Правовий статус УРСР за проектами союзного договору (листопад 1990 - серпень 1991 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий статус УРСР за проектами союзного договору (листопад 1990 - серпень 1991 р.р.)

Актуальність теми. Декларація про державний суверенітет України передбачала, що її принципи «використовуються для укладання Союзного дого-вору». Аналіз проектів останнього, створених зара-ди збереження СРСР, доводить про їх несумісність із принципами декларацій союзних республік, що під-тверджує еволюція правового статусу Української РСР в усіх проектах нового Союзного договору.

Окремі питання проектів нового Союзного до-говору висвітлювалися у працях багатьох науковців. Так, у своїх працях Н.П. Барановська, В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський, Т.В. Орлова розглядали проекти Союзного договору як складову одного з етапів роз-витку України та інших колишніх союзних республік на шляху до незалежності. Зокрема, Т.І. Батенко ви-вчав Союзний договір через призму діяльності керів-ників союзних республік. У свою чергу В.Б. Скомо- ровський здійснював історико-правове дослідження утворення та ліквідації СРСР, особливу увагу науко-вець приділив «новоогарьовському процесу», який був одним із останніх етапів розпаду союзної дер-жави. Однак у роботах названих науковців відсутній розширений аналіз саме правового статусу союзних республік, зокрема Української РСР, за проектами Союзного договору.

Метою дослідження є історико-правовий аналіз проектів нового Союзного договору та правового статусу Української РСР за цими документами.

Виклад основного матеріалу. Прийняття союз-ними республіками Декларацій про суверенітет, як покажуть наступні дії, поклало початок безповорот-ному розпаду СРСР. Проте наприкінці 80-х - почат-ку 90-х р.р. ХХ століття керівництво КПРС все ще намагалося зупинити цей процес, пішовши на по-ступки суб'єктам Союзу у розширенні їх сувереніте-ту, повноважень, трансформувавши його в оновлену, більш демократичну федерацію, і все це заради збе-реження СРСР. Тому 1 жовтня 1990 р. Верховна Рада СРСР своєю постановою передбачала підготовку но-вого Союзного договору [1].

Новий Союзний договір готувався під контр-олем союзного центру та його проекти публікува-лися у союзних газетах. Так, 24 листопада 1990 р. був опублікований перший проект нового Союзного договору [2]. У преамбулі союзні республіки-учас- ники Договору визначалися як суверенні республіки. Назва союзної держави зазнала змін, передбачалося, що утворення буде йменуватися Союз Суверенних Радянських Республік. Цей документ складений у кращих традиціях радянського конституційного пра-ва, яке обмежувалося лише демагогічними гаслами [3, с. 161]. Перший проект Союзного договору хоча й був спробою завуалювати справжні наміри у роз-витку відносин центру із союзними республіками, проте більшість його положень вказувала на спробу союзного центру втримати владу. За цим проектом ССРР був договірною, асиметричною федерацією. Було чітко окреслено коло повноважень Союзу СРР. Зокрема, повноваження у сфері захисту сувереніте-ту та територіальної цілісності Союзу, міжнародних відносин, організації та керівництва Збройними Си-лами, фінансової, кредитної та грошової політики були віднесені до компетенції Союзу СРР. Більш того, передбачалося верховенство союзного законодав-ства над республіканським. Договір не передбачав право республік-учасниць на вихід зі складу Союзу. союзний договір правовий республіка

Метою нового Союзного договору було збереження єдності республік та утримання через «оновлений Союз» влади в країні [4, с. 78]. Цей проект Союзно-го договору було складено без участі представників республік, а Союз СРР наділявся надзвичайно широ-кими повноваженнями, внаслідок чого проголоше-ний суверенітет республік ставав правовою фікцією. Тому статус Української РСР за проектом Союзного договору у редакції кінця листопада 1990 р. хоч і мав значні зміни у порівнянні з Договором 1922 р., проте положення щодо союзного центру робили ці зміни лише «політичною грою» для утримання Союзу РСР.

У Верховній Раді Української РСР розгорнулася дискусія навколо положень Союзного договору. Чле-ни постійної комісії з питань державного сувереніте-ту, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин висловлювалися в цілому за проект, хоча й визнавали, що він суперечить уже схваленим законам [5, с. 533]. По суті, за положеннями проекту Союзного договору реальна влада зберігалася за центром, саме тому цей проект не підтримали й інші республіки [6, с. 59].

На грудневому Пленумі ЦК КПРС було зазначе-но, що в цілому проект знайшов підтримку в союз-них республіках, що є основою для вироблення по-вноцінного документа, який відповідав би інтересам усіх радянських республік [7, с. 2]. Пленумом ЦК КПРС було прийнято постанову «О концепции со-юзного договора и задачах партийных организаций» [8, с. 1], в якій заперечувалися прямі міжреспублі-канські зв'язки на двосторонній та багатосторонній основі як протиставлення ідеї Союзного договору, тобто було виказано негативне ставлення з боку ко-муністичної партії до самої ідеї самостійності со-юзних республік у вирішенні міжреспубліканських питань, оминаючи союзний центр.

Пізніше 25 грудня 1990 р. IV з'їзд народних депу-татів СРСР прийняв постанову «Об общей концеп-ции нового Союзного договора и порядке его заклю-чения» [9], в якій народні депутати висловлювалися за збереження цілісності СРСР та її назви і перетво-рення Радянського Союзу на «добровільний рівно-правний союз суверенних республік - демократичну федеративну державу».

Наступним кроком було прийняття 16 січня 1991 р. Верховною Радою СРСР постанови «Об организа-ции и мерах по обеспечению проведения референ-дума СССР по вопросу о сохранении Союза Совет-ских Социалистических Республик» [10], якою на 17 березня 1991 р. призначався референдум на всій території СРСР щодо питання про збереження Со-юзу РСР як федерації рівноправних республік.

За декілька днів до всесоюзного референдуму 9 березня 1991 р. було оприлюднено другий проект Договору [11, с. 3-4]. Союзний центр розраховував, що ствердна відповідь на референдумі дасть підста-ви вважати голосування на ньому підтримкою саме цього проекту Договору. Проектом нового Договору називався Договір про Союз суверенних республік. У преамбулі Договору зазначалося, що суверенні рес-публіки укладають цей договір, виходячи з проголо-шених республіками декларацій про державний суве-ренітет. На наш погляд, останню тезу можна вважати важливою поправкою, оскільки в першому проекті ніякого посилання на прийняті декларації не було, що підтверджувало не визнання та не підтримку союзним центром республіканських декларацій про державний суверенітет. Проте у ситуації, що склалася в державі - відмова офіційної влади Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Молдови та Вірменії від проведення всесоюзного ре-ферендуму 17 березня 1991 р. [12, с. 211], наростаюча загроза остаточного розпаду СРСР, продовжувати не-визнання декларацій було неможливо.

Другий проект нового Союзного договору перед-бачав перетворення СРСР на Союз суверенних рес-публік - симетричну, договірну, «м'яку» федерацію. Суттєво було розширено повноваження союзних республік: можливість безпосередньої участі у між-народних відносинах, право виходу республіки зі складу Союзу, переведення у спільну компетенцію республік та Союзу питання зовнішньоекономічної діяльності, державної безпеки, воєнної, кредитної, фінансової, податкової та цінової політик тощо. Вже на офіційному рівні визнавалися декларації союзних республік. Проте міжнародна діяльність республік мала обмеження, звужувалися права республік у Ка-бінеті Міністрів СРСР та зберігалося верховенство союзного законодавства. Російська мова залишала-ся офіційною мовою Союзу, що було несумісним із національним суверенітетом союзних республік, за-кріпленого у їх деклараціях. Правовий статус Укра-їнської РСР за березневим проектом Союзного до-говору значно розширювався, до сфери повноважень були віднесені питання, які до цього вважалися ви-ключною компетенцією Союзу, однак не всі поло-ження Декларації про державний суверенітет Укра-їни знайшли своє втілення у нормах цього проекту.

Як і передбачалося, 17 березня 1991 р. пройшов всесоюзний референдум. За результатами голосу-вання в усіх республіках, де офіційна влада провела його, більшість проголосувала за збереження СРСР: на поставлене питання «Чи вважаєте Ви необхід-ним збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій будуть повною мірою гарантуватися права та свободи лю-дини будь-якої нації'?», «так» відповіли 76,4%, «ні» - 21,7% громадян, які взяли участь у референдумі. Проте найбільшу підтримку радянського майбут-нього було продемонстровано у середньоазіатських республіках та у Казахстані [13, с. 2]. В Українській РСР на питання союзного бюлетеня «так» відпові-ли 70,16%, «ні» - 27,99%, а на питання республікан-ського бюлетеня «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?», «так» відповіли 80,17%, «ні» - 17,97% [14]. Отже, більшість громадян Української РСР, хоча й висловилася за збереження Союзу, проте саме на засадах Декларації про державний суверенітет України, що свідчило про пробудження національної самосвідомості у громадян Української РСР та намір продовжувати розвивати державу у напрямі утвер-дження державного, народного та національного су-веренітету, побудови демократичного суспільства та правової держави.

Після 17 березня було розпочато активну роботу над проектами Союзного договору. В Українській РСР ще в березні схвалено склад Комісії Верховної Ради Української РСР з питань Союзного договору та затверджено групу наукових експертів із питань Союзного договору [15], яким доручалося підго-тувати пропозиції до цього документа. Під час об-говорення деякі представники республік висували ідею про можливість створення Союзу на конфеде-ративних засадах. їх опоненти вказували на те, що це може призвести до різкого послаблення могутності держави, оскільки при конфедерації союзна держа-ва не володітиме необхідним суверенітетом і по-збавиться багатьох атрибутів державності. У якості нової гарантії суверенності суб'єктів Союзу пропо-нували принцип, за яким повноваження Союзу РСР, передбачені Договором і включені в Конституцію СРСР, не можуть бути розширені без загальної згоди учасників Договору [16, с. 214].

Третій проект Союзного договору був оприлюд-нений 28 червня 1991 р. [17]. Його було названо «Договір про Союз суверенних держав». Цей про-ект Договору підготовлено за участю представників республік. У преамбулі цього проекту Договору за-значалося, що держави-учасниці Договору виходять із проголошених ними державних суверенітетів та виконують волю народу щодо збереження та онов-лення Союзу, що була виражена на референдумі 17 березня 1991 р., тобто підсумки референдуму, який проігнорували шість республік, були викорис-тані як аргумент для союзних республік на користь підписання нового Союзного договору.

За червневим проектом Договору Союз Радян-ських Суверенних Республік був суверенною феде-ративною демократичною державою із рівноправни-ми республіками, яким було надано право виходу з Союзу РСР. Справжнім досягненням цього проекту було розширення повноважень Ради Республік у Верховній Раді СРСР та надання права республікам самостійно визначати свою державну мову в межах республіки. Повноваження республік визначалися за залишковим принципом: тобто те, що не належало до виключного відання Союзу та до спільного віда-ння Союзу та республік, було віднесено до компетен-ції республік. До повноважень Союзу були передані найбільш важливі питання державного управління, а саме: захист суверенітету та визначення кордонів СРСР, визначення зовнішньополітичної та зовніш-ньоекономічної політики Союзу, та координація від-повідною політикою республік, керівництво Зброй-ними Силами та іншими військами Союзу, питання державної безпеки. Безперечно, перелік спільних повноважень Союзу та республік був достатньо ши-рокий, проте питання, які залишалися для виключ-ного відання республік, були нечисленними та не на-стільки важливими. Так само залишалися принцип верховенства союзного законодавства над республі-канським та російська мова як офіційна мова Союзу. Таким чином, союзне керівництво реально не визна-вало ані державного, ані національного суверенітету союзних республік.

Повноваження Української РСР за цим проектом порівняно з Конституцією СРСР 1977 р. розширюва-лися, оскільки вона визнавалася суверенною респу-блікою із низкою повноважень, які республіка могла виконувати спільно із союзним центром, проте пи-тання, що входили до сфери виключного відання Со-юзу, не давали можливості Українській РСР утвер-джувати реальний державний суверенітет. Саме тому Верховна Рада Української РСР 27 червня 1991 р. прийняла постанову «Про проект Договору про Союз суверенних держав, представлений Президен-том СРСР» [18], яким доручала робочій групі, утво-реній Президією Верховної Ради Української РСР, до 15 вересня 1991 р. узагальнити підготовлені постій-ними комісіями Верховної Ради, Кабінетом Міні-стрів, Академією наук Української РСР та висловле-ні народними депутатами пропозиції і зауваження до проекту Договору, тобто фактично Українська РСР відкладала розгляд питання щодо підписання нового Союзного договору на середину вересня 1991 р.

Проект Договору про Союз суверенних держав

12 липня був в основному підтриманий Верховною Радою СРСР [19]. Остаточний текст Договору опри-люднено 16 серпня 1991 р. [20]. Відповідно до його положень державу було перейменовано у Союз Радянських Суверенних Республік. Союз РСР за-лишався договірною, симетричною федерацією із правом сецесії. Республіки визнавалися суверенни-ми державами з усією повнотою політичної влади на своїй території та мали право самостійно визна-чати свій національно-державний та адміністратив-но-територіальний устрій, систему органів влади та управління. Російська мова переставала бути офі-ційною мовою Союзу - відтепер вона визначалася як мова міжнаціонального спілкування, чим урешті- решт національний суверенітет республік був визна-ний союзним центром.

Остаточний варіант Союзного договору був до-статньо «поблажливим» до республік у порівнянні

13 конституційними актами, які діяли на той момент. Однак залишилися певні неузгодженості у цьому про-екті Договору. По-перше, це стосувалося принципу залишкових повноважень республік, що аж ніяк не сприяло утвердженню суверенітету республік, а на-впаки, свідчило про верховенство Союзу над респу-бліками. Такий розподіл повноважень міг призвести в майбутньому до узурпації Союзом повноважень республік. По-друге, спільні повноваження Союзу та республік унеможливлювали здійснення республі-канської грошової, кредитної, податкової та страхової політики, утворення власної економіки, а також здій-снення самостійної соціальної політики. Це вело б до того, що республіки не контролювали б політичну, економічну та військову ситуацію на їх територіях. По-третє, не вирішувалося питання міжнародної ді-яльності республік, а саме, право республік на вступ в ООН, відкриття власних посольств. По-четверте, не визначеним був і правовий статус шести республік, які відмовилися брати участь у референдумі та підпи-сувати новий Союзний договір. По-п'яте, процедура поетапного підписання Договору могла призвести до того, що в один і той же час існували б дві держави на одній території із різними кордонами та законо-давством, тобто союзне керівництво хоча й посту-пилося деякими важливими повноваженнями, проте єдині кордони держави, єдиний виборний Президент, Кабінет Міністрів та Верховна Рада Союзу, а також федеральне законодавство об'єктивно призводили до неможливості самостійності союзних республік.

Умови нового Союзного договору, який пропо-нувався Україні для підписання, аж ніяк не перед-бачали самостійності. Більш того, серпневий (1991 р.) путч, утворення так званого Державного комітету з надзвичайного стану, взагалі поставили під загрозу саму ймовірність будь-яких свобод [5, с. 533]. Саме тому 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила незалежність України, а постано-вою Президії Верховної Ради Української РСР від 30 серпня 1991 р. [21] було скасовано постанову «Про проект Договору Союзу суверенних держав, пред-ставлений Президентом СРСР», яким перенесення підписання Договору на середину вересня відміне-но. Тим самим Україна остаточно визначилася з кур-сом і вибором свого майбутнього розвитку, обравши незалежність та демократію.

Висновки. Проекти Союзного договору передба-чали різний правовий статус Української РСР: у пер-шому проекті статус республіки мало чим відрізнявся від наявного на той момент, другий, третій та четвер-тий проекти значно розширювали правовий статус Української РСР у складі Союзу. Декларації про дер-жавний суверенітет України та інших союзних респу-блік закріпили таку програму і стратегію розвитку їх суверенних прав, які виключали збереження команд-но-адміністративної системи, партійно-радянської номенклатури й законодавчих обмежень демократи-зації суспільства, переходу до ринкових економіч-них відносин. Небезпека повернення або збереження тоталітарної радянської системи підштовхнула ряд радянських республік на вихід зі складу СРСР, що фактично започаткувало його розпад, а для інших союзних республік, які брали участь у розробці Со-юзного договору, ця небезпека бачилася у будь-якій статті Договору, де йшлося про верховенство Союзу, його повноважень. Спробою державного перевороту партійно-радянське керівництво продемонструвало загрозу збереження і реставрування СРСР зразка 80-х р.р., а можливо, й більш ранішньої моделі. Ця недо-луга спроба й була розцінена, як «смертельна небез-пека» для України, і призвела до «Акту проголошення незалежності України».

Еволюція правового статусу Української РСР за проектами Союзного договору, доля самого Догово-ру підтверджують неможливість, марність намагань демократичної трансформації СРСР, історичну зако-номірність його розпаду. Нині, через чверть століття, правонаступниця СРСР - РФ з її путінським режи-мом та своєю агресією проти України грубо порушує її державний суверенітет.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про хід консультацій і розроблення концепції нового Союзного договору: постанова Верховної Ради СРСР від 1 жовтня 1990 р. № 1691-І // Від. з'їзду нар. деп. і Верх. Ради СРСР - 1990. - № 41. - ст. 815.

2. Проект «Союзный договор» // Правда. - 1990. - 24 ноября (№ 328 (26411). - 3 с.

3. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / Н.П. Барановська, В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський та ін. / за ред. В.М. Литвина. - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2001. - 704 с.

4. Батенко Т.І. Королі СНД: портрети дванадцяти президентів (тенденції та закономірності розвитку в пострадянському просторі) / Т.І. Батенко. - Львів : Кальварія, 2000. - 216 с.

5. Уряди України у ХХ ст. : наук.-докум. вид. / голова ред. ради А.К. Кінах. - Київ : Наук. думка, 2001. - 606 с.

6. Орлова Т.В. Історія нових незалежних держав: Postsovieticum: навч. посіб. / Т.В. Орлова. - К.: Знання, 2010. - 487 с.

7. За обновление нашего союзного государства. Выступление М.С. Горбачева на Пленуме ЦК КПСС 10 декабря

1990 г. // Правда. - 1990. - 11 декабря (№ 345 (26428). - С. 1-2.

8. О концепции Союзного договора и задачах партийных организаций: постановление Пленума ЦК КПСС от 11 дека-бря 1990 г. // Правда. - 1990. - 11 декабря (№ 348 (26431). - 1 с.

9. Об общей концепции нового Союзного договора и порядке его заключения: постановление съезда народных депу-татов СССР от 25.12.1990 № 1858-І // Вед. Верх. Совета СССР - 1991. - № 1. - ст. 2.

10. Об организации и мерах по обеспечению проведения референдума СССР по вопросу о сохранении Союза Совет-ских Социалистических Республик: постановление Верховного Совета СССР от 16.01.1991 № 1910-І // Вед. Верх. Совета СССР - 1991. - № 4. - ст. 87.

11. Проект «Договор о Союзе суверенных республик» // Правда. - 1991. - 9 марта (№ 59 (26507). - С. 3-4.

12. Скоморовський В.Б. Створення і ліквідація СРСР: історико-правове дослідження : дис. ... д-ра. юрид. наук : 12.00.01 / В.Б. Скоморовський; М-во освіти і науки / Відкритий міжнар. ун-т розвитку людини «Україна»; наук. конс. О.Н. Ярмиш - Київ: [б. в.], 2015. - 418 с.

13. Об итогах референдума СССР, состоявшегося 17 марта 1991 г. Сообщение Центральной комиссии референдума СССР // Правда. - 1991. - 28 марта (№ 75 (26523). - С. 1-2.

14. Повідомлення Центральної республіканської комісії референдуму СРСР про результати голосування (референду-му СРСР) по Українській РСР 17 березня 1991 року // Від. Верх. Ради Української рСр - 1991. - № 14.

15. Про склад Комісії Верховної Ради Української РСр з питань Союзного договору: постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 18 березня 1991 р. № 841-ХІІ // Від. Верх. Ради Української РСР - 1991. - № 15. - ст. 179.

16. Скоморовський В.Б. Історико-правова характеристика створення і ліквідації СРСР : монографія / В.Б. Скоромов- ський. - Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2014. - 410 с.

17. Проект «Договор о Союзе суверенных государств» // Правда. - 1991. - 28 июня (№ 154 (26602). - 3 с.

18. Про проект Договору про Союз суверенних держав, представлений Президентом СРСР Постанова Верховної Ради Української РСР від 27 червня 1991 р. № 1272-Хіі // Від. Верх. Ради Української РСР - 1991. - № 32. - ст. 429.

19. Про проект Договору про союз суверенних держав: постанова Верховної Ради СРСР від 12 липня 1991 р. № 2335-І // Від. з'їзду нар. деп. СРСР і Верх. Ради СРСР - 1991. - № 29. - ст. 853.

20. Договор о Союзе суверенных государств // Правда. - 1991. - 16 августа (№ 196 (26644). - 2 с.

21. Про проект Договору про Союз суверенних держав: постанова Президії Верховної Ради України від 30 серпня

1991 р. № 1457-Хіі // Від. Верх. Ради України. - 1991. - № 44. - ст. 585.

Размещено на Allbest.ru