Видавнича діяльність М.С. Грушевського в Києві (1907-1914) на сторінках газети "Діло"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видавнича діяльність М.С. Грушевського в Києві (1907-1914) на сторінках газети «Діло»

У статті на основі публіцистичних матеріалів, розміщених на сторінках львівської щоденної газети «Діло», розглянуто видавничу діяльність М.С. Грушевського в Києві в 1907-1914 рр. Показано особливості редакційної політики часопису до редагованих М.С. Грушевським видань.

Ключові слова: щоденна газета «Діло», видавнича діяльність М.С. Грушевського, редак-ційна політика «Діла».

Постановка проблеми. Львівська газета «Діло», яка виходила з 1880 р., була одним із най- популярніших українських видань свого часу. На початку ХХ століття часопис став найвпливові- шою українською газетою Галичини, виданням із тривалою традицією та поважною репутацією, яке читала українська публіка самих різних переко-нань. Характер публікацій щоденника на суспільно- політичні теми визначався його близькістю до національно-демократичної партії. Відповідальні редактори газети (починаючи з 1900 р. цю посаду обіймали з перервами по кілька разів Володимир Охримович, Євген Левицький, Олександр Бор- ковський, Лонгин Цегельський, Василь Панейко) так чи інакше були пов'язані з Українською націо-нально-демократичною партією [1, с. 47].

Разом з тим «Діло» не являлося офіційним партійним виданням, декларуючи формально безпартійний характер цієї популярної щоденної газети, яка апелювала до всіх верств українського населення без огляду на їх політичні чи партійні смаки. Характер матеріалів газети, яка охоплю-вала всі сфери суспільного життя, визначив осо-бливе місце «Діла» серед української преси Гали-чини, а з 1905 р. - і всієї української преси. У свій третій період існування (1903-1918 рр., за хро-нологією Ю. Шаповала) часопис немало писав про необхідність осучаснення світогляду народу, засвоєння європейських (відмову від «хутірних») форм життя, відповідного гнучкого реагування на мінливі обставини життя, засвоєння нових ідей, вливання в рух активних молодих сил, виро-блення вміння правильно оцінювати суспільні явища [2, с. 26-27]. публіцистичний газета грушевський часопис

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Серед досліджень, які безпосередньо стосуються висвітлення ролі щоденної газети «Діло» в істо-рії української періодичної преси, слід відзначити творчий доробок Ю. Шаповала, зокрема його монографію, присвячену газеті та її місцю в історії української періодики [3], навчальний посібник [2] та кілька статей на цю тему. Окремі сюжети, при-свячені певним взаєминам часто непростих вза-ємин М. Грушевського, який часом надзвичайно гостро критикував редакційну політику часопису і галичан взагалі, та «Діла», присвячені публікації таких дослідників, як В. Кухар [4], О. Хімяк [1], І. Цибенко [5] тощо. Ряд цікавих зауважень щодо постаті М. Грушевського, його непростого харак-теру і особистих взаємин з українським громадян-ством, наддніпрянськими та галицькими діячами міститься в розвідках Я. Грицака [6], С. Квіта [7], інших дослідженнях в галузі грушевськознавства, що так чи інакше торкаються життя і діяльності видатного українця, спогадах В. Дорошенка [8] та в щоденнику Є. Чикаленка [9], котрі дають мож-ливість зрозуміти мотиви різких критичних випа-дів за і проти М. Грушевського, які час від часу з'являлися на сторінках «Діла» у згаданий хроно-логічний період. У цілому слід констатувати наяв-ність великої кількості праць, які так чи інакше стосуються часом непростих взаємин М. Грушев-ського та львівського «Діла» в силу наявності про-тиріч і розходжень щодо питань суспільного роз-витку українства. Разом з тим слід відмітити, що основою даної розвідки є матеріали української преси, насамперед ті, які містяться безпосередньо на сторінках «Діла».

Постановка завдання. Мета статті - на

основі публіцистичних матеріалів, розміщених на сторінках львівської щоденної газети «Діло», роз-глянути видавничу діяльність М.С. Грушевського в Києві у 1907-1914 рр., показати особливості редакційної політики часопису до редагованих М.С. Грушевським видань.

Виклад основного матеріалу дослідження. Беручи до уваги намагання редакції «Діла» висвітлювати будь-які важливіші прояви суспіль-ного життя, цілком природно, що і бурхлива сус-пільна діяльність М. Грушевського постійно пере-бувала в її полі зору. Що ж стосується видавничої праці великого українця, то вона стала очевидною з часу заснування єдиного на той час всеукраїн-ського журналу «Літературно-Науковий Вістник» (далі - ЛНВ).

Будучи в числі тих, хто стояв біля витоків ЛНВ у 1898 році, М.С. Грушевський надалі став його ідейним натхненником і промоутором, виступа-ючи і в якості редактора, і в якості видавця все-українського літературно-наукового журналу. Одним з головних завдань цього часопису стало єднання галицьких та підросійських українців, відстань між якими з часом могла привести до розділення єдиної української нації. Зважаючи на те, що і «Діло» декларувало подібні принципи, цілком природно, що матеріали, присвячені ЛНВ, а отже, і участі М. Грушевського в ньому, часто зустрічаються на сторінках газети. І саме в цьому контексті актуальним є висвітлення видавничої діяльності М. Грушевського в Києві, насамперед що стосується ЛНВ, за матеріалами найпопуляр- нішої української галицької газети.

Журнал, організований М. Грушевським разом з І. Франко та В. Гнатюком, до 1906 року включно виходив у Галичині, залишаючись при цьому єди-ним україномовним літературно-науковим орга-ном всієї України. Революція 1905 року в Росії відкрила нові можливості для української преси, внаслідок чого ЛНВ втратив своє виключне ста-новище як єдиний український журнал. До того ж з 1901 року ЛНВ не мав змоги потрапляти до Росії внаслідок циркулярної заборони головного управління у справах друку, а це завдало не лише матеріального удару, але й ослабило контакт з літературними колами українства в Росії [10].

У статті «До наших читачів у Галичині» Михайло Грушевський пояснив причину переве-дення ЛНВ до Києва, а саме: «Літературно-Науко-вий Вістник від самого заснування був ведений нами в характері всеукраїнському <.. .> Для удер-жання та зміцнення всеукраїнського характеру нашого журналу, для скріплення його зв'язків з Україною, треба провести реформу його у вищез-гаданім напрямі: організувати відділ редакції в Києві й притягнути до ближчої участі місцеві літературні сили» [11].

Перенесення ЛНВ до Києва з початком 1907 року означало не лише остаточний пере-хід на його позиціонування як всеукраїнського видання, але й те, що сам М. Грушевський пере-творився на його єдиного керівника, що, звісно, не могло влаштовувати всіх, особливо його ідео-логічних опонентів та критиків.

Ставши одноосібним керманичем ЛНВ, М. Грушевський відразу опинився під щільним наглядом українського громадянства, кожен пред-ставник якого, як виявилося, набагато краще (за давньою українською звичкою) «знав», як керу-вати літературним органом, а отже, критикував невірну, на його думку, редакційну політику чи то газети, чи то журналу. Крім того, стиль викладу і гостре публіцистичне слово М. Грушевського зна-ходило відгук не лише у вдячних читачів ЛНВ. А зважаючи на те, що критику на свою адресу він сприймав як особисту образу і не залишав без від-повідної реакції у пресі, на його адресу постійно лунали голоси ображених ним громадських анти-подів, які або стояли на відмінних від нього полі-тичних позиціях, або, що найчастіше, елемен-тарно йому заздрили.

Перевівши ЛНВ зі Львова до Києва, М. Гру- шевський став набагато частіше опинятися в епі-центрі громадських конфліктів, зважаючи на те, що саме він був видавцем журналу і визначав його редакційну політику, що не було чимось невідомим для його «друзів». Його гостре і без-апеляційне публіцистичне слово не раз ставало підставою для зведення рахунків ображених ним діячів. У більшості випадків вияснення стосунків відбувалося на сторінках українських друкованих органів, як галицьких, так і наддніпрянських. Так, залюбки місце недругам М. Грушевського нада-вало львівське «Діло», яке із задоволенням міс-тило критичні випади проти нього. Як результат цього - «газетні війни» М. Грушевського з опо-нентами в 1908 та 1911 рр., які можна розглядати в якості однієї з предтеч конфлікту в НТШ у 1913 р.

На користь «Діла» в цій справі свідчить те, що воно у всіх питаннях, що стосувалися видавничої діяльності М. Грушевського, завжди давало місце для дискусій на своїх сторінках між його при-хильниками та опонентами, намагаючись прямо не підтримувати жодну зі сторін виникаючих час від часу суперечок. Крім того, матеріали, які міс-

тяться в «Ділі» протягом 1906-1907 рр., свідчать про прихильне ставлення редакції до перенесення ЛНВ на всеукраїнський грунт.

Так, «Діло» в листопаді 1906 року одним із перших українських видань сповістило своїх читачів про те, що М. Грушевський переносить видання ЛНВ зі Львова до Києва. У статті під назвою «Нова фаза розвитку ЛНВ» газета зазна-чила наступне: «здається нам, що зі статті проф. М. Грушевського п. н. «Галичина і Україна», яку власне містимо в нашому фейлетоні, і з поданого вище інформаційного поклику, кожний член укра-їнської суспільності в Галичині зрозуміє, яку вагу для національної єдності Галичини й України і для національно-культурного розвитку взагалі має те діло, яке тепер починається розширенням видав-ництва ЛНВ на цілу Україну без огляду на дер-жавні кордони» [12]. «Діло» висловлювало споді-вання, що цей крок не викличе непорозуміння між галичанами, які, слідом за українцями, сказали б, що коли журнал розширюється на Україну, то він «не наш, не галицький».

Загалом, перенесення ЛНВ зі Львова до Києва з великим ентузіазмом було сприйнято майже всіма українськими часописами, в тому числі й «Ділом», яке висловлювало сподівання, що такий крок прислужить справі єднання українських земель, та особливо наголошувало на потребі кон-центрації українських сил в історичному центрі України - Києві. ЛНВ було видано великі аванси, сподіваючись, що журнал успішно адаптується до нових умов.

Зважаючи на те, що з перенесенням до Києва журнал, так само як і його редакція, опинилися в цілком нових умовах існування, у 1907 році на сторінках газети «Діло» зустрічаємо в основному позитивні міркування з приводу перспектив жур-налу, а також і доброзичливе ставлення до певних його вад.

Позитивним настроєм на сторінках найпопу- лярнішої газети відзначалися у 1907 році огляди ЛНВ на сторінках «Діла». Говорячи про 2 і 3 кн. оновленого ЛНВ, редакція газети висловлювала задоволення тим, що журнал здобув тривкий грунт під ногами і, без сумніву, утримає його: «Редакцій-ний комітет старається всіма силами зробити жур-нал інтересним, живим і поважним і, без сумніву, не зупиниться на зроблених вже дотепер змінах і покращеннях. На першому плані стоїть значне розширення журналу і заведення в ньому відділу, в якому подавався б постійний і систематичний огляд культурного руху на Заході Європи і в Аме-риці. Дальше прийшли б літературні й артистичні додатки до поодиноких журнальних випусків у формі книжок і артистично-малярських картин <...> а в сумі щодо всього - зниження перед-плати» [13]. Однак сподівання, що у ЛНВ будуть запроваджені літературні й артистичні додатки, так і залишилися припущенням редакції «Діла».

Поряд із зауваженнями «Діло» інколи нама-галося висловити свої побажання редакції ЛНВ. В одному з оглядів говорилося, що коли редак-ція ЛНВ збирається збільшити обсяг з метою успішної конкуренції з російськими «товстими» журналами, то необхідно було б у кожній остан-ній книжці журналу за рік вказувати перелік усіх передплатників. У такому разі «не один добродій, як не з потреби, то сорому заради передплачував би цей журнал» [14].

Хоча про передплату і збільшення числа передплатників багато говорилося в усіх україн-ських часописах, збільшення кількості читачів від таких закликів на сторінках газет і журналів не спостерігалося. Як писало «Діло» стосовно ситуації з передплатниками в ЛНВ, то «<...> на жаль, як ми довідалися, за несповна 10 літ існу-вання Літ. Наук. Вістник не встиг іще добитися до 1000 передплатників, а як же при такому стані речей можна думати про його покращення або збільшення» [15].

У цілому ж автори дописів і оглядачі на сто-рінках «Діла», які торкалися теми видання ЛНВ у Києві, протягом 1907 року висловлювали позитив від того, що журнал на новому ґрунті покращу-ється, «видно прибуток нових сил, між авторами фігурують імена, не бачені в давніших річниках Л. Н. В. Се подає надію, що з прибутком нових сил з російської України журнал ще цікавіший, ніж досі». Автор допису, підсумовуючи огляд першої книги ЛНВ за 1907 рік, зазначив, що «книжка ЛНВ визначається великим добором і багатством статей. Від публіки залежить утримати сей журнал і далі на сій висоті, евентуально збільшити його. Не пови-нно бути між нашою інтелігенцією жодної родини, в якій не передплачувало би ЛНВ <...> Бодай в своєму ювілейному році повинен він досягти до 1000 передплатників у Галичині. Тим більше, що видатки його з заведенням відділу редакції і адмі-ністрації у Києві незмірно зросли» [16].

З перших згадок про перенесення ЛНВ до Києва задля реалізації завдання єднання обох час-тин України, поділених кордонами двох імперій, можемо спостерігати підвищений інтерес публіки до діяльності редакції журналу в нових умовах. Основними проблемами, на думку «Діла», у справі видання ЛНВ у Києві стали збільшення видатків на його утримання (що свого часу стало одним із закидів у сторону М. Грушевського з боку його галицьких опонентів), а також недостатня кіль-кість читачів цього єдиного всеукраїнського літе-ратурно-наукового місячника.

Ще одним важливим моментом, який активно впливав на видавничі процеси під проводом М. Грушевського, стали адміністративні та цен-зурні утиски з боку влади в Російській імперії. На думку редакції «Діла», в цьому М. Грушевський мав певний успіх, адже хоча «здавалося було, що многоважна ідея культурно-національного зближення обох головних частин України через перенесення ЛНВ у Київ не буде мати великого успіху - на радість «Слова польського» і «Гали-чанина» та тих, хто за ними стоять. Часопись була заборонена за «вредное направление», але разом із воєнним станом у Києві пропала й ся заборона, тільки й наслідку по ній, що вихід 2-ої книжки досить припізнився. Значить - ЛНВ здобув уже тривкий формальний грунт під ногами й без сум-ніву удержить його» [17].

Стриманий оптимізм - ось таким може бути підсумок оцінок журналу та його першого року в Києві на сторінках «Діла». Відсутність критичних нападок, характерних для певних авторів львів-ської газети в наступні роки, дає підстави відзна-чити прихильне ставлення «Діла» і його редакції до планів М. Грушевського щодо забезпечення всеукраїнського впливу журналу, який він вида-вав. Замітка про ІІІ-й том ЛНВ у № 240 «Діла» ще більше демонструвала прихильність і пози-тивне враження від журналу в його перший рік на київському ґрунті - адже «кожну книжку «Вістника» завершують розумні, гарні огляди з політичного життя австрійської та російської України - М. Лозинського та Ф. Матушевського; а його редакція робить все можливе, щоб зробити журнал цікавим та необхідним» [18]. Однак чис-ленні опоненти М. Грушевського чекали зручного моменту для старту кампанії проти нього. Най-більш оптимальною мішенню для них став ЛНВ і здійснювана ним, а отже, М. Грушевським, редак-ційна політика.

З перенесенням ЛНВ до Києва М. Грушев- ський опинився в ситуації, коли цим кроком він не догодив ні галичанам, ні київським лідерам укра-їнства, які вбачали в його особі авторитетного, а тому небезпечного конкурента їхнім замахам на лідерство. Придивляючись до М. Грушевського і його способу ведення ЛНВ на київському ґрунті в 1907 р., з початком нового, 1908-го року люб'язні українські «Герострати» розпочали першу кампа-нію проти редактора і видавця єдиного на той час всеукраїнського журналу. «Діло» як провідний український орган Галичини не змогло лишитися у стороні від цієї дискусії.

В першу чергу, «Діло» у статті «Статис-тика національної свідомості нашої інтеліген-ції» авторства Є. Олесницького опосередковано покритикувало ЛНВ за надзвичайно низьку чисельність його передплатників. Автор вказав, що «до останньої книжки ЛНВ долучено поімен-ний спис передплатників сього журналу в 1907 р. Спис сей дає перегляд тих одиниць, що інтересу- ються у нас нині першорядним видавництвом, а тим самим дає міру того зацікавлення серед нашої інтелігенції. В нинішній добі, коли журнал сей є з одної сторони найповажнішим річником літе-ратури цілої української землі і центром, що гро-мадить коло себе наші найкращі наукові і літера-турні сили, а з другої сторони одиноким духовним зв'язком між російською Україною та Галичиною, число його передплатників в нашім краю, їх роз-міщення в поодиноких його сторонах, а в кінці їх характер є важливим причинком до оцінення наці-ональної свідомості нашої інтелігенції». Разом з тим Є. Олесницький відмітив, що «загальне число (читачів - Т.І.) - 791. З числа 658 абонентів зі Східної Галичини припадає 112 на священиків, 122 - на народних учителів, а 424 - на іншу світ-ську інтелігенцію» [19], а отже, журнал за роки свого існування, в тому числі після перенесення його до Києва, не став відповідати задекларова-ній ним меті - бути рупором всього поступового українства.

Першу хвилю атак на М. Грушевського і ЛНВ на початку 1908 року розпочав С. Єфремов, роз-критикувавши журнал на сторінках газети «Киев-ские вести», пишучи, зокрема, про те, що «<...> опаснее всего быть может, то наивное и не совсем скромное самодовольство, какое обнаруживает редакция «Л-н вістника» (см. статью проф. Гру-шевского «До наших читачів» в ХІ кн.), так как оно ослабляет надежду на то, что по крайней мере в будущем журнал выравняется» [20, с. 2]. Характерно, що у своїй більшості українське гро-мадянство висловило обурення з цього приводу, але не фактом цькування поважного часопису його колишнім співробітником, не відверто осо- бистісною критикою на адресу ЛНВ, а тим, що С. Єфремов використав для цього російськомовне видання.

Започаткувавши «дискусію» щодо ЛНВ, С. Єфремов опосередковано посприяв тому, щоб відповідна інформація й оцінка журналу з'явилися на сторінках «Діла». У № 24 видання за 1908 рік було вміщено статтю І. Копача, в якій автор не вихваляв ЛНВ, а критикував за окремі вади: від-значаючи, що журнал у цілому відповідав задекла-рованій М. Грушевським програмі та схвалюючи політику редакції щодо того, що автори журналу мали друкуватися лише під власним прізвищем, а не псевдонімом, І. Копач писав про те, що в жур-налі міститься багато речей без жодного розумного змісту, а іноді навіть зі шкідливим змістом.

Він закидав ЛНВ, а отже, й особисто М. Гру- шевському, що його напрям вирізняється анархіч-ністю, журнал часто публікує твори аморального спрямування і не може задовольнятися лише пре-тензією на цікавість. І. Копачу прикро було бачити в ЛНВ «речі без усякого розумного змісту, а іноді зі змістом для історично корисного життя народу зовсім шкідливим - Іван Федорченко «Хиба?»; Михайло Жук «Дора». І тому не думаю, щоби провідному органу духовному можна було вдово-литись самим лише оглядом на цікавість. І я не сумніваюся, що такий позитивний ідеал в редак-ції ЛНВ є. Бо й у кого він має найскорше бути, як не у найбільшого нашого сучасного історика цілої Русі - України. Лиш може не все редакції вдається достроїти до того ідеалу, у виборі доріг і середни-ків» [21], забуваючи про те, що журнал видавався не тільки для критиків, а для всього українського громадянства, і що про смаки, як то кажуть, не сперечаються - що не подобалося Копачу, не обов'язково не подобалося всім іншим читачам.

У № 26 «Діло» надрукувало відповідь на критику І. Копача, яку підписав співробітник ЛНВ М. Лозинський. Він, оголосивши І. Копача моралізатором, писав, що журнал призначено не для дітей, а тому він може друкувати ті твори (В. Винниченка), в яких підіймаються статеві питання. М. Лозинський наголосив на тому, що ЛНВ - безпартійний орган, а тому закид з приводу анархізму недоречний, оскільки журнал його не поширює, а містить [22].

Подібні дискусії на сторінках «Діла» зустріча-ємо не лише у 1908 р., але й пізніше. Особливо напруженою стала дискусія 1911 року навколо видання ЛНВ. Як відомо, М. Грушевський часто ставав об'єктом критичних випадів не лише про- російських видань і діячів, але й українських. Будучи редактором і видавцем єдиного україн-ського літературно-наукового часопису, він осо-бисто контролював його змістовне наповнення. Очевидно, що в такому випадку з'являлися обра-жені ним літератори, критики тощо, яким надава-лося місце для критичних випадів проти занадто незалежного професора, в тому числі й на сторін-ках «Діла».

На користь «Діла» і його поміркованої позиції по відношенню до критики М. Грушевського на сторінках газети слід зазначити, що голоси таких критиків, як І. Копач і йому подібні знавці того, як треба видавати ЛНВ, не були поодинокими. Одночасно М. Грушевського і його журнал крити-кували в тій чи іншій мірі й інші українські часо-писи. Досить часто ця критика мала під собою певні підстави, коли критики прагнули не задо-вольнити власні амбіції, а намагалися показати реальні, а не вигадані хиби журналу.

Так, ще в тому ж 1908 році С. Петлюра на сто-рінках «Слова» звернув увагу на ті моменти, які стали причиною появи ряду критичних статей в українській пресі (зокрема, в «Ділі»), які стосува-лися особливостей видавничої діяльності М. Гру- шевського в Києві у 1910-1912 рр. - він писав, що «на подібному ґрунті (авторитарного стилю керу-вання ЛНВ - Т.І.) в українському громадянстві виростають такі явища, як «преклоненіє» перед авторитетами, закоханість у форму, переоцінка власних сил [23]» і т. д. Сказаним С. Петлюра не доводив, що ЛНВ не має жодних достоїнств. Навпаки, він застерігав редакцію журналу від плазування перед авторитетом М. Грушевського, оскільки вони поливають рясним дощем похвали той грунт, на якому виростає сліпа самозакоха-ність, в якій М. Грушевського, згодом не без під-став, звинувачували.

Полеміка, започаткована на сторінках «Діла» в 1911 році, не лише показала всю силу друко-ваного слова і його вплив на громадські про-цеси в середовищі тодішнього українства, але й стала однією з найбільш вагомих причин відходу М. Грушевського від справ у ЛНВ наприкінці цього року. Як правильно зауважив Є. Чикаленко у своєму «Щоденнику», «<...> з того часу як у «Ділі» зорганізувався похід проти Грушевського і «ЛНВісника», він передав редакцію комітетові, який склався з В.М. Леонтовича, Л.М. Черняхів- ської, О.І. Олеся та П.П. Сірого» [9, с. 217]. Зга-даний «похід» власне і мав на меті створення при редакції ЛНВ комітету, який би займався справою його видання замість М. Грушевського. Посила-ючись на авторитет І. Франка, критики звертали увагу, що «<...> ЛНВ перестав бути органом гро-мадянським, а зробився особистим органом тепе-рішнього його редактора. А се значить, що влас-тиво громадянського місячника на Україні нема. Редакційний комітет повинен <...> вернути гро-мадянству його орган» [24].

Старт полеміки започаткувало львівське «Діло», опублікувавши в січні 1911 року статтю Г Хоткевича «Літературно-Науковий Вістник», в якій дуже різко розкритиковано і журнал, і М. Грушевського, і всіх працівників видання. Автор статті повідомив громадянству сенса-ційну новину - про значну деградацію журналу після перенесення до Києва. Про це свідчило, на його погляд, те, що коло співробітників жур-налу зменшилося, а редакційна думка журналу мов би вмерла, ніби хто редагував журнал між іншою працею і лише для того, щоб втримати журнал у власних руках (явний натяк на М. Гру-шевського - Т.І.). Головною мішенню М. Гру-шевського вибрано було навмисно. Г. Хоткевич писав, що раніше ЛНВ був більш різнорідним за змістом, а тепер (1911 р.) можна було наперед знати, хто і що в ньому напише. Особливу увагу автор приділив відділу критики, зокрема рецен-зії на «Історію» М. Аркаса. На думку Хоткевича, Аркас міг би жити довше, але редакція жур-налу вкоротила йому віку, надрукувавши в ЛНВ рецензію В. Липинського на його працю. Якщо простежити за ідеями Г. Хоткевича, стає очевид-ним, що він не намагався показати вади ведення журналу, а вказував на М. Грушевського як осно-вного винуватця занепаду колись змістовного і цікавого видання. ЛНВ, як він вважав, мав лише недоліки, втратив свій вплив - виною цьому був брак редакційної роботи. Хто був редактором, Г. Хоткевич теж начебто не знав - «<...> хто тепер редагує Вістник - невідомо. Се якась державна таємниця. Знають люди, що «на редакцію відпо-відає» раз Фотій Красицький, маляр, раз Сергій Веселовський, - за львівське видання відповідає В. Панейко. Але чи вони являються і фактичними редакторами, чи особами для відсиджування евентуальних кар, невідомо нікому [25]» - хоча кому, як не йому було знати, кому він присилав свої праці для вміщення на сторінках журналу!

До його голосу приєднався ще один ображений М. Грушевським «правдоборець» І. Липа, який написав статтю про те, як погано журнал ста-виться до своїх співробітників, особливо ж непо-коїли автора дивні відносини редакції журналу з письменниками, яких та просто виганяла з ЛНВ. Він і сам став жертвою внутрішньоредакційних інтриг, внаслідок чого змушений був припинити участь у ЛНВ [26]. Таким чином, на погляд Г. Хот-кевича та І. Липи, занепад був повний.

Незважаючи на очевидний особистісний харак-тер критики, замість того, щоб якось припинити цю дивну війну між загалом шанованими укра-їнськими діячами, у справу втрутилася редакція «Діла», яка запропонувала своїм читачам вести на тему ЛНВ дискусію. У статті «Журнал і публіка» редакція помістила декілька міркувань із приводу ставлення галицького суспільства до журналу. Домінуючою була думка про те, що пан Хоткевич правий - «всі висказались, що причиною тої нео-хоти не є п'єси Винниченка, а що інше, головно те, що зазначив п. Хоткевич, що у Вістнику все йде по якомусь сталому шаблону, що він занадто сухий, не різнорідний, закостенілий» [27].

Звичайно, що М. Грушевський і його команда не могли не відповісти на такі в цілому необ'єктивні і особистісні випади, як у ЛНВ, так і на сторінках дружньої київської «Ради».

На це опонент М. Грушевського, Г. Хотке- вич, оперативно відписав декілька реплік у № 63 «Діла» за 1911 рік. Цього разу критик іронічно зауважив, що «ЛНВ стоїть вище всякої критики і кожне критичне слово, яке б воно не було, буде продиктоване не інакше як злобою, заздрістю, міщанством і т. д. І не раз уже ЛНВ замість поважної відповіді розсипався цілим потоком більш-менш відвертої лайки на адресу опонентів. Сю почесну місію брав на себе часто густо публі-цист М. Грушевський. Є, мовляв, - журнал, який «сповняє своє завдання», і є люди, що в змові з реакційними властями думають лише про те, як пошкодити «поступовому» часопису. По одній стороні принципи і благородство, а по другій - низькі реакційні інстинкти і злоба. Весь світ напо-внений ворогами редакції ЛНВ і так не рік, і не два, а ряд років консеквентно проводить той сам автор всюди одну й ту саму думку: по нашім боці робота і культура, все, що роблять інші - міщан-ство, дрібна заздрість і безпринципність».

Як характерне, між іншим, відзначалося і те, що коли хтось насмілиться слово сказати проти ЛНВ - то одразу всі «опозиційні елементи тра-тять і барву, і індивідуальність і нараз зливаються в одну сіру брудну масу [28]». Пояснення таким докорам Г. Хоткевича можна, наприклад, знайти в тому, що М. Грушевський відмовився друкувати його твори.

Невідомо, яку мету переслідувало «Діло», роз-палюючи на своїх сторінках дискусію із приводу ЛНВ і стилю його ведення, але, крім уже згада-них, у ньому було вміщено ще декілька «дружніх» побажань і міркувань із приводу розвитку укра-їнських часописів. Врешті-решт вдалося устами Г. Хоткевича у №№ 154-157 «Діла» за 1911 р. з'ясувати уявну причину непорозумінь, які при-мусили поважного діяча виступити проти М. Гру- шевського і ЛНВ. Він писав, що прихильники М. Грушевського навмисне «здіймали крик на поодинокі вирази моєї статті, а спеціально замов-чували і ніде не сказали жодного слова про най-головніше, про що я говорив: ЛНВ мусить бути редагований редакційним комітетом, а не осо-бою хоч би навіть такої міри як д. Грушевський. А тепер за Франком повторю: «ЛНВ перестав бути органом громадянським, а зробився особис-тим органом теперішнього його редактора» [24].

Таким чином, всі ці образи, нагнітання атмос-фери тощо слугували єдиній меті - задоволенню потреб українського громадянства. І неважливо, що ці люди говорили один одному і які речі писали... В кінцевому результаті, як нам відомо, М. Грушевський передав ведення ЛНВ в руки редакційного комітету з початком 1912 р. Але кому від цього стало краще??? ЛНВ дійсно, а не уявно, занепав, М. Грушевський і його опоненти вкрай зіпсували стосунки і між собою, і в серед-овищі українського громадянства.

Однак якщо говорити про виключно видавничу діяльність М. Грушевського, а не лише амбіції і бачення розвитку ЛНВ його чи опонентів, слід зазначити, що «Діло» виступало в якості прихиль-ника видання. І не лише ЛНВ, але й селянських тижневиків «Село» і «Засів», які також видава-лися М. Грушевським у 1909-1912 рр.

Поряд з оголошеннями про вихід нових книг ЛНВ, які були постійними на сторінках «Діла» (в основному на першій сторінці), містилися також коротенькі повідомлення інформативного харак-теру. Так, у номері від 2 лютого 1907 року редак-ція ЛНВ повідомляла, що друга книжка журналу вийде в середині лютого і буде розіслана перед-платникам без запізнення. А 19 січня цього ж року редакція львівської газети повідомила чита-чів про обшуки в конторах двох київських видань, зокрема ЛНВ, в яких було конфісковано всі руко-писи - так місцева адміністрація заявила про осо-бливу увагу до україномовних часописів. «Діло» звернуло увагу на те, що урядові кола відразу продемонстрували своє ставлення до М. Грушев- ського і ЛНВ.

Про різні аспекти видавничої діяльності М. Грушевського в Києві свідчила хроніка. Її здебільшого відображали повідомлення про кон-фіскації, накладення штрафів, арешт чи судові процеси проти відповідальних редакторів його видань. «Діло» часто привертало увагу своїх чита-чів до проблематики видань, які виходили в підро-сійській Україні. У своїх редакційних повідомлен-нях і хроніці поточних подій можемо часто бачити інформацію про умови переплати на видання під проводом М. Грушевського в Києві, повідомлення про вихід окремих книжок журналу, арешти редакторів ЛНВ, «Села» та «Засіву», відомості про зміни у складі редакцій часописів тощо.

На сторінках «Діла» зустрічаємо також багато заміток про штрафи і конфіскації, яким піддава-лися київські видання М. Грушевського. Зокрема, у № 239 «Діла» за 1909 рік повідомлялося про те, що «з наказу київського комітету у справах друку сконфісковано чотири книжки ЛНВ, за друковану в них працю Анатоля Франса «Острів Пінгвінів». Забрано 1400 книжок. Крім того, редактора жур-налу С. Веселовського тягнуть до судової відпо-відальності за богохульство [29]».

У № 46 газети за 1913 рік вміщено замітку про судову справу проти редактора ЛНВ: «Сієї середи у київському окружному суді при участі присяж-них засідателів розглянуто справу завідуючого місячником ЛНВ П.Ф. Лаврова. В неприсутності редактора місячника С. Веселовського, але за під-писом останнього П. Лавров видав 12-у книжку місячника за 1910 рік, умістивши в ньому поему Л. Українки «На полі крові». Обороняв Лаврова адвокат Ф.Л. Шраг з Чернігова» [30]. Подібних заміток було ще чимало, що свідчить про те, що «Діло» надавало велику увагу всьому, що було пов'язано з М. Грушевським і його київськими виданнями, в тому числі й штрафам та судовим процесам проти їх офіційних редакторів.

Особливо гостро проблема зі штрафами сто-сувалася «Села» та «Засіву», які немилосердно переслідувалися адміністрацією. Таким чином, відомостей про них маємо достатньо. Так, напри-клад, у № 117 за 1910 рік «Діло» повідомляло читачів, що з наказу київського губернатора було засуджено редактора «Села» Ганну Ямпольську за публікацію у № 18 газети статті М. Грушевського «Великодні з'їзди». Через місяць після арешту редакторки «Села» «Діло» сповістило про те, в яких умовах доводиться існувати популярному селянському тижневику.

У статті «Циркуляр проти українського часо-пису» було зазначено, що «київський губернатор видав дня 20 ст. ст. апріля с. р. до ч. 1240 цирку-ляр з надписом «строжайше секретное», до всіх волосних управ, де наказується, щоб ніяк не допускати до передплатників селян українських газет, особливо «Села», «так как влияние «Села» очень вредное». Далі наказує губернатор в своєму «строжайше секретном» циркулярі, щоб волосні управи всі примірники «Села», які приходять в волості для селян, просто нищити і кидати у піч.

Другий циркуляр також був розісланий губерна-тором всім начальствам народних учителів з нака-зом, щоб строго і пильно стежили за тим, котрий з учителів виписує «Село», і такого зараз проганяти з посади. Гірко подумати, що серед таких обста-вин дні «Селу» почислені. Але редакція «Села» не повинна впадати на дусі. «Село» улюблене під селянськими стріхами більш чим яка-небудь інша українська газета і се повинно тільки додати енергії нашим діячам при ширенні самопросвіти і свідомості нашого захованого народу. Губерна-торський циркуляр не в силі ще замкнути укра-їнському друкованому письму воріт до мужичої хати [31]».

Висновки. Наведений огляд матеріалів про видавничу діяльність М. Грушевського в Києві, що містилися на сторінках «Діла», свідчить про серйозну увагу, яку провідний галицький часо-пис приділяв українській періодиці, яка виходила в підросійській Україні. «Діло», таким чином, можна розглядати як важливе джерело з історії видавничої діяльності М. Грушевського в цілому і ЛНВ зокрема, оскільки газета розміщувала на своїх сторінках цінну інформацію про видання журналу на київському ґрунті в 1907-1914 рр., а також ставлення до нього українського громадян-ства, яке виражало його через публікацію матеріа-лів на сторінках видання.

Розміщуючи матеріали, які мали відношення до громадської і видавничої праці М. Грушевського і його видань на своїх сторінках, «Діло» інформу-вало своїх читачів про єдиний український літера-турно-науковий журнал та селянські тижневики, здобуваючи їм передплатників, поширюючи відо-мості про них у середовищі української інтеліген-ції Галичини. Редакція газети займала помірко-вану позицію по відношенню до М. Грушевського і надавала місце для публічних дискусій на своїх сторінках як його прихильникам, так і опонен-там, що є яскравим свідченням неупередженості й об'єктивності, якої намагалася дотримуватися найвпливовіша галицька українська газета.

Список літератури

1. Хімяк О. Газета «Діло» та її вплив на формування політичної свідомості Українців Галичини (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2009. Вип. 21. С. 47.

2. Шаповал Ю. «Діло» (1880-1939) - перша українська щоденна газета: начальний посібник. Рівне, 2007. С. 26-27.

3. Шаповал Ю. «Діло» (1880-1939): поступ української суспільної думки. Львів. 1999. 384 с.

4. Кухар В. Михайло Грушевський і галицька «Просвіта». Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2010. Вип. 19. С. 418-422.

5. Цибенко І. Українська періодика у творчому житті Михайла Грушевського. Вісник книжкової палати. 2012. № 11. С. 1-4.

6. Грицак Я. Конфлікт 1913 року в НТШ. Український історик, 1991-92. № 3-4 (1991); 1-4 (1992). С. 319-332.

7. Квіт С. Іван Франко і Михайло Грушевський. Слово і час. 1991. № 1. С. 61-70.

8. Дорошенко В. Літературно-Науковий Вісник. ЛНВ. 1948. № 1. С. 47-55.

9. Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917). у 2-х т.: Документально-художнє видання. К. 2004. Т. 1. 428 с: іл.

10. Грушевський М. До наших читачів в Росії. ЛНВ. 1907. Кн. 1. С. 2.

11. Грушевський М. До наших читачів в Галичині. ЛНВ. 1906. кн. 10. С. V

12. Нова фаза розвитку ЛНВ. Діло. 1906. № 270. С. 2.

13. З українських журналів. лНв. 1907 р. кн. ІІІ. Діло. 1907. № 82. С. 1-2.

14. Крушельницький А. Тридцять восьмий том Літературно-Наукового Вістника. Діло. 1907. № 195. С. 1.

15. З приводу І книжки оновленого Літературно-Наукового Вістника. Діло. 1907. № 22. С. 2.

16. З приводу І книжки оновленого Літературно-Наукового Вістника. Діло. 1907. № 23. С. 2.

17. Друга книжка оновленого Л.-Н. Вістника. Діло. 1907. № 65-66. С. 3-4.

18. ЛНВ, ІІІ том за 1907 рік. Діло. 1907. № 240. С. 1.

19. Олесницький Є. Статистика національної свідомості нашої інтелігенції. Діло. 1908. № 6. С. 3.

20. Ефремов С. Украинская жизнь и литература в 1907 г. Киевские вести.1908. № 1. С. 1-2.

21. Копач І. Літературно-Науковий Вістник - всеукраїнський журнал. Діло.1908. № 24. С. 1-2.

22. Лозинський М. І. Копачу - декілька зауважень. Діло. 1908. № 26. С. 1-2.

23. Петлюра С. Критика чи деморалізація. Слово. 1908. № 42. С. 4-5.

24. Хоткевич Г. Серед благородних людей. Діло. 1911. № 154. С. 3.

25. Хоткевич Г. Літературно-Науковий Вістник. Діло. 1911. № 10. С. 1-3.

26. Липа І. Ще про «Літературно-Науковий Вістник». Діло. 1911. № 29. С. 3-4.

27. Журнал і публіка. Діло. 1911. № 41. С. 4.

28. Хоткевич Г Журнал і публіка. Діло. 1911. № 63. С. 3.

29. Новинки: З російської України. Діло. 1909. № 239. С. 3.

30. Судова справа «ЛНВ». Діло. 1913. № 46. С. 5.

31. Циркуляр проти українського часопису. Діло. 1910. № 148. С. 5.

Размещено на Allbest.ru