Сільськогосподарські з’їзди та їхня роль у поширенні знань про сівозміни в землеробстві України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сільськогосподарські з'їзди та їхня роль у поширенні знань про сівозміни в землеробстві України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

Наталія Коваленко

Анотація

сільськогосподарський сівозміна землевласник культура

У статті встановлено роль загальнодержавних та регіональних сільськогосподарських з'їздів в удосконаленні наукових основ сівозмін та їхньому поширенні й популяризації серед вчених та землевласників. Здійснено пошук раціональних заходів для зростання культури ведення землеробства шляхом опублікування результатів з'їздів у спеціальних виданнях, що сприяло практичному застосуванню ефективних сівозмін у господарствах різних природно-економічних умов.

Ключові слова: історичний розвиток, теоретичні основи, практичне застосування, сільськогосподарські з'їзди, вітчизняні сівозміни, раціональне землеробство.

Аннотация

В статье установлена роль общегосударственных и региональных сельскохозяйственных съездов в усовершенствовании научных основ севооборотов и их распространении и популяризации среди ученых и землевладельцев. Осуществлен поиск рациональных мероприятий для роста культуры ведения земледелия путем опубликования результатов съездов в специальных изданиях, что способствовало практическому применению эффективных севооборотов в хозяйствах разных природно-экономических условий.

Ключевые слова: историческое развитие, теоретические основы, практическое применение, сельскохозяйственные съезды, отечественные севообороты, рациональное земледелие.

Annotation

In the article the role of national and regional agricultural congresess in the improvement of scientific basesf crop rotations and their distribution and popularization among scientists and landowners is analysed. The search of rational measures for the development of agriculture by publication of the results of congresess in special editions, that assisted practical application of effective crop rotations in the economies of different naturally-economic conditionss is carried out.

Keywords: historical development, theoretical bases, practical application, agricultural conventions, home crop rotations, rational agriculture.

Збільшення різнобічних організаційних чинників в науці, один з яких представляють загальнодержавні та регіональні наукові з'їзди, сприяє її швидшому розвитку через підвищення ефективності використання інтелектуальних і матеріальних ресурсів суспільства, а також через появу фахової конкуренції. Таким чином, дослідження історії діяльності з'їздів, їхнього внеску у вигляді теоретичного і прикладного наукового продукту є пріоритетним завданням для національної спільноти, особливо в час докорінної перебудови суспільно-економічних та науково-виробничих відносин в Україні.

Крім того, організація та діяльність сільськогосподарських з'їздів на теренах України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. викликає не тільки історичну, а й практичну зацікавленість, бо їхнє дослідження дає змогу визначити особливості розвитку вітчизняної аграрної науки, зокрема розвитку наукових основ сівозмін, як провідної ланки землеробства в європейському контексті. Вирішення цих проблем за матеріалами сільськогосподарських з'їздів зазначеного періоду існування дозволяє відтворити вагомий етап розвитку вітчизняної аграрної науки.

Відзначимо, що в останні десятиріччя актуальними стали дослідження, присвячені становленню та розвитку дослідної справи в Україні, у т ч. й сільськогосподарської. У ХХІ ст. розпочався новий етап відродження зазначеної тематики, пов'язаний із популяризацією такого напряму досліджень, як «Історія науки й техніки». У цьому контексті дослідження історії вітчизняної галузевої дослідної справи системно здійснюють науковці створеного у 2000 р. Центру історії аграрної науки при Національній науковій сільськогосподарській бібліотеці НААН доктором с.-г. наук, професором, членом-кор. НААН В. А. Вергуновим - знавцем концепції та розвитку вітчизняної сільськогосподарської науки і освіти. Під його керівництвом активно опрацювали та захистили дисертаційні дослідження, присвячені різним аспектам розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні: О. Ф. Глоба¹, О. О. Завальнюк², О. В. Корзун³, О. І. Михайлюк⁴, О. В. Сайко⁵, Т В. Хоменко⁶, Н. Г Чайка⁷. Про вагому економічну значимість діяльності сільськогосподарських з'їздів, нарад, конференцій та виставок стверджує В. А. Вер- гунов у чотирьох частинах «Нарисів історії аграрної науки, освіти та техніки»⁸.

Водночас зазначені історичні дослідження недостатньою мірою відтворюють основні аспекти становлення сільськогосподарської науки. Зокрема, поза увагою дослідників залишились такі проблеми, як поширення знань про становлення й розвиток наукових основ сівозмін у системах землеробства завдяки скликанню сільськогосподарських з'їздів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Метою дослідження є встановлення на основі аналізу архівних та наукових джерел значення проведення сільськогосподарських з'їздів для розвитку наукових основ та поширення серед населення знань про сівозміни у системах землеробства другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

У першій половині ХІХ ст. у господарствах Російської імперії панували трипільні парові сівозміни. Ріллю розділяли, як правило, на три поля: перше називали озимим, у якому сіяли жито до майбутнього року, друге - ярим, у якому сіяли ярий хліб (овес, ячмінь, пшеницю, горох), а третє, в попередній рік засіяне ярим хлібом, з початку весни, що потім наступала, до серпня місяця було порожнім, засівали знову житом. І так ці три поля перемінювались у перший рік під жито, другий - під ярі, а третій - до червня відпочивало. Господарям стало зрозумілим, що із застосуванням трипільних парових сівозмін не можна утримувати стільки худоби, скільки потрібно для обробітку ріллі, одержання достатньої кількості гною для удобрення земель, а також отримання прибутків від тваринництва. Це змушувало шукати вихід з положення, що створилось, думати про перехід до нових раціональних систем землеробства із впровадженням сівозмін з насиченням різними сільськогосподарськими культурами та застосуванням покращених заходів агротехніки.

Відмітимо, що друга половина ХІХ - початок ХХ ст. характеризувались бурхливим розвитком аграрної науки та створенням науково-дослідних установ: дослідних полів, станцій, господарств. Потрібно було не тільки розглядати наукові проблеми, вести полеміку з найвизначнішими дослідниками того часу, а й проводити обговорення наукових і практичних результатів у рамках таких науково-просвітницьких заходів, як публічні читання лекцій, скликання сільськогосподарських з'їздів і влаштування галузевих виставок з участю відомих вчених, поміщиків, сільських господарів, а також представників наукових і освітніх установ та організацій.

Тому в низці заходів для розвитку сільського господарства одне з основних місць належало проведенню сільськогосподарських з'їздів, які повинні були стати, по-перше, засобом розповсюдження сільськогосподарських знань серед населення та засобом обміну спостереженнями і досвідом, а по-друге, надавали б повідомлення про дії та заходи уряду, земств й інших установ на користь розвитку сільського господарства. Крім того, запровадження масових заходів, які дозволяли зібрати під час їхнього проведення значно більше учасників, ніж на засіданнях сільськогосподарських товариств, забезпечували більш дієві комунікаційні зв'язки між вченими, землевласниками та представниками уряду.

Крім того, прикладом становлення наукових знань про загальні принципи побудови сівозмін у системах землеробства були такі об'єктивні заходи, як опублікування висновків сільськогосподарських з'їздів у спеціальних виданнях, що сприяло практичному застосуванню ефективних сівозмін у господарствах різних природно-економічних умов. Нарешті до оформлення загальних принципів побудови сівозмін як науки підключились зовнішні чинники у вигляді визнання їхніх прав в адміністративному підрозділі наукових напрямів, їхнього формування як об'єкта соціально-економічних, правових і політичних взаємовідношень.

У другій половині ХІХ ст. за сприяння уряду почали організовувати загальні та місцеві сільськогосподарські з'їзди, метою яких було з'ясування проблем та недоліків сільськогосподарського виробництва. Завдяки з'їздам, що організовували центральні та місцеві сільськогосподарські товариства, формували нові напрями діяльності уряду, через клопотання та рішення з'їздів вносили певні зміни у діюче у той час законодавство⁹. Проведення з'їздів отримували державну підтримку, тому що уряд був зацікавлений у роботі сільськогосподарських з'їздів, а також у державному сприянні науково-просвітницької діяльності з проблем сільського господарства¹⁰.

Сільськогосподарські з'їзди представляли короткотермінові зібрання сільських господарів і не мали нічого постійного чи регулярного¹¹. їхнє існування не обумовлювалось затвердженням будь-яких статутів, як наприклад статути сільськогосподарських товариств. Програми, які складали на з'їздах, представляли собою окремі угоди між учасниками з'їздів про заходи, які вони вважали за потрібні для впровадження деякого порядку в своїх зібраннях, і не містили ніяких порушень основного характеру з'їздів, що полягав у з'ясуванні становища сільського господарства країни та намаганні знайти способи для його розвитку.

Висвітлюючи першочергові потреби сільських господарів, сприяючи розповсюдженню досвіду та досягнень наукових і дослідних установ у справі покращання організації сільського господарства, такі з'їзди сприяли згуртуванню роздрібнених сил окремих господарств у знаходженні найбільш правильного вирішення проблем та суспільно-агрономічної роботи, у т ч. й у сприянні підвищення культури землеробства і впровадження раціональних сівозмін.

На сільськогосподарських з'їздах виконували збір та перевірку різних сільськогосподарських статистичних даних; розглядали загальні теоретичні сільськогосподарські завдання і обговорювали практичні застосування новітніх удосконалень господарювання та їхні проблеми. Для розповсюдження корисних даних між господарями, крім бесід чи нарад членів, на з'їздах запроваджували публічні читання з різних напрямів сільського господарства; сільськогосподарські виставки та огляди видатних місцевих господарств. До кола діяльності з'їздів також відносили клопотання перед урядом і земствами про потреби та сприяння сільськогосподарським установам і господарствам запровадження допомоги при збуті сільськогосподарської продукції, закупівлі машин і насіння та ін.

У роботі сільськогосподарських з'їздів брали участь не тільки члени галузевих товариств, а й науковці, господарі, представники уряду та інші зацікавлені особи й організації. Виокремлювались зібрання як за загальними проблемами агрономії і певними напрямами сільського господарства, так і за значенням: загальнодержавні та регіональні.

Сільськогосподарські з'їзди проводили з метою з'ясування найбільш необхідних проблем дослідних установ та господарств і можливості їхнього вирішення загальними зусиллями. Оприлюднення досягнень, обговорення доповідей на з'їздах мало велике науково-просвітницьке значення. Саме у такій формі надавали найкращу можливість ознайомлення з новими теоретичними та практичними напрацюваннями з різних проблем сільського господарства, а також обміну власним досвідом: спостереженнями, заходами, досягненнями, обговоренням проблем та вільного ведення дискусій.

Велике координуюче значення відносно теоретичного галузевого дослідництва мали Всеросійські з'їзди діячів сільськогосподарської дослідної справи у Санкт-Петербурзі: І - 1319 грудня 1901 р.; ІІ - 14-20 грудня 1902 р., на яких вирішували проблеми методологічного та організаційного характеру.

При відкритті І Всеросійського з'їзду діячів сільськогосподарської дослідної справи професор І. О. Стебут приділив значну увагу тісному зв'язку роботи дослідних установ із сільськогосподарським виробництвом, відмітив важливим вирішення проблеми культури ведення землеробства, організації дослідів з раціонального вирощування культур у сівозмінах¹². На з'їзді також виокремлено цінні поради щодо ефективного внесення перегною та мінеральних добрив у сівозмінах на чорноземних ґрунтах. Його велике значення для подальшого розвитку сільського господарства країни полягало в започаткуванні згуртування сил вчених-дослідників, обміні досвідом і накресленні основних шляхів та завдань в роботі дослідних установ, у т ч. й дослідження різних аспектів сівозмін у системах землеробства.

У роботі з'їзду взяли участь понад 150 осіб, серед яких крім представників дослідних установ та центральних відомств, були присутні працівники сільськогосподарських навчальних закладів і окремі дослідники. Результати його роботи створили сприятливі умови для скликання ІІ Всеросійського з'їзду діячів сільськогосподарської дослідної справи, яким керував професор І. О. Стебут. Настанови ІІ з'їзду забезпечили планомірну організацію сільськогосподарських досліджень, створення великих сільськогосподарських дослідних центрів для координації наукової роботи, намітили диференціацію в організації дослідних установ: дослідні поля, в основі діяльності яких виступали польові досліди та практичні впровадження; дослідні станції, які застосовували лабораторні методи. До його програми увійшли проблеми, що охоплювали майже всі галузі сільськогосподарського виробництва, у т ч. землеробство і городництво, де особливої уваги приділено організаційним проблемам та методиці виконання досліджень сівозмін з городніми культурами.

Крім Всеросійських з'їздів діячів сільськогосподарської дослідної справи, проводили регіональні з'їзди, які скликали за ініціативою поміщиків та агрономів, що працювали у поміщицьких маєтках. їхньому проведенню сприяли матеріальна зацікавленість поміщиків у веденні свого господарства на наукових засадах. У роботі таких з'їздів ні департамент землеробства, ні Учений комітет при міністерстві землеробства участі не брали.

Подібні з'їзди проходили у 1899-1903 рр. у маєтку великого магната-цукрозаводчика Харитоненка, який утримував за власний рахунок добре обладнану Пархомівську (згодом Іванівську) дослідну станцію. Організаторами з'їздів у маєтках Харитоненка виступали агрономи-адміністратори та агрономи-дослідники маєтків Я. М. Жуков, М. К. Походня, Б. М. Рождественський, постійним і досить активним учасником цих з'їздів був академік Д. М. Прянішніков.

I з'їзд у Пархомовському маєтку відбувся у кінці грудня 1899 р., в роботі якого взяли участь лише 30 учасників - працівників дослідних установ та агрономів маєтків Харитоненка, академік Д. М. Прянишніков та професор Є. П. Вотчал. На з'їзді вчені обговорювали проблеми застосування мінеральних добрив у сівозмінах з цукровими буряками, чергування цукрових буряків та інших культур у сівозмінах для цукробурякових господарств, вибору бобових рослин (конюшини, люцерни, еспарцету) для трав'яних ділянок у сівозмінах та ін.

II з'їзд проходив 11-14 січня 1901 р. у Янківському маєтку Харитоненка; ІІІ - у лютому 1902 р. у м. Суми; IV - у січні 1903 р. у м. Суми. На цих з'їздах працювало близько 100 учасників, серед яких відмітимо видатних вчених-агрономів: організатора нової Київської мережі дослідних полів Л. С. Франкфурта та директора Полтавського дослідного поля Ю. Ю. Соколовського, які приділяли велике значення розробленню ефективних сівозмін.

Вагоме значення для галузевого дослідництва мали Київські сільськогосподарські з'їзди регіонального рівня: І - 10-20 лютого 1890 р.; ІІ - 20 лютого - 01 березня 1892 р.; ІІІ - 05-25 лютого 1895 р.; IV - у червні - жовтні 1897 р.

На І Київському обласному сільськогосподарському з'їзді брали участь представники Волинської, Київської, Подільської, Полтавської, Харківської, Чернігівської губерній. До авторитетних членів комісії належали: С. М. Богданов, Ф. Гавронський, І. В. Лиховський, А. П. Михальський, І. М. Рева¹³.

Це був перший в колишній Російській імперії з'їзд, на якому вирішували, основним чином, практичне значення вирощування хлібних зернових культур при раціональній організації селянських та поміщицьких господарств, результати роботи якого зібрано у «Працях Першого Київського обласного сільськогосподарського з'їзду» (1890). Цей з'їзд лише намітив шляхи для успішної роботи наступних з'їздів, що повинні бути скликані після нього для вирішення важливих практичних завдань.

Через два роки для представників тих же губерній скликали ІІ Київський обласний сільськогосподарський з'їзд з розширеною програмою, до якої включили обговорення проблем не тільки хлібних зернових культур, але й інших рослин, що мали важливе сільськогосподарське значення для південно-західного краю¹⁴. У з'їзді взяли участь більше 100 учасників, серед яких відмітимо професорів С. М. Богданова та А. Є. Зайкевича, які присвятили свої доповіді ефективному чергуванню культур та обробітку ґрунту у сівозмінах, що опубліковані у «Працях Другого Київського обласного сільськогосподарського з'їзду» (1893).

Скликання ІІІ Київського обласного сільськогосподарського з'їзду відбулось за активного сприяння професорів С. М. Богданова та Д. І. Піхно¹⁵. У ньому взяли участь 453 учасники: землевласники, орендатори, управителі маєтками в губерніях: Волинській, Київській, Подільській, Полтавській, Харківській, Чернігівській; члени місцевих сільськогосподарських товариств та які прослухали курс агрономічного навчального закладу, а також професори навчальних закладів. Проблеми, які вони розглядали мали значно ширший аспект, ніж на попередніх зібраннях: від обговорення загальних завдань сільського господарства до ефективних систем господарювання, систем землеробства та сівозмін, що ілюструє доповідь В. Г Рот- містрова «До питання про використання систем господарства». Зазначені результати досліджень опубліковано у «Працях Третього Київського обласного сільськогосподарського з'їзду» (1896).

Надалі з'їзди проводили під час проведення сільськогосподарських виставок. Таким чином вдавалось зібрати і об'єднати численну кількість учасників, які брали участь як у виставках, так і у галузевих зібраннях, обговорюючи та часто вирішуючи нагальні проблеми своїх господарств. Помітними подіями стали сільськогосподарська та промислова виставка і IV-й Київський обласний сільськогосподарський з'їзд, які проводили з дозволу міністра державного майна під егідою Київського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості¹⁶, основними напрямами якого були: вирішення загальних проблем сільського господарства, садівництва і городництва, а також рільництва¹⁷.

Після успішного проведення виставки, яка принесла істотну користь для сільського і промислового населення губернії, а також з урахуванням їхнього високого освітнього значення вручено численні нагороди та заохочення. Відділ рільництва, який безпосередньо вирішував проблеми культури землеробства і сівозмін, отримав 4 почесних відзиви, 18 золотих, 13 великих срібних, 11 малих срібних та 6 бронзових медалей¹⁸.

Наступна Київська сільськогосподарська виставка, яка відбулась у 1913 р. і приурочений до неї сільськогосподарський з'їзд, організований за ініціативи та при активній участі Київського товариства сільського господарства і сільськогосподарської промисловості, мали Всеросійський статус. У виставці та з'їзді брали участь всі без винятку київські та губернські сільськогосподарські товариства¹⁹.

У проведенні 1-го Всеросійського сільськогосподарського з'їзду, що відбувся 1-10 вересня 1913 р. в м. Київ, взяли участь понад 1000 представників усіх регіонів країни: агрономи, ентузіасти сільськогосподарської дослідної справи, вчені, діячі сільського господарства, представники сільськогосподарських товариств, землевласники²⁰.

На з'їзді працювали секції землеробства (представник С. Л. Франкфурт) і громадської агрономії (представник А. К. Фещенко), програма роботи яких охоплювала проблеми ведення сільського господарства, у т ч. й щодо побудови правильних сівозмін²¹. Серед видатних представників сільськогосподарської науки і дослідної справи, присутніх на з'їзді, які досліджували розвиток та удосконалення різних аспектів сівозмін у системах землеробства, відмітимо: С. М. Богданова, О. І. Душечкіна, В. М. Дьякова, М. О. Єгорова, В. В. Колкунова, П. Р Сльозкіна, Ю. Ю. Соколовського, С. Ф. Третьякова, С. М. Тулайкова, С. Л. Франкфурта, В. Я. Юр'єва та ін. їхні результати досліджень опубліковано в «Працях 1-го Всеросійського сільськогосподарського з'їзду в Києві 1-10 вересня 1913 року» (1914), де відомими вченими приділено велику увагу проблемі обробітку ґрунту та удобрення у сівозмінах, вирощуванню різних культур у багатопільних сівозмінах, впровадженню сівозмін із різними видами пару та без нього. Крім того, вперше на з'їзді офіційно вирішено завдання про необхідність видання фахової літератури українською мовою.

Безсумнівно, робота І Всеросійського сільськогосподарського з'їзду внесла вагомий вклад у розвиток агрономічної думки і сільськогосподарської дослідної справи для розвитку та удосконалення сівозмін у системах землеробства, а також у поширенні знань серед вчених і землевласників.

Одним із найважливіших чинників подальшого розвитку сільськогосподарської дослідної справи в країні були спеціалізовані галузеві зібрання у вигляді нарад загальнодержавного та регіонального рівня. Серед них відмітимо Всеросійську нараду, яка відбулась у Санкт-Петербурзі у 1908 р., де розробили та затвердили програму організації дослідної справи, що ґрунтувалась на принципах централізованого районування території колишньої Російської імперії, порайонного облаштування дослідних установ та їхнього об'єднання у єдину мережу. Визначено основні елементи організаційної структури дослідної справи, основу якої склали районні та центральні дослідні станції; місцеві або внутрішньорайонні дослідні станції; дослідні поля; колективні досліди. Це сприяло теоретичному розробленню та практичному застосуванню ефективних сівозмін у господарствах різних природно-економічних умов країни. Велике значення мала нарада з сільськогосподарської дослідної справи при Головному управлінні землеробства та землеустрою, що відбулась 10-17 лютого 1913 р., на якій обговорювали значення колективних дослідів із сівозмін.

Розвиток та удосконалення сівозмін у системах землеробства міцно пов'язані з діяльністю з'їздів і нарад земських представників південних губерній колишньої Російської імперії, які залучали до роботи видатних біологів і агрономів, серед яких - О. О. Клоссовський, О. О. Ко- валевський, І. І. Мєчников, І. О. Погібко. На одній з таких нарад, яка відбулась 9-10 вересня 1908 р., чітко виокремлено одне з першочергових завдань діяльності сільськогосподарських дослідних станцій, яке полягало у дослідженні різних типів сівозмін, що відповідають місцевим умовам²². Крім того, відмічено, що важливе значення повної переконаності кожного сільськогосподарського досліду полягає у його здійсненні за різних місцевих умов і за такої ситуації, яка припускає правильний економічний облік.

У 1910 р. на обласному з'їзді представників земств і сільських господарів С. К. Олексієнко запропонував кращі сівозміни для селянських господарств півдня Росії, в яких випас худобиповинен відбуватися або на постійному вигоні навколо села, або на толоці, що входить у сівозміну²³.

Крім того, на агрономічних нарадах представників земств і сільських господарів у м. Київ велике значення приділено як запровадженню різних типів багатопільних сівозмін, так і сівозмінам з вирощуванням різних груп сільськогосподарських культур: на нараді 18-19 грудня 1912 р. - впровадженню сівозмін з кормовими травами і коренеплодами²⁴; на нараді 15-17 вересня 1912 р. - культурі вирощування кормових коренеплодів (буряки, морква) у сівозмінах²⁵; на нараді 15-17 вересня 1913 р. - впровадженню плодозмінних сівозмін²⁶; на нараді 30-31 січня 1914 р. - розподілу земельної площі на ділянки у багатопільних сівозмінах із застосуванням парів та впровадженню травопільних сівозмін²⁷.

Можна зробити висновок, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. діяльність сільськогосподарських з'їздів та нарад забезпечила сприятливі умови для поширення наукових знань про ефективні сівозміни у системах землеробства шляхом обговорення та опублікування наукових і практичних результатів видатних вчених-агрономів та діячів сільського господарства. Це слугувало ефективному практичному застосуванню удосконалених сівозмін у господарствах селян та великих землевласників різних губерній колишньої Російської імперії. Якщо у 30-х роках ХІХ ст. у Київській губернії поміщики та селяни надавали перевагу чотирипільним і п'ятипільним сівозмінам, в яких вирощували озимі хліба: жито і пшеницю²⁸, то у другій половині ХІХ ст. - дванадцятипільній сівозміні: удобрений пар - буряки - зелений горох - озимі - удобрений пар - озимі - буряки - ярі - неудобрений пар - озимі - горох - ярі²⁹. Крім того, у Харківській губернії відмічено цілу низку маєтків, які перейшли від традиційних трипільних до багатопільних сівозмін: п'ятипільних, шестипільних, восьмипільних з вирощуванням різних груп сільськогосподарських культур³⁰.

Таким чином, у розвитку та удосконаленні наукових основ сівозмін значну роль відіграли сільськогосподарські з'їзди загальнодержавного та регіонального значення. їхніми зусиллями здійснено пошук раціональних заходів для підвищення культури ведення землеробства шляхом розповсюдження результатів наукової діяльності дослідних установ про розроблення та впровадження раціональних сівозмін. Отримала розвиток галузева література у вигляді публікацій спеціальних видань за матеріалами з'їздів, спрямованих на поширення найновіших агроекономічних знань і обслуговування потреб селян та великих землевласників.

Література

1 Глоба О. Ф. Харківський сільськогосподарський науково-освітній центр з селекції і насінництва: становлення та діяльність (друга пол. ХІХ - початок ХХ ст.).: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2004. - 20 с.

2 Завальнюк О. О. Формування мережі та діяльність сільськогосподарських дослідних установ на Київщині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.).: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2003. - 19 с.

3 Корзун О. В Становлення та розвиток сільськогосподарської дослідної справи на Поділлі в кінці ХІХ - на початку ХХ століття.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2010. - 20 с.

4 Михайлюк О. І. Формування мережі і розвиток сільськогосподарських освітніх закладів Полтавщини в ХІХ - на початку ХХ століття.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2001. - 17 с.

5 Сайко О. В. Сільськогосподарська дослідна справа на Полтавщині наприкінці ХІХ - початку ХХ століття.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2000. - 20 с.

6 Хоменко Т В. Київське товариство західних земств (1912-1919): науково-організаційні та концептуальні основи функціонування в галузі механізації сільського господарства.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2005. - 20 с.

7 Чайка Н. Г Становлення та розвиток наукових установ при сільськогосподарських товариствах Правобережної України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.).: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 2005. - 22 с.

8 Вергунов В. А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Ч. 1. - К., 2006. - 492 с., його ж. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Ч. 2. - К., 2008. - 563 с., його ж. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Ч. 3. - К., 2010. -- 284 с., його ж. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки. Ч. 4. - К., 2012. - 324 с.

9 Осадчий Т Киевское общество сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности за двадцатилетие с 1876 по 1901 год (Краткий очерк) / сост. секретарем об-ва Т Осадчим. - К., 1901. - 63 с.

10 Историческое обозрение пятидесятилетней деятельности Министерства Государственных имуществ 1837-1887 / под ред. В. И. Вешнякова. Ч. 4: Сельское хозяйство. Коннозаводство. - СПб., 1887. - 386 с.

11 Сельскохозяйственные съезды в России: (сост. в Статистическом Отделе Департамента Земледелия

111и сельской промышленности). - СПб., 1880. - С. 209-260.

12 Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевского, К. К. Арсеньева, Е. Е. Петрушевского. В 86 т. - СПб., 1890-1907.

13 Труды Первого Киевского областного сельскохозяйственного съезда / сост. под ред. секретаря съезда И. М. Ревы. - К., 1890. - С. 12-13.

14 Труды Второго Киевского областного сельскохозяйственного съезда / сост. под ред. проф. Ун-та Св. Владимира С. М. Богданова. - К., 1893. - 336 с.

15 Труды Третьего Киевского областного сельскохозяйственного съезда / сост. под ред. проф. Ун-та Св. Владимира С. М. Богданова (первые 26 л.), секретаря КОСХ И. В. Лещенко (последние 9 л.). - К., 1896. - 564 с.

16 Хроніка // Земледелие. - 1897. - № 8. - С. 161.

17 Съезды сельских хозяев в г. Киеве в настоящем году // Земледелие. - 1897. - № 2. - С. 23-26.

18 Хроника с.-х. и промышленной выставки 1897 г. в г. Киеве // Земледелие. - 1897. - № 9. - С. 180.

19 Отчет о деятельности Киевского общества сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности. 1913 год. - К., 1914. - 197 с.

20 Центральний державний історичний архів України (далі - ЦДІА). - Ф. 442. - Оп. 666. - Спр. 161. - Арк. 14.

21 Труды 1-го Всероссийского сельскохозяйственного съезда в Киеве 1-10 сентября 1913 г. / КОСХ и с.-х. пром-сти; под ред. И. Г. Черныша, И. А. Прилежаева. Вып. 2: Журналы общих собраний съезда, заседаний секции общественной агрономии и доклады секции.- К., 1914. - С. 127-128.

22 Об учреждении опытной районной станции для Степной области // Доклады и журналы совещания земских агрономов при Екатеринославской губернской земской управе 9-10 сентября 1908 г. - Екатеринослав, 1908. - С. 54.

23 Труды областного съезда представителей земств и сельских хозяев Юга России / под ред. В. Брунста. - Екатеринослав, 1910. - С. 255.

24 ЦДІА. - Ф. 442. - Оп. 711. - Спр. 514. - Арк. 20.

25 Державний архів Київської області. - Ф. 1239. - Оп. 33. - Спр. 15. - Арк. 22.

26 Там само. - Спр. 22. - Арк. 17.

27 Там само. - Оп. 34. - Спр. 5. - Арк. 7.

28 ЦДІА. - Ф. 2053. - Оп. 1. - Спр. 130. - Арк. 4-6.

29 Там само. - Ф. 2219. - Оп. 1. - Спр. 235. - Арк. 1.

30 Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України в ХІХ ст. - К., 1978. - С. 137-138.

Размещено на Allbest.ru