Розвиток культурно-музичних осередків української діаспори в країнах Північної Америки кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток культурно-музичних осередків української діаспори в країнах Північної Америки кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Чайка В.В.

Стаття присвячена загальному аналізові діяльності та характеристиці культурно-мис-тецьких осередків музичної творчості української діаспори в країнах Північної Америки наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Дослідження здійснено в контексті окреслення основних тенденцій та хвиль української еміграції, що зумовлювали розвиток структури культурних осередків загалом. Визначено основні тенденції культурно-музичної діяльності української діаспори в країнах Північної Америки. Охарактеризовано основні напрями діяльності осеред-ків української імміграції у XXI ст. як чинників збереження національної самоідентифікації в умовах глобалізації суспільства. Доведено, що традиційні етнічні та культурні цінності не лише слугують середовищем автентичної культури і самобутності, але й сприяють налаго-дженню міжкультурного діалогу.

Ключові слова: українська діаспора, культурно-музична діяльність, національна самоіден- тифікація, імміграція.

Постановка проблеми. Соціокультурне та мистецьке середовище української діаспори засвідчує, що українська культура активно розви-вається за кордоном, формуючись довкола освіт-ніх, наукових, культурних осередків. Саме завдяки діаспорам розширюються і зміцнюються зв'язки між Україною та державами, де проживають пере-селенці. Вивчення історії української імміграції є актуальною темою, з огляду на те, що україн-ська діаспора робить вагомий внесок у розвиток культури, науки, економіки, освіти та мистецтва України, особливо в сучасних умовах, що підно-сить загальний рівень країни у світі, сприяючи налагодженню всебічних векторів взаємодії між країнами. Діяльність представників української діаспори на нинішньому етапі історико-цивіліза- ційного розвитку на ниві культурного розвитку (й музичного зокрема) дає змогу осягнути важли-вість цілісного історичного розвитку української культури кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджували означене питання такі вчені, як: Б. Білаш [2], О. Грищенко, Т. Геврик, С. Романюк,

О. Швачка, Ю. Бачинський (звертає увагу на збе-реження іммігрантами українських традицій на американській землі) [1], Ф. Заставний, О. Сич та А. Шлепаков (описав саме першу хвилю еміграції до Північної Америки) [14]. Причини та наслідки української імміграції, а також життя в Америці детально висвітлені в монографії В. Корольова, де вміщені статистичні дані переселення, описано перших іммігрантів, умови їх життя та праці [10]. імміграція самоідентифікація міжкультурний автентичний

Життя та побут українських іммігрантів висвітлює довідник «Зарубіжні українці», напи-саний спільно українськими та канадськими вче-ними - С. Лазебником, Л. Лещенком, Ю. Мака-ром, П. Орленком, Ф. Свиріпою, Я. Баланом та Б. Кравченком.

Що стосується дослідження музичної сфери діяльності української діаспори, то її досліджу-вали О. Івах, М. Мандрика, В. Євтух [3], В. Тро- щинський [11], К. Чернова [12], Я. Рудницький (збирач українських народних пісень, оповідань), Т. Кошиць (першою почала досліджувати україн-ський фольклор у Канаді, зокрема пісні) [4].

В аспекті дослідження культурно-музичної діяльності української діаспори варто зазначити також ґрунтовну роботу дослідниці Г. Карась «Укра-їнська музична культура західної діаспори як соціо- культурний феномен ХХ ст.». Інший український вчений В. Дутчак комплексно дослідила бандурне мистецтво діаспори ХХ - початку ХХІ ст. як націо-нальне духовно-культурне явище, що є невід'ємним від культурно-мистецьких надбань України.

Постановка завдання. Метою роботи є вивчення питання загального розвитку та характе-ристики культурно-мистецьких осередків музичної творчості української діаспори в країнах Північної Америки наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.

Виклад основного матеріалу дослідження. Наприкінці ХХ ст. спостерігається тенденція активізації дослідження української діаспори, де, зокрема, вчених цікавлять питання розвитку освіти за кордоном, історія життя та побуту іммі-грантів, а також збереження українських націо-нальних традицій та етнокультурних цінностей на території Північної Америки та Сполучених Шта-тів Америки (далі - США) загалом.

Початки зародження і розвитку культурно-про-світницьких та мистецьких осередків позначені тим, що перші іммігранти за кордоном копіювали діяльність культурно-освітніх інституцій, які були поширеними на рідній землі, зокрема читалень, Народних домів, товариства «Просвіта» [15].

Українці-переселенці прагнули мати власні приміщення - культурні осередки, що зумовило будівництво народних домів, які згодом набули статусу інституцій і керували культурно-освітнім процесом загалом. Іммігранти прагнули зберегти національну ідентичність і відстояти свої істо-ричні корені, плекаючи українську самобутність.

Культурно-мистецька галузь стрімко розвива-лася - діяли театри, бібліотеки, наукові заклади, церковно-релігійні установи, різноманітні органі-зації письменників, журналістів, музикантів, мит-ців. Саме тому більшість переселенців прагнули потрапити до північноамериканських країн, де були найкращі умови праці й побуту.

Як свідчать дослідження, найбільш питомо етнічність українців за кордоном збереглася саме в контексті активного розвитку культурно-про-світницького напряму діяльності. Відомо, що у 30-і рр. ХХ ст. на території північноамерикан-ських країн діяло майже 40 драматичних гуртків і народних хорів, успішно функціонували курси з підготовки вчителів української мови, активно діяли робітничі будинки, пропагуючи культурно- просвітницьку діяльність.

Для переселенців проводилися концерти укра-їнської пісні, танців і музики, переважно аматор-ських колективів. Все це допомогло зберегти мову та культуру за межами Батьківщини.

Вагомий внесок у національно-культурне від-родження української держави зробила західна українська діаспора, яка складається переважно з інтелігенції. Саме вона, за підтримки членів Світового Конгресу Українців, здійснює щорічні стажування за кордоном, організовує курси підви-щення кваліфікації та обміну досвідом учителів, допомагає українським школярам літературою та комп'ютерним обладнанням.

Аналізуючи джерельну базу з питання діяль-ності культурно-музичних осередків української діаспори в країнах Північної Америки, помітили, що першими громадськими інституціями україн-ців південноамериканських країн стали народні доми (робітничі доми та клуби), які і стабілізу-вали та зберегли етнічну ідентифікацію українців за кордоном.

У другій половині ХХ ст. цей перелік попо-внили культурні центри, літературно-мистецькі клуби та товариства зі збереження української мови та культури. Така змінна особливість була зумовлена еміграційними хвилями та суспільно- історичними обставинами. Іммігранти запози-чили новітні форми культурної організації та наповнили їх національним змістом.

1965-1966 рр. відомі також такими подіями: 1965 р. почала працювати Асоціація Діячів Укра-їнської Культури (далі - АДУК); 1966 р. створена Духова оркестра.

У цей же період з'являються мистецькі фун-дації, діяльність яких спрямована на фінансу-вання діячів культури та мистецтв, спонсорування досліджень у цих галузях.

Необхідно також зазначити розвиток науки, культури й освіти України, що значно збагатився внеском наукових інституцій і установ україн-ської діаспори: зокрема Українське історичне товариство (далі - УІТ), Світовий Конгрес Укра-їнців (далі - СКУ), Наукове товариство ім. Тараса Шевченка (далі - НТШ), Світова наукова рада (далі - СНР), Українська вільна академія наук (далі - УВАН) та інші. Саме завдяки вищепере- ліченим установам відбувається відродження та розвиток національної культури в контексті загальносвітової культури і цивілізації.

Представники західної української діаспори, які мешкають на території Північної Америки, щорічно розбудовують мережу етнічних організа-цій, впливають на зміцнення геополітичної ситу-ації країни, зберігають національну ідентичність, допомагаючи в такий спосіб і самій діаспорі.

Варто зазначити, що розбудові українського громадянства в північноамериканських країнах значною мірою сприяла церква. Створювалися окремі громади локального та регіонального спрямування, з кінця ХІХ ст. виникають братства, які допомагали робітникам та їхнім сім'ям у разі травмування на виробництві або смерті. Це ще більше покращило матеріальну ситуацію україн-ських заробітчан.

Важливу роль у культурно-громадському житті іммігрантів країн Південної Америки відігравали ветеранські (комбатантські) організації, які ство-рювалися після Першої та Другої світових воєн. Учасники таких угруповань утворили мистецькі колективи - чоловічі хори «Сурма» та «Бурлака», до репертуару яких входили військові, релігійні та народні пісні. Хори успішно гастролювали на території США, Канади, країн Європи, України.

У другій та третій еміграційних хвилях осо-бливо яскраво позначився масовий молодіжний рух діаспори, представники якого організовували музичне життя та патріотичне виховання молоді та дітей у США. Найвідомішими організаціями були «Пласт», ОДУМ, ТУСМ і СУМ. До програми вишколу виховників СУМ були включені лекції з мистецтва й української культури.

Молодіжні утворення проводили різноманітні концерти, організовували свята за участю хорів, оркестрів, ансамблів, що дієво зберігало націо-нальну ідентичність і самосвідомість українців. Репертуар містив твори українських композито-рів, фольклорного спрямування, переважно патрі-отичного змісту. Молодь брала активну участь у громадському житті діаспори, пропагуючи результати творчої діяльності у засобах масової інформації (далі - ЗМІ).

Згалом характеризуючи музичний аспект культурно-просвітницької діяльності північно-американської діаспори, варто звернутися до структурної моделі музичної культури укра-їнської діаспори (за Г. Карась), яка охоплює: 1) музичні цінності чи артефакти; 2) види діяль-ності (створення, відтворення, збереження, поширення і сприйняття, використання музич-них цінностей, аналіз артефактів); 3) суб'єкти діяльності, їхні знання, навики, здобутки; 4) установи і соціальні інститути; 5) культурно- мистецьке середовище [9, с. 46].

Варто зазначити, що серед жанрів музичного мистецтва в країнах Північної Америки найбіль-ший прояв мало хорове мистецтво. Високих зле-тів досягли хори «СУМ», «Батурин», «Діброва» (засновник і керівник - Василь Кардаш), «Про-метей» Зеноя Гнопки, хор МУН під керуванням О. Кошиця. Саме вони виступали на загально-українських імпрезах, концертах, брали участь в інших культурних заходах. Репертуар хорів налічував безліч літургійної та світської музики, класики, фольклору, який українці Канади розді-ляли на дві групи: український фольклор (при-везений з України) та українсько-канадський (утворений у Канаді).

О. Кошиця по праву називають батьком україн-ської народної пісні, який до останніх років життя творив і записував пісні для нащадків. Українські хорові колективи і диригенти Канади великою мірою завдячують успіхами саме О. Кошицю. До сьогодні у Вінніпезі є хор імені О. Кошиця, у грудні 2016 р. його 70-річний ювілей відсвятку-вали концертом хору під керівництвом Мирос-лави Пачес та фольклорної групи «Орлан» [13].

Варто зазначити розвиток та поширення в США бандурного мистецтва. 1972 р. заснована Школа кобзарського мистецтва в Нью-Йорку, яка стала головним координуючим центром бандур-ної освіти в українському зарубіжжі. Ініціатором її створення та постійним адміністратором впро-довж довгого часу був М. Досінчук-Чорний (1972-1999 рр.), із 2000 р. - І. Лехіцький.

Визначним чинником для ідентифікації укра-їнської культури за кордоном стали гастролі, кон-цертна діяльність і фестивальний рух, який най-більш яскраво представлений у Канаді.

Український фестивальний рух розпочав своє існування 1938 р. з Онтарійського провінційного фестивалю. Це привело до заснування 1939 р. пер-шого Всекрайового фестивалю української пісні, музики і танцю в Торонто. Варто зауважити, що саме українці започаткували етнічні фестивалі, які зміцнили мистецьку позицію переселенців, адже відтворювали весь спектр культурно-мис-тецького життя.

Фестивальне життя стало важливою ланкою діяльності діаспор. Традиційними стали: Канад-ський національний український фестиваль у Дау- фіні (1965 р.), фестивалі «Писанка» (Вегревілл) та «Весна» (Саскатун) - обидва з 1973 р., «Спад-щина», «Каравана», «Український день спад-щини» (Торонто), «Фольклорама» (Вінніпег).

Український фестивальний рух у Канаді зростає і схвалюється всім співтовариством. Участь у фести-валі, який є візитівкою української культури, беруть представники влади, він набуває рис північно-аме-риканського українського фестивалю [15].

Найбільшим молодіжним культурним проек-том Північної Америки вважається конкурс «Міс Українська Канада» - справжнє свято української культури та мистецтва, яке прагне об'єднати укра-їнську молодь з усіх куточків Канади.

У вересні 2017 р. у Торонто відбувся фестиваль української культури Bloor West VUlage. Цей фес-тиваль вважається найвидовищнішим у Північ-ній Америці серед фестивалів української куль-тури. Програма містила музичні та танцювальні номери, боді-арт, конкурси та розваги. Відвідувачі й учасники фестивалю частувалися національною кухнею в закладах, які працювали на території його проведення. Традиційно фестиваль розпо-чався парадом канадських політичних лідерів, на головній сцені глядачі побачили виступи Василя Попадюка, гуртів DoVira, Bossonizh, ZAPOVID, MAD HEADS та ін.

Надзвичайно важливим центром поширення українського живопису, культури, музики та літе-ратури в Сполучених Штатах можна вважати Український інститут Америки (далі - УІА), який заснував галичанин Володимир Джус. УІА є справ-жнім осередком українського мистецтва, зокрема музики, який надає можливість усім бажаючим познайомитися з українськими композиторами, виконавцями, серед яких треба згадати піаністів Олександра Слободяника та Миколу Сука, компо-зитора Мирослава Скорика. Із 2003 р. головною програмою інституту є висвітлення позитивних тенденцій в Україні.

У Чикаго 1971 р. створений Інститут сучас-ного мистецтва (далі - ІСМ), який функціонує й досі, вражає своїми виставами, музичними та літературними заходами, а також фільмами та виставками, які щороку в ньому проходять. Музичні програми включають вечори за участю видатних оперних співаків, джазових вико-навців. Як і раніше, ІСМ об'єднує міжнародну мережу художників, музикантів, письменників із місцевою громадою Чикаго, покращуючи його культурне життя і сприяючи розвитку цього бага- токультурного міста.

Не менш цікавим для дослідників культур-ним осередком української діаспори є Науковий богословський інститут православної церкви в США, який містить колекції українських народ-них пісень, українські опери та твори україн-ських композиторів - понад 5 000 зразків релі-гійної та світської музики (Д. Бортнянського, А. Веделя, М. Лисенка, К. Стеценка й інших). Основні публікації інституту складені професо-ром Василем Завітневичем.

Серед важливих інституцій української діа-спори в США є також Центр дослідження істо-рії імміграції (далі - ЦДІІ) в університеті штату Міннесота, в якому зберігаються важливі довід-кові видання, праці з проблем історії, релігії, театру, літератури, фольклору, музики, танцю, народного мистецтва.

Висновки. Отже, західній діаспорі вдалося розбудувати потужну мережу соціально-економіч-них установ, створити стабільну матеріальну базу, водночас зберігаючи мову та культурно-побутові особливості існування.

Розвиток музичної культури української діа-спори (громадсько-культурні товариства й орга-нізації) відіграв важливу роль у становленні культурницького життя еміграції. Українські музиканти зробили вагомий внесок у розвиток сві-тової музичної культури, беручи активну участь у музичному житті народів країн проживання; їхня діяльність була спрямована на поглиблення між-національних культурних зв'язків [7]. Українці досить успішно інтегрувалися в канадське та пів-нічноамериканське багатоетнічне середовище, стали повноцінними громадянами нової країни, зайняли гідні ніші канадського суспільства, але водночас змогли зберегти свою національну само-бутність, культуру та традиції.

Культурно-мистецькі й освітні осередки укра-їнської діаспори країн Північної Америки вияви-лися високоорганізованими, функціональними та самодостатніми, які мають гідний мистець-кий статус і рівень, впливають на соціокультурну ідентичність заокеанських українців, збагачуючи українську та світову культуру.

Список літератури

1. Бачинський Ю. Українська еміграція. Т. 1: Українська еміграція у З'єднаних Державах Америки. Львів, 1914. 488 с.

2. Білаш Б. Англійсько-Українське шкільництво в державній системі Мані-тоби. Мюнхен; Вінніпег: Вид-во УВУ, 1984. 223 с.

3. Євтух В. Етнічність: глосарій. Київ: Вид-во НПУ ім. М. Драгоманова, 2009. 170 с.

4. Марунчак М. Історія українців Канади. Т. 2. Вінниця, 1991. 232 с.

5. Карась Г. Архівні та музейні колекції діячів музичної культури українського зарубіжжя: джерелоз-навчий аспект. Український вимір: Міжнар. зб. інфор., освітніх, наук., метод. статей і матеріалів з України та діаспори. Ч. 7. Чернігів: ЧДпУ ім. Т.Г. Шевченка, 2008. С. 385-393.

6. Карась Г. Діячі музичної культури західної діаспори - наші земляки. Наукові записки Ін-ту народо-знавства НАН України, Івано-Франківського краєзнавчого музею. Вип. 7-8. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2003.С. 118-125.

7. Карась Г. Збереження і розвиток української духовної музичної культури в західній діаспорі. Науко-вий вісник Українського університету в Москві. Москва, 2005. Т. ІХ. С. 75-80.

8. Карась Г Історико-культурологічні аспекти діяльності музичних товариств української західної діа-спори. Український вимір: міжнар. зб. інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей та матеріалів з України та діаспори. Ч. 10. Чернігів, 2011. С. 29-35.

9. Карась Г Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ ст.: монографія. Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012. 1164 с.

10. Корольов В. Українці в Америці. Київ: Тов. «Просвіта» у Києві, 1909.

11. Трощинський В. Українці в світі. Україна крізь віки. Т 15. Київ, 2001. 142 с.

12. Чернова К. Українська діаспора як соціокультурна система. Київ: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шев-ченка, 2007. 347 с.

13. Українці в Канаді - їх розвиток і досягнення. Мюнхен, 1968. 323 с.

14. Шлепаков А. Українська трудова еміграція в США і Канаді (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. 268 с.

15. Ювілейний альманах до 80-ліття Товариства читальні «Просвіта» у Вінніпезі / упорядн. А. Госпо-дин; ред. Р Король. Вінніпег: Просвіта, 1985. 165 с.

Размещено на Allbest.ru