Суспільне становище вчителів в УРСР (друга половина 1950-х - перша половина 1960-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суспільне становище вчителів в УРСР (друга половина 1950-х - перша половина 1960-х років)

Висвітлено питання становища вчителів у суспільстві УРСР у другій по-ловині 1950-х-першій половині 1960-х років: ставлення влади до вчительської інтелігенції, контроль з боку держави ідеологічної спрямованості освітян, спе-цифіка праці та відпочинку, матеріальне забезпечення педагогів. Показано пе-реваги і недоліки праці вчителів, які впливали на їх саморозвиток, трудову діяльність та рівень престижності цієї професії.

Ключові слова: вчителі; суспільне становище; хрущовська “відлига”; ре-форма; ідеологія; умови праці; політика влади.

Останнім часом досить актуальним в історичній науці є висвітлен-ня проблем певного історичного періоду через різні верстви суспіль-ства, соціальні групи. Популярності набуває вивчення специфіки життя та діяльності селянства, робітників, студентства, науково-педагогічної інтелігенції та вчительства. Вчителі завжди були і є важливим прошар-ком інтелігенції, оскільки саме вони формують майбутнє нації.

Із розбудовою суверенної Української держави перед органами державної влади та управління постали складні завдання поліпшення матеріального становища педагогічних працівників та підвищення пре-стижу вчительської праці. Розгляд місця вчителів у тогочасному сус-пільстві на основі архівних документів уможливлює показ реалій життя вчителів і врахування попереднього досвід для вирішення типових на сьогодні недоліків у цій сфері.

У сучасній науковій літературі питання особливостей суспільного становища вчителів у період хрущовської “відлиги” висвітлено однобіч-но. У працях таких істориків, як П. П. Панченко¹, С. В. Кульчицький², М. В. Даниленко і В. К. Баран³, Л. В. Ковпак⁴ це питання досліджуєть-ся на основі сучасних методологічних принципів. Розглядаються най-важливіші питання життя та діяльності педагогічної інтелігенції, але не в повному обсязі. Більш детально становище педагогів у зазначений період висвітлено в дисертаційному дослідженні Л. М. Романець⁵ та статтях Л. Д. Березівської⁶, О. В. Логвиненко⁷.

Метою статті є спроба на основі архівних матеріалів показати осо-бливості життя, діяльності та місця вчителів в суспільстві УРСР у дру-гій половині 1950-х-першій половині 1960-х років.

Наша держава отримала суперечливу освітянську спадщину. З од-ного боку, це - самовіддана праця, творчий ентузіазм, вагомі здобутки та інновації вчителів, з іншого - викривлена система освіти, що ігнору-вала інтереси особистості, нівелювала, а то й відкрито зневажала її на-ціональні почуття, керувалася виданими за межами України правовими документами, літературою. вчитель влада інтелігенція

Незважаючи на певне послаблення ідеологізації в суспільстві з приходом “відлиги”, керівництво КПРС все ж таки намагалося три-мати під контролем педагогів. Все починалося з підготовки молодих спеціалістів у педагогічних вишах. Аналіз навчальних планів свідчить про спроби підготувати тут спеціаліста з досить незначним рівнем за-гальної культури, до того ж відірваного від національних коренів. Із навчальних планів було вилучено вивчення мови і літератури, історії і культурної спадщини України. Курсу історії і культури України не було навіть на історичних факультетах⁸.

Для успішного вирішення питання перебудови системи народної освіти важливе значення мала ідейна озброєність вчительських кадрів. Тому цьому питанню обкомами КП України приділялася значна ува-га. По всіх регіонах Української РСР проводилася робота з вчителями. Наприклад, в 1959/1960 навч. році понад 7 тис. учителів Волинської області були охоплені різними формами партійної і комсомольської освіти. В школах працювали 192 теоретичні семінари з питань комуніс-тичного виховання та 341 гурток з вивчення історії КПРС, філософії, політекономії. Понад 6 тис. працівників освіти були членами Товари-ства для поширення політичних і наукових знань, біля 7,5 тис. учи-телів працювали агітаторами, 5,7 тис. брали участь у різних гуртках художньої самодіяльності. Значно зріс прошарок вчителів-комуністів

1 комсомольців. У школах і позашкільних установах діяли 74 партійні організації, які об'єднували 1 062 члени і кандидати в члени КПРС,

2 622 учителя були членами ЛКСМУ⁹. Біля 8 тис. учителів Волинської області були лекторами і агітаторами, 5 413 вчителів - членами спілки

3 розповсюдження політичних і наукових знань¹⁰.

Обласний, районний і місцевий комітети профспілки Львівської об-ласті проводили значну роботу з освоєння вчителями марксистсько-ле-нінської теорії, підвищення загальної культури і педагогічної майстер-ності. В 1960/1961 навч. році в усіх школах області було організовано вивчення матеріалів ХХІІ з'їзду КПРС. З цього приводу проводилися конференції районного масштабу і в школах¹¹.

Під керівництвом партійних організацій в усіх учительських ко-лективах Вінницької області також вивчалася марксистсько-ленінська теорія і, зокрема, матеріали ХХІІ з'їзду КПРС та пленумів партії. Під-вищення ідейно-політичного рівня учителів проводилося через теоре-тичні семінари, конференції, бесіди і політінформації, яких нарахову-валося більше тисячі¹².

Усі вчителі Дніпропетровської області також підвищували свій ідей-но-політичний рівень, вивчаючи матеріали ХХІІ з'їзду партії і нову Про-граму. Для вчителів організовувалися за матеріалами ХХІІ з'їзду партії цикли лекцій, теоретичні конференції. Так, у Томаківському районі для вчителів за матеріалами з'їзду прочитано 47 доповідей і лекцій. 2 595 вчителів області працювали пропагандистами і 7 793 - лекторами¹³.

Виконуючи рішення ЦК КПРС “Про завдання партійної пропаган-ди в сучасних умовах” і постанову Пленуму ЦК КП України “Про стан ідеологічної роботи в Україні і заходи по її поліпшенню”, вчителі рес-публіки брали активну участь в агітаційно-пропагандистській і куль-турно-масовій роботі серед широких мас населення. Тільки в системі партійної освіти Української РСР пропагандистами, консультантами та лекторами працювало близько 25 тис. педагогів. У складі Об'єднання з розповсюдження політичних і наукових знань працювало 110 тис. учи-телів і працівників народної освіти (близько 50 % усього складу учас-ників Об'єднання)¹⁴.

Значну роботу вчителі Української РСР проводили з пропаганди пе-дагогічних знань серед населення. Вони брали активну участь у роботі 150 батьківських університетів, 13 000 лекторіїв, якими було охоплено 1 млн 330 тис. батьків, 1 800 шкіл матері, де навчалися 80 тис. чол.¹⁵

У Київській області вчителями - членами Об'єднання з розповсю-дження політичних і наукових знань протягом 1959/1960 навч. року прочитано для населення 35 тис. лекцій з науково-популярних тем. У с. Гоголево (нині - с. Гоголів) Броварського району Київської області лекторська група вчителів протягом 1960 р. прочитала понад 400 лек-цій, 15 вчителів цієї школи працювали агітаторами. Тільки з пропаган-ди матеріалів V сесії Верховної Ради СРСР вони провели близько 150 лекцій і бесід¹⁶.

Вчителі Львівської області також проводили пропагандистську ро-боту. Більше 1 400 вчителів у цьому році працювали пропагандистами. Членами спілки з розповсюдження політичних і наукових знань були 6 537 вчителів. Тільки за перше півріччя 1962 р. ними було прочитано 40 тис. лекцій, у т. ч. 3 тис. з педагогічної тематики¹⁷.

Для тих, хто самостійно вивчав марксистсько-ленінську теорію, в Донецькій області організовувалися консультації, проводилися теоре-тичні співбесіди. По області близько 30 тис. вчителів були охоплені партійною пропагандою¹⁸.

Більшість вчителів були агітаторами на заводах, фабриках, колгос-пах. Наприклад, вчителі Кисличеватської школи Томаківського району Дніпропетровської області М. І. Колосай та О. А. Яременко проводили теоретичні конференції на фермах колгоспу “Перемога” на теми: “Про духовний обмін будівельників комунізму”, “Про зародження нового

комунізму в нашому суспільстві

Після впровадження у школах політехнічного навчання вчителям доводилося створювати наочність, готувати пристосовані приміщення, працювати на пришкільних ділянках, обладнувати майстерні. У біль-шості шкіл щомісяця проводилися цілий ряд засідань і нарад, в яких брали участь усі вчителі школи: засідання педрад, наради класних ке-рівників, засідання предметних комісій, виробничі наради, профспіл-кові збори, семінарські заняття.

З прийняттям у квітні 1959 р. Закону “Про зв'язок школи з жит-тям” та введення відповідного виробничого навчання, у вчителів зна-чно побільшало клопоту, адже тепер їх відправляли наказами, розпо-рядженнями в обов'язковому порядку разом із учнями на практику на промислові підприємства, будівельні і сільськогосподарські об'єкти.

У літній період учителі працювали з учнями на виробничій прак-тиці на промислових підприємствах, будівництві і в сільському госпо-дарстві. Під час літніх канікул учителі працювали з учнями в турис-тичних походах, міських і заміських піонерських таборах. На практику вчителів направляли в обов'язковому порядку в усіх школах. Такі на-правлення були оформлені в письмовій формі наказів і розпоряджень або надавалися усно.

Під час проходження сільськогосподарської практики за кожним учителем закріплювалося 20-30, а то і 35 учнів, за поведінку і вико-нання робіт, стан здоров'я, харчування та дозвілля яких він ніс від-повідальність. Учителеві гарантувався 4-6 годинний робочий день, вихідні дні та перебування на практиці - не більше 15-18 днів. Але в реальності вчителі разом із дітьми працювали на різних сільськогос-подарських роботах по 6-8 годин на день, у нічний час та у вихідні дні теж залишалися зі школярами, не отримуючи ніяких компенсацій за години, відпрацьовані понад встановлені. Таким чином, вчителі не могли використати повністю свою відпустку. Праця вчителів на ви-робничій або сільськогосподарській практиці оплачувалася по серед-ньому заробітку. Вчителям, які їхали на практику в колгоспи, кошти не виплачувалися, вони забезпечувалися лише безкоштовним харчу-ванням і транспортом²⁰.

У Сумській області літня виробнича практика на промислових під-приємствах проводилася на основі домовленості між адміністрацією школи і підприємства. Контролювали практику класні керівники. На 1-го педагога в середньому припадало 15-20 учнів. Крім класних ке-рівників від заводу виділялися керівники теорії і виробничої практики. Робочий день тривав 4-6 год.²¹

На заводі ім. Малишева у м. Харків влітку 1958 р. практику про-ходили учні 112-ї школи. Всього нараховувалося 2 групи 8-х класів і 3 групи 11-х класів по 30 чоловік. На 1-го вчителя припадало 30 учнів. Практика тривала 24 дні. В Онуфріївському районі Кіровоградської об-ласті на час літньої виробничої практики в сільському господарстві на 1-го вчителя припадало 35 учнів²².

Робота вчителів під час літніх канікул в Ржищівському районі Ки-ївської області проводилася після завершення екзаменів у двотижневий термін. Учні 8-9 класів Ржищівської середньої школи ім. Олега Кошо-вого, де діяли класи з виробничим навчанням, а також учні Пиївської середньої школи проходили чотиритижневу практику в РТС та заводі “Радіатор”. Вся практика проходила під керівництвом учителів спеці-альних предметів (біологів, вчителів практикуму, машинознавства та електротехніки), а також класних керівників²³.

Учителі разом із закріпленими учнями в Чернівецькій області пра-цювали на різних сільськогосподарських роботах (боротьба з рослина- ми-шкідниками, сушіння сіна) по 6-8 год. на день. Після роботи, а та-кож в нічний час учителі перебували разом із дітьми. Зарплату вчителі одержували таку ж, як і за роботу в школі, нічим не компенсувалися і вихідні дні. Вихідні дні учителі, як і учні, використовували для органі-зованого відпочинку і розваг (екскурсії та походи в ліс і гори)²⁴.

Учителі більшості шкіл м. Ялти з учнями допомагали колгоспам в очищенні площ виноградників від шкідливих рослин, проводили зро-шування ґрунту і допомагали в зборі урожаю фруктів. При школі № 6 у м. Ялта учні з класними керівниками будували новий корпус з 6-ти класних кімнат²⁵.

Спостерігалися факти порушення встановленого для учителів у пе-ріод літніх канікул режиму робочого часу: в організованих при школах дитячих таборах Харківської області вчителі, працюючи по 9 год. в день (ті, хто займав керівні посади в таборі - по 10-12 год.), не тільки не отримували за це компенсації, але й ті з них, хто не мав повного тиж-невого навантаження, навіть не забезпечувалися тарифною ставкою²⁶.

У туристичні походи вчителі їхали добровільно, так як вони про-ходили за рахунок робочого часу, а в заміські табори - за рахунок своєї відпустки.

У червні 1959 р. у ряді районів Київської області проходила по-етапна туристично-краєзнавча естафета, присвячена 40-річчю ВЛКСМ. З туристами в похід по рідному краю відправлялися вчителі-геогра- фи та історики. Крім цього, учні здійснили ряд екскурсій на могилу Т. Г. Шевченка в Канів, Трипілля, до м. Києва²⁷. Такі заходи проводи-лися під керівництвом учителів, які виділялися дирекцією за наказом школи.

Заробітна плата вчителям у більшості областей виплачувалася сво-єчасно. Рівень заробітної плати вчителів, у порівнянні з іншими вер-ствами суспільства, був конкурентоздатним. Заробітна плата вчителя І розряду з вищою освітою, який мав стаж в середньому 10 років, скла-дала 1100 крб. Але ж не всі вчителі мали вищу освіту, І розряд і по-вне тижневе навантаження. Навантаження вчителів сільських шкіл в основному було нормальне, але навантаження вчителів міських шкіл, особливо мовників та істориків, в багатьох випадках - менше став-ки. Наприклад, учитель Ротмистрівської школи Черкаської області П. С. Сторчовий пропрацював викладачем фізвиховання 20 років, але внаслідок скорочення годин мав навантаження лише 8 год. і одержував зарплату 296 крб. На його утриманні були дружина і дочка²⁸.

Вчителі сільської місцевості не мали належного постачання про-дуктами харчування. Наприклад, вчителі Рудківського району Дрого-бицької області часто скаржилися, що вони в сільських крамницях не можуть купити продуктів першої необхідності²⁹.

Погано забезпечувала торговельна сітка сільських учителів хлібом, крупою, цукром і іншими продуктами харчування. Вчителям у ряді районів Житомирської області для закупівлі продуктів харчування по-трібно було їхати за 20-40 км до районних центрів, що негативно від-бивалося на роботі шкіл³⁰.

У більшості районів Київської області вчителі в основному були задоволені послугами сільмагу. У Бородянському районі належне по-стачання продуктів мали більше 75 % вчителів, оскільки вони про-живали недалеко від залізниці. У віддалених селах району (Ральське, Козинці, Здвижівка) постачання хлібом та іншими продуктами було нерегулярним. У деяких селах райспоживспілки не постачали цукор і муку по 3-4 місяці³¹.

У 1959/1960 навч. році якісний склад учителів збільшився за ра-хунок випускників денної та заочної форм вишів. З метою заохочен-ня педагогів у цьому навчальному році 1569 вчителям було присвоєно почесне звання Заслуженого вчителя школи УРСР, 403 вчителі наго-роджені почесними грамотами Президії Верховної Ради Української РСР, 23 232 вчителі нагороджені знаком “Відмінник народної освіти”, 27 536 вчителів - Грамотами Міністерства освіти УРСР³².

У Миколаївській області 38 учителів отримали звання “Заслужений вчитель Української РСР”, 552 педагоги були нагороджені орденами і медалями, значок “Відмінник народної освіти” отримали 370 осіб, гра-мотами Міністерства УРСР нагороджені 450 вчителів, 40 вчителів були занесені на Дошку пошани³³.

За багаторічну і віддану працю 18 750 вчителів нагороджені орде-нами і медалями Союзу РСР, в тому числі: орденом Леніна - 1 676 осіб, орденом Трудового Червоного Прапора - 1 669 осіб, орденом “Знак Пошани” - 2 755 осіб і медалями - 12 650 осіб³⁴. Ці нагороди вчите-лям були вручені на з'їзді вчителів Української РСР згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР. Річ у тім, що цих нагород в основному були удостоєні директори шкіл, завідувачі обласних та районних відді-лів освіти, а от учителі у списках зустрічаються не так часто.

За невтомну творчу працю 18 учителів Волинської області в 1962 р. були нагороджені орденами і медалями, 14-ти вчителям присвоєно по-чесне звання “Заслужений вчитель УРСР”, 241 учитель, директор, за-вуч і працівник районного відділу народної освіти нагороджені зна-чком “Відмінник народної освіти”, почесними грамотами Міністерства освіти УРСР³⁵.

У скрутному матеріальному становищі залишалися вчителі-пен- сіонери, які після багаторічної роботи в школі позбавлялися всіх ко-мунальних послуг³⁶. Учителі-пенсіонери, які не працювали, вкрай по-требували допомоги в забезпеченні паливом, освітленням, квартирами. Пенсіонери одержували пенсію по 500 крб, мешкаючи на приватних квартирах, оплачували по 50-70 крб за квартиру, 280 крб за паливо та 42 крб за освітлення, крім цього було досить важко придбати паливо.

Таким чином, аналіз документів засвідчує, що існуюча система аж ніяк не сприяла професійному зросту учителя з метою цілісного ви-ховання учнів та творчого самовдосконалення власної особистості. Учитель не мав вільного часу. Його “зайнятість” не була фактором, який сприяв підвищенню загального рівня його гуманітарної культу-ри. Також соціальне середовище не було сприятливим для виникнення бажання у випускників вузів їхати працювати за спеціальністю, осо-бливо в сільські школи, багато з них не з'являлися на роботу за місцем призначення. Наприклад, тільки у 1958/1959 навч. році не прибули за призначенням 1 211 випускників, що створювало труднощі в навчаль-но-виховному процесі. Школа швидко поповнювалася за рахунок тим-часових, а іноді і випадкових у педагогіці людей, що поглиблювало її проблеми. Через недостатнє забезпечення вчителів житлом, паливом, продуктами харчування створювалася хоч і незначна, але плинність кадрів. Наприклад, в 1960-1961 рр. з Літинського району Вінницької області виїхало 32 учителі, з Уланівського району - 26, з Муровано- Куриловецького району - 27³⁷. У багатьох районах Харківської області, особливо у віддалених, також спостерігалася значна плинність кадрів через незадовільні житлові умови і погане постачання продуктами хар-чування і хлібом. А ті, що там залишалися, вимушені були заводити домашнє господарство, що заважало роботі³⁸.

В період реформування освіти М. С. Хрущовим влада контролюва-ла діяльність вчителів та їх ідеологічну спрямованість. По всій терито-рії Української РСР проводилася робота з вчителями через різні форми партійної і комсомольської освіти. З упровадженням у школах полі-технічного навчання вчителі були додатково зайняті пристосуванням шкіл, готували наочність, працювали над вдосконаленням своїх знань, більшість часу проводили на роботі навіть у літній період. Заробітна плата виплачувалася своєчасно, але в сільській місцевості постачання продуктами харчування проводилося не завжди належним чином, не до кінця було вирішене питання з комунальними послугами. Хоча сис-тема всіляко витісняла рідну мову з навчального процесу, працювала в межах офіційної ідеології, а фінансувалася за залишковим принципом, саме вчителі були тим прошарком інтелігенції, яка в і в таких важких умовах не зраджувала національні інтереси.

Размещено на Allbest.ru