Гуманістичні засади діяльності Папи Римського Іоанна Павла ІІ (1978–2005 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманістичні засади діяльності Папи Римського Іоанна Павла ІІ (1978 - 2005 рр.)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Визначне місце у сучасній інтелектуальній історії посідає історія ідей, що виступає як у жанрі біографій видатних діячів, так і в рамках історико-антропологічних досліджень. Одним з напрямів культурно-інтелектуальної історії є «релігійна історія», нові тенденції якої виявляються у вивченні вірувань та ідеалів, релігійних традицій. У цьому контексті значної важливості набуває вивчення гуманістичних засад діяльності мислителя, одного з найвидатніших діячів ХХ ст. Іоанна Павла ІІ, який зробив спробу відповісти на виклики свого часу, поглибивши і реалізуючи на практиці ідеї християнського гуманізму.

У другій половині ХХ ст. виникла потреба в акцентуалізації уваги на цінності та вагомості життя індивіда, необхідності докласти максимум зусиль до боротьби за права людини. Таке завдання потребує вселенського масштабу впливу його виконавця. Наприкінці ХХ ст. його взяла на себе Римо-католицька Церква, ряд особливостей функціонування якої дозволили їй приступити до реалізації гуманістичних завдань в глобальному вимірі. Особливе місце Католицькій Церкві на міжнародній арені, яка єдина з сучасних релігійних організацій має міжнародне представництво, забезпечує її юридичний статус моральної особи та положення «над сторонами». Значного прогресу в контексті реалізації заявленої мети було досягнуто за понтифікату Іоанна Павла ІІ.

Понтифікат Іоанна Павла ІІ, який тривав з 16 жовтня 1978 р. по 2 квітня 2005 р., збігся в часі з періодом динамічних змін в житті світу. Особисті риси Кароля Войтили, першого слов'янина на папському престолі, не дозволили йому залишатися осторонь від цих подій. Ряд обов'язків та повноважень очільника престолу св. Петра, дозволили Іоанну Павлу ІІ ввести гуманістичні принципи у різні виміри життя людства. Вдало використовуючи розбіжності у правових статусах підконтрольних Церкві органів, Папа вийшов за рамки релігійного поля діяльності. Боротьба за мир, справедливість та захист прав людини, сприяння екуменічному та міжрелігійному діалогам принесли понтифіку визнання за межами католицького простору. Його діяльність, що сприяла модернізації Церкви, зробила її більш відкритою та зрозумілою для віруючих, здатною задовольнити їхні духовні та інтелектуальні потреби. Іоанн Павло ІІ окреслив ті вектори еволюції Церкви, яких вона дотримується і сьогодні. Дослідники сучасної релігії називають Іоанна Павла ІІ одним із активних учасників справи «повернення релігії» на міжнародну арену.

Особливе значення понтифікат Іоанна Павла ІІ мав для України. Папа-поляк, представник народу, який має багатовікові зв'язки з нашою країною, підтримував молоду українську державу, заохочував її співпрацю з Ватиканом у реалізації спільних гуманістичних цілей. Історичне значення для України має візит понтифіка 23 - 27 червня 2001 р., який не лише сприяв зростанню рівня духовності українського народу, але й засвідчив визнання України з боку провідного світового авторитету, окреслив орієнтири подальшого розвитку та сприяв піднесенню патріотичних почуттів українців.

Іоанн Павло ІІ - один з найбільш харизматичних лідерів ХХ ст., активна участь якого у поширенні гуманістичних ідеалів забезпечила йому гідне місце як в церковній, так і в світській історії. Долучення понтифіка до лику блаженних у травні 2011 р. та до лику святих у квітні 2014 р. гідно підсумувало заслуги двадцятишестирічного понтифікату і засвідчило актуальність пропагованих ним цінностей в контексті сучасної історичної епохи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною комплексної наукової теми «Дослідження проблем гуманітарних наук», підрозділ «Проблеми гуманізму і духовності в процесі викладання всесвітньої історії у вищій і середній школі», що виконується на кафедрі всесвітньої історії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (ініціативна тематика згідно з Тематичним планом науково-дослідницької роботи університету).

Мета дисертаційної роботи полягає у багатокомпонентному історичному вивченні основних засад, шляхів реалізації та результатів гуманістичної наповненості діяльності Іоанна Павла ІІ в період 1978 - 2005 рр.

Досягнення дослідницької мети потребує розв'язання наступних наукових завдань:

- проаналізувати загальний стан наукової розробки обраної теми;

- охарактеризувати джерельну базу проблеми;

- висвітлити процес формування світогляду, джерела та витоки гуманістичної парадигми Кароля Войтили, його діяльність до інтронізації у 1978 році;

- дослідити основні складові гуманістичної діяльності Іоанна Павла ІІ в лоні РКЦ;

- визначити зміст дипломатії РКЦ, Святого Престолу та Держави Міста Ватикан протягом 1978 - 2005 рр.;

- прослідкувати візит Іоанна Павла ІІ до України та його наслідки;

- проаналізувати гуманістичну наповненість понтифікату Папи;

- здійснити аналіз наслідків понтифікату Кароля Войтили та вагомість його спадку в контексті розробки сучасних гуманістичних концепцій.

Об'єктом дослідження є діяльність Римо-католицької Церкви, Держави Міста Ватикан та Святого Престолу за понтифікату Іоанна Павла ІІ.

Предметом дослідження є гуманістичні засади діяльності Папи Римського Іоанна Павла ІІ.

Методи дослідження ґрунтуються на поєднанні принципів історизму, об'єктивності, системності з використанням на основі комплексного підходу сукупності методів: загальнонаукових (аналітичний, синтетичний, індуктивний, систематизації); спеціально-історичних (проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, актуалізації); міждисциплінарних (порівняльний, статистичний). Принцип історизму був використаний в процесі висвітлення діяльності Папи Римського на міжнародній арені в конкретно-історичних умовах. В роботі застосовано біографічний метод дослідження за допомогою якого було проаналізовано інтелектуальний спадок очільника Апостольського Престолу і прослідковано його зв'язок з біографією автора, на основі чого зроблено висновок про етимологію поглядів Іоанна Павла ІІ на проблеми, що стосувалися життя РКЦ та світу сучасної йому епохи. Метод об'єктивності сприяв формуванню неупереджених суджень стосовно персоналії понтифіка. Принцип системності допоміг визначити місце Папи, як системоутворюючого елементу в структурі РКЦ, Святого Престолу та Держави Міста Ватикан. У рамках даного підходу був також використаний метод опосередкованого спостереження, який передбачає вивчення повідомлень ЗМІ на предмет інформації про наслідки діяльності Іоанна Павла ІІ. Загальнонаукові методи дослідження були використані при роботі з історіографічною та джерельною базою. Метод порівняння дозволив виокремити особливості гуманізму Кароля Войтили і визначити нові підходи, запропоновані ним, для реалізації мети понтифікату. Статистичний метод сприяв визначенню кількості католиків у світі загалом та в окремих частинах світу, кількості візитів Папи, кількості канонізованих та беатифікованих святих, кількості країн з якими Святий Престол налагодив дипломатичні стосунки в період 1978 - 2005 рр.

Системне поєднання різнопланових методів дозволяє прослідкувати результати діяльності Іоанна Павла ІІ в різних площинах - історичній, економічній, політичній, соціальній та теологічній.

Хронологічні межі роботи охоплюють 1978 - 2005 рр., тобто період понтифікату Іоанна Павла ІІ. Окремі події, висвітлені в дослідженні, виходять за межі заявлених хронологічних рамок, оскільки пов'язані з необхідністю акцентувати увагу на діяльності Войтили до інтронізації, або дозволяють прослідкувати наслідки понтифікату.

Наукова новизна роботи полягає, насамперед, у постановці проблеми, яка не виступала об'єктом окремого комплексного вивчення й системного висвітлення у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Здійснено порівняльний аналіз ряду праць, присвячених понтифікату К. Войтили, які належать науковцям з різними, подекуди опозиційними, точками зору на проблему. Прослідковано та виокремлено тенденції та вектори внутрішньо- та зовнішньоцерковної політики, які охопили світ після смерті Папи та склали гуманістичний спадок Іоанна Павла ІІ. Введено в широкий науковий обіг української історичної науки ряду оригінальних джерел, таких як матеріали Галузевого державного архіву МЗС України, особисті нотатки Іоанна Павла ІІ, книга-інтерв'ю першого секретаря понтифіка С. Дзівіча та ін.

В результаті дисертаційного дослідження також вперше:

– здійснено ґрунтовний аналіз наукової літератури, присвяченої понтифікату Іоанна Павла ІІ та основним характеристикам стану релігії у сучасному світі;

– виявлено, систематизовано й проаналізовано комплекс джерел, які характеризують основні вектори діяльності понтифіка та його вплив на протікання релігійних процесів у світі;

– досліджено основні етапи становлення особистості К. Войтили і формування його світоглядних принципів, які лягли в основу діяльності Папи Римського, спрямовану на гуманізацію суспільства;

– охарактеризовано засади внутрішнього функціонування РКЦ за понтифікату Іоанна Павла ІІ;

– розкрито особливості дипломатії Святого Престолу та Держави Міста Ватикан в період 1978 - 2005 рр.;

– висвітлено особливості взаємин України та Святого Престолу; вивчено основні наслідки та значення візиту Іоанна Павла ІІ до України

– проаналізовано гуманістичний спадок Іоанна Павла ІІ.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає, насамперед, у можливості їх використання в навчальному процесі у вищих навчальних закладах під час підготовки нормативних курсів історії країн Європи та Америки в новітній період, країнознавства, а також для розробки спеціальних курсів з історії світових релігій, історії Італії або Ватикану як допоміжний лекційний матеріал. Хоча дослідження виконане у історичній площині, беручи до уваги його міждисциплінарну близькість, можливе застосування результатів дисертаційного дослідження у більш широкому аспекті - теологічному, соціальному, філософському, політологічному.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки й матеріали дослідження обговорено на засіданнях кафедри всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та у доповідях на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях: студентська звітно-наукова конференція «Освіта та наука у вимірах ХХІ століття» (Київ, 2011), Всеукраїнській науковій конференції «Четверті всеукраїнські драгоманівські читання молодих істориків: актуальні проблеми вітчизняної та світової історії» (Київ, 2011), Науково-практичній конференції «Всесвітня історія очима українських істориків» (Київ, 2011), Міжнародній науковій конференції молодих учених «Дні науки історичного факультету - 2013» (Київ, 2013), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Гендерні дослідження в історичному вимірі» (Київ, 2013), Всеукраїнській науковій конференції «Україна в контексті європейської історії» (Тернопіль, 2014).

Публікації. Результати і матеріали дисертаційного дослідження відображено в 10 статтях: 5 фахових, у тому числі 4 - у вітчизняних фахових наукових виданнях, 1 - у закордонному виданні.

Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом та підпорядкована поставленій меті та реалізації основних завдань. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на дев'ять підрозділів, висновків і списку джерел та літератури, який налічує 357 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 228 сторінок, з них основний текст - 187 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається актуальність дослідження, визначається його зв'язок з науковими програмами, формулюється мета і завдання, обґрунтовуються хронологічні межі, характеризуються наукова новизна та практичне значення дисертації, наводяться відомості про апробацію роботи.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» проаналізовано стан наукової розробки досліджуваної проблеми та охарактеризовано джерела дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.1. «Понтифікат Папи Римського Іоанна Павла ІІ у зарубіжній та вітчизняній історіографії» розглянуто праці богословського, теологічного, політичного, історичного та соціального характеру, які висвітлюють події, що пов'язані з понтифікатом Іоанна Павла ІІ. Широкий пласт історіографічної літератури, використаної для дослідження, умовно поділено на дві групи. Перша група праць - загальнотеоретичні дослідження РКЦ, історії релігії, історії окремих держав та регіонів світу. Друга група праць - наукові видання, присвячені постаті Іоанна Павла ІІ, основним аспектам його діяльності. Враховуючи специфіку проблеми, важливим є поділ простудійованих праць в межах попередньо зазначених груп за географічним чинником, тобто виділення української, російської та західної історіографії. Регіон походження автора дослідження в складному питанні релігії відіграє важливу роль, оскільки соціокультурні умови, в яких відбувалося формування світогляду дослідника, суттєво впливають на його оцінку релігії загалом, католицизму і постаті Папи Римського зокрема.

Перша група літературних джерел представляє матеріали, які не акцентують уваги на постаті К. Войтили, однак висвітлюють події, які мали вплив на діяльність Папи, відбувалися за його безпосередньої участі чи стали результатом його активності.

Релігії та її сучасному стану присвячено значний науковий доробок західних вчених. Поштовхом до подібних досліджень стали роботи Ф. Фюре, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона. Філософ та економіст Ж. Корм розглядав актуальне питання взаємодії релігії та політики в контексті сучасних геополітичних процесів. Політик М. Олбрайт висвітлила взаємозв'язок релігії та політики на прикладі досвіду США. Польський вчений М. Трущинський вивчав історію катехізації північно-східних земель Польщі в період 1945 - 1989 рр. Соціолог релігії Х. Казанова розглядав зростання ролі релігійного чинника у житті світу. Соціальній доктрині Церкви присвячено роботу П. де Лобьє. Відносин католицизму та православ'я розглядали Е. Сутнер, Дж. Р. Роберсон і А. Тамборра. Суперечливі аспекти функціонування РКЦ розкрили Дж. Бері та Д. Ялоп.

Російська історіографія представлена роботами радянських вчених Й. Григулевича, Я. Минкявічюса, С. Лозинського та сучасних дослідників Т. Грачової, Т. Зонової, А. Радецької, Х. Чарті, С. Гінсбурга, С. Аверинцева. Особливістю радянських досліджень є критичне ставлення до діяльності РКЦ, яка ідентифікувалася з ідеологічно ворожим західним світом. Сучасні російські науковці в своїй більшості підтримують радянську традицію. Однак, окремі дослідники викривають консерватизм та замкнутість православ'я і відзначають позитивні тенденції у реформованому католицизмі.

Комплексний аналіз сучасної релігії не можливий без вивчення напрацювань вітчизняних дослідників. Науковий доробок В. Єленського присвячений феномену «повернення релігії» та особливостям релігійного життя сучасної України. Козлов В. розглядав дипломатію Святого Престолу у постбіполярній системі міжнародних відносин. Історії релігій в Україні присвячено посібник А. Колодного. С. Кияк дослідив український католицизм. Історіографію взаємин Ватикану і СРСР висвітлила Е. Бистрицька. О. Шуба здійснив політологічний аналіз ролі релігії в етнополітичному житті українців. Хоружий Г. зробив огляд історії Держави Міста Ватикан.

До другої групи літературних джерел відносяться праці, які висвітлюють біографію та різні аспекти діяльності Іоанна Павла ІІ.

Загалом, в своїй більшості, західні дослідники відрізняються поміркованим ставленням до постаті 264-го Папи Римського, що пояснюється секуляризацією західного світу та скандалами, які дескридитували РКЦ в останні роки понтифікату Папи. Виняток становлять дослідження поляків, які схильні ідеалізувати Іоанна Павла ІІ. Найґрунтовніші дослідження біографії Войтили здійснили Дж. Вейгель, Е. Стоуртон та Т. Шульц. Польські дослідники Т. Д. Лебьода та Г. Пшебинда навели тезу про місійне значення понтифікату К. Войтили та аналізують причини невдачі у налагодженні стосунків з РПЦ. Е. Дж. Ренеган-молодший, А. Марі та Г. Собєральський, А. Фросар, Т. Терліковський розглядають окремі засади діяльності видатного гуманіста.

Серед російських дослідників постать Іоанна Павла ІІ та його діяльність розглядали А. Булатова, С. Григорьєв, Л. Карімова, Н. Надєждін, Т. Строковська.

Проблематика понтифікату Іоанна Павла ІІ стала об'єктом дослідження низки українських вчених. А. Юраш став автором біографії Іоанна Павла ІІ в якій високо оцінив значення даного понтифікату для України. С. Віднянський та А. Мартинов розглядали постать Папи в контексті історії становлення ЄС. Особистість Іоанна Павла ІІ як приклад морального авторитету охарактеризував О. Підлуцький. Висвітлення миротворчої діяльності Святого Престолу в період 1978 - 2005 рр. містить науковий доробок В. Воссіної.

У підрозділі 1.2. «Джерельно-документальна база дослідження» проаналізовано джерела досліджуваної проблеми, які за характером та правовим критерієм можна умовно поділити на чотири групи: 1) доктринальні та нормативні документи РКЦ і Держави Міста Ватикан; 2) інтелектуальний спадок Іоанна Павла ІІ; 3) виступи, промови, звернення, листи, мемуари діячів РКЦ, УГКЦ та РПЦ; 4) документи дипломатичного характеру, які містять інформацію про цілі дипломатичної діяльності Ватикану та Святого Престолу.

Догматичні і нормативно-правові документи РКЦ, що відображають різні сторони внутрішньоцерковного життя Церкви, особливості внутрішніх взаємин, визначають права і обов'язки віруючих складають першу групу джерел дослідження. До них відносяться документи Другого Ватиканського Собору, Катехиза Католицької Церкви, Компедіум соціальної доктрини Церкви, Кодекс Канонічного права, «Основний закон Держави Міста Ватикан».

До другої групи джерел відносяться папські енцикліки, листи, звернення, книги («Особа і вчинок», «Любов і відповідальність», «Дар і таємниця», «Вставайте, ходімо», «Єдність в багатоманітності»), вірші, щоденник, заповіт.

Третю групу джерел представляють документи, опубліковані представниками РКЦ та підпорядкованих їй органів, діячами РПЦ та іншими релігійними і світськими лідерами. До них відносяться спогади С. Дзівіча та М. Мокшицького, напрацювання Ж. Л. Торана, В. Каспера, Н. Етеровичв та І. Юрковича, Й. Ратцингера, А. Содано. Відображення окремих аспектів функціонування РКЦ міститься у роботах А. Шептицького, митрополита Мінського і Слуцького Філарета, В. Соловйова, О. Меня, О. Солженіцина.

Документи дипломатичного характеру, що ілюструють особливості взаємин між Святим Престолом та країнами світу входять до четвертої групи джерел дисертаційного дослідження. Вони представлені Латеранськими угодами; угодами Святого Престолу з Державою Ізраїль та Організацією визволення Палестини. Матеріалами для вивчення відносин між Україною та Святим Престолом служить документація ГДА МЗС України та ноти про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Апостольською Столицею.

До вивчення в дисертації залучено ряд джерел, що вперше введені до наукового обігу в контексті вивчення гуманістичних засад діяльності Іоанна Павла ІІ в історичному ракурсі у вітчизняному науковому доробку.

У другому розділі «Основні етапи формування світоглядних принципів Кароля Юзефа Войтили (1920 - 1978 рр.)» з метою прослідкувати становлення гуманістичного світогляду К. Войтили розглядається його біографія до інтронізації у 1978 р.

У підрозділі 2.1. «Становлення світогляду Кароля Войтили до інгресу 1946 р.» проаналізовано основні віхи біографії майбутнього понтифіка з метою виокремити фактори, які впливали на формування його світобачення.

Ключові події біографії Войтили у період, який передував прийняттю ним духовного сану, розвивались на фоні бурхливої історії Польщі першої половини ХХ ст. Важливий вплив на світогляд Кароля в дитячі роки мало родинне виховання. В сім'ї шанувалися традиції, Войтила-старший ознайомлював сина з героїчним минулим нації. Ранні втрати матері та старшого брата сприяли зверненню підлітка до духовності. Війна та зло, спричинене нею, принесли Войтилі не лише безцінний життєвий досвід (участь у «Театрі захвату», допомога євреям, праця на заводі «Солвей»), а й сформулювали ряд позицій, які проявилися в понтифікаті Іоанна Павла ІІ. Це проповідування «культури миру», діалог з іудеями, переосмислення традиційного погляду на працю. Війна підштовхнула Войтилу до усвідомлення особливої місії священика у суспільстві.

У підрозділі 2.2. «Вплив суспільно-історичних обставин другої половини ХХ ст. на розробку гуманістичного вчення Кароля Войтили» названо та охарактеризовано основні етапи діяльності польського священника в період 1946 - 1978 рр.

Прийнявши в 1946 р. духовний сан, Войтила долучився до протистояння прорадянської влади і Костелу. Маючи в наставниках і соратниках визначних представників польського духівництва А. Сапєгу і С. Вишинського, та завдяки активній життєвій позиції, Кароль став однією з ключових фігур у цій конфронтації. Свідчення даного конфлікту переконало Войтилу в хибності атеїстичних ідеологій і необхідності боротьби з дегуманізацією світу.

Безцінний досвід був отриманий краківським єпископом завдяки участі в роботі Другого Ватиканського Собору. Важливою віхою діяльності Войтили у допапський період була активна участь у громадському житті. Тісний контакт з польським соціумом став невід'ємною частиною пастирської та викладацької роботи Кароля, що дозволило глибше дослідити потреби вірян. На особливу увагу заслуговує наукова сфера діяльності священика. Завдяки своїм інтелектуальним шуканням вчений ознайомився з працями Е. Гусерля, Ж. Марітена, П. Тейяра де Шардена - на основі їх вчення було вироблене оригінальне бачення гуманізму.

Слава послідовного борця з антигуманним комуністичним режимом та активна наукова та громадянська діяльність слугували зростанню особистого авторитету К. Войтили і гуртувала навколо нього однодумців. Войтила ніколи прямо не вступав у протистояння із соціалістичним режимом, однак його проповіді закликали до дій, які підривали основу тоталітарної ідеології. Він вважав, що будь-який насильницький режим тримається на підтримці, яка досягається шляхом залякування. Тому в подальшому гаслом його понтифікату став вислів «Не бійтеся!», який отримав широке ідейне навантаження. Найпростішим шляхом боротьби із злочинною владою він вважав необхідність позбавити її підтримки.

Гуманістичний світогляд Кароля Войтили значною мірою опирався на досвід його попередників - Іоанна ХХІІІ, Павла VI та Іоанна Павла І. У них він запозичив основні принципи та методи керівництва РКЦ, що сприяли її виходу з кризи та активної участі у житті світу другої пол. ХХ - поч. ХХІ ст.

У третьому розділі «Шляхи реалізації гуманістичної парадигми Папи Римського Іоанна Павла ІІ» розглядаються основні вектори внутрішньої та зовнішньої політики Римо-католицької Церкви, Святого Престолу та Держави Міста Ватикан за понтифікату Іоанна Павла ІІ.

У підрозділі 3.1. «Внутрішньоцерковна політика Іоанна Павла ІІ» розкрито особливості функціонування РКЦ та підконтрольних їй установ, охарактеризовано специфіку повноважень Папи Римського, як релігійного та світського лідера. Значна увага приділена заходам Іоанна Павла ІІ покликаним модернізувати Церкву з метою розширення векторів її діяльності.

Діяльність понтифіка в лоні РКЦ була окреслена оприлюдненою ним концепцією світового порядку, яка складається з восьми великих викликів сьогодення, які мають становити програму дій для урядів, людей доброї волі та віруючих: «1) захист святості людського життя за будь-яких обставин, особливо щодо викликів, які постали через генетичну маніпуляцію; 2) підтримка інституту сім'ї як базової одиниці суспільства; 3) ліквідація бідності шляхом підтримки зусиль, що сприяють розвитку, скороченню боргів та відкриттю міжнародної торгівлі; 4) повага у будь-яких ситуаціях до прав людини, особливо стосовно найбільш вразливих категорій населення: дітей, жінок та біженців; 5) роззброєння, скорочення продажу зброї бідним країнам та зміцнення миру після завершення збройного конфлікту; 6) боротьба проти найбільш поширених хвороб і забезпечення доступу бідним людям до невідкладної медичної допомоги та медикаментів першої необхідності; 7) захист навколишнього середовища та запобігання природним катастрофам; 8) неухильне застосування міжнародного права та конвенцій» John Paul II. Address to the Diplomatic Corps to the Holy See, 10 January 2002// Papal diplomacy: John Paul II and the culture of peace/ Bernard J. O'Connor. South Bend: St. Augustine's Press,2005. - P. 169 -172 .

Для реалізації заявлених завдань, першочергової уваги вимагало оновлення документальної бази Католицької Церкви. Як вчений-інтелектуал Іоанн Павло ІІ переглянув ряд застарілих постулатів РКЦ, які заважали її повноцінному функціонуванню в другій половині ХХ ст. Так, значна увага була приділена суперечностям між розумом та вірою, релігією та наукою, що відображено в енцикліці «Віра та розум» та низці виступів. Важливу роль для поширення поглядів Іоанна Павла ІІ мали ЗМІ, які давали можливості і засоби для реалізації гуманістичної місії, недоступні його попередникам.

Не зважаючи на загальні позитивні тенденції, започатковані Іоанном Павлом ІІ, цей понтифікат залишив по собі і ряд невирішених проблем, які шкодять авторитету Церкви і роблять її об'єктом нападок незгодних з офіційним курсом. Серед них: діяльність лефевристів, питання про целібат та рукоположення жінок у священицтво. Найбільшою проблемою є те, що офіційний курс Церкви піддають критиці не лише світські діячі та установи, а й окремі церковні особи, що загрожує єдності Церкви.

У підрозділі 3.2. «Основні вектори зовнішньої політики Святого Престолу та Держави Міста Ватикан за понтифікату Іоанна Павла ІІ» розглядаються основні механізми впровадження гуманістичних норм Іоанном Павлом ІІ у глобальному вимірі.

Під зовнішньою політикою Святого Престолу розуміються позацерковні зносини з метою впровадження в життя католицької концепції розвитку світу - відносини з державами, міжнародними організаціями, приватними особами та групами громадян. В даній сфері інтереси РКЦ представлені Святим Престолом та Державою Містом Ватикан, зовнішня політика яких спрямована на виявлення і прогнозування головних тенденцій та проблем розвитку сучасного світу, розробку адекватних підходів до їх розв'язання з урахуванням специфічних ресурсів їх впливу. Стурбованість Апостольської столиці викликають питання реалізації принципів гуманізму, а саме: страждання людей внаслідок військових конфліктів, тероризм, бідність, гострі прояви бездуховності, аморальності, несправедливості, жорсткості та насильства.

Вплив Ватикану на світову спільноту, внутрішню і зовнішню політику різних держав забезпечується наднаціональним характером Церкви, незаангажованістю дій на міжнародній арені, високим інтелектуальним потенціалом з залученням кращих фахівців багатьох країн, об'єктивністю оцінок і прогнозів процесів глобалізації, зацікавленістю пошуком шляхів справедливого розв'язання актуальних проблем сучасності.

Девальвація цінності людського життя змусила понтифіка вийти за межі виключно релігійного поля діяльності, залучивши на допомогу міжнародні організації, християнські та нехристиянські релігійні інститути, держави, юридичні та фізичні особи. Такі організації як ООН, ЄС, МАГАТЕ, ОБСЄ, Латинський Союз, ЛАД, ОАД, ОЗХЗ стали пріоритетними міжурядовими об'єднаннями з якими співпрацював Святий Престол в період 1978 - 2005 рр. У двосторонній дипломатії основними партнерами Апостольської столиці були США, Італія, Польща, Росія, країни Латинської Америки та Африки. Здійснюючи апостольське служіння, Іоанн Павло ІІ здійснив 103 пастирські візити до 129 держав світу. За його понтифікату, кількість країн з якими підтримував дипломатичні стосунки Святий Престол зросла з 85 до 174.

У підрозділі 3.3 «Гуманістична складова відносин України та Святого Престолу в період понтифікату Іоанна Павла ІІ» дається характеристика такому важливому компоненту внутрішньо- і зовнішньополітичної діяльності Іоанна Павла ІІ, як відносини з Україною.

Папа Римський є главою римо- та греко-католиків, які становлять значну частину українського населення. Як духовний лідер, він має вагомий вплив на формування громадянської позиції своєї пастви, а отже і на життя нашої держави, формуючи норми моральності та етики соціальних взаємин.

Здобуття незалежності Україною та встановлення дипломатичних відносин з Святим Престолом відбулося за понтифікату Іоанна Павла ІІ. Визнання України з боку Святого Престолу є важливою ознакою входження її в орбіту міжнародних взаємин. В сучасну історію української держави увійшов п'ятиденний візит Папи Римського 23 - 27 червня 2001 р., який став вагомим проявом втілення гуманістичних цілей понтифіка і засвідчив визнання України як європейської держави, без культури та історії якої не можлива реалізація ідеї єдності Європи. Візит сприяв покращенню іміджу держави та активізації інтересу до неї з боку світової громадськості. Наповнення паломництва, значущого не лише для України, а й для всього світу, мало на меті продемонструвати, що правильний шлях розвитку, пошуки правди і сенсу життя можна віднайти лише звернувшись до цінностей, закладених в християнстві, адже події ХХ ст. довели, що не може існувати істинного гуманізму без віри в Христа

У четвертому розділі «Гуманістичний спадок Іоанна Павла ІІ» розглядаються ті ініціативи Іоанна Павла ІІ, які продовжують реалізуватися та поглиблюватися, як в лоні РКЦ, так і в більш глобальному масштабі. Соціальна концепція католицизму, запропонована 264-м Папою Римським, екуменічний та міжрелігійний діалог є не лише складовою гуманістичної парадигми понтифіка, а являють собою важливе надбання людської цивілізації.

У підрозділі 4.1. «Нові підходи до вирішення актуальних проблем сучасного суспільства» розглядаються основні складові соціальної концепції світового розвитку, що лежала в основі дій РКЦ впродовж 1978 - 2005 рр.

Запропонована Іоанном Павлом ІІ соціальна концепція Католицької Церкви передбачає підпорядкування навколишньої дійсності потребам індивіда. Людина, в баченні Войтили, являє собою носія трансцендентної таємниці і, будучи створеною за образом Божим, володіє основоположними правами від моменту зачаття. На відміну від своїх попередників Іоанн Павло ІІ не обмежився католицьким простором в процесі втілення в життя соціальної доктрини РКЦ. Для її реалізації були залучені провідні світські та духовні лідери світу. Розходження між світською та релігійною концепціями соціального розвитку спричинили дискусії про моральність таких явищ, як аборт, евтаназія, використання контрацептивів, схвалення одностатевих шлюбів. Попри наявність подібних протиріч, соціальна доктрина РКЦ, сформована за понтифікату Іоанна Павла ІІ, отримала широке визнання, стала важливим гуманістичним здобутком людства та являє собою програму дій на майбутнє.

У підрозділі 4.2. «Екуменічний та міжрелігійний діалоги як шляхи реалізації гуманістичних цілей Іоанна Павла ІІ» розглядаються діяльність понтифіка, спрямована на досягнення єдності з християнськими церквами, а також налагодження взаємин з нехристиянськими релігіями.

Маючи на меті інтеграцію гуманістичних ідеалів у різні сфери життя людства, понтифік розумів, що для досягнення цього завдання необхідна консолідація зусиль провідних духовних лідерів світу. Тому значна увага приділялася реалізації настанов Ватикану ІІ, зокрема Декрету про екуменізм та Декларації про ставлення Церкви до нехристиянських релігій.

Послідовна екуменічна політика дала можливість привернути увагу до закладених у християнство гуманістичних цінностей, які є значно ширшими і глибокими ніж світські людинолюбчі ідеали. Разом з тим, екуменізм дозволив запропонувати християнство в якості духовної основи для Європи з її активними інтеграційними процесами. За понтифікату Іоанна Павла ІІ в контексті екуменічного діалогу було стабілізовано відносини з провідними християнськими конфесіями та об'єднаннями. Зокрема, особлива увага приділялася діалогу з англіканцями, лютеранами, православними. Попри значні зусилля, не можна назвати вдалими екуменічні старання РКЦ стосовно РПЦ.

Взаємопроникнення різних культур, активізація глобалізаційних процесів вимогою часу поставили необхідність виховання релігійної толерантності, запобігання расової дискримінації. В цьому контексті актуальним став міжрелігійний діалог. Здійснивши безпрецедентні кроки в історії Церкви, Папі вдалося досягти взаєморозуміння з іудеями, мусульманами, буддистами та іншими віросповіданнями. Тріумфом цих заходів стали зустрічі в Асизі, які продемонстрували готовність представників різних релігій об'єднатися задля досягнення спільної мети - пропаганди та реалізації гуманістичних принципів.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження та викладено основні положення, які виносяться на захист:

1. У результаті аналізу історіографічної бази понтифікату Іоанна Павла ІІ, з'ясовано, що визначена проблема недостатньо досліджена, а наявні вітчизняні та зарубіжні наукові здобутки в переважній більшості відображають лише її окремі складові.

2. Джерельна база дослідження є досить різноплановою та чисельною, що дає змогу достатньо повно і об'єктивно дослідити основні напрями діяльності Іоанна Павла ІІ з метою реалізації гуманістичних цілей. Враховуючи проблематику дисертаційного дослідження, особлива увага приділялася матеріалам, які становлять інтелектуальну спадщину Іоанна Павла ІІ.

3. Оскільки понтифікат Іоанна Павла ІІ був присвячений прагненням реалізувати власну концепцію світового порядку, розроблену на основі індивідуального світобачення, біографія понтифіка заслуговує на окрему увагу. Аналіз ключових подій життя К. Войтили до інтронізації дозволяє стверджувати, що на формування його особистості значний вплив справили такі чинники: релігійна ситуація в Польщі; родинне виховання; досвід, здобутий під час Другої світової війни; спілкування з такими визначними особами як Я. Тирановський, А. Сапєга, С. Вишинський; участь в Другому Ватиканському Соборі; протистояння Костелу і прорадянської влади в Польщі другої пол. ХХ ст.; діяльність попередників на папському. В роботі доведено, що на окрему увагу заслуговують інтелектуальні рефлексії Войтили в зазначений період, які долучили його до вивчення спадку провідних світських та релігійних гуманістів. Діяльність та знакові роботи допапського періоду - «Любов та відповідальність» та «Особа і вчинок» засвідчили внутрішню готовність Войтили до реалізації власної гуманістичної парадигми.

4. Завдання, які поставив Іоанн Павло ІІ для свого понтифікату вимагали внутрішньої підготовки РКЦ для їх успішного виконання. З цією метою було оновлено документальну базу католицизму, реформовано структуру римської курії (затверджена конституцією «Pastor bonus» (1988 р.) та motu proprio «Lusti iudicis» (1988 р.) і «Nil primo anniversario» (1989 р.). В роботі доведено, що діяльність Іоанна Павла ІІ зробила Церкву провідною релігійною організацією світу, яка взяла на себе обов'язок запобігти дегуманізації людства. Понтифікат Іоанна Павла ІІ залишив низку невирішені проблеми, які підривають авторитет Церкви. Серед них - питання про целібат та рукоположення жінок у священництво.

5. Боротьба за мир, намагання упередити чи припинити збройні конфлікти, запобігти дискримінації та експлуатації, прагнення соціальної справедливості сприяли співпраці Апостольської Столиці з міжнародними організаціями (ООН, ОБСЄ, ЄС, РЄ, МАГАТЕ та ін.) та державами (країнами Латинської Америки, Африки, США, Італією, Польщею, Росією).

6. У дисертації зазначається, що беззаперечної ваги набули стосунки з Державою Містом Ватикан за понтифікату Іоанна Павла ІІ для України. Хоча наша держава має давню традицію взаємин із західною християнською церквою, встановлення офіційних відносин відбулося лише в 1992 р. Країна із культурою, сформованої на перетині католицької та православної християнських традицій представляє інтерес для Ватикану, як приклад екуменічної традиції і місток для налагодження стосунків з православ'ям. Візит Іоанна Павла ІІ до України у 2001 р. сприяв піднесенню духовного життя українському народу, усвідомленню соціумом вагомості вчення, яке проповідував понтифік та дозволив оцінити масштаби його особистості в історії. Окрім іншого, візит мав політичні наслідки - символізував визнання величі культурного багатства українського народу з боку провідного релігійного авторитету світу, сприяв активізації інтересу світової спільноти до молодої демократичної держави.

7. Бачення людини у світі Іоанном Павлом ІІ стало основою нової соціальної доктрини Католицької Церкви. Приділяючи соціальним питанням першочергову увагу, Войтила переглянув низку усталених поглядів з метою адаптації вчення Церкви до реалій ХХ ст. В центр зусиль РКЦ і підконтрольних їй інститутів було поставлено права людини. Якщо світська концепція спрямована на захист цих прав, то Святий Престол акцентує увагу на тому, що вони є дані Богом і тому невід'ємні від людської істоти. В роботі розкрита унікальність позиції Іоанна Павла ІІ в даному питанні, яка полягає в піднесенні соціальної концепції та її реалізації до першочергових завдань РКЦ і залучення для досягнення цієї мети методів, традиційно не характерних для релігійного лідера. Однак, попри широке коло соціальних питань, вирішенню яких приділяв увагу Іоанн Павло ІІ, дискусійною до цих пір залишається його позиція стосовно використання протизаплідних засобів, абортів, евтаназії, одностатевих шлюбів. Разом з тим, наполеглива боротьба з бідністю, різними формами експлуатації та дискримінації, наявність досвіду і авторитету для розробки шляхів вирішення ключових проблем людства, зробили соціальну доктрину католицизму одним з найвагоміших напрацювань, залишених Іоанном Павлом ІІ для реалізації прийдешнім поколінням.

8. Поставивши за мету понтифікату захист гідності людини і всіх форм людського життя, Іоанн Павло ІІ значну увагу приділяв Декрету про екуменізм та Декларації про ставлення Церкви до нехристиянських релігій - документам Ватикану ІІ. Цілями екуменічного та міжрелігійного діалогів є намагання об'єднати зусилля релігійних лідерів світу з метою упередження та вирішення глобальних проблем сучасного світу, пропаганди моральності у всіх сферах життя людства: протистояння різним формам дискримінації, експлуатації, боротьба з голодом, бідністю, збереження миру.

9. Реалізуючи екуменічні настанови Ватикану ІІ Святому Престолу в період 1978 - 2005 рр. вдалося налагодити відносини з Православною Церквою, Англіканською та протестантськими церквами, а також численними християнськими організаціями. Негативним моментом в реалізації екуменічного діалогу для Папи-поляка були відносини з РПЦ.

10. Насамкінець, в роботі підкреслюється, що зважаючи на глобалізаційні процеси, які охопили не лише Європу, а й увесь світ, незаперечною актуальністю вирізняються відносини з нехристиянськими релігіями. Для сучасного світу характерне взаємопроникнення різних культур і висока мобільність населення, тому необхідністю стає потреба виховання толерантності та поваги між різними віросповіданнями. Разом з тим, консолідація релігійних лідерів необхідна для боротьби з релігійним тероризмом та війнами в ім'я Бога. Тому значні зусилля Іоанна Павла ІІ поклав на налагодження взаємин з іудеями, мусульманами, буддистами та іншими релігійними громадами світу. Подекуди, намагання реалізувати міжрелігійний діалог, потребував від Папи Римського мобілізацію своїх можливостей не лише як релігійного лідера, а й як визнаного політичного авторитету.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

гуманістичний папа римський іоанн

1. Бутенко Я. М. Відносини України та міста-держави Ватикан в контексті євроінтеграції (1992 - 2011) /Я. М. Бутенко//Вісник Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України. - К., 2013. Вип.1. - С. 106 - 112.

2. Бутенко Я. Роль міжрелігійного та екуменічного діалогів у сучасних міжнародних процесах за понтифікату Кароля Войтили (1978 - 2005)/ Я. Бутенко//Наукові записки тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2013. - Вип. 2. - Ч.2. - С. 171 - 176.

3. Бутенко Я. М. Роль польського костелу у формуванні гуманістичних принципів Кароля Войтили (1945 - 1978) /Я. М. Бутенко//Гілея: Науковий вісник. Збірник наукових праць. - К.: ВІР УАН, 2013. - Вип.78(№11). - С. 119 - 121.

4. Бутенко Я. М. Вплив рішень Другого Ватиканського Собору (1962 - 1965) на діяльність Папи Римського Іоанна Павла ІІ (1978 - 2005)/Я. М. Бутенко// Наукові записки Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія/ За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. - Вип. 1. - Ч. 3. - С. 83 - 87

5. Бутенко Я. Основные аспекты отношений Ватикана и России во время понтификата Иоанна Павла ІІ/Я. Бутенко// Журнал Genesis: Исторические исследования [Электронная версия]. - Вып.1. - 2014. - Режим доступу: http://e-notabene.ru/hr/article_10230.html

Праці апробаційного характеру

6. Бутенко Я. М. Внесок Іоанна Павла ІІ у падіння тоталітарного режиму у Східній Європі/ Я. М. Бутенко// «Освіта та наука у вимірах ХХІ століття»: матеріали студентської звітно-наукової конференції 19 - 20 квітня 2011 року. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. - С. 80 - 81.

7. Бутенко Я. М. Формування гуманістичного світогляду Кароля Войтили в період і після Другої світової війни/ Я. М. Бутенко/«Друга світова війна (1939 - 1945рр.): сучасні погляди та інтерпритації»: збірник наукових статей Четвертих всеукраїнських драгоманівських читань молодих істориків К., 2011. - С. 394 - 403.

8. Бутенко Я. М. Роль християнства у європейських інтеграційних процесах /Я. М. Бутенко/ «Всесвітня історія очима українських істориків »: збірник наукових статей учасників конференції. - К.:2012. - С. 190 - 197.

9. Бутенко Я. Відносини України та міста-держави Ватикан в контексті євроінтеграції (1992 - 2011)/Я. Бутенко//Дні науки історичного факультету: Матеріали VI міжнародної наукової конференції молодих вчених. Випуск VI. - ч. 4. - К., 2013. - С. 6 - 7.

10. Бутенко Я. Гуманістична роль християнства у євроінтеграційному виборі України /Я. Бутенко // Матеріали всеукраїнської наукової конференції «Україна в контексті європейської історії». - Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. - С. 269 - 276

Размещено на Allbest.ru