Трансформація соціально-економічних вимог промисловців південноукраїнських губерній пореформеної доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація соціально-економічних вимог промисловців південноукраїнських губерній пореформеної доби

М.О. Гринчак

У статті визначаються головні напрямки економічної політики підприємців південноукраїнських губерній ІІ половини ХІХ - початку ХХ сторіччя. Виділено декілька блоків у системі економічних вимог промисловців південноукраїнських губерній.

Стверджується, що у середовищі підприємців поширеним було бажання підтримки з боку держави через встановлення вигідних для себе тарифів та цін на перевезення. Разом з тим, робиться висновок і про протилежну тенденцію - намагання обмежити абсолютний контроль держави за приватними під-приємствами. У період стабілізації промисловості та особливо в умовах збільшення державного втру-чання в економіку у 80-ті роки ХІХ ст. спостерігається прагнення підприємців до розширення власних повноважень. економічний губернія захист підприємець

Визначено, що важливою економічною вимогою промисловців стало роздержавлення земельних ді-лянок, та взагалі більш ліберальне законодавство у сфері економіки (наприклад, спрощення процедури заснування акціонерних компаній).

Проаналізовано такі фактори, як місцеві та загальнодержавні економічні інтереси промисловців. У більшості випадків спостерігаємо пріоритет захисту місцевих економічних інтересів на противагу ін-шим регіонам.

Ключові слова: державні замовлення; експорт; інвестиції; іноземний капітал; вітчизняна промисловість; робоча сила

The transformation of the socio-economic demands of the southern provinces
industrialists of Ukrainian post-reform Epoch

M.O. GREENCHAK

Dnipropetrovsk state university of internal affairs, Dnіpropetrovsk, Ukraine

Abstract

The article defines the main directions of the economic policy southern provinces entrepreneurs of the second half of XIX - early XX century. It highlights a few blocks in the system of economic demands of the industrialists the southern provinces.

Industrial development of the southern provinces of the Russian Empire in the in the second half of the XIX century led to the formation of powerful new social class the industrial bourgeoisie. The new entrepre-neurial class gradually formed their own social and political views, defined their place in the social and politi-cal system of country.

Employers are required to balance the rights of different social groups (full equality then could not be). A new class of entrepreneurs was formed on the basis of almost all existing layers. Gradually it came to the per-ception of injustice of privileges of the old aristocracy, despite the fact that it is clear how important the role of the bourgeoisie has played in various spheres of the Russian Empire, and above all the economy. Feeling its own power, a new class would not put up with what is left in the second role.

It is alleged that in the entrepreneurs common desire to be supported by the state by means of establishing profitable for themselves tariffs and prices for logistics. However, there is a conclusion approved about the opposite trend - an attempt to limit the absolute state control over private enterprises. During the period of stabilization and industry, especially in terms of increasing government intervention in the economy in the 80-ies of the XIX century, there was a desire of entrepreneurs observed to expand their own power.

It was determined that an important economic requirement of industrialists became privatization of land, and is generally more liberal legislation in the sphere of the economy (simplification of joint stock companies foundation the procedure).

Factors such as local and national economic interests of the manufacturers have also been analyzed. In most cases, there is observed a priority to protect local economic interests, as opposed to other regions.

Keywords: investment; foreign capital; national industry; metallurgy; labor force; state order; export

Трансформация социально-экономических требований промышленников
южноукраинских губерний пореформенной эпохи

М.А. ГРИНЧАК

Днепропетровский государственный университет внутренних дел, г.Днепропетровск,

Украина

Авторское резюме

В статье определяются основные направления экономической политики предпринимателей южно-украинских губерний второй половины XIX - начала ХХ века. Выделено несколько блоков в системе эко-номических требований промышленников южных губерний.

Утверждается, что в среде предпринимателей распространенным было желание поддержки со сторо-ны государства путем установления выгодных для себя тарифов и цен на перевозки. Вместе с тем, дела-ется вывод и о противоположной тенденции - попытках ограничить абсолютный контроль государства за частными предприятиями. В период стабилизации промышленности и особенно в условиях увеличения государственного вмешательства в экономику в 80-е годы XIX в. наблюдается стремление предпринима-телей к расширению собственных полномочий.

Определено, что важным экономическим требованием промышленников стало разгосударствление земельных участков, и в целом более либеральное законодательство в сфере экономики (например, упро-щение процедуры основания акционерных компаний).

Проанализированы такие факторы, как местные и общегосударственные экономические интересы промышленников. В большинстве случаев наблюдаем приоритет защиты местных экономических инте-ресов в противовес другим регионам.

Ключевые слова: экономические требования; государственные заказы; экспорт; инвестиции; иностранный капитал; отечественная промышленность; рабочая сила

Постановка проблеми. В середині ХІХ - на початку ХХ сторіччя в південноукраїнських губерніях сформувалася нова потужна соціаль-на верства - буржуазія. Новий клас поступово формував свої соціально-економічні вимоги, налагоджував взаємодію з органами державної влади. Важливо проаналізувати принципи, на яких будувалася подібна взаємодія, прослідку-вати складності, які виникали у цих процесах.

Аналіз досліджень і публікацій. Розробка окремих аспектів історії розвитку південно-української буржуазії розпочалася ще напри-кінці 60-х - початку 70-х рр. ХІХ ст. Першим змістовним дослідженням саме промисловості Півдня була стаття письменника, фольклорис-та й етнографа С.Ан-ського (С.Раппопорта) «Очерк каменноугольной промышленности на юге России», опублікована на початку 1892 р. в журналі «Русское богатство». Ця робота при-свячена проблемам розвитку вугільної промис-ловості регіону та його поступовому перетво-ренню на одну з найважливіших паливних баз імперії [1, с.34]. Велику увагу автор приділив процесу формування і становлення гірничо-промислових підприємств Півдня України. За-слуга автора полягає в тому, що він намагався вичленити два основні етапи в цьому процесі та дати їм характеристику. Рубежем між ними, на думку автора, стала економічна криза 1873 р., яка, «викинувши за борт більшу час-тину колишніх підприємців, очистила ґрунт великим капіталістам, що мали певні місця збуту, і досвідченішим, енергійним ділкам, що спромоглися у короткий термін поставити свої підприємства на твердий ґрунт » [1, с.34].

Вже тоді позначилося кілька підходів до вивчення теми взаємодії уряду і підприємців. Наприклад, історик Д.А. Лутохін розглядав економічну програму уряду в цілому, її тео-ретичні основи і практичну реалізацію [14]. Автор звертав увагу на зростаючий інтерес ро-сійського уряду до питань розвитку підприєм-ництва. Однак у дослідженні Лутохіна з цілком об'єктивних причин, ще не могло міститися комплексного аналізу усіх факторів, що визна-чали державний економічний курс. У цей же період з'явилися праці, у яких досліджували-ся різні аспекти економічної політики влади, прямо або побічно зв'язані з розвитком підпри-ємництва. З дореволюційних досліджень слід назвати книгу російського економіста народ-ницького напрямку О. Ісаєва «Настоящее и бу-дущее русского общественного хозяйства» [10].

Названі праці були далекі від апологе-тики «ринкових» форм. Навпаки, у них ба-чимо уважний огляд проблемних питань розвитку підприємництва, недоліків у діяль-ності, зв'язаних із практикою утворення «ду-тих» акціонерних товариств, використанням «адміністративного ресурсу» для одержання державних замовлень, пільг і завоювання мо-нопольного становища на ринку. У цілому до-повнені поточними роботами в журнальній періодиці дослідження економістів давали до-сить повну картину розвитку підприємництва в країні, його взаємодію з державою і бюрокра-тією. У дореволюційний період були опубліко-вані також роботи, присвячені історії окремих торгово-промислових династій. Проте, на наш погляд, у цілому дореволюційна історіографія проблеми взаємодії держави і підприємців була представлена лише декількома роботами, що безпосередньо розглядають історію відносин влади і буржуазії. По суті, комплексно ця про-блема як самостійне дослідження так і не була поставлена. Але опубліковані роботи не тільки відображають становище економічного життя Російської імперії на рубежі ХІХ-ХХ століть, але й допомагають простежити причинно-на- слідкові зв'язки в політичних кроках влади.

Переважна більшість дослідників погоджу-ється з тим, що підприємці виступали за під-тримку вітчизняної промисловості з боку дер-жави. Проте важливо з'ясувати, які позитивні та негативні сторони існували в подібному про-текціонізмі, як ставилися підприємці до розпо-всюдженої практики втручання державних ор-ганів в усі сфери діяльності промисловців.

Мета дослідження. Незважаючи на те, що в науковій літературі питання економічної та со-ціальної політики промислової буржуазії Пів-дня в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. висвітлені досить повно та з різних дослідниць-ких підходів, майже не аналізувався процес трансформації економічних вимог промислов-ців. Метою дослідження є звернення до аналізу трансформації економічних вимог великої про-мислової буржуазії пореформеної доби, процесу формування протекціоністської політики уряду Російської імперії.

Виклад основного матеріалу. Економіч-ні вимоги це - предмет зацікавлення та спо-нукальні мотиви дій економічних суб'єктів. В економічних вимогах промисловців південно-українських губерній можна виділити декіль-ка блоків. Це, по-перше, бажання підтримки з боку держави, шляхом встановлення вигідних для себе тарифів та цін на перевезення; в цей же блок включаємо протилежну тенденцію - намагання обмежити абсолютний державний контроль за приватними підприємствами. По-друге, важливою економічною вимогою про-мисловців було роздержавлення земель та вза-галі більш ліберальне законодавство у сфері економіки (наприклад, спрощення процеду-ри заснування акціонерних компаній). Окрім того, важливо виокремити момент захисту міс-цевих економічних інтересів на противагу ін-шим регіонам.

Хоча вимоги буржуазії в другій полови-ні ХІХ - на початку ХХ сторіччя, за великим рахунком, за межі економічних і соціальних, проте і такий вплив був дуже важкою спра-вою; не маючи жодних реальних важелів впли-ву буржуазія повинна була задовольнятися рі-шеннями, які почасти без участі підприємців, приймала верховна влада. Єдиним можливим шляхом вирішення будь-якої економічної про-блеми було звернення до центрального уря-ду. Про це свідчить уривок з «Доповіді комісії екстреному з'їзду вуглепромисловців про про-дуктивність копалень Донецького басейну та про причини, що викликали кам'яновугільну кризу»: «У межах влади панів шахтовласників було лише звернення до уряду про збільшення провізної та пропускної здатності залізниць. Внаслідок їхніх заяв, через своїх уповноваже-них, що були сприятливо прийняті в міністер-стві Державного Майна, відрядили на Південь особливу комісію, яка зафіксувала як існуючі перевізні засоби залізниць, так і заходи, які необхідно виконати для приведення залізниць в становище, що відповідає вимогам гірничо промисловців» [9, с.233].

Економічні вимоги нової буржуазії перед-усім торкалися її взаємовідносин з державою. І тут спостерігаються протилежні тенденції. З одного боку, підприємці прагнули до підтрим-ки з боку держави, до деякого протекціонізму, пояснюючи, що без цієї підтримки нове вироб-ництво просто не може розвиватися. У початко-вий період технічне забезпечення підприємств було недостатньо розвинутим. Маса поверхне-вих вод проникала в рудники та затоплювала їх. Перешкодити цьому явищу більшість ко-палень не могла, бо це потребувало дорогих технічних приладів, а в силу попередньої ба-гаторічної кризи та невигідних цін на вугілля шахтовласники позбавлені були можливості їх застосувати [3, с.427]. Підтримка уряду була необхідна ще й тому, що вітчизняні виробники не могли на рівних конкурувати з закордон-ними підприємствами. Іноземне вугілля було суттєво дешевшим, ніж вітчизняне. Це обу-мовлювалося більш високим рівнем технічно-го забезпечення вугільних підприємств Англії, Німеччини та інших країн Західної Європи по-рівняно з Російською імперією. Місцева про-мислова буржуазія все частіше вимагала захис-тити «національне виробництво» від іноземної конкуренції, зокрема, в клопотаннях півден-них з'їздів поряд з пропозиціями про зниження тарифів на перевезення донецького палива з се-редини 80-х років ХІХ ст. з'являються заклики до підвищення ставок на транспортування ву-гілля, в першу чергу з балтійських портів [3, с.430].

У другій половині 80-х років ХІХ ст. під тиском шахтовласників Донбасу тарифи на перевезення Донецького палива в північному та західному напрямках постійно знижують-ся. Якщо в 1876-1881рр. донецьке вугілля перевозили в Москву по тарифу 1/60 коп. з пудо-версти, то в кінці 80-х років ХІХ ст. вже 1/100 коп. Навесні 1890 р. під впливом вугле-промисловців Міністерство фінансів утвердило цілу серію пільгових тарифів, які доходили до 1/135 коп. з пудо-версти, на перевезення до-нецького вугілля в Москву та Петербург [16, с.832]. Одночасно був підвищений тариф для іноземного вугілля, яке перевозили з Петер-бурга та інших балтійських портів у Москву. У результаті введення пільгового тарифу на перевезення донецького вугілля в Москву шах-товласники отримували прибутку по 12 крб. з вагона. Тобто, великі вуглепромисловці, що відправляли щорічно тисячі вагонів вугілля в Москву та інші промислові райони Централь-ної Росії, отримували десятки тисяч карбован-ців додаткового прибутку [4, с.138].

Продовженням протекціоністського циклу урядових заходів стало прийняття в 1891 р. загального заборонного тарифу. З цього часу, в Російській імперії в цілому і в Україні зокре-ма, постала система посиленого заступництва, крайнього протекціонізму. Російська імперія стала країною з найвищими митними став-ками, а за критеріями інтенсивності митного обкладення займала перше місце у світі, що було вигідним і для іноземних інвестицій [19, с.157].

Перегляд вугільних ставок у 1895 р. но-сив чітко виражений протекціоністський ха-рактер, бо одночасно з пониженням тарифів на донецьке вугілля були помітно підвищені провізні плати на іноземне паливо. Зокрема, тарифні ставки при транспортуванні англій-ського вугілля з Петербурга до Москви по Ні- колаєвській залізниці виросли з 1/100 коп. до 1/ 65 коп. за пуд. У підсумку конкурентоспро-можність донецького палива помітно збільши-лася [12, с.81]. У царині митного законодав-ства протекційна система встановилася ще з часів, коли міністром фінансів був М.Х. Бун-ге. Його наступник Вишнеградський у 1891р. також видавав протекційні митні тарифи.

С.Ю.Вітте дотримувався тієї ж системи, але ще більше розвивав та укріплював її. Неодноразо-во звертаючись до питання митного обкладен-ня, Вітте вважав протекціоністську систему неминучою до того часу, коли вітчизняна про-мисловість буде достатньо сильною.

Ці тенденції позначилися і в статті кн.

С.С. Абамелек - Лазарева: «Через те, що до-нецька кам'яновугільна промисловість зустрі-чає сильну конкуренцію від нафтового палива, мені здається, що урядові не слідувало б по-ниженням тарифів на перевезення нафтового палива ще більш ускладнювати становище до-нецької кам'яновугільної промисловості. До явної її шкоди призведе виконання запропоно-ваного на обговоренні Ради клопотання прав-ління товариства кавказької залізниці про зни-ження тарифу на дешеві нафтові грузи. Тому мені здається, що його слід залишити без на-слідків» [1, с.217-218] Представники промис-ловості переважним чином підтримували по-літику протекціонізму і не приховували цього. А.Мевіус, полемізуючи зі статтею в «Харків-ських Губернських Відомостях», в якій крити-кувалася політика протекціонізму, писав: «Ми не розуміємо, чиї ж інтереси повинні охороня-ти Донецькі вуглепромисловці, як не інтереси кам'яновугільної промисловості? Коли уряд став на шлях протекціонізму вітчизняної про-мисловості, «Харківські Губернські Відомості» починають нападати на протекціонізм. Без уря-дового втручання не тільки неможливо розра-ховувати на подальше зростання промисловос-ті, але й за відсутності перевізних засобів увесь добробут населення наразиться на небезпеку [6, с.113].

Важливою обставиною, яка також харак-теризує економічну політику промисловців Півдня України, був захист місцевими підпри-ємцями інтересів власного південного регіону. Саме південний промисловий регіон мав свої, часто відмінні від сусідніх регіонів, економіч-ні інтереси, і їх захистом завжди опікувалися місцеві підприємці. Управляючий Харківським комерційним банком О.Алчевський на VIII з'їзді гірничопромисловців заявляв: «У захисті інтересів московських промисловців інтереси нашого регіону повинні бути враховані: якщо б не існувало сприятливої тарифної політики по відношенню до товарів, які наш край отримує з Москви, тоді багато галузей Московської ма-нуфактурної промисловості не досягли б такого високого рівня розвитку, який вони зараз ма-ють» [18, с.512].

Таким чином, південні гірничопромислов-ці прагнули до певного регулювання державою економічних відносин, зокрема, до встановлен-ня протекціоністських тарифів для розвитку вітчизняної промисловості. У той же час під-приємці були помітно незадоволені, що їх при-бутки тісно прив'язані до політики держави у сфері економіки. У своїй статті «Нестача рухо-мого складу на південній залізниці» вже зга-дуваний А.Мевіус зазначав, що лише тільки пройшов важкий для промисловців час сніго-вих заносів та загромадження станцій хлібни-ми вантажами, як одразу ж почалися затримки на залізниці через нестачу паровозів та погану пропускну здатність доріг. Через це підприєм-ці були вимушені знову скаржитися, просити, клопотати. Але навіть якщо вдавалося доби-тися видачі розпоряджень на свою користь, то вони часто або зовсім не виконувалися, або ви-конувалися частково. На закінчення А.Мевіус ставить риторичне запитання : «Кого просити і на кого скаржитися, щоб такі порядки зни-кли нарешті ..., і щоб все відбувалося благопо-лучно не тільки на папері, але і в дійсності...» [15, с.335]. У наведених матеріалах ясно про-стежуються ті тенденції в вимогах буржуазії, які поступово розвивалися разом з еволюцією промисловості і торгівлі. На початковому етапі підприємці були зовсім не проти деякого втру-чання держави в економічні відносини і навіть самі вітали таке втручання. Вони справедливо вважали, що інакше, в умовах нерозвинутих економічних відносин в Російській імперії, нові підприємства не зможуть не тільки отримувати високий прибуток, але й взагалі існувати.

У період стабілізації промисловості та

особливо в умовах збільшення державного втручання в економіку в 80-ті роки ХІХ ст., спостерігається прагнення підприємців до роз-ширення власних повноважень. У випадку ви-никнення різноманітних труднощів вони звер-талися до органів влади, розраховуючи при цьому на прихильність чиновників. Підпри- ємці-гірничопромисловці створили Комісію виборних, завданням якої була регламентація їх діяльності та вирішення складних питань. Однак, у вересні 1888 р. на екстреному з'їзді вуглепромисловців було заявлено, що Комітет Міністрів постановив замінити комісії Вибор-них особливим комітетом з 4 членів від Уряду та 2 від вуглепромисловців [7, с.220]. І вже у наступному випуску газети міститься обереж-на критика такого рішення з боку колишньо-го голови цієї комісії Виборних А.Мевіуса. Він писав, що комісія існувала вже майже де-сять років і була організована безпосередньо шахтовласниками на їх власні кошти. За цей період (1878 - 1888 рр.) кам'яновугільна про-мисловість досягла значного рівня розвитку та зайняла вагоме місце в економіці держави. А якщо виборні при здійсненні своїх обов'язків зустрічали деякі ускладнення, то це можна було б виправити, якщо б з боку Міністерства Шляхів Сполучення існувала уповноважена особа, яка б мала повноваження вирішувати ті непорозуміння, що виникають іноді між вугле-промисловцями та управляючими залізниць [8, с.220]. Прагнення підприємців отримати більш широкі права очевидне. Цей факт можна вва-жати прикладом адміністративного втручання держави у сферу економіки, і таких прикла-дів на той час було дуже багато. Допомагаючи вітчизняній промисловості розвиватися, ство-рюючи вигідні умови в економіці, державний апарат у той же час намагається встановити абсолютний контроль над промисловцями, повністю регламентувати їхню діяльність. Тут можна згадати вже згадуване обмеження уря-дом питань, що розглядалися на з'їздах гірни-чопромисловців, лише економічними момента-ми [3, с.460].

Все більш зростаюча активність буржуазії не могла не хвилювати стару еліту, тому часто лунали голоси, які говорили про необхідність посилення контролю над діяльністю підпри-ємців. У друкованому органі з'їзду південних гірничопромисловців «Гірничозаводському листку» зазначалося, що уряд вирішив прийти на допомогу справі і оживити промисловість, тоді як з боку державних друкованих органів часто можна почути лише звинувачення під-приємців у спробах тиснути на уряд заради власних інтересів. Дехто звинувачував підпри-ємців у тому, що вони самі спровокували ву-гільну кризу кінця ХІХ ст. З цього приводу ви-словлювалося твердження, що тільки суворий контроль над підприємцями може поліпшити справу. «Гірничозаводський листок» писав : «Деякі органи друку... висловлювали думку, що криза створена декількома промисловцями, вони не бажають зрозуміти, що такі економіч-ні явища дуже часто виникають у всіх країнах і у всіх галузях виробництва. Вони не створю-ються руками декількох осіб, а є результатом, історичних умов, що склалися. Деякі погля-ди дійшли до такого абсурду, що висловлюють необхідність дисциплінувати промисловість, начебто шляхом дисципліни можна змінити закони попиту та пропозиції... Треба побажати, щоб преса в подальшому обговорювала питан-ня стосовно кам'яновугільної промисловості з позицій визнання реальних фактів, а не з висо-ти пташиного польоту» [5, с.60].

Таким чином, нерозуміння основною час-тиною суспільства вимог буржуазії пов'язане було в першу чергу з відсутністю усталеної практики вільних економічних відносин. Праг-нення до отримання прибутку та розвитку власного виробництва продовжувало залиша-тися таким фактором, до якого у суспільстві склалося стійке негативне ставлення. Те, що у західних державах на той час вже стало цілко-вито природним та безперечним правом підпри-ємців, в Російській імперії продовжувало зали-шатися питанням, навколо якого у суспільстві точилися жваві дискусії.

Ще однією з економічних вимог буржуа-зії того періоду можна назвати заклики як до роздержавлення земель, так і до передачі зе-мельних наділів або підприємств від старих власників до нових. Це було потрібно для ево-люційного розвитку економіки, бо попередні володарі часто були нездатні до підвищення продуктивності виробництва. Право власників землі на її надра залишалося гальмом для роз-витку економіки. Втративши винятково ста-новий характер, воно тим не менш фактично охороняло в першу інтереси дворянства, яке зо-середжувало в своїх руках більшу частину усіх приватних земель, та слугувало додатковим джерелом збагачення дворян-землевласників [13, с.131].

Велика кількість казенних земель, які міс-тили в собі значні запаси корисних копалин, потребувала полегшення можливості отрима-ти ці ділянки для приватних промисловців. У зв'язку з цим Міністерство Державного майна розробило проект правил про приватну гірни-чу промисловість на вільних казенних землях, який після неодноразової його переробки був затверджений 20-го червня 1887 р. Щодо зе-мель приватних власників міністерство, через усе більш помітну на практиці невідповідність діючих законів про надра цих земель до потреб народного господарства, розпочало корінний перегляд згаданих законів з метою вироблен-ня проекту правил, які, не заперечуючи права землевласника на надра його земель, дозволя-ли б стороннім особам, за умов небажання са-мого землевласника, розробляти найважливі-ші копалини у власних землях, безперешкодно займатися цією справою з повною винагородою землевласника як за потрібну при цьому по-верхню землі, так і за надра.

У доповіді Ради на XXVII з'їзді гірничо-промисловців зверталася увага на те, що «для безперешкодного залучення в промисловість капіталів потрібна повна свобода промислової діяльності і, зокрема, свобода заснування ак-ціонерних компаній. Усі європейські держави вже давно відмовилися від урядової опіки та ввели явочний порядок» [18, с.180]. А на той час акціонерні компанії могли засновувати-ся строго в дозвільному (концесійному), а не явочному порядку. Статут компанії повинен був містити точне визначення кола її діяльнос-ті й по проходженні інстанцій затверджувався імператором, так само як і будь-які його зміни [11, с.340].

Висновки. Отже, під впливом великого ка-піталу економічна політика уряду набуває про-текціоністського характеру. В останній чверті XIX ст. протекціонізм у цілому відігравав по-зитивну роль, бо сприяв розвитку вітчизняної промисловості, захищаючи її від іноземної кон-куренції. Одночасно протекціонізм стимулював приплив закордонних капіталів в економіку України, що відкривало широкі можливості для використання західної техніки, техноло-гії, а також передового організаційного досві-ду великих промислових держав світу. Однак, з часом, в умовах стабілізації промисловості та особливо в умовах збільшення державного втручання в економіку у 80-ті роки XIX ст., спостерігається прагнення підприємців до роз-ширення власних повноважень. Вони вже не бажають миритися з тим, що кожне рішення треба узгоджувати з державними установами. Багато підприємців були переконані, що вла-да не приділяє торгово-промисловій сфері тієї уваги, якої вона заслуговує, що бюрократичні відомства ігнорують потреби господарського розвитку і не допускають ділових людей до ва-желів державного керування. Дійсно, тривалий час капіталісти в Російській імперії не мали можливості бажаною мірою впливати на курс державної політики, у тому числі у галузях торгівлі і промисловості.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

1. Абамелек-Лазарев С.С. Донецкая каменноугольная промышленность / С.С. Абамелек-Лазарев // Горнозаводской листок. - 1888. - 1 октября. - С.217-218.

2. Анський С. Очерк каменноугольной промышленности на Юге России / С. Ан-ський // Русское богатство. - 1882.- №1-2.- С.30-36.

3. Ауэрбах А.А. Воспоминания о начале развития угольной промышленности в России / А.А. Ауэрбах // Русская старина. - 1909. - Июль. - С.233-236.

4. Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. [Текст] / Г.Д.Бакулев. - М.: Госмолитиздат, 1955. - 672 с.

5. Горнозаводской листок. - 1889. - 18 апреля. - С.60.

6. Горнозаводской листок. - 1888. - 15 мая. - С.113.

7. Горнозаводской листок. - 1888. - 1 октября. - С.220.

8. Горнозаводской листок. - 1888. - 15 октября. - С.320.

9. Доклад комиссии экстренному съезду углепромышленников о производительности копей Донецкого бассейна и о причинах, вызвавших каменноугольный кризис // Горнозаводской листок. - 1888. - 15 октября. - С.233.

10. Исаев А. Настоящее и будущее русского общественного хозяйства. [Текст] / А.Исаев. - СПб.: Общество купцов и промышленников России, 1909. - 352 с.

11. История предпринимательства в России. Вторая половина Х1Х - начало ХХ века. - М.: РОСПЭН, 2000. - Кн.2.

- 575 с.

12. Крутіков В.В. Гірничопромислова буржуазія України та митна політика царизму в останній чверті ХІХ ст. / В.В.Крутіков // УІЖ. - 1978. - №5. - С.111-123.

13. Корелин А.П. Дворянство и торгово-промышленное предпринимательство в пореформенной России (1861-1900) / А.П. Корелин // Исторические записки. - М.: Наука, 1978. - Т.102. - 367 с.

14. Лутохин Д.А. Граф С. Ю. Витте как министр финансов. [Текст] / Д.А.Лутохин. - Пг.: Тип. «Двигатель», 1915.

- 40 с.

15. Мевиус А.Ф. Будущность горнозаводского дела на Юге России. [Текст] / А.Ф.Мевиус. - СПб.: Тип. М.О.Вольфа, 1867. - 32 с.

16. Свод законов Российской империи.- СПб., 1896. - Т.З. - № 734, 735, 736.

17. Соболев М.Н. Таможенная политика России. [Текст] / М.Н.Соболев. - Томск : типо-лит. Сиб. т-ва печатнаго дела, 1911. - 886 с.

18. Труды ХXVП съезда горнопромышленников Юга России. - Харьков: Тип. и литогр. М.Зильберберг и с-вья, 1903. - Т 1, 2.

19. Щербініна О.В. Формування складу іноземних підприємств в Донецько-Придніпровському районі (1861-1914) [Текст] / О.В.Щербініна // Історія України. Маловідомі імена, події. факти. - К.: Наукова думка, 1997. - С.115- 127.

REFERENCES:

1. Abamelek-Lazarev, S.S., 1888. Donetskaya kamennougolnaya promyishlennost [Donetsk coal industry]. Gor- nozavodskoy listok, 1 oktyabrya, 217-218 (in Russian)

2. Anskiy, S., 1882. Ocherk kamennougolnoy promyishlennosti na yuge Rossii [Outline of the coal industry in the south of Russia]. Russkoe bogatstvo 1-2, 30-36 (in Russian)

3. Auerbah, A.A., 1909. Vospominaniya o nachale razvitiya ugolnoy promyishlennosti v Rossii [Memories of the early development of the coal industry in Russia]. Russkaya starina, Iyul, 233-236 (in Russian)

4. Bakulev, G.D., 1955. Razvitie ugolnoy promyishlennosti Donetskogo basseyna [The development of the coal industry of the Donets Basin]. Gosmolitizdat, Moscow (in Russian)

5. Gornozavodskoy listok [Gornozavodsk sheet]. 1889. 18 aprelya, 60 (in Russian)

6. Gornozavodskoy listok [Gornozavodsk sheet]. 1888. 15 maya, 113. (in Russian)

7. Gornozavodskoy listok [Gornozavodsk sheet]. 1888. 1 oktyabrya, 220. (in Russian)

8. Gornozavodskoy listok [Gornozavodsk sheet]. 1888. 15 oktyabrya, 320. (in Russian)

9. Doklad komissii ekstrennomu s'ezdu uglepromyishlennikov o proizvoditelnosti kopey Donetskogo basseynu i o prichinah, vyizvavshih kamennougolnyiy krizis [Report of the Commission of an extraordinary congress col-liery owners about the performance of the mines of the Donets Basin and the reasons that caused the coal crisis]. Gornozavodskoy listok. 1888. 15 oktyabrya, 233 (in Russian)

10. Isaev, A., 1909. Nastoyaschee i buduschee russkogo obschestvennogo hozyaystva [Present and Future of Russian social economy]. SPb.: Obschestvo kuptsov i promyishlennikov Rossii (in Russian)

11. Istoriya predprinimatelstva v Rossii. Vtoraya polovina XIX - nachalo XX veka [The history of business in Russia. The second half of the XIX - early XX century]. 2000. ROSPEN, 2. Moscow (in Russian)

12. Krutikov, V.V., 1978. Hirnychopromyslova burzhuaziya Ukrayiny ta mytna polityka tsaryzmu v ostanniy chverti XIX st. [Mining bourgeoisie Ukraine and Customs tsarist policy in the last quarter of the nineteenth century]. UIZh 5, 111-123 (in Ukrainian).

13. Korelin, A.P., 1978. Dvoryanstvo i torgovo-promyishlennoe predprinimatelstvo v poreformennoy Rossii (1861-1900) [The nobility and the commercial and industrial business in the post-reform Russia (1861-1900)]. Istoricheskie zapiski. Nauka, 102. Moscow (in Russian)

14. Lutohin, D.A., 1915. Graf S. Yu. Vitte kak ministr finansov [Count Witte as the Minister of Finance]. Pg.: Tip. «Dvigatel» (in Russian)

15. Mevius, A.F., 1867. Buduschnost gornozavodskogo dela na Yuge Rossii [The future of the mining business in the South of Russia]. SPb.: Tip. M.O.Volfa (in Russian)

16. Svod zakonov Rossiyskoy imperii [Code of Laws of the Russian Empire].1896. SPb., T.Z. 734, 735, 736 (in Russian)

17. Sobolev, M.N., 1911. Tamozhennaya politika Rossii [Customs policy of Russia]. Tomsk : tipo-lit. Sib. t-va pechatnago dela (in Russian)

18. Trudyi XXVII s'ezda gornopromyishlennikov Yuga Rossii [Proceedings HXVII Congress of Miners of the South of Russia]. 1903. Tip. i litogr. M.Zilberberg i s-vya 1, 2. Harkov (in Russian)

19. Shcherbinina, O.V., 1997. Formuvannya skladu inozemnykh pidpryyemstv v Donets'ko-Prydniprovs'komu rayoni (1861-1914) [Formation of foreign enterprises in Donetsk and Dnipro district (1861-1914)]. Istoriya Ukrayiny. Malovidomi imena, podiyi. fakty. Naukova dumka, 115-127. Kyiv (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru