Формування харківського осередку верстатобудівної промисловості України (1870-і - 1930-і роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ ХАРКІВСЬКОГО ОСЕРЕДКУ ВЕРСТАТОБУДІВНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ (1870-І - 1930-І РОКИ)

Н.Г. Аннєнкова

В даній науковій праці відтворено історичний процес формування Харківського вузлу українського верстатобудування. Розкрито головні причини, що вплинули на ходу цього процесу. З 'ясовано, що початок верстатобудуванню в Харкові був покладений у 70-х роках ХіХ ст., але період максимального пришвидшення розвитку виробництва металорізальних верстатів у місті відбувся впродовж 1929-1936рр. Встановлено, що до початку ІІ Світової війни науково-технічний потенціал Харківського осередку верстатобудівної промисловості України не був остаточно сформований, особливо - у питанні наукового забезпечення виробництва.

Ключові слова: металорізальні верстати, Харків, завод, верстатобудування, науково- технічний потенціал, підприємство, виробництво, наукове забезпечення, індустріалізація.

Анненкова Н.Г.

В данной научной работе воссоздан исторический процесс формирования Харьковского узла украинского станкостроения. Раскрыты главные причины, повлиявшие на ход этого процесса. Выяснено, что начало станкостроению в Харькове было положено в 70-х годах Х1Х ст., однако период максимального ускорения развития производства металлорежущих станков в городе припал на 19291936 гг. Установлено, что до начала 11 Мировой войны научно-технический потенциал Харьковского очага станкостроительной промышленности Украины не был сформирован окончательно, особенно - в вопросе научного обеспечения производства.

Ключевые слова: металлорежущие станки, Харьков, завод, станкостроение, научно-технический потенциал, предприятие, производство, научное обеспечение, индустриализация.

Key words: metal-cutting machines, Kharkiv, plant, machine-tool industry, scientific and technical potential, enterprise, production, scientific support, industrialization.

Вступ

На етапі перших радянських п'ятирічок у Харкові остаточно сформувався потужний вузол верстатобудування УСРР, що став одним з флагманів «соціалістичної» індустріалізації. Вироблена тут продукція широко застосовувалася в багатьох галузях промисловості СРСР протягом існування останнього, а певна гама шліфувальних та агрегатних верстатів навіть експортувалася за кордон. Із набуттям Україною незалежності, під тиском обставин, що супроводжували процес розпаду Радянського Союзу, Харківський осередок верстатобудування, по суті, прийшов у занепад. Принаймні, за сумарною виробничою потужністю, обсягами продукції, номенклатурою виробів та їх загальним технічним рівнем, регрес верстатобудування в Харкові до початкового ступеня розвитку є очевидним. Між тим, хода цього процесу відбилася дисонансом загальносвітовим тенденціям стосовно верстатного виробництва, що спрямовані на подальше підвищення верстатної оснащеності промисловості, виходячи з можливостей надаваних такому обладнанню найсучаснішими науково-технічними досягненнями. Отже, з одного боку, ми можемо вести мову про значне послаблення науково-технічного потенціалу України в галузі, чий розвиток є одним з найбільш затребуваних у сучасному світовому машинобудівному виробництві. З іншої сторони, можна говорити за наявний в України багатий історичний досвід із формування потужного науково-технічного потенціалу цієї ж галузі. Ці обидва моменти й визначають актуальність даної наукової праці.

Актуальність

Зважаючи на вказані тенденції та багатий досвід виробництва верстатів на Харківщині, вивчення історії формування провідного верстатобудівного осередку дозволить набути знання, можливі до застосування при сучасних спробах відновлення відповідного регіонального науково-технічного потенціалу.

Мета і завдання

На меті даного дослідження стоїть виявлення головних умов, що дозволили сформувати на Харківщині потужний вузол верстатобудування. Для її досягнення необхідно відтворити хронологію процесу формування Харківського верстатобудівного осередку та з'ясувати причини, що обумовили його ходу.

Історіографія

У колі наукової історичної літератури, присвяченій розвитку машинобудування та верстатобудування в Україні, не виявлено досліджень, де вивчалася б історія Харківського верстатобудівного осередку в цілому. Проте наявні історичні розвідки стосовно окремих підприємств Харківської групи верстатобудівних заводів, а також публікації, в яких містяться певні відомості з історії започаткування верстатобудування на Харківщині. У колективній монографії «Харьковский станкостроительный» під редакцією О.О. Воскресенського [1] історії виникнення Харківського верстатобудівного заводу (ХВЗ) присвячено сім з двохсот сорока трьох сторінок загального обсягу наукової праці. Така невелика питома вага уваги авторів, приділеної моменту створення ХВЗ, свідчить про доволі побіжний аналіз цією розвідкою причин організації верстатобудівного осередку саме на Харківщині, бодай у контексті історії одного з заводів Харківської групи верстатобудівних підприємств. Дослідженням стосовно історії іншої верстатобудівної промислової організації, розташованої у Харкові - заводу агрегатних верстатів є колективний історичний нарис «Авторитет заводской марки» [2]. У цій праці, як і в попередньому дослідженні, історія заводу вивчається виокремлено від одночасного процесу створення у Харкові низки підприємств верстатобудування. Таким чином, не зважаючи на те, що на відміну від розвідки [1] у нарисі [2] історії започаткування заводу приділено набагато більше уваги, останній також не містить комплексної інформації щодо формування Харківського верстатобудівного осередку в цілому.

У монографії С. Я. Розенфельда та К. І. Клименка «История машиностроения СССР» [3] у першому підрозділі глави XVII «Станкостроение и инструментальная промышленность» щодо Харківського верстатобудівного вузлу стосується лише одне речення із згадкою про будівництво тут заводу радіально-свердлильних верстатів. У цілому, автори дослідження [3] акцентують багато уваги на програмному створенні радянської верстатобудівної промисловості в роки Перших п'ятирічок, оминаючи питання застосування при цьому осередкового принципу формування верстато-будів- ної галузі СРСР, широко використовуваного протягом вказаного періоду. У науковій праці Ф. М. Мартинюка «Машинобудування Української РСР в період соціалістичної індустріалізації» [4], стосовно створення Харківського верстато-будівного осередку, з усієї групи харківських верстатобудівних заводів згадуються лише два - ХВЗ та «Електроверстат». При цьому, щодо останнього, в дослідженні [4] йдеться про його перепрофілювання на випуск металорізальних верстатів, хоча, в дійсності, на заводі «Електроверстат» виготовляли не верстати, а електротехніку до них. Таким чином, надана на сьогодні в наукових історичних працях інформація стосовно створення Харківського верстатобудівного осередку доволі обмежена за обсягами і суперечлива за своєю достовірністю [3, с. 223; 4, с. 47].

Основна частина

харківський верстатобудування

Зазначимо, що до періоду «соціалістичної» індустріалізації у Харкові мався тривалий, хоча й не дуже широкий досвід верстатобудівного виробництва. З 1870-х років виготовлення металорізальних верстатів освоюється на заводах Трепке та Пільстрема, з 1880-х - на заводі братів Олексійових, а на початку 1890-х - на заводі фон Дітмара. Проте дане виробництво носило суто спорадичний характер, оскільки великі регіональні машинобудівні підприємства мали можливість закуповувати потрібну їм номенклатуру обладнання за кордоном, а малопотужні заводи (у тому числі - й приведені) не були здатними нарощувати власні верстатні парки швидкими темпами. Отже, вал регіональної потреби у металорізальних верстатах до середини 1890-х років задовольнявся за рахунок імпорту, а перелічені вище підприємства виконували лише разові замовлення, виготовляючи різноманітні копії не складних зарубіжних верстатів як для себе, так і для тих, хто не мав змоги придбати більш коштовні іноземні оригінали. Таким чином, на даному етапі в Харкові тільки-но розпочалося знайомство з верстатним виробництвом, що проявилося у виникненні осередку в кілька осіб інженерно-технічних працівників та кілька десятків робітників, які на різних підприємствах, використовуючи закордонні зразки, емпіричним шляхом засвоювали процес виготовлення металорізальних верстатів [5, с. 64-66].

Починаючи з другої половини 1890-х років верстатобудування в Харкові переходить від спорадичної до систематичної форми виробництва. З одного боку це обумовлювалося черговим обертом промислового зростання як безпосередньо на Харківщині, так й у прилеглих до неї територій Катеринославщини. Цей чинник призвів до збільшення кількості машинобудівних підприємств у регіоні, що автоматично призвело до загального зростання попиту на металорізальні верстати. З іншого боку, вказаному переходу сприяла політика «протекціонізму», що провадилася в цей час урядом Російської імперії. Відповідно до цієї політики, по-перше, з 1881 р. до 1891 р. увізне мито на металорізальне оснащення збільшилося майже втричі. По-друге, державні підприємства отримали урядову директиву щодо обов'язковості придбання ними вітчизняних верстатів, за виключенням випадків, коли технологічні процеси вимагали застосування таких видів відповідного устаткування, що не вироблялося на теренах Російської імперії. Наведені фактори викликали справжній ажіотаж на ринку вітчизняних металооброблювальних верстатів, задовольняти який було не під силу малопотужним підприємствам, на кшталт таких, про які йшла мова вище. Але, у 1895 р. у Харкові засновується великий і сучасно оснащений завод Російського паровозобудівного та механічного товариства (РПМТ), на якому, з огляду на укладену ситуацію з попитом на вітчизняну верстатну продукцію, організовується її випуск як один з основних напрямів діяльності підприємства. Щорічне виготовлення значної кількості металорізальних верстатів на Харківському заводі РПМТ тривало до 1901 р., доки внаслідок чергової промислової кризи випуск даної продукції почав втрачати рентабельність. Велика пожежа 1903 р. практично повністю знищила виробничі площі підприємства, задіяні під виробництво верстатів, стала приводом для переводу цього напряму з систематичної до спорадичної форми діяльності [6, с. 13-14; 7, арк. 1а].

На сьогодні достеменно не вдалося встановити, чи залучалися до розробки верстатів на Харківському заводі РПМТ фахівці з інших місцевих заводів, де мався досвід відповідного виробництва. Але точно відомо, що з метою запозичення цього досвіду РПМТ було відряджено керівника технічної контори Товариства С. О. Вруб- левського за кордон, а також отримана відповідна технічна документація від французької фірми «Usines Bouhey». Окрім того, відомо, що розробкою верстатів займався й особисто директор заводу П. П. Ріццоні та, очевидно, певна кількість персоналу з Технічної контори підприємства. При цьому, у даному випадку, під «розробкою» маються на увазі три способи достатньо примітивної, з точки зору наукової методології, науково-технічної праці. Першим способом ставало фізичне зняття параметрів з оригінальної натури іноземного виробництва та перенесення їх на креслення. Другий метод полягав у компіляції здобутих креслень окремих частин однотипових, спів ставних за геометричними та фізичними параметрами верстатів, виготовлених різними виробниками. Третій спосіб об'єднував у собі обидва попередні і застосовувався здебільшого при виготовлені паліативних варіантів машин, коли конструктивно проектований верстат складався з перероблених та підігнаних один під одного вузлів різнотипових або навіть різновидових верстатів. Таким чином, на етапі систематичного випуску металорізальних верстатів значного зростання кількості науково- технічних фахівців обізнаних на верстатобудуванні в Харкові не сталося і переходу до розробок повністю власних конструкцій цих машин не відбулося. Однак, слід зазначити, що в цей час на підприємствах міста, задіяних у випуску металорізального обладнання, процес запозичення науково-технічних знань при організації наукового забезпечення верстатобудівного виробництва все-таки перейшов з фази простого безпосереднього копіювання зарубіжних прототипів до компілятивного проектування. Разом з тим, при розробці технологічних процесів виготовлення верстатів було збережено тенденцію до їх адаптації під наявне на заводах-виробниках устаткування. Оскільки останнє далеко не завжди відповідало вимогам верстатобудівних технологій, то виготовлене на ньому обладнання значно поступалося прототипам у питаннях якості та надійності [8, арк. 1, 7зв.; 9, арк. 22].

Попри всі наведені негативні моменти, суттєвим досягненням періоду систематичного виготовлення металорізальних верстатів у Харкові стало: по-перше, суттєве (у кілька десятків разів) зростання чисельності робітничих кадрів, охоплених досвідом верстатобудівного виробництва; а по-друге, усвідомлення на рівні місцевої науково- технічної еліти проблеми необхідності підготовки фахівців у галузі верстатобудування. Через фінансові наслідки загальної промислову кризу, що охопила Російську імперію впродовж 1904 - 1908 рр., розпочати масштабне вирішення цієї проблеми не вдавалося. Але, уже в 1904 р. молодим викладачем Харківського технологічного інституту (ХТІ) А. І. Троїцьким була розроблена частина курсу «Металооброб- лювальні верстати та теорія інструментів», присвячена теорії металорізальних верстатів. З 1906 р. даний курс запроваджується до учбового процесу, проте, через відсутність кваліфікованих викладачів із практичним досвідом конструювання верстатного обладнання, - без відповідного курсового проектування та з вакантною викладацькою посадою. Для набуття відповідної кваліфікації керівництво (ХТІ) відряджає А. І. Троїцького до стажування на закордонних верстатобудівних заводах, а вакантна викладацька посада розподіляється між кількома ситуативно обраними викладачами, які читали курс «Металооброблювальні верстати та теорія інструментів» під керівництвом одного з найвідоміших у Росії фахівців у галузі використання металорізальних верстатів - професора ХТІ В. С. Кнаббе. По поверненню в 1908 р. А. І. Троїцького зі згаданого відрядження, ним розробляється та впроваджується курс «Металооброблю- вальні верстати». Проте, оскільки державна науково-технічна політика не несла будь- яких мотивацій для розвитку технічного рівня власного верстатобудування, а отже, - не створювала умов для виникнення в промисловців потреби у відповідних фахівцях, дана дисципліна не користувалася популярністю у студентів і з 1910 р. її практична частина не була обов'язковою до виконання [10, с. 11; І1, арк. 121; 12, арк. 99].

Новий поштовх розвитку верстатобудування в Харкові отримало у 1915 р. завдяки евакуації сюди з Варшави заводу «Герлях і Пульст» - єдиного у Російській імперії підприємства спеціалізованого виключно на виробництві металорізального устаткування. З початком роботи цього заводу регіональне верстатобудування увійшло до фази системного виробництва верстатів. При цьому, за рахунок конструктторів та технологів «Герлях і Пульст», які в своїй діяльності не тільки вдавалися до копіювання зарубіжних прототипів машин та технологій, а й здійснювали повністю власні проектно-конструкторські розробки, штат обізнаних на верстатобудуванні фахівців у місті зріс і кількісно, і якісно. Одночасно, черговий раз у Харкові суттєво зросла й кількість робітників, ознайомлених із специфікою верстатобудівного виробництва. Однак, разом з цим, слід зауважити, що найбільш кваліфіковані робітники та спеціалісти були польського походження і своєю переважною більшістю репатріювалися на батьківщину у 1919-1921 рр. До того ж, через економічні наслідки революційних подій в Україні 1917-1921 рр. завод «Герлях і Пульст» спочатку перейшов від системного до систематичного, а потім взагалі - до спорадичного випуску металорізальних верстатів, який з 1920 р. до 1925 р. продовжував здійснювати не як самостійна установа, а як машинобудівний цех у складі Харківського паровозобудівного заводу Південного машинобудівного тресту (ПМТ) [13, арк. 69, 87; 14, с. 94].

Отже, до початку «соціалістичної» індустріалізації на українських теренах, у Харкові мався більш ніж п'ятдесятирічний досвід верстатного виробництва та майже двадцятирічний досвід підготовки інженерів-машинобудівників, ознайомлених з теорією металорізальних верстатів. Разом з тим, враховуючи нетривалі періоди систематичного та системного випуску верстатного устаткування, указаний досвід не привів до появи в регіоні потужного сталого прошарку робітників та спеціалістів верстатобудівного профілю. Проте, на відміну від решти українських промислових осередків, на Харківщині він усе ж таки був присутнім, принаймні в обсягах, що дозволяли формувати «кістяк» можливих верстатобудівних підприємств, та за кваліфікацією, достатньою для налагодження системного випуску копій зарубіжного металорізального обладнання. Зважаючи на катастрофічну нестачу в республіці каліфікованих робітничих кадрів у цілому, а також на центрографічний метод промислової географії, що лежав в основі тогочасних підходів до планування розміщення нових промислових підприємств, і згідно якому наявність кваліфікованої робочої сили вважалася другим, після транспортних зручностей, чинником сприяння промисловій розбудові, Харків цілковито відповідав вимогам, надаваним союзним урядом у питанні щодо створення осередків верстатобудівної індустрії [15, арк. 3; 16, арк. 10].

Керуючись, насамперед, наведеною вище аргументацією, у вересні 1929 р. постановою Вищої Ради народного господарства СРСР було завершено майже річні урядові вагання стосовно вибору місця для запланованого осередку верстато-будування в Україні між Харковом та іншими індустріальними містами, прилеглими до району розпочатої будови Дніпрогесу та металургійних осередків, на користь першого. Первісно передбачалося побудувати в Харкові три заводи, орієнтовані на випуск верстатобудівної продукції: Радіально-свердлильних верстатів, Шліфувальних верстатів та працюючий на потреби перших двох - Чавуноливарний. Першим мав побудуватися завод радіально-свердлильних верстатів, оскільки його проект, що розроблявся німецькими спеціалістами, був на той час уже готовим. Між тим, відповідно до конструктивних рішень цього проекту, для його здійснення потребувалася велика кількість металовальцювання, яке в Радянському Союзі знаходилося у величезному дефіциті. Отже, проект був відправлений радянським фахівцям на переробку під залізобетонні конструктивні елементи, що привело до певної затримки будівництва. Одночасно, виникло питання пріоритету в порядку будівництва заводів, оскільки на той момент понад 95 % обсягів шліфувальних верстатів вітчизняного виробництва виготовлялися збройними заводами СРСР: Тульським, Іжевським, а також - №№ 3, 4, 60. Даний чинник приводив до відволікання значних ресурсів цих підприємств від виконання профільних завдань тоді, коли випуск певної гами радіально-свердлильних верстатів уже було налагоджено на Одеському заводі ім. Леніна, і що дозволяло переставити будівництво Харківського заводу радіально-свердлильних верстатів у другий ряд по черзі. Ухвалене союзним урядом рішення стосовно рокіровки в черзі пуску харківських верстатзаводів привело до необхідності корегування планів їх розбудови та, як наслідок, до повної зупинки будівельно-монтажних робіт. Однак і проектування заводу шліфувальних верстатів не вдавалося прискорити до темпів, що дозволяли б розпочати його будівництво в найближчі терміни. Тому, усі три заводи були об'єднані в один верстатобудівний комбінат, який згодом отримав назву «Харківський завод радіально-свердлильних і шліфувальних верстатів», а ще трохи пізніше - «Харківський верстатобудівний завод». Здійснивши такий крок удалося дещо скоротити обсяги будівельно-монтажних робіт, перепроектувавши допоміжні потужності виробничого та невиробничого характеру з окремих для кожного підприємства на спільні. Це надало змоги пришвидшити будівництво комбінату, хоча й з переводом процесу створення чавуноливарних потужностей на «залишковий» принцип. У будь- якому випадку, в січні 1936 р., майже на чотири роки пізніше первісно визначених термінів, із значними перевитратами бюджету будівництва, Харківський верстатобудівний завод було здано до експлуатації. Хоча, слід визнати, що випуск верстатів за тимчасовою схемою розпочався на ХВЗ ще в 1934 р. [17, арк. 6; 18, арк. 15].

Зазначимо, що на обох напрямах виробництва ХВЗ передбачалося випускати копії зарубіжних верстатів. Так, за прототипи харківських радіально-свердлильних верстатів бралося аналогічне устаткування американського виробника «Cincinnati Bickford», а шліфувальних - німецького «Fortuna». Копіювання та адаптація зарубіжних моделей під наявні в Харкові технології машинобудівного виробництва були покладені на конструкторсько-технологічний відділ створеного в 1929 р. Всесоюзного тресту «Станкострой», а також конструкторську групу Харківського відділення Всесоюзного Державного інституту з проектування підприємств машинобудування («Діпромаш»). Уході означених робіт стало зрозумілим, що безпосереднє копіювання наявних, уже застарілих моделей шліфувальних верстатів є недоцільним і до існуючих конструкцій було внесено зміни в частині насичення їх електричними та гідравлічними засобами автоматизації. Також було вдосконалено та кількісно збільшено електроапаратуру радіально-свердлильних верстатів. Між тим, Харківський електромеханічний завод (ХЕМЗ), на який первісно покладався випуск електроапаратури для ХВЗ, був у 1934 р. визначений головним підприємством у забезпеченні електротехнічними виробами програми Великого воєнно-морського флоту СРСР. Таким чином, на момент відновлення темпів будівництва ХВЗ, потужності ХЕМЗу, призначені для задовольняння потреб верстатзаводу вже почали переорієнтовувати під оборонні потреби. Отже, проблематичним ставало навіть питання розміщення первісно передбаченої номенклатури електроапаратів, а враховуючи внесені до неї вищевказані зміни, що вимагали докорінного перегляду технологічної підготовки виробництва, то виконання відповідних замовлень ХВЗ на ХЕМЗі могло бути здійснено виключно на шкоду згаданій Програмі, чого радянський уряд категорично не міг припустити [19, арк. 1; 20, арк. 22].

Не менш гострою стояла й проблема організації випуску гідравлічної апаратури для шліфувальних станків. На 1934 р. всі ліміти на будівництво ХВЗ були вичерпані далеко на перед, а спорудження заводу тільки-но увійшло до фази розпалу. Через це, корегувати плани будівельно-монтажних робіт на предмет зростання їх обсягу в бік розбудови додаткових потужностей на підприємстві не уявлялося можливим. З іншого боку, перші дослідні зразки верстатів з гідравлічним оснащенням, виготовлені на вже побудованих потужностях дослідного виробництва ХВЗ, уже були продемонстровані як найвищому партійно-урядовому керівництву країни, так і радянському суспільству - на Виставці досягнень народного господарства СРСР. Отже й не втілення до виробництва на Харківському верстатзаводі шліфувального устаткування оснащеного гідроприводом також не уявлялося можливим. Вихід з укладеної ситуації було знайдено в тому, що виготовлення верстатної гідроапаратури включили до виробничої програми Харківського верстатноінструментального заводу (ХВІЗ), створеного в 1934 р. на базі Харківського лекально-інструментального заводу (ХЛІЗ), і спеціалізованого на виготовленні свердлильного інструменту та пристроїв з його утримання. Оскільки розміщення ХВІЗ здійснювалося на знов побудованих потужностях шляхом перевезення на них обладнання з ХЛІЗ, виробничі площі останнього, що звільнялися, були віддані під спеціально створене підприємство з виготовлення верстатної електроапаратури - завод «Электростанок». Таким чином, до 1936 р. у Харкові утворилося ще два підприємства верстатобудівного профілю [21, арк. 1-3].

Паралельно процесам, що відбувалися навколо створення ХВЗ, йшла верстатна профілізація Харківського заводу Державного Всесоюзного тресту з виявлення, ремонту та реалізації демонтованого обладнання (Реммаштрест). Зазначимо, що первісно запроваджена в 1930 р. схема організації роботи цього підприємства, побудована на принципах одночасного відновлення на його потужностях абсолютно різних видів машин та агрегатів (котлів та локомобілів, металорізальних верстатів, двигунів внутрішнього згоряння), апріорі була не продуктивною, оскільки базувалася на доіндустріалізаційних технологіях. Тому, зважаючи на наявність у місті котлобудівних та двигунобудівних підприємств, а також на зростаючу потребу в металорізальному устаткуванні, уже з 1932 р. на Харківському заводі Реммаштресту (реммашзавод) розпочали верстатобудівну профілізацію. Сутність останньої полягала в налагодженні процесу капітального і середнього ремонтів відповідного обладнання, що вже було у використанні, та організації випуску нової верстатної продукції. Але принципова відмінність технологічних укладів ремонтного та вигтовлювального виробництв привела до необхідності зосередити діяльність заводу на чомусь одному. Через те, що за період 1929-1933 рр. більшість з того верстатного обладнання, що планувалося до відновлення на заводах Реммаштресту, було або вже відновлено самими утримувачами демонтованого устаткування, або через моральну застарілість та фізичне зношення втратило доцільність до відновлення, Харківський завод з 1933 р. розпочав перехід виключно на верстатобудування, утім остаточно не завершений аж до початку ІІ Світової війни. До номенклатури продукції підприємства були обрані токарні та зубодовбальні верстати, розробка й впровадження до виробництва яких здійснювалося фахівцями московського Експериментального науково-дослідного інституту металорізальних верстатів [22, арк. 127; 23, с. 21].

У 1933 р. союзним урядом також було ухвалене рішення стосовно організації виробництва важких карусельно-токарних верстатів на Харківському турбогенераторному заводі, виготовлення яких на Харківщині було припинено у зв'язку з ліквідацією заводу «Герлях і Пульст», про що йшлося раніше. Разом з розгортанням у місті промислових потужностей верстатобудування, у Харківському механіко- машинобудівному інституті (ХММІ) в 1934 р. відбувається заснування кафедри «Металорізальні верстати». Однак дана кафедра не була випускною, тобто з її відкриттям в ХММІ не розпочали підготовку фахівців верстатобудівного профілю, а лише збільшили коло випущених спеціалістів-машинобудівників, обізнаних на загальних принципах побудови металорізальних верстатів. Це значно ускладнило верстатзаводам процес комплектування їх проектно-конструкторських підрозділів інженерними кадрами, здатними розробляти оригінальні конструкції верстатного устаткування [24, арк. 2; 25, с. 68; 26, с. 88-89].

Отже, у період з жовтня 1929 р. до січня 1936 р. (тобто, трохи більше ніж за шість років) у Харкові було організовано осередок з чотирьох підприємств верстатобудівного профілю та одного напряму верстатобудівного виробництва на не профільному підприємстві. До цього осередку увійшли: ХВЗ - надпотужний верстатзавод, спеціалізований на випуску радіально-свердлильних та шліфувальних верстатів; підприємства середніх потужностей - Харківський реммашзавод, спеціалізований на виробництві токарних та зубодовбальних верстатів, а також на ремонті верстатного обладнання всіх типів та видів; ХВІЗ, спеціалізований на гідравлічних системах металорізальних верстатів; завод «Электростанок», спеціалізований на верстатній електроапаратурі; верстатне виробництво Харківського турбогенераторного заводу, спеціалізоване на випуску важких токарно-карусельних верстатів. Такі, достатньо швидкі, темпи створення профільного промислового осередку були обумовлені, насамперед, двома чинниками. По-перше, в місті малися тривалі традиції верстатного виробництва, а зважаючи на те, що останні верстатобудівні потужності були ліквідовані лише за чотири роки до початку створення Харківського верстатвузлу, - ці традиції були ще міцні. По-друге, не зважаючи на те, що самі окремі заходи радянського уряду з формування в Харкові верстатобудівного осередку мали доволі сумбурний характер, їх загальний організаційний вектор був цілеспрямований.

Ведучи мову стосовно стану Харківського верстатвузлу в період перших радянських п'ятирічок з точки зору потенціалісних оцінок, слід зауважити, що на цей момент процес його створення не дійшов остаточної фази. До 1936 р. були сформовані лише матеріально-технічна та організаційна складові науково-технічного потенціалу Харківського осередку верстатобудування. Кадрова складова була закладена ще в дорадянський період, а питання приведення її у відповідність розгорнутим промисловим потужностям на цей момент тільки-но розпочало вирішуватися та й те - на рівні робітників, проблему ж власного наукового забезпечення виробництва взагалі до початку ІІ Світової війни вирішити не вдалося. Таким чином, аналізуючи процес формування Харківського осередку верстатобудівної промисловості України, ми доходимо висновку, що його початок лежить у 1870-х роках, коли харківськими підприємцями було запроваджено виготовлення верстатів. У період же перших радянських п'ятирічок цей процес значно активізувався, але остаточного втілення не знайшов і завершився виключно технічною фазою, без організації на місці її наукового супроводження.

Перелік посилань

1. Харьковский станкостроительный: Очерк истории Харьковского станкостроительного завода им. С. В. Косиора / [Бондарев Е. А., Касьянов В. Ф., Суздальцев В. В. и др.]; под. ред. А. А. Вознесенского. Харьков: Прапор, 1968. 243 с.

2. Жалнина М. И. Авторитет заводской марки: Очерк истории Харьковского завода агрегатних станков / М. И. Жалнина, Л. Е. Смолович, Г. А. Томилин. Харьков: Прапор, 1984. 94 с.

3. Розенфельд С. Я. История машиностроения СССР / С. Я. Розенфельд, К. И. Клименко. М.: Издательство Академии наук СССР, i960. 498 с.

4. Мартинюк Ф. М. Машинобудування Української РСР в період соціалістичної індустріалізації / Ф. М. Мартинюк. К.: «Видавництво Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка», 1958. 101 с.

5. Аннєнкова Н. Г. Верстатобудування на підприємствах Харківщини наприкінці ХІХ століття // Харківський архівіст: Науково-інформаційний вісник. Х.: Державний архів Харківської області, 2015. С. 64-67.

6. Аннєнкова Н. Г. Вплив митної політики Росії у сфері металопромисловості на розвиток виробництва верстатної продукції на українських землях Імперії у другій половині ХІХ ст. / Н. Г. Аннєнкова // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Тематичний випуск: Історія науки і техніки [зб. наук. праць / відп. редактор В. М. Скляр]. Харків: НТУ «ХПІ». 2013. № 68. С. 8-16.

7. Держархів Харківської області (далі - ДАХО), ф. 930, оп. 1, спр. 180, 8 арк.

8. дАхО, ф. 930, оп. 1, спр. 7, 53 арк.

9. ДАХО, ф. 930, оп. 2, спр. 46, 346 арк.

10. Аннєнкова Н. Г. Запровадження основ підготовки інженерів-верстатобудівників у Харківському технологічному інституті (1889-1917 рр.) / Н. Г. Аннєнкова // Матеріали 16-ї Всеукраїнської наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки» (м. Київ, 5-7 жовтня 2017 р.) / Відп. ред. Л. О. Гріффен. К., 2017. С. 9-12.

11. ДАХО, ф. 770, оп. 1, спр. 630, 155 арк.

12. ДАХО, ф. 770, оп. 1, спр. 663, 267 арк.

13. ДАХО, ф. Р-1354, оп. 1, спр. 542, 94 арк.

14. Анненкова Н. Завод «Gerlach i Pulst» в Украине: польский след в истории украинского станкостроения / Н. Анненкова // Stadia Orientalne. Torun, 2016. № 1 (9). С. 79-99.

15. ЦДАВО України, ф. Р-806, оп. 1, спр. 158, 205 арк.

16. ЦДАВО України, ф. Р-2, оп. 5, спр. 117, 20 арк.

17. ДАХО, ф. Р-1010, оп. 1, спр. 1615, 83 арк.

18. ДАХО, ф. Р-1608, оп. 1, спр. 3, 284 арк.

19. ДАХО, ф. Р-4217, оп. 2, спр. 1, 46 арк.

20. ДАХО, ф. Р-4217, оп. 2,, спр. 59, 45 арк.

21. ДАХО, ф. Р-5531, оп. 1, спр. 3, 69 арк.

22. ДАХО, ф. П-69, оп. 1, спр. 47, 238 арк.

23. Аннєнкова Н. Г. Організація роботи українських заводів Державного Всесоюзного тресту з виявлення, ремонту та реалізації демонтованого обладнання у 1929-1933 рр. / Н. Г. Аннєнкова // Історія освіти, науки і техніки в Україні: матеріали ХІ Всеукраїнської конференції молодих учених та спеціалістів (м. Київ, 16 травня 2016 р.) / редкол. В. А. Вергунов, О. П. Анікіна, С. Білоцерківська. Вінниця: тОв «Нілан-ЛТД», 2016. С. 20-22.

24. ДАХО, ф. Р-1395, оп. 1, спр. 143, 56 арк.

25. Харківський політехнічний: На межі тисячоліть / Л. Л. Товажнянський, В. І. Ніколаєнко, В. Морозов, Ю. Д. Сокара. Х.: Прапор, 2000. 384 с.

References

1. Kharkovskiy stankostroitelnyu: Ocherk istorii Kharkovskogo stankostroitelnogo zavoda im. S. V. Kosiora / [Bondarev E. A.. Kasianov V. F.. Suzdaltsev V. V. i dr.]; pod. red. A. A. Voznesenskogo. Kharkov: Prapor. 1968. 243 p.

2. Zhalnina M. I. Avtoritet zavodskoy marki: Ocherk istorii Kharkovskogo zavoda agregatnykh stankov / M. I. Zhalnina, L. E. Smolovich, G. A. Tomilin. Kharkov: Prapor, 1984. 94 p.

3. RozenfeldS. Ya. Istoriya mashynostroeniya SSSR / S. Ya. Rozenfeld, K. I. Klimenko. M.: Izdatelstvo Akademii nauk SSSR, 1960. 498 p.

4. Martyniuk F. M. Mashynobuduvannia Ukrainskoi RSR v period sotsialistychnoi industrializatsii / F. M. Martyniuk. K.: «Vydavnytsztvo Kyivskogo derzhavnogo universytetu im. T. G. Shevchenka», 1958. 101 p.

5. Annienkova N. H. Verstatobuduvannia na pidpryiemstvakh Kharkivshchyn' naprykintsi XIX stolittia // Kharkivskyi arkhivist: Naukovo-informatsiinyi visnyk. Kh.: Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti, 2015. P. 64-67.

6. Annienkova N. H. Vplyv mytnoi polityky Rosii u sferi metalopromyslovosti na rozvytok vyrobnytstva verstatnoi produktsii na ukrainskykh zemliakh Imperii u druhii polovyni XIX st. / N. H. Annienkova // Visnyk Natsionalnoho tekhnichnoho universytetu «Kharkivskyi politekhnichnyi instytut». Tematy- chnyi vypusk: Istoriia nauky i tekhniky [zb. nauk. prats / vidp. redaktor V. M. Skliar]. Kharkiv: NTU «KhPI». 2013. № 68. S. 8-16.

7. Derzharkhiv Kharkivskoi oblasti (dali - DAHO), f. 930, op. 1, spr. 180, 8 ark.

8. DAHO, f. 930, op. 1, spr. 7, 53 ark.

9. DAHO, f. 930, op. 2, spr. 46, 346 ark.

10. Annienkova N. H. Zaprovadzhennia osnov pidhotovky inzheneriv-verstatobudivnykiv u Kharkivskomu tekhnolohichnomu instytuti (1889-1917 rr.) / N. H. Annienkova // Materialy 16-i Vseukrainskoi naukovoi konferentsii «Aktualni pytannia istorii nauky i tekhniky» (m. Kyiv, 5-7 zhovtnia 2017 r.) / Vidp. red. L. O. Hriffen. K., 2017. P. 9-12.

11. DAHO, f. 770, op. 1, spr. 630, 155 ark.

12. DAHO, f. 770, op. 1, spr. 663, 267 ark.

13. DAHO, f. R-1354, op. 1, spr. 542, 94 ark.

14. Annenkova N. Zavod «Gerlach i Pulst» v Ukraine: polskiy sled v istorii ukrainskogo stankostroeniya / N. Annenkova // Stadia Orientalne. Torun, 2016. № 1 (9). P. 79-99.

15. TsDAVO Ukrainy, f. R-806, op. 1, spr. 158, 205 ark.

16. TsDAVO Ukrainy, f. R-2, op. 5, spr. 117, 20 ark.

17. DAHO, f. R-1010, op. 1, spr. 1615, 83 ark.

18. DAHO, f. R-1608, op. 1, spr. 3, 284 ark.

19. DAHO, f. R-4217, op. 2, spr. 1, 46 ark.

20. DAHO, f. R-4217, op. 2, spr. 59, 45 ark.

21. DAHO, f. R-5531, op. 1, spr. 3, 69 ark.

22. DAHO, f. P-69, op. 1, spr. 47, 238 ark.

23. Annienkova N. H. Orhanizatsiia roboty ukrainskykh zavodiv Derzhavnoho Vsesoiuznoho trestu z vyiavlennia, remontu ta realizatsii demontovanoho obladnannia u 1929-1933 rr. / N. H. Annienkova // Istoriia osvity, nauky i tekhniky v Ukraini: materialy XI Vseukrainskoi konferentsii molodykh uchenykh ta spetsialistiv (m. Kyiv, 16 travnia 2016 r.) / redkol. V. A. Verhunov, O. P. Anikina, A. S. Bilotserkivska. Vinnytsia: TOV «Nilan-LTD», 2016. P. 20-22.

24. DAHO, f. R-1395, op. 1, spr. 143, 56 ark.

25. Kharkivskyi politekhnichnyi: Na mezhi tysiacholit / L. L. Tovazhnianskyi, V. I. Nikolaienko, V. V. Morozov, Yu. D. Sokara. Kh.: Prapor, 2000. 384 p.

Размещено на Allbest.ru