Проблеми військово-медичної освіти в роки незалежності України та шляхи їх вирішення в час АТО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)«1996/2016»:355.3.1:614.39

Національна академія сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного (Україна, Львів), kazan.emilia@gmail.com

Проблеми військово-медичної освіти в роки незалежності України та шляхи їх вирішення в час АТО

Казан Е. М.,

кандидат історичних наук, завідувач кабінетом - лікар поліклініки

Анотація

військовий медичний освіта батальйон

Розглянуто проблеми військово-медичної освіти, що існували в ЗСУ з моменту здобуття Україною незалежності, проаналізовано шлях становлення, реформування та реорганізації військово-медичних освітніх закладів, окремих учбових батальйонів, інтернатур медичного складу, кафедр екстремальної та військової медицини та всієї системи військово-медичної підготовки. Вивчено досвід АТО, який переконливо довів хибність ліквідації навчальних медичних рот, військових кафедр у більшості медичних вузів та руйнації системи військово-медичної підготовки, що призвело до нестачі спеціалістів -- медиків у військах. Відзначено позитивні зміни в системі військово-медичної освіти за останні роки: створення Центру тактичної медицини та підготовку бойових медиків--санінструкторів, відновлення військових кафедр у медичних вузах в 2015 р., створення інформаційної медичної системи» Е--здоров'я», покращення кадрового медичного забезпечення в низовій військовій ланці та наближення військово-медичної освіти і медицини до стандартів НАТО.

Ключові слова: військово-медична підготовка, Українська військово-медична академія, тактична медицина, Антитерористична операція.

Annotation

Kazan E. Mcandidate ofhistorical science, Head office: doctor inpolyclinic National Academy ofLand Forces named after hetman Petro Sagaidachny (Ukraine, Lviv), kazan.emilia@gmail.com

Problems of military medical education during the years of Ukrainian independence and ways of their solution during the ATO

The article deals with the problems of military medical education that existed in the Armed Forces of Ukraine since the moment of Ukraine's independence. Analyzed the way offormotion, reformation and reorganization of military medical educational institutions, separate training battalions, internships of medical staff, chairs of extreme and military medicine and the whole system military medical training. The ATO experience has been studied, which convincingly proved the falsity of the elimination of educational medical mouths, military departments in most medical universities and the destruction of the military medical training system, which led to a shortage of medical specialists in the troops. There have been positive changes in the system of military medical education in recent years: the establishment of the Center for tactical medicine and the training of military medical instructors, the restoration of military chairs in medical universities in 2015, the creation of an informational medical system «Е--health», improvement of personnel medical provision in the grassroots military unit and the approximation ofmilitary medical education and medicine to NATO standards.

Keywords: military medical training, Ukrainian Military Medical Academy, tactical medicine, anti-terrorist operation.

Військово-медична освіта є важливою складовою підготовки кваліфікованих кадрів для ЗСУ. На протязі багатьох років від початку незалежності України змінювались підходи до військово-медичної підготовки: від обов'язкового її вивчення до необов'язкового, факультативного і навпаки. Різні Програми розвитку і реформування Збройних сил вносили свої корективи в систему військово-медичної освіти, а з середини 2000-х років призвели до фактичної її руйнації: скорочення до мінімуму військових кафедр, ліквідації відділення підготовки військових фельдшерів, поставили на межу існування УВМА, ліквідували систему підготовки санінструкторів. Тільки АТО заставило повернутись лицем до військово-медичної освіти, як і до військової медицини в цілому: були відновлені посади санінструкторів в ротах, військові кафедри в медичних вузах, в УВМА проходять перепідготовку мобілізовані медики, запрацював новостворений Центр тактичної медицини, де навчають санінструкторів за програмами НАТО, покращилось кадрове забезпечення військовими медиками підрозділів та лікувальних закладів ЗСУ.

Проведений історіографічний аналіз дозволяє стверджувати, що одним із перших до вказаної проблематики становлення і розвитку військово-медичної освіти України, звернувся В. В. Пасько [2]. Результати його досліджень лягли в основу дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук на тему «Наукове обгрунтування сучасної системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини в Україні» [3]. Окремі аспекти історії розвитку військово-медичної освіти розглянуті також у статтях О. Нікітюка [7], І. Гончаренка [4] та ін. Однак більшість вказаних публікацій має фрагментарний характер, торкаючись лише окремих навчальних закладів чи аспектів підготовки фахівців. До того ж написані вони, здебільшого, досить давно, і в них не відображені зміни, що відбувалися останніми роками.

Мета статті. Проаналізувати реформування військово-медичної освіти в Україні за роки її незалежності та виявити позитивні зміни у військово-медичній освіті у роки проведення АТО.

В Радянському Союзі військово-медичні кадри готувала військово-медична академія ім. С. М. Кірова та військово-медичні факультети при цивільних медичних вузах в Куйбишеві, Горькому, Томську і Саратові, а при Центральному інституті вдосконалення лікарів у Москві існував військово-медичний факультет. Після розпаду СРСР військові медики залишились без свого освітнього закладу, так як згадані вище вузи знаходились за межами України. Однак залишилась на Україні потужня база для підготовки офіцерів медиків запасу. Всі 14 медичних вишів України мали військові кафедри [15, ст. 294-304]. Одеський та Кримський медінститути мали військово-морські кафедри, а в Київському, Запорізькому та Українському (м. Харків) інститутах удосконалення лікарів були військові кафедри перепідготовки офіцерів запасу.

Першим кроком до створення системи підготовки військово-медичних кадрів стала Постанова Кабінету Міністрів України №490 від 19 серпня 1992 р. «Про реформу системи військової освіти», одним із пунктів якої передбачалось створити військово-медичне відділення при Українському державному медичному університеті на базі військових кафедр Київського медичного інституту та Київського інституту вдосконалення лікарів, що ліквідуються, а також передбачити формування в структурі цього відділення наукового центру військової медицини. Цією ж постановою ліквідовувались військові кафедри Донецького, Луганського, Тернопільського та Чернівецького медичних інститутів [1]. Ключовим напрямком розвитку військово-медичної освіти проголошувалась інтеграція її з цивільною медичною освітою [2].

З одного боку, підготовка військових лікарів зосереджувалась у одному спеціалізованому відділенні, з іншого - воно було інтегроване у цивільний університет. Однак така ситуація зберігалась недовго. 16 жовтня 1995 р. виходить Постанова Кабінету Міністрів України №820 «Про створення Української військово-медичної академії» [5]. Відповідно до неї, створювався окремий вищий військово-медичний навчальний заклад, включений до сфери управління Міністерства оборони України, але водночас інтегрований з цивільною системою медичної освіти. Вказана постанова передбачала, що Міністерство охорони здоров'я має «забезпечити підготовку військових лікарів в Українській військово-медичній академії з клінічних та загально-медичних дисциплін на навчально-науковій та матеріальній базі Українського державного медичного університету імені О. О. Богомольця та Київського державного інституту вдосконалення лікарів» [5].

Однак бюджет молодої держави України не міг забезпечити належне фінансування військової освіти. Почалось скорочення навчальних підрозділів, які готували офіцерів кадру і запасу. Прийнятий Верховною Радою України Закон «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» [24] відмінив обов'язкове вивчення військової медицини в медичних закладах і зробив його добровільним та за власним бажанням студента, що в подальшому звільняло від проходження строкової служби. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 р. було скорочено три військові кафедри в інститутах вдосконалення лікарів (Запорізькому, Київському та Українському), а в 1993 р. розформували ще 4 кафедри: в Донецькому, Луганському, Тернопільському та Чернівецькому медінститутах. З 1993 по 1996 роки в медичних вишах військова підготовка була виключена з розкладу занять і вивчалась факультативно, по суботах і в вечірній час.

В 1995 р. було створено загальнодержавну систему екстремальної медицини і Спільним наказом МОЗ та МО України від 15.12.1995 р. №233/332 «Про створення кафедр екстремальної та військової медицини» в 1996 році в медичних вузах кафедри військової підготовки замінили на кафедри екстремальної та військової медицини і відновили обов'язкове навчання студентів за програмами підготовки офіцерів запасу, відмінене в 1992 році. 1 вересня 1996 р. військову підготовку ввели в навчальний план медичних вузів державних і недержавних як обов'язкову. Прийнята Постанова Кабміну «Про взаємодію медичних служб Збройних сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров'я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини» №819 від 16.10.1995 р. [6] вимагала 100% вивчення військової і екстремальної медицини студентами - медиками. Невідповідність цієї постанови до Закону «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» ліквідовувалась прийняттям Верховною Радою поправок до цього Закону за №766-ХІ [20], підписаних Президентом 18.06 1999 р. На основі цих поправок до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в усіх державних і недержавних медичних вузах введено обов'язкову підготовку студентів за програмами офіцерів запасу. За цих умов кафедри екстремальної і військової медицини, у зв'язку з 100% вивченням військової медицини, мали забезпечити підготовку офіцерів медслужби запасу для ЗСУ і резерву для підготовки кадрових військових лікарів у УВМА. Станом на 2002 р. працювало 16 таких кафедр (14 - в медичних університетах, медичній та фармацевтичній академіях і дві - в Харківському та Запорізькому інститутах удосконалення лікарів). Методичне керівництво цими кафедрами здійснювалось Українською військово-медичною академією. Однак ці кафедри були теоретичними, а не клінічними, що не сприяло високоякісній підготовці майбутніх військових лікарів [6].

Однак наказ №339 підписаний Міністром Оборони «Про затвердження Плану заходів з оптимізації системи військової освіти» ввів контрактну форму навчання для студентів-медиків,що навчаються на військових кафедрах [16], а в квітні 2006 р. Верховна Рада України знов внесла зміни до Закону «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» відмінила обов'язкове вивчення військової медицини. Постановою Кабміну від 26.07.2006 р. №1025/2144 «Про заходи щодо оптимізації мережі військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів» [17, с. 99-102] скорочено 13 кафедр медицини катастроф та військової медицини. Спільним наказом Міністра оборони, міністра охорони здоров'я і Міністра освітні науки України від 25.12.2006 р. «Про організацію військової підготовки студентів вищих медичних закладів Міністерства охорони здоров'я за програмою офіцерів запасу в 2006-2011 навчальному році» [18] підготовка офіцерів медичної служби запасу здійснюється на платній основі на 3 кафедрах у Запорізькому, Тернопільському, Харківському державних медуніверситетах, а також на базі УВМА для студентів Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, Медичного інституту Української асоціації народної медицини, Інституту екології та медицини. Дані зміни в військово-медичній освіті зумовило скорочення в армії. Департамент охорони здоров'я МОУ вважав, що такої великої кількості офіцерів-медиків запасу не потрібно. Згідно Директиви МОУ від 31.05.2005 р. підготовку військових лікарів забезпечує УВМА, а підготовку офіцерів запасу - З кафедри в Харкові, Запоріжжі і Тернополі.

З проголошенням Україною незалежності перепідготовку і підвищення кваліфікації здійснювали інтернатури медичного складу при військових госпіталях Київського, Прикарпатського і Одеського округів. У грудні 1992 на базі 67 інтернатури медичного складу Київського військового округу було створено Центральні курси удосконалення медичного складу МОУ, які були розформовані в травні 1995, в зв'язку з утворенням в складі Військово-медичного відділення при УДМУ ім. О. О. Богомольця факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації в січні 1994 р. Інтернатури в Львові та Одесі функціонували до 1996 як окружні, а після реорганізації округів в оперативні командування з липня 1997 р. інтернатури підпорядковуються Західному та Південному ОК. З моменту утворення факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації там почали проходити навчання лікарі та провізори, а середній та молодший медперсонал проходив удосконалення в інтернатурах. В 2002 р. згідно Директиви МО України від 2 квітня 2002 р. «Про проведення організаційних заходів в Збройних Силах України» та наказу МО України №300 від ЗО серпня 2002 р. на базі згаданих інтернатур УВМА розгорнула свої філії і проводили виїздні курси для середнього медперсоналу. Восени 2006 р. філії УВМА в Львові та Одесі було розформофовано. З грудня 2006 р. УВМА залишилась єдиним закладом для післядипломної освіти, спеціалізації та перепідготовки військових медиків.

В результаті непрофесійного реформування військово-медичної служби у середині 2000-х років була практично ліквідована система підготовки офіцерів медичної служби запасу із числа студентів вищих медичних навчальних закладів. Залишено кафедри тільки в трьох вищих медичних навчальних закладах Міністерства охорони здоров'я України (м. Тернопіль, м. Київ, м. Запоріжжя), які не забезпечували потреби Збройних Сил України в мобілізаційних резервах. Водночас у 2007 р. здійснено спробу ліквідувати Українську військово-медичну академію (реорганізовувалась у Військовий інститут Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика). Відновлення потенціалу військової освіти пов'язано із початком роботи Науково-дослідного інституту проблем військової медицини Збройних Сил України (2013). Кадрова політика української влади в 2000-х роках не сприяла забезпеченню належного рівня укомплектованості Збройних Сил України медичним персоналом, підготовці кваліфікованих медичних кадрів, підвищенню їх кваліфікації.

Ще одним важливим напрямком формування військової освіти став початок підготовки військових фельдшерів (за класифікацією НАТО - помічників лікаря). Спільний наказ Міністерства охорони здоров'я України і Міністра оборони України від 8 грудня 1997 р. №346/450 «Про цільову підготовку лікарів та помічників лікарів для Збройних Сил України у вищих медичних навчальних закладах» передбачав створення Відділення підготовки помічників військових лікарів у Вінницькому медичному коледжі ім. академіка Д. К. Заболотного. У 2001 р. відбувся перший випуск лікарських помічників, первинними посадами для яких були командир медичного взводу, начальник медичного пункту. Всього до 2007 р. коледж випустив понад 500 таких фахівців. Однак з 2004 р. набір у це відділення припинився, а 2007 р. воно було ліквідоване [7]. Таким чином, підготовка військових фельдшерів для Збройних Сил України припинилась.

Зазнала змін і підготовка санінструкторів-молодшого військово-медичного персоналу. Після здобуття Україною незалежності на її території залишалось три Окремі учбові медичні батальйони, що готували санінструкторів для армії. Дислоковані учбові мед-батальйони в Чернівцях та Бердичеві (ПрикВО) мали по одній навчальній медичній роті, а батальйон в смт. Десна (Київський ВО), мав в своєму складі 2 медичні роти для навчання санінструкторів. Проте вже в червні 1992 р. один з батальйонів (Чернівці), став просто окремим медичним батальйоном і перестав готувати санінструкторів, оскільки в його структурі було ліквідовано навчальну медичну роту. Ці зміни були зумовлені загальним скороченням армії та військово-медичної служби. В 1996 р. залишилось 2 учбові медичні батальйони - в Бердичеві (ПрикВО) та в смт. Десна (Київський ВО). Після розформування округів у 1996 р. і створення оперативних командувань обидва учбові медичні батальйони опинились в підпорядкуванні Північного ОК. Директивою Міністра оборони України від 24.06.1996 р. та Директивою Командувача Північного ОК №М-191 від 8.08.1996 р. на базі окремого учбового батальйону в смт. Десна утворений військовий госпіталь. При госпіталі залишилась одна навчальна медична рота. В зв'язку з подальшим скороченням армії, яку передбачала прийнята в 1997 р. «Державна програма будівництва та розвитку Збройних сил України до 2005 року», Директивою Штабу Північного ОК №30/1/696 від 16 жовтня 1998 р. зі складу навчального медичного батальйону в Бердичеві виключено навчальну медроту. Залишилась тільки одна навчальна медрота в складі військового госпіталю в смт. Десна.

17 квітня 2002 р. Президент України підписав Указ №348/2002 «Про Державну програму переходу Збройних сил до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом» [19]. Згідно цього Указу та наказу Міністра оборони №322 від ЗО вересня 2002 р. єдина в ЗСУ навчальна медична рота почала підготовку санінструкторів з числа військовослужбовців за контрактом. В 2011 р. єдину навчальну медичну роту з підготовки санінструкторів ЗСУ скоротили як і посади санінструкторів рот та стрільців-санітарів, які були відновлені в ході АТО [8].

Російська агресія на Сході України примусила повернутись лицем до вітчизняної військово-медичної освіти та військової медицини загалом. Обстріли території області незаконними озброєними формуваннями не тільки зруйнували частину лікувальних закладів, а й негативно вплинули на забезпеченість лікарень медичними кадрами (кількість працюючих лікарів - 1870 осіб, кількість молодших медичних спеціалістів - 5180), що також погіршило організацію надання медичної допомоги населенню на всіх рівнях (укомплектованість лікарями зменшилася з 75% до 63%, а в деяких районах - до 30%) Важливим уроком АТО стала необхідність реорганізації підготовки фахівців для медичної служби. Основні її аспекти окреслив у своєму інтерв'ю 14 серпня 2015 р. полковника. Верба. Він виділив чотири блоки навчання: підготовка лікарів, фельдшерів, санінструкторів та стрільців-санітарів. Лікарів готують вищі навчальні заклади освіти, а з четвертої хвилі мобілізації - курси перепідготовки офіцерів при Українській військово-медичній академії. Тільки у четвертій хвилі такі курси пройшли 300 лікарів. Для підготовки військових фельдшерів пропонується утворити спецгрупи у цивільних медичних коледжах.

Прогалини в системі військово-медичної освіти стали відчутними в перші дні війни. Лікарі, що не проходили військово-медичної підготовки, не знали військово-польової хірургії, не мали практики роботи в умовах війни, не знали як лікувати бойові травми від ураження сучасною зброєю. Ситуація в АТО показала, що кожний цивільний хірург повинен володіти принципами військово-польової хірургії [9]. Станом на 19.08.2016 р. укомплектованість особовим складом закладів охорони здоров'я ЗСУ: лікарів - 75,6%, середнього медперсоналу - 67,9%. Загалом медслужба ЗСУ укомплектована: лікарів -55%, середнього медперсоналу - 61%, молодшого медперсоналу - 46%. За час АТО загинуло 38 медиків, понад 200 поранено [11]. В січні 2015 р. на 1 лікаря припадало від 500 до 900 бійців. В результаті скорочень і реформ кількість медиків доведено до мінімуму. В медслужбах на 500 людей передбачався 1 лікар, 1 фельдшер і решта - водії і санітари. На початку війни на фронті 1 лікар, 1 фельдшер, 1 санітар і кілька водіїв на майже 900 чол. оскільки до тактичного батальйону з 500 чол. приєднувались інші підрозділи, що не мали в штаті лікаря і повноцінної медслужби. Призвані на службу лікарі часто залишались в госпіталях, а на передову їхали добровольці-медики.

За словами в.о.міністра охорони здоров'я Уляни Супрун, до війни військові не мали жодних знань про надання домедичної допомоги. Стан пораненого має бути стабілізований до моменту евакуації. За стандартами НАТО, боєць-рятувальник стабілізує пораненого 15 хв., через 15 хв. ним повинен зайнятись лікар, а через 1 год. поранений має бути в шпиталі. Щоб збільшити шанси на порятунок, в умовах нестачі лікарів воїни мають вміти надавати само- і взаємодопомогу. Тому курси з тактичної медицини мають бути частиною польових навчань усіх військових [12]. В перші дні війни бракувало медперсоналу найнижчої ланки. Часто підрозділи виконували завдання в відриві від основних сил і там медик первинної ланки був основною надією на порятунок і головне його завдання мало бути надання першої медичної допомоги та евакуація в лікувальний заклад, що був за 5-10 км від передової. Оскільки остання навчальна рота в Десні була закрита ще в 2011, потрібно було відновити все з нуля. Як тільки покращилось медзабезпечення в армії, міністерство оборони взялось за приведення цієї складової медичної допомоги на полі бою в відповідність до стандартів НАТО: створити підрозділи за зразком польових мобільних підрозділів для лікування поранених в безпосередній близькості до поля бою, створити інформаційну систему «Е-здоров'я», створити Центр тактичної медицини. Завдяки обліковій системі «Е-здоров'я» вся інформація про лікування пацієнта знаходиться в електронній базі, до якої мають доступ лікарі інших закладів, і хворий може лікуватись в будь якому з них. В травні 2017 р. запрацював новостворений 205 Центр тактичної медицини в смт. Десна, який покликаний заповнити тактичну ланку до медичного пункту батальйону. Це буде зовсім інша категорія спеціалістів - бойові медики. Вони мають вміти надавати першу медичну допомогу і навчатимуть військовиків тактичної медицини. З 2020 р. наша армія має стати сумісною з арміями НАТО і підготовка бойових медиків за стандартами НАТО - це важлива частина цього процесу. Бойовий медик працюватиме як теперішній санінструктор, проте на рівні взводу. В сфері його діяльності - ЗО чол. Бойовий медик працює постійно на передовій, надає першу допомогу, сортує поранених, організовує евакуацію до лікаря чи фельдшера в медпункт. Крім того, бойовий медик навчає військових само- і взаємодопомозі при пораненнях тощо. Перший курс з тактичної медицини тривав 4 міс. [13].

АТО переконливо показала, що не можна відправляти на передову лікарів, які не проходили військову підготовку, бо тоді вони будуть виконувати роботу середнього медперсоналу, тобто недоцільно використовувати дипломованих лікарів як санінструкторів. Отже, необхідно відновити кафедри військової підготовки, щоб усі медики вивчали військові предмети і тактичну медицину [14].

Висновки

За роки незалежності військово-медична підготовка та перепідготовка військових медиків зазнавала суттєвих змін: від обов'язкового її вивчення до факультативного і навпаки, від існування військових кафедр у всіх медичних вузах до їх масової ліквідації та відновлення в 2015 році, в час АТО. Єдиний вищий навчальний заклад військових медиків-УВМА у 2007 р. опинився під загрозою закриття, і хоч діяльність Академії була відновлена у 2009 р., набір слухачів УВМА був суттєво зменшений за рахунок скорочення військових кафедр. Відділення підготовки помічників лікарів військових фельдшерів проіснувало 10 років і було ліквідоване. Інтернатури медичного складу, де проходили підвищення кваліфікації всі військові медики, а згодом тільки середній медичний персонал, в 2002 р. були реформовані в філії УВМА, а в 2006 - ліквідовані. Окремі учбові медичні батальйони були реорганізовані, остання навчальна медична рота припинила своє існування в 2011 році.

З початком АТО всі ці проблеми у військово-медичній освіті відразу далися взнаки: неукомплектованість медичними кадрами низової військової ланки сягала катастрофічних цифр, відсутність медиків в підрозділах сприяла значним бойовим втратам. Тактичні групи, що діяли в відриві від своїх основних сил часто були без медика взагалі, або ж на 1 лікаря припадало від 500 до 900 осіб. Незнання тактичної медицини військовослужбовцями також призводило до зростання смертності на полі бою. Укомплектованість лікарями не покращили і ряд мобілізацій, лікарі, мобілізовані на службу в ЗСУ з цивільних закладів охорони здоров'я були слабо обізнані з бойовою патологією, бо більшість з них не вивчала військової медицини.

В ході АТО було проведено низку заходів по реформуванню військово-медичної освіти: відновлено посади санінструкторів в ротах; введено в штат батальйону лікарську посаду; створено Центр тактичної медицини для підготовки санінструкторів-бойових медиків; відновлено військові кафедри в медичних вузах. Набір відбувається за державним замовленням на спеціалістів для різних родів військ. Появилась нова професія - бойовий медик,який навчається за програмами НАТО і володіє знаннями та навиками санінструктора, працюючи на рівні взводу, з 30-ма військовослужбовцями, а не зі 100, як раніше санінструктор. Створена інформаційна облікова медична система «Е-здоров'я». Надання невідкладної медичної допомоги наблизилось впритул до арени бойових дій з появою бойових медиків та освоєнню військовослужбовцями принципів тактичної медицинщщо сприяє стабілізації стану поранених і суттєво збільшує шанси на виживання і відновлення стану здоров'я військовослужбовців.

Список використаних джерел

1. Постанова Кабінету Міністрів України №490 від 19 серпня 1992 р. «Про реформу системи військової освіти» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/490- .92-%D0%BF

2. Пасько В. В. Інтеграція цивільної та військово-медичної освіти. Тези допов. наук.-практ. конф. «Наукомісткі технології подвійного призначення» (Київ, 19-24 квітня 1994 р.). - К., 1994. - 185 с.

Пасько В. В. Наукове обґрунтування сучасної системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини в Україні: автореф. дис. доктора медичних наук: 14.02.03 /В.В. Пасько. - К., 2002. - 20 с.

3. Гончаренко І. Підвищення кваліфікації кадрів військової медицини як предмет наукового аналізу І. Гончаренко Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. -2014.-Ч.2.-С.79-89.

4. Постанова Кабінету Міністрів України №820 від 16 жовтня 1995 р. «Про створення Української військово-медичної академії» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/820-95-%D0%BF

5. Постанова Кабінету Міністрів України №819 від 16 жовтня 1995 р. «Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров'я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search. ligazakon.ua/l_doc2.nsf/linkl/KP950819.html

6. Нікіїюк О. В. Підготовка військових фельдшерів для збройних сил України (1997-2007 рр.). Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. - 2009. - Вип.16. - С.98.

7. Медична служба [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://life.pravda.com.ua

8. Цивільних лікарів навчать, як допомагати в умовах війни - Міноборони - суспільство 09.12.14 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.radiosvoboda.Org/a/26734158.html

9. Міноборони запрошує медиків на службу за контрактом в госпіталях і частинах ЗСУ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https ://galinfo. com.ua

10. За час АТО загинули 38 медиків, понад 200 поранено -

Міноборони [Електронний ресурс]. - Режим доступу: УШАН: https://www.unian.ua/health/country/1973159-za-chas-ato-

zaginuli-38-medikiv-ponad-200-poraneno-minoboroni.html

11. На 900 бійців один лікар і жодного реанімобіля - начмед про реалії фронту [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www. radiosvoboda.org/a/26794804.html

12. Сергій Басараб «Час бойових медиків» Журнал «Військо України» 29.05.2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// viysko.com.ua/proudarmy/chas-bojovy-h-medy-kiv/

13. Військовий рубіж медицини: усі - на марші? - Ваше здоров'я медична газета України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vz.kiev.ua/vijskovyj-rubizh-medytsyny-usi-na- marshi/

14. Арсеньев Г. В. Справочник для поступающих в высшие учебные заведения СССР в 1991 году / (Г. В. Арсеньев (и др.). - М.: Высшая школа, 1991. - С.294-304. - (Медицинские вузы).

15. Про затвердження Плану заходів з оптимізації системи військової освіти / Наказ Міністра оборони України від 16 червня 2005 р., №339//УВМА, Спр.1/1. Копії наказів МО України, начальника ГШ України, заступників МО України, директора ДОЗ МО України за 2005 рік. - інв.508. - С.87-95.

16. Про заходи щодо оптимізації мережі військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів / Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 р. №1025 // Офіційний вісник України. -К., 2006.-№30.-С.99-102.

17. Про організацію військової підготовки студентів вищих медичних закладів Міністерства охорони здоров'я України за програмою офіцерів запасу в 2006-2011 н.р. / Наказ Міністра оборони України, Міністра охорони здоров'я та Міністра освіти і науки України від 25.12.2006 №746/879/845 // УВМА, Спр.1/1. Копії наказів МО України, начальника ГШ України, заступників МО України, директора ДОЗ МО України (04.01.07-30.04.07). - Т.1. - інв.561. -С.18-19.

18. Про Державну програму переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом / Указ Президента від 17.04.2002 р. №348/2002 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada/gov.ua/ laws/show/348/2002

19. Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»: Закон України від 18 червня 1999 р., №766-XIY // Відомості Верховної Ради України. - 1999.-№33.-С.650-672.

20. Про загальний військовий обов'язок і військову службу / Закон України від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №27. - С.878-903

21. Про затвердження Державної програми розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки / Постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 р. №1183. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://zakon2. rada/gov. ua/laws/show/1183-2004-n

Размещено на Allbest.ru