Учительська контрреволюційна організація українських націоналістів "Павільйон" у 1938 р.: "темне минуле" лідерів

Konyk Olexander

Teachers' counterrevolutionary organization of the Ukrainian nationalists «Pavilion» in 1938:«the dark past» of the leaders

The article is devoted to the little-studied problem of the personal composition of the teaching corps in Southern Ukraine of the pre-war period. The life story of the three teachers of the Skadovsky District Department of Public Education accused in counterrevolution and Ukrainian nationalism in 1938 by the local state security body is considered. They were charged with the creation of the organization "Pavilion", which, according to the investigation, was supposed to prepare nationalist cadres. The ways of reconstruction of the past of three leading participants of the organization are analyzed. The methods of fabricating the "dark past" of the accused, which was interpreted as an essential aggravating factor in the justification of their sentence to death are considered. Shaky evidences based on rumors, gossips and stories look like a retrospective speculation. That ail raises doubts as to the reliability of the accusations advanced, and to the conviction of ail participants of the investigative actions in the strength of the Soviet power and the unanimity of society, in particular, the Soviet teachers 'intelligentsia.

Ключевые слова: Следственные дела, 1938 год, Южная Украина, скадовские учителя, организация «Павильон», контрреволюционная деятельность

Як видно з назви цієї публікації, вона продовжує висвітлення теми, розпочатої нами в статті «Учительська контрреволюційна організація українських націоналістів «Павільйон». 1938 рік: конструювання карної справи», опублікованої в попередньому числі «Scriptorium nostrum» [4, с. 53-63].

Основним джерелом повідомлення залишається слідча справа НКВС, яка зберігається сьогодні в Державному архіві Херсонської області, щодо скадовських учителів Виговського, Бантоса і Ташіяна, звинувачених у січні 1938 р. в контрреволюційній націоналістичній пропаганді серед учителів Скадовського району [1].

Ми згадували, що сюжет повідомлення вельми локальний, відтак попри великий масив літератури на тему політичних репресій, сталінських злочинів,незаконних судових рішень і т. ін., про історіографію порушеної нами проблеми говорити не доводиться [4, с. 54]. Хоча столітній ювілей Херсонського державного університету привернув увагу до минулого херсонського вчительства, у тому числі періоду 20-х -- 30-х рр. ХХ ст. Відтак маємо дві ґрунтовні розвідки історика Віктора Павленка про херсонське вчительство у контексті справи «Спілки визволення України» [2; 3]. У своїй попередній статті ми також характеризували згадану слідчу справу як джерело багатопланове, що містить інформацію як про методи роботи органів радянської держбезпеки другої половини 30-х років минулого століття, так і про освітнє середовище Скадовського району того періоду, деталі ділового й неформального спілкування між учителями того часу, про людські слабості й перемінну позицію одних і тих осіб у сталінські й уже післясталінські часи та ін., але основну увагу тоді було приділено не стільки минулому учителів, основних дійових осіб слідства про «українську контрреволюційну націоналістичну організацію «Павільйон», скільки власне їх службовій діяльності та позаслужбовому проведенні вільного часу. Саме в цій царині слідство знайшло (або радше сфабрикувало) основні моменти «складу злочину», з дуже важкими для вчителів наслідками. Підозріле з класової точки зору «темне минуле» цих учителів, як і політика радянської влади в сфері комплектування шкіл педагогічними кадрами залишалося поза основною увагою, та висвітлювалося тільки в тій частині, яка була невід'ємною складовою аргументації слідчого в його заключному звинуваченні [4, с. 54].

Завданням теперішньої публікації є висвітлення способів формування слідчими НКВС образів «контрреволюціонерів» і «націоналістів» за допомогою біографічних даних підслідних, та їх вплив на обґрунтування винесення смертного вироку, «пояснення» витоків «контрреволюційності» й «націоналізму» вчителів радянської школи.

Отже, за версією слідства, «натхненником» організації «Павільйон» був учитель Скадовської школи Пилип Йосипович Виговський [1, арк. 95], 1903 року народження (на момент арешту -- 35 років), уродженець села Краснополь. Працював інспектором Скадовської райнаросвіти. З доведених гріхів проти радянської влади прокурор Скадовського району, що санкціонував його арешт, відзначив поки що один -- Виговський -- син куркуля. 15 січня 1938 р. взятий під варту в Скадовську за звинуваченням у членстві в контрреволюційній організації та проведенні націоналістичної роботи серед учителів. Утримувався в Херсонській тюрмі [1, арк. 6; 4, с. 56]. До арешту проживав у м. Скадовську по вул. Комунарів, 58 [1, арк. 9]. Ці дані підтверджує й доповнює сам Виговський: народився 2 листопада 1903 р. в селі Краснопіль Коростенського округу, за професією педагог, працював учителем неповно-середньої школи. В графі «анкети арештованого» про своє соціальне походження написав «Батько мав куркульське господарство, найманої сили в батька не було». Власне соціальне становище окреслював як «службовець». Декларував середню освіту, був позапартійним («і в минулому, і тепер»), національність і громадянство визначив як «Українець, громадянин УРСР» [1, арк. 16-16 зв.]. Це останнє, можна зазначити в дужках, звертає на себе увагу -- визнання республіканського, а не союзного громадянства. Мав четверту категорію військового обліку запасу, у білих та інших контрреволюційних арміях не служив, участі у бандах і повстаннях проти радянської влади не брав. Стосовно репресій при радянські владі (тут і скрізь у документі слова «радянська» пишеться з великої літери, -- О.К.) -- судимостей, арештів та ін. повідомив, що «у 1931 р. за неорганізацію політтехнавчання в селі Каланчак Хорлівського району був знятий з роботи з оголошенням догани» [1, арк. 16 зв.]. Вельми характерним видається звинувачення «неорганізація» -- можливо, як для інспектора райвно, тоді це видавалося актуальним. Дружина Виговського Марія теж була «донькою куркуля» Овсія Туркота з хутору Красне Великоолександрівського району. Отже, склад родини: дружина Марія, 1903 р. нар., та дочки: Лариса Пилипівна, семи років, та Таміла Пилипівна, п'яти з половиною років, тобто приблизно 1931 та 1933 р. н. Анкета арештованого («заповнюється чітко й розбірливо зі слів арештованого і перевіряється за документами») -- підписана 13 січня 1938 р. особисто Виговським. Чіткий автограф людини, невдовзі розстріляної за «український націоналізм» -- «ВЫГОВСКИЙ», тобто російською мовою [1, арк. 16 зв.]. Крім цієї обставини, в документі є ще один цікавий момент: тодішній Скадовський прокурор Тонконог розглянув матеріали попереднього слідства 14 січня [1, арк. 6.]. Тобто, треба думати, й цю «анкету арештованого». Цього ж дня він дав санкцію на арешт, зі стандартним формулюванням про те, що Виговський «на свободі може вплинути на хід слідства». Ордер на арешт («термін дії -- дві доби») помічник оперативного уповноваженого товариш Валь отримав тільки 15 січня [1, арк. 9.] Отже, «анкета арештованого», підписана громадянином Виговським 13 січня або заповнена ніби передчасно, бо «законний арешт» його було здійснено не раніше 15-го. На підставі яких документів або чиїх рішень, з матеріалів слідства наразі неясно. Однак виглядає на те, що такого роду арешти були наскільки простим, ясним і зрозумілим для радянської юстиції того часу явищем, що про нього скадовські слідчі не вважали навіть за потрібне писати.

Різниця між «попереднім слідством» і допитом уже офіційно арештованого, будемо так висловлюватися, усе ж помітна. Протокол допиту Виговського від 15 січня 1938 р. -- окрім відомих уже «об'єктивних даних» -- народився, навчався і т.п., -- містить дещо більше свідчень про «темне минуле» арештованого. Детальної інформації про це вимагав слідчий (якщо вірити офіційному протоколі, вимагав увічливо; як було насправді, з огляду на те, що слідчому говорили практично саме те, що він хотів, -- можна тільки здогадуватися. У викладі того, хто вів допит, це виглядало так: «.син куркуля, до революції навчався в Коростенській вище навчальній школі (очевидно, ВНУ -- «вищенавчальному училищі», -- О.К.) й знаходився на утриманні батька. У період перебування ПЕТЛЮРИ Так у тексті. Документ є машинописним відпуском з використанням копіювального паперу фіолетового кольору. Отже виділення шрифтом зроблено при друкуванні, підкреслення -- від руки, олівцем червоного кольору. Коли й ким зроблені точно сказати важко: можливо, самим слідчим при підготовці звинувачувального акту, можливо, під час перевірок, здійснюваних у подальшому в ході перегляду цієї справи в подальші роки. на території Коростенщини його два брати були мобілізовані на службу в петлюрівських частинах, про їхню активну діяльність в армії Петлюри йому невідомо, оскільки вони дезертирували й ховалися зі зброєю в руках [1, арк. 23].

Далі відповіді на «навідні» запитання слідчого): Про участь братів у політ. бандах йому нічого невідомо. Можливо, що перебували в політ. бандах <...> Мої брати Нарцис Йосипович і Анастасій Йосипович у 1930 р. були вислані за межі України за антирадянську діяльність і за бандитизм [1, арк. 23-24].

Визначення «за межі України» видається небезінтересним у даному випадку, фіксує все-таки якусь суб'єктність, а «за межі» -- в Російській імперії це традиційно Сибір, й усякому разі -- не в Польщу. Характерним є й визначення «політ. банди». Термін «політичний бандитизм» якось ніби ненав'язливо ставив на один щабель політику й карну злочинність, й таким чином виходило, у разі політичної скерованості не комуністичної, всяка інша могла видаватися за карну. Цікавими й імена. Нарцис і Анастасій. Чи таки зберігалися польські впливи, попри русифікаторську політику ще з часів «Западного края», чи Виговський був етнічним поляком, але з якихось причин ідентифікував себе як українець, чи справді батьки були не такими вже «простими селянами». В середовищі радянських службовців вочевидь невигідно було вказувати своє справжнє походження в рамках нехитрої мімікрії під тодішні соціально-політичні реалії.

Як, утім, і для свідків. Бо, за відсутності необхідних для згаданого вище підтвердження анкетних даних документів, залучалися свідки. До того ж, посвідчень про перебування в «політ. бандах», навіть якщо припустити існування таких документів, навряд чи хто з учасників цих «банд» зберігав би -- тож такі документи мали замінити показання свідків.

Свідки ж були різними. Скажімо Яків Васильович Клімак, 1915 р. нар., освіта незакінчена середня, член КСМУ «свідчив» тоді з чужих слів: йому відомо, зі слів учительки Скуратівської, що Виговський родом із села Вигове, що його батько мав куркульське господарство, а родичі перебували у повстанських бандах і розстрілювали червоноармійців [1 арк. 77, 77 зв. 78]. Отже, ситуація для Виговського все ускладнюється: село Вигове -- можна трактувати як власний родовий маєток? Хтозна, але щось таке можна подумати. Родичі не просто «перебували в бандах», але «розстрілювали червоноармійців»! Однак невідомо, в яких стосунках були громадяни Клімак і Скуратівська з підслідним на час дачі показань Виговським, як і невідомо, звідки Скуратівська знала такі деталі про родичів інспектора райвно, що розстрілювали червоноармійців.

Очевидно, подібні питання виникли й у слідчого КДБ капітана Колота, коли у 1958 р. на запит вдови Марії Виговської (здійснений через Москву вже після усунення Берії) він робив власну перевірку. 16 квітня 1958 р. Колот допитував їздового із села Краснополь Йосипа Івановича Крижина, неписьменного, литовця за національністю. Жив у селі безвиїзно з 1921 по 1941 р., далі до 1945 р. воював, далі знову безвиїзно, й головне, що знав Виговських особисто. З його показів, й короткому викладі: «Братів знав, це рідні брати. Куркулі, двоє займалися хлібопашеством. Пилип ні, поїхав до Києва вчитися. Коли -- за давністю літ не пам'ятає. Нарцис і Анастасій займалися своїм господарством приблизно до 1928 р., по чому з села виїхали невідомо куди. Про участь братів, зокрема Пилипа, про участь у контрреволюційних бандах, що боролися проти радвлади, йому нічого не відомо. Від жителів села Краснополь теж не чув нічого про контрреволюційну діяльність. Чи може сказати, здійснював Пилип якісь злочини проти радвлади? -- Нічого невідомо. Де знаходяться -- невідомо. Додати нічого» [1, арк. 120-122].

Подібними були й свідчення іншого односельця Пилипа Виговського, сторожа колгоспу в с. Краснополь, Виговського Володимира Степановича, 1888 р.н. Безвиїзно проживав у Краснопіллі з дня народження й до 1917 р., потім переселився на Краснопільский хутір, що у 2-х км. від села Краснопілля, де проживав до 1939 р. Потім повернувся й безвиїзно жив у селі.

Знає як односельців, рідні брати.. Батько був куркуль, господарство залишив синам, ті його не ділили, господарювали спільно. Мали близько 12 гектарів лісу, 14 гектарів ріллі, 8 голів великої рогатої худоби, голів 20 овець. Г осподарювали до приблизно до 1928-29, після чого виїхали невідомо куди. Про участь братів у к/р бандах нічого не відомо. Особисто про Пилипа -- нічого не відомо. Де знаходяться -- не відомо [1, арк. 124-125].

Якщо розглядати ці свідчення неупереджено, то твердження про «куркульство» братів Виговських виглядає вельми сумнівним і є радше даниною умовам часу. Бо якщо поділити названі статки на трьох -- мали б те, що називали «середняцьким господарством». Пилип «поїхав на навчання» -- але на яких умовах ділилося господарство, ми не знаємо -- цілком можливо, що отримав свою частку грішми. Г оловне й досить дивне, що ніхто в селі не знав того, що «знала» Скуратівська: участь у бандах і розстріли червоноармійців ніким не підтверджувалися. Що ж до вчительки Скуратівської, то капітан Колот її знайшов і 15 березня 1958 р. допитав та взяв письмове свідчення. Виявилося, Єлизавета Скуратівська, родом із Києва, проживала тоді у селі Гладківці та вчителювала в місцевій школі. У Скадовському.районі працювала з 1934 по серпень 1935 р., прізвище Виговського чула, «здається інспектор РВНО, однак особистість його в даний час пригадую неясно, тому схарактеризувати його не можу. Підпис -- «Скуратовская» [1, арк. 115-116].. Двадцять років час немалий, звичайно, але якщо прізвище Виговського «чула», а що говорила про нього «забула» -- то навряд чи «не чула» про розстріл Виговського в херсонській тюрмі у тому ж 1938 р. А відтак і про свою можливу роль у цій сумній події.

Можливо, Яків Клімак, пославшись на неї у 1938 р. просто оговорив тодішню свою колежанку? Цей «свідок», зробивши певну кар'єру, перебравшись у Херсон, був передопитаний слідчим Колотом одним із перших, уже у січні 1958 р. Маючи в обласному центрі квартиру («Херсон, Хлопкозавод, жилдом 2, кв. 7 ») та непогану як на ті часи роботу, у січні 1958 р. він «мало що» пам'ятав про допит у Складовську, також у січні, тільки 1938 р. Навіть забув було (потім послався на те, що «може, забув») про таку «буденну» як на радянського службовця річ, як виклик і допит у райвідділі НКВС.

Мабуть, цьому сприяла та обставина, що січень 1958 в СРСР суттєво відрізнявся від січня 1938: хрущовська промова на закритому засідання ХХ-го з'їзду КПРС 1956 р., в газетах не публікувалася, але Яків Клімак завідував райпарткабінетом -- отже, мав добре знати її зміст.

Так чи так, але Колоту він сказав, у викладі протокольного запису допиту, таке: працював учителем у початковій школі, Виговського знав як начальника, не більше. Бантоса й Ташіяна (ще двох учителів, розстріляних за цією справою, -- не знав. Охарактеризувати з ділової й політичної точок зору? -- Безпосередньо не стикалися, хіба на педконференціях. За тими установками, що він давав -- здібний педагог, установки ділові. Антирадянських і націоналістичних проявів не помічав. Чи допитувався у справі Виговського у 1938 р.? «Н, не допитувався, а втім не пам'ятаю (Тут і далі курсив наш. -- О.К.). Підтвердити сказане у 1938 р. про минуле й антирадянську діяльність не можу. Припускаю, що була розмова з Мартиненко (вчителька) й Скуратівською, на підставі якої дав свідчення, але -- оскільки тепер не пам'ятаю цих розмов, то тепер антирадянської діяльності підтвердити не можу» [1, арк. 109-113].

Деяких із тих, хто давав свідчення про непевне соціальне походження та контрреволюційну діяльність братів Виговських капітану Колоту знайти не вдалося. Одним із таких був Трубій Нестор Назарович, 1892 р. н., про якого надійшла негативна відповідь з адресного столу «не значиться» [1, арк. 148]. 14 січня 1938 р. він говорив слідчому, що Виговський є сином куркуля, що його батько мав дьогтьовий завод та велику кількість землі, крім того «родичі Виговського перебували в бандах, що виступали проти Радянської Влади» [1, арк. 71 зв.] Але й у цьому випадку мова не йшла про свідчення: Нестору Назаровичу було відомо про це «зіслів прибиральниці Чолбаськоїшколи» прізвища й імені якої він «не пам'ятає) [1, арк. 71 зв.]. Правда, в подальшому виявиться, що у колишнього директора Скадовської школи були свої особисті причини нанести якомога більшої шкоди «критикану» Виговському, але тема атмосфери в педагогічних колективах району та взаєминах між радянським учительством варта окремого розгляду.

З нової інформації тут -- «дьогтьовий завод», про який невідомо було односельцям, але відомо прибиральниці зі школи в селі Чолбаси.

Як на 1938 рік фактів, чуток і пліток про куркульське минуле Виговського (причому в заключному звинуваченні він названий вже сином «крупного куркуля) [1, арк. 95], бандитське його братів та власної «контрреволюційної діяльності» за допомогою скрипки та пісень вистачило для смертного вироку. Скадовський районний відділ народної освіти в заключному звинуваченні не згадувався, але -- судячи з того, що там працювала інспектором а далі вчителем людина такого підозрілого соціального походження, як Пилип Виговський, мала б неабияк стурбувати районне й обласне освітянське начальство. Чи так це було, ще треба вияснити.

Але не один Виговський міг бути причиною їх головної болі. Разом з Виговським, згідно з довідкою коменданта Херсонської в'язниці НКВС «о 24 годині 26 травня 1938 р.» були розстріляні ще два співробітники підзвітні Скадовському райвно -- Казимир Бантос і Володимир Ташіян [1, арк. 100-102]. Вони, як «довів» слідчий Валь, теж виявилися куркульскими синами, учасниками банд і взагалі контрреволюціонерами.

Отже, з прокурорської санкції дізнаємося, що Казимир Андрійович Бантос народився в 1898 р. на хуторі Казимирівка Березівського р-ну, отримав середню освіту, служив у Петлюри (був отаманом банди), судився за к-р діяльність у 1922--23 р., будучи учасником к.-р організації, проводив к.-р агітацію проти заходів партії і Радвлади (так), а також вів націоналістичну роботу серед учителів. Перебуваючи на свободі, може вплинути на хід слідства, може сховатися від суду й слідства, тому, керуючись ст. 156 КПК, взяти під варту [1, арк. 7]. На час арешту проживав у Скадовську [1, арк. 10].

В анкеті дані дещо інші: народився 27 лютого 1896 р. (а не 1898, отже на момент арешту мав неповних 42 роки), не на хуторі Казимирівці а в селі Зеленому Звенигородського р-ну Київської області. Уточнена адреса у Скадовську -- вул. Комунарів 58 (цю ж адресу мав і Виговський -- у подальшому виявиться -- шкільний будинок. -- О.К.). Учитель, раніше працював інспектором райнаросвіти. Соціальне походження -- з селян- куркулів. Службовець, освіта незакінчена вища. Українець, громадянин УРСР, перебуває на військовому обліку запасу, категорія 5-в. У 1934 р. був виключений з партії, інкримінувався службовий злочин у Гросулівському районі, засуджений до 6 років позбавлення свободи, 5 років поразки в правах і 5 років заборони займати керівні посади терміном на 5 років, однак цей вирок було скасовано. Тим більш цікаво, що, на відміну від Виговського, якого особисту напряму не зв'язували з білогвардійським чи повстанським («бандитським» рухом), Бантосу таки можна було закинути цей гріх. Служив юнкером, мав зв'язки з петлюрівцями [1, арк. 18-18 зв.]. Ще мав брата Костянтина, теж учасника якоїсь банди, репресованого у 1925 р. Одружений, дружина Софія Андріївна Бантос, 1898 р. нар., дітей немає.

Цікавий штрих -- автограф Казимира Бантоса. Важко сказати, вибрав таку версію підпису підслідний Бантос для того, що б відрізняти свій підпис від підпису учасника «банди» Костянтина Бантоса, чи мав своєрідне відчуття гумору, чи зовсім без задньої думки -- але на анкеті арештованого стоїть підпис «Кабан» [1, арк.18 зв.].

У протоколі допиту Бантоса як звинувачуваного (від 17 січня 1938 р.) ці дані підтверджуються. З нового -- що паспорт йому було видано в Ровенську райвідділі робітничо-селянської міліції (на відміну від Виговського, який мав до арешту паспорт, виданий Скадовським відділенням РКМ). Уточнено й місце роботи: працював учителем чотирикласної школи у селі Олексіївці [1, арк. 44]. Уточнено, що судився він за ст. 99, мав відсидіти у в'язниці півтора роки, але вирок скасували. Стосовно служби в білий чи якихось інших контрреволюційних армій також було уточнено, що в 1916-- 1917 рр. перебував юнкером (юнкерське училище). Підтверджено також «зв'язки з петлюрівцями», без деталізації, що брата, як учасника «контрреволюційних банд», було репресовано у 1925 р. [1, арк. 44 зв.].

«Зв'язки з петлюрівцями» вельми зацікавили слідчого, і він почав ставити запитання. З відповідей випливало, що коли Бантос працював у школі села Богуслав Київської області, «при школі знаходилися петлюрівські частини». Назвав і знайомих «діячів петлюрівської армії» -- Михайла Добровольського й Леоніда Завацького (очевидно, все ж Завадського, -- О.К.), «батька якого репресували» -- однак де вони тепер, йому невідомо, бо «з 1923 р. припинив з ними всякі зв'язки». Звертають на себе прізвища друзів-петлюрівців, дуже схожі на польські, як і власне ім'я Казимира. Слідчий зажадав підтвердження відомостей про те, що Батнос і сам був петлюрівським офіцером та активно боровся проти радянської влади, але отримав категоричне заперечення -- офіцером не був, у Петлюри не служив, з радвладою не боровся! [1, арк. 44-44 зв.]. На закиди слідчого, помічника уповноваженого Валя, що є документальне підтвердження його звинувачень, та пред'явлення якихось документів (не названих і не доданих до протоколу) -- Бантос відповів, що їх автори, очевидно помиляються в оцінці рівня його зв'язків з петлюрівцями, бо він не міг не ходити в школу, це ж службовий обов'язок, а що петлюрівці квартирували в тій школі, то це не від нього залежало, і т.п. А учасник банди -- так то мабуть брат Костянтин, репресований у 1925 р., з яким його й сплутали [1, арк. 44 зв.]. Звідси, очевидне, я таке графічне підтвердження різниці -- «КаБан», Казимир Бантос, а не Костянтин Бантос...

Стосовно ж скасованої судимості на 6-ть років позбавлення волі, поразки в правах і т. ін. Бантос, якого, очевидно, не так легко було загнати на слизьке (що свідчить і епопея з цією судимістю) розповів таке. Йому справді присудили названий термін, але він подав касаційну скаргу, й строк скоротили до 3 років. Після нової скарги з вимогою експертизи, термін знову скоротили, цього разу до 1 року 6 місяців позбавлення волі (все це з вказівкою юридичних підстав -- ст. 104 п. ІІ, 97 і 99 КК УРСР). Зрештою, після четвертої касації, за словами Бантоса, присуд відмінили зовсім. Історія права не є предметом нашого інтересу, але свій характер у цій історії підсудний Казимир Бантос явно продемонстрував. Тому слідчий дав нарешті спокій «темному минулому» та перейшов до ближчого за часу й перспективнішого «Павільйону» [1, арк. 46].

Цікаво, що Бантос уже з того світу завдавав клопоту слідчим, тепер уже КДБ: при перевірці його анкетних даних. 5 березня 1958 р. капітан Колот надіслав відповідний запит, і вже 27 березня отримав відповідь, як виглядає, сформульовану не без єхидства до колеги, котрий шукає сам не знає чого: «27 березня 1958 року Уповноважений КДБ при РМ УРСР по Черкаській Звенигородський район увійшов до складу утвореної в січні 1954 р. Черкаської області області в Звенигородському районі № 361 на вх. № 247 повідомив, що виконати ваш запит не може, оскільки села Зелене в Звенигородському районі немає» [1, арк. 143а].

Відомий вже нам за справою Виговського свідок, на той час учитель Скадовської школи Нестор Назарович Трубій, знав Бантоса з моменту коли той обійняв посаду інспектора райвно у 1936 р. Однак на запитання слідчого, що йому відомо про контрреволюційне минуле Бантоса сказав тільки, до той був людиною скритною, й перші «контрреволюційні прояви» стали помітні тільки після арешту Мазуркевича, а проявилися вони у... висловленні жалю з приводу цього арешту, дослівно: «За час своєї роботи в райВНО Бантос вів скритий спосіб життя й на перший погляд мені здавався людиною чесною й порядною, але після арешту ворога народу Мазуркевича Бантос став виявляти свої контрреволюційні погляди й ззовні (мовою оригіналу -- «снаружи», -- О.К.) У серпні до мене підійшов Бантос і сказав: «Жаль Мазуркевича! Мені Виговський теж висловив своє співчуття на адресу Мазуркевича й висловився, якби був у Скадовську Чокке, то Мазуркевичне був би арештованим. Цими словами Бантос хотів сказати, що керівники райнаросвіти організовано (?) проти арешту троцькіста Мазуркевича» [1, арк. 66-66 зв] Згадані тут Чокке й Мазуркевич -- освітяни зі Складовська; на час арешту Виговського, Бантоса з Ташіяна та «викриття» організації «Павільйон» були вже репресованими.. Свідку Трубію були відомі ще деякі деталі «темного минулого» та сумнівного, попри скритність, сьогодення Бантоса. Він ділився зі слідчим таким: «Якось в Одесі зустрівся з учителем із Гросулівського району, той мені заявив, що Бантос, будучи на роботі заврайвідділом наросвіти Гросулівського району підробляв документи й розтратив крупну суму грошей, за що нібито був засуджений на 5 років». А ще він «... підтримував тісний зв'язок із колишнім офіцером білої армії учителем Мопрівської армії (очевидна описка в документі. Треба читати «Мопрівської школи» -- О.К.) Одинцовим. Часто приїжджав до нього й пиячив із ним» [1, арк. 67].

Хоч тут не йшлося про петлюрівське минуле Бантоса, але складається враження, що народною освітою, принаймні, у Садовському та Гросулівському районі керували всуціль куркуленки, контрреволюціонери, петлюрівці й тому подібні. Принаймні, «реконструйовані» помічником оперуповноваженого Садовського райвідділу НКВЧ Валем життєписи двох інспекторів райвно (а Бантос -- у минулому -- ще й завідуючий райвно) мали засвідчувати таку ситуацію. Що ж третій з розстріляних за справою «Павільйону», Володимир Ташіян? Теж не назвеш рядовим учителем, усе ж директор (завідувач) школи, нехай і неповної середньої? Чи він теж із куркулів?

Із прокурорського представлення про нього дізнаємося, що Ташіян Володимир Іванович, 1882 р, уродженець села Явори на Галичині, «за національністю галичанин, одружений, зав. школою Радгоспу 1 мая, був членом к.-р націоналістичної організації, проводив к-р націоналістичну фашистську пропаганду серед учителів і школярів», тому має бути арештованим [1, арк. 8].

Про куркульське походження й політичний бандитизм ніби нічого. Але вже анкета допиту ставить усе на місця -- мало того, зо з куркулів, та ще й з куркулів польських! З анкети випливає, що Володимир Іванович Ташіян народився 4 січня 1882 р. в селі Явори біля Львова (Галичина, Польща). Адреса на час арешту -- Скадовськ, вівцерадгосп 1-е травня. Спеціальність -- учитель, завідуючий школою цього вівцерадгоспу. Паспорт виданий Скадовською РКМ. Походить із селян-куркулів, соціальне становище службовець, освіта середня [1, арк. 17]. Національність галичанин (так у документі, -- О.К.), громадянство -- УРСР. З військового обліку знятий (на час арешту мав 56 років, -- О.К.), служив у австрійській армії, у 1916 р. потрапив у полон до росіян. Арештовувався у 1923 р. як учасник контрреволюційної організації галичан-націоналістів, судився у 1931 р. за ст. 99 КК УРСР. Одружений, дружина Ольга Олександрівна Ташіян, дітей немає [1, арк. 17 зв.; 4, с. 57].

Біографія як для завідуючого радянською школою небезінтересна. В протоколі допиту прокурорські дані в основному підтверджуються (очевидно, взяті з одного джерела). Є уточнення та відмінності. Зокрема, щодо занять до революції: «навчався в семінарії» [1, арк. 52]. Ще на допиті Ташіян зізнався, що з полону потрапив на службу до генерала білої армії Молостова, з яким і був у 1917-1918 рр., про зв'язки з «українським націоналістом Ільковим» та ін., про що нам вже доводилося писати [4, с. 57]. Стосовно ж участі в «націоналістичній організації Галичан» відповідав так: « До 1923 р. я перебував учасником націоналістичної організації Галичан (так, -- О.К), що ставила собі за мету створення єдиної держави України з Галичиною, причому ми стояли на позиціях відділення України від Радянського Союзу й відновлення куркульських господарств. У 1923 р. всі учасники були репресовані, в тому числі й я, але через відсутність повних на мене матеріалів звинувачення мене звільнили з-під арешту за підпискою» [1, арк. 54 зв.].

Очевидно, слідчому цього було досить. Де власне була ця «організація Галичан», з кого складалася, нарешті, яким чином збиралася «відновлювати куркульські» господарства у 1923 р., тобто вже в непівські часи -- сказати важко. «Покази» такого роду навряд чи можна вважати доведеними, а у випадку з «планами відновлення куркульських господарств», після епопеї колективізації в Україні на початку 30-х років, усе це схоже на ретроспективну спекуляцію з боку слідчого. Свідки мало що додають до цього, хіба в переліку «чужо-класових осіб» свідок, завпед Скадовської школи Андрій Сенчик в ряду характеристик («білий офіцер Одінцов», «дочка куркуля Пуля», «дочка куркуля Туркот») та ін. назвав і «націоналіста Ташіяна» [1, арк. 59]

Завершуючи висвітлення сюжету про «темне минуле» трьох розстріляних учасників сфабрикованої уявою слідчих НКВС «контрреволюційної націоналістичної організації «Павільйон» можна відзначити, що «куркульське походження», участь у «політичних бандах» та «зв'язки з петлюрівцями» були вагомою частиною звинувачення та трактувалися як суттєвий обтяжуючий фактор при обґрунтуванні винесення смертного вироку, «пояснювали» й обґрунтовували і «контрреволюційність», і «націоналізм» окремих представників тепер уже радянського вчительського корпусу. Однак абсолютно «доведене» слідчими у 1938 р. видавалося не таким уже доведеним у кінці 50-х і виявилося зовсім недоведеним у кінці 70х, коли справа була ще раз переглянута, а її учасники реабілітовані. Але вже окремі деталі ведення справи, аж до граматичних особливостей тексту та використовуваних риторичних фігур, хисткі свідчення, засновані на чутках, плітках і переказах, виглядають ретроспективною спекуляцією та можуть викликати сумнів як у достовірності висунутих звинувачень, так і у переконаності всіх учасників слідчих дій у такій вже міцності радянської влади та одностайності суспільства, зокрема, радянської вчительської інтелігенції. Ці питання залишаються перспективними для подальшого вивчення.

український націоналізм вчительський

Список використаних джерел та літератури

1. Державний архів Херсонської області. -- Ф. Р-4033. -- Оп. 5. -- Спр. 142. -- 193 арк.

2. Павленко Віктор. Інтелігенція Херсонщини у справі «Спілки визволення України». Джерелознавчий аспект проблеми (20-і -- 30-і роки ХХ ст.) [Електронний ресурс] / Віктор Павленко // Scriptorium nostrum: електронний історичний журнал / голов. ред. проф. Андрєєв В. М. -- 2016. № 3. -- С. 105--126. -- Режим доступу: http://sn.kspu.edu/files- all/SN_2016_3.pdf

3. Павленко Віктор. Херсонський інститут народної освіти у справі «Спілки визволення України» у 20-ті -- на початку 30-х років ХХ століття (до 100- річчя Херсонського державного університету) [Електронний ресурс] / В. Я.Павленко / / Scriptorium nostrum: електронний історичний журнал / голов. ред. проф. Андрєєв В. М. -- 2017. -- № 1 (7). -- С. 122-151. -- Режим доступу: http:/ / sn.kspu.edu/index.php/sn/issue/view/8

4. Коник Олександр. Учительська контрреволюційна організація українських націоналістів «Павільйон». 1938 рік: конструювання карної справи [Електронний ресурс] / О. О.Коник // Scriptorium nostrum: електронний історичний журнал / голов. ред. проф. Андрєєв В. М. -- 2017. № 3 (9). -- С. 122--151. -- Режим доступу:http://sn.kspu.edu/index.php/sn/article/view/256/204

Размещено на Allbest.ru