Будівничі сільського господарства другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: вплив громадсько-просвітницької діяльності та соціально-інтелектуального оточення П.М. Дубровського (1857-1916) на розвиток української нації

— зодчим духовного возрождения общества. В статье представлены авторские суждения о менталитете отдельных представителей научного окружения ученого.

Annotation

Ivanchenko L.A. The builders of agricultural of the second half of the XIX th - the beginning of XX th centuries: the influence of publish-educational activities and social-intellectual representation of P.M. Dubrovsky (1857-1916) on the development of Ukrainion nation

After the abolition of serfdom in the Russian Empire, meaningful intelligence in all spheres of public life took place. P.M. Dubrovsky (1857--1916) was the agronomist, who in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries promoted the development of agriculture. In addition, he belonged to those outstanding personalities who were the architects of the spiritual revival of society. The article presents author's judgments about the mentality of individual representatives of the academic environment of a scientist.

Key words: Dubrovsky PM, Chykalenko Ye.H., Obreimov V.I., Benzyn V.M., Werner K.A., Fortunatov O.F., NepliuievM.M., cultural-educational activity, agricultural schools, agricultural research.

Вивчення та аналіз біографій визначних постатей є важливим кроком до пізнання історії. Відродження імен, розкриття діяльності особистостей, їхнього внеску у складову національного прогресу - важливий аспект історичних розвідок. У даному дослідженні суб'єктивно-об'єктивні відносини постають як визначальні, що відповідають гуманістичному змісту сучасного пізнання. Розглядаючи життєвий шлях П.М. Дубровського в оточенні кількох персоналій, аналізуючи сукупність зовнішніх та внутрішніх факторів, взаємозв'язків і середовища, розкривається еволюція їх діяльності в історичному контексті. Про виховання, суспільне оточення, вплив трудової і громадської діяльності П.М. Дубровського, соціальну проекцію діянь вченого та його однодумців - слід, залишений по собі в історії, викладено у статті.

У 1857 р. в с. Гамаліївка Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині настоятеля Харлампієвського монастиря народився Павло Михайлович Дубровський - майбутній вчений, перший урядовий Полтавський агроном, редактор, перекладач, просвітник і організатор введення наукових методів у сільське господарювання.

Виховання та домашня атмосфера мали особливий вплив на формування світогляду дітей. В родині, окрім Павла, були ще молодші брат Дмитро та сестра Марія [1, арк. 228-235 зв.]. При монастирі діяло училище, в якому навчалося 15 дівчаток. Закон Божий в училищі і церкві викладав настоятель [2]. Можна припустити, що П.М. Дубровський, як старший син, з дитинства брав посильну участь у цьому. Вірогідно, це стало основою при виборі професії. Захоплення природою, дослідницькою справою, бажання покращити та полегшити умови сільського господарювання беруть свій початок від середовища, в якому ріс майбутній вчений.

За законами того часу П.М. Дубровський, як син священика, був зобов'язаний отримати духовну освіту, яку він здобув у Стародубському духовному училищі та Чернігівській духовній семінарії. Після закінчення цих закладів, досягши повноліття, у 1877 р. він вступив до Петров- ської землеробської і лісівничої академії.

У 1882 р. дійсний студент П.М. Дубровський закінчив два відділення і отримав ступені кандидата з лісівництва і землеробства. Фахову діяльність розпочав у Курському статистичному бюро - за дорученнями місцевої губернської земської управи робив обстеження і детальний опис приватних господарств [3]. Та найвизначнішою подією того року і всього подальшого життя, що відіграла велику роль у фаховій діяльності вченого, стало одруження з Надією Василівною Беспаловою (1861-?). В родині народилось троє дітей - Ксенія (1884), Борис (1887) та Олена (1894) [4, арк. 204].

У 1883 р. для розвитку сільського господарства запроваджена була урядова програма створення нижчих сільськогосподарських шкіл у маєтках та повітах. За розпорядженням Міністерства землеробства і державних маєтностей (МЗіДМ) та за пропозицією К.П. Арнольді у березні 1884 р. П.М. Дубровського призначають управляючим маєтку у Суджанському повіті Курської губернії, щоб організувати і очолити там Кучерівську нижчу сільськогосподарську школу [4, арк. 203 зв.].

У 1887 р., після першого випуску учнів, Павло Михайлович переходить на роботу статиста до Тамбовського губернського земства, де обстежує приватні господарства губернії.

У 1888 р. вийшов закон, яким передбачалося введення у Російській імперії посад губернських урядових агрономів - запровадження таких (як експеримент) терміном на три роки лише у деяких губерніях країни. Основним обов'язком губернських агрономів на початковому етапі було проведення публічних лекцій і бесід із господарями. П.М. Дубровський на державному рівні став одним із перших таких службовців у країні 1 жовтня 1889 р. [5].

17 плідних років науково-дослідної, просвітницької, громадської діяльності Павло Михайлович провів на Полтавщині, активно долучився до роботи Полтавського сільськогосподарського товариства, десять років обіймав посаду віце-президента організації, певний час очолював Полтавське дослідне поле, виступав одним із генераторів запровадження наукових методів господарювання.

З метою розвитку сільського господарства губернський агроном проводив низку досліджень, підтримував і всебічно стимулював організаційну діяльність землевласників у регіоні, впевнено вів наукову й просвітницьку роботу серед населення. Його активність охоплювала різні ланки сільськогосподарських проблем: обробіток ґрунту - глибина оранки, сівозміна, техніка травосіяння; питання вирощування кормових буряків; ентомологія та боротьба зі шкідниками злакових рослин і садових культур; сільськогосподарське технічне знаряддя - удосконалення, випробування, впровадження нових моделей механізації у господарствах; садівництво - завезення і розведення нових видів; скотарство - відгодівля та розведення тварин, проблема кормовиробництва та багато інших.

Ініціативою і стараннями Павла Михайловича в Полтавській губернії утворювалися насіннєві склади, поширювались країною нові види рослин, які є звичними для нас сьогодні - кукурудза, цукрові і кормові буряки, еспарцет, тимофіївка, лісова чина Вагнера, янтарне та цукрове сорго, кормовий горох тощо; володимирська вишня, різносортові абрикоси, сливи та ін.

Вагомий внесок фахівець-аграрій зробив у налагодження процесів механізації. Завдяки його ініціативі в повітах відкривалися склади сільськогосподарської техніки та реманенту, проводились виставки-ярмарки сільськогосподарських знарядь. Ним було ініційовано створення племінних пунктів та здійснено завезення племінного матеріалу для розвитку вівчарства [6], створено племінні пункти для розведення великої рогатої худоби порід симентальської та шортгорн. Губернським агрономом було завезено плідників м'ясної та сальної (йоркширська і беркширська) породи свиней та розроблено схему відгодівлі; налагоджена система заготівлі та збуту продукції. Не менш вагомі його здобутки в галузях бджільництва, хмелярства, садівництва, лісорозведення, тютюнництва, конярства та продуктів їх переробки.

П.М. Дубровський ретельно дослідив проблему вирощування і переробки лікарських рослин. Завдяки його ініціативі було створено дослідне поле лікарських рослин у Лубнах, яке нині функціонує як Дослідна станція лікарських рослин [7].

Для розвитку сільського господарства наприкінці ХІХ ст. у масштабах губернії постала необхідність розширення спектру діяльності: організація шкіл, лекцій, курсів, виставок; обстеження земель та моніторинг методів господарювання як заможних господарів, так і простого селянства. Неодноразово П.М. Дубровський виступав консультантом і помічником у створенні сільськогосподарських шкіл, підтримував нововведення, сприяв дослідженням. Вчений добре розумів, наскільки нелегкою є праця піонерів-першопроходців, де мають місце не лише перемоги, а й невдачі та поразки. Авторитетний урядовий агроном підтримував колег у орієнтації господарських робіт на наукові знання. Губернський агроном умів вирішувати проблемні питання, підносячи їх на більш якісний рівень. За досить короткий час він здобув авторитет, повагу від населення і колег. Значимість агронома у справах розвитку сільськогосподарської науки була відмічена і на державному рівні - у 1896 р. його обрали членом-кореспондентом Вченого Комітету МЗіДМ [8]. Того ж 1896 р. П.М. Дубровський ініціював створення друкованого органу Полтавського товариства сільського господарства - журналу «Хуторянин». Разом з іншими видатними особистостями і членами Полтавського товариства сільського господарства П.М. Дубровський сприяв створенню бібліотеки у Полтаві (сучасна обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Котляревського) [9].

У 1906 р. П.М. Дубровського направляють на відродження підупалого Уманського училища садівництва. В чарівному куточку вчений провів два нелегких роки, отруєні масою інсинуацій, пліток і доносів [10]. Зважаючи на фахові здібності і специфіку спілкування, П.М. Дубровський вніс низку пропозицій та практично реалізував прогресивні ідеї для відновлення закладу [11, с. 6]. За національні ідеї та підтримки студентів у 1908 р. його було знято з посади [12], переведено до Петербурга редактором журналу «Сельское хозяйство и лесоводство», який на той час був у занепаді і не видавався [13]. За кілька років учений зумів підняти це видання на рівень одного з провідних галузевих журналів.

Наукова спадщина П.М. Дубровського налічує понад 400 праць. Найбільш показовими є звіти та доповіді, в яких деталізовано викладено процес дослідження проблеми та власна думка аграрія щодо шляхів подолання.

Упродовж життя Павлу Михайловичу довіряли найважчі ділянки роботи, знаючи його стійкий характер, цілеспрямовану натуру, уміння працювати з представниками різних соціальних станів. Помер він 30 листопада 1916 р., похований на Смоленському кладовищі Санкт-Петербурга [11].

У ході вивчення біографії П.М. Дубровського виявлено характерну особливість - життєвий і творчий шлях вченого неодмінно супроводжували любов до природи і патріотизм, захоплення дослідництвом і його практичне втілення, цілеспрямованість і порядність, громадська активність і чіткі національні переконання. «Павло Михайлович завжди був осередком, акумулятором оточення, навколо нього створювалось певне товариство і та дружба зав'язувалась на все життя», - так писав про вченого його колега О. Іллічевський [6]. Це соціально-інтелектуальне оточення в подальшому подарувало для галузевої науки низку технологій і методів з розвитку сільського господарства, сприяло результативному сплеску в науковому поступі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

На думку іспанського філософа Рафаеля Альвіри, будь-яке підприємство чи корпорація стануть дуже жорстким середовищем, якщо в них будуть існувати лише зовнішні стосунки, побудовані на матеріальній зацікавленості [14, с. 40]. Автор дослідження висуває думку, що співпраця, взаємовплив колег, родичів, друзів П.М. Дубровського, поєднання їх загальнолюдських, побутових і фахових рис дали вагомі позитивні результати для розвитку сільського господарства та культурно-просвітницької сфери.

Євгена Харлампієвича Чикаленка - видатного громадського діяча (1861-1929) - називають менеджером українського руху. Цей поміщик, як і П.М. Дубровський, не лише навчав селян агрономії, а й був зберігачем і популяризатором національної традиції [15]. Знайомі вони були зі студентських років [16, с. 95]. Інтереси друзів доповню - вались і помножувались, що проявилось у чіткому розумінні важливості навчання населення та вживанні української мови в наукових колах, освітніх закладах, у побуті.

За розпорядженнями імператора Олександра І від 18 травня 1876 р. і 8 жовтня 1881 р. заборонялося друкувати наукову літературу українською мовою, дозволялась «лише белетристика» [17, с. 40]. В одному з агрономічних часописів, журналі «Хуторянин», друзі українською подавали оригінальний за змістом і формою науковий матеріал у жартівливій формі - «Розмову пана і господаря» [18]. Згодом, з 1897 р., було видано окрему серію науково-популярних брошур «Розмови про сільське хазяйство» (п'ять книжок), а в журналі «Хуторянин», як головний редактор, П.М. Дубровський розмістив рецензії на ці збірки [19]. «Розмови» мали таку величезну популярність, що перекладалися на румунську і російську мови [20]. Таким завуальованим способом П.М. Дубровський та Є.Х. Чикаленко зуміли обійти цензуру й опублікували цінну сільськогосподарську інформацію у вигляді фейлетону, де науковий матеріал подано доступно й водночас фахово. «Розмови» за своїм значенням вийшли за межі аграрного сектору і на сьогодні мають цінність як джерело інформації про розвиток економіки та шляхів сполучення, зокрема, залізниць, якими вивозили до Одеси зерно та іншу сільськогосподарську продукцію для експорту [21].

Б.Д. Грінченко (1863-1910) високо оцінив «Розмови» і схвально відгукнувся на оригінальність стилю й літературну роботу друзів, про що зазначає у листі автору збірок: «Се ви дуже добре діло почали, було б добре, коли б і ще далі друкували книжки в такому жанрі» [20].

Отже, діяльність П.М. Дубровського і Є.Х. Чикаленка щодо популяризації наукових методів господарювання проводилась з урахуванням національних особливостей. Друзі створили своєрідний тандем у справі поширення сільськогосподарських знань, обходячи заборони урядової цензури.

З 1905 р. П.М. Дубровський був членом Імператорського Вільного економічного товариства (ІВЕТ) та Благодійного товариства з розповсюдження і видання загальнодоступних книг при ІВЕТ, піклувався про забезпеченість книжкового фонду бібліотеки цього товариства, займався розповсюдженням наукових видань українською [11]. Вже в Петербурзі, перебуваючи на посаді редактора журналу «Сельское хозяйство и лесоводство» з 1912 р., він як Голова 1-го сільськогосподарського відділу ІВЕТ керував Комісією з розповсюдження сільськогосподарських відомостей, виданням Покажчика сільськогосподарської літератури, був рецензентом доступної сільськогосподарської літератури, забезпечував українських вчених науковими публікаціями та періодикою.

В одному з номерів «Хуторянина» знаходимо рецензію П.М. Дубровського на книгу «Сільскі пригоди (про випаси). Оповідання селянина» [22] автора Фадея Рильського, видану в Петербурзі товариством ІВЕТ. Це свідчить про постійну популяризацію української книги, підтримку авторів і знайомство з широким колом української інтелігенції кінця ХІХ - початку ХХ століття.

В журналі «Хуторянин» П.М. Дубровський неодноразово торкався історії вжитку «місцевої народної мови для цілі розповсюдження знань в народі» -викладання в школах українською. Як редактор видання, він акцентував увагу на те, що в 1869 р. президент Полтавського товариства сільського господарства князь Л.В. Кочубей уже писав звернення «Про необхідність розвитку ремесел в народі»: «Без сумніву, для успіху поширення ремісництва потрібно розповсюдження друкованих посібників в школах. І основною метою подібних популярних посібників, яке не замінити ніякою літературною правильністю і красою, це - зрозумілість, для якої в ім'я користі можна пожертвувати літературними упередженнями. Найкраща зброя доступності у викладенні знань

- це та мова, яку чує дитина з колиски» [23].

Є. Чикаленко підкреслював любов і відданість Україні друга і колеги П.М. Дубровського: «По скінченні академії він був учителем хліборобської школи в Криму, ... скрізь обережно, але послідовно вів українську лінію» [16, с. 95].

Є підстави стверджувати, що П.М. Дубровський практикував викладання в школах сільськогосподарських дисциплін українською мовою, оскільки керівника Уманської школи садівництва було знято з посади як прихильника культурної автономії України [24].

Серед товаришів і однодумців П.М. Дубровського - кандидат математичних наук Василь Іванович Обреїмов (1843-1910) [25] - прогресивний і талановитий вчитель математики і фізики, який вільно володів англійською. Він проводив наукову і краєзнавчу діяльність, вирізнявся вільнодумством, мав атеїстичні погляди, проповідував гендерну рівність тощо. За таке вільнодумство вчитель був висланий до В'ятської губернії без права вчителювання. У 1878 р. він емігрував до Швейцарії, жив у Франції (там народився його син Іван Обреїмов (1894-1981) - відомий фізик-експериментатор, Академік АН СРСР) [26]. Незабаром В.І. Обреїмову вдалося повернутися до Росії. Якийсь час він мешкав у Павловську біля Петербурга, згодом переїхав на Полтавщину, організував Полтавську ремісничу колонію для неповнолітніх злочинців, серед викладачів якої був і П.М. Дубровський [27, с. 59].

Ще один колега і соратник П.М. Дубровського - випускник Петровсько-Розумовської землеробської і лісової академії, прихильник революційних поглядів, вчений-дослідник, перший директор Полтавського дослідного поля

- Борис Петрович Черепахін (1860-1901) [28]. Під час навчання в академії вони входили до складу одного революційного гуртка [29]. В Полтаві друзі плідно просувались в напрямку впровадження наукових досягнень у ведення сільського господарства, підтримували ініціативи вчених, ділились знаннями. Їхнє взаєморозуміння і взаємоповага давали гарні плоди наукових досліджень, перемагаючи численні насмішки та недовіру до експериментаторства.

Олексій Федорович Фортунатов згадує про П.М. Дубровського як про друга, з яким він був знайомий і товаришував ще з Петровської академії, а потім разом оглядав землі Тамбовської губернії [30, с. 11]. О.Ф. Фортунатов (1856-1925) у 1874 р. закінчив Московську гімназію, навчався в Московському університеті на історико-філологічному і медичному факультетах. Одночасно навчався на сільськогосподарському відділенні Петровської землеробської і лісівничої академії [31, с. 9], де й познайомився з П.М. Дубровським. Після закінчення закладу залишився там на викладацькій роботі. У Петровці здобув звання професора сільськогосподарської енциклопедії і сільськогосподарської статистики (1884-1893). Його магістерська робота «Урожаи ржи в Европейской России» (1894) була належно оцінена Російським географічним товариством, яке нагородило О.Ф. Фортунатова великою золотою медаллю. В роботі вчений аналізував залежність урожаїв жита від природних і кліматичних факторів, хронологію продуктивності сільського господарства на території Російської імперії за сто років. Статистичні дослідження, що О.Ф. Фортунатов проводив в Московській, Самарській, Тамбовській губерніях, фіксувалися у статистичних звітах губернських земств.

Викладацька діяльність О.Ф. Фортунатова теж мала розлогу географію - він був професором Петровської академії, Новоалександрійського інституту (кафедра загальної, сільськогосподарської і лісової статистики) (1894-1899), Київського політехнічного інституту (кафедра сільськогосподарської економіки та статистики) (1899), викладав в Комерційному інституті, в університеті ім. Шанявського, на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах, у Вищому технічному училищі. Вчений ретельно досліджував географію польових культур. Його лекції і праці були насичені фактами, чіткістю й лаконічністю. О.Ф. Фортунатов друкувався в різних наукових журналах, зокрема «Трудах вольного экономического общества», а його статті користувались такою популярністю, що були перекладені італійською і німецькою мовами.

Серед друзів П.М. Дубровського є ще одна неординарна особистість - Василь Митрофанович Бензин (18811973) [32] - учений-селекціонер, історик Церкви. Походив з родини священика Таврійської губернії. Після закінчення духовної академії був направлений професором духовних семінарій у США. У 1912 р. отримав ступінь магістра в Міннеапольському університеті (штат Мінесота, США) і захистив дисертацію про засухостійкі сільськогосподарські рослини; мав досвід роботи в Міністерстві землеробства США. В.М. Бензин був людиною активною і прогресивною - сприяв формуванню російського емігрантського руху в США, створенню Свято-Тихоновської і Свято-Володимирської семінарій США [33]. В.М. Бензин про свого друга П.М. Дубровського казав, що, незважаючи на життєві труднощі і соціально-історичні зміни, той зберіг разючу скромність і в приватному житті, і на суспільних теренах, мав дивовижну м'якість характеру з юнацькою свіжістю думки; розмова з ним вражала глибиною зауважень, широтою кругозору і різносторонньою освіченістю в галузі найскладніших і спеціальних питань агрономії і сільськогосподарського життя [34].

Підсумовуючи вивчення даного аспекту, можна визнати, що В.М. Бензин і П.М. Дубровський мали широке коло спільних інтересів, які були спрямовані на формування корисного для людей і цінного для науки та суспільних справ.

Спільні з П.М. Дубровським уподобання розділяв старший редактор Статистичного відділу МЗіДМ, статист-агроном, керівник П.М. Дубровського в Курському бюро Костянтин Антонович Вернер (1850-1902). Народився він в Кам'янець-Подільській губернії, був слухачем Київського університету св. Володимира. Належав до кола вільнодумців, за що потрапив під нагляд поліції, був арештований, перебував у засланні разом з В.Г. Короленком (1853-1921) [35]. Як і К.А. Вернер, П.М. Дубровський теж вирізнявся вільнодумством: «По сведениям 1905 г. «отличался крайне свободным направлением» и не стеснялся в суждениях о правительстве» [36].

Найближчий друг П.М. Дубровського - його дружина Надія Василівна Беспалова (1861-?) - дворянка, донька колезького асесора. Народилась в Сімферополі, закінчила Сімферопольську гімназію, жіночі медичні курси в Петербурзі. Там же 1881 р. була вперше заарештована по справі терористичної фракції соціально-революційної партії, вдруге заарештована в Курську у 1882 р. Перебувала під наглядом поліції до 1903 р. В Полтаві брала активну учать в діяльності культурно-просвітницьких організацій у справі відкриття недільних жіночих шкіл, гуртків народних читань тощо [37].

На початку професійного шляху, коли П.М. Дубровський очолював Кучерівську сільськогосподарську школу, викладачем предметів садівництва, городництва і бджільництва був випускник Нікітського училища садівництва Микола Васильович Беспалов - брат дружини. Очевидним є те, що П.М. Дубровський умів будувати стосунки з близькими та оточуючими таким чином, що родинні зв'язки скріплялись фаховими інтересами, а фахові інтереси перетікали в дружбу.

Сім'я Павла Михайловича та Надії Василівни Дубровських акумулювала в собі прогресивні ідеї, була постійним джерелом просвітництва. В їхньому домі влаштовувались лекції-зустрічі, вечори-читальні [38]. Сімейна діяльність родини Дубровських сприймалась і цінувалася громадськістю. Відомості про роботу вносилось в офіційні довідники [25; 27; 38; 39], що видавалися як централізовано, так і в губерніях та областях Російської імперії.

Навчально-просвітницький спадок, який залишили по собі П.М. Дубровський та його друзі-колеги, є цінним історичним і науковим джерелом. Огляд даного дослідженого матеріалу дає підстави вважати, що колегами і друзями П.М. Дубровського були особи, які мали позитивне життєве кредо, слідували своїм принципам, і, незважаючи на перипетії долі, досягали мети.

Вважаємо, що є сенс згадати ще про одного уродженця Глухівщини - Миколу Миколайовича Неплюєва (18511908). На даний час не виявлені конкретні свідчення і документи про дружбу між цими двома особистостями. В даному випадку керуємося територіально-осередковими чинниками впливу і записами в офіційних документах Петровської землеробської і лісівничої академії, де зазначається про успішність студентів Михайла Дубровського і Миколи Неплюєва [40]. Як і П.М. Дубровський, Неплюєв народився на Чернігівщині, виховувася у порядній родині, був дотичний до духовної сфери суспільства. Після отримання юридичної освіти, дипломатичної служби в Мюнхені в 1877 р. М.М. Неплюєв вступив до Петровської академії вільним слухачем. Певний час був членом «Общества для пособия нуждающимся студентам Петровской земледельческой и лесной академии» [41, с. 2]. В 1882 р. отримав у спадок від батьків хутір [42, с. 144], на якому намагався створити модель довершеного суспільства - Хрестовоздвиженське православне братство. В цій общині чоловіки і жінки мали рівні права.

Свою місію М.М. Неплюєв, як і П.М. Дубровський, вбачав у втіленні ідеї служіння справі підвищення духовного рівня і якості матеріального життя селян. На його думку, покликання поміщиків в тому, щоб опікуватись освітою народу, адже вони є носіями симбіозу матеріального та інтелектуального. Цю ідею сповідували і П.М. Дубровський, і Є.Х. Чикаленко - особистості, які намагались абсолютні моральні цінності перевести в галузь практичної етики.

У 1885 р. М.М. Неплюєв започатковує на родинному хуторі чоловічу сільськогосподарську школу, а незабаром - у 1891 р. - жіночу, яка носила назву «Школа землеробства». Простежується подібність в організації та налагодженні навчально-практичного процесу в школах, відкритих Дубровським на х. Кучерове і Неплюєвим на х. Воздвиженському. В основу виховання був покладений принцип всебічного розвитку дитини, який поєднував розумове, фізичне і моральне зростання.

На противагу В.І. Обреїмову (нам невідомо про релігійні настрої Дубровського), Неплюєвим були запроваджені особливі канонічні правила Воздвиженського братства, які в церковному оточенні вважались вільнодумством і єрессю, хоча мали на це дозвіл єпархіального очільника. В подальшому погляди М.М. Неплюєва, праці і діяльність духовного спрямування викликали зацікавленість у суспільства, і його було запрошено читати лекції у Московській духовній академії (1907 р.).

Подібність напрямків діяльності, особистісних якостей П.М. Дубровського та М.М. Неплюєва найвиразніше прослідковується в умінні єднати, служити, генерувати новітнє. Задуми та ідеї цих особистостей були реалізовані і зайняли певне місце в історії.

Чернігівсько-Сіверська земля багата людьми неординарними, особиста ініціатива яких сприяла утворенню творчих об'єднань, шкіл, лікарень, музеїв, інших установ. Їхні починання мали продовження в часі, незважаючи на політичні зміни в соціумі чи перипетії життя. Завершуючи стислий аналіз життєвого шляху, фахової та громадсько-просвітницької діяльності П.М. Дубровського у порівнянні з біографіями його колег-однодумців-друзів, констатуємо, що їх історична роль визначається, насамперед, гуманістичними ідеями та ідеалами, які залишаються актуальними дотепер. Ґрунтовні фахові знання, фундаментальний підхід до справи сприяли плідній науково-організаційній діяльності, становленню аграрної науки в державі.

В контексті досліджень суспільних зв'язків і відносин згадані персоналії займали чільне місце у напрямку збереження духовності та моральних цінностей, національної культури. Вони вміли реалізовувати сміливі проекти, згуртовуючи навколо себе подібне оточення, прямували курсом здійснення поставлених завдань, що викристалізувалися з первинного середовища та ментальності, закладених у батьківському домі, й залишились константами, незважаючи на зміни у соціокультурному просторі держави кінця ХІХ- початку ХХ ст. Крокуючи у майбутнє, варто відкрити забуті імена та віддати належне тим, хто залишив по собі історичну спадщину.

Посилання

1. Державний архів Чернігівської області, ф. 679, оп. 3, спр. 252. арк. 228-235 зв.

2. Літопис Свято-Харлампіївського жіночого монастиря, - Конотоп, 2013. - 40 с.

3. Статистические сведения о продовольственных средствах крестьянского населения Курского, Льговского, Суджанского, Дмитриевского и Фатежского уездов Курской губернии в 1883-1884 г. / [сост. по сведениям Стат. бюро при Курск. губ. зем. управе. - Курск : тип. губ. земства, 1884. - 87 с.

4. Російський державний історичний архів, ф. 381, од. зб. 47, спр. 541.

5. Журнал экстренного заседания Полтавского сельскохозяйственного общества 6 декабря 1889 г. // Журн. Полтав. о-ва сел. хоз-ва за 1889 г. - Полтава: Тип. губ. прав., 1890. - Вып. 3. - С. 22

6. Илличевский О. Полувековая деятельность Полтавского общества сельского хозяйства / О. Илличевский // Хуторянин. - 1915. - № 52. - С. 1067.

7. Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// dslr-naan.com.ua/index.php?option=com_content&view=article &id=33&Itemid=197.

8. Краткий обзор деятельности Министерства земледелия и государственных имуществ за второй год его существования // Изв. Мин. земл. и гос. им-в. - 1896. - № 29 (18 июн.). - С. 468.

9. Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені І.П. Котляревського. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://library.pl.ua/library/istorichna_dovidka.

10. Котельников В. Павел Михайлович Дубровский / В. Котельников // Вестник сельского хозяйства. - 1916. - № 51-52. - С. 4.

11. В-ъ. П. М. Дубровский [некролог] / В-ъ // Сельское хозяйство и лесоводство. - 1916. - Т. ССШ, год LXXVI (ноябр. - дек.). - С. 5-11.

12. Деятели революционного движения в России. Био-библио- графический словарь. От предшественников декабристов до падения царизма. - Т. 3. - 80-е годы. - Вып. ІІ. - Г-З. - М.: 1934. - Стб. 1263-1264.

13. П.М. Дубровский. Некролог // Известия Министерства земледелия. - 1916. - № 50 (воскресенье, 11-го декабря). - С. 1065.

14. Рафаэль А. Место, куда возвращаются. Размышления о семье / Пер. с исп. И. Усятинской. - К.: Дух і літера, 2015, - 88 с.

15. Панченко В. Менеджер українського руху. Тиждень - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tyzhden.ua/History/38335 .

16. Чикаленко Є. Спогади (1861-1907) / Є. Чикаленко. - К.: Тем- пора. - 2003. - 415 с.

17. Вергунов В.А. Полтавському товариству сільського госпо- дарства - 150 років: віхи видатних діянь на благо України / В.А. Вергунов; ННСГБ НААН. - К.: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2015. - 52 с.

- (Іст.-бібліогр. сер. «Аграрна наука України в особах, документах, бібліографії»; кн. 76). - 51 с.

18. Розмова пана і господаря // Хуторянин. - 1901. - № 6. - С. 93.

19. Дубровский П. / [Рецензія] // Хуторянин. - 1901. - № 25. - С. 408-409. - Рец. на кн. : Чикаленко Е. Розмова про сільське хозяйство. - СПб: Изд. благотворит. общ., 1901. - 4 кн. «Виноград».- 40 с.

20. Гриськов А. Євген Чикаленко: людяність у вимірі часу. Провінційні хроніки. Ананьїв-інфо. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ь^р://шшш.апапіеу.іп1:о/Євген-Чикаленко-людя- ність-у-вимірі-часу.

21. Рогожа М.М. «Розмови про сільське господарство» Є. Чи- каленка як джерело в контексті «Матеріальної тканини нашої історії». - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://inb.dnsgb. com.Ua/2018-1/.pdf.

22. [Рецензия] / П. Д. [П. Дубровский] // Хуторянин. - 1905. - № 45-46. - С. 941-942. - Рец. на кн. : Мускатблит Ф. Народное представительство / предисл. А.С. Изгоева. - Одесса: Изд. Распопова, 1905; на кн.: Рильський Ф. Сільскі пригоди (про випаси). Оповідання селянина. - СПб: Изд. благотвор. общ. изд. общеполезных и дешевых книг, 1905. - 45 с.

23. Полтава, 4 февраля 1899 г. // Хуторянин. - Полтава: Тип.-ли- тогр. М.Л. Старожицкого, Александровская ул., д. Дубинского, 1899. - № 5. - С.69-71.

24. Дубровский Павел Михайлович. История Полтавы. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/ ukazatel-po-nazvaniyam?id=1732 .

25. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1901 год / [сост. Д. А. Иваненко]. - Полтава. Тип. Д.Н. Подземского, 1901. - 600 с.

26. Литинская Т.К. Жизнь и научная деятельность академика И.В. Обреимова / Т.К. Литинская. - [Електронный ресурс]. - Режим доступу: http://www.ihst.ru/projects/sohist/papers/obreimov.htm.

27. Справочная книжка по Полтавской губернии на 1907 год.

- Полтава: Тип-лит. губ. прав. 1907. - 455 с.

28. Шульга В.П. Штрихи до портретних нарисів очільників Полтавського дослідного поля (до 150-річчя Полтавського Дослідного поля) // Історія науки і біографістика. - 2015. - № 3. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://inb.dnsgb.com.ua/2015-3/16.pdf .

29. Хроника преследований. Народная воля, № 3 январь 1880. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://narovol.ru/ documentZnv3.htm.

30. Фортунатов А. Несколько слов о покойных деятелях земской статистики / А. Фортунатов // Земский работник. - 1918. - № 2-3 (янв.). - С. 8-15.

31. Журналы заседаний совета Петровской земледельческой и лесной Академии с 16 июня по 13 декабря 1880 года // Изв. Петров. земледел. и лес. акад. - М.: Тип. М.Н. Лаврова, 1879.

32. В. М. Бензин - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.tez-rus.net/ViewGood33726.html.

33. Религиозные деятели русского зарубежья. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zarubezhje.narod.ru/av/b_074.htm.

34. Бензин В. Памяти П.М. Дубровского [некролог] / В. Бензин // Сельское хозяйство и лесоводство. - 1916. - Т. ССЬП, год LXXVI (ноябр.- дек.). - С. 12-14.

35. Вернер Константин Антонович. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/biograf2/2760.

36. Дубровський Павло Михайлович - [Електронний ресурс].

- Режим доступу: http://slovar.pp.ua/30217-dubrovskiy-pavlo- mihaylovich.html.

37. Беспалова (по мужу Дубровская) Надежда Васильевна // Деятели революционного движения в России: биобиблиографический словарь от предшественников декабристов до падения царизма [в 5 т.]. - М.: Изд. Всесоюз. об-ва полит. каторж., 1933. - Т. 3: Восьмидесятые годы, вып. 1: А-В. - С. 300-301.

38. Адрес-календарь и справочная книжка Полтавской губернии на 1903 год. / Изд. Полтав. губ. стат. ком-та. - Полтава: Тип.- лит. губ. прав., 1903. - 600 с.

39. Справочная книжка по Полтавской губернии на 1907 год.

- Полтава: Тип-лит. губ. прав. 1907. - 455 с.

40. Журналы заседаний совета Петровской земледельческой и лесной Академии с 14 июня по 14 декабря 1879 года // Изв. Петров. земледел. и лес. акад. - М.: Тип. М.Н. Лаврова, 1880. - 138 с.

41. Отчет о деятельности общества для пособия нуждающимся студентам Петровской земледельческой и лесной академии, за седьмой год его существования: с 5 ноября 1787 г. по 5 ноября 1879 г. Отдел неофициальный // Изв. Петров. земледел. и лес. акад. - М.: Тип. М.Н. Лаврова, 1880. - 138 с.

42. Русанов Ю. Микола Миколайович Неплюєв і його Православне Хрестовоздвиженське трудове братство / Ю. Русанов // Краєзнавство. - 2013. -№ 4. - С. 143-149.

Размещено на Allbest.ru