о необходимости замощения дорог, ведущих на городские свалки, 6) о необходимости увеличения городского ассенизационного обоза, 7) о необходимости ускорения работ по вопросу о канализации города, 8) о необходимости скорейшего утверждения принятого попечительства, 9) о желательности доставления членам попечительства бюллетеней о ходе заразних заболеваний в городе, 10) о необходимости улучшения ассенизации пивоварного завода Акционерного Общества, 11) о нежелательности введения платы за совет в городской амбулатории, 12) о необходимости упорядоченния погребения покойников в санитарном отношениии и результатах осмотра погребальных контор, 13) о необходимости введения переодических врачебных осмотров рабочих промышленных и общественных заведений, 14) о необходимости урегулирования время очистки выгребных ям ночными бочками, 15) о желательности обследовании членами попечительства окраин города в целях наметить путь к их оздоровлению, 16) о необходимости улучшения в санитарном отношении церковно-приходских школ, 17) о необходимости принятия мер к дезодорации нечистот при ассенизационном промысле, особенно при ночной их вывозке, 18) о необходимости ускорения издания

обязательных питьевых колодцев, 19) о необходимости выработки обязательных постановлений по спуску сточных вод, 20) о необходимости предоставления городскому санитарному надзору права производства немедленных санитарных осмотров в полосе отчуждения железных дорог, 21) о необходимости организовать при помощи членов попечительства санитарный надзор за детьми, отдаваемыми на воспитание в семьи и о желательности регулирования этого воспитательного промысла особыми обязательными постановлениями, 22) о раздаче топлива бедным в холодное время года. Подавляющее большинство этих вопросов осталось в области предположений и пожеланий.

Третья из существующих в 1911-м году корпораций - совещание городских врачей - прекратила свое существования из за шереховатостей между ее членами.

В начале организации акушерських пунктов в городе - на первых порах их деятельности происходило несколько совещаний городских акушеров, наметивших списки необходимых для акушеров предметов ухода за роженицами, инструментов, медикаментов, признавших необходимость наличности городского врача-акушера, который бы являлся к бедным роженицам по вызову городских акушерок и проч.

ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ САНИТАРНОГО ПЕРСОНАЛА носила тот же характер, как и в 1911 году:робота организиционная, медико-статистическая, противоэпидемическая, по наружному санитарному надзору, по надзору за школами, по выполнениию отдельных поручений городской Управы, санитарной комиссии и администрациии, по ведению делопроизвоцтва санитарного бюро и переписке. Подробно излагать работу персонала это значить повторять отче 1911-го года, поэтому мы перечислили только новые предприятия и привидем цифры :

Подготовленная в 1911-м году регистрация смертности с 1-го марта 1912-го года. Санитарное бюро, не позже как через сутки, получало карточки о каждом случаи смерти в городе, пополняло при их помощи свои данные по эпидемичесим заболеваниям, принимало протвоэпидемические меры, если эпидемический случай не был зарегистрирован по инфекционным карточкам и производило разработку материала о смертности. Материал поступал полный и доброкачественный и за полнотой его тщательно следило бюро по номерам переселаемых карточек из каждого учреждения. Только психиатрическая больница Губернского Земства сначала упорно отказывалась доставлять в санитарное бюро сведения о смертных среди психически больных и затем хотя согласилась доставлять сведения об умерших душевно-больных жителях г. Симферополя, но посылала карточек очень мало, причем указывала, что больница не регестрировала больных по месту жительства. Это мало понятное упорство земского учреждения портило получаемый материал. Впрочем поручиться за то, что санитарное бюро за изключением психиатрической больницы получается полный материал о решительно всех смертях в городе трудно при разбросанности и недостаточной организации городских кладбищ. Во всяком случае местная полиция не вполне уверена в том, что на мусульманском и других кладбищях не предаются иногда земле трупы без надлежащего разрешения. Уверенность в полной регистрации могла бы быть тога, если бы кладбища были бы объединены и трупы допускались бы на кладбише через городскую контору кладбища, указывающую места для погребения и ведущую запись могил с указаним лиц в них погребенных. Тогда и контроль был бы возможен на основании сопоставления свидетельств на погребение, которые хранились бы в конторе, с записями кладбищенских книг.

Осуществив регестрацию смертности, санитарное бюро занялось подготовкой организации регестрации рождаемости через духовних лиц города. В духовную консисторию, в магометанское духовное управление и духовном лицам - представителям различных религий и вероисповеданий были разосланы циркулярная письма, в которых обстоятельно излагалась необходимость для города регестрации рождаемости по особой карточке, форма которой при письме прилагалось. Однако в 1912 году осуществить регестрацию не удалось, так как духовные лица относились к делу несочувственно, а в 1913 году удалось осуществить это дело, но об этом речь будет в отче соответствующаго года.

Закончив в 1911-м году собирание статитистического материала по карточной системе о дворах города, числе жителей в них и скота, санитарное бюро в 1912 году разработало их. Этот материал был использован составителями нового проекта канализации города и работа пришлась очень кстати. Часть сводки запечатана в отчет за 1911-й год в вид таблицы.

Затем санитарное бюро решило приступить к выборке материала местного воинского присутствия на особые карточки за 20 последних лет для изучения физического состояния горожан призывного возраста по разным групам, однако задуманую работу пришлось отложить, хотя карточки уже были напечатаны, так как жизнь заставила заняться обследованием торговопромышленных заведений. В виду этого были отпечатаны соответстующие карточки и приступлено к описанию по ним промышленых заведений, главным образом ремесленного характера и жилищ робочих при них. Попутно выяснившиеся крупные недочеты некоторых промышленных заведений были устраняемы путем предъявления к хозяевам соответсвующих требований. В целях лучшей ориентировки и проверки, в бюро было составлено карточный каталог различных торгово-промышленых заведений по роду производства и торговли на основании материалов, взятих из городской управы на время. Наличность такого карточного подвижного каталога сильно помогла бюро не только при описании заведении, но и для других целей. Описание промышленных заведений не могло бать закончено в 1912-м году и продолжается в 1913 году. Регестраторами являються санитарные фельдшера, которые в своей работе пользуются указаниями и руководством врача, заведующего санитарным бюро.

Наличность в бюро всякого рода статических данных и материалов важно, конечно, не только в санитарных целях и в целях бюро, но и для общих целей Города. Так, например, когда в 1912 году городской управе понадобилось данные о Цыганской слободке, то она нашла их в санитарном бюро, которое могло ответить не основания имеющихся у него материалов, хоть и на все вопросы поставленные управой.

О текущей медико-статитистической работе санитарного бюро мы говорить не будем: разработка инфекционных карточек (в 1912-м году измененных по соглашению с местным Обществом врачей и местным отделом лиги по борьбе с туберкульозом), издание бюллетеней, регистрация санитарных осмотров, составление месячных и годовых отчетов и проч., - обо всем этом говорилось в отчете 1911-го года и ничего нового, кроме изменения формы инфекционной карточки, в 1912-м году в этой сфере не произошло.

В сфере организационной работы санитарное бюро принимало деятельное участие в разработке заданий для городской больницы. В ряде заседаний совещаний врачей и думских комиссий составленный санитарным бюро проект заданий для больницы был изменен.

После ряда совещаний городская дума приняла составленный санитарным бюро проект организации акушерской помощи городской бедноте путем учреждения 4-х акушерских пуктов в различных окраинах города. В виду этого санитарное бюро летом отчетного года подыскало нужных акушерок и через управу оповестило население особыми объявлениями о месте жительства акушерок: 1) для Шестириковской слободки и Жандармской - по Тюремной улице в д. № 29, 2) для Салгирной слободки и района Вокзальной улицы и по Александро-Невской улице, в д. № 42, 3) для Южной окраины - по Подгорной улице, в д. №. 8 Крылова и 4) для Цыганской слободки, Казанской слободки и татарскаго района - по Кантарной улице в д. № 68 Гершкович. Акушерки снабжены от Города вывесками и следующими предметами ухода: 1) двухсторонним резиновым полотном в 2 аршина, 2) эмалированным подкладным судном с плоским краем, 3) Эсмарховой стеклянной кружкой с дренажной трубкой в 2 арш. с двумя стеклянными клистирными наконечниками и двумя стеклянными же маточными прямым наконечниками, 4) два женских стекляных катетера, 5) элатический катетер № 16, 6) две щетки для мытья рук, 7) тазик из луженого железа с ручками и крышкой для кипячения инструментов. Затем были добавачно приобретены: 8) ножницы для перезки пуповины, 9) максимальный медицинский термометр, 10) мешок для льда, 11) две глазных пипетки. Сначала из городской амбулатории, а затем из санитарного бюро акушерки получали необходимую для них гигроскопическую вату, стелиризованную марлю, тесемку для перевязки пуповины и медикаменты: спорнынью по 0,6, соляно-кислый хинин по 0,3, настойку опия, эфиро-валерияновую настойку, спирто-валериановую настойку, нашатырный спирт, настойку йода, гипс, дерматол, тальк, 1% раствор ляписа, карболовую кислоту, сулемовые лепешки по 1,0, спирт денатурированный для хирургических целей. Кроме того, для врача-акушера покупается питуитрин. До 1 января 1912 года городскими акушерками оказано родовспоможений всего 25, в том числе: А.В. Полупеженцевой и ее предшественницей 9, П.Г. Мизрухи 5 и А.О. Габерлан 9. Городским акушером В.З. Аргутинским оказана помощь 2 роженицам по приглашению городских акушерок.

Вследсвие получения от правительства пособия на устройство центральной городской дезинфекционной камеры, санитарное бюро составило соображения относительно желательного типа камеры и эскиз плана здания для такой камеры. Затем бюро вело переписку с различными фирмами относительно изготовления ими для города паро-формалиновой камеры с вакуумом.

Дело, однако, не было закончено в 1912 году, так как было решено дезинфекционную камеру поставить при прачечной, предположенной к постройте городской больницы.

В 1912 году было обращено внимание на ненормальную организацию осмотра проституток при Управлении 1-й полицейской части, решено было перевести место осмотра в городскую амбулаторию, а самые осмотры обставить согласно требованиям гиниены. В том же году городской санитарный врач получил от губернского врачебно-полицейского комитета полномочия иметь надзор за домами терпимости и следить за тем, чтобы содержательницы их не эксплуатировали проституток (Журнал заседания Симферопольского врачебно- полицейскаго комитета 2-го марта 1912 г). Сделанные попытки улучшить вообще тяжелое правовое положение проституток и оградить их от некорректного отношения нижних полицейских чинов ни к чему не привело. В конец концов городской санитарный врач уже не приглашался в заседание Симферопольского врачебно-полицейского комитета, несмотря на ходатайства отдельных членов его, указывающих на пользу участия санитарного врача в заседаниях комитета.

В виду неоднократных жалоб домовладелецев и жителев города вообще на зловоние, распространяемое стоянками извозчиков, санитарное бюро, по поручению санитарной комиссии, собрало анкету относительно положення этого дела в других городах и предложило ряд мер к улучшению положення этого дела в г. Симферополе. Санитарная Комиссия приняла ряд следующих мер: 1) места стоянок извозчиков, по возможности, установить на перекрестках улиц, находящихся в лучших условиях вентеляция, 2) уменшить число извозчиков на каждой бирже до возможного минимума, увеличить соответственно число стоянок, 3) вменить в обязанность извозчиков каждой биржи переходить, по возможности, ежедневно на новый угол данного перекрестка таким образом, чтобы каждой стороной улицы пользоватся один раз в 8 дней, 4) перемостить места стоянок извозчиков возможно лучше, например, с заливкой швов между кубиками гранита цементом, как это практикуется в настояшее время в Симферополе по отношению к новым мостовым. Кроме того, по предложению же санитарного врача санитарная комиссия постановила сделать опыт с ежедневной поливкой мест стоянок извозчиков 1/2 % раствором хлориновой извести. К сожалению однако только заливка стоянок хлориновой известью проведена в жизнь в сухое время года, остальные же пожелания остались в области пожеланий. гігієнічний громадський муніципальний управління

На санитарного врача предположено было городской Управой возложить организацию дела однодневной переписи в г. Симферополе. Поэтому ему было поручено остаться в г. Москве по окончании командировки туда же на совещание при Пироговском Обществе по санитарным и санитарностатическим вопросам и ознакомится с организацией переписи в г. Москве. Однако, когда санитарный врач вернулся из командировки в Москву и представил свои соображения относительно возможной стоимости переписи в Симферополе и ее организации, то за недостатком у Города средств от производства переписи городское самоуправление отказалось. Что же касается участия санитарного врача в Пироговском совещании, то оно было мало продуктивным для города потому, что на этом совещании секции городской санитарии не было выделено, а так как земских врачей было на совещаний подавляющее большинство, то при недостаточности времени для совещания и массы злободневных вопросов по земской санитарии, земская санитария совершенно затерла вопросы городской медицины и санитарий, почему у представителей городов осталась полная неудовлетворенность совещанием и эго организацией. В виду этого следовало бы на будущее время просить Пироговское Общество выделять на его съездах и совещаниях секцию городской санитарии и медецины.

О текущей организационной работе санитарного бюро мы говорить не будем: она осталась той же, какой была в 1911 году.

Переходя к противоэпидемической деятельности мы скажем, что помимо текущей работы в этом направлении, указанной в отчет 1911-го года (дезинфекция квартир, вещей и старого платья, посещение зараженных квартир, забота об изоляции заболевших, организация оспопрививания, издание бюллетеней, уведомление уездных управ о зарегистрированных больных из уездов, выписка вакцин и сывороток для населения города и проч. Санитарное бюро выработало и провело в разных обществах и совещаниях новую инфекционную карточку, которая и введена в жизнь с 9 февраля 1912-го года. Благодаря этой новой карточке явилась возможность полнее и лучше регистрировать туберкулезные заболевания как среди местного населения, так и среди приезжих.