Становлення і розвиток українських товариств "Просвіта" як осередків національно-культурного відродження (друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення і розвиток українських товариств «Просвіта» як осередків національно-культурного відродження (друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст.)

Микола Коробка

Переяслав-Хмельницький

На сьогодні суспільно-політичні та економічні процеси, що відбуваються в Україні, вимагають нового бачення проблем побудови сучасної незалежної держави. Назріла потреба конструктивно-критичного і творчого осмислення позитивного досвіду минулого, що збагатить сучасність новими фактами й теоретичними положеннями. Це спонукає до вивчення здобутків культурно-громадських організацій другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., зокрема «Просвіт», у справі національно-культурного відродження.

Вивченню різних аспектів діяльності українських товариств «Просвіта» періоду другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. присвятили свої дослідження багато науковців (Л. Березівська, Л. Вовк, Р. Гарат, О. Герман, Л. Євселевський, С. Зворський, Р. Іваничук, Ж. Ковба, О. Коновець, Т. Комаринець, А. Коцур, В. Коцур, О. Лисенко, Б. Савчук, Т. Сладковська, С. Фарина та ін.).

Мета нашої статті - проаналізувати особливості становлення і розвитку громадсько- культурних товариств «Просвіта» другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. як осередків національно-культурного відродження.

На формування просвітительства в Україні мали вплив демократичні процеси в українському суспільстві, які наприкінці XVIII ст. супроводжувалися організацією і розвитком культурно-освітнього руху, та західноєвропейський просвітницький рух. Виникнення просвітительства, за твердженням дослідника Т. Комаринця¹, було зумовлене об'єктивними причинами соціально-економічного (розвиток капіталістичних відносин), політичного (спроби денаціоналізації українського населення з боку російського уряду), культурно-освітнього (масова неписемність українського населення, недостатня кількість українських навчальних закладів, потреба розвитку української культури, науки, освіти в національній формі) характеру. Вони виділяють етапи просвітницького руху.

Перший етап просвітницького руху у Галичині припадає на останні десятиліття XVIII ст. У цей період, зокрема, у 1787 р. при Львівському університеті був заснований Руський інститут, що готував священиків, які знали українську мову. В університеті були створені умови для викладання багатьох предметів українською мовою.

Другим етапом у просвітницькому русі були 10-20-ті рр. ХІХ ст., коли нова хвиля національно-культурного руху прокотилася Галичиною. Центром цього руху став старовинний Перемишль. Саме тут у 1815 р. виникло перше українське просвітницьке Товариство нечисленної тоді інтелігенції, переважно з числа духовенства, що виявила бажання працювати в ім'я відродження української культури, було створено дяко-вчительський інститут, з яким пов'язані перші паростки народного шкільництва.

Третій етап становлення просвітницького руху зумовлений новою хвилею у національному житті українського народу початку 30-х рр. ХІХ ст., яка хоч і зародилася у Львові, але розповсюдилася по всій галицькій землі. Діячі «Руської трійці», які органічно сприйняли здобутки своїх попередників, пішли далі у піднятті національної самосвідомості українського народу, у пізнанні себе як великої нації, що має право на культурну і політичну незалежність.

Важливою подією у культурному житті Галичини було заснування у 1868 р. товариства «Просвіта» (бере свій початок з Галицько-Руської Матиці), яке очолив професор А. Вахнянин. Діяльність товариства регламентувалася статутом, зміни в котрий вносилися в разі необхідності. Згідно з першим статутом, «Просвіта» була науково-просвітницькою організацією. Крім освічення народу шляхом збирання та видання всіх здобутків усної словесності і всього, що дає можливість вивчити народ та його історію, товариство повинно було «видавати популярні перекази з усіх галузей науки, які відповідали б поняттям народу та його потребам»². За своєю структурою товариство «Просвіта» спочатку було одноступеневою організацією (1868-1870 рр.). Після прийняття другого статуту, крім Головного відділу, що працював у Львові, товариство могло розповсюджувати свою діяльність на райони, де повинні були створюватися самостійні відділи, наділені правами проводити власні збори.

Основним напрямком діяльності «Просвіти» від початку й до кінця залишалося книгодрукування. Періодично «Просвіта» влаштовувала музично-декламаторські вечори, щорічно з академічною молоддю - вечорниці на честь Т. Шевченка, М. Шашкевича, а в 1873 р. Головний відділ зайнявся підготовкою до святкування 25-річного ювілею відміни панщини. Ці заходи, певною мірою, мали вплив на відродження української національної культури.

Таким чином, можна сказати, що «Просвіта» стояла біля керма культурного та громадського життя українців Галичини, залучаючи, в першу чергу, до цієї праці молодь, що мало велике виховне значення. Великі досягнення «Просвіта» мала у справі шкільного книгодрукування. Від 1876 р. видання шкільних підручників переходить до Наукового товариства ім. Т Шевченка. З часом вирішення шкільних та педагогічних проблем перебирає створене з допомогою «Просвіти» 1881 р. «Руське Педагогічне Товариство» (пізніше «Українське Педагогічне Товариство»). Головним завданням це Товариство вважало розвиток українських шкіл, створення цілісної системи національного виховання, тому в статуті так було сформульовано основну мету його діяльності: «а) промишляти над потребами руского народа на поли шкіл народних, середніх і висших, займатися основуваннєм руских шкіл і піддержувати всякі справи виховання публичного і домашнього на основі матерного язика; б) подавати членам поміч так моральну, як і матеріальну»³.

Не маючи змоги легально організувати «Просвіти» на території підросійської України, діячі освіти і культури пильно стежили за розвитком галицького товариства «Просвіта». З підросійської України надходили досить цінні матеріали до бібліотеки «Просвіти» від П. Куліша, М. Костомарова, О. Білозерського, О. Кониського та ін. Серед них були автографи та рукописи таких письменників, як Т Шевченка, Марка Вовчка, Л. Боровиковського, Д. Мордовця, І. Нечуя-Левицького, І. Тобілевича, Г Глібова, Б. Грінченка. Визначна поетеса і педагог Х. Алчевська передавала до галицької «Просвіти» свої твори. її праця в ділянці народної освіти та виховання сприяла духовному зближенню Сходу й Заходу України, виробленню однієї літературної мови. Видатний педагог і громадський діяч С. Русова з кінця 70-х рр. ХІХ ст. була співробітником видань галицької «Просвіти», друкувалася в періодиці товариства.

За десятиліття до Першої світової війни негативне ставлення офіційних кіл царської Росії до українського руху помітно збільшилося. Головна небезпека руху була саме в його культурній ролі, що загрожувало Росії національним та культурним розколом. Війна 1914 р. певною мірою була результатом такого настрою. Російська військова влада боялася пробудження національної свідомості серед солдатів-українців, які в той час опинилися в Галичині.

«Просвіта» була першим у Львові українським товариством, що прийняло на себе весь тягар окупаційної влади. Успіхи Росії на австрійському фронті в перші місяці війни дали можливість царському урядові зайнятися знищенням товариства. У першу чергу, закривалися філії й читальні, знищувалися книжки й умеблювання бібліотек. Найбільш важкі наслідки залишило насильницьке вигнання місцевої інтелігенції. Відбувалася руйнація української культури. Члени «Просвіти», що знаходилися за межами окупації, регулярно збиралися на засідання, 10-тисячним тиражем видали календар Товариства на 1915 рік і, крім цього, збірку поезій Б. Лепкого. У цей рік відбувається значний спад у книгодрукуванні. Найбільш плідні в плані книгодрукування для «Просвіти» були 1917 і 1918 рр. А в 1919 р. видавнича діяльність товариства знову майже припинилася у зв'язку з відсутністю матеріальної та поліграфічної бази і ворожого ставлення польської окупаційної влади. Головний відділ у цей час оголошує конкурс на кращі воєнні спогади 1914-1920 року⁴.

Отже, 1915-1920-й роки в історії «Просвіти» були періодом послаблення діяльності товариства, що зумовлено воєнною руйнацією. Надії на розширення книгодрукування покладалися на широке залучення нових членів до лав «Просвіти». Від початку своєї діяльності галицька «Просвіта» докладала чимало зусиль для наведення контактів з Україною, що належала Російській імперії.

У другій половині XIX ст. інтелігенція підросійської України об'єднувалася в нелегальні гуртки - «Громади». За словами Л. Березівської, «Громади - це перший досвід гуртування української інтелігенції та її праці на ниві національної освіти»⁵. «Громади» були аналогом галицької «Просвіти». Мета діяльності «громадівців», їх погляди на освіту, національну культуру були тотожними з поглядами західноукраїнських «просвітян». Можна стверджувати, що діяльність «Громад» - це передумова становлення «Просвіт» на території українських земель, що входили до Російської імперії.

Прийняті у жовтні 1905 р. Маніфест, яким проголошувалися політичні свободи, та «Закон про товариства та спілки» у березні 1906 р. дали змогу українській інтелігенції відкривати легальні товариства «Просвіта».

У центральних українських губерніях товариства «Просвіта» почали створюватися у 1905-1907 рр. «Просвіти» створювали бібліотечні, акційні, видавничі, артистичні комісії та секції. Обмежені можливості щодо видання українських книжок, проведення лекційної пропаганди, вшанування літературно-музичних вечорів були підставою для деякої централізації в роботі «Просвіт», загальну організаційну схему яких можна сформулювати таким чином: центральна «Просвіта» (частіше в губернському місті - там, де дозволено) - філії (в повітових містах чи по селах) - книгозбірні. Така організаційна структура «Просвіт» давала на початку XX ст. змогу встановити впливовий зв'язок української інтелігенції з трудящими, які потребували освіти.

На початку своєї діяльності всі дозволені «Просвіти» існували незалежно одна від одної, хоча завдання ставили перед собою однакові. Так, у статуті київської «Просвіти», складеному в травні 1906 р. Б. Грінченком, М. Грінченко та М. Лисенком, зазначалось, що товариство «має на меті допомагати розвитку української культури і першим чином просвіти українського народу його рідною мовою, працюючи в Києві та Київській губернії»⁶. Останнє положення було введене в статут на вимогу властей, котрі намагались територіально обмежити працю «Просвіт» і запобігти координації їх діяльності. Далі статут київської «Просвіти» розкриває шляхи досягнення поставленої мети: «а) видавати книжки, журнали, часописи і таке інше українською мовою; б) заводити свої бібліотеки, музеї, читальні та книгарні; в) споряджати публічні лекції і відчити, загальнопросвітницькі курси, спектаклі, літературно-музичні вечори, концерти і вистави; г) заводити стипендії, школи, захистки для дітей і дорослих, бюро праці та інші просвітницькі і добродійні заклади; д) оповіщати конкурси і премії за найкращі твори письменства та умілості»⁷. Можна сказати, що статути всіх «Просвіт», які виникли в цей період на терені українських земель, що належали Російській імперії, складались на зразок Львівської і були подібними один до одного майже у всьому.

Основними видами діяльності «Просвіт» були книгодрукування, видання шкільних підручників, створення народних бібліотек, читалень, влаштування курсів, постановка спектаклів, літературно-музичних вечорів та ін. Ці заходи сприяли відродження української мови, культури, традицій, звичаїв, обрядів.

Перші «Просвіти» на території України, що входила до Російської імперії, виникли в Катеринославі та Одесі наприкінці 1905 р. Катеринославська «Просвіта» (повна назва організації - «Літературно-артистичне українське товариство Просвіта» у Катеринославі) була заснована з жовтня 1905 р. Об'єднувала близько 400 членів, серед них професори Д. Яворницький, Д. Дорошенко, В. Біднов⁸. Із самого початку свого існування катеринославська «Просвіта» відзначалася активною діяльністю. Через влаштування лекцій, спектаклів, концертів, «просвітяни» поширювали національну культуру в народ. Вони почали видавати газету «Добра правда» (невдовзі вона була заборонена). Для просвітницького руху на Катеринославщині були характерними тісні зв'язки між губернською «Просвітою» та її філіями. Так, у листопаді 1911 р. катеринославці влаштували концерт українських бандуристів, перед яким Д. Яворницький прочитав українською мовою лекцію «Українські кобзарі, бандуристи та лірники». У червні 1912 р. катеринославська «Просвіта» влаштувала в місті народну етнографічну гулянку, крім того, лектор на прохання мануйлівчан прочитав робітникам залізничних майстерень лекції з краєзнавства українською мовою⁹.

Одеська «Просвіта» (кінець 1905 р.) багато уваги приділяла лекційній пропаганді культурних здобутків українського народу. 13 грудня 1906 р. «просвітянин» М. Сигаревич прочитав докладний реферат про Петра Могилу, але його обговорення було зірване забороною поліцейського чина. У 1907 р. з великим успіхом читалися лекції про творчість І. Котляревського, Т Шевченка, І. Нечуя-Левицького. Десять лекцій циклу «Історія України-Руси» прочитав протягом року С. Клепатський¹⁰. У роботі «Просвіти» брав участь її почесний член, приват-доцент Одеського університету О. Грушевський, який першим в Україні почав викладати з університетської кафедри українською мовою. Одеська «Просвіта» поширювала національну культуру шляхом відкриття бібліотеки, читальні, влаштувавши більше сотні вистав і літературно-музичних вечорів. Зокрема, у статуті артистичної секції одеської «Просвіти» зазначалося, що метою цієї секції є ознайомлення широких верств населення із найкращим репертуаром українського театру, розвиток і виховання артистичної вдачі громадян, «які її виявлять і матимуть хист до української сцени»¹¹. Музично-співоча секція «Просвіти» згуртовувала людей творчих, надавала можливість кожній особистості виявити свій талант, хист¹².

У червні 1906 р. в Києві виникло «Товариство «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка». Головою «Просвіти» був обраний Б. Грінченко, заступником - Л. Косач (Леся Українка), членами - С. Єфремов, В. Винниченко, Л. Яновська, С. Русова, І. Стешенко. Вітаючи перший організаційний збір товариства «Просвіта», Б. Грінченко сказав: «Наші просвітні товариства понесуть хвилі розумного життя, світло науки і мистецтва в найдальші закутки нашої Вкраїни, поширять і зроблять популярними надбання культури нашої української і світової»¹³.

За статутом, мета «Просвіти» - сприяти розвитку української культури і, головним чином, навчанню українського народу рідною мовою шляхом створення бібліотек, читалень, лекцій, читань, курсів, вистав, а також шляхом відкриття шкіл та інших просвітницьких установ у Київській губернії. Незважаючи на певні несприятливі умови, товариство вело активну діяльність. Видавнича комісія за неповні чотири роки існування «Просвіти» розглянула сотні рукописів і встигла видати 36 книжок. Шкільно-лекційна комісія провела 81 науково-популярну лекцію, 20 читань белетристичного характеру, 10 читань для дітей. Не маючи змоги відкрити хоча б одну школу, шкільна комісія зайнялася укладанням підручників і наукової термінології. На загальних зборах товариства «Просвіта» (30 травня 1908 р.) відмічалося, що шкільно-лекційна комісія сприяла «популяризації живим українським словом здобутків науки», організовуючи популярні лекції, проводячи систематичні курси з українознавства та інших наук¹⁴. Підкомісія дитячого читання і шкільно-виховна комісія розглянули дитячу літературу і напрацювали програму деяких предметів для початкового навчання. Артистична комісія влаштувала 25 літературно-музичних вечорів і концертів, бібліотечна - зібрала і систематизувала велику бібліотеку¹⁵.

Київській «Просвіті» з часу її заснування надходило багато листів - звернень від жителів міст і сіл України про допомогу в організації бібліотек, читалень, спектаклів. Так, селяни с. Колодистого Звенигородського повіту Єкатеринопольської волості звернулися до «Просвіти» з проханням допомогти у відкритті бібліотеки¹⁶, житель хутора Тихого Київської губернії Василь Рудь у листі прохав допомогти в облаштуванні читальні¹⁷. Гурток українців м. Олександрії просив київську «Просвіту» поділитися досвідом у заснуванні такого ж товариства, закликав до співпраці¹⁸. З міста Старокостянтинове Волинської губернії добродій Л. Мороз звернувся до «Просвіти» з проханням надіслати йому «всі томи Тобілевича, Кропивницького, Б. Грінченка, твори Квітки-Основ'яненка, Котляревського, Старицького, бо надумав відкрити театр, зібрав молодь, хоть вона і обрусівша»¹⁹.

27 грудня 1906 р. відкрилася «Просвіта» в Чернігові, яку очолили письменник М. Коцюбинський і громадський діяч І. Шраг. Незважаючи на постійні утиски з боку царизму, чернігівська «Просвіта» (кількість її становила більше 300 чоловік), активно сприяла розвитку українського національного руху серед місцевого населення. Не випадково в губернії значно зріс попит на українське друковане слово. М. Коцюбинський, І. Шраг спрямовували свої зусилля на прищеплення ідей національно-культурного відродження селянській молоді, розуміючи, що саме вона в недалекому майбутньому буде відігравати головну роль в українському русі²⁰.

Окремі архівні документи («Коцюбинський М.М. Товариство «Просвіта» в Чернігові. - Русовій С.Ф., члену товариства - 13 грудня 1907 р.», «Коцюбинський М.М. Товариство «Просвіта» в Чернігові - товариству «Просвіта» у Києві - 20 березня, 2 жовтня 1908 р.»)²¹ засвідчують, що чернігівська «Просвіта» активно співпрацювала з іншими «Просвітами», зокрема київською, влаштовуючи спільні літературно-музичні вечори, концерти та ін. Член київської «Просвіти» С. Русова була представником чернігівської «Просвіти» на з'їзді «Деятелей Народных университетов» у Петербурзі. Рішення про закриття чернігівської «Просвіти» у 1911 р. власті мотивували тим, що в майбутньому вона своєю діяльністю могла б викликати загрозу громадському спокою та безпеці.

Важливу національну культурно-просвітницьку діяльність вела житомирська «Просвіта» (1907-1912 рр.). У Житомирі було відкрито бібліотеку-читальню, регулярно влаштовувалися українські вистави та концерти. «Просвітяни» активно допомагали народним бібліотекам і лише за кілька місяців 1910 р. розіслали їм близько 500 книжок різного змісту. «Просвіта» організувала колективну передплату українських газет²².

Миколаївська «Просвіта», статут якої затверджений губернськими властями 16 лютого 1907 р., у цьому ж році упорядкувала популярний курс з історії України (10 лекцій), прочитаний М. Аркасом²³. Крім того, були прочитані лекція І. Волі «Індивідуальні риси української культури» та реферат П. Андріященка «Наша мова». Також, читалися реферати про життя і творчість Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського та ін. Тексти кращих рефератів про Т Шевченка та інших українських діячів, лекції з історії рідного краю подільська «Просвіта» передрукувала в невеличкі збірки, які потім розсилалися по селах для місцевих філій. Голова миколаївської «Просвіти» М. Аркас у зверненні до діячів київської «Просвіти» (2 березня 1907 р.) писав: «...всі ми маємо одну мету - добробут рідної Неньки - України, освіту і збудження самосвідомості і самоповажання серед нашого люду; праця за для осягнення цеї святої мети повинна бути одна і однакова, бо у єдності сила. Силою цією бажалося б бачить усі товариства «Просвіти», які існують і існуватимуть на широкій Україні нашій...»²⁴.

Отже, можна сказати, що основними напрямками культурно-просвітницької роботи діячі «Просвіт» вважали влаштування лекцій та літературно-музичних вечорів, присвячених історії українського народу, його культурі. Найбільш вдало цю роботу проводила київська «Просвіта», яка об'єднала плеяду блискучих ораторів і компетентних лекторів: М. Грушевського, С. Єфремова, Л. Старицьку-Черняхівську, І. Стешенка та ін. У своїй культурно-просвітницькій діяльності «Просвіти» надавали велике значення поширенню серед народу українського друкованого слова, яке «...повинно було нести під убогу сільську стріху світло науки в зрозумілій формі - рідною мовою»²⁵.

Результати перших кроків діяльності товариств «Просвіта» стали помітними дуже швидко. Працюючи нерідко відірвано одна від одної, в різних умовах, «Просвіти» підняли дух українців, почуття їхньої національної та людської гідності, підвищили інтерес до свого народу, своєї мови і літератури. «Просвіти» стали осередками національної культури в українських містах і селах.

Отже, на формування українського просвітительства вплинули демократичні процеси, що відбувалися у суспільстві, та західноєвропейський просвітницький рух. Першими були українсько-галицькі землі, які відчули його прояв. Галицьке просвітництво пов'язане з національно- культурним рухом. Важливою подією в культурному житті Галичини було відкриття просвітницького товариства «Просвіта». Значно пізніше, за відомих причин, ці товариства з'являються на території українських земель, що входили до складу Російської імперії. Українські «Просвіти» охопили сфери освіти, культури, політики, мистецтва, науки. «Просвітяни» дбали про відродження рідної мови (видаючи книги, журнали українською мовою, відкриваючи бібліотеки, читальні, книгарні), української культури, традицій, звичаїв, обрядів (влаштовуючи лекції, спектаклі, літературно-музичні вечори, вистави, концерти), формування працьовитості у молоді (відкриваючи бюро праці, видаючи літературу з сільського господарства).

Література

просвітницький рух культурний відродження

1. Нарис історії «Просвіти» / Р. Іванчук, Т. Комаринець, І. Мельник, А. Середяк [за ред. І. Мельника]. - Львів-Краків-Париж, 1993. - 232 с.

2. Там само. - С. 18.

3. Яцкевич І. Світлий промінь буття народного: З історії товариства «Просвіта» на Україні // Україна. - - № 38. - С. 14-15.

4. Нарис історії «Просвіти» / Р. Іванчук, Т. Комаринець, І. Мельник, А. Середяк [за ред. І. Мельника]. - Львів-Краків-Париж, 1993. - С. 45.

5. Березівська Л.Д. Проблеми освіти та виховання в діяльності київських просвітницьких товариств (ІІ половина ХІХ - початок ХХ ст.).: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. - К., 1998. - С. 7.

6. Статут київського товариства «Просвіта», затверджений губернським у справах про товариства присутствієм 26 травня 1906 р. за № 1 // Киевская старина. - 1906. - Т. ХСІІІ. - С. 27.

7. Там само.

8. Нариси українського шкільництва (1905-1933) / За ред. О.В. Сухомлинської. - К., 1996. - С. 67.

9. Там само.

10. Просвітянин. Товариство «Просвіта» в Одесі // Україна. - 1907. - Т. 1. - № 2. - С. 48.

11. Устав Українського товариства «Просвіта» в Одесі та супровідний лист до правління Кримсько-Кавказького гірського клубу від члена товариства С.П. Шелухіна. 6 січня 1909 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф. 182. - № 309. - Арк. 2.

12. Українське товариство «Просвіта» в Одесі. Статут артистичної та музично-співочої секції (1909 р.) // ІР НБУВ. - Ф. 182. - № 70. - Арк. 1.

13. Грінченко Б.Д. Передмова // Просвітянин. - 1918. - № 1. - С. 1.

14. Протоколи загальних зборів членів товариства «Просвіта» у Києві за 30 травня - 8 червня 1908 р. // ІР НБУВ. - Ф. 114. - № 4. - Арк. 2.

15. Одинец П. К вопросу об украинском народничестве. Опыт программных вопросов для изучения украинской национальной идеи // Киевская старина. - 1906. - Т. СХІІІ. - С. 34.

16. Листи жителів сіл і міст України, товариства «Просвіта» у Миколаєві до товариства «Просвіта» у Києві про допомогу їм в організації бібліотек, просвіт, спектаклів за 18 вересня 1906 р. - 23 березня 1907 р. // ІР НБУВ. - Ф. 114. - № 126. - Арк. 5.

17. Там само. - Арк. 11.

18. Там само. - Арк. 24.

19. Там само. - Арк. 26.

20. Євселевський Л.І. «Просвіта» в Наддніпрянській Україні. - К., 1993. - 128 с.

21. Коцюбинський М.М. Товариство «Просвіта» в Чернігові. - Русовій С.Ф., члену товариства - 13 грудня 1907 р. // ІР НБУВ. - Ф. 159. - № 142. - Арк. 1; Коцюбинський М.М. Товариство «Просвіта» в Чернігові - товариству «Просвіта» у Києві. - 20 березня, 2 жовтня 1908 р. // ІР НБУВ. - Ф. 114. - № 135. - Арк. 1-3.

22. Євселевський Л.І. «Просвіта» в Наддніпрянській Україні. - К., 1993. - 128 с.

23. Сарбей В.Г. Микола Аркас і його «Історія України-Русі» // Аркас М.М. Історія України-Русі. - К., - С. 37.

24. Листи жителів сіл і міст України, товариства «Просвіта» у Миколаєві до товариства «Просвіта» у Києві про допомогу їм в організації бібліотек, просвіт, спектаклів за 18 вересня 1906 р. - 23 березня 1907 р. // ІР НБУВ. - Ф. 114. - № 126. - Арк. 43.

25. Хміль І. Політичні метаморфози Симона Петлюри // Україна. - 1991. - № 4. - С. 18.

Размещено на Allbest.ru