Імміграційна політика Канади щодо суспільно-політичного статусу українських переселенців 1918–1939 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Поза Україною за різними підрахунками проживає близько 20 млн. осіб українського походження, їх частка в Канаді становить більше одного мільйона і є високим процентом від загальної чисельності населення держави загалом. Визначення основних напрямів діяльності й досягнень українських поселенців та їх нащадків у процесі інтеграції в канадське суспільство є досить важливим. Необхідність поглибленого дослідження суспільно-політичного статусу українців у канадському суспільстві викликана потребою долучитись до формування знань про історію Канади та внесок в її цивілізаційний розвиток українського народу.

Канаду називають «країною іммігрантів», імміграційні процеси суттєво впливали на її історію, тому їх дослідження допомагає вивчити еволюцію канадського суспільства як такого. Актуальною тема є і тому, що зараз триває четверта хвиля еміграції українців до Канади, яким корисно буде ознайомитись з досвідом своїх попередників. Актуальність теми також зумовлюється тим, що проблема суспільно-політичного розвитку українців у контексті імміграційної політики Канади не знайшла належного висвітлення в історичних працях дослідників. У радянський час з ідеологічних міркувань ця проблематика не вивчалась належним чином, щоб не викликати інтерес до представників української діаспори, більшість з яких була борцями за незалежність України.

У роки незалежності обрана тема не стала предметом комплексного дослідження науковців. Недостатньо дослідженим у вітчизняній та зарубіжній науці є правовий та суспільно-політичний статус українців у Канаді у міжвоєнний період; їх роль та місце у канадському суспільстві.

Джерельна база вивчення імміграційної політики Канади у 1918-1939 рр. є достатньо презентабельною та різноманітною, через що потребує детальної розробки та вироблення оптимальних підходів при опрацюванні. Актуальність теми визначається й необхідністю дослідження певної кількості неопублікованих і неопрацьованих архівних матеріалів, що можуть бути залучені майбутніми дослідниками для з'ясування впливу імміграційного законодавства Канади на становище національних меншин у країні у міжвоєнний період.

Вивчення цієї проблематики, зокрема політики канадського уряду стосовно українських іммігрантів, сприятиме всебічному висвітленню українсько-канадських зв'язків. Також дослідження мережі громадських організацій, заснованих українською етнічною спільнотою, дає можливість врахувати досвід творення громадянського суспільства для сучасної України. Так само і політика стосовно національних меншин надає змогу визначити відносини між державою і громадянським суспільством. Дослідження здобутків громадських організацій в діаспорі залишається актуальним у контексті сучасного національно-державного відродження. Особливо цікавим є розвиток українського народу у межах демократичної держави, у той час, як на теренах Батьківщини діяли тоталітарний та авторитарний режими, а українці стали об'єктом дискримінаційної політики.

Обраний напрям наукового дослідження виконаний в рамках науково-дослідної держбюджетної теми «Соціальна історія першої половини ХХ століття: українське суспільство в міжвоєнний період та в умовах Великої вітчизняної війни» (2014-2016 рр.; державний реєстраційний номер 0114U002039), яка здійснюється відділом історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України.

Мета дослідження: на основі всебічного аналізу, осмислення нових документів, матеріалів і спогадів учасників подій, здобутків історіографії охарактеризувати й розкрити шляхи формування суспільно-політичного статусу українців у Канаді у міжвоєнний період.

Завдання дослідження:

- визначити ступінь наукової розробки теми та повноту джерельної бази;

- визначити причини, характер, склад та особливості другої хвилі імміграції українців до Канади;

- розглянути імміграційну політику Канади відносно українських переселенців у зазначений період та відтворити її еволюцію;

- проаналізувати ставлення канадського суспільства до новоприбулих переселенців;

- показати участь українців у політичному житті Канади;

- дослідити структуру громадсько-політичних організацій в імміграції, окреслити напрями їх діяльності та визначити влив політики канадського уряду на громадське життя українських переселенців;

- охарактеризувати чинники, що посприяли суспільній консолідації української діаспори в Канаді та формуванню її суспільно-політичного статусу.

Об'єктом дослідження є імміграційна політика Канади, спрямована на адаптацію національних меншин.

Предметом дослідження - імміграційна політика Канади та її вплив на формування суспільно-політичного статусу українців у 1918-1939 рр.

Методи дослідження. Під час написання дисертації використано загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності, всебічності та системності; загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, типологізація, системний аналіз; конкретно-історичні методи: діахронний; хронологічний; історико-порівняльний; міждисциплінарні методи: статистичний, етнополітологічний, метод соціальної психології, джерелознавчі методи пошуку, відбору та критики джерел.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Канади на період 1918-1939 рр.

Хронологічні межі дослідження зумовлені другою хвилею еміграції українців до Канади і охоплюють міжвоєнний період, де нижня межа - 1918 р. є початком другої хвилі еміграції, а верхня 1939 р. - початком Другої світової війни.

Наукова новизна визначається як актуальністю теми, так і спробою комплексного вивчення імміграційної політики Канади, напрямів суспільно-політичної діяльності українців у міжвоєнний період, розкриттям закономірностей формування суспільного статусу українців у Канаді. Наукова новизна полягає у виділенні здобутків та невисвітлених питань досліджуваної теми в історіографії; в актуалізації та залученні неопрацьованих раніше архівних документів та матеріалів (наприклад, фонду Російсько-канадсько-американського пасажирського агентства в Державному архіві Київської області); у вивченні малодослідженої міжвоєнної еміграції з УСРР; в аналізі політики канадського уряду стосовно українських переселенців; у розширенні знань про організацію роботи громадських об'єднань, розрізненості їх ідеологічних підґрунть і участі українців у суспільно-політичному житті Канади; у розгляді діяльності українських товариств у Канаді у сукупності, з вказівкою на їх спільні та відмінні риси, а не зосібна, як робили до цього попередники. Поряд із вивченням суспільно-політичної діяльності українців у Канаді показано вплив на неї політики уряду Канади, можливості й обмеження, що ним встановлювались для громадських організацій діаспори та у процесі виборів до провінційних та федерального парламентів у Канаді. Наукова новизна також полягає в обґрунтуванні важливості активної участі українців у суспільно-політичному житті Канади як фактору, що безпосередньо впливав на підвищення їх статусу в країні.

Практичне значення дисертації визначається новизною й можливістю застосування результатів дослідження з науковою, навчальною та прикладною метою. Матеріали та результати дослідження можуть бути залучені при вивченні нацменшин та розв'язання суспільно-політичних проблем шляхом застосування канадського досвіду імміграційної політики, при написанні подальших наукових розробок з історії Канади та української діаспори. Результати дослідження можуть використовуватись при підготовці навчально-методичних посібників, при розробці програм нормативних курсів з історії, політології, соціології, читанні досить популярних на сучасному етапі розвитку історичної науки спецкурсів з діаспорознавства, в просвітницьких цілях тощо. Отримані в процесі роботи дані можуть послугувати для політичних лідерів, партій, державних органів, зокрема Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України, громадських організацій, ЗМІ для застосування їх у теоретичній та практичній діяльності.

Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України; були представлені у доповідях на наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки історичного факультету, присвячені 180-річчю заснування Київського університету» (Київ, 2014 р.), VI Міжнародна наукова конференція «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Остріг, 2014 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Україна в системі змін парадигми світопорядку ХХ-ХХІ століть» (Київ, 2015 р.), Міжнародна наукова конференція до 130-річчя від дня народження Ольгерда Бочковського «Українська політична еміграція у ХХ столітті: досвід культурно-спільнотного себепредставлення і самоутвердження в Західному світі» (Київ, 2015 р.), Міжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація» (Київ, 2015 р.), Міжнародна наукова конференція «Українська жінка у іншонаціональному середовищі: побутовий та громадянський вияви» (Київ, 2016 р.), Міжнародна наукова конференція до дня слов'янської писемності і культури «Глобалізація / європеїзація і розвиток національних слов'янських культур» (Київ, 2016 р.), VII Міжнародна наукова конференція «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Остріг, 2016 р.), Міжнародна наукова конференція «Консолідація українства в умовах внутрішніх трансформацій та зовнішніх загроз» (Київ, 2016 р.).

1. Історіографія та джерельна база дослідження

імміграційний міжвоєнний канада український

Розглянуто стан наукової розробки теми, розроблено класифікацію джерельної бази дослідження й зазначено методи, використані у роботі.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» подається характеристика праць з обраного питання. Історіографію систематизовано та поділено за трьома типами: 1) наукові праці радянських учених; 2) наукові дослідження в незалежній Україні; 3) наукові праці діаспорних та зарубіжних учених.

Протягом десятиліть радянська історіографія замовчувала або фальсифікувала відомості про становище українців за межами СРСР. Першими, хто об'єктивно став висвітлювати дану проблематику, стали історики діаспори, західноукраїнські історики міжвоєнного періоду й лише останнім часом - історики незалежної України. Основоположними з цього питання є узагальнюючі роботи радянського науковця В. Євтуха, який досліджував питання еміграції та зробив вагомий внесок у розроблення теоретичних проблем етнічних взаємин і адаптації іммігрантів у іншонаціональному середовищі. У 1999 р. виходить колективна монографія В. Лановика, М. Траф'яка, Р. Матейка та ін., в якій опис українських етнічних груп охоплює всі етапи в історії переселень, а не лише міжвоєнний період і тому є максимально скороченим через широту теми. Серед істориків сучасної України варто відзначити постать В. Макара і його ґрунтовне дослідження «Соціально-політична інтеграція українців у поліетнічне суспільство Канади». Частина з опрацьованих ним джерел стосується міжвоєнної імміграції українців у Канаді. Особливості другої хвилі еміграції українців із етнічних земель у складі Польщі досліджував сучасний український науковець С. Качараба. Окремий розділ його монографії присвячено міжвоєнній еміграції до Канади.

До узагальнюючих праць належать також студії діаспорних вчених М. Марунчака та М. Боровика, десятитомна «Енциклопедія українознавства» під редакцією В. Кубійовича. Вагомим внеском українських істориків Канади у вивчення діаспори є збірник праць за редакцією Л. Луцюка та С. Гринюк «Канадські українці: дискусія про ідентичність», до якого ввійшли статті про імміграційну політику Канади в міжвоєнний період, опис другої хвилі еміграції українців, адаптацію їх до нових умов життя, створення ними громадських організацій тощо.

Розглянутий науковий доробок містить важливу інформацію для визначення передумов, характеру, складу та чисельності української імміграції до Канади, особливостей імміграційної політики країни; характеристики завдань і напрямів діяльності українських громадських організацій у новій країні поселення. Однак ряд аспектів з обраної тематики й досі залишається недослідженим.

У підрозділі 1.2. «Огляд джерельної бази дослідження» розроблено класифікацію використаних у дисертації джерел. Відповідно вони об'єднуються у шість груп: 1) нормативно-правові акти: законодавчі й підзаконні (конституція, закони, декрети, що регулюють процес імміграції; офіційні документи урядових установ - розпорядження, інструкції, постанови, циркуляри про порядок набору, вимоги до іммігрантів; документи громадських організацій та установ - це постанови й резолюції з'їздів, статути); 2) справочинні (звіти міністерств, товариств, циркуляри, накази, розпорядження, протоколи, програми з'їздів партій чи громадських організацій, офіційне листування); 3) публіцистичні та політичні твори, художня література тощо; 4) преса (офіційна й неофіційна преса, тобто видання наукових та громадських установ, органів державного управління, громадських організацій, політичних партій); 5) статистичні дані; 6) джерела особового походження (спогади; щоденники; приватне листування; особові справи потенційних емігрантів - це кваліфікаційні картки, анкети, відомості про походження та родинний стан, анкети на виїзд).

Зазначені джерела зберігаються як у вигляді архівних документів, так і у вигляді опублікованих збірників документів, спогадів, преси тощо.

Для всебічного аналізу особливостей другої хвилі імміграції українців до Канади використано архівні матеріали. У Центральному державному архіві зарубіжної україніки знаходяться важливі для дослідження націоналістичного руху в Канаді документи: Ф. 50. Українське національне об'єднання, Ф. 15. Колекція журналів, газет та бюлетенів, виданих в Україні та за кордоном, Ф. 37. Український визвольний фонд та інші. Для дослідження процесів еміграції з теренів СРСР є необхідним Ф. 4. Управління уповноваженого Народного Комісаріату Закордонних справ СРСР на Україні, м. Харків, що знаходиться у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Не менш важливим для розроблення цього питання є Ф. Р-3066. Київського відділення «Російсько-канадсько-американського пасажирського агентства» у Державному архіві Київської області. У Центральному державному архіві громадських об'єднань України у Ф. 269. Колекція документів «Український музей в Празі» є відомості стосовно ряду громадських організацій у Канаді та їх зв'язків з тотожними об'єднаннями в еміграції. Багатим на джерела про другу хвилю української еміграції до Канади є Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Тематиці дослідження відповідають Ф. 422. Представництво еміграційного управління, м. Львів; Ф. 799. Еміграційний синдикат. Окружний відділ у Львові; Ф. 802. Державне управління посередництва праці, м. Львів тощо. У Державному архіві Волинської області містяться цінні Ф. 46. Волинське воєводське управління та Ф. 397. Луцький відділ Еміграційного синдикату. Подібні матеріали зберігають і інші обласні архіви Західної України. Важливі документи для вивчення імміграційної політики Канади знаходяться в електронному доступі на сайті Бібліотеки та архіву Канади та Канадського музею імміграції.

Опубліковані документи та збірники громадсько-політичних організацій діаспори, наукових та професійних об'єднань, мемуарна література знаходяться у фонді зарубіжної україніки Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського НАН України. Україномовна преса Канади («Новий шлях», «Канадійський фермер», «Українські робітничі вісті» тощо) представлена у відділі газетних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та у фондах Центрального державного архіву зарубіжної україніки. Всі зазначені джерела допомагають проаналізувати хід історичних подій у діаспорі.

У підрозділі 1.3. «Методологія та методи дослідження» описується комплекс принципів та методів дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження склали принципи об'єктивності, історизму та комплексності дослідження, загальнонаукові, конкретно-історичні та міждисциплінарні методологічні підходи, що допомогли дати оцінку розглядуваних у дисертації явищ.

Методи, застосовані у роботі, допомогли розкрити цілу низку питань та проблем. Зокрема, загальнонаукові методи: аналіз та синтез застосовано при вивченні історичних джерел і літератури, визначенні шляхів формування суспільно-політичного статусу української діаспори; типологізації, використано під час дослідження структури, форм і напрямків діяльності українців у Канаді; системний - при виокремленні української діаспори з багатонаціонального середовища Канади; конкретно-історичні методи: діахронний - при створенні періодизації; хронологічний - для викладення історичних подій в хронологічній послідовності; історико-порівняльний - для зіставлення й розмежування процесів, що відбувались в Україні та діаспорі у визначений період; міждисциплінарні методи: статистичний - для обґрунтування кількісних показників; етнополітологічний - при визначенні специфічного світосприймання зарубіжних українців; метод соціальної психології - при поясненні активної участі української спільноти в суспільно-політичному житті Канади в міжвоєнний період, сприйняття нових умов проживання; джерелознавчі методи пошуку, відбору та критики джерел.

2. Імміграційна політика Канади щодо української національної меншини у міжвоєнний період

Визначено особливості переселенського потоку з теренів України в міжвоєнний період і вплив на них імміграційної політики Канади.

У підрозділі 2.1. «Імміграційне законодавство Канади у міжвоєнний період» передано специфіку імміграційної політики Канади у 1918-1939 рр. стосовно українських переселенців. Питаннями іммігрантів у Канаді займалось створене федеральним урядом у жовтні 1917 р. Міністерство імміграції й колонізації. А головним нормативним актом, що регулював імміграційний потік до Канади, став закон, прийнятий парламентом у травні 1910 р. Цей закон з незначними доповненнями діяв понад 40 років. Згідно з його статтями до Канади не могли приїжджати неосвічені, хворі на інфекційні захворювання люди, каліки, злочинці, анархісти тощо. Цей документ узаконив умови про наявність в іммігранта залізничного квитка для проїзду до місця призначення і грошей на перший час перебування у Канаді, тобто до моменту працевлаштування.

До початку Другої світової війни до Канади прибуло від 68 до 70 тис. осіб. Пік переміщення до Канади українців припав на 1927-1929 рр., коли прибула половина всієї міжвоєнної імміграції. Кількісні показники імміграції регулювались безпосередньо урядом Канади, який їх встановлював. Відповідно до його розпоряджень бажаними для країни були працівники у сфері сільського господарства, жінки-прислуга. Мали можливість для в'їзду в Канаду також члени їх сімей за умови їх повного фінансового забезпечення. На притік іммігрантів впливала угода 1925 р. канадських властей із залізничними компаніями Canadian national railway, Canadian pacific railway про право останніх на залучення, транспортування й розміщення бажаючих зі Східної Європи.

У міжвоєнний період були відомі періоди призупинення імміграції та депортації українських переселенців. Вони зумовлювались переважно скрутним економічним становищем у країні, а не якимось упередженим ставленням саме до української нацменшини.

У підрозділі 2.2. «Умови виїзду та поселення українців у Канаді» окреслено передумови виїзду, шляхи та обставини, за яких українці залишали свою Батьківщину, і нові умови, котрі очікували переселенців у Канаді. Друга хвиля еміграції була зумовлена економічним, соціальним та політичним становищем, що склалось в умовах розчленування українських земель між Польщею, Чехословаччиною, Румунією та СРСР. Якщо говорити про виїзд українців за океан у міжвоєнний період, то Канада за статистичними даними вийшла на перше місце за кількістю переселенців. Це було пов'язано зі встановленням ряду обмежень на в'їзд у США, а також кращими умовами для проживання і праці в Канаді, ніж в Аргентині, Бразилії, Парагваї, Уругваї тощо. Хоч серед українських переселенців домінували селяни й робітники, другий потік був також представлений політичними іммігрантами та ветеранами війни за незалежність 1917-1921 рр.

Загалом, уряди Польщі, Румунії, Чехословаччини не ставили серйозних перешкод перед еміграцією українців. Вони бачили в ній користь, адже через виїзд зменшувалась кількість непотрібного їм українського населення. Еміграція з Радянської України не припинилась з поразкою української революції у 1921 рр., а тривала, хоча й у значно менших масштабах, до кінця 1920-х рр. Однак, виїхати з УСРР було значно складніше, практично неможливо. Надалі не було й не могло бути ніяких масових переміщень за кордон, незважаючи на такі трагічні сторінки в історії України, як форсована примусова колективізація, голодомор 1932-1933 рр. та небачені репресії кінця 30-х рр.

Іммігранти міжвоєнного періоду були краще ознайомлені з умовами переїзду й тим, що їх чекатиме в Канаді. Департаментом імміграції та колонізації Канади було утворено спеціальні відділи з питань поселення, які допомагали іммігрантам вибрати землю для купівлі й не потрапити до рук шахраїв. Українці також могли орендувати земельні наділи. Окрім купівлі землі, українці повинні були мати гроші на спорудження будинку, придбання худоби, сільськогосподарських знарядь праці тощо.

У підрозділі 2.3. «Діяльність товариств опіки над українськими емігрантами» простежено роботу громадських об'єднань, що допомагали українським переселенцям у час виїзду й поселення в Канаді.

Такими були Товариство допомоги українським емігрантам, що постає у 1925 р. у Львові і з часом створює розгалужену мережу філій по Західній Україні, та Товариство опіки над українськими переселенцями імені святого Рафаїла, створене з ініціативи єпископа Н. Будки на з'їздах у листопаді - грудні 1924 р. в Саскатуні й Вінніпезі. Згадані організації налагодили зв'язки між собою. Громадські організації надавали відомості про документи, необхідні для виїзду, й допомагали в їх оформленні, ознайомлювали бажаючих з останніми змінами в канадському законодавстві, захищали інтереси переселенців перед польським та канадським урядами, допомагали шукати роботу в Канаді тощо.

Як результат, діяльність «товариств опіки» в діаспорі та на теренах України сприяла організованому імміграційному рухові до Канади. Базуючись на громадських засадах та ініціативі членів, вони значно полегшили і покращили умови поселення і майбутнього проживання українців за кордоном.

3. Політика Канади щодо українських переселенців та їхньої участі в суспільно-політичному житті країни

Охарактеризовано особливості громадського і політичного життя українців у контексті нормативно-правового поля Канади.

У підрозділі 3.1. «Участь та роль українців у політичному житті країни» визначено рівень участі українців діаспори у сфері канадської політики в міжвоєнний період.

За виборчими законами 1918 і 1920 рр. канадцям було надане всезагальне виборче право, знижено майновий ценз. Голосувати могли тільки громадяни Канади. Іммігранти отримували громадянство після 5 років проживання в країні. Виборними органами влади у Канаді були: Палата громад, законодавчі органи провінцій, муніципалітети. Українські переселенці були представлені в міжвоєнний період у цих органах. За статистичними даними найбільше послів до провінційного парламенту було з Альберти, менше - з Манітоби і найменше - з Саскачевану. У міжвоєнний період до федерального парламенту потрапив лише єдиний посол М. Лучкович. Одним з основних завдань українських послів до провінційного та федерального парламентів було відстоювання прав української національної меншини в Канаді.

Однак, у міжвоєнний період ще не було міністрів і сенаторів українського походження. Не маючи власних партій, українські іммігранти голосували або ставали членами партій, що були на той час популярними в країні. За їх сприяння постає нелегальна Комуністична партія Канади, більшість членів якої складали саме українці.

Українські переселенці активно долучились до участі у державній політиці Канади, що допомогло їм інтегруватися у нове суспільство.

У підрозділі 3.2. «Державне регулювання діяльності громадських організацій і українські громадські об'єднання в Канаді в повоєнні роки» проаналізовано особливості перших повоєнних громадських організацій у Канаді і норми, встановлені урядом для їх заснування і напрямів діяльності. Державне регулювання громадського життя в Канаді здійснювалось в рамках Акту про компанії 1917 р. Усі громадські організації, які хотіли набути законного характеру, мали отримати чартер від уряду, тобто офіційний дозвіл на поширення своєї діяльності. Державний секретар Канади видавав цей дозвіл на їх заснування.

Упередженого ставлення з боку владних кіл Канади до роботи українських громадських організацій у міжвоєнний період не спостерігалось. Головною умовою було, щоб їхня діяльність не загрожувала безпеці громадян країни та її устрою.

Відновлення Української держави в діаспорі сприйняли з ентузіазмом. Організовано Український червоний хрест, а також позики національної оборони. Наприкінці війни діяло дві основні установи, які допомагали українським визвольним змаганням в Європі. Це були Український канадійський горожанський комітет та Українська народна рада. Вони боролись за права українців у Канаді та на Батьківщині; домагались визнання канадською владою Української Народної Республіки; хотіли, щоб представники уряду добились на мирній конференції по закінченню війни встановлення кордонів УНР за етнографічним принципом, виведення іноземних військ з території української держави тощо.

Підрозділ 3.3. «Особливості функціонування українських національно-патріотичних громадських організацій у діаспорі» передає історію виникнення, шляхів розвитку та напрямів діяльності національно-патріотичних об'єднань у Канаді в міжвоєнний період.

Національно-патріотичний блок у Канаді був представлений ліберальним Союзом українців самостійників (1927 р.), більшість якого складали представники першої хвилі імміграції, націоналістичною Українською стрілецькою громадою (1928 р.), Українським національним об'єднанням (1932 р.), консервативною Канадською організацією січових стрільців (1924 р.), що згодом трансформується у Союз гетьманців державників (1934 р.), Братством українців католиків (1932 р.) тощо, які були засновані переселенцями другої хвилі імміграції. При згаданих організаціях створювались тотожні до них молодіжні та жіночі об'єднання.

Спільними завданнями національно-патріотичних організацій були такі: поширювати українську національну ідею серед громадськості Канади; зберігати українську культуру, мову і традиції в діаспорі; допомагати визвольному рухові на теренах України; видавати власну пресу. Для цього ними було створено спеціальні комітети, фонди зі збору коштів. Ще одним напрямом їх діяльності стала боротьба з комунізмом і радянською пропагандою. Однак ідеологічні розбіжності часто заважали їм діяти узгоджено в досягненні своїх цілей, чим користувався прокомуністичний блок.

У підрозділі 3.4. «Комуністичні та cоціалістичні товариства українців у Канаді» встановлено причини поширення комуністичних ідей у Канаді й форми їх вираження. Великої популярності в міжвоєнний період серед українців Канади набрав комуністичний рух. З 1918 р. він був представлений Стоваришенням «Український робітничий дім», яке у 1924 р. змінило назву на Товариство «Український робітничо-фермерський дім». Досить швидко при «домах», що постають по всій Канаді, формуються жіночі та молодіжні секції. При товаристві також постають Робітниче запомогове товариство, Товариство допомоги визвольному рухові на Західній Україні. Одним з основних факторів, що впливав на ідеологію українських комуністів у діаспорі, була їх приналежність до Комуністичної партії Канади, яка наклала відбиток і на їх діяльність.

Ті прибічники комуністичного руху, які розчарувались у його постулатах і політиці більшовиків в Україні, створюють власні соціалістичні товариства у другій половині 30-х рр. Так виникає Українське робітничо-фермерське освітнє товариство, що у спілці з іншими братніми організаціями утворює Союз українських організацій.

Внаслідок цього розколу кількість членів ТУРФДому і братніх організацій скорочується, а його вплив на громадське життя в Канаді зменшується. А в червні 1940 р. уряд Канади заборонив діяльність Комуністичної партії Канади й суміжних комуністичних організацій, у тому числі ТУРФДому.

Висновки

Викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- друга хвиля еміграції до Канади була зумовлена не тільки економічними, соціальними, а й політичними причинами, що визначили її характер. Більшу частину українських переселенців складали працівники у сфері сільського господарства, а меншу - робітники, колишні вояки та старшини Української армії, службовці державного апарату, вчителі, науковці, представники інтелігенції, священнослужителі, промисловці, люди вільних професій, великі та середні землевласники, торговці та підприємці;

- значною мірою на склад та кількість переселенців впливало канадське імміграційне законодавство, в основі якого лежав Імміграційний акт 1910 р. На активізацію чи скорочення імміграційних процесів також впливало законодавство Польщі, Румунії, Чехословаччини та СРСР, діяльність мореплавних та еміграційних агентств, залізничних компаній та товариств допомоги українським емігрантам;

- населення Канади через різноманітні робітничі страйки, в організації яких активну участь брали деякі з українських переселенців, упереджено ототожнювало більшість українців з комуністами. У Саскачевані діяв навіть Ку-Клукс-Клан, вороже налаштований проти іммігрантів з Центральної та Східної Європи. Не завжди становище українців у Канаді було задовільним, оскільки спостерігались випадки рееміграції. Лише довгі роки чесної роботи і громадської діяльності, боротьби за свій статус дозволили їм посісти гідне місце в канадському суспільстві; у час другої хвилі імміграції до Канади у Канаді діють ліберальні, націоналістичні, консервативні, комуністичні, соціалістичні товариства з жіночими та молодіжними секціями. Усі українські громадські організації в діаспорі були домініальними й мали розгалужену мережу філій по Канаді. Можливість їх легального існування в діаспорі забезпечував чартер, виданий державним секретарем. Чартери давали право на заснування відділів і вказували на територіальні межі утворення товариств. Представники національно-патріотичного блоку Канади ставили перед собою ряд спільних завдань: допомога співвітчизникам в Україні у боротьбі за її незалежність; пропагування української ідеї в Канаді; боротьба з проявами тоталітаризму в громадських організаціях діаспори; розбудова культурного і громадського життя в діаспорі; створення освітніх інституцій і їх фінансова підтримка; видання своєї преси; розвиток української культури. Напрямами діяльності комуністичних організацій у міжвоєнний період були: допомога українським трудящим Канади та України в роки криз; наведення контактів з урядом УСРР; пропаганда комуністичних ідей через агітацію у пресі, виступи на мітингах з доповідями, видання відповідних книг; участь у страйках, демонстраціях, «голодових походах», запланованих Комуністичною партією Канади; освітня робота по вихованню української молоді; поширення українських та радянських культурних традицій в діаспорі; дискредитація в очах спільноти діаспори неробітничих громадських товариств; іммігранти, які здобували канадське громадянство, могли обирати й бути обраними до муніципалітетів, провінційних та федеральних парламентів. Представниками до парламенту від українців були переважно юристи, вчителі, лікарі, громадські діячі, найчастіше особи з вищою освітою. У міжвоєнний період не було жодного українця міністра чи сенатора і лише один посол до федерального парламенту - М. Лучкович. Українці на той час також не мали власних партій; у міжвоєнний період українська діаспора створила власний механізм самоуправління та самоорганізації, цим самим заклавши підґрунтя для суспільної консолідації української діаспори, пристосування до нової дійсності, збереження своєї ідентичності та подальшого піднесення свого соціального статусу в Канаді. Участь українців у політичному та громадському житті країни допомогла їм консолідуватись та сформувати свій суспільно-політичний статус у Канаді в міжвоєнний період.

Література

1. Преса української діаспори Канади в міжвоєнний період, як виразник думки громадськості / О.І. Дзира // Рукописна та книжкова спадщина України. - К.: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, 2014. - Вип. 18. - С. 446-459.

2. Ідеологічна платформа ліберального руху в Канаді в 1918-1939 роках: (На прикладі програмних документів Союзу українців самостійників) / О.І. Дзира // Українознавчий альманах. - К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2014. - Вип. 15. - С. 132-135.

3. Український націоналістичний рух у Канаді в 1918-1939 рр. і його організаційне оформлення / О.І. Дзира // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Історичні науки. - Острог: Національний ун-т Острозька академія, 2015. - Вип. 23. - С. 44-49.

4. Освітня система української діаспори Канади у міжвоєнний період / О.І. Дзира // Українознавство. - К.: Н.-д. ін-т українознавства МОН України, 2015. - № 1 (54). - С. 198-211.

5. Друга хвиля еміграції українців до Канади: причини, характер і склад / О.І. Дзира // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2015. - Вип. 24. - С. 157-175.

6. The foundation of sources for the study of the Canadian immigration policy relating to the Ukrainian immigrants in 1918-1939 [Electronic resource] / O.I. Dzyra // Иlovek a spoloиnosќ: internetovэ иasopis pre pфvodnй teoretickй a vэskumnй љtъdie z oblasti spoloиenskэch vied. - Koљice, 2016. - Roиnik 19. - №2. - P. 68-80.

7. Діяльність українських громадських жіночих організацій у Канаді (1918-1939 рр.) / О.І. Дзира // Українознавство. - К.: Н.-д. ін-т українознавства МОН України, 2016. - № 2 (59). - С. 207-218.

8. Джерельна база вивчення історії української діаспори Канади (1918-1939 рр.) / О.І. Дзира // Наукові праці НБУВ. - К.: НБУВ, 2016. - Вип. 44. - С. 401-418.

9. Комуністичний рух українців в Канаді у міжвоєнний період / О.І. Дзира // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя: ЗНУ, 2016. - Вип. 46. - С. 120-125.

10. Взаємодія українських націоналістичних організацій Канади з українським націоналістичним рухом на Батьківщині й у світі (1918-1939 рр.) / О. І. Дзира // Українознавчий альманах. - К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2016. - Вип. 19. - С. 116-120.

11. Преса прокомуністичного та соціалістичного спрямування в українській діаспорі в Канаді в 1919-1939 рр. / О. І. Дзира // Дні науки історичного факультету, присвячені 180-річчю заснування Київського університету: матеріали VII Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, 24 квітня 2014 р., Київ. - К.: Логос, 2014. - Т. 2. - С. 400-403.

12. Причини, характер і склад другої хвилі еміграції українців до Канади / О.І. Дзира // Україна в системі змін парадигми світопорядку ХХ-ХХІ століть: тези Міжнародної науково-практичної конференції, 19 березня 2015 р., Київ. - К.: [Київ. ун-т ім. Б. Грінченка], 2015. - С. 114-117.

13. Діяльність гетьманців державників в українській діаспорі Канади (1918-1939 рр.) / О.І. Дзира // Глобалізація / європеїзація і розвиток національних слов'янських культур: матеріали Міжнародної наукової конференції до Дня слов'янської писемності і культури, 24 травня 2016 р., Київ. - К.: НБУВ, 2016. - С. 254-258.

14. Участь українців у політичному житті Канади (1918-1939 рр.) / О.І. Дзира // Міжнародна наукова конференція «Українська діаспора: проблеми дослідження»: тези доповідей, 27-28 вересня 2016 р., Острог. - Острог: Національний університет «Острозька академія», 2016. - С. 61-63.

15. Діяльність Союзу українців самостійників у Канаді в міжвоєнний період / О.І. Дзира // Київські історичні студії. - К.: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2015. - №1. - С. 31-37.

Размещено на Allbest.ru