Особливості та стан забезпечення мешканців села продовольчими товарами в УРСР у другій половині ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості та стан забезпечення мешканців села продовольчими товарами в УРСР у другій половині ХХ ст.

О.С. Сидорович

Анотації

Аналізується діяльність споживчої кооперації Української РСР у галузі забезпечення сільського населення продовольчими товарами у другій половині ХХ ст. Визначено основні проблеми та причини недостатнього наповнення сільської роздрібної торгівельної мережі продовольчими товарами, що полягають передусім у нерівномірності розподілу між товаропровідними системами міста і села. Ключові слова: продовольчі товари, споживча кооперація, село, УРСР. кооперація продовольчий споживчий

Сидорович О.С.

Особенности и положение с обеспечением жителей села продовольственными товарами в УССР во второй половине ХХ в.

Анализируется деятельность потребительской кооперации Украинской ССР в сфере обеспечения сельского населения продовольственными товарами во второй половине ХХ в. Определены основные проблемы и причины недостаточного наполнения сельской розничной торговой сети продовольственными товарами, которые заключаются прежде всего в неравномерности распределения между товаропроводящими системами города и деревни. Ключевые слова: продовольственные товары, потребительская кооперация, село, УССР.

Sidorovich O. S. Features and situation with providing food for villagers in the Ukrainian SSR in the second half of the 20th century.

The activity of consumer cooperation of the Ukrainian SSR in the sphere of providing the rural population with foodstuffs in the second half of the 20th century is analyzed. The main problems and reasons for the inadequate filling of the rural retail trade network with food products have been identified, which lie primarily in the uneven distribution between the commodity distribution systems of the city and the village.

Key words: food products, consumer cooperation, village, Ukrainian SSR.

Забезпечення населення продовольчими товарами відповідної якості і асортименту залишається у пріоритеті соціальної політики будь-якої держави. Український контекст полягає у переважно проблемному доступі до продовольчих товарів мешканців села. Це пов'язано передусім із зубожінням сільського населення, нерозвиненою транспортною інфраструктурою та високим рівнем інфляції. Доречною, на нашу думку, буде спроба більш уважно поглянути на досвід діяльності споживчої кооперації УРСР. Саме Укоопспілка, котрій в радянські часи належала роздрібна торгівельна мережа у сільській місцевості, повинна була забезпечувати сільське населення товарами продовольчої групи.

На сьогоднішній день існує досить широке історіографічне поле щодо проблем соціального розвитку українського радянського села другої половини ХХ ст. У першу чергу слід згадати праці Г. Кривчика, І. Романюка, І. Рибака, у яких питання забезпечення села продовольчими товарами через торгівельну мережу висвітлено досить фрагментарно [5; 10; 11]. У новітню добу з'явились також роботи, що окреслюють історичний розвиток споживчої кооперації на українських землях, охоплюючи період від зародження кооперації на українських землях і до наших днів [3; 15]. Зважаючи на доволі широкі хронологічні рамки і описовий характер цих праць зазначена проблематика в них також не отримала достатнього висвітлення. У наших попередніх публікаціях ми побіжно торкнулись заявленої теми статті, розглянувши проблеми товарного дефіциту на селі в цілому та нерівномірність забезпечення міста і села через торгівельну мережу [12; 13; 14]. Тому наразі, ми спробуємо зосередившись на аналізі у першу чергу архівних джерел (внутрішня документація Укоопспілки) висвітлити ті особливості у діяльності споживчої кооперації, які й визначали стан і особливості забезпечення українського села продовольчими товарами.

Історично продаж продовольчих товарів на селі мав другорядне значення порівняно із товарами промислового характеру. Переважна більшість селян значну частину продуктів харчування отримувала із особистих підсобних господарств. Однак, починаючи із 1960-их рр. у зв'язку із обмеженнями введеними на утримання худоби у підсобних господарствах, збільшенням частки інтелігенції та виробничо-інженерних кадрів на селі, запровадженням та поступовим зростанням грошової оплати праці у колгоспах - зростає потреба і абсолютні та відносні обсяги продажу продовольчих товарів у сільській торгівельній мережі.

Так, згідно звітів Укоопспілки питома вага продовольчих товарів у роздрібному товарообігу кооперативної системи поступово збільшувалась: 39,4 % у 1959 р., 45,9 % у 1965 р., 49 % у 1968 р. і 50 % у 1972 р. [17, арк. 80; 24, арк. 203; 28, арк. 17]. У першу чергу це зростання було зумовлено збільшенням продажу ковбасних виробів, риби та рибних консервів, безалкогольних напоїв, цукру та кондитерських виробів. Однак відсутність достатньої кількості складських приміщень та холодильного обладнання для зберігання продовольчих товарів призводила до неможливості завезти в населений пункт достатню кількість запасів продукції, щоб збити "товарний голод".

Тому окремою проблемою сільської торгівлі при реалізації продовольчих товарів, що вимагали особливих умов зберігання (молочні продукти, м'ясо, риба тощо) була нестача холодильного обладнання. Для того, щоб хоч якось вирішити цю проблему, сільські крамниці облаштовували примітивні так звані "льодникі". Зокрема, у листі правління Центроспілки № СП-114 від 21 липня 1958 р. "Про використання найпростіших холодильних пристроїв" було зазначено, що забезпечити всі кооперативні підприємства машинними холодильними пристроями практично неможливо, а відносно багатьох дрібних торгівельних підприємств це ще й недоцільно, так як пов'язано із додатковими витратами. Окрім того не всюди була електроенергія необхідна для експлуатації холодильного обладнання. Для вирішення цієї проблеми кооперативним установам (крамницям, їдальням, чайним) пропонувалось облаштувати найпростіший так званий "льодник" чи погреб із закладкою природного льоду. В залежності від місцевих можливостей і розмірів продажу товарів, що потребують зберігання при низькій температурі кооперативи застосовували різні холодильні пристрої із використанням природної криги і снігу. А саме: простий погреб селянського типу, "льодник" із кишенями для завантаження льоду (при цьому запаси криги створюються у спеціальних бунтах), льодник-камера по типу розробленому інженером Криловим (коли по дерев'яному каркасу викладаються чи наморожуються крижані стіни і стелі, а ззовні ця споруда покривається тирсою) [16, с. 80-81]. Крига для таких примітивних холодильних пристроїв заготовлювалась протягом зими із природних водойм, або ж виготовлялась із допомогою заморожування на спеціально обладнаних майданчиках [4, с. 48-49].

У 1967 р. у сільських магазинах кооперативної системи України діяло 7200 простих погребів-льодників, 326 із яких введено в експлуатацію у поточному році [25, арк. 20]. У деяких регіонах ситуація із забезпеченням промисловим холодом сільської місцевості викликала занепокоєння у місцевих партійних осередків. Так, Львівський обком КПУ у 1963 р. звертався до Укоопспілки із проханням виділити області 15 низькотемпературних холодильних камер НКР-І для торгівлі морозивом у глибинних районах області. У відповідь Укоопспілка відмовилась задовольнити це прохання, посилаючись на те, що заявка споживчої кооперації у цьому році на 1000 низькотемпературних холодильних камер для потреб сільської місцевості УРСР була задоволена постачальниками лише у кількості 302 одиниці [25, арк. 52]. У 1986 р. голова правління Сумської облспоживспілки на засіданні Ради Укоопспілки заявив, що сільські діти знають про морозиво лише із книжок [34, арк. 40].

Фактично, усі облспоживспілки перед початком літнього сезону проводили відповідну організаційну роботу та контролювали стан заготівлі криги та облаштування сільськими споживчими товариствами примітивними погребами-льодниками. Зокрема, чернігівська облспоживспілка 12 грудня 1969 р. видала постанову "Про підготовку льоду для збереження і торгівлі швидкопсувними продуктами в літній період 1970 року", згідно якого для області було затверджено облаштування погребів-льодників загальним обсягом 30 тис. м 3 [8, арк. 46].

Достатньої кількості холодильного обладнання сільська торгівля не мала увесь досліджуваний період, тому такі "дідівські" методи зберігання продовольчої продукції залишались актуальними. Зокрема Бобровицьке районне споживче товариство у 1966 році на всю районну сільську торгівлю мало 21 холодильну побутову камеру і 30 облаштованих льодників, погребів і складів із використанням криги. При цьому кількість торгівельних підприємств, що мали у своєму асортименті швидкопсувні продукти сягала 110-ти [6, арк. 10 зв]. Не змінилась кардинально ця ситуація і через 10 років. У 1976 р. у районі було вже 29 холодильних побутових камер і 25 примітивних льодників, однак кількість торгівельних підприємств із швидкопсувними продуктами зросла до 140 [7, арк. 14].

Забезпечити торгівельні заклади холодильним обладнанням у потрібній кількості не вдалось навіть у 1980-их рр. Так, у 1980 році забезпечення Укоопспілки холодильним обладнанням досягло лише 35 % від потреби (23 % у 1975 році) [30, арк. 65]. Скарги на низький рівень забезпечення холодильним обладнанням лунали від делегатів XV з'їзду споживчої кооперації УРСР і у 1989 році [35, арк. 113]. Саме в першу чергу через відсутність промислового холоду споживча кооперація так і не створила у досліджуваний період систему продовольчого опту, яка б на регулярній основі насичувала роздрібні торгівельні заклади продовольчими товарами.

Однак далекою від потреби залишалась і забезпеченість іншим обладнанням, що підвищувало рівень обслуговування покупців і полегшувало працю продавців. Зокрема циферблатними вагами система Укоопспілки була забезпечена у кількості 78 % від потреби, касовими апаратами - 22 %, вантажними візками - 3,2 % [30, арк. 65].

Іншою турботою сільської торгівлі продовольчими товарами увесь досліджуваний період залишавсь дефіцит зручної, гігієнічної та естетично привабливої упаковки і тари. У цілому, це була проблема всієї радянської торгівлі, адже виробники товарів, що переважно орієнтувались на виконання планових показників, а не на кінцевого споживача, упаковці та тарі приділяли увагу в останню чергу. Так, сільська торгівля у середині 1960-их рр. у розфасованому вигляді, готовому до продажу "у руки", отримувала лише 10 % від усієї кількості продовольчих товарів [23, арк. 62]. Переважно це були рибні та овочеві консерви. Зокрема оселедці поступали у сільську торгівельну мережу у стокілограмових діжках, насипом реалізовувалась сіль, цукор, крупи, дешеві цукерки. У якості упаковки використовували за відсутності обгорткового паперу старі газети. Ненабагато покращилась ситуація і згодом. У 1980 р.

споживча кооперація отримала від постачальників 1470 тис. тонн сипучих товарів, із них тільки 208 тис. тонн або 14,1 % у зручній розфасовці. Частка фасованого цукру у цьому році складала 4,3 %, кондитерських виробів 10,9 %, макаронних виробів 15 %, солі 31,5 %. Сільська торгівля зовсім не отримувала у розфасованому вигляді круп та олії [30, арк. 63].

У своїх пропозиціях до ЦК КПУ керівництво Укоопспілки у першу чергу просило владу вплинути на промисловість щодо збільшення випуску продовольчої продукції у зручній тарі і розфасовці. Так, голова правління Укоопспілки М. Сай у 1963 р. у своїх пропозиціях щодо покращення торгівлі товарами народного споживання по системі споживчої кооперації УРСР пропонував Держплану СРСР і держпланам республік зобов'язати підприємства харчової промисловості забезпечити розфасовку цукру-рафінаду у кількості не менше 55 %, цукру-піску - 40 %, макаронних виробів - 40 %, маргарину - 60 %, олії в пляшках - 15 % тощо [19, арк. 81].

Однак головною проблемою сільської торгівлі була нестача основних продовольчих товарів: макаронних виробів, риби, солі тощо [18, арк. 116]. Кондитерські вироби у цей період надходили у сільську торгівлю у дуже вузькому асортименті. Переважно це була відкрита карамель, що мала низький попит, цукерки ж в обгортці та розфасовці постачалась не більше як 20-25 % від загальної кількості кондитерських виробів. Окремі облспоживспілки у 1961 році не отримали достатньої кількості солі, що призвело до перебоїв у торгівлі цим товаром у Одеській, Чернігівській, Кіровоградській та інших областях [18, арк. 103]. Зведені дані за 1963 рік яскраво демонструють зазначену тенденцію

Таблиця 1

Перелік відсутніх товарів в сільській роздрібній торгівлі у 1963 році

[Складено автором за: 20, арк. 105-110; 19, арк. 29]

Не поліпшилась ситуація і у наступні роки. Так, перевірка сільської торгівельної мережі проведена фінансовими органами у другій декаді січня 1968 р. у 861 крамниці споживчої кооперації у ряді областей УРСР (Запорізька, Київська, Кіровоградська, Кримська, Львівська, Сумська, Херсонська і Чернівецька) встановила відсутність у продажу: олії у 103 магазинах, маргарину - 133, цукру - 2, кондитерських виробів у асортименті - 27, крупи - 174, оселедців - 183, консервів рибних - 9, хлібобулочних виробів - 54, горілки - 18, вина виноградного - 4, вина плодоягідного - 18, фруктової води - 256, мінеральної води - 120, пива - 269 магазинах [25, с. 4-7].

За свідченнями українського історика В. Борисенко у її рідному селі Хижинці, що на Вінниччині у 1950-60-их рр. селяни із продуктів купували переважно хліб. Рибні консерви купували у випадках різних оказій, як пригощення для їздового, коли привіз гички чи соломи, як виорав присадибну ділянку. Їх на закуску купувало лише сільське начальство. У селян на покупку продуктів не було грошей. У той період у кооперативній крамниці села із харчових продуктів продавались: хліб (в чергу), горілка "Московська", консерви "Бички" і "Кілька", іржаві оселедці, цукерки подушечки, горошок, морські камінці, барбарис і м'ятні цукерки. Періодично продавались пряники і печиво [1, с. 626-627; 2, с. 57-58].

Продовольчі товари система споживчої кооперації отримувала як із спеціалізованих баз міністерства торгівлі УРСР (Укроптбакалія) - цукор, сіль, чай, макаронні та кондитерські вироби, цигарки, плодоовочева продукція, дріжджі тощо; міністерства рибного господарства СРСР (Укррибпромзбут) та безпосередньо від окремих підприємств-виробників на основі угод укладених із облспоживспілками [32, арк. 1-10].

Особливо виразно виглядали недопоставки селу продовольчих товарів у порівнянні із роздрібною торгівлею у містах. Яскраво демонструє цю тенденцію торгівля м'ясо-молочною продукцією. Споживча кооперація обслуговувала 51 % населення республіки, проте отримувала протягом 1970-их рр. лише 4,6 % ринкових фондів ковбасних виробів, 5,7 % м'яса та 5,5 % м'ясних консервів. Ринкові фонди риби станом на 1968 рік в УРСР складали 500.000 тонн. Із них в міста було направлено:

310.0 тонн, на село - 190.000; олії із 53.000 тонн в міську торгівлю направлено

50.0 тонн, решту - 3.000 у сільську роздрібну мережу [26, арк. 29-33]. При цьому навіть у середині кооперативної системи у першу чергу постачались заклади Укоопспілки, що розташовувались в містах, а не в сільській місцевості. Зокрема у 1970-их рр. кооперативні магазини в райцентрах мали у продажу 3-4 види ковбасних виробів, тоді як на селі 1-2. Торгівля рибними консервами в райцентрах відбувалась виходячи із наявності до 5 найменувань і 1-2 - в селах; твердих і плавлених сирів у більшості сільських крамниць не було взагалі [31, арк. 6].

У подальші роки тенденція до зниження постачання м'ясо-молочної продукції до сільської торгівельної мережі ставала все виразнішою. Так, за період 1970-73 рр. питома вага масла у роздрібному товарообороті кооперативної торгівлі зменшилась із 1,79% до 0,93%, молока і молокопродуктів від 1,48% до 1,36%, сиру - від 0,33% до 0,31% [29, арк. 3]. У грошовому еквіваленті у 1974 році споживча кооперація продавала ковбасних виробів на 5 крб. 82 коп. на одну людину в рік, тоді як державна торгівля у містах на 39 крб. 42 коп. По маслу цей показник досягав 19 крб. 61 коп. в місті та 4 крб. 09 коп. на селі [29, арк. 8].

Зрозуміло, що така диспропорція не була породжена помилками у плануванні чи недопрацюванням планового відділу Укоопспілки. Розподіл фондів відбувався у ручному режимі через відповідні рішення уряду УРСР. Так, 26 грудня 1962 р. у Міністерстві торгівлі УРСР було затверджено план розподілу ринкових фондів продовольчих товарів на 1963 рік, де зокрема було передбачено "переважне постачання робітників та службовців провідних галузей промисловості та транспорту" [21, арк. 5]. У своїх спогадах секретар ЦК КПУ Я. Погребняк зазначав, що питання забезпечення продуктами харчування промислових центрів постійно знаходились у полі зору ЦК, Ради Міністрів та місцевих органів [9, с. 212].

У середині 1960-их рр. кількісно мешканці міст почали переважати селян і з часом ця тенденція посилювалась. У другій половині 1980-их рр. населення міст щороку збільшувалось на 400-450 тис. осіб [34, арк. 54]. У зв'язку із цим секретар ЦК КПУ Я. Погребняк на засіданні Ради Укоопспілки заявив наступне: "С учетом того, что растет наш город, увеличевается городское население, нам надо все ресурсы продовольственных товаров увеличить по всем направлениям с тем чтобы удовлетворить спрос населения в продуктах питания" [34, арк. 57].

Таким чином бачимо, що керівництво країни і відповідно планові органи принагідно вважали, що мешканці села самі здатні забезпечити себе продуктами харчування. В основному, так насправді і було у перші два повоєнні десятиліття. Однак згодом, зі збільшенням частки грошової оплати праці у колгоспах, введенням пенсійного забезпечення, збільшенням кількості робітників і службовців у сільській місцевості збільшився і попит на продовольчі товари м'ясо-молочної групи у сільській торгівельній мережі. Окрім того частина мережі Укоопспілки розташовувалась у селищах міського типу та райцентрах. Незважаючи на прохання керівництва Укоопспілки збільшити фонди продовольчої продукції для кооперативної мережі, керівництво уряду залишалось невблаганним у той же час вказуючи на власні ресурси. Зокрема той же Я. Погребняк у своїй доповіді на з'їзді споживчої кооперації УРСР у 1984 р. наставляв кооператорів: "Видимо, правомочно говорить, что кооперативные организации должны обеспечить обслуживаемое население безалкогольными напитками, колбасными и хлебобулочными изделиями, другими изделиями собственного производства. Это наша принципиальная линия, и она должна решаться по лини Укоопсоюза" [33, арк. 123].

Тому зрозуміло, що забезпечення сільської торгівлі продовольчими товарами відбувалось переважно за рахунок власного виробництва та переробки м'ясної продукції, овочів та фруктів [28, арк. 21-22]. Щорічно в 1960-80-их рр. для більш повного задоволення попиту сільського населення кооперативні організації республіки збільшували виробництво на власних підприємствах хліба і хлібобулочних виробів, ковбас, безалкогольних напоїв, плодового і виноградного вина, кондитерських виробів, плодоовочевої консервованої продукції. У системі споживчої кооперації України станом на 1970 р. налічувалося 496 підприємств по виробництву ковбаси і ковбасних виробів, 515 - по виробництву безалкогольних напоїв, 3 - по розливу мінеральної води, 11 - по виробництву вина [27, арк. 80]. Зворотною стороною медалі цього виробництва була доволі низька якість товарів. Так, при перевірках у 1984 р. було забраковано 12 % хлібобулочних виробів, 20 % ковбас; більше третини безалкогольних напоїв були визнані непридатними до вживання [33, арк. 130].

Фактично другорядність села порівняно із містом у сфері забезпечення товарами виглядала настільки явно і навіть принизливо, що як тільки з'явилась можливість у останні роки існування тоталітарної держави відверто говорити, ця тема зазвучала і в газетних публікаціях і у офіційних виступах. Зокрема голова правління Запорізької облспоживспілки О. Пеклушенко із трибуни XV з'їзду споживчої кооперації УРСР у 1989 р. зірвавши аплодисменти сказав наступне: "Сельский покупатель обворован, товары селу выделяются в два раза меньше чем городу. Когда мы избавим нашего продавца от позора стоять за пустыми прилавками. Мы требуем: отдайте селу товары, которые нам положены по закону. Их еще во времена застоя пораздавали, наверное, "за красивые глаза" нашим более расторопным коллегам из государственной торговли. А сейчас пришло время вернуть чужое" [35, арк. 224]. Очільник споживчої кооперації Київщини В. Пак на цьому ж з'їзді засвідчив, що незважаючи на зміцнення матеріально-технічної бази досягти корінних змін в покращенні обслуговування сільського населення не вдалося [35, арк. 89].

Насамкінець можемо констатувати, що стан забезпечення сільської торгівельної мережі продовольчими товарами весь досліджуваний період залишавсь на низькому рівні. При розподілі фондів продовольчих товарів різноманітного асортименту пріоритет надавався забезпеченню міст і промислових центрів перед селом.

Література

1. Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба: Колективна монографія / Відп. ред. В.М. Даниленко; ред.-упоряд. Н.О. Лаас. Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. 698 с.

2. Борисенко В. Культура повсякдення села Хижинці (1950-1960-і рр.) / Валентина Борисенко. К.: Дуліби, 2014. 144 с.

3. Історія споживчої кооперації України: підручник [для студентів кооперативних вузів] / [Аліман М.В., Бабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін.]. Львів: Укоопспілка, інститут українознавства НАНУ, 1996. 383 с.

4. Кооперативный городской продовольственный магазин - за общ. ред. Конко В.М. - М., 1948. - 239 с.

5. Кривчик Г.Г. Українське село під владою номенклатури (60-80-ті рр. XX ст.) / Генадій Георгійович Кривчик. Д.: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2001. 192 с.

6. Ніжинський відділ Державного архіву Чернігівської області (далі - НВ ДОЧО), ф. 7304, оп. 1, спр. 520.

7. НВ ДОЧО, ф. 7304, оп. 1, спр. 706.

8. НВ ДОЧО, ф. 7530, оп. 1, спр. 328.

9. Погребняк Я.П. Не предам забвению. Записки профессионального партийного работника / Яков Петрович Погребняк. ИПЦ "Летопись-ХХ". 1999. 385 с.

10. Рибак І. В. Соціально-побутова інфраструктура українського села / Іван Васильович Рибак. Кам'янець-Подільський: Обетка, 2000. 304 с.

11. Романюк І. М. Українське село в 50-ті - першій половині 60-их рр. ХХ ст. Вінниця: Книга-Вега, 2005. 256 с.

12. Сидорович О.С. Місто і село: диспаритет у товарному забезпеченні: на прикладі діяльності Укоопспілки у другій половині 1940-их - 1980-их рр. / О.С. Сидорович // Гілея: науковий вісник. Вип. 92 (№1). Київ. НПУ ім. М.П. Драгоманова, ВГО Українська Окадемія Наук. 2015. С. 67-69

13. Сидорович О.С. Проблема товарного дефіциту у сільській торгівельній мережі УРСР у післявоєнний період // Література і культура Полісся. Вип. 83. Серія "Історичні науки". № 5, Ніжин. НДУ ім. Миколи Гоголя. 2014. С. 189-198.

14. Сидорович О.С. Роздрібна торгівля в сільській місцевості УРСР у післявоєнний період (19451991 рр.) / О.С. Сидорович // Сіверянський літопис. 2015. № 1. С. 182-188.

15. Споживча кооперація України: від зародження до сьогодення [Текст]: монографія / [М. Оліман та ін.; за заг. ред. С. Гелея]. Л. : Вид-во Львів. комерц. акад., 2013. 972 с.

16. Справочник продавца и заведующего магазином потребительского общества и райпотребсоюза / Сост. Опельбаум Ш.В., Сиденко С.Г. и др. Львов. 1959. 496 с.

17. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДОВО України), ф. 296, оп. 8, спр. 1669.

18. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 1912.

19. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 2202.

20. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 2250.

21. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 2252.

22. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 2260.

23. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 2556.

24. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 3185.

25. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 3215.

26. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 3218.

27. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 3356.

28. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 3973.

29. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 4277.

30. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 4470.

31. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 4520.

32. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 4645.

33. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 4944.

34. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 5024.

35. ЦДОВО України, ф. 296, оп. 8, спр. 5085.

References

1. Sotsialni transformatsii v Ukraini: piznii stalinizm i khrushchovska doba: Kolektyvna monohrafiia / Vidp. red. V.M. Danylenko; red.-uporiad. N.O. Laas. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 2015. 698 s.

2. Borysenko V. Kultura povsiakdennia sela Khyzhyntsi (1950-1960-i rr.) / Valentyna Borysenko. K.: Duliby, 2014. 144 s.

3. Istoriia spozhyvchoi kooperatsii Ukrainy: pidruchnyk [dlia studentiv kooperatyvnykh vuziv] / [Aliman M.V., Babenko S.H., Helei S.D. ta in.]. Lviv: Ukoopspilka, instytut ukrainoznavstva NANU, 1996. 383 s.

4. Kooperativnyiy gorodskoy prodovolstvennyiy magazin - za obsch. red. Konko V.M. M., 1948. 239 s.

5. Kryvchyk H. H. Ukrainske selo pid vladoiu nomenklatury (60-80-ti rr. XX st.) / Henadii Heorhiiovych

Kryvchyk. D.: Vyd-vo Dnipropetr. un-tu, 2001. 192 s.

6. Nizhynskyi viddil Derzhavnoho arkhivu Chernihivskoi oblasti (dali - NV DAChO), f. 7304, op. 1, spr. 520.

7. NV DAChO, f. 7304, op. 1, spr. 706.

8. NV DAChO, f. 7530, op. 1, spr. 328.

9. Pogrebnyak Ya. P. Ne predam zabvenivu. Zapiski professionalnogo partiynogo rabotnika / Yakov Petrovich Pogrebnyak. IPTs "Letopis-XX" . 1999. 385 s.

10. Rybak I. V. Sotsialno-pobutova infrastruktura ukrainskoho sela / Ivan Vasylovych Rybak. Kamianets- Podilskyi: Abetka, 2000. 304 s.

11. Romaniuk I. M. Ukrainske selo v 50-ti - pershii polovyni 60-ykh rr. ХХ st. Vinnytsia: Knyha-Veha, 2005. 256 s.

12. Sydorovych O. S. Misto i selo: dysparytet u tovarnomu zabezpechenni: na prykladi diialnosti Ukoopspilky u druhii polovyni 1940-ykh - 1980-ykh rr. / O.S. Sydorovych // Hileia: naukovyi visnyk. Vyp. 92 (№1). Kyiv. NPU im. M.P. Drahomanova, VHO Ukrainska Akademiia Nauk. 2015. S. 67-69.

13. Sydorovych O. S. Problema tovarnoho defitsytu u silskii torhivelnii merezhi URSR u pisliavoiennyi period // Literatura i kultura Polissia. Vyp. 83. Seriia "Istorychni nauky" № 5, Nizhyn. NDU im. Mykoly Hoholia. 2014. S. 189-198.

14. Sydorovych O. S. Rozdribna torhivlia v silskii mistsevosti URSR u pisliavoiennyi period (19451991 rr.) / O.S. Sydorovych // Siverianskyi litopys: Vseukrainskyi naukovyi zhurnal. Chernihiv: ChDPU im. T.H. Shevchenka. 2015. № 1. S. 182-188.

15. Spozhyvcha kooperatsiia Ukrainy: vid zarodzhennia do sohodennia [Tekst]: monohrafiia / [M. Aliman ta in. ; za zah. red. S. Heleia]. L.: Vyd-vo Lviv. komerts. akad., 2013. 972 s.

16. Spravochnik prodavtsa i zaveduiushchego magazinom potrebytelskogo obshchestva i raipotrebsoiuza / Sost. Opelbaum Sh.V., Sidenko S.G. i dr. Lvov. 1959. 496 s.

17. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (dali - TsDAVO Ukrainy), f. 296, op. 8, spr. 1669.

18. TsDaVo Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 1912.

19. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 2202.

20. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 2250.

21. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 2252.

22. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 2260.

23. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 2556.

24. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 3185.

25. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 3215.

26. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 3218.

27. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 3356.

28. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 3973.

29. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 4277.

30. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 4470.

31. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 4520.

32. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 4645.

33. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 4944.

34. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 5024.

35. TsDAVO Ukrainy, f. 296, op. 8, spr. 5085.

Размещено на Allbest.ru