Генеалогія українських козацько-старшинських родів у висвітленні Г.О. Милорадовича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генеалогія українських козацько-старшинських родів у висвітленні Г.О. Милорадовича

Окреслено основні етапи життя та проаналізовано творчий доробок одного з найвідоміших представників чернігівського дворянства - Григорія Олександровича Милорадовича (1839-1905). З'ясовано, що ключовими джерелами, на основі яких ним здійснювались наукові дослідження та готувались авторські публікації, стали матеріали родинних архівів Полуботків, Чарнишів, Туманських, Скоропадських та Лашкевичів, успадковані Милорадовичами разом із маєтками та накопичені ними протягом багатьох років держаної служби (листи, судові акти, періодичні видання). Крім того, з огляду на зміст праць Григорія Милорадовича, вони були умовно розподілені на дві групи - біографічні нариси та власне генеалогічні дослідження, а також виявлені й проаналізовані їх головні особливості.

Окрема увага зосереджена не тільки на найбільш відомій книзі історика-аматора «Родословная книга дворянства Черниговской губернии», а й на інших його працях, які до цього часу переважно перебували поза увагою дослідників його доробку, вважаючись певною мірою незначними і другорядними. Переглянуто деякі рецензії на праці Г. О. Милорадовича, опубліковані ще за його життя, та встановлено, що його науковий доробок отримував схвальні відгуки і невелику кількість зауважень. Встановлено, що інформаційний потенціал публікацій графа Г. Милорадовича може успішно використовуватися не лише при дослідженнях з генеалогії, а й інших спеціальних історичних дисциплін.

Сучасне піднесення інтересу до вивчення проблем генеалогії в Україні зумовлене формуванням ідеї національної та соціальної єдності у суспільстві. Воно робить актуальним досвід попередніх поколінь дослідників цієї спеціальної історичної дисципліни, серед яких чільне місце посідав представник старшинсько-дворянської еліти Григорій Олександрович Милорадович (24.09.1839 - 13.05.1905). Він певною мірою ретранслював погляди власної суспільної верстви на значення вивчення сімейної історії, ретельне збереження пам'яті про попередні покоління і демонстрацію кращих її здобутків у всіх сферах життєдіяльності.

Аналіз досліджень та публікацій.

Перші спроби узагальнення інформації про наукову діяльність Г. О. Милорадовича мали місце ще за його життя. Так, у 1894 р. світ побачили праця «Сказания о роде дворян и графов Милорадовичей», а також стаття у «Чернігівських губернських відомостях» під назвою «Граф Григорий Александрович Милорадович (Черниговский губернский предводитель дворянства)», які містили стислі біографічні відомості про нього [5]. У 1905 р. після смерті Г. Милорадовича на сторінках періодичних видань з'явився ряд присвячених йому некрологів. Так, наприклад, у «Черниговских губернских ведомостях» у пам'ять про дослідника було надруковано відразу декілька меморіальних заміток: «Нестор русского дворянства (Памяти графа Г. А. Милорадовича)» (передрукована з «Московских ведомостей»), «Граф Г. А. Милорадович (Некролог)», «Памяти графа Григория Александровича Милорадовича» [4; 35; 38]. Напевно, на найбільшу увагу серед них заслуговує публікація Л. Савелова, уміщена на сторінках «Летописи Историко-родословного общества в Москве», в якій автор подав стислі біографічні відомості про Г. Милорадовича та список його праць із генеалогії [39].

У радянський час до творчого доробку графа Г. Милорадовича практично не звертались, оскільки вважали його, за тодішніми штампами, гнобителем простого люду, а саму генеалогію, якою він займався, буржуазною, а отже зовсім не потрібною для «нового суспільства» наукою. Але зовсім по іншому складалася ситуація в середовищі істориків, які представляли українську діаспорну науку. Наприклад, до праць Григорія Милорадовича певним чином зверталися О. Оглоблин [36], І. Лисяк-Рудницький [13], О. Моргун [34].

Новий сплеск інтересу до проблем української генеалогії став ознакою початку 1990-х рр. Він зумовив повернення в поле зору раніше забутих постатей, які колись брали активну участь у становленні української генеалогії як науки, у формуванні основних підходів до викладення в її рамках матеріалу. Дослідниками того часу наголошувалась необхідність критичного підходу до використання джерельної бази. Одним із перших «повернутих із забуття» став і Григорій Милорадович, чия постать та праці так чи інакше фігурували у кандидатських дисертаціях, наукових працях, під час конференцій зі спеціальних історичних дисциплін.

Ряд власних публікацій йому присвятили О.Б. Коваленко [7] та О. О. Коваленко [9; 10]. У нарисах цих істориків розглядався життєвий шлях Г. О. Милорадовича, його громадська та благодійна діяльність, робота зі збереження архівних матеріалів. Крім того, протягом 2000-х рр. у монографії М. Г. Палієнко та статті О. О. Коваленко досить докладно була вивчена співпраця Г. О. Милорадовича з журналом «Киевская старина» [8; 37]. Ряд згадок про Григорія Милорадовича можна також знайти у публікаціях М. Блакитного [1; 2].

Хотілось би також акцентувати увагу ще на одному важливому моменті, а саме на віднесенні Г. О. Милорадовича до когорти фахових істориків. У більшості випадків дослідників, які вивчали історію та допоміжні дисципліни, але при цьому не мали фахової освіти, прийнято називати істориками-аматорами або любителями історії. Проте у випадку з Григорієм Милорадовичем цей момент є наріжним каменем в оцінці його доробку та визнанні заслуг у науковій площині: він не закінчував історичного факультету університету, але ще за життя отримав досить схвальні відгуки про свої наукові праці.

У 1896 р. в «Энциклопедическом словаре» Ф. Брокгауза та І. Ефрона в біографічній замітці про графа Г. О. Милорадовича зазначалось, що він «багато писав по історії та археології» і «помістив велику кількість статей в історичних журналах» [16]. Оцінюючи його діяльність з виявлення та уведення до наукового обігу листування В. І. Туманського з О. С. Пушкіним та С. Г. Милорадович, відомий історик літератури С. М. Брайловський наголошував на тому, що «не можна не бути вдячними графу Г О. Милорадовичу за видання їх» [3, с. 452]. У виданні «Українська Загальна Енциклопедія: Книга Знання», здійсненому на початку 1930-х рр. на українських землях, які перебували у складі Польщі, вказувалось, що досліднику належали «розвідки з укр. історії, археології та генеалогії» [32].

У 1903 р. в енциклопедії, яка вийшла за редакцією С. Южакова, Григорія Милорадовича вперше було названо істориком [15]. Згодом ця традиція була продовжена в енциклопедичних виданнях, здійснених українською діаспорою. Зокрема, в «Енциклопедії українознавства», яка побачила світ у 1962 р., у біографічній замітці він значився як «історик і генеалог» [36]. Енциклопедичні видання незалежної України також ідентифікують Г.

Тож загалом протягом останніх десятиліть життя Григорія Милорадовича та його науковий доробок з генеалогії стали активно вивчатись, але наразі ще залишається низка аспектів, що потребують більш ретельного спеціального дослідження.

Мета дослідження.

Проаналізувати науковий доробок Г. О. Милорадовича в галузі української генеалогії; з'ясувати значення його праць для становлення й розвитку наукового вивчення сімейної історії протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Серед досить широкого і представницького кола любителів історії та науковців, які вивчали родоводи протягом другої половини ХІХ ст. на території України, особа Г О. Милорадовича стоїть трохи осторонь. Пояснюється це досить просто: Григорій Олександрович сам був представником тієї соціальної верстви, про яку й писав, а це дозволяло йому висвітлювати окремі біографічні та генеалогічні сюжети ніби «із середини». Перед тим, як перейти до аналізу генеалогічного доробку Г. О. Милорадовича, стисло висвітлимо його життєвий шлях.

Григорій Олександрович Милорадович народився 24 вересня 1839 р. у Чернігові. Він походив із сербського роду, представники якого ще на початку ХУТТТ ст. перебрались до Російської імперії в пошуках кращої долі [11]. Його батько Олександр Григорович Милорадович (27.08.1793 - 21.02.1868) на той час уже був фігурою досить помітною і вельми впливовою на Чернігівщині: протягом 1833-1842 рр. він виконував обов'язки почесного попечителя Чернігівської губернської гімназії, а з 1838 р. був членом Чернігівського Тюремного комітету [33, с. 532]. За таких обставин не викликає здивування той факт, що перші дитячі роки майбутнього дослідника пройшли в Чернігові та Києві, де його родина мешкала певний час. Уже в 1845 р. шестирічний Григорій був пожалуваний у пажі. У 1846-1847 рр. він більше року провів за кордоном, а після повернення разом із батьками перебрався до Петербурга (родина проводила там кожну зиму, повертаючись лише на літо та осінь у власні маєтки), де навчався в приватних пансіонах та Пажеському корпусі [10, с. 660; 28, с. 2-3].

У 1857 р. Г. О. Милорадович вступив на військову службу в чині корнета у Кавалергардський полк. Протягом служби він досить успішно просувався відповідно до табеля про ранги: 1859 р. поручик, 1862 р. - штабсротмістр, 1865 р. - ротмістр, 1867 р. - полковник, протягом 1871-1878 рр. флігель-ад'ютант, з 1878 р. - генерал-майор, а з 1888 р. - генерал-лейтенант [29, с. 17; 33, с. 539540]. Крім того, у 1873 р. імператор Олександр ІІ надав йому графський титул із правом передання його старшому синові [28, с. 25].

Протягом 1881-1890 рр. граф Г О. Милорадович був прикомандированим до Міністерства внутрішніх справ, а в лютому 1898 р. став членом Ради Міністерства землеробства та державних маєтностей. Як досить великий землевласник та відома майже на всій Чернігівщині людина, він привернув до себе увагу місцевого дворянства, що в 1890 р. обрало його Чернігівським губернським ватажком дворянства (займав цю посаду до 1896 р.) [6, с. 330]. Приблизно в той самий час його дружину Ольгу Кирилівну Милорадович (уроджена Катеринич) обрали головою Чернігівського благодійного товариства та дамського відділення Червоного Хреста у Чернігові, але вона відмовилась від цих двох посад і натомість стала Почесною попечителькою Чернігівської жіночої гімназії й головою Товариства допомоги бідним ученицям Чернігівської жіночої гімназії [28, с. 34-35].

Вдала військова кар'єра й активна громадська позиція Григорія Олександровича жодним чином не заважали йому займатись дослідницькою діяльністю, зокрема в галузях генеалогії, біографістики та геральдики. Скажімо, його перші праці «Биографические очерки замечательных Милорадовичей», «Сфрагистическая заметка о гербе Полуботков», «Указание биографических сведений о замечательных людях Малороссии» та ін. побачили світ ще в другій половині 1850-х рр. на сторінках «Чернігівських губернських відомостей» [20; 30; 31]. Тож уже на початку власного творчого шляху Г Милорадович активно досліджував історію власноъ чому значною мірою посприяв багатий фамільний архів, до якого входили успадковані ним різноманітні документи Полуботків, Чарнишів, Туманських, Скоропадських, Лашкевичів та інших родин, а також періодичні видання, листування, судові акти [7].

Праці Григорія Милорадовича, які стосувались генеалогічних аспектів і з'явилися друком протягом 1860-1890 рр., умовно можна поділити на дві групи: біографічні нариси і власне генеалогічні дослідження. Серед праць про окремих історичних персонажів, на нашу думку, на найбільшу увагу заслуговують ті, де йдеться про його предків. Зокрема, це: «Алексей Григорьевич Милорадович. Материалы для истории лейбгвардии Семеновского полка» [17], «Андрей Степанович Милорадович. Биографический очерк» [19], «Граф Михаил Андреевич Милорадович» [21]. Крім викладення основних біографічних відомостей, у них присутня також певна інформація про їх родовід, що було досить незвичним для подібних досліджень того часу .

Подібною, але у той самий час абсолютно самобутньою, є його автобіографія з оригінальною назвою «Сказания о роде дворян и графов Милорадовичей» [28]. На сторінках цього твору, який з'явився окремим відбитком у Санкт-Петербурзі в 1894 р., автор подав деякі відомості про своїх батьків Олександра Григоровича та Софію Григорівну Милорадовичів; інформацію про представників інших старшинських сімей, які мали родинні зв'язки з Милорадовичами (наприклад, про весілля Василя Аркадійовича Кочубея та Наталії Петрівни Салтикової, яке відвідав цесаревич - майбутній імператор Олександр ІІ); відзначив де і коли народились його діти та хто їх хрестив. Проте уважний аналіз цієї роботи змушує звернути увагу на один досить дивний момент: подаючи відомості про власну дружину Ольгу Кирилівну, Григорій Милорадович жодним словом не згадав про те, що це був вже його другий шлюб [28, с. 34-35].

Першою ж його дружиною протягом 1878-1884 рр. була Віра Миколаївна Шабельська, яка після розлучення з ним вийшла заміж вдруге за Бориса В'ячеславовича Шидловського, разом із ним заснувала Ніколо-Тихвінський П'ятницький жіночий монастир (нині територія селища міського типу П'ятницького Волоконівського району Білгородської області Російської Федерації). Однак, згодом цей союз також розпався, і в 1899 р. вона стала монахинею під ім'ям Валентина [33, с. 540]. Чому так сталося, наразі невідомо і можна лише припускати, що причиною цього стала відсутність дітей у їхньому шлюбі. Такий момент у праці досить шанованого дослідника генеалогії, який ставив собі за мету якомога повніше подавати відомості про власних героїв, все ж викликає здивування. Проте, для сучасних дослідників доробку Г. О. Милорадовича ця робота найбільш цікава тим, що вкінці неї подано «можливо повний бібліографічний перелік літературних праць» за 1855-1893 рр., де вказані їх назви за роками, місця видання, видавництва, кількість сторінок, а для періодичних видань навіть номери випусків [28, с. 35-44].

До другої групи праць Г О. Милорадовича, тобто суто генеалогічних досліджень, належать, у першу чергу, розвідки з генеалогії власної родини. Так, у 1871 р. перша досить ґрунтовна публікація дослідника «О роде дворян и графа Милорадовича», яка окрім родовідної (у ній виокремлено 9 колін), містила відомості про походження та вихід родини з Балкан, біографічні нариси про 12 представників роду чоловічої статі та фрагментарну інформацію ще про двох осіб (прописано було лише прізвище, ім'я, по батькові та подано 1-2 речення про кожного з них) [23]. Життєписи значно відрізняються один від одного за обсягом тексту (від 0,5 до 5 друкованих сторінок), змістовністю, кількістю та різноманітністю документів із сімейного архіву, уміщених практично після кожної біографії (листи, жалувані грамоти, гетьманські універсали, подорожні, патенти на чини, імператорські укази, атестати тощо). При цьому документи вводились до наукового обігу вперше.

Олександр Лазаревський у 1884 р. на сторінках журналу «Киевская старина» умістив рецензію на цю працю Григорія Милорадовича, в якій досить схвально оцінив подання інформації та підбірку документів, жалкуючи лише про те, що таким чином була оприлюднена лише частина матеріалів родинного архіву, а особливо тих, що належать до XVI ст. [12]

Усвідомлюючи, що під час подальшої роботи з архівними матеріалами з'являться нові дані, протягом 1879-1880 рр. Григорій Милорадович продовжив узагальнювати і друкувати матеріали з історії власної родини: двічі (у Санкт-Петербурзі та Кам'янець-Подільському) публікувалась його робота під назвою «Родословная графов и дворян Милорадовичей», а третє видання, яке вийшло друком у 1890 р. в Чернігові, вже містило численні доповнення. Крім того, протягом 1886-1903 рр. Г. О. Милорадович публікував фактично щорічне періодичне видання «Родословная дворянской, княжеской и графской фамилии Милорадовичей» (з 1891 р. - «Родословная графа Милорадовича»), яке сучасна українська дослідниця Ольга Коваленко цілком слушно схарактеризувала як абсолютно «безпрецедентне» [9, с. 109].

Аналізуючи весь доробок дослідника, можна помітити, як поступово розширювалось коло його зацікавлень. Наприклад, якщо протягом 18501860 рр. більшість його праць були присвячені представникам родини Милорадовичів, то вже починаючи з 1870 р. з'являються його дослідження про Полуботків, Кочубеїв, Туманських. Серед них, зокрема, нариси «Родословная дворян и князей Кочубеев» [25], «О роде дворян Полуботок» [24]. Вони згодом були покладені в основу книги «Малороссийское дворянство», яка вийшла у світ в 1890 р. Тут на 62 аркушах уміщено 20 родоводів, кожен із яких включав родовідний розпис і стислу історію роду [22].

Виконуючи обов'язки Чернігівського губернського ватажка дворянства, протягом першої половини 1890-х рр., Г. О. Милорадович займався систематизацією джерел та інформації з генеалогії місцевого дворянства. Першим вагомим результатом такої діяльності став «Алфавитный список дворянских родов Черниговской губернии, внесенных в дворянскую книгу, разделенную на шесть частей» [18]. Праця стала своєрідною основою для двотомного видання «Родословная книга дворянства Черниговской губернии», надрукованого в 1901 р. у Санкт-Петербурзі [26; 27]. У ній були вміщені відомості про понад 1,8 тис. дворянських родів, які переважно походили з козацької старшини. І хоча дехто з істориків вже тоді наголошував на тому, що подані в ній відомості далеко не повні, не варто забувати слова самого автора у передмові, де він наголосив, що це видання містить перший досвід подібного дослідження і покликане, зокрема, консолідувати розрізнені сили цієї верстви для виходу на шлях формування єдиної національної самосвідомості [26, с. І-ГУ]. Зовсім не випадково в четвертому томі «Сборника биографий кавалергардов» (1908 р.), який з'явився завдяки С. О. Панчулідзеву, у біографічній замітці про Г. О. Милорадовича зазначалось, що «Родословная книга дворянства Черниговской губернии» - «перша праця в Росії, де описані роди усіх дворян однієї губернії» [40].

Завершаючи аналіз наукового доробку графа Г. Милорадовича в галузі генеалогії, хотілося б сказати ще декілька слів про одну з його праць, яка безпосередньо не стосується цього напряму, але може слугувати своєрідним доповненням до біографій представників українських старшинських і дворянських родів. Мова йде про працю, яка вперше з'явилася друком у 1886 р., але пізніше була доопрацьована та перевидана під назвою «Список лиц Свиты Их Величеств с царствования Императора Петра по 1891 г. по старшинству для назначения, дополнения и перемены к изданию 1886 года» [29].

Григорій Олександрович Милорадович помер 13 серпня 1905 р. у Любечі та був похований у фамільному склепі в чернігівському Троїцькому соборі. Син дослідника, Олександр Григорович Милорадович (1886-1953), який закінчив Пажеський корпус, під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. як доброволець перебував у складі 1-ї сотні 1-го Нерчинського полку Забайкальського козацького війська та за проявлену сміливість був відзначений військовими орденами св. Георгія та 3-го ступенів [14, с. УГГ]. Після жовтневої революції 1917 р. разом із матір'ю та сестрою він виїхав до Франції, де й проживав до кінця життя. На превеликий жаль, ця гілка роду Милорадовичів по чоловічій лінії згасла на початку 1950-х р., оскільки О. Г. Милорадович не залишив по собі нащадків.

дворянство генеалогічний видання

Висновки

Як доволі типовий представник українського дворянства Лівобережної України, завдяки власному розуму, особистим якостям і здібностям, певній людській вдачі Г. О. Милорадович зробив досить успішну кар'єру, що значно посприяло розвитку його захоплення генеалогією та краєзнавством. Критичний підхід до опрацьовуваних джерел, уважність під час зіставлення інформаційних даних, уміння якісно систематизувати отримані результати дозволили йому ще за життя увійти до когорти найкращих фахівців із сімейної історії та стати в один ряд із О. М. Лазаревським та В. Л. Модзалевським.

Публікації Григорія Милорадовича, у яких йому вдалося поєднати і тісно переплести відомості з генеалогії та історичної біографістики з елементами геральдики, археографії і соціально-станової історії, не втратили своєї актуальності й у ХХІ ст., коли формуються нові тенденції в напрямах розвитку вивчення родинної історії та переосмислюється її значення для української нації. Більше того, соціокультурні посили історика про любов до минулого власної родини та необхідність знання власного походження для кращого формування моральних якостей особистості отримали відгук у нового покоління сучасних дослідників, які стали на шлях модернізації науково-дослідного процесу в рамках генеалогії як спеціальної історичної дисципліни з широким колом її міжпредметних зав'язків.

Бібліографічні посилання

1.Блакитний М. Офіцери колишньої російської імперської армії, поховані у Чернігові (1900-1918 рр.) / М. Блакитний // Сіверянський літопис. - 2011. - № 3. - С. 65-75.

2.Блакитний М. Участь мешканців Чернігівської губернії у бойових діях під час російсько-турецької війни 18771878 рр. / М. Блакитний // Сіверянський літопис. - 2013. - № 2. - С. 126-134.

3.Брайловский С. Рец.: Милорадович Г. А. Письма Василия Ивановича Туманского и неизданные его стихотворения. Чернигов, 1891 / С. Брайловський // Журнал Министерства Народного просвещения. - 1891. - С. 446-453.

4.Граф Г. А. Милорадович (Некролог) // Черниговские губернские ведомости. - 1905. - № 179. - Часть неофициальная. С. 1.

5.Граф Григорий Александрович Милорадович (Черниговский губернский предводитель дворянства) // Черниговские губернские ведомости. - 1894. - № 252. - Часть неофициальная. С. 2 - 3.

6.Губернии Российской империи. История и руководители. 1708-1917. - М.: Объединённая редакция МВД России, 2003. - 480 с.

7.Коваленко О. Б. Праця П. К. Федоренка «Архів Милорадовичів» / О. Б. Коваленко // Студії з архівної справи та документознавства. - Київ, 1998. - Т. 3. - С. 150-154.

8.Коваленко О. О. Григорій Милорадович і журнал «Киевская старина» / О. О. Коваленко // Сіверянський літопис. - 2007. - № 6. - С. 147-152.

9.Коваленко О. О. Історико-генеалогічні студії Г. О. Милорадовича / О. О. Коваленко // Ніжинська старовина. - 2013. - № 16. - С. 106-115.

10.Коваленко О. О. Милорадович Григорій Олександрович / О. О. Коваленко // Енциклопедія історії України. - Київ, 2009. - Т 6. - С. 660.

11.Лазаревский А. Люди Старой Малороссии. 2. Милорадовичи / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1882. - № 3. - С. 479-498.

12.Лазаревский А. Рец.: [Милорадович Г. А.] О роде дворян и графов Милорадовичей. К., 1871. 157 с.; Сказание о роде дворян и графов Милорадовичей. К., 1884. 131 с. / А. Лазаревский // Киевская старина. - 1884. - № 10. - С. 331-332.

13.Лисяк-Рудницький І. Консерватизм / І. Лисяк-Рудницький // Історичні есе. - Київ: Основи, 1994. - Т. 2. - С. 125-129.

14.Маковкин А. Е. 1-й Нерчинский полк Забайкальского казачьего войска. 1898-1906 гг. Исторический очерк / А.

Е.Маковкин. - СПб., 1907.

15.Милорадович Григорий Александрович // Большая энциклопедия: Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / под ред. С. Н. Южакова: в 20 т. - СПб.: Изд-во т-во «Просвещение». 1903. - Т 13 (Меланезийцы - Нерчинский завод). - С. 162.

Размещено на Allbest.ru