Казимир Малевич: художник, новатор, педагог

Размещено на http://www.allbest.ru/

Казимир Малевич: художник, новатор, педагог

Стаття присвячена ювілейному року Казимира Малевича. Розглядаються аспекти його художньої, пе-дагогічної та громадської діяльності українського періоду. Художник повстає неординарною, унікальною особистістю світового рівня, новаторські ідеї якого змінили уявлення про авангардне мистецтво ХХ сто-ліття. Основоположник та ідеолог безпредметного, нефігуративного живопису, творчий, художній та літе-ратурній спадок якого формує скарбницю світового мистецтва нашого часу.

Ключові слова: Казимир Малевич, авангард, супрематизм, живопис, педагогічна діяльність.

У 2018 році відзначають 140 років з дня на-родження Казимира Малевича -- відомого українського і радянського художника-авангар- диста польського походження, основоположника одного з найбільш ранніх проявів абстрактного мистецтва -- супрематизму.

Постановка проблеми. Малевич є одним з найбільш досліджених авангардних худож-ників XX століття. Однак з-поміж цих ретель-но проаналізованих періодів творчості, таких як Московський, Пітерський, Вітебський, останній -- Київський період, залишається найменш дослі-дженим. Це зумовлює інтерес до означеної теми, необхідність розгляду питань мистецького та пе-дагогічного спадку видатного митця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Де-кілька років тому вийшов двотомник листів Ка-зимира Малевича і спогадів про нього («Мале-вич о себе. Современники о Малевиче. Письма. Документы. Воспоминания. Критика» [1]) -- най-повніше й найфундаментальніше зібрання тек-стів про життя і творчість художника, з якого можна дізнатися чимало цікавого про непересіч-ну особистість митця. Серед науковців, які звер-талися до вивчення творчого спадку та життя художника, багато європейських, російських та українських мистецтвознавців. Особливе міс-це серед видань займає монографія «Малевич» [4] Жана-Клода Маркаде. Монографія «Малевич» французького дослідника Жана-Клода Марка- де є українською редакцією його франкомовної книги «МаійчКеЬ» (1990). Праця Маркаде стала першою книгою, що охопила всю еволюцію твор-чості польсько-українсько-російського маляра, архітектора, теоретика, педагога й мислителя. На відміну від багатьох інших досліджень, присвя-чених Малевичу, вона відрізняється увагою до українського коріння видатного митця (Казимир Малевич народився в Києві й до 17 років прожи-вав в Україні), його малярської поетики, впливів українського селянського мистецтва на творчість Малевича. З українських авторів варто відзначи-ти антології «Малевич та Україна» [2] професора Дмитра Горбачова, а також останній науковий досвід вивчення спадку митця за віднайденими рукописними спогадами, дослідниці творчості, мистецтвознавця Тетяни Філевської [7].

Виділення невирішених раніше частин за-гальної проблеми. Багато дослідників його твор-чості не виділяють Київський період митця, як окремий період. Він лише згадується у контексті викладання в Київському художньому інститу-ті. Окрім опублікованих статей в журналі «Нова ґенерація», донедавна не було жодних матеріа-лів, які могли би стати основою для дослідження: не було жодної інформації про те, чим займався Малевич у Києві, в чому конкретно полягла його діяльність як митця і викладача.

Мета статті. Головною ціллю статті є спро-ба розглянути аспекти художньої, педагогічної та громадської діяльності Казимира Малевича українського періоду його творчості у контексті його художнього спадку світового рівня, супре- матичні ідеї якого змінили уявлення про аван-гардне мистецтво XX століття. малевич художній авангардний мистецтво

Виклад основного матеріалу. Народився Ка-зимир Малевич у Києві у сім'ї Северина та Люд- віки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до ін-шої. До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Хар-ківщині (Пархомівка, Білопілля), Чернігівщині (вовчок, Конотоп). Малювати вчився у Миколи Пимоненка в Київській мистецькій школі (1895-1897). У 1904 році переїхав до Москви, але зго-дом, поживши недовго у білокам'яній, червоно-му Пітері та білоруському Вітебську, в 1927 році знову переїхав до Києва.

За менш ніж десять років його живопис про-ходить різні етапи і впливи

-- через імпресіонізм, символізм, неопри- мітивізм, сезанізм, футуризм, кубізм, алогізм та інші -- доки врешті не приходить до безпред-метного мистецтва. 1915 року на «останній футу-ристичній виставці “0,10”» у Петрограді Малевич вперше показує серію супрематичних полотен, в тому числі «Чотирикутник», що увійшов в іс-торію мистецтва як «Чорний квадрат» [3, с. 94].

У 1917-1918 роках в міру того, як ідеологія Жовтневої революції пред'являла все більші ви-моги до представників руського авангарду -- єди-ній групі художників, які підтримали її з самого початку, Малевичу ставало все складніше знахо-дити ідеологічні виправдання для своєї художньої практики. Його особисті політичні погляди, близь-кі до анархізму, який на його думку повною мі-рою відповідав його естетиці, після придушення більшовиками анархістського бунту в Кронштадті в 1918 році, тільки загострювали становище.

Прийняте Малевичем рішення покинути живопис стало трагічним досвідом у мистецтві XX століття, момент, коли «нуль» майже вті-лився прямо на полотні. Мова йде про декілька картин, у яких «біла» (точніше, злегка тонована) форма пливе на грані видимості по білому про-стору полотна. Не пред'являючи майже нічого, окрім жалюгідних відмінностей тону й матері-альних слідів пензля, ці взірці «білого-на-білому» іноді, навіть демонструвалися на білій стелі, яка підкреслювала можливість їх розчинення, поді-бно до самих білих квадратів в архітектурному просторі [8, с. 133].

Після революції Малевич був притягнутий до виконання низки культурних і агітаційних завдань (від формування нових музейних ко-лекцій до дизайну плакатів), але головним по-лем його діяльності стала педагогіка. Усунувши у 1919 році Шагала з посади директора Народ-ного художнього училища у Вітебську і підтрим-кою Ель Лисицького (1890-1941), який був зна-чно молодший за нього, Малевич започаткував школу уновіс (з рос. «учредители нового ис-кусства»). Живописна продукція його учнів, по більшості ще підлітків, була у кращому випадку вторинною. Як же дивно, мабуть, виглядали нео-палювані кімнати уновіса, наповнені бравурни-ми зображеннями красних квадратів, у розквіті тяжкої економічної кризи, Громадянської війни і голоду! Але, саме там Малевич разом з учнями почав розробляти свою концепцію архітектури, якою активно продовжує займатись у Ленінград-ському Державному інституті художньої куль-тури, який він очолив у 1922 році. Оскільки про реальне будівництво не йшлося, то архітектура розглядалася Малевичем як мова, розкладалася на елементи та аналізувалася майже так як жи-вопис: що є нуль в архітектурі? Як буде розви-ватися архітектура позбавлена функції? Резуль-тати цього дослідження -- моделі ідеальних міст і домів, названі архітектонами з їх багато чисель-ними консолями і проблематизацією класичної опозиції стовпа і балки -- безпосередньо впли-нули на виникнення інтернаціонального стилю в архітектурі і містобудівництві (особливо після їх публікації за посередництвом Ель Лисицького в деяких європейських виданнях у середині два-дцятих років).

в той час, коли абстрактний живопис, замудрі поезії і формалістична критика були визнані бур-жуазними, елітськими і все частіше слугували мішенню радянській політичній цензурі, архітек-турні пошуки, навіть такі утопічні як у Малевича і його послідовників, зберігали відносну свободу. Але невдовзі після смерті Леніна (у 1924 році) репресіям були піддані усі сфери культурної ак-тивності, і навіть архітекторам прийшлося при-йняти ті героїчні, неокласичні пропорції, яких потребували сталінські цензори. Малевич про-довжує викладати (все меншій кількості студен-тів) і багато працює над теоретичними текстами (більша частина яких буде опублікована лише пізніше), а в кінці двадцятих років повертається до живопису. Але, оскільки абстракція стає від-тепер майже політичним злочином, він зайнявся досить дивною практикою -- а саме почав руха-тися у зворотному напрямку на шляху еволюції свого мистецтва, аж до кубофутуризму, і навіть імпресіонізму, датуючи при цьому нові роботи заднім числом, так як ніби вони були створені ще за молодості [8, с. 134].

З 1918 року художник багато викладає в Пе-трограді, Москві та у Вітебську, де з організо-ваного ним об'єднання УНОВИС (Утвердители нового искусства) складається група його учнів та послідовників. У цей час також пише свої програмні тексти. Період активної педагогіч-ної роботи закінчується 1926 року із закриттям ГИНХУКу (Государственного института худо-жественной культуры) у Ленінграді. Наступного року Малевич їде до Варшави та Берліна, де від-буваються його виставки [3, с. 94].

Усе життя казимир Малевич усіляко підкрес-лював, що його художнє бачення світу сформу-вало українське село. Цей факт підтверджують і мистецтвознавці, що досліджують творчість художника ось уже 80 років після його смерті. Українська селянська хата, білостінна мазанка, багато яких Малевич бачив в українських селах, де був поширений настінний розпис, відіграла помітну роль у його супрематичній та кубістич- ній творчості. На харківщині, де художник про-жив з 12 до 15 років, він бачив розмальовані печі і навіть спостерігав, як їх розписують.

А ось що згадував сам казимир Северино- вич: «Село займалося мистецтвом (цього слова я тоді не знав). Словом, воно робило такі речі, які мені дуже подобалися. У цих ось речах і крилася таємниця моїх симпатій до селян. Я з великим хвилюванням дивився, як роблять селянки роз-писи, і допомагав їм мазати глиною підлогу хат і робити візерунки на печах. Селянки прекрасно зображували птахів, конячок і квіти. Усі фарби виготовлялися на місці з різних глин та синь-ки. Я пробував перенести цю культуру на печі у себе вдома, але не виходило. Говорили, що я брудню груби. Діставалося і парканам, і стінам сараїв тощо».

за ескізами Малевича та інших прогресивних українських художників того часу, в тому числі й Олександри Екстер, майстрині села Вербівка на київщині, робили вишивки на шаликах і по-душках, хустках і скатертинах -- і продавали їх у Києві, Москві та Берліні, як зразки народних промислів. У каталозі виставки сучасного деко-ративного мистецтва «Супрематисти

— селянській артілі» за 1915-й рік зазначе-но, що Малевич зробив два ескізи для шаликів і один ескіз для подушки. «Найближча аналогія до супрематизму

— геометричний розпис подільських хат, писанки з їх астральними знаками, візерун-ки плахт -- магічний код стихій (вогню, землі, води)», -- пише Дмитро Горбачов [2, с. 87].

В 1927-1930 роках викладав у Київському художньому інституті, мав намір працювати з Олександром Архипенком. Але початок репре-сій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у ленінград. Митець неодно-разово зізнавався, що найяскравіші враження і спогади, всі кольори українські, з дитинства. Художник мав сильний, владний характер. Хоч і був дещо не-дорікуватим, але блискуче володів мистецтвом риторики;

— супрематичними маніфестами так і сипав. Міг бути різким, кривдником, самодуром. Любив побитися (особливо з Татліним). Але його обо-жнювали численні учні (на відміну від Шагала).

За словами Т. Філевської, окрім деталей-спо- гадів, фактично матеріалу не було, тому зараз ми маємо вперше матеріали, що дозволяють говорити про ще один, власне, останній період творчого і пе-дагогічного піднесення в роботі Малевича і демон-струють нам ще одну іпостась Малевича як зрілого дослідника, педагога. Це стало можливим завдяки унікальним знахідкам. Наприкінці 2015 року мис-тецький світ облетіла новина -- в Києві віднайде-ні нові тексти казимира Малевича та докумен-ти, що стосуються його викладання в київському Художньому Інституті в 1929-1930 роках. І навіть свідчення про створення Дослідчого Кабінету, сво-єрідного наукового інституту Малевича. Понад 70 машинописних та кілька рукописних аркушів майже 90 років зберігалися в архіві митця Мар'яна Кропивницького, викладача й асистента Дослідчого Кабінету [7, с. 11].

Матеріали з архіву Кропивницького, мистець-кі твори Казимира Малевича з його персональної виставки 1930 року, листи з Києва і до київських адресатів, статті Малевича в «Новій ґенера- ції», «Альманаху-авангард» та інші документи, пов'язані з київськими проектами митця, увійшли до книжки -- всього 360 сторінок про київський період Казимира Малевича. Упорядниця книги і авторка вступної статті -- Тетяна Філевська.

Г оворячи про педагогічну складову і вже ґрун-туючись на знайдених текстах, можна з упевне-ністю говорити про становлення нової художньої академії та нової системи художньої освіти Ма-левича. Як стверджує дослідниця творчого спад-ку К. Малевича Тетяна Філевська, те нове бачен-ня академії мистецтв, яке розробляв Малевич, було суголосним напрямку, в якому розвивались і інші академії -- зокрема, Баухаус, який він від-відував 1927 року під час поїздки до Німеччи-ни. Він ознайомився із основними принципами, на яких базується Баухаус -- це орієнтація на поєднання мистецтва і виробництва, а також тіс-на взаємодія між художниками, архітекторами, «дизайнерами» усіх напрямків -- інтер'єру, по-ліграфії та ін. Такий синтетичний підхід для по-чатку ХХ століття був абсолютно новаторським. Малевич був переконаний, що кожен художник має свій неповторний стиль, і не можна всіх на-вчати «під одну гребінку», за однією системою і одному виду мистецтва [7, с. 12].

Якщо 10 осіб вступає в художній інститут, це не означає, що всі вони мають бути лише живо-писцями натуралістичного напрямку, або кубіс- тичного. він вважав, що в кожного художника є те, до чого він більш схильний

— супрематизм, натуралізм, імпресіонізм, гра-фіка, архітектура. І для того, щоб це виявити він пропонував таку своєрідну живописну діагнос-тику. Таку назву має одна зі статей «Из живо-писной диагностики». Особливість такого підходу полягає в тому, що за допомогою формально-тех-нічних прийомів студенти мали б виявити до чого вони мають найбільший хист і в якому напрямку їм потрібно продовжувати розвиватися.

На думку багатьох дослідників, авангард зо-всім не вичерпаний -- ті смисли, які в дуже стис-лому вигляді авангардисти заклали на початку ХХ століття, впродовж 20 років (1910-ті-1930-ті роки), продовжують бути актуальними. Ідеї, які тоді сформувались в такому концентрованому вигляді, поступово вивчались, розроблялись про-тягом всього ХХ століття. отже, авангард можна розглядати як своєрідне «пророцтво» на майбут-нє культури в концентрованому вигляді.

На думку Філевської, надзвичайно цікаво і важливо досліджувати зараз педагогічну скла-дову діяльності Малевича, тому що Київський художній інститут 1930 року був унікальним явищем, й новознайдені тексти Малевича ста-нуть приводом для подальшого дослідження цієї теми. Філевська вважає, що Київський художній інститут міг бути Київським Баухаусом -- зва-жаючи на те, яка «кузня» кадрів там свого часу зібралась, яким серйозним стратегічним погля-дом на освіту вони володіли і на експерименти з художньою освітою, які мали місце (наприклад створення особистої студії Олександри Екстер на вулиці Богдана Хмельницького) [7, с. 12].

В 1895-96-х роках Малевич відвідував рису-вальну школу Мурашка, його вчителем був Пи- моненко, якого Малевич пам'ятав ще довгі роки після закінчення навчання у Києві. Казимир Ма-левич тісно співпрацював із українськими ху-дожниками, такими як Екстер, Таран, Крамарен-ко та іншими митцями тих часів.

З 1928-о по 1930-й роки Казимир Малевич ви-кладав у Київському художньому інституті, потра-пив до групи ОСМУ (Об'єднання сучасних митців України), а серед професорів його були Олек-сандр Богомазов, Віктор Пальмов, Лев Крамаренко та інші зірки живопису. Певно, їхні ідеї були най-більш близькі для Малевича, особливо це стосува-лось Богомазова у питаннях кольору, колористики, формального підходу до мистецтва. цими ж роками датується активність Малевича в українській пре-сі -- кілька десятків його статей про новаторство в мистецтві було надруковано у журналах «Нова генерація» (Харків) і «Альманах-авангард» (Київ).

У КХІ Казимир Северинович викладав на пе-дагогічному факультеті, за власними його слова-ми, «лікував» студентів від реалізму, від психо-логічної розгубленості перед складною світовою культурою, від внутрішньої загальмованості і не-впевненості, від «живописної неврастенії» та «ко- льоростраху». Аналізуючи твори студентів, про-фесор Малевич з'ясовував, який художній вплив пригнічує волю кожного з них і який «додатко-вий елемент» культурних вражень допоможе їм знайти власний напрямок у мистецтві.

Казимир Малевич -- єдиний український ху-дожник, у творчості якого відбився голодомор 1932-1933-о років, від якого померло від 4 до 10 мільйонів українців. Так, на малюнку олівцем, відомому під назвою «Де серп і молот, там смерть і голод» (цитата з популярної у 1920-30-і роки на-родної пісні), зображені три фігури, риси обличчя у яких замінені на серп і молот, хрест, труну.

Багато з «селянських» картин, які Малевич активно писав у 1930-х роках, містять у собі за-вуальовані повідомлення. Наприклад, відсутність облич. Крім того, майже всі картини того періоду неправильно датовані. «Оскільки це

-- картини протесту, вони спеціально датова-ні більш раннім часом. Малевич був єдиним ху-дожником, що показав трагічне становище укра-їнських селян під час злочинної насильницької колективізації», -- пише французький історик мистецтва, автор кількох монографій про Мале-вича Жан-Клод Маркаде [4, с. 153].

У Києві проходить і його остання прижиттє-ва персональна виставка. В цей період Малевич повертається до фігуративного живопису, і ці роки стають одними з найбільш плідних у його творчості. 1930 року художника заарештували у Ленінграді за підозрою у шпигунстві, однак за кілька місяців звільнили. 1935-го Малевич по-мер внаслідок тривалої важкої хвороби. окрім художньої, він лишив велику теоретичну спад-щину, яка і дотепер належить до найвпливові- ших не лише в мистецтві, а й поза ним [3, с. 95].

Можливість торкнутись унікаль-ної спадщини Казимира Малевича у вигляді вивчення його живописних робіт, спогадів, життєвої позиції та педагогічного спадку є не-вичерпним джерелом мистецтвознавчого досві-ду, продовжує цікавити, хвилювати і надихати. Творчість, яка не обмежувалася рамками одно-го стилю, активна громадська діяльність, по-шуки нових, передових для свого часу прийо-мів викладання дисциплін мистецького циклу і робота з студентами-художниками є дуже цінним спадком для художньої й педагогічної практики. Завдяки останнім дослідницьким знахідкам, з'явилася можливість торкнутись саме українського періоду діяльності видат-ного митця і його нових, недосліджених сторі-нок. Казимир Малевич, безумовно, є людиною світу, але людиною, яка народилася і зростала в Україні. Ментальність, дух і сила українсько-го народу підживлювали творчість митця про-тягом всього його життя, надавали вітальної сили, бажання шукати і знаходити відповіді на одвічне мистецьке питання: «Як зробити цей світ кращим?».

Размещено на Allbest.ru