Сорочинці в Полтавський період Великої Північної війни 1708-1709 років: за матеріалами "похідної канцелярії О.Д. Меншикова"

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОРОЧИНЦІ В ПОЛТАВСЬКИМ ПЕРІОД ВЕЛИКОЇ ПІВНІЧНОЇ ВІЙНИ 1708 - 1709 РР.: ЗА МАТЕРІАЛАМИ «ПОХІДНОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ О. Д. МЕНШИКОВА»

Сергій Іванюк

У наші дні залишається незаперечним той факт, що події Великої Північної війни під час перебування шведської і російської армій на території Гетьманщини (Сівер- щині, Лівобережній Україні та Слобожанщині) восени 1708 - влітку 1709 рр. є одним з найважливіших і вирішальніших етапів в протиборстві Карла XII і Петра I. Попри те, що тема Полтавського періоду досить широко висвітлена у світовій історіографії, кількість опублікованих джерел, пов'язаних з цим історичним періодом, залишається недостатньою і не охоплює повною мірою тієї джерельної бази, яку мають в розпорядженні архіви Росії, України і Швеції.

Зокрема, якщо звернутися до колекції документів російського командування на цей період, які знаходяться у фондах державних архівів Російської Федерації, стає зрозуміло, що кількість опублікованих джерел, незважаючи на широку популярність цієї воєнно-історичної події, дуже мала. При цьому можна назвати лише два фундаментальні видання російською мовою, повністю присвячених Полтавському періоду Великої Північної війни. Це восьмий і дев'ятий том збірки листів імператора Петра І з додатками, а також публікація документів за 1708 - 1709 рр., виданих за результатами колективної роботи співробітників Російського державного архіву давніх актів (РДАДА)1.

Хотілося б відмітити, що упорядники перелічених вище видань при формуванні своїх збірок в основному спиралися на фонд № 9 «Кабінет Петра I і його продовження», що знаходиться у розпорядженні РДАДА. Цей фонд по-справжньому вважається базовим для дослідників подій Великої Північної війни. Документи саме з цього архіву ставали основними для вивчення Полтавського періоду кількома поколіннями істориків як Росії, так і низки зарубіжних країн2. На жаль, до теперішнього часу залишається недостатньо вивченою ще одне зібрання джерел початку XVIII ст., яке знаходиться у матеріалах «Російської секції» Науково-історичного архіву Санкт- Петербурзького інституту історії Російської академії наук (далі РС НІА СПбІІ РАН. - Авт.). У даному випадку йдеться про документи, що детально висвітлювали події Великої Північної війни, якими наповнений фонд № 83 «Похідна канцелярія О. Д. Меншикова».

На особливу увагу заслуговують документи цього фонду саме Полтавського періоду (осінь 1708 - літо 1709 рр.), коли О. Д. Меншиков був повноправним начальником російської кавалерії і тому організатором розвідувальної діяльності. Окрім цього, під час відсутності Петра I на театрі військових дій він ще і фактично виконував обов'язки головнокомандувача російської армії. Відповідно величезний об'єм інформації про події, що відбувалися, проходив саме через штаб (похідну канцелярію) князя. Серед цих документів - зведення про місця розташування і переміщення військ по театру військових дій, характеристика гарнізонів фортець, склад команд і партій, імена командирів і начальників, повідомлення про супротивника, питання організації розвідки і постачання армії. При цьому більшість листів і паперів з похідної канцелярії Д. Меншикова є досі невідомими широкому колу дослідників3.

Для українських істориків ці документи представляють особливу цінність, оскільки вони є одним із важливих джерел інформації про події, що відбувалися, в Гетьманщині у важкі роки напередодні Полтавської битви. Цей матеріал також представляє інтерес і для краєзнавців, які б хотіли дізнатися детальнішу інформацію про те, що подієво відбувалося безпосередньо біля міст і містечок України в період Великої Північної війни.

На особливу увагу заслуговує той період, коли ворогуючі армії зайняли традиційні для XVIII ст. зимові квартири. У попередній роботі «Карл XII проти Веприка» автором статті на основі документів РС НІА СПбІІ РАН досить детально були розкриті події, що відбувалися у Веприцькій фортеці напередодні її штурму шведськими військами (грудень 1708 - січень 1709 рр.), а також передумови, що вплинули на рішення короля захопити будь-якими засобами це невелике українське місто4. У цій статті розглядається доля ще однієї невеликої фортеці - Сорочинці, що виявилася також, як і Веприк, у центрі військових дій Полтавського періоду, але й досі недостатньо розкрита в історіографії.

Варто нагадати, що в листопаді 1708 р. з настанням холодів шведське командування прийняло рішення розмістити свої війська на так званих «зимових квартирах», розподіливши військові загони за населеними пунктами Гетьманщини в районі Ромен, Гадяча, Прилук і Лохвиці. При цьому загальна площа зайнятої військами Карла XII території становила 50-60 км5. Оцінивши стратегічну важливість населених пунктів, які оточували квартирний район супротивника і давали можливості для створення ключових баз ведення розвідувально-диверсійної діяльності, російським командуванням були сформовані невеликі мобільні з'єднання з драгунської й іррегулярної кавалерії, посилені піхотними загонами, які повинні були оперативно зайняти найважливіші об'єкти в регіоні. Окрім цього, гарнізони російської армії в цих укріплених пунктах повинні були забезпечити безпеку в разі атаки з боку супротивника, тобто не дати ворогові перезайняти основні позиції в районі розквартировування.

Невеликі підрозділи царських військ були розподілені до початку грудня 1708 р. по всій Лівобережній Україні і ланцюгом своїх летких загонів стискали район розквартировування шведської армії: основні сили армії (3 піхотні дивізії) розташувалися в районі Михайлівки, Мижерічи і Лебедина (головна квартира); мобільними гарнізонами зайняті українські містечка Веприк (1500 чоловік піхоти6), Сорочинці (загін князя Г. С. Волконського7), Ніжин (2 піхотні полки з бригади полковника Анненкова), Переяслав (загін генерал-майора М. Ю. Інфланта8) і Полтава (бригадир А. Г. Волконський з Інгерманландським драгунським полком9); між Ромнами і Конотопом курсували розвідувально-диверсійні загони донських козаків і калмиків під керівництвом царських ад'ютантів А. І. Ушакова і Ф. О. Бартенєва.

Таке розташування, що охоплює противника, давало можливість розвідувально- диверсійним загонам Петра I повною мірою використати всі способи малої війни в цих укріплених пунктах. Не даючи шведським військам перепочинку, вони примушували його постійно знаходитися у бойовій готовності. Як повідомляли в цей час зі шведського табору - «от ближняго соседства с москвичами чинятся... некоторыя безпокойства и частые реконтры между их и наших партиев»10. Однією з таких укріплених баз, організованих російським командуванням, стала Сорочинська фортеця.

Містечко Сорочинці було відоме ще з 20-х рр. XVII ст. як укріплене поселення на правому березі річки Псел11. Воно було центром однойменної сотні Миргородського козацького полку, в якому в початковий період Великої Північної війни із-за незручності розміщення в Миргороді знаходилося і полкове правління12. У листопаді 1708 р. Г. С. Волконський повідомляв про те, що «фартецьія сарочинская зело велика»13. Це вказує на те, що на початку XVIII ст. Сорочинці були досить великим населеним пунктом14. У 1729 у містечку налічували 857 дворів15.

Укріплення Сорочинців знаходилися на підвищенні, мали форму трикутника і складалися із земляних валів, які проходили зі східного і західного боку. Два входи у фортецю розташовувалися з північного і південного боку. Периметр сторін фортеці складав 1491 м при довжині валів 988,32 м і ширині 23,43 м16. При цьому точних відомостей про оборонні споруди Сорочинської фортеці в Полтавський період не збереглося. Можна припустити, що осінню 1708 р. в систему її укріплень входили традиційні для фортифікаційних споруд Гетьманщини земляні бастіони з вежами і дерев'яний частокіл17. Окрім цього, деякі дослідники вказують на те, що на початку XVIII ст. в Сорочинській фортеці знаходилася так звана «кам'яниця» - будівля з міцними стінами і дверима, а також невеликими вікнами, схожими на бійниці. Такі характерні споруди могли використовуватися як цитадель і давали можливість захисникам фортеці стримувати тут облогу під час прориву ворога за захисну огорожу18.

Щоб зайняти Сорочинці раніше супротивника, 16 листопада 1708 р. було прийнято рішення про направлення до містечка полковника О. О. Головіна з двома батальйонами Копорського і Ростовського піхотних полків. Але для підтримки піхотних підрозділів потрібні загони кавалерії, і у вирішенні цього питання фельдмаршал звернувся до О. Д . Меншикова як командувача над російською кіннотою19. Виконуючи його прохання, князь направив до Сорочинців генерал-майора Г. С. Волконського з драгунським загоном, який у цей час знаходився в районі Конотопа20. Зайнявши Сорочинську фортецю до підходу піхоти, він повинен був організувати розвідку в підконтрольному районі й провести оборонні заходи у фортеці, щоб підготувати плацдарм для батальйонів О. О. Головіна, що знаходилися на марші21. Виконуючи наказ командування, кіннота князя форсованим маршем висунулася в пункт призначення, слідуючи по маршруту Конотоп - Чернеччя - Хоружівка - Сорочинці.

Оперативна обстановка в регіоні вимагала рішучіших дій, тому, перебуваючи 18 листопада 1708 р. в районі села Хоружівки, Г. С. Волконський отримав уточнюваль- ний указ царя на прискорення свого маршу до Сорочинців22. При цьому для зв'язку в дорозі між ставкою російського командування і загоном генерал-майора до Г. С. Волконського був спрямований царський ад'ютант С. О. Маврин, який доставляв Петру I донесення, а від нього передавав укази князеві, аж до його вступу в Сорочинці23.

21 листопада 1708 р. князь Г. С. Волконський доповів цареві й О.Д. Меншикову, що «пришел я с кумандою в город Сароченц в добром здаровии»24. Генерал-майор повідомив Петру I про свій марш наступне: «С кумандою шел с поспешением, как мог, хотя людей и лошадей утрудил»25. Тут варто було б відмітити, що марш цього загону був не таким уже і «швидким» - трохи більше 120 км за 3 дні. Можливо, це було пов'язано з тим, що рухатися доводилося по розбитих дорогах пізньої осені й поблизу від зайнятих шведськими квартирами територій.

Прискорення маршу і здійснення швидкого контролю над Сорочинцями вимагала ще і політична обстановка, що склалася після виступу І. С. Мазепи проти царського уряду. У містечко неодноразово надходили універсали шведського командування і прибічників гетьмана, які закликали місцеве населення до озброєного опору російським військам26. Про настрої сорочинської козачої старшини при підході до містечка сил Г. С. Волконського можна судити з його листа в листопаді 1708 року. Зокрема, він повідомляв що, прибувши до укріплень містечка, виявив повну відсутність старшини, яка залишилася вірною І. С. Мазепі і покинула місто, висунувшись до Гадяча в розташування шведських військ. Окрім цього, перш ніж покинути містечко, сорочинський сотник зруйнував частину міських комунікацій, «розметав на мелни- цах мост». При цьому Г. С. Волконським відзначалося, що населення Сорочинців у цілому зустріло російські війська привітно («встретили нас благодарно»)27. До того ж в містечку генерал-майор виявив миргородського полковника Д. Апостола, котрий пішов зі шведського табору. Він, побоюючись репресивних заходів щодо себе з боку царського уряду, попрямував «в свои маетности»28. Взявши «расспросные речи» з Д. Апостола, Г. С. Волконський направив його у кінці листопада в царську ставку для надання свідчень про обставини своєї «измены»29.

Ставці російського командування восени-зимою 1708 р. була украй потрібна інформація про розташування шведських військ. Для збору цих відомостей Г. С. Волконським відразу ж після прибуття в Сорочинці була організована розвідувальна служба. Розвідка велася за допомогою летких загонів, які знаходилися у безпосередній близькості від шведських позицій, захоплювали «языков» і відстежували усі переміщення військ Карла XII в районі їхніх зимових квартир. Такі дії були украй потрібні для того, щоб можна було контролювати загрозу Сорочинцям з боку шведів.

Для успішного виконання поставлених завдань із ведення розвідувально-диверсійних дій на підконтрольній території угрупованню Г. С. Волконського була потрібна іррегулярна кіннота. Ще при підготовці до маршу на Сорочинці 15 листопада 1708 р. генерал-майор звертався до О. Д. Меншикова з проханням «прибавить ко мне казаков и калмыков над неприятелем для лутчего поиску», посилаючись на те, що в його загоні знаходилося всього 150 донців «и те худоконные»30. Якщо до складу корпусу К. Е. Ренне біля Веприка були виділені донські козаки, калмики і компанійці А. Танского, то в Сорочинці були спрямовані з Харкова слобідські козаки Ізюмсько- го полку на чолі з бригадиром Ф. В. Шидловським, які прибули у населений пункт 2 грудня 1708 р. і відразу ж підключилися до ведення розвідувальної діяльності31. Ф. В. Шидловський повідомляв О. Д. Меншикову: «Выправили мы партию под местечко Сенчю командированных казаков. А с чем оние посланные наши возвротятся, о том к вашой Светлости будем писат впред»32.

Трохи пізніше, 14 грудня 1708 р., до складу корпусу Г. С. Волконського був спрямований ще один загін іррегулярних військ в 100 чоловік (донські козаки і калмики), виділених з корпусу К. Е. Ренне під Веприком33. Козачі загони надавали неоціниму допомогу гарнізону Сорочинців у захопленні «язиків», які регулярно доставлялися ними у фортецю. Г. С. Волконський неодноразово повідомляв про такі операції іррегулярної кінноти : «Каторого языка привели ко мне из Лохвиц казаки и того языка с темиж казаками послал я да твоей светлости (О. Д. Меншикову. - Авт.)»34.

Із зрозумілих причин сорочинський гарнізон, як укріплений пункт, що знаходиться у безпосередній близькості із зимовими квартирами шведських військ, доставляв Карлу XII не менше занепокоєння, ніж той же Веприк. Тим паче, що 3 грудня 1708 р. угруповання військ у Сорочинцях було посилене піхотою, котра прибула у фортецю35. Це був не загін О. О. Головіна, а два батальйони від Київського і Нарвського піхотних полків на чолі з полковником Г. І. Карташовим («И по Его Царского Величества указу от Нарвского и Киевского полков из Лебедина вторые баталионы велено отправить в город Сорочинец под командою господина полковника Карташова»36). Тому, щоб знищити гарнізон або змусити російські війська в Сорочинцях покинути місто, шведському командуванню необхідно було застосувати нехарактерну для Карла XII тактику ведення війни - атаку фортеці.

Перша спроба захоплення Сорочинської фортеці була зроблена супротивником у кінці листопада 1708 р., коли з Лохвиці для цієї мети висунувся досить великий шведський загін у складі 4000 чоловік37. Про наближення ворожих сил до міста гарнізону стало відомо заздалегідь завдяки тому, що Г. С. Волконським була відправлена розвідувальна партія під маршируючі шведські колони, де розвідникам вдалося захопити двох «язиків». На підставі отриманих від них відомостей князь повідомив 28 листопада 1708 р. О. Д. Меншикову, що шведські авангардні загони були помічені в районі Камишні, приблизно в 50 км від Сорочинців38.

Швидким кидком наблизившись до фортеці, того ж дня шведські війська спробували атакувати місто. Про подробиці нападу Г. С. Волконський повідомив у листі Петру I : «Пришли ани в передместья, и несколько дворов в передместье выпалили...

а как ани были в передместье, несколько из них побито»39. Не бажаючи втягуватися в довготривалу облогу, шведські загони в ту ж ніч покинули передмістя і висунулися до села Савинці. Знищивши цей населений пункт («выпалили ж»), шведи перекинули свої сили в містечко Камишанка.

Під час знаходження на зимових квартирах шведським військам довелося зіткнутися з ще однією важливою проблемою - нестачею провіанту і фуражу в тій кількості, яка була б здатна забезпечити армію короля. Щоб вийти із скрутного становища, з кінця листопада до середини грудня 1708 р. Карл XII, перебуваючи в Ромнах, інтенсивно поширював серед населення Гетьманщини універсали, в яких, окрім іншого, звучав заклик до місцевого населення про надання продуктів харчування для забезпечення шведської армії40.

У листопаді 1708 р. в Ромни були запрошені представники козацької старшини з Лохвиці, Лукомлі, Чигирин-Дубровського, Пирятина, Чернух і Сенчи. З цих сотенних містечок було наказано зібрати на потреби шведської армії 24000 волів, 60000 житньої і 40000 пшеничної «осмачек» борошна41. Такого ж типу універсал був спрямований у кінці листопада 1708 р. і жителям Миргорода, щоб вони негайно відправили встановлену кількість провіанту до Лохвиці. Але жителі міста, не виконуючи вимог шведського командування, переправили цей документ у Сорочинці Г С. Волконському. Вивчивши отримані відомості, генерал-майор через старшину Миргородського полку зробив контрзаходи і розповсюдив серед населення свій універсал, в якому закликав їх не поставляти в армію Карла XII провіанту42.

Тут хотілося б відмітити, що російська армія відчувала потреби в постачанні не менше супротивника і тому також вимагала від населення постачань у війська продовольства і фуражу. Втомлене від невгамовних апетитів протиборчих армій і важкого тягаря фуражировок населення Гетьманщини будь-якими способами намагалося уникнути передачі своїх запасів у війська. Генерал-майор Г. С. Волконський скаржився О. Д. Меншикову, що «каторые уневерсалы посланы в села и в деревни о провианте те уневерсалы ж мало слушают и провианту возят самое малое число. А драгунам и салдатам в провианте есть немалая нужда»43.

Важким тягарем на місцевих жителів лягла ще одна повинність по виділенню в розпорядження російської кавалерії наявних у козацької старшини коней. Останнє в першу чергу стосувалося тих представників козацтва, які підтримали І. С. Мазепу. Зокрема, в середині грудня 1708 р. О. Д. Меншиков вимагав від Г. С. Волконського зібрати коней на території Миргородського полку, але зробити це було досить скрутно, оскільки майно ряду старшин було до цього часу вже розграбовано селянами або шведськими військами («А дом полковника Лубенского тамошние жители пограбили весь, только взята к нам одна лошадь его»)44. Проте Г. С. Волконському вдалося все- таки направити в ставку князя кілька кобил і лошат45.

8 грудня 1708 р. російське командування приймає рішення про перекидання загонів кавалерії із Сорочинців у Миргород для зміцнення ще одного стратегічно важливого пункту в регіоні. Можливо, це було пов'язано з досить щільним розміщенням таких великих сил російської армії (драгуни Г. С. Волконського, козаки Ф. В. Шидловского і 2 піхотні батальйони Г. І. Карташова) в Сорочинцях, де їм стало затісно у фортеці. Окрім цього, можна припустити, що відправлення Г. С. Волконського в Миргород було пов'язане з кількома спірними ситуаціями, що сталися між ним і Г. І. Карташовим. Спочатку це були спори із-за пароля на вступ у місто, потім Г. С. Волконський скаржився князеві на непокору піхотного полковника, мабуть, під час з'ясування, кому повинна належати головна роль в керівництві сорочин- ського гарнізону46. Таким чином виведенням загонів генерал-майора з Сорочинців і перекиданням його на іншу не менш важливу ділянку командування намагалося погасити подальший украй небажаний розвиток конфліктів, які періодично виникали між кавалерійськими і піхотними командирами у ході всієї Великої Північної війни і призводили до плачевних наслідків. Досить було б згадати непокору К. Е. Ренне вказівкам Б. П. Шереметєва по вивезенню припасів із Мглина в жовтні 1708 р., внаслідок чого шведам дісталася багата здобич, що дозволила їм поповнити свої запаси продуктів і фуражу («Неприятелское войско немалое себе довольство во всем от Мглина получило»47).

9 грудня 1708 р. кавалерійський корпус Г. С. Волконського убув із Сорочинців у Миргород у супроводі загону Ф. В. Шидловського, який залишив у фортеці тільки 200 козаків на чолі з двома сотниками для оперативної розвідувальної служби48. На прощання генерал-майор побажав Г І. Карташову «фартецию Сорочинскою держать по указу царского Величества»49.

У січні 1709 р. полковник Г. І. Карташов уже діяв у ролі коменданта - повноправного хазяїна Сорочинців. На нього покладалося усе коло обов'язків, що відповідають цій посаді: зміцнення захисних споруджень міста, заготівля на гарнізон провіанту і захист до останньої людини при атаці ворога50. 12 січня на його адресу надійшов так званий царський «Указ для комендантів», складений після втрати Веприка і який визнав звід правил для неухильного виконання гарнізонами фортець в Гетьманщині: «Как во укреплении города, також и в провианте, трудиться... и в воинской амуниции... ежели неприятель будет ваш город отаковать... боронитца до последнего человека и ни на какой акорть с неприятелем никогда невступать под смертною казнию»51. Окрім Г. І. Карташова, такі ж укази надійшли на адресу інших комендантів міст, розташованих на лінії зіткнення з супротивником: Охтирки - В. В. фон Делдена, Полтави - А. С. Келена, Ромен - П. П. Лассі52.

У цей же час, щоб оцінити сили гарнізонів фортець, російським командуванням було прийнято рішення провести ревізію артилерійського парку вище названих фортифікаційних пунктів53. При цьому варто відмітити, що артилерія Сорочинської фортеці на початку січня 1709 р. зазнавала певних труднощів у забезпеченні боєприпасами і кваліфікованими артилеристами. Гармати, що знаходилися на озброєнні, були «нерегулярным» і ядра, що знаходилися в обозі російської армійської артилерії, не підходили до них по калібру. Солдати гарнізону мали в наявності тільки «при каждом фузелере по 50 патронов». У цих обставинах було вирішено заряджати кріпосні гармати картеччю, «дабы к отпору неприятельскому в том скудости не имели»54. Також для збільшення парку артилерійських знарядь на початку грудня 1708 р. розглядалося питання про перекидання гармат з Лютенки в Сорочинці, стан яких оцінювався як «зело хорошие»55. Не вистачало в Сорочинцях і кваліфікованих фахівців артилерійської справи («людей мало, а пушкарей единого не имеем»)56. З цієї причини ще Г. С. Волконський неодноразово звертався з проханням до командування російської армії про спрямування в його розпорядження фахівців артилерії57.

Вимоги царя і його воєначальників щодо посилення кріпосних гарнізонів були не випадковими, оскільки до середини січня обстановка загострилася і з'явилася загроза нападу з боку шведської армії, у тому числі й на Сорочинці. Загони А. І. Ушакова, що вели розвідку в районі Гадяча, повідомляли зведення про можливий наступ військ Карла XII на цей населений пункт58. Військовий історик М. Л. Юнаков вважав, що на цьому етапі ця думка була помилковою. Переміщення шведських військ у цей час у межах зайнятого ними квартирного району були насправді підготовчими заходами для вирішального маршу в східну частину театру військових дій59.

Проте спроба прориву шведської армії на цьому сорочинському напрямі все-таки була зроблена 21 січня 1709 р., коли Карл XII направив до містечка сильний загін на чолі з підполковником Ю. Галле з Північно-Сконського рейтарського полку. Шведи планували раптовим і рішучим штурмом узяти Сорочинці. Але, попри те, що зовнішні ворота в ході бою були захоплені, штурмуючим не вдалося розвинути успіх, їм довелося відступити60. У цей же час (22 січня) за повідомленням шведських джерел під стінами Сорочинців під час проведення розвідки околиць міста був смертельно поранений з фальконета підполковник Врангель із Сконського станового драгунського полку61. Втягуватися в довготривалу облогу шведи не планували. На думку історика А. Стилле, у них ще були свіжі спогади про труднощі «веприкської» кампанії62. Командування армії Карла XII обмежилося тим, що узабезпечило себе з боку угруповання російських військ, що знаходилися в Сорочинцях, зайняттям сильними гарнізонами Лохвиці і Лютенки, загони яких постійно патрулювали район63. Князь О. Д. Меншиков писав 20 січня 1709 р. царю, що супротивник «около Сорочинца кругом обретаетца»64. З кінця січня 1709 р. сорочинський гарнізон виявився практично блокованим двома шведськими полками на чолі з полковником Г Горном65. Незважаючи на заходи, вжиті російським командуванням, умовна блокада Сорочинців тривала близько 6 місяців і продовжилася до травня 1709 року. Як повідомляв у своїй автобіографічній «сказці» офіцер Київського піхотного полку А. І. Казаринов - «был в местечке Сорочинцах 6 месяцев в осаде от шведских войск, Киевский и Нарвский полков 2 баталиона солдат, в команде господина полковника Карташова»66.

На початку лютого 1709 р. російське командування прийняло рішення про проведення масштабного розвідувально-диверсійного рейду, в ході якого російські війська могли б зайти в тил основних сил шведської армії і знищити їхні найвіддаленіші загони. Основним об'єктом атаки став корпус генерал-майора К. Г. Крейца, штаб якого знаходився в Лохвиці, а інші частини розміщувалися в Лютенці, Гадячі, Камишанці і Зуєвці67. Від основних сил російської армії для виконання цих завдань виділявся спеціальний корпус («деташмент»), до складу якого увійшли піхотні й кінні полки, кінна артилерія, донські козаки та підрозділи І. І. Скоропадського. Очолити «деташмент» було доручено фельдмаршалові Б. П. Шереметєву, який мав уже достатній досвід здійснення рейдів у Прибалтиці (1701-1704 рр.), де подібні військові операції проводилися регулярно68.

Окрім основних сил «деташмента», для підтримки рейду планувалося також притягнути і гарнізони фортець, що знаходяться на лінії зіткнення з супротивником, серед яких були і Сорочинці. Так, 26 лютого 1709 р., доповідаючи Петру I про результати операції проти угруповання шведських військ К. Г. Крейца, Б. П. Шереметєв повідомив і про зроблену йому допомогу військовослужбовцями сорочинського гарнізону. Зокрема, фельдмаршал писав, що 25 лютого полковник Г. І. Карташов із Сорочинців направив леткий загін у складі козаків з сорочинським і корсуньським сотниками, капітана Нарвського полку Калетина і ад'ютанта Коптяжина напереріз відступаючому супротивникові для того, щоб «во время неприятельской переправы чинил поиск»69. У результаті підлеглим Г. І. Карташова вдалося захопити на переправі через Псел генерального осавула А. М. Гамалію і зятя Д. Апостола А. Д. Горленка з дружинами і дітьми. Миргородський полковник повідомляв у листі до О. Д. Меншикова подробиці цієї акції і участі в ній козаків його полку : «Войска неприятельские из Лохвиц ко Пслу рушили, переправлялися чрез тех всех Савинцах выше Сорочинец, где оным великая трудность была за разлиянием вод в переправе, на которой сотник мой сорочинский и хорунжий полковый с людми... ударивши... есаула генерального Гамалея з братом и зятя моего з женою и дочкою моею и з детми отгромили и палубов (понтоны. - Авт.) два. с челядью отбили»70.

Трохи пізніше фельдмаршал відвідав Сорочинці, щоб особисто допитати «мазе- пинцев», котрі потрапили в полон, і оцінити стан сорочинського гарнізону71. Звідси ж за його указом силами загонів, що знаходяться у фортеці, була проведена розвідка з метою узяття «язиків» і отримання інформації для розвитку подальших військових дій. Офіцер Нарвського піхотного А. І. Кушников повідомляв, що «по прибытии его превосходительства граф Шереметева командирован я был с полною от тех бата- лионов с ротою с капитаном-поручиком Воейковым под командою подполковника господина князь Мещерского для достания от неприятеля языков за реку Псел, где от неприятеля драгуна взяли и привели в Сорочинец»72.

Весною 1709 р. угруповання військ протиборчих сторін стали маневрувати по театру військових дій. Район розквартировування шведів став звужуватися, і ряд укріплених пунктів Гетьманщини, що знаходилися під контролем російської армії, перейшов в категорію тилових. Гарнізонні полки стали покидати такі фортеці, але в Сорочинцях було вирішено залишити угруповання, що знаходилося в цьому районі, оскільки обстановка в цей період часу ще вимагала наявності великих сил на цій ділянці73. Сорочинці в цей період стали одним з розвідувальних центрів російської армії, звідки вирушали леткі загони і шпигуни для збору відомостей про супротивника. Такі відомості, що передаються по каналу «розвідники - пункт збору, в даному випадку Сорочинці - штаб корпусу - ставка командування», давали можливість для правильного розподілу сил на тій або іншій ділянці бойових дій, а дані про місця зосередження шведських загонів дозволяли організувати диверсійні атаки (нальоти, засідки) на найуразливіші об'єкти.

Так, 26 квітня 1709 р. фельдмаршал писав цареві про доставлені відомості від «коменданта Сорочинського», який передавав отримані розвідниками дані про переміщення ворожих військ : «Неприятельское войско из Лютенки марширующее к Опошне, некоторая часть обратила ко Псолу к урочищу Шишакам... И из онаго неприятельского действия я разсуждаю, что оные закрывают главной свой корпус, которой обретается близ Полтавы пасом Псолским»74. Тобто зібрані розвідувальні відомості вказували на стягування усіх шведських сил в регіоні до головної армії під Полтаву. Виходячи з цього, наявність великих сил в Сорочинцях ставала даремною, тому в травні 1709 р. піхотні батальйони Г. І. Карташова були безперешкодно виведені із складу гарнізону фортеці і перекинуті в табір під Полтаву75.

Хотілося б відмітити, що в 20-х числах травня 1709 р. в районі Сорочинців знову групувалися значні сили російської армії76. Така концентрація військ в регіоні була пов'язана із загальним завданням для цього угруповання по контролю над лінією річки Псел, з метою відвертання прориву на цьому напрямі армії Карла XII («стать от Сорочинца в близости и по всей Пслу реке были б розъезды и караулы, чтоб неприятель нечаянно нападения. не учинил»77). Але після переможної для російської армії Полтавської битви 27 червня загроза Сорочинцям з боку шведської армії була остаточна ліквідована. війна фортеця кавалерія козацький

На завершення хотілося б відмітити, що разом з широко відомими населеними пунктами України, що тією або іншою мірою прославилися в період Великої Північної війни (Батурин, Веприк, Полтава й інші), існує ряд городків, сіл і містечок, мало висвітлених у світовій історіографії. Однак події, що розгортаються навколо них, у Полтавський період цього військового конфлікту представляють не менший інтерес для дослідників. Справа майбутнього для істориків - це збір і обробка додаткових документів, що зберігаються в архівах Росії, України, Білорусі, Швеції і Польщі, для глибшого вивчення цієї теми і всебічної оцінки того, що відбулося. Нижче подаємо низку документів, які стосуються тієї доби.

Покорне даношу твоей светлости сего ноября по 27 число с кумондрованными своими в городе Сорочинце за помощию божиею жив. Каторого языка привели ко мне из Лохвиц казаки и того языка с темиж казаками послал я да твоей светлости. Униженый твой слуга князь Григорей Волконськой. Из Сарочинца ноября 27го дня, 1708»

Покорне доношу твоей Светлости сего декобря по 6 число в городе Сорочинце с комондированными милостию божию в добром здравии. Только Государь каторые уневерсалы посланы в села и в деревни о провианте те уневерсалы ж мало слушают и провианту возят самое малое число. А драгунам и салдатам в провианте есть немалая нужда. Я же доношу твоей Светлости сего числа поймали в веске Поповки казаки казака ж которой ехал с писмом из Рамны от полковника Лубинского. И того казака и писмо послал я к твоей Светлости. А впредь какие получу ведомости а том к твоей Светлости писать буду. А по ведомостям неприятель еще стоит в Лохвицах и в Гадиче. И я сего числа пошлю доброю партию осведомица подлинно. Униженный твой слуга князь Григорий Волконськой. Из Сорочинца декабря 6 дня, 1708»

Покорне доношу твоей Светлости сего декобря 8 го дня писал ко мне бригадир Шидловской из Лютенки и прислал ко мне сердюцкого писаря каторой взят под Гадичеми от неприятелского войска. И оного писаря и писмо от брегадира Шидловского послал я к твоей Светлости. А по указу твоей Светлости я с кумандою своею и бригадир Шидловской со мною пойдем декабря 9 го дня да Миргородка. Писал я к твоей Светлости а пушках которые в Лютенки а указу от твоей Светлости не получил куда их повелишь. А не худо б что их припроводить в Сарочинцы. А пушки слышал я что зело хорошие. Как повелишь велено мне чтоб в Миргороде. А по осмотру посланного от меня капитана что фартеция Миргородка зело худая. Естли неприятел придет силен повелишь мне оный держать или как повелит твоя Светлость. А полковнику Карташеву по отъезде своем приказал фартецию Сорочинскою держать по указу царского Величества. Униженный твой слуга князь Григорей Волконськой. Из Сорочинца декабря 8го дня, 1708го года»

По указу Вашой княжой Светлости Сего декабря 10 числа пришол я з брегадою моею в Миргород з Господином Генералом маеором Князем Волхонским. А партию послал семсот коней к местечку Сенче и под Лохвицу. А двести человек казаков и двох сотников оставил в Сороченцах у Господина полковника Карташова. А какую от партии ведомость получу о том к вашой княжей Светлости буду писать впредь. Наинижайший ваш раб и слуга Шидловский. Из Миргорода декабря от 1708 10го»

Вашей княжей светлости доношу, сего дня о неприятеле какие у нас получены ведомости чрез поляка, который служит при полковнике господине Якавлеве И под Хмелевым взят он в полон, и оттоле взяли наши волохи. И явился у нас также сего дня. На предместье Гадяцком взят мужик. И я оных допросил и те допросные речи послал до вашей княжей светлости. Присем доношу как я шел до Лебедина и был в Конотопе в то время для споможения. И дабы нам о неприятеле была общая ведомость дал господину генералу маеору Волконському по прошению ево казаков и калмыков сто человек. Также по указу вашей княжей светлости определено ему с полков гренадеров. И оной господин Волконськой просил у меня, чтоб дал ему гранадеров ево полку, а наших полков вместо того хотел князь отпустить. И князь выше помянутых казаков и калмыков и гранадеров наших полков и моего полку по се число не отпускает. А нам в том самим есть оскудование. В прочем остаюся вашей княжей светлости всепонднейший слуга Карл Е. Ренне. Из Веприку дня 14го декабря 1708 г.» (РС НИА СПб ИИ РАН. - Ф. 83. - Оп. 1. - Д. 2825. - Л. 1-2 об.)

Література

1. Письма и бумаги императора Петра Великого (ПИБ). Т VIII. Вып. 1. М.-Л., 1948. 407 с.; Т. VIII. Вып. 2. М., 1951. 775 с.; Т. IX. Вып. 1. М.-Л., 1950. 527 с.; Т IX. Вып.2. М., 1952. 1093 с.; Полтавская битва 27 июня 1709 года: Документы и материалы. М., 2011.- 807 с.

2. Наприклад: Голиков И.И. Деяния Петра Великого, мудрого преобразователя России, собранные из достоверных источников и расположенные по годам. Т IV. - М., 1838. - 582 с.; Тельпуховский Б.С. Северная война. 1700 - 1721. Полководческая деятельность Петра I. - М., 1946. - 198 с.; Шутой В.Е. Борьба народных масс против нашествия армии Карла XII (1700 - 1709). - М., 1958 - 448 с.; Тарле Е.В. Северная война и шведское нашествие на Россию. - М., 2002. - 656 с.; Артамонов В.А. «Полтавское сражение»: к 300-летию Полтавской победы. - М., 2009. - 704 с. і інші.

3. Єдиною централізованою спробою публікації документів з фондів «Похідної канцелярії А.Д. Меншикова» стало видання двох томів «Трудов Императорского русского военно-исторического общества» (ТИРВИО) в 1909 році (ТИРВИО. Т I. - Спб., 1909. 291 с.; Т III. - Спб., 1909. 339 с.). Ця робота була далеко не повною і містила ряд дослідницьких помилок за текстом, наявність яких не раз відзначалася сучасними істориками періоду Великої Північної війни.

4. !ванюк С.А. Карл XII проти Веприка (грудень 1708 - січень 1709 р.) // Сіверянський літопис.- 2016. - № 1(127). Січень - лютий. - С. 93-96.

5. Adlerfeld G. The Military History of Charles XII, King of Sweden. V. III. London, 1740. P. 81.

6. 2 батальйон Переяславського і 1 батальйон Івангородського піхотних полків (Табель чисельності 3-х піхотних дивізій // Полтавская битва 27 июня 1709 года: Документы и материалы. М., 2011.- Табл. VI).

7. Г.С. Волконский Петру I 21.11.1708 р. // ПИБ. TVIII. Вып. 2. - М., 1951.- № 2867.- С. 983.

8. Петр I Н.Ю. Инфланту 3.12.1708 р. // ПИБ. - М.-Л., 1948. - Т VIII. - Вып. 1.- № 2890. - С. 336.

9. А.Г. Волконский А.Д. Меншикову 4.12.1708 р. // РС НИА Спб ИИРАН). Ф. 83. Оп. 1. № 2778. Л. 1; Петр I А.Г. Волконскому 28.11.1708 р. // ПИБ. Т VIII. Вып. 1. М.-Л., 1948.- № 2878.- С. 327.

10. Масловский Д.Ф. Записки по истории военного искусства в России. 1683-1762 год. (с планами, чертежами и схемами). Вып. I. Приложение № 3. - СПб., 1891. - С. 31.

11. До другої половини XVII ст. цей населений пункт носив іншу назву - Крас- нополь (Ляскоронский В.Г. Карты Украины составленные Левассером Бопланом // Ляскоронский В.Г. Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России.- Киев, 1901. - С. 26).

12. Арандаренко Н.И. Записки о Полтавской губернии. Ч. III. - Полтава, 1852.- С. 197; Вєликі Сорочинці // !сторгя міст і сіл Української РСР. Полтавська область. Т 17.- Київ, 1967.- С. 667.

13. Г.С. Волконский Петру I 29.11.1708 р. // ПИБ. TVIII. Вып. 2. М., 1951. - № 2867. - С. 985.

14. Незважаючи на великі розміри Сорочинців відносно інших населених пунктів Гетьманщини, місто проте не змогло в грудні 1708 р. вмістити в кордонах кріпосних укріплень усі сили російської армії. Бригадирові Ф.В. Шидовському навіть довелося вивести свої козачі загони в містечко Ковалівку (1,5 км від Сорочинців), залишивши в Сорочинській фортеці лише 500 козаків (Ф.В. Шидловский А.Д. Меншикову 3.12.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2769. Л. 1-1 о.).

15. Барвинский В.А. Генеральное следствие о местностях Миргородского полка 1729-1730 г. // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 9.- Полтава, 1912. - С. 152.

16. Макаренко Н. Городища и курганы Полтавской губернии (Сборник топографических сведений). Полтава, 1917.- С. 34-35.

17. Арандаренко Н.И. Записки о Полтавской губернии. Ч. III. Полтава, 1852. - С. 197.

18. Цапенко М.П. По равнинам Десны и Сейма. - М., 1970. - С. 114.

19. Б.П. Шереметев А.Д. Меншикову 15.11.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2674. Л. 1; Юнаков Н.Л. Северная война. Кампания 1708 - 1709 гг. Военные действия на левом берегу Днепра (ноябрь 1708 г. - июль 1709 г.) // ТИРВИО. Т IV. - СПб., 1909. - С. 17.

20. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 16.11.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2680. Л. 1.

21. Для зайняття стратегічно важливих об'єктів у Гетьманщині російське командування застосовувало стандартну оперативну схему, коли драгунські загони форсованим маршем спрямовувалися до населеного пункту і готували плацдарм для піхотних батальйонів, що підтягувалися до об'єкта пізніше. Після введення в містечко піхоти, кавалерія покидала його і перекидалася на інші важливі ділянки (Петро I А.Д. Меншикову 19.01.1709 р. // ТИРВИО. Т III. - Спб., 1909. - № 80. - С. 79).

22. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 18.11.1708 р. // РС НИА Спб ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2691. Л. 1.

23. Петро I С.А. Маврину 19.11.1708 р. // ПИБ. Т VIII. Вып. 1. - М.-Л., 1948. - № 2858. - С. 316; Г.С. Волконский Петру I 25.11.1708 р. // ПИБ. Т^Ш. Вып. 2. - М., 1951. -№ 2867. - С. 984.

24. ПИБ. Т VIII. Вып. 2. - М., 1951. До № 2867. - С. 983; Батуринский архив и другие документы по истории Украинского гетманства 1690 - 1709 гг. / Рук. проекта Т.Г. Таирова-Яковлева. СПб., 2014. - № 481. - С. 382.

25. ПИБ. Т VIII. Вып. 2. - М., 1951. - № 2867. - С. 983.

26. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 5.12.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2779. Л. 1; И.П. Левенец Г.И. Головкину 9.11.1708 р. // ПИБ. Т VIII. Вып. 2. - М., 1951. - № 2776. - С. 882.

27. ПИБ. Т VIII. Вып. 2. - М., 1951. - № 2867. - С. 983.

28. Д. Апостол И.И. Скоропадскому 21.11.1708 р. // РГАДА. Ф. 124. Малоруські справи. Оп. 1. 1708 р. Д. 128. Л. 1-2; Петро I Г.Ф. Долгорукому 23.11.1708 р. // ПИБ. Т VIII. Вып. 1. - М.-Л., 1948. - № 2868. -С. 321; Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи : соратники та прибічники. Київ, 2004. - С. 189-190.

29. Г.С. Волконский Петру I 25.11.1708 р. // ПИБ. Т^Ш. Вып. 2. М., 1951. До № 2867. С. 984.

30. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 15.11.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2673. Л. 2.

31. Ф.В. Шидловский А.Д. Меншикову 20.11.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2703. Л. 1.

32. Ф.В. Шидловский А.Д. Меншикову 3.12.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2769. Л. 1-1 о.

33. К.Э. Ренні А.Д. Меншикову 14.12.1708 р. // РС НИА Спб ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2825. Л. 1 о.

34. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 27.11.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2736. Л. 1.

35. Г.С. Волконский Петру I 4.12.1708 р. // ПИБ. Т^Ш. Вып. 2. - М., 1951. - № 2867. - С. 985.

36. Офицерские сказки первой четверти XVIII века. Полевая армия. Сборник документов в 2-х томах. Т 2 / Сост. К.В. Татарников. М., 2015. - С. 1843.

37. Шведські сили очолював генерал-майор кавалерії Ю.А. Мейерфельт - шеф Північно-Сконського рейтарського полку, а також полковник м. Горн і шеф Енче- пингського піхотного полку полковник Г. фон Бухвальд (Г.С. Волконский Петру I 25.11.1708 р. // ПИБ. Т^Ш. Вып. 2. - М., 1951. - № 2867. - С. 984).

38. НИОР РГБ. Ф. 166. Меншиковы. № 15.7. Л. 1.

39. Г.С. Волконский Петру I 29.11.1708 р. // ПИБ. Т^Ш. Вып. 2. - М., 1951. - № 2867. - С. 984.

40. Наприклад: Манифест шведского короля Карла XII, 7 ноября 1708 г. // Бан- тыш-Каменский Д.Н. Источники Малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш- Каменским и изданные О. Бодянским. М., 1859. - С. 211.

41. Костомаров Н.И. Мазепа и Мазепинцы // Костомаров Н.И. Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования. Кн. 6. Т XVI. - СПб., 1905. -С. 650.

42. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 30.11.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2752. Л. 1.

43. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову .12.1708 р. // РС НИА Спб ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2752. Л. 1.

44. Шутой В.Е. Классовая борьба в период народной войны на Украине в 1708 1709 гг. // Известия Академии наук СССР. Серия истории и философии. Т VI. № 4. М., 1949. - С. 320.

45. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 16.12.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2843. Л. 1.

46. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 5.12.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2781. Л. 1; Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 7.12.1708 р. // РС НИА Спб ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2789. Л. 1.

47. 47 Б.П. Шереметев Петру I 20.10.1708 р. // Письма к государю императору Петру Великому от генерал-фельдмаршала, тайного советника, мальтийского, с. Апостола Андрея, великого орла и прусского ордена кавалера, графа Бориса Петровича Шереметева. Ч. 2. - М., 1778. № 154. - С. 95-100; ТИРВИО. - Спб., 1909. - Т I. - № 27. С. 23; ПИБ. Т VIII. Вып. 2. - М., 1951. - № 2671. - С. 726.

48. Ф.В. Шидловский А.Д. Меншикову 20.12.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. № 2804. Л. 1.

49. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 8.12.1708 р. // РС НИА Спб. ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2796. Л. 1 о.;

50. РГАДА. Ф. 9. Кабінет Петра Великого. Оп. 2. Отд. I. Д. 30. Л. 268.

51. ПИБ. Т 9. Вып.1. - № 2972. - С. 20-21; Там само . - № 2975. - С. 22.

52. Иванюк С.А. Забытый 5-й батальон. К вопросу о гарнизоне Полтавской крепости в 1709 году // Вестник Волгоградского государственного университета. Серия 4. - Волгоград, 2014. - № 1 (25). - С. 15.

53. Б.П. Шереметев Я.В. Брюсу 12 січня 1709 р. // ТИРВИО. Т III. - Спб., 1909. № 70. - С. 70.

54. Б.П. Шереметев Я.В. Брюсу 13.01.1709 р. // Сборник Русского исторического общества. - Т 25. - № 183. - С. 143.

55. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 8.12.1708 р. // РС НИА Спб ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2796. Л. 1.

56. Г.С. Волконский Петру I 29.11.1708 р. // ПИБ. TVIII. Вып. 2. М., 1951. До № 2867. С. 985.

57. Г.С. Волконский А.Д. Меншикову 28.11.1708 р. // РС НИА Спб ИИ РАН. Ф. 83. Оп. 1. №. 2741. Л. 2.

58. А.И. Ушаков Петру I 17.01.1709 р. // ТИРВИО. Т III. Спб., 1909. № 78. С. 77.

59. Юнаков Н.Л. Северная война. Кампания 1708 - 1709 гг. Военные действия на левом берегу Днепра (ноябрь 1708 г. - июль 1709 г.) // ТИРВИО. Т IV. Спб., 1909. - С. 46.

60. Варто відмітити, що полтавський дослідник Н. Макаренко у своїй науковій роботі повідомляв про сліди руйнувань на місці південних воріт Сорочинської фортеці (Макаренко Н. Городища и курганы Полтавской губернии (Сборник топографических сведений). - Полтава, 1917. - С. 35).

61. Adlerfeld G. The Military History of Charles XII, King of Sweden. V. III. London. 1740. P. 94.

62. Стилле А. Карл XII, как стратег и тактик в 1707 - 1709 гг. СПб., 1912. С. 69.

63. Шутой В.Е. Борьба народных масс против нашествия армии Карла XII (1700 1709). - М., 1958. - С. 346.

64. ПИБ. Т IX. Вып. 2. -М., 1952. - № 2991. - С. 591.

65. Nordberg J.A. Histoire de Charles XII, roi de suede. V. II. J. - M. Husson, 1748. Р. 275.

66. Офицерские сказки первой четверти XVIII века. Полевая армия. Сборник документов в 2-х томах. Т 2 / Сост. К.В. Татарников. - М., 2015. - С. 1695.

67. Масловский Д.Ф. Записки по истории военного искусства в России. 1683-1762 год (с планами, чертежами и схемами). Вып. I. Приложение № 3. - СПб., 1891. - С. 667.

68. Письма к государю императору Петру Великому от генерал-фельдмаршала, тайного советника, мальтийского, с. Апостола Андрея, белого орла и прусского ордена кавалера, графа Бориса Петровича Шереметева. Ч. 2. - М., 1778. № 175. - С. 146145; Д. Апостол А.Д. Меншикову 25.02.1709 р. // ПИБ. Т IX. Вып. 2. - М., 1952. -До № 3112. - С. 752-753.

69. Шутой В.Е. Борьба народных масс против нашествия армии Карла XII (1700 1709). - М., 1958. - С. 362.

70. 71 Б.П. Шереметев Петру I ?.03.1709 р. // ТИРВИО. Т III. - Спб., 1909. - № 122. - С. 124.

71. Офицерские сказки первой четверти XVIII века. Полевая армия. Сборник документов в 2-х томах. Т 2 / Сост. К.В. Татарников. - М., 2015. - С. 1843.

72. Б.П. Шереметев Петру I 28.02.1709 р. // Письма к государю императору Петру Великому от генерал-фельдмаршала, тайного советника, мальтийского, с. Апостола Андрея, белого орла и прусского ордена кавалера, графа Бориса Петровича Шереметева. Ч. 2. М., 1778. - № 176. - С. 149.

73. Письма к государю императору Петру Великому от генерал-фельдмаршала, тайного советника, мальтийского, с. Апостола Андрея, белого орла и прусского ордена кавалера, графа Бориса Петровича Шереметева. Ч. 2. - М., 1778. № 176. - С. 213.

74. Офицерские сказки первой четверти XVIII века. Полевая армия. Сборник документов в 2-х томах. Т 2 / Сост. К.В. Татарников. - М., 2015. - С. 1853.

75. Б.П. Шереметев Петру I 29.05.1709 р. // Письма к государю императору Петру Великому от генерал-фельдмаршала, тайного советника, мальтийского, с. Апостола Андрея, белого орла и прусского ордена кавалера, графа Бориса Петровича Шереметева. Ч. 2. М., 1778. № 176. С. 236; Юнаков Н.Л. Северная война. Кампания 1708 1709 гг. Военные действия на левом берегу Днепра (ноябрь 1708 г. - июль 1709 г.) // ТИРВИО. Т IV. - Спб., 1909. - С. 116.

76. Г.И. Головкин И.И. Скоропадському 29.05.1709 р. // Материалы Военно-Ученого Архива Главного Штаба. Т 1. - СПб., 1871. - Стб. 662.

Анотація

На підставі низки раніше неопублікованих документів із фонду «Похідна канцелярія О. Д. Меншикова» зібрання «Російської секції» Науково-історичного архіву Санкт- Петербурзького інституту історії Російської академії наук докладно висвітлюються події Полтавського періоду Великої Північної війни (осінь 1708 - літо 1709рр.) у районі містечка Сорочинці.

Ключові слова: Сорочинці, Петро І., Карл ХІІ, Полтава, Північна війна.

Ключевые слова: Сорочинцы, Петр І., Карл ХІІ, Полтава, Северная война.