Селянські органи влади після гетьманського перевороту

Размещено на http://www.allbest.ru/

селянські органи влади після гетьманського перевороту

В.С.Лозовий

У статті розглянуто організаційно-правові засади створення селянських владних структур, відтворено процес становлення сільського адміністративного апарату і крізь призму світоглядних настанов українського народу показано ставлення селянства до місцевих владних інституцій періоду Української Держави.

Ключові слова: селянські органи влади, волосні земства, старости, гетьманат.

селянство місцевий владний адміністративний

Вивчення особливостей становлення та функціонування адміністративних структур є необхідною умовою всебічного дослідження державного будівництва у період революції 1917-1921 рр. в Україні. Велике значення має з'ясування процесу створення та діяльності сільських органів влади, як однієї з основних ланок механізму місцевого управління, в період гетьманату П.Скоропадського. У даній статті автор ставить мету розглянути організаційно-правові засади створення селянських владних структур, відтворити процес становлення сільського адміністративного апарату і, крізь призму світоглядних настанов українського народу, показати ставлення селянства до місцевих владних інституцій періоду Української Держави.

Історія селянських органів влади Української Держави не була предметом спеціального вивчення ні радянських, ні сучасних вітчизняних дослідників. Лише окремі аспекти формування системи влади у період гетьманату та ставлення до неї народних мас знайшли відображення у працях сучасних вітчизняних істориків В.Верстюка, В.Солдатенка, О.Рубльова і О.Реєнта. Питання створення волосних владних структур частково висвітлено у праці О.Завальнюка та О.Комарніцького, присвяченій дослідженню містечок в період Української революції. Окремі питання взаємин земств і гетьманської влади з'ясовано у праці О.Завальнюка та В.Стецюка. Процес формування та діяльність селянських земських самоврядувань на Правобережній Україні в добу революції 1917-1920 рр., зокрема й у гетьманський період, частково відтворила І.Верховцева. Автор прослідкувала зміну ставлення влади до самоврядних земських структур за гетьманату. Становлення гетьманської системи управління в Подільській губернії дослідив О.Кравчук. Певна інформація про селянські органи влади зазначеного періоду міститься в “Історії українського селянства” .

Окремі фактичні дані, що стосуються досліджуваної теми, містяться у дисертаційній роботі Т.Харченко. З'ясовуючи проблему становлення місцевих органів виконавчої влади та самоврядування в Українській Державі, авторка не обійшла стороною й питання функціонування сільських владних структур. Дисертантка стверджує, що гетьманський уряд врахував негативний досвід періоду Центральної Ради, який підтвердив несвоєчасність демократичної виборчої системи, і система волосного самоврядування зазнала змін, що мали тимчасовий характер. Оскільки самоврядування волосного рівня на той час перебувало в хаотичному стані або взагалі не функціонувало - констатує автор - був посилений контроль за ним з боку виконавчої влади9. Як селяни реагували на політико-адміністративні заходи гетьманських органів щодо їх самоврядувань і на перспективи трансформації владних структур на відверто антидемократичних засадах у праці не зазначено.

Після повалення Центральної Ради 29 квітня 1918 р. прибічники гетьмана намагалися якнайшвидше поширити інформацію, особливо ж у сільській місцевості, про створення нового консервативного уряду в Україні і зміну політичних засад державного будівництва. Вже 3 травня 1918 р. у волості Полтавської губернії надійшов наказ про оголошення військового стану у зв'язку зі зміною влади у Києві. Населення закликалося до спокою, заборонялися мітинги та маніфестації. Наголошувалося, що винні в агітації проти нового уряду та німецького війська будуть віддаватися під суд. Волосні комісари мали стежити за виконанням даного наказу.

Водночас йшла організація місцевого адміністративного апарату, проводився підбір кадрів. Звичайно ж, динаміка формування нових органів влади у різних регіонах була неоднаковою. 14 травня 1918 р. вийшов урядовий наказ про скасування посад комісарів Центральної Ради і призначення старост. Навіть зміна назви адміністративних посад свідчила, що з революційними означеннями органів влади “комісар”, “комітет”, які уособлювали колегіальність, покінчено. Натомість назва “староста” - мала певний відголосок патріархальності, старовини, консервативності і, за задумом гетьманців, повинна сприйматися селянами як близький і зрозумілий елемент владної ієрархії від сільського до губернського старости.

У регіони надходили розпорядження широко оповістити населення оголошеннями на волосних зборах, у газетах, листівками, розклеєними на видних місцях, що вся влада в Україні перейшла до гетьмана П.Скоропадського, котрий “визнаний німецьким та австрійським командуванням”.

Новопризначений Київський губернський староста наказав оголосити “всім сільським Совітам” про прихід нової адміністрації. Волосні управи отримали розпорядження надіслати по п'ять екземплярів друкованих оголошень про встановлення гетьманської влади в кожне село.

Оскільки в адміністративних органах Центральної Ради та земських установах домінували діячі лівих поглядів, на перших порах у поширенні влади на місцях гетьман намагався робити ставку на військові структури, у яких, хоча б відносно, збереглася дисципліна, передусім губернських і повітових комендантів. 15 травня 1918 р. вийшов наказ “офіції Української Держави”, яким губернські та повітові коменданти мали спрямовувати зусилля на охорону військового майна, допомогу цивільній владі та придушення анархії.

Залежно від політичної ситуації у губерніях коменданти переймали владу до офіційного утворення гетьманських адміністративних структур. У деяких регіонах у травні 1918 р. саме коменданти репрезентували на місцях гетьманський уряд і проводили в життя його розпорядження. Так, Полтавський повітовий комендант своїм наказом оповістив, що влада перейшла до гетьмана П.Скоропадського, а інститут комісарів замінено старостами. Всім головам волосних управ надійшло розпорядження зняти універсали Центральної Ради та розклеїти гетьманську грамоту, у якій зазначено основні пункти його політичної програми.

18 травня 1918 р. населення Маріупольського повіту Катеринославської губернії оповіщалося, що згідно наказу військового міністра, за згодою міністра внутрішніх справ, надалі повітові комісари (яких ще не встигли змінити на повітових старост) повинні працювати “під орудою” повітових комендантів. Відтак, вся цивільна влада у повіті має належати повітовому коменданту.

Щоб не допустити вияву широкого невдоволення сільського населення державним переворотом, військові структури забороняли всі масові заходи. Херсонський повітовий комендант, через волосні правління, поширив оголошення, що згідно розпорядження влади, всі з'їзди та зібрання без згоди губернського старости заборонені. Бердянський повітовий комендант Таврійської губернії також застеріг селян та заборонив сходи та мітинги без його дозволу.

Майже не маючи власних збройних формувань, представники нових адміністративних органів - повітові коменданти та старости - у своїх перших оголошеннях констатуючи, що вся влада в Україні належить гетьману, обов'язково вказували на те, що його підтримує окупаційне командування, яке буде “суворо карати за непідкорення”. Акцентування уваги на підтримці новопосталого режиму німецькими та австрійськими збройними силами мало на меті запобігти масовим виступам проти встановлення гетьманських адміністративних структур на місцях.

У деяких регіонах (Харківщина) фіксувалися випадки, коли коменданти та особовий склад їх загонів не підтримували новий політичний режим і не сприяли становленню гетьманської влади19.

На органи селянського самоврядування, які діяли у попередній період, гетьманська адміністрація дивилася як на провідників революційних перетворень, а саме “розсадників анархії”. Відтак у багатьох регіонах у волості надходив наказ про перевибори місцевих владних органів. Ставилася мета замінити ліві елементи, що прийшли до влади за часів Центральної Ради, на більш поміркованих, консервативно налаштованих посадових осіб.

Чиновники, які мали адміністративний досвід ще в царські часи, звичайно ж поверталися до старої, апробованої системи управління у сільській місцевості. Тобто, на волосному рівні влада мала перейти до старшин, а на сільському - до старост.

Для легітимації місцевої влади гетьманські посадовці еклектично поєднували законодавчу базу як Тимчасового уряду, так і дореволюційних часів. Городнянський повітовий староста Чернігівської губернії зазначав, що згідно положення про губернських та повітових комісарів, на повітового старосту (який успадкував повноваження комісарів Тимчасового уряду та Центральної Ради) накладається обов'язок щодо нагляду за законністю дій і постанов сільського громадського управління та посадових осіб, передбачених положенням про завідування селянськими справами. На підставі загального положення про селянське громадське управління сільську владу повинні складати сход та староста. На основі зазначеного запропоновано сільські комітети, як самочинні організації, не передбачені законом, в усіх селах негайно розпустити, а в селах, де немає старост - їх обрати. Таким чином, колегіальні революційні органи влади замінити на дореволюційні. В руслі такої політичної лінії волосним земським управам Кролевецького повіту наказувалось повідомити сільські управління або сільським старостам, що вони повинні працювати згідно колишніх дореволюційних правових положень. Уманський повітовий староста на Київщині у зверненні до волосних управ наголошував, що все сільське управління повинно обиратися згідно “загального положення про селян 1861 р.”. Він наказав керуватися цим документом при розгляді та вирішенні всіх спірних питань до видання українським урядом нових законів стосовно адміністративного облаштування села.

Новопризначені губернські та повітові старости, маючи лише загальні вказівки щодо організації нової моделі влади, придивлялися до селянських адміністративних структур і ставилися до них залежно від того, наскільки активні вони були у період Центральної Ради і чи брали участь у розподілі поміщицької землі та майна. Так, Кролевецький повітовий староста Чернігівської губернії констатував, що до встановлення гетьманської влади у селах Понорницинської волості існували сільські виконавчі комітети. Вони виконували лише ті обов'язки, які покладалися на сільські управління або на сільських старост і “анархічних дій не проявляли”, а саме не ділили землю та майно власників. Тому про перевибори влади по селах Понорницинської волості розпоряджень від повітового старости не надійшло.

Посадові особи місцевої гетьманської адміністрації вважали, що часті перевибори сільського керівництва у селах згубно впливають на вирішення місцевих справ. Лише в с. Крисках Кролевецького повіту за наполяганням офіцера-начальника загону козаків переобрали сільське керівництво. Тут представники влади зіштовхнулися з суттєвою проблемою. Ніхто з мешканців села не забажав добровільно бути обраним старостою. У такій ситуації селяни висунули декілька кандидатів проти їх бажання і, кинувши жереб, таким чином обрали сільського старосту. Волею випадку ним стала зовсім неписьменна людина. До того ж, присуд сходу не підписала третина господарів. Схожа картина спостерігалася в інших селах, де посадові особи відмовлялися “від своїх місць, оскільки така служба здебільшого безоплатна, але відповідальна”. Вони не бажали потрапити в ситуацію, коли, впроваджуючи накази державних органів влади, викличуть невдоволення громади. З іншого боку , члени управ та гласні часто відмовлялися від своїх посад, оскільки гетьманська влада досить жорстко вимагала від селянських самоврядувань виконання своїх розпоряджень, погрожуючи репресіями. Так, 24 червня 1918 р. на зборах гласних Костромського волосного земства констатовано, що “почалося самозвільнення складу управи” 24.

Часто селяни бойкотували перевибори сільської влади. Копії присудів сходів сіл Городнянського повіту Чернігівської губернії свідчили, що через бойкот частини селян вибори посадових осіб були не легітимними, оскільки замість потрібних за законом двох третин у сході брала участь лише половина домогосподарів25. Отже, селяни застосовували стару, напрацьовану раніше, тактику “тихого опору”, коли владні структури ніби сформовано, але вони не мають законної сили через порушення процедури виборів.

Приблизно така ж картина спостерігалася на Баштецькому сільському сході Таращанського повіту Київської губернії, де у присутності 103 домогосподарів з 340, що мали право голосу, обрали сільського голову, касира та писаря. Ухвалено головою затвердити ту ж особу, яка виконувала ці функції раніш.

Ще в червні у циркулярі волосним старшинам Могилів-Подільський повітовий староста Подільської губернії, констатуючи становище на місцях стверджував, що селяни не з'являлись на сходи для вирішення різних питань (перевірки призивних списків тощо). Замість 100-150 чоловік на зібрання приходили 15-20 осіб, та й ті п'яні. Сільські голови часто змінюються громадою, населення їх розпоряджень не виконує. Для наведення порядку на сільських сходах повинні бути присутні старшини і стежити, щоб справи там вирішувалися згідно закону та вказівок державної влади.

У с. Разлет на Чернігівщині намагалися провести перевибори місцевої влади, але все закінчилося лише переіменуванням сільського комітету на сільське управління27. У даному випадку селяни змінювали лише форму владних структур, а не їх зміст, тобто склад управлінських органів. Констатувалися факти, що у деяких волостях на посадах перебували нові люди, які не були знайомі з адміністративною діяльністю та діловодством, що значно гальмувало роботу.

Ще одним явищем, що заважало налагодити функціонування органів влади, були часті перевибори керівництва на селі. Так, Новоушицький повітовий староста на Поділлі констатував, що волосні та сільські посадові особи залежать від населення і переобираються ледь не кожного тижня. Вони не встигають навіть ознайомитися зі своїми обов'язками. Відтак, “створюється анархія, ніхто нічого не визнає і нікому не підкоряється” .

Таку ж картину бачимо на Костромських волосних земських зборах Херсонської губернії. 20 та 24 червня 1918 р. тут відбулися чергові перевибори голови волосної земської управи.

Своїми наказами Маріупольський повітовий староста Катеринославської губернії заборонив обговорення волосними земськими зборами та сільськими сходами незатверджених ним питань, а також перевибори голів та членів управ волосного земства до закінчення терміну їх повноважень. Однак і надалі у волостях продовжувалися перевибори.

Інколи селяни відверто саботували розпорядження гетьманської влади щодо переобрання сільських старост. Так, у с. Сичівці Христинівської волості на Київщині відбувся сход, який старосту так і не обрав .

Аналізуючи суспільно-політичне становище на селі, що склалося наприкінці травня 1918 р., Новоушицький повітовий староста доповідав начальству, що для відновлення порядку треба налагодити роботу сільських та волосних органів влади. У 5 волостях повіту ще існували виконавчі комітети. У містечках, поряд з міщанськими старостами, існують виконавчі комітети. Останні, своєю боротьбою за владу, вносять плутанину в адміністративно-господарське життя. Крім того, в частині волостей була відсутня будь-яка влада, оскільки селяни відмовлялися брати участь у виборах. Повітовий староста вважав, що у місцевостях, де волосні управи не обрані - їх треба обрати, а якщо населення не захоче це зробити - призначити.

У частині сіл місцеву владу було змінено. У деяких селах Уманщини Київської губернії громади ухвалювали постанови про скасування сільських комітетів та обрання старост.

Зміна керівного складу відбулася у волосних органах Херсонського повіту. Однак, вибори проходили за іншою, більш прийнятною для селян формулою. Так, у Костромській волості за Тимчасового уряду та Центральної Ради голову волосної управи обирали не волосні земські збори, як вимагав закон, а загальні народні збори волості, фактично сход. Селяни практикували стару, близьку їм форму обрання влади через загальні зібрання, а не через посередництво обраних усім населенням волосних земських зборів. За гетьманату продовжувала існувати попередня система виборів, тільки отримала іншу назву. Починаючи з 27 травня 1918 р. загальне зібрання волості вже називається не Народні Збори, а волосний сход.

У сільській місцевості гетьманська адміністрація ставила за мету створити лояльну собі владу, тому намагалася контролювати особовий склад сільського керівництва. Так, Київський повітовий староста звернувся 29 травня 1918 р. до голів волосних управ з вимогою надати списки членів волосних та сільських управ, а також документацію щодо їх виборів, з зазначенням ким і коли її затверджено. У червні 1918 р. згідно ухваленого закону посадовці волосних земських управ присягали на вірність Українській Державі і підписували текст присяги.

Вже на початку червня 1918 р. починається більш планомірна зміна сільських органів влади, як ключової ланки адміністративної системи та стабілізації суспільних відносин. Так, Кролевецький повітовий староста на Чернігівщині сповістив волосні земські управи, що у найближчі дні надасть детальні вказівки щодо організації сільського управління. Всі посадові особи, які надалі будуть обиратися у селах, повинні затверджуватися повітовим старостою. А староста Городнянського повіту пропонував волосним земським управам простежити на місцях за обранням сільських старост, десятських та польових сторожів “з людей вповні надійних” та приготувати списки кандидатур на затвердження. Особливо наголошувалося, щоб неписьменні не обиралися сільськими старостами.

Уманьський повітовий староста Київської губернії видав волосним управам наказ, у якому зазначалося, що через усунення сільських Рад та земельних комітетів і відсутності в деяких селах будь-якої влади, сільським сходам треба обрати сільських старост та десятських. Сільські владні органи повинні точно й неухильно виконували всі розпорядження повітової адміністрації. У випадку невиконання сільські старости будуть віддаватися до суду. На волосну та сільські влади покладається обов'язок підтримувати порядок і спокій, арештовувати агітаторів, стежити, щоб не було потрав.

Гетьманський уряд розумів, що для встановлення “твердого порядку” в розбурханому анархією селі треба сформувати дієві, відповідальні перед вищими адміністраціями, органи влади. Демократично обрані земські самоврядування, що складалися здебільшого з діячів лівих поглядів, не могли допомогти новій владі навести порядок. Ще наприкінці травня 1918 р. зустрічалися волості, де самоврядування не переобиралися, і місцеві владні структури, що лишилися з часів Центральної Ради, ігнорували розпорядження гетьманських адміністрацій. Так, Могилів- Подільський повітовий староста Подільської губернії зазначив, що волосні управи та начальники місцевої міліції “все більше нехтують” своїми обов'язками і попередив, що урядовці, які не виконуватимуть законних наказів влади, притягуватимуться до судової відповідальності.

Уряд, обравши дореволюційну модель управління селом, мав намір усунути волосні земські структури. На місця, губернським та повітовим старостам, надіслано розпорядження “підібрати вірних людей”, яким будуть передані справи та кошти волосних земств, оскільки останні планується скасовувати. І хоч мова йшла про перспективу, досить часто губернські та повітові старости розуміли цей документ як керівництво до дії і масово забороняли діяльність волосних земств, відновлюючи посаду волосного старшини. Так, 8 червня 1918 р. у повіти надійшла телеграма Подільського губернського старости, щоб у сільській місцевості влада перейшла до волосних старшин.

У регіонах Поділля до втілення зазначеного розпорядження підходили знову ж таки згідно місцевих умов. В одних повітах усували волосні земства і втілювали модель поновлення влади старшин та старост, в інших намагалися створити своєрідний симбіоз царських та революційних органів влади. Так, наказом старости Кам'янець-Подільського повіту всі волосні народні управи скасовано і замінено волосними правліннями. Натомість, Могилів-Подільський повітовий староста видав наказ, не припиняючи роботу волосних земств, також розпочати працю волосним старшинам та сільським старостам. Він закликав: “Хай селянство поставиться з довір'ям до своїх виборних людей, як до представників влади у волості”, яка повина допомогти гетьманській адміністрації навести “лад і спокій”. Повітовий староста Могилівщини поширив циркуляр, згідно якого волосні земства надалі, до особливого розпорядження, відають лише господарськими справами, а справи адміністративні та поліцейські переходять у відання старшин. Однак, пізніше він змінив своє рішення щодо спільної роботи волосних старшин з волосними земствами констатуючи, що вона неможлива, оскільки багато в чому коло їх компетенції співпадає, в результаті чого фіксуються неодноразові випадки протилежних розпоряджень з одних і тих же питань. Відтак це призводило до дезорганізації волосних справ, тому повітовий староста наказав “припинити діяльність волосних земств та передати всі адміністративні та господарські справи до волосних правлінь”. Таким чином, цим розпорядженням у Могилів-Подільському повіті також відновлено царську модель владних відносин на селі.

Незважаючи на чітку тенденцію до відновлення дореволюційних волосних владних структур на чолі з старшиною, в багатьох місцевостях продовжували функціонувати обрані після революції волосні земства.

Херсонський повітовий староста своїм циркуляром нагадав волосним земським управам, що від деяких управ не надійшло копій присудів сільських громад про вибори посадових осіб та виконання наказу губернського старости про повернення майна власникам. Пропонувалося негайно надати відповідні свідчення про виконання розпоряджень 46.

Щоб ліві елементи не могли потрапити до нових органів влади і впливати на рішення громади, адміністративні органи Української Держави обмежували їх права. Так, 22 червня 1918 р. Уманський повітовий староста на Київщині у зверненні до волосних управ наказав, щоб селяни, які брали участь в грабунках поміщицького майна та агітації проти гетьманської влади, виключалися зі списків осіб, які мають право голосу на сходах. ВНУ ставилося в обов'язок доносити про ненадійних посадових осіб сільського рівня.

В одних регіонах, як на Уманщині Київської губернії, селяни збирали волосні сходи і обирали волосного старшину, в інших - старшин - одразу призначали гетьманські адміністративні органи. Так, Новоушицький повітовий староста Подільської губернії 16 червня 1918 р. призначив Рахновецького волосного старшину, наказав вступити в управління волостю і перебрати від волосної народної управи справи, гроші та майно. Старшини повіту отримали наказ: 1) вияснити особовий склад волосних земельних комітетів, волосних і сільських посадових осіб; 2) вимагати з селян передачі майна землевласникам; 3) скласти списки тих, хто ухиляється від повернення майна для їх арешту. У Новоушицькому повіті передача влади від волосних народних управ до волосного старшини оформлювалася офіційно і фіксувалася відповідними документами.

У напруженій ситуації соціального протистояння на селі досить часто волосні старшини та старости відмовлялися від запропонованих посад, оскільки вони боялися вступати в конфлікт з селянами. Тоді повітовий староста, погрожуючи ув'язненням, призначав посадовців без їх згоди. Старшин, які активно проводили політику гетьманської влади, селяни залякували. Так у с. Кирнасівці Брацлавського повіту на Поділлі за енергійну діяльність по наведенню порядку 29 червня 1918 р. підпалено дім Тростянецького волосного старшини Ковальчука.

Отже, у перші місяці свого існування гетьманський уряд не зміг запровадити на селі єдиної моделі влади. Кожний повітовий староста діяв на власний розсуд. Одні - робили ставку на волосні земські установи, інші - вважали, що їх слід скасувати, як породження революційного часу, що призводить до анархії і повернутися до царської системи управління через волосних старшин і сільських старост.

Якщо за Тимчасового уряду та Центральної Ради сільські комітети були, в першу чергу, селянськими органами, а лише в другу - державними, причому функція державного представництва швидко нівелювалась, що надалі й призвело до поширення анархії, то гетьманським урядом сільські адміністрації розглядались передусім як репрезентанти державної влади. Гетьманська місцева адміністрація намагалася поставити під контроль селянські органи влади шляхом їх переобрання. Однак, переформатувати сільські органи влади і створити дієвий адміністративний апарат на селі, який би впроваджував в життя розпорядження вищих владних структур, не вдалось.

Примітки

1. Політична історія України ХХ століття: У 6 т. Т.2. Революція в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917-1920) / [В.Ф.Верстюк, В.Ф.Сол- датенко]. - Київ.: Видавництво “Ґенеза”, 2003. - Т. 2. - 488 с.

2. Солдатенко В. Україна в революційну добу: Іст. есе-хроніки: У4-х т. - Т.І: Рік 1917. - Х.: Прапор, 2008. - 560 с.

3. Рубльов О.С. Українські визвольні змагання 1917- 1921 рр. / О.С.Рубльов, О.П. Реєнт. - К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. - 320 с.

4. Завальнюк О.М. Подільські містечка в добу Української революції 19171920 рр. / О.М. Завальнюк, О.Б. Комарніцький. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. - 320 с.

5. Завальнюк О.М. Земства Поділля в добу Української революції 1917 - 1920 рр. / О.М.Завальнюк, В.Б.Стецюк. - Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2009. - 220 с.

6. Верховцева І. Земства України у національно-демократичній революції 19171920 рр. // Матеріали V Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. У 2-х томах. Т.1 / І.Верховцева. - Чернівці: ХХІ, 2005. - С.185-193.

7. Кравчук О.М. Становлення гетьманської системи управління в Подільській губернії (1918 р.) // Поділля у контексті української історії. - Вінниця, 2001. - С.172-176.

8. Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах / О.В.Андрощук, В.К.Баран, А.В.Блануца та ін.. - К.: Наукова думка, 2006. - Т.1. - 632 с.

9. Харченко Т.О. Становлення місцевих органів виконавчої влади та самоврядування в Українській Державі (квітень - грудень 1918 р.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 “Історія України” / Т.О.Харченко . - Харків, 2000. - 21 с.

10. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.294. - Оп.1. - Спр.27. - Арк.31.

Размещено на Allbest.ru