Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний та професійний портрет викладачів історії Глухівського учительського інституту

В.М. Крижанівський

У статті розкривається просопографічний портрет викладачів історичних курсів Глухівського учительського інституту за 1874--1917 рр. Реконструйовано освітній рівень, професійний шлях та матеріальне становище педагогічних працівників учительського інституту.

Ключові слова: історики, університет, жалування, учительський інститут, чин.

В статье раскрывается просопографический портрет преподавателей исторических курсов Глуховского учительского института (1874--1917). Реконструирован образовательный уровень, профессиональный путь и материальное положение педагогов alma mater Алек- садра Довженко.

Ключевые слова: историки, университет, жалование, учительский институт, чин.

In the article social and professional portrait of teachers of historical courses of Hlukhiv Institute is revealed (1874-- 1917). The educational level, the professional way and the material situation of the teacher's institute is reconstructed.

Key words: historians, university, pledges, teacher's institution, rank.

У краєзнавчому дискурсі на початок 2000-х рр. не знайшла належного висвітлення проблема моделювання просопографічної палітри викладачів історії Глухівського учительського інституту за перші 43 роки існування навчального закладу. Ураховуючи вище сказане, у статті окреслимо соціальний та професійний портрет істориків alma mater Олександра Довженка. освітній інститут викладач

Доцільно відзначити, що система кадрового забезпечення середньої спеціалізованої освіти Російської імперії на межі ХІХ - початку ХХ століття була жорстко регламентована. Так, набір педагогічних працівників на роботу відбувався, зазвичай, у відповідності зі штатними потребами навчального закладу влітку (липень - серпень). Зрозуміло, що перше призначення на посаду відбувалося відповідно до побажань керівництва учбового округу. У свою чергу, зміна місця роботи могла відбуватися як за побажанням окружного освітнього керівництва, так і викладача. В останньому випадку педагог мав подати відповідне прохання про переведення.

За нашими підрахунками в 1874-1917 рр. у Глухів- ському учительському інституті історію викладали 11 осіб: Микола Іванович Пілянкевич (жовтень 1874 - червень 1875 р.), Євграф Паладійович Діаконенко (25 серпня 1875 - серпень 1877 р.), Козубський (24 серпня 1877 - серпень або 30 вересня 1878 р.), Іван Павлович Матчен- ко (30 вересня 1878 - 27 червня 1880 р.), Іван Семенович Андрієвський (1 липня 1880 - 3 червня 1894 р.), Григорій Омельянович Линник (4 жовтня 1894 - 1901 р.), Михайло Адріанович Тростніков (1901 - до липня 1903 р.), Віталій Васильович Мотохін (вересень 1904 - 1 серпня 1906 р.), Яків Миколайович Кутир (1 жовтня 1906 - 1911 р.), Віктор Павлович Соболєв (15 вересня 1911 - лютий 1916 р.), Василь Костянтинович Федоренко (з 16 лютого 1916 р.) [1, с. 6, 18, 23, 28, 31, 33-34, 45, 48, 51].

Відмічаємо, що динаміка зміни викладачів гуманітарного сегменту дисциплін була значно вищою, ніж природничо-математичного та мистецько-професійного блоку. Так, за 43 дореволюційні роки в середньому викладачі російської мови перебували на посаді 3,6 роки, історії - 3,9 роки, природничої історії - 6,14 роки, математики - 7,1 роки, закону Божого -6,14 роки. Ще більша різниця з викладачами мистецько-професійного блоку: співи - 10,8 роки й малювання та чистописання - 14,3 роки.

Чим можна пояснити такий інтенсивний рух працівників гуманітарного блоку?

Очевидно, що учительські інститути із самого початку створювалися з метою русифікації окраїн держави Рома- нових. Тому міністерство освіти достатньо уважно ставилося до того, в якій місцевості відкривати подібні заклади. Особливі труднощі виникали у міністра-консерватора Д.А. Толстого з вибором місця для підготовки вчителів міських училищ Київського учбового округу. Так, три губернії Південно-Західного краю не підійшли урядовцям, оскільки були центром польського національного руху.

Утім, клопоту на межі 1850-1860-х рр. почав завдавати й український громадівський рух, який сформувався у великих адміністративних та культурних центрах: Києві, Полтаві, Чернігові. Зрештою, не викликає подиву та ситуація, що інститут був відкритий у повітовому, а не губернському центрі. З можливих варіантів урядовці обрали найбільш бажаний - Глухівський порубіжний консервативний край із значно ослабленим на середину ХІХ ст. українським рухом. Доцільно припустити, що ін-ший патріархальний повітовий центр Новозибків міністерству не підійшов, оскільки 90% його жителів складали розкольники та єдиновірці [2, с. 218-220].

Що цікаво: у першій половині ХІХ ст. учительські інститути створювалися як прогресивні заклади при Київському та Харківському університетах, а вже на початку 1870-х рр., як центри підготовки відданих імперії «зрусифікованих» під даних, намагалися засновувати у місце - востях з патріархальними традиціями як Глухів (у межах Київського учбового округу) або чиновницько-військових як Феодосія (у межах Одеського учбового округу).

Заради справедливості доцільно відмітити й іншу причину обрання Глухова. Колишня гетьманська столиця на 1884 р. входила в п'ятірку найбільших міст Чернігівської губернії з населенням 13,2 тис. осіб. у той час, як губернське місто Чернігів мало тільки 11,7 тис. жителів. Насамкінець слід враховувати й громадську активність місцевих земців на чолі з Н. А. Терещенком й Ф. Д. Красовським, які змогли не тільки запропонувати проект створення інституту, але й під нього виділити відповідні кошти [2, с. 86].

Зрозуміло, що окрім регіону прискіпливо вибирали й викладачів російської мови та історії. Так, 1877 р. на фоні посилення боротьби з українофільським рухом з інституту були звільнені мовник І.О. Житецький та історик Є.П. Діаконенко [3]. Через тридцять один рік подібна ситуація склалася з учителем-словесником Є.О. Фєвра- льовим. У своєму рапорті попечителю Київського учбового округу окружний інспектор А.В. Ліперовський так пояснював ситуацію: «[...] Я боюсь, что он (препо-даватель Февралёв) поощряет украинофильство в институте. По крайней мере на эти мысли наводит меня список тем, предлагаемых гражданином Февралёвым для рефератов воспитанников» [4, с. 3]. Тому, пропрацювавши менше року, він був керівництвом учбового округу переведений до Бердичівської жіночої гімназії [5, с. 263]. Хоча, як згадував вихованець інституту 1907-1910 рр. О.О. Карпекін, «это был знающий человек и хороший педагог» [6, арк. 14].

Слід нагадати, що 1908 р. у Російській імперії набрала обертів кампанія по боротьбі з будь-якими проявами українськості. Малоймовірно, щоб уродженець Калузької губернії росіянин Є.О. Фєральов, який отримав богословську освіту, викладав упродовж 1904-1907 рр. курс «обличительного богословия, истории и обличения раскола» в Чернігівській духовній семінарії, був яскравим носієм українського руху [1, с. 54]. Більш за все, він, як людина з ґрунтовною освітою, пропонував реферати з історії української літератури, а саме про творчість Т.Г. Шевченка, І. Котляревського, М. Гоголя. Вірогідно, його звільнення було прискорене й розкриттям української нелегальної бібліотеки в Глухівському інституті 1908 р.

Також висока плинність кадрів в учительському інституті зумовлювався матеріальною скрутою викладачів. У перший рік об'єктивно ця проблема не постала, оскільки в 1874/1875 навчальному році в інституті був лише один клас й, відповідно, тільки два штатних наставники: О. Бєляв- ський та В. Тимофєєв. Зрозуміло, що більшість предметів закривали за сумісництвом викладачі чоловічої прогімназії. А вже з 1876/1877 навчального року необхідно було заповнювати штатні одиниці на постійній основі.

Якщо проаналізувати заробітну плату працівників Глухівського учительського інституту в системі середніх навчальних закладів Київського учбового округу, то вона була не на користь першого. Так, викладачі всіх середніх навчальних закладів імперії відносилися до посад УШ класу. Проте заробітна плата різнилася залежно від того, де працювала людина: в реальному училищі, гімназії чи учительському інституті. Наприклад, 1900 р. викладач історії та географії Глухівського учительського ін-ституту Г.О. Линник одержував лише 1200 руб. З цієї суми жалування (плата за ставку) складало 650 руб., а столові - 550 руб. Утримання викладача математики, російської мови та природознавства було таким же. Цікаво, що педагогічний стаж не впливав на рівень жалування. Так, вчитель математики М.О. Цибульський, який пропрацював 18 років, та природничої історії О.І. Григорович із стажем у 2 роки мали однакове грошове утримання [7, с. 89-90].

У свою чергу грошове утримання викладачів Глухівської чоловічої гімназії було значно кращим. Наприклад, викладач історії та географії В. Мальченко отримував 1670 руб., російської мови А. Ніколаєв - 1350 руб. та О. Маленко - 1500 руб. Така різниця виникаа через те, що базова ставка жалування особи без стажу роботи в гімназії становила 750 руб. за 12 уроків на тиждень. Після п'яти років роботи жалування зростало до 900 руб. Окрім цього, призначалась доплата за звання «заслужений викладач» у розмірі 250 руб. Проте левову частину утримання складали додаткові уроки, що мали розцінку 60 руб. за заняття. Ця стаття давала додаткові заробітки від 120 руб. до 960 руб. Також здійснювалася доплата в 160 руб. за класне керівництво та від 100 до 200 руб. за перевірку письмових робіт.

Заробітна плата викладачів гуманітарних та природничо-математичних дисциплін Новгород-Сіверської гімназії була аналогічною, а викладачів Стародубської чоловічої гімназії на 1900 р. (із врахуванням дохідних статей) коливалась у межах 2 тисяч. Так, вчитель історії та географії отримував 2860 руб., математики й фізики - 2320 руб., російської мови - 2080 руб. Утримання викладачів гуманітарного блоку (історія, російська мова) Новозибків- ського реального училища у 1900 р. складало 1720 руб. - 2140 руб. [7, с. 82-85, 113-114, 141-142, 176-177].

Як бачимо, жалування вчителів Глухівського учительського інституту значно поступалося доходам педагогів гімназій та реальних училищ, а різниця коливалася у межах 10% - 100%. Тому за можливості викладачі інституту намагалися влаштуватися в ці навчальні заклади. Разом з тим утримання педагогів учительського інституту було на рівні технічних училищ. Так, наприклад, викладач на посаду УШ класу Ніжинського технічного училища ім. А.Ф. Кушакевича на 1900 р. отримував жалування, столові та квартирні у розмірі 1150 руб., директор - 1600 руб. [8, с. 288-289].

1903 року за міністерським розпорядженням працівники міських училищ, учительських семінарій та інститутів мали отримувати надбавку в розмірі 20%, окрім тих, які отримували пенсії. Проте якісно ситуація не змінилася й на 1907 р., про що свідчать матеріали педагогічної ради інституту [9].

На 1912 р. заробітна плата педагогів Глухівського учительського інституту дещо зросла за рахунок надбавки та збільшення розміру столових. Усі чотири викладачі наук (історії та географії, російської мови та словесності, математики, природничої історії та фізики) мали утримання в розмірі 1440 руб., що складалося з таких статей: жалування - 650 руб., столові - 550 руб. і надбавка - 240 руб. [10].

Зазначимо, що рух педагогічних кадрів був особливо інтенсивний в Глухівському учительському інституті в два п'ятирічні цикли: за 1874-1879 рр. змінилося 15 осіб, за 1906-1911 рр. - 13 осіб. Зрозуміло, що перший сплеск кадрової плинності зумовлювався матеріальними проблемами становлення нового начального закладу на фоні інтенсивного революційно-пропагандистського руху другої половини 1870 рр. Друга кадрова «чистка» була зумовлена зміною «старих» кадрів 1880-1890-х рр. та революційною хвилею 1905-1907 рр.

Так, з 11 істориків 4 особи змінилося саме в перші п'ять років роботи установи: М.І. Полянкевич пропрацював близько 9-10 місяці, Є. П. Діаконенко - 2 роки, Козубський - близько року та І.П. Матченко - майже 2 роки. У подальшому так мало пропрацювали тільки два викладачі: М.А. Тростніков та В.В. Мотохін. У першому випадку особа отримала кадрове підвищення, а у другому - кадрові зміни відбулися на фоні революційних подій 1905-1907 рр. у місті [1, с. 34, 48].

У свою чергу в динаміці плинності викладачів російської мови та літератури яскраво виокремлюються дві хвилі кадрових змін. Перша, як і в істориків, припадає на час становлення - 1874-1879 рр.; тоді змінилося 6 осіб. Проте була потужна й друга хвиля, яка припадає на 19061910 рр. Саме тоді змінилося 5 викладачів російської мови. Доцільно припустити, що зміна педагогічних працівників була пов'язана з боротьбою з українським національним рухом [1, с. 11, 19, 22, 26, 31, 43, 48, 50].

Доречно відзначити, що робота в інституті не була престижною, тому особи з достатнім педагогічним стажем намагалися попасти в гімназії, реальні училища. У свою чергу учительський інститут виконував роль «обкатки» випускників університетів. Так, для дев'яти з 11 викладачів історії інституту - Є.П. Діаконенка, Козубського, І.П. Матченка, І.С. Андрієвського, Г.О. Линника, М.А. Тро- стнікова, В.В. Мотохіна, Я.М. Кутира - викладання в інституті було першим серйозним місцем роботи.

Дещо інший був «шлях» до викладацької роботи у інституті історика В.К. Федоренка, який прийшов в свою alma mater у майже 40-річному віці після закінчення Глу- хівського інституту та Київського університету, а також педагогічної роботи в школі та гімназії.

У Російській імперії цивільна служба (особливо до епохи Великих реформ Олександра ІІ та Олександра ІІІ) - це не тільки прибуткове місце, але й засіб зміни свого соціального статусу. З 1722 по 1917 р. особа, яка перебувала на військовій, цивільній службі, накопичуючи професійний досвід, рухалася сходинками Табелю про ранги від найнижчого ХІУ класу до перших чотирьох. Які переваги давав рух по класній драбині? По-перше, залежно від чину особа отримувала жалування; по-друге, ордени, якими нагороджувався чиновник за службу, жорстко співвідносилися з наявним класом. І по-третє, слід підкреслити, що до 1917 р. Російська імперія залишалася становою державою. Хоча страти були закритими, але був можливий перехід з однієї в іншу, залежно від отриманого класу.

З 11 істориків Глухівського учительського інституту 6 пропрацювали у межах 1-2 років, тому не отримали підвищення. У середньому на проходження класу необхідно було пропрацювати 3-5 років. Тому Яків Миколайович Кутир, відпрацювавши 4 роки, отримав чин «колезького асесора» [11, с. 95]. Інші історики (І.С. Ан- дрієвський, М.А. Тростніков та Г.О. Линник) за тривалий період роботи в інституті змогли дослужитися до чину статського радника, що було максимумом у системі тодішньої середньої освіти [12]. Порівняймо: на 1900 р. з п'яти директорів Київських гімназій троє мали чин дійсного статського радника, а інші двоє - статського радника та колезького радника [7, с. VH].

Цікаво простежити освітній та науковий рівень викладачів історії Глухівського учительського інституту. Так, шестеро осіб навчалося в Київському університеті (Є.П. Діа- коненко, І.С. Андрієвський, Г.О. Линник, М.А. Тростніков, В.В. Мотохін, В.К. Федоренко); було по одному випускнику Новоросійського (Козубський), Харківського (В.П. Со- болєв) університетів, Ніжинського історико-філологічно- го інституту (Я.М. Кутир) та Київської духовної академії (І.П. Матченко) [1, с. 6, 18, 23, 28, 31, 33-34, 45, 48, 51].

Про рівень підготовки викладачів свідчать їхні дипломи та звання, тому доречно розглянути систему наукових звань дореволюційної Росії. На другу половину ХІХ ст. університети надавали 4 рівні звань: дійсний студент (з 1840 р.), кандидат університету, магістр та доктор. Зазвичай випускник університету до 1884 р. отримував диплом кандидата або звання дійсного студента, а згідно з новим статутом - диплом 1 ступеня та 2 ступеня [13, с. 5-13].

З 11 відомих викладачів історії п'ятеро мали диплом «кандидата університету» (І.С. Андрієвський, Г.О. Линник, М.А. Тростніков) та духовної академії (І.П. Матченко), один мав звання «дійсного студента» (Є.П. Діаконенко). Ці характеристики дають змогу з'ясувати рівень підготовки педагогів. Збережені правила складання іспитів студентами Київського університету з 1857 р. уможливлюють реконструкцію системи оцінювання знань слухачами вишу.

Зазвичай випускні екзамени починалися 1 травня й тривали упродовж місяця. Для визначення рівня знань студентів викладачі використовували таку шкалу оціню - вання: 4 - «отличные успехи», 3Б - «очень хорошо», 3 - «хорошие», 2Б - «достаточные», 2 - «посредственные», 1Б - «слабые», Б - «худые» та 0 - «совершенное незнание».

У свою чергу предмети, що складалися, ділилися на «головні» та «неголовні». Так, на історико-філологічному факультеті «головними» були: 1) історія філософії, логіка та психологія; 2) російська мова та історія російської словесності; 3) латинська мова; 4) грецька мова; 5) російська історія; 6) всесвітня історія; 7) давньослов'янська мова; 8) педагогіка. До предметів «неголовних» належали такі: 1) моральна філософія; 2) теорія словесності; 3) історія російської словесності; 4) історія грецької словесності; 5) слов'янські «наречия» (мови): сербська, польська та чеська; 6) руська старовина; 7) політекономія; 8) нові мови.

Для отримання ступеня кандидата необхідно було мати середню оцінку з «головних» предметів, з мови та обов'язкового твору - не менше 3Б; з «неголовних» предметів та за зміст обов'язкового твору, з кожної частини богослов'я - не менше 3. У свою чергу для присвоєння звання «дійсного студента» студенту необхідно було з «головних» предметів набрати не менше 3; «неголовних» предметів та за зміст обов'язкового твору, з кожної частини богослов'я - не менше 2 Б. Окрім екзаменів, для отримання ступеню кандидата спудей мав представити письмові роздуми з одного з головних предметів університету [13, с. 100-101, 111].

Упродовж 1880-1903 рр. історію в Глухівському учительському інституті читали кандидати історико-фі- лологічного факультету університету св. Володимира І.С. Андрієвський, Г.О. Линник, М.А. Тростніков, які підтвердили свій ступінь високим рівнем викладанням предметів та плідною науковою діяльністю. Зрештою, 1882-1904 рр. були своєрідною «золотою віхою» інсти- туту, коли в ньому працювали, окрім вище вказаних гуманітаріїв, такі прекрасні педагоги, як викладач при-родознавства М.І. Демков (1885-1900 р.) та математики М.О. Цибулевський (1882-1904 р.). Великою їхньою заслугою було те, що вони сформували наукове обличчя інституту, впізнаване в межах усієї імперії.

Доцільно відмітити, що й у перші роки роботи інституту в ньому викладали історію педагоги, які у постглу- хівський період стали знаними дослідниками. Серед них - випускник Київської духовної академії І.П. Матченко, який почергово працював у Глухівському учительському інституті, Полтавському та Київському реальному училищах. Проте для нас він цікавий тим, що системно публікувався з проблем методики викладання географії, релігійної історії регіону в журналах «Киевская старина», «Русская старина», «Семья и школа», «Педагогическая хроника» [14, с. 287-288].

На жаль, у Глухівському учительському інституті у 1880-1890-их рр. не склалася традиція системної наукової розробки власне з історичних питань. Так, наприклад, директор інституту І.С. Андрієвський, продовжуючи традицію, започатковану першим директором О. Бєлявським, системно вивчав філософсько-методологічні проблеми становлення новоєвропейської науки, а саме педагогіки. (Андриевский И.С. Научные основы педагогики, Андриевский И.С. Генезис науки, ее принципы и методы, ч. 2.). У свою чергу М.А. Тростні- ков хоча й викладав історію, але системно займався питаннями методики навчання письма та проблемами філології (граматика, російський романтизм, дослідження «Слова о полку Ігоревім») [1, с. 6, 8, 48].

Насамкінець відзначимо, що 1905-1909 рр. стали кризовим періодом в історії Глухівського учительського інституту. Переміни розпочалися із виходом на пенсію багаторічного директора І.С. Андрієвського, який користувався авторитетом серед глухівського громадськості, і призначення «чужинця» -Павла Міловського. Варто підкреслити, що на 1905-1906 рр. в інституті сформувалася нова генерація викладачів, які значно поступалися своєю фаховою підготовкою попередникам. Тому в автобіографічних записках Степана Васильченка педагогічний колектив інституту 1905 р. охарактеризований не найкращим чином: «Лекторів же, по більшості, присилали сюди слабеньких [...] Маючи вихованців часто більш розвинутих за себе, ці вихователі, щоб хоч скільки-небудь здержувати свій престиж між слухачами, приватних розмов уникали з ними, а на лекціях міцно, як сліпий тину, держалися своєї офіційної програми» [15, с. 40]. Саме в 1906-1911 рр. в інституті викладав історію та географію Я.М. Кутир, який був посереднім викладачем. Так, випускник 1910 р. О.О. Карпекін згадував: «Историк - Як. Ник. Кутырь - сам глуховчанин [.] - это фигура прямо трагикомическая. История у него превращалась в напыщенные разговоры, которые выявляли его, как человека, не знающего даже учебника [...]» [6, арк. 12].

Авторитет учительського інституту був відновлений за випускника Київської духовної академії М.С. Григорев- ського, доброго адміністратора та глибокого науковця в галузі зарубіжної та вітчизняної педагогіки. На жаль, відомості про професійний рівень тогочасного викладача історії та географії Віктора Павловича Соболєва (1911 - до лютого 1916) відсутні, проте його наступником була досить цікава особистість - В.К. Федоренко (лютий 1916-1924).

Василь Костянтинович Федоренко народився 5 серпня 1878 р. в с. Янівка Глухівського повіту в сім'ї садівника. У семирічному віці з батьками переїхав у Ямпіль; дванадцятирічним вступив до Воздвиженської чоловічої землеробської школи, яка була влаштована меценатом-по- міщиком М.М. Неплюєвим. Тут розкрився літературний талант В. Федоренка, й 1896 р. його твори були опубліковані в журналі «Воскресная беседа». Через рік у Петербурзі виходить його поетична збірка «Первые песни». Після закінчення школи разом з М.М. Неплюєвим кілька місяців він жив у Парижі. Упродовж 1898-1900 рр. вчителював у сільських школах Глухівського повіту. У 1900-1903 рр. навчався в Глухівському учительському інституті. Після його закінчення близько року викладав у міських училищах Нижньогородської губернії. Повернувшись, утвердився на педагогічній ниві й упродовж 1904-1907 рр. викладав у Чернігівському міському училищі та у Приватному середньо-навчальному закладі Н.Н. Заостровської. Одночасно займався активною літературною діяльністю та друкувався під псевдонімом «Василь Кручина».

В.К. Федоренко 1911 р. склав екзамени при Чернігівській чоловічій гімназії, що дало йому змогу вступити на історико-філологічний факультет Київського університету. 1914 р. він отримав золоту медаль за роботу, що була представлена на Всеросійському конкурсі університетів. Після закінчення навчання отримав пропозицію залишитися в університеті, але через матеріальні труднощі був змушений повернутися на Глухівщину. З лютого 1916 по 1924 рр. В. Федоренко працював у Глухівському учительському інституті. Як педагог найбільш повно розкрився в епоху революції та в радянську добу [1, с. 51-53].

Отже, упродовж 1874-1917 рр. в Глухівському учительському інституті 11 осіб викладали історичні курси. Для більшості з них, нещодавніх випускників університетів, робота в кузні учительських кадрів була першими кроками на педагогічній ниві. У свою чергу плідна робота в інституті давала можливість викладачам історії в подальшому продовжити роботу в гімназіях, реальних училищах.

Посилання

1. Крижанівський В. Викладачі Глухівського інституту (18741924 рр.). Біобібліографічний словник. - Глухів - Кропивниць- кий, 2017. - 96 с.

2. Адрес-календарь на 1886 г. // Календарь Черниговской губернии на 1886 год / Сост. К.В. Корвин-Пиотровский. - Чернигов: Типография губернского правления, 1885. - Ч. 2. - 214 с.

3. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1875. - № 1-12 - С. 19; Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1877. - № 1-12. - С. 235; Памятная книжка на 1878 год. Личный состав должностных лиц показанных по сведеньях, оставленным в конце 1877 года. - Чернигов: губернская типография, 1878. - C. 54.

4. Історико-педагогічний музей Глухівського національного педагогічного університету ім. Олександра Довженка (далі - ІПМГНПУ). Звіт провідного фахівця О.О. Маслова про роботу в архівах (м. Київ, 7-24 липня 2014 р.) (Виписки з ф. 707, оп. 229, Г24. хр. 216, П.16).

5. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1909. - № 1-12. - 225. -446 с.

6. ІПМГНПУ. Воспоминания бывшего слушателя института Карпекина Александра Алексеевича. - Тетрадь вторая. - 23 арк.

7. Памятная книжка Киевского учебного округа на 1901 г. - Часть IV. Черниговская губерния. Издание управления учебного округа. - К., 1901.

8. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1900. - № 1-12. - 683, 18 с.

9. Гирич Я.М. Глухівський учительський інститут у 1905/1906 та 1906/1907 навчальних роках: доповідні записки, протоколи засідань педагогічної ради // Історичні студії суспільного прогресу.

- Глухів, 2017. - Вип. 5. - С. 218-255.

10. ІПМГНПУ. Жалування викладачів Глухівського учительського інституту та міського училища на 1 березня 1912 р. (Виписки зроблені І.М. Ляшком із РДІА. ф. 733, оп. 175, спр. 130, арк. 97-104).

11. Календарь Черниговской губернии на 1911 год / Издание Черниговского губернского статистического комитета. - Чернигов: Типография губернского правления, 1910. - Адрес-календарь.

12. Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1880. - № 1-12. - С. 271; Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1885. - № 1-12. - С. 314-315; Календарь Черниговской губернии на 1888 год / Сост. К.В. Корвин-Пиотровский. - Чернигов: Типография губернского правления, 1887. - С. 330, Календарь Черниговской губернии на 1891 год / Издание Черниговского губернского статистического комитета. - Чернигов: Типография губернского правления, 1890. - С. 237, Циркуляры по управлению Киевским учебным округом за 1903. - № 1-12. - С. 64, Календарь Черниговской губернии на 1902 год / Издание Черниговского губернского статистического комитета.

- Чернигов: Типография губернского правления, 1901. - Отдел 4. Адрес-календарь. - С. 65.

13. Університет св. Володимира, 1834-1917: студентське життя / за ред. Л.В. Губерського. - К.: Київський університет, 2014. - 415 с.

14. Библиографический словарь выпускников Киевской духовной академии, 1819-1920 г / [сост. В. И. Ульяновский]. - К., 2015 - Т. 2. - 624 с.

15. Васильченко С. Твори у чотирьох томах / за загальною редакцією академіка О.І. Білецького - К.: Вид-во АН УРСР, 1960. - Т. 4. - 455 с.

Размещено на Allbest.ru